регистрация / вход

Система підвищення ефективної діяльності комерційного банку на основі зарубіжного досвіду

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «Допущено до захисту» Завідувач кафедри _ проф. Нижник Віктор Михайлович

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«Допущено до захисту»

Завідувач кафедри

___________________

проф. Нижник Віