Смекни!
smekni.com

Кваліфікація злочинів проти особи та власності (Коржанський) (стр. 4 из 31)

У всіх випадках, коли умисне вбивство було вчинено без перелічених в ст. 93, 95—97 обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин, дії винного кваліфікуються за ст. 94 (за несплату боргу, із почуття жалю до потерпілого, з використанням безпорадного стану потерпілого тощо).

Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах кваліфікується за ст. 93. Кваліфікуючими ознаками тут є:

1) корисливий мотив (п. "а"), 2) хуліганський мотив (п. "б"), 3) вбивство у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. "в"), 4) вбивство двох або більше осіб (п. "г"), 5) вбивство жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності (п. "д"),

6) вчинення злочину з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. "е"),

7) вчинення вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, або поєднане із згвалтуванням (п. "ж"), 8) вчинення вбивства особливо небезпечним рецидивістом або особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, крім вбивства, передбаченого ст. 95—97 (п. "з").

Розглянемо кваліфікацію вбивства, передбаченого ст. 93 КК, відповідно до цих кваліфікуючих ознак.

1) Вбивство із корисливих мотивів (п. "а") — це вбивство з метою отримати майно чи майнові прибутки або права. Це може бути також намір звільнитися від майнових витрат. Наприклад, як таке можна розглядати вбивство за винагороду з метою звільнитися від сплати аліментів на утримання дитини чи когось іншого з утриманців. Особливість корисливого вбивства полягає в тому, що єдиною перешкодою отримати майнову вигоду чи право на неї є потерпілий, і з настанням його смерті ця перешкода усувається.

Для застосування п. "а" ст. 93 не має значення, чи вдалося винному одержати майнову або іншу вигоду, чи ні. Але п. "а" ст. 93 не застосовується в тих випадках, коли вбивця не може одержати майнову вигоду від вчиненого ним вбивства, наприклад, звільнитися від сплати боргу.

Не може кваліфікуватися за п. "а" ст. 93 також вбивство дружини з метою звільнитися від неї, бо головним мотивом цього злочину є не корисливий мотив, а мета таким чином розірвати шлюб.

Корисливе вбивство характеризується тим, що його мотив виникає до вчинення злочину, а вбивство є лише здійсненням цього наміру з корисливих спонукань. Якщо ж намір заволодіти майном потерпілого виник у момент вбивства (що дуже сумнівно щодо можливості цього) або зараз же після його вчинення, то воно не може кваліфікуватися за п. "а" ст. 93. Таке вбивство кваліфікується за ст. 94 як вчинене без обтяжуючих обставин, а привласнення майна після вбивства — за ст. 140 як крадіжка.

За п. "а" ст. 93 слід кваліфікувати умисне вбивство, яке вчинене з корисливих мотивів, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати в зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди.

Так само належить кваліфікувати і вбивство на замовлення, коли винний, виконуючи волю іншої особи, за одержану чи обіцяну грошову, майнову винагороду або з іншої матеріальної зацікавленості позбавляє людину життя.

Дії організатора чи підмовника такого вбивства необхідно кваліфікувати за ст. 19 і п. "а" ст. 93, незалежно від того, яку мету він переслідував.

Для умисного вбивства з корисливих мотивів не має значення, чи досяг винний тієї матеріальної вигоди, якої прагнув.

У разі умисного вбивства під час нападу або зразу ж після нього з метою заволодіння або утримання приватного майна громадян, колективного чи державного майна дії винного слід кваліфікувати за п. "а" ст. 93 і ч. З ст. 142 або ч. 2 ст. 86 чи ст. 86' КК.

Сукупність злочинів має місце і в тому разі, коли вбивство вчинене з метою заволодіння вогнестрільною зброєю або наркотичними засобами. У таких випадках дії винного підлягають кваліфікації за п. "а" ст. 93 та ч. 2 ст. 223 чи ч. З ст. 2292 за ознакою вчинення злочину шляхом розбійного нападу.

У випадках, коли умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, його дії слід кваліфікувати за ст. 93 (при наявності обтяжуючої обставини) чи за ст. 94 та за відповідною статтею Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за крадіжку чи грабіж.

Не може кваліфікуватися за п. "а" ст. 93 вбивство при охороні винним власного майна, бо від цього він не може одержати ніякої вигоди, так само як і в випадках вбивства за заподіяну майнову шкоду (знищення або пошкодження майна винного, коли не виникало стану ні необхідної оборони, ні крайньої необхідності).

Корисливе вбивство за багатьма ознаками подібне до вбивства при розбої, яке утворює сукупність злочинів (п. "а" ст. 93 та ч. 2 ст. 86 чи ч. З ст. 142).

