Наприклад, неправильно були кваліфіковані за п. "б" ст. 93 дії Г., який розпочав сварку з І. у знайомих і там же побив І. Коли вони разом повертались додому, Г. ударив ножем 1. в живіт, і потерпілий через кілька годин від цього помер у лікарні. Судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію помилковою і зазначила, що висновок суду про вчинення вбивства 1. з хуліганського мотиву нічим не підтверджений, а тому дії К. треба кваліфікувати за ст. 94 УК.
За п. "б" ст. 93 слід кваліфікувати умисне вбивство з хуліганських мотивів, коли його вчинено на грунті явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу.
Не можна розглядати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку почав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на грунті особистих стосунків, хоча при цьому і було порушено громадський порядок. Якщо крім вбивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії (реальна сукупність), скоєне треба кваліфікувати за відповідною частиною ст. 206 та статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за вбивство.
3) Умисне вбивство, вчинене в зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. "в" ст. 93) — це вбивство в тих випадках, коли намір винного був викликаний службовою чи громадською діяльністю потерпілого. Наприклад, вбивство громадянина, який припиняв порушення громадського порядку, чи свідка за те, що він дав правдиві показання, і т.ін. Приводом до вбивства в таких випадках є службова чи громадське корисна діяльність потерпілого. Власне кажучи, таке вбивство вчиняється з мотиву помсти за суспільно корисну діяльність. Таке вбивство може бути вчинено і відносно того потерпілого, який перешкоджав здійсненню анти-суспільних намірів винного (наприклад, вбивство охоронця, слідчого чи прокурора).
За п. "в" ст. 93 згідно з Постановою Пленума Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. слід кваліфікувати умисне вбивство, вчинене з метою перешкодити правомірній діяльності потерпілого у зв'язку з виконанням ним свого службового або громадського обов'язку, а так само з мотиву помсти за таку діяльність. При цьому відповідальність за цією нормою настає незалежно від часу, що пройшов з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до його вбивства.
Під виконанням службового обов'язку слід розуміти діяльність особи, що входить в коло її повноважень, а під виконанням громадського обов'язку — здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (припинення правопорушення, повідомлення органам влади про злочин або готування до нього тощо).
В разі умисного вбивства громадянина, який вживає заходи щодо припинення хуліганства, дії винного охоплюються п. "в" ст. 93 і додаткової кваліфікації за п. "б" цієї статті не потребують. Хуліганство і наступне вбивство особи, яка припиняла ці дії, необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 206 і п. "в" ст. 93.
Коли винний, бажаючи вбити потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового або громадського обов'язку, помилково позбавив життя іншу людину, яка такого обов'язку не виконувала, його дії необхідно кваліфікувати за ст. 17 і п. "в" ст. 93 як замах на злочин, котрий він намагався вчинити, та за ст. 94 (за відсутності обтяжуючих обставин).
За п. "в" ст. 93 кваліфікується вбивство лише в тих випадках, коли дії потерпілого були правомірні. Якщо службова особа або громадянин діяли неправомірно, то вбивство їх за такі дії не підпадає під ознаки п. "в" ст. 93. Таке вбивство, за наявністю необхідних ознак, кваліфікується за ст. 94.
Оскільки п. "в" ст. 93 передбачає відповідальність за вбивство "у зв'язку з виконанням службового або громадського обов'язку", то для кваліфікації злочину за цією нормою не має значення, де і коли потерпілий виконував ці обов'язки, як і те, чи продовжує він їх виконувати чи вже перестав; не має значення і те, чиї інтереси порушувались службовою чи громадською діяльністю потерпілого — самого винного, його рідних чи друзів.
Умисне вбивство громадянина, який припиняв хуліганські дії винного, кваліфікується за п. "в" ст. 93.
Окремими видами вбивства за службову чи громадську діяльність потерпілого є посягання на життя працівника міліції або народного дружинника у зв'язку з їх діяльністю по охороні громадського порядку (ст. 1901), вбивство або посягання на життя державного діяча (ст. 58) чи на життя представника іноземної держави (ст. 59).
Ці норми виділені законом в окремі склади злочинів лише за ознаками потерпілого. Оскільки це є спеціальні норми, то вони мають перевагу перед загальною нормою п. "в" ст. 93. Тому при конкуренції цих норм застосуванню підлягають спеціальні норми.
4) Умисне вбивство двох або більше осіб (п. "г" ст. 93) характеризується одним (єдиним) умислом на вбивство двох (або більше) потерпілих, тобто винний має намір і мету вбити двох чи більше осіб.
Вбивство двох чи більше потерпілих може бути вчинене або в різний час, або одночасно. Остання обставина, як правило, має вирішальне значення. Головне, що поєднує вбивство двох чи більше осіб в п. "г" ст. 93, — це єдність умислу таких дій. При відсутності єдності умислу на вбивство двох чи більше осіб злочин кваліфікується як повторне вбивство за п. "з" ст. 93.
За п. "г" ст. 93 кваліфікуються і ті випадки, коли після вбивства однієї особи винний вчинив замах на вбивство іншої особи або коли вбивству передував замах на вбивство іншої людини, якщо всі ці дії (обидва злочини) охоплювались одним умислом.
Разом з тим, як вказує Верховний Суд України, при спрямованості умислу на вбивство двох або більше осіб вбивство однієї з них і замах на життя іншої (другої) не може вважатися закінченим злочином — вбивством двох чи більше осіб, — бо злочинний намір вбити двох чи більше не був здійснений через причини, від волі винного не залежні. Тому такі дії кваліфікуються за ст. 94 чи 93 і ст. 17 та п. "г" ст. 93 .
Наприклад, судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду України кваліфікувала за ст. 94 і ст. 17 та п. "г" ст. 93 дії Ж., який з наміром вбити Т. і Ш. (коли потерпілі спали) наніс їм удари ножем у груди і вбив Т., а Ш. спричинив тілесні ушкодження.
При цьому послідовність дій винного при вбивстві однієї і замаху на вбивство іншої особи на кваліфікацію злочину не впливає.
Якщо вбивство двох або більше осіб охоплювалось одним (єдиним) умислом, то перерва в часі між вбивством одного і вбивством другого (інших) потерпілого юридичного значення не має і на кваліфікацію цього злочину не впливає.
Замах на вбивство кількох осіб кваліфікується за ст. 17 і п. "г" ст. 93. Додатково кваліфікувати ці дії ще і за п. "е" ст. 93 немає потреби, якщо спосіб заподіяння смерті був небезпечний тільки для цих потерпілих.
Вбивство двох або більше осіб (п. "г" ст. 93) відрізняється від вбивства способом, що був небезпечним для життя багатьох осіб (п. "е" ст. 93), за суб'єктивною стороною: за п. "г" ст. 93 дії кваліфікуються при намірі винного вбити кількох осіб, а за п. "е" ст. 93 тоді, коли його умислом охоплювалося заподіяння смерті одній особі, а відносно інших потерпілих винний діяв необережно — вчинив необережне вбивство (ст. 98) чи поставив потерпілих у небезпечне для життя становище (ст. 111), окрім жертви.
Вбивство двох осіб не може кваліфікуватися за п. "г" ст. 93, якщо одне з них було необережним (ст. 98) або вчинене при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 97) чи в стані фізіологічного афекту (ст. 95).
5) Умисне вбивство жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності (п. "д" ст. 93).
Для кваліфікації вбивства за п. "д" ст. 93 не мають значення: а) взаємовідносини винного і потерпілої (чоловік і жінка; знайомі, друзі, закохані, чи й зовсім не знайомі);
б) звідки винному було відомо про вагітність потерпілої;
в) строк вагітності; г) мотиви вбивства (помста, ревнощі, хуліганство). Відповідальність за п. "д" ст. 93 настає в разі умисного вбивства жінки, яка завідомо для винного дійсно перебувала в стані вагітності.
Вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною, підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 17 і п. "д" ст. 93 чи ст. 94 (за наявності інших обтяжуючих обставин).
При відсутності доказів тому, що винний бузсумнівно знав про вагітність потерпілої, його дії не можуть бути кваліфіковані за п. "д" ст. 93. В таких випадках, за наявності необхідних ознак, застосовується ст. 94.
6) Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. "е" ст. 93).
В п. "е" ст. 93 йдеться не про всяку жорстокість, бо вбивство — це завжди акт жорстокості, а про особливу жорстокість, коли жертві були заподіяні особливі муки (безпосередньо перед вбивством чи під час його), особливі страждання, або коли винний застосовував тортури, мордування, мученицьки діючий яд чи спричинив потерпілому безліч поранень. Особлива жорстокість може проявлятися в нещадності до жертви, глумі над мерцем, заподіянні особливо тяжких страждань присутнім при вбивстві близьким чи рідним потерпілого. За п. "е" ст. 93 були кваліфіковані, наприклад, дії осіб, які вчинили вбивство, протягом тривалого часу (більше години) б'ючи потерпілого ногами і руками в живіт, груди, голову, внаслідок чого той відчував особливі страждання.
У судовій практиці визнається, що ознака особливої жорстокості є у випадках, коли напередодні чи в процесі вбивства до потерпілого застосовувались тортури, мордування або винний глумився над жертвою і при цьому мав намір спричинити їй особливі муки та страждання. За п. "е" ст. 93 були кваліфіковані дії М., який під час сварки облив свою співжительку бензином, підпалив і замкнув її в хаті. У потерпілої було обпалено 95% поверхні тіла, від чого вона померла у лікарні.