Посягання на честь і гідність в багатьох випадках входять в об'єктивну сторону також інших складів злочину. Наприклад, розголошення відомостей, що ганьблять потерпілого або його близьких (ст. 862, 144); перевищення влади чи службових повноважень, поєднані з діями, що ображають особисту гідність (ст. 166), хуліганство (ст. 206) та ін.
Честь і гідність особи як об'єкти посягання відрізняються деякими особливостями. По-перше, в умовах демократичного суспільства моральні блага набирають все більшої цінності. По-друге, честь і гідність — це головні моральні блага людини. По-третє, на відміну від матеріальних (чи майнових) благ, заподіяна шкода не може бути усунена.
Особливість моральних благ, честі і гідності особи і в тому, що вони дуже легко пошкоджуються, легко уразливі і шкода їм може бути заподіяна найрізноманітнішими способами та засобами. Для глуму над честю людини, для заподіяння їй моральних страждань досить декількох необережних слів чи дій. Цю особливість посягань на честь і гідність особи добре визначив А.Ф.Коні, назвавши їх "підпалом чужої честі, що не обумовлюється ні кількістю слухачів, ні публічністю обстановки розмови”.
Стаття 125 передбачає відповідальність за наклеп, тобто поширення неправдивих вигадок, які ганьблять іншу особу. Потерпілими від цього злочину можуть бути тільки фізичні особи, як живі, так і померлі, як присутні під час скоєння ганьблячого вчинку, так і відсутні.
Предметом наклепу можуть бути лише неправдиві, вигадані повідомлення, які ганьблять потерпілого. Такими є вигадки про венеричне захворювання, про статеві зв'язки, про вчинення тяжкого злочину.
Розглядуваний злочин є умисним, оскільки винний діє з метою зганьбити потерпілого. Мотивами цих дій можуть бути різні спонукання (помста, заздрість, ревнощі тощо).
Кримінальна відповідальність за наклеп виключається, якщо в повідомленні висловлюється лише припущення про протизаконні дії певної особи з проханням перевірити пов'язані з цим обставини.
Наклеп має багато спільних ознак з завідомо неправдивим доносом (ст. 177). Відрізняються ці злочини лише за однією ознакою суб'єктивної сторони — за метою.
Неправдивий донос — це повідомлення неправди з метою притягнути особу до кримінальної відповідальності. Наклеп має іншу мету — зганьбити особу, про яку повідомляють вигадки.
У тих випадках, коли винний повідомляє правоохоронні органи про злочин, ніби-то вчинений потерпілим, і має намір зганьбити його і домогтися притягнення до кримінальної відповідальності, скоєне кваліфікується лише за ст. 177, оскільки вона передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин.
В деяких злочинах наклеп є способом їх вчинення, наприклад, при доведенні до самогубства (ч. 2 ст. 99). Наклеп, таким чином, утворює частину об'єктивної сторони, є обов'язковою невід'ємною ознакою ч. 2 ст. 99 і тому повністю охоплюється складом цього злочину. Кваліфікувати такі дії додатково за ст. 125 не треба.
За ч. 2 ст. 125 кваліфікується наклеп у надрукованому або іншим способом розмноженому творі (у книжці, газеті, за допомогою друкарської машинки, ротапринта, ксерокса тощо), а також вчинений повторно, незалежно від того, чи був винний притягнутим до кримінальної відповідальності за перший наклеп, чи відбув він за нього покарання чи ні.
Якщо наклеп був поєднаний з обвинуваченням у вчиненні державного (ст. 56—63) або іншого тяжкого злочину (одного з перелічених у ст. 7'), то дії винного кваліфікуються за ч. З ст. 125.
Образою (ст. 126) називається приниження людської гідності в непристойній формі. Це — злочин особистісний, він завжди стосується певної особи і спрямований на приниження гідності цієї особи.
Образа може бути вчинена: усно — словами, що принижують гідність потерпілого; письмово — образливими виразами, малюнками; непристойними діями, які ганьблять особу.
Непристойними визнаються такі дії, які суперечать нормам і правилам суспільної моралі, викликають почуття сорому, ганьби. Такими можуть бути брудні слова, плювок в обличчя, ганьбливі прозвиська тощо. Образливими можуть бути і такі вирази чи оцінки особи потерпілого, які є дійсними, наприклад, розумова недорозвинутість, наявність у потерпілого фізичної вади, тощо.
Образа може бути вчинена публічно, в присутності інших, крім потерпілого, осіб або безпосередньо віч-на-віч з потерпілим. Якщо образа була вчинена у відповідь на незаконні дії ображеної особи, то вона не є караною, оскільки складу злочину не містить.
Наприклад, вироком районного суду Р. було засуджено за ст. 126 за те, що він біля свого будинку непристойними словами образив П. Президія обласного суду, розглянувши справу, визначила, що до П., який на той час був дільничним інспектором міліції (потім його було звільнено з органів внутрішніх справ), звернувся Ф. зі скаргою на те, що його тесть Р. не віддає йому особисті речі та документи. Хоч вирішення цього питання не входило до службових повноважень П., він, взявши з собою трьох дружинників, приїхав на автомашині до будинку Р. Останній заявив, що до будинку їх не впустить, оскільки його дочки — дружини Ф. — вдома немає, і запропонував їм поїхати за нею на роботу, щоб вона сама віддала Ф. речі та документи. При цьому подружжя Р. кричали, лаялися, а Р. вживав непристойні слова. За вказівкою П. дружинники доставили Р. до громадського пункту охорони порядку. Викладене свідчить, як зазначила президія обласного суду, що дії П. з самого початку були неправомірними. За відсутністю законних підстав він дав дружинникам вказівку із застосуванням сили доставити Р. до пункту охорони порядку. Таким чином, дії Р. були, по суті, викликані неправомірними діями самого потерпілого. За таких обставин у діях Р. немає складу злочину, передбаченого ст. 126. Тому президія обласного суду судові рішення що до Р. скасувала, а справу провадженням закрила.
Стаття 126 містить загальний склад злочину. Крім цього, кримінальний закон передбачає відповідальність і за спеціальні види образи, які виділяються за ознаками потерпілого. Спеціальні склади злочину образи містять статті 189, 189', 206, 237. Отже, образа представника влади або представника громадськості при виконанні ними службових обов'язків чи охороні громадського порядку (ст.189), працівника міліції, народного дружинника або військовослужбовця при виконанні ними службових обов'язків чи при охороні громадського порядку (ст. 189'), так само як образа потерпілого при вчиненні винятково цинічних хуліганських дій (ч. 2 ст. 206) кваліфікується за цими нормами без застосування ст. 126.
Образа працівника міліції, народного дружинника, військовослужбовця чи представника громадськості не при виконанні ними службових обов'язків чи не в зв'язку з їх виконанням, а на грунті особистих неприязних стосунків кваліфікується за ст. 126.
Наклеп та образа, як злочини, що посягають на честь і гідність особи, мають багато спільних ознак. Відрізняються вони тим, що:
1) наклеп — вигадане звинувачення в неправдивих вчинках, фактах;
2) образа — неправдива, вигадана (або і дійсна) ганьб-лива оцінка особи, ганьблива її характеристика.
Якщо особу неправдиво звинувачують в крадіжці певної речі, то це наклеп (ст. 125). А якщо особу безпідставно називають злодієм (взагалі), то це образа (ст. 126).
Глава 2.
<І>
Кваліфікація розкрадань
1. Загальні положення кваліфікації розкрадань
Розкраданням в кримінальному праві слід визначити корисливе, протизаконне і неоплатне заволодіння чужим майном або іншими предметами власності з метою звернути їх до своєї власності. Антисуспільна суть розкрадання полягає в тому, що злочинець ставить себе на місце власника, коли умисно протиправно обертає певним способом не своє майно на користь свою або іншої особи з корисливих спонукань. 1 якщо злочин не буде викрито, то злочинець буде володіти чужим майном і використовувати його як своє власне. Він може ним також і розпорядитися як власник. При вдалому для злочинця випадку він стає фактичним володільцем майна і його фактичним власником, а право власності залишається на боці законного його власника. Останній не позбавляється права на своє майно, і тому він завжди може примусово (за судом) вимагати повернення йому його речі, а коли це вже стало неможливим, — відшкодувати йому збитки.
У цьому якраз і полягає суспільна небезпечність розкрадань — вони позбавляють власника можливості володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Так порушуються одні з головних суспільних відносин — відносини власності.
Безпосереднім обєктом розкрадання є власність окремої певної особи (фізичної чи юридичної). Для кваліфікації розкрадання треба визначити безпосередній об'єкт, оскільки дії особи, яка, звертаючи на свою користь майно, допускала, що воно може належати як громадянину, так і державній чи колективній організації, слід кваліфікувати як злочин проти індивідуальної чи державної або колективної власності залежно від фактичної належності майна.
Якщо ж, помиляючись відносно фактичної належності майна, винний звернув на свою користь індивідуальне майно, бажаючи викрасти державне чи колективне, або звернув на свою користь державне чи колективне майно, маючи намір викрасти індивідуальне, його дії згідно із судовою практикою, що склалася, кваліфікуються як замах на той злочин, який мав намір вчинити.
У разі, якщо державна чи колективна організація в зв'язку з певними відносинами була зобов'язана зберігати передане їй майно громадян, викрадення, вчинене особою, яка усвідомлювала, що матеріальну відповідальність за вказане майно несе ця організація, кваліфікується як злочин проти державної чи колективної власності. Викрадення майна, належного громадянам на праві індивідуальної власності, яке хоча і знаходилось у приміщенні державної чи колективної організації, але не було передане їй на зберігання, кваліфікується як злочин проти індивідуальної власності.