В літературі була висловлена думка, що в разі умисного зараження венеричною хворобою, якщо винний діяв з прямим умислом, такі дії належить кваліфікувати за ст. 101 чи ст. 102 КК. З цим не можна погодитися, беручи до уваги такі міркування: 1) заподіяння шкоди здоров'ю саме таким чином виділено в окрему норму, тобто ст. 108 є спеціальною нормою відносно ст. 101 чи 102; тому при їх конкуренції має бути застосована спеціальна норма — ст. 108; 2) зараження венеричною хворобою при звичайних умовах не викликає наслідків, передбачених ст. 101 чи ст. 102. Якщо зараження венеричною хворобою викличе наслідки, вказані в цих статтях, то злочин кваліфікується за сукупністю — за ст. 108 та ст. 101 чи 102.
За ч. 1 ст. 108 кваліфікуються такі дії, якими потерпіла особа була лише поставлена в небезпеку зараження через статеві зносини або іншими діями, а саме зараження ще не настало. Такі дії являють собою своєрідний замах на зараження — ними була утворена справжня і реальна можливість заразити іншу особу, але цього не сталося за обставин, від винного не залежних.
Завідоме поставлення в небезпеку зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини кваліфікується за ч. 1 ст. 1082.
За ч. 2 ст. 108 кваліфікуються дії, наслідком яких стало зараження венеричною хворобою потерпілого, якщо ці дії вчинила особа, яка знала без сумніву про свою хворобу.
Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини особою, яка знала про наявність у неї цього вірусу, кваліфікується за ч. 2 ст. 1082.
Оскільки обов'язковою ознакою злочину, передбаченого як ч. 1 ст. 108, так і ч. 2 ст. 108 або ч. 1 чи ч. 2 ст. 1082, є знання винним про свою хворобу, то суб'єктивна сторона визначається умислом або злочинною самонадіяністю. Злочинна недбалість при цьому злочині неможлива.
Частина 3 ст. 108 передбачає відповідальність за зараження потерпілого венеричною хворобою за обтяжуючих обставин, якими є:
а) зараження особою, яка раніше вже була засуджена за такий же злочин і має за нього судимість;
б) зараження одним чи різними способами двох або більше потерпілих;
в) зараження неповнолітнього (неповнолітньої). Якщо зараження венеричною хворобою сталося внаслідок вчинення якогось іншого злочину, то все скоєне утворює сукупність злочинів, наприклад, при згвалтуванні (ст. 117 і ст. 108) або при мужолозтві (ст. 122 і ст. 108).
Особа, яка знала про свою хворобу і ухилялась від її лікування, відповідає за ст. 108'. За цією статтею кваліфікуються дії особи, яка:
1) знала про свою хворобу;
2) була попереджена органами охорони здоров'я про необхідність лікування і кримінальну відповідальність за ухилення від цього;
3) знала порядок, засоби, умови і строк свого лікування;
4) і, не зважаючи на все це, ухилялась від лікування — порушувала лікарські вимоги.
До злочинів, які утворюють небезпеку для здоров'я, відноситься незаконне проведення аборту (ст. 109).
Абортом у медицині називають передчасне зупинення вагітності і вилучення з матки плідного яйця чи плода, ще не здатного до життя поза тілом матері в перші 28 тижнів вагітності.
В медицині розрізняють два види аборту: 1) патологічний — вагітність припиняється внаслідок якогось захворювання вагітної жінки; 2) штучний — вагітність припиняється побічним втручанням в організм вагітної жінки.
Патологічний аборт для кримінального права байдужий.
Штучний аборт буває законним і незаконним (кримінальним). Згідно з діючою в медичній практиці інструкцією "Про порядок проведення операції штучного переривання вагітності (аборту)" штучне переривання вагітності визнається законним, якщо воно було проведено за згодою жінки з додержанням таких вимог: 1) у стаціонарній медичній установі, спеціально пристосованій для проведення таких операцій; 2) у перші 12 тижнів вагітності чи 3) в зв'язку з тим, що продовження вагітності і пологи загрожують життю жінки (в таких випадках аборт буде законним і тоді, коли вагітність тривала понад 12 тижнів).
Незаконним (кримінальним) визнається аборт, проведений за згодою потерпілої за таких обставин: 1) поза спеціальною медичною установою, незалежно від того, хто проводив операцію; 2) при тривалості вагітності понад 12 тижнів, якщо відсутні протипоказання вагітності і пологів;
3) особою, яка не має спеціальної вищої медичної освіти. При наявності хоча б однієї з цих обставин аборт визнається незаконним (кримінальним).
В медичній літературі зазначається, що аборт, виконаний навіть в лікарні з додержанням всіх правил асептики та антисептики заподіює значну шкоду здоров'ю жінки.
Вагітність при кримінальному аборті припиняється різними засобами:
1) механічними — введенням в матку різноманітних предметів , розчинів (мила, соди, йоду, тощо) або нанесенням ударів по животу і т. ін.;
2) медикаментозними — вживанням різних ліків чи хімічних речовин (хініна, сулеми, миш'яку, гасу тощо);
3) термічними — впливом тепла на тіло вагітної жінки (гарячі ванни, спринцування і т.ін.).
Аборт може бути викликаний і психічною травмою, переляком. Обов'язковою ознакою кримінального аборту є настання злочинного наслідку — припинення вагітності. З цього моменту злочин вважається закінченим. Якщо ці наслідки не настали, то скоєне кваліфікується як замах на аборт за ст. 17 і відповідною частиною ст. 109.
Проведення аборту — злочин умисний. Необережне припинення вагітності під ознаки ст. 109 не підпадає. При відповідних умовах припинення вагітності може бути підставою для відповідальності за необережне тілесне ушкодження (ст. 105).
Аборт може бути проведений з різних мотивів (корисливість, співчуття). Судова статистика свідчить, що аборт проводять лікарі (12,3%), медичні сестри та акушерки (11,6%) і особи, які не мають медичної освіти (76,1%).
Незаконне проведення аборту припускає згоду вагітної жінки на цю операцію. Якщо аборт проводиться без згоди потерпілої, то вчинене кваліфікується за ст. 101.
У тих випадках, коли жінку примусили до аборту, дії винних кваліфікуються за ст. 110, а якщо примушування не вдалося, і операція не була проведена чи не була завершена, — як замах на примусовий аборт за ст. 17 і ст. 110.
Кримінальний кодекс передбачає відповідальність за три види аборту:
1) незаконне проведення аборту лікарем (ч. 1 ст. 109). Так кваліфікується аборт, проведений особою, яка має вищу медичну освіту, але не в спеціальній медичній установі чи при наявності протипоказань проти цієї операції (наприклад, тоді, коли строк вагітності перевищує 12 тижнів чи не минуло шести місяців після останнього аборту тощо);
2) проведення аборту особою, яка не має вищої медичної освіти (ч. 2 ст. 109). Суб'єктом цього злочину визнаються особи, які не мають вищої медичної освіти (медсестри, акушерки, фельдшери та інші особи, що мають середню медичну освіту), незалежно від того, де вони провели аборт, а також особи, які не мають ніякої медичної освіти;
3) кваліфікований аборт (ч. З ст. 109). Незаконний аборт визнається кваліфікованим, якщо його проведення спричинило тривалий розлад здоров'я чи внаслідок аборту сталася смерть потерпілої.
За ч. З ст. 109 кваліфікуються випадки заподіяння смерті необережно. Якщо винний байдуже поставився до можливості настання смерті, то скоєне утворює сукупність умисного вбивства і проведення аборту (ст. 94 чи 93 та ч. З ст. 109).
Спричинення абортом тривалого розладу здоров'я може виражатися у втраті загальної працездатності більше ніж на 15%, чи в необхідності лікування понад 21 день, чи у тому, що виникла душевна хвороба, тощо.
<І>
3. Кваліфікація статевих злочинів
Статевими злочинами називаються передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статеву волю, статеву недоторканість, умови нормального морального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад в галузі статевих відносин.
Родовим об'єктом статевих злочинів є чинний в демократичному суспільстві уклад у галузі статевих відносин. Він має такі головні норми-вимоги:
1) статеві відносини допускаються тільки між особами різної статі, кожна з яких досягла певного віку та фізичної і психічної зрілості;
2) статеві відносини виникають і грунтуються на підставах взаємної поваги, добровільності і рівноправності;
3) переважаючою формою статевих відносин є шлюб.
Характерна особливість статевих злочинів полягає в тому, що вони мають сексуальні мотиви — спрямовані на порушення чи задоволення статевого інстинкту. Сексуальні дії, які утворюють об'єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого. Всі вони умисні, бо вчиняються з певною метою — порушити чи задовольнити статеву потребу.
Найбільш поширеним серед статевих злочинів є згвалтування (ст. 117).
Згвалтуванням у кримінальному праві називають статевий акт, вчинений проти волі потерпілої з застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої (ч. 1 ст. 117).
Згвалтування порушує статеву волю потерпілої, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє лише статеву волю жінки. Статева воля чоловіка кримінальним законом не охороняється, і потерпілим від згвалтування не може бути особа чоловічої статі.
Доросла жінка вільна в статевому відношенні, а не недоторкана. Статевою волею володіють всі фізично та розумово розвинуті особи, які розуміють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій. Це значить, що малолітні, віком до 14-ти років, душевнохворі, а також особи, які не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливості чинити їм опір або суперечити, статевою волею не володіють. Тільки відносно цих осіб відповідний статевий злочин буде посяганням на їх статеву недоторканість.
Суть згвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки, без її згоди.