Смекни!
smekni.com

Кваліфікація злочинів проти особи та власності (Коржанський) (стр. 29 из 31)

Якщо таким є великий розмір у злочинах умисних (розкрадання), то він не може бути меншим у злочині необережному (ст. 91).

Безпідставно, наприклад, було засуджено за ст. 91 А., який, перебуваючи у відрядженні, залишив у Херсонській області причеп від автомобіля ЗІЛ-130, не вживши заходів до його схоронності, внаслідок чого, повернувшись туди, причепа на знайшов, чим заподіяв АТП значні збитки.

Президія Київського міського суду, розглянувши справу, визначила, що з матеріалів справи видно, що пізніше причеп було знайдено і повернуто автопідприємству. Втратою запасного колеса і номерного знака від автопричепа АТП завдано збитків, які не можна визнати великими. Відповідальність же за ст. 91 КК України настає у випадку, якщо втратою чи пошкодженням державного або колективного майна заподіяно шкоду у великих розмірах. З урахуванням того, що автопричеп повернуто АТП, на суму його вартості має бути зменшено розмір збитків, що підлягають стягненню з засудженого.

На підставі викладеного президія міського суду рішення в частині засудження А. за ст. 91 скасувала і провадження у справі закрила;

7) якщо злочинно-недбале ставлення до охорони державного або громадського майна було необережним. У тих випадках, коли особа, якій було доручено охорону, умисно не виконувала своїх обов'язків, чим сприяла розкраданню, загибелі чи пошкодженню майна, її дії кваліфікуються як співучасть у цих злочинах.

Злочинно-недбале ставлення до зберігання в колгоспах, радгоспах, інших державних чи кооперативних підприємствах і організаціях зерна та насіння олійних культур, що призвело до їх псування, кваліфікується за ст. 1473.

Висновки

У пропонованому увазі читачів монографічному дослідженні автор намагався викласти конкретні, але не такі вже й прості питання. При цьому головна увага була приділена системності процесу кваліфікації, викладенню вимог судової практики, формуванню особливостей та складностей кваліфікації найбільш поширених злочинів. Поза увагою, природно, лишилися питання, що безпосередньо не пов'язані з кваліфікацією, але можуть впливати на її наслідки (деякі види юридичних помилок, логічна неповнота остаточної оцінки злочину тощо) або формулювати хибний напрям процесу кваліфікації (законодавча невизначеність ознак злочину, протиріччя між ознаками злочину в складі одного нормативного акту або декількох нормативних актах тощо).

Вимоги щодо кваліфікації злочинів, закономірно формулюється діючим законодавством. Поширення в ньому не-визначень, оціночних категорій підвищують роль судової практики, яка уточнює, конкретизує, систематизує, а отже і підвищує рівень вимог щодо кваліфікації злочинів. Тому постанови та узагальнення Верховного Суду України набувають все більш вагомого значення.

Зважуючи на складнощі кваліфікації, посягання проти особи та власності потребують більшої законодавчої диференціації. Вона може бути здійснена як у межах існуючих, так і шляхом утворення нових складів злочинів, навіть до прийняття нового Кримінального кодексу України. Але яким би шляхом не здійснювалося реформування законодавства, головний механізм його застосування, на думку автора, лишиться незмінним. Абстрактна, як і реальна, кримінально-правова норма, знаходячи своє підтвердження або спробування (ефективність) у судовій практиці, буде аналізуватися у процесі кваліфікації злочину. Бо саме при кваліфікації відбувається "тотальна перевірка" складу злочину, всіх його елементів, ознак, формулювань. Тому будь-які питання, які пов'язані з кваліфікацією злочинів, завжди будуть актуальними і знаходитимуться у полі зору юристів — як науковців, так і практиків.

Література

Постанови пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ, 1995. — № 1.

Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.—Київ, 1993. — № 4.

Убийства, изнасилования и другие преступления против личности: Сборник судебных решений по уголовным делам. — Киев, 1991.

Аниянц М.К. Ответственность за преступления против жизни. — М., 1974.

Бородин С. В. Квалификация преступлений против жизни. — М., 1977.

Владимиров В.А. Квалификация хищений личного имущества. — М., 1974.

Волженкин Б.В. Вопросы квалификации краж, грабежей и разбоев. — Л., 1981.

Диденко В. П. Квалификация хищений государственного или общественного имущества путем присвоения, растраты или злоупотребления служебным положением. — Киев, 1992.

Загородников Н.И. Преступления против здоровья. — М., 1969.

Игнатов А.Н. Ответственность за преступления против нравственности. — М., 1966.

Клименко В.А., Мельник Н.И. Уголовно-правовая борьба с вымогательством индивидуального имущества граждан.— Киев, 1993.

Коржанский Н.И. Объект посягательства и квалификация преступлений. — Волгоград, 1976.

Коржанский Н.И. Квалификация преступлений против личности и собственности. — Волгоград, 1984.

Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического имущества. — М., 1971.

Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — М., 1972.

Куринов Б.Н. Научные основы квалификации преступлений. — М., 1984.

Матышевский П.С. Уголовно-правовая охрана социалистической собственности в Украинской ССР. — Киев, 1972.

Матышевский П. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. — Киев, 1996.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — Київ, 1994.

Панов Н.И. Уголовная ответственность за причинение имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием. — Харьков, 1977.

Панов Н.И. Квалификация преступлений, совершаемых путем обмана. — Харьков, 1980.

Пинаев А.А. Уголовно-правовая борьба с хищениями. — Харьков, 1975.

Сташис В.В., Бажанов М.И. Уголовно-правовая охрана личности. — Харьков, 1975.

Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. — Киев, 1995.

Уголовное право УССР. Особенная часть. — Киев, 1989.

<І>

У даній главі не аналізуються склади злочинів, які передбачені у ст.ст. 1082, 1083, 1084, 110, 111, 112, 113, 114, 115, 1151, 116, 123, 12311 КК України, хоча вони відповідно до діючого законодавства розміщені у гл. ІІІ. Автор вважає за необхідне вказати на те, що вони досить грунтовно прокоментовані в інших виданнях. (Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України Спеціальний випуск. — Київ, 1994.)

До визначення поняття вбивства М.І. Загородніков додає підстави кримінальної відповідальності за вбивство як окрему ознаку цього злочину (Див.: Загородников Н.И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву. — М., 1961. — С. 24). Таке доповнення зовсім зайве, бо будь-який злочин е підставою кримінальної відповідальності і без нього така відповідальність неможлива.

Далі мова йтиме про статті Кримінального кодексу України, якщо інше не буде зазначене.

Філософи завжди чітко і послідовно відрізняли особу і людину. "Особа, — зазначає А.Г.Спіркін, — це людина, яка береться в певному її аспекті, як член певної громадської групи з її системою суспільне значущих рис і функцій; це суб'єкт діяльності, стосунків, свідомості, самосвідомості і світогляду. Біологічні її властивості не стосуються цього поняття" (Спиркин А.Г. Сознание и самосознание. — М., 1972. — С. 250).

Див.: Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовно-му праву. — М., 1960; Коржанский Н.И. Обьект и предмет уголовно-пра-яовой охраны. — М., 1980; Таций В.Я. Обьект и предмет преступления по советскому уголовному праву. — Харьков, 1988.

Живим ціннісним предметом вважають людину і філософи (Див.:Дробницкий О.Г. Мир оживших предметов. — М., 1967 — С. 294)

Наприклад, М.К.Аніянц пише: "Разом з особою людини об'єктом цих злочинів є суспільні відносини соціалістичного суспільства в цілому" (Див.: Лниянц М.К. Ответственноть за преступления против жизни. — М , 1964. — С. 18). Таке визначення об'єкта злочинів проти особи невдале, бо особа є сукупністю суспільних відносин. Ще одна вказівка на суспільні відносини, хоч і "в цілому", нічого не додає до цього поняття.

Див.: Демидов Ю.А. Человек — объект уголовно-правовой охраны // Сов. государство и право. — 1972. — № 2. — С. 108.

Див.: Радянське право. — 1962. — № 3. — С. 137.

Пропозиція Л.Андреєвої кваліфікувати злочин при помилці щодо особи потерпілого, який має кваліфікуючі ознаки, за сукупністю злочинів Здається необгрунтованою і не має підстав. (Див.: Андреева Л. Влияние ошибки обвиняемого в личности потерпевшего на квалификацию преступ-лений // Сов. юстиция. — 1970. — № 21. — С. 7—8.)

Див.: Сов. уголовное право. Часть Особенная. — Киев, 1969. — С. 190.

Див.: Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине. — М.: Медицина, 1970. — С. 145—147.

Див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" // Бюлетень... — С. 94.

Див.: Дженкс 3. Английское право. — М., 1947. — С. 152. 2 Див.: Радянське право. — 1972. — № 5. — С. 103.

Див.. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р., п. 23 // Постанови Пленуму Верховного Суду України. — С. 94

Див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. // Бюлетень . — С. 87.

Див.: Радянське право. — 1982. — № 3. — С. 88.

Дії організатора, який не був співвиконавцем злочину, необхідно кваліфікувати за тими ж статтями з посиланням на ч. 4 ст. 19 КК (Див.: Бюлетень... — С. 88).

Див.: Ухвала судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду України по справі Д. і К. // Радянське право. — 1964. — № 2. — С. 143.

Див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р., п. 4 // Бюлетень... — С. 87—88.