Відрізняються ці злочини за такими ознаками: при корисливому вбивстві намір отримати внаслідок його майнову вигоду виникає до вчинення злочину, тоді як при розбої винний нападає з метою заволодіти майном потерпілого, який може бути випадковою, незнайомою особою. Вбивство з корисливих мотивів частіше буває вчиненим відносно знайомих осіб; корисливе вбивство вчиняється також з метою отримання майнових прав або майна в майбутньому (наприклад, права на житло чи спадкоємство), тоді як при розбої це неможливе. При розбої винний прагне заволодіти майном негайно і тільки тим, яке знаходиться тут же, у потерпілого чи при ньому.

Таким чином, вбивство, вчинене нападом з метою заволодіти майном в момент цього злочину, утворює сукупність злочинів і кваліфікується за п. "а" ст. 93 та ст. 86 чи 142 УК. Вбивство, яке не має ознак розбою (без нападу) належить кваліфікувати тільки за п. "а" ст. 93.

За наявності у винного кількох спонукань до вбивства (наприклад, корисливості і помсти) кваліфікація злочину за п. "а" ст. 93 не виключається, якщо хоча б один із мотивів був корисливим.

2) Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. "б" ст. 93) характерне тим, що воно вчиняється, як може здатися, без видимих істотних причин, але з явною неповагою до суспільства. Винний скоює винятково цинічні чи> особливо зухвалі дії. Його поведінка є відвертим викликом громадському порядку і обумовлена бажанням протиставити себе всім, хто його оточує, показати свою зневагу до них.

Вбивство із хуліганських мотивів зовні скоюється часто без приводу чи з використанням незначного приводу для вчинення злочину. Воно може бути вчинено і як дії у відповідь на зауваження потерпілого чи на іншу незначну подію (на відмову дати палити чи відповісти на запитання, на пропозицію стати в чергу тощо).

У багатьох випадках вбивство з хуліганських спонукань є кульмінацією хуліганської поведінки винного. Якщо інші хуліганські дії винного були відокремлені місцем чи часом від вбивства, то вони утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються за п. "б" ст. 93 і відповідною частиною ст. 206. При ідеальній сукупності цих злочинів усе скоєне охоплюється п. "б" ст. 93, і додаткова їх кваліфікація за ст. 206 буде зайвою.

Для кваліфікації злочину за п. "б" ст. 93 треба довести, що винний діяв якраз із хуліганських мотивів. Недо-* слідженість мотиву вбивства не значить, що воно було вчинене з хуліганських спонукань. В практиці застосування п. "б" ст. 93 це найпоширеніша помилка — слідство чи й суд, не визнавши або не з'ясувавши мотиву вбивства, кваліфікують його як вчинене з хуліганських мотивів.

Пленум Верховного Суду України з цього приводу в постанові від 25 грудня 1981 р. зазначив, що в судовій практиці зустрічаються помилки, коли суди при невстанов-ленні дійсних мотивів убивства такими без достатніх підстав називають хуліганські спонукання.

Хуліганські спонукання, як зазначають дослідники, характеризуються прагненням до самоутвердження, самовиразу особи з дуже низьким рівнем культури і виховання; це прагнення до самоутвердження хама, варвара, дикуна. В основі хуліганських спонукань лежать нестримні егоїзм, озлобленість і незадоволеність, які доходять до нез'ясовної злості і тупого відчаю, викликаних явною розбіжністю між рівнем бажань особи й можливостями їх здійснення.

Важливо зазначити, що прагнення особи до самоутвердження і самовизначення — це нормальна і природна потреба будь-якої людини, але різні люди для цього використовують різні засоби. Соціальна, юридична оцінка всякого такого прагнення всебічно залежить від того, як, якими засобами ця потреба задовольняється. Одні задовольняють її високопродуктивною працею, науковими чи спортивними досягненнями, старанним виконанням громадських обов'язків тощо, другі — гонитвою за речами, модою, "красивим життям", а треті — лайками, пияцтвом, жорстокістю, глумом над слабим чи старим. Дикі думки і вчинки народжуються дикими нравами і звичками.

Таким чином, хуліганський мотив — це прояв крайнього егоїзму, хамства, неповаги до оточуючих, найбільш грубі форми зневажання загальновизнаних норм моральності.

Оскільки злочин може бути вчинений з різних мотивів (конкуренція мотивів), то за п. "б" ст. 93 вбивство належить кваліфікувати лише тоді, коли хуліганський мотив був переважаючим.

У тих випадках, коли внаслідок конфлікту між винним і потерпілим порушено громадський порядок, а потім конфлікт переріс в особисті неприязні стосунки між ними, то вбивство вже не може бути кваліфіковано за п. "б" ст. 93, бо переважаючим був уже не хуліганський мотив, а мотив помсти. Умисне вбивство, вчинене з мотиву ревнощів, помсти чи інших спонукань, які виникли на грунті особистих неприязних стосунків, незалежно від місця його вчинення, не кваліфікується за п. "б" ст. 93 КК.

Пленум Верховного Суду України пояснив, що вбивство під час сварки чи бійки через непрязні особисті стосунки, якщо при цьому навіть було порушення громадського порядку, не можна вважати як заподіяне з хуліганських спонукань.