Коли роздрібні ціни нижчі оптових, для визначення розміру розкрадання застосовуються оптові ціни, незалежно від того, чи викрадено майно в організацій, які займаються роздрібною торгівлею, чи в інших організацій.
Якщо роздрібні ціни на майно відсутні і немає можливості визначити його вартість за порядком, передбаченим Державним комітетом цін, то вартість викраденого визначається експертами.
При викраденні майна й інших цінностей, відносно яких законодавством встановлений особливий порядок визначення розміру заподіяної шкоди (дорогоцінні метали, камені тощо), вартість викраденого визначається за цим порядком. Кваліфікація розкрадання при цьому здійснюється, виходячи з однократної вартості викраденого, без врахування додаткових коефіцієнтів.
При кваліфікації викрадань іноземної валюти, платіжних документів, фондових цінностей в іноземній валюті їх вартість визначається за курсом Держбанку на день вчинення злочину.
У разі викрадення із контейнерів товарів, на які є роздрібні ціни, їх вартість визначається за цими цінами, а вартість майна громадян — виходячи із ціни, яка була вказана в товарних документах при відправленні вантажу.
Вартість сільськогосподарської продукції визначається за середньоринковими цінами, що існували на день розкрадання.
Розмір шкоди, заподіяної розкраданням квитків до театрів, оплачених талонів єдиного державного фонду на паливні та мастильні матеріали, одноразових проїзних автобусних квитків, визначається за їх номінальною вартістю, і такі дії кваліфікуються як закінчений злочин. При визначенні розміру розкрадання враховується:
1) все майно, викрадене із одного й того ж місця, одним і тим же способом;
2) все майно, викрадене групою осіб, незалежно від частки кожного із співучасників;
3) все майно (та гроші), використане, реалізоване чи повернене.
В тих випадках, коли умисел винного був спрямований на викрадення у великому розмірі, але фактично розкрадання було вчинене лише на незначну суму, дії винного кваліфікуються як замах на розкрадання у великому розмірі за ст. 17 і відповідними частинами статей Особливої частини КК (ч. 4 с. 81, ч. 4 ст. 82, ч. 3 ст. 84, ч. 2 ст. 86).
У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти власності, одні з яких були закінченими, а інші — ні, незакінчені злочини кваліфікуються окремо з посиланням на відповідну частину ст. 17 КК.
Вартість викраденого майна має бути повністю обгрунтована і доведена. Осудною може бути лише така сума, яка не викликає ніяких сумнівів і доведена всіма доказами у справі.
Неправильно були кваліфіковані, наприклад, за ч. 4 ст. 81 дії П. Він був засуджений за те, що проник до магазину і викрав звідти матеріальні цінності та гроші на суму 5133 крб. У стадії розслідування і в суді П. пояснив, що зразу після вчинення злочину його було затримано і все викрадене майно на суму 1343 крб. (грошей, за словами підсудного, він не викрадав) у нього було вилучено. У викраденні цінностей саме на таку суму П. визнав себе винним. Ці пояснення засудженого об'єктивно підтверджуються описом вилученого у нього майна та рапортом працівника міліції, який безпосередньо затримав П. з викраденим майном. Під час обшуку як самого П., так і його квартири ніяких інших викрадених речей чи грошей не знайдено. Висновок суду, що П. викрав матеріальні цінності на значно більшу суму, а саме на 5133 крб., цілком побудоване на даних інвентаризації матеріальних цінностей, згідно з якою саме на таку суму в магазині виявлено нестачу. Проте наявність нестачі сама по собі не свідчить, що вона виникла в зв'язку із злочинними діями засудженого.
За таких обставин, як вказала судова колегія Верховного Суду України, необхідно визнати, що П. викрав із магазину матеріальних цінностей на суму 1343 крб., а тому його дії належить кваліфікувати не за ч. 4, а за ч. 3 ст. 81 КК.
У тих же випадках, коли винна особа мала намір викрасти певну суму грошей чи майна на певну суму, а фактично викрала більше, то її дії кваліфікуються виходячи з тієї суми, яка фактично була викрадена.
Правильно, наприклад, були кваліфіковані за ст. 86' дії Т., якого було засуджено за те, що він, зламавши запор, проник до магазину і викрав грошову виручку в сумі 10 528 крб. У поданій на вирок суду касаційній скарзі засуджений просив перекваліфікувати його дії зі ст. 86' на ч. З ст. 81, виходячи з того, що, проникаючи до магазину, він мав намір вкрасти одноденну виручку, тобто 500— 700 крб., але, знайшовши більшу суму, грошей не перелічував. Судова колегія Верховного Суду України підстав до задоволення скарги не знайшла, оскільки у справі повністю доведено, що Т. вночі зламав запор, проник до магазину і викрав грошову виручку в сумі 10 528 крб., а тому його дії за ст. 86' кваліфіковані правильно.
Таке рішення судової колегії грунтується на тих підставах, що винність особи, яка вчинила злочин, визначається її психічним ставленням до злочину не взагалі, а лише під час і саме в час вчинення злочинних дій. Тому вирішальне значення мають не думки, міркування чи наміри, які були в особи напередодні, а ті з них, які вона мала під час вчинення злочину. В даному випадку Т. мав намір викрасти одноденну виручку (500—700 крб.) до того часу, коли він проник до магазину, тобто заздалегідь до вчинення злочину. Але коли він відчинив шафу, де була схована виручка, і побачив, що там лежить значно більше грошей, у нього негайно намір змінився, і він захопив їх усі — 10 528 крб. Таким чином, у момент викрадення грошей Т. вже мав намір привласнити саме цю суму, про що свідчить і те, що він грошей не перелічував. Якби у нього був інший намір, то він вчинив би інакше. Тому за викрадення цієї суми він і повинен відповідати, і тому його дії мають бути кваліфіковані за ст. 86' КК.
Згідно з ч. З примітки до ст. 81 розкрадання державного або колективного майна визнається вчиненим в особливо великих розмірах, якщо воно скоєне однією особою чи групою осіб на суму, що в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України.
При визначенні особливо великого розміру розкрадання враховуються:
1) всі розкрадання, вчинені винним, незалежно від джерела, способу, форми і часу вчинення злочинів;
2) вартість викраденого групою осіб незалежно від частки, отриманої кожним співучасником (вирішальним є не розмір прибутку кожного злочинця, а розмір заподіяної власнику їх спільними діями майнової шкоди).
Разом з тим у разі вчинення викрадання в особливо великих розмірах групою осіб дії окремого співучасника кваліфікуються за ст. 86' тільки у тих випадках, коли ця особа брала безпосередню участь у викраденні чи допомагала в цьому іншим співучасникам.
У загальну суму викраденого не зараховуються розміри шкоди, заподіяної внаслідок злочинів:
1) за які особа вже була засуджена чи відносно яких минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 48);
2) які були вчинені одним із співучасників самостійно, незалежно від інших.
В тих випадках, коли умисел винного був спрямований на викрадення в особливо великих розмірах, але за незалежних від нього причин він не зміг досягти цих наслідків, його дії кваліфікуються як замах на викрадення майна в особливо великих розмірах за ст. 17 і ст. 861 КК.
Отже, вчинення декількох викрадань будь-яким способом (таємно, відкрито, з допомогою обману та іншими), які в цілому утворюють особливо великий розмір, кваліфікується за ст. 861 КК.
Розкрадання, як вчинене особливо небезпечним рецидивістом, може кваліфікуватись за частинами четвертими ст. 81 і 82, ч. З ст. 83, ч. 2 ст. 86, ч. З ст. 862, ч. 4 ст. 140, ч. 4 ст. 141, частинами третіми ст. 142, 143 та 144 лише тоді, коли винна особа вже до вчинення цього злочину була визнана судом особливо небезпечним рецидивістом і про це є вирок суду, що набрав чинності.
Така кваліфікація буде неправильною відносно тих осіб, які ще тільки можуть і повинні бути згідно з Законом визнані особливо небезпечними рецидивістами.
Розкрадання, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, як кваліфікуюча ознака триває до того часу, поки з цієї особи осудність не буде знята у встановленому Законом порядку.
Першорядне значення для кваліфікації розкрадання має спосіб вчинення як найважливіша його ознака.
Залежно від способу розкрадання Закон диференціює кримінальну відповідальність за різні види цього злочину.
<І>
Найбільш поширеним видом розкрадання є крадіжка. Основна її ознака — це таємний спосіб вилучення і привласнення чужого майна.
Таємно — значить непомітно для 1) власника, володільця або охоронця майна — за їх відсутності чи в їх присутності, але коли вони не помічають чи не усвідомлюють факту розкрадання (в силу різних особливих обставин); 2) третіх осіб (сторонніх), які не помічають викрадення бо не усвідомлюють сутності того, що відбувається.
Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно спостерігається і усвідомлюється співучасниками та особами, причетними до цього злочину.
Велику складність являє визначення того, таємний чи відкритий характер має розкрадання чужого майна тоді, коли воно скоюється в присутності сторонніх осіб (які не є ні матеріально відповідальними особами, ні охоронцями майна, ні особами, що використовують його для роботи, тощо). Такі розкрадання трапляються на багатьох виробництвах — кондитерської, горілчаної, м'ясо-молочної промисловості тощо — в присутності співпрацівників, які бачать і усвідомлюють викрадення, що розуміє і винна особа.
За таких обставин розкрадання визнається таємним чи відкритим залежно від оцінки винним ставлення присутніх до його поведінки. Якщо винний вважає або безсумнівно усвідомлює, що присутні при цьому схвалюють його дії чи принаймні байдуже ставляться до цього, то розкрадання визнається таємним. Якщо ж винна особа не знає, як оцінюють присутні його дії, а тим більше коли знає, що присутні не схвалюють їх, і все ж таки чинить викрадення, то воно визнається відкритим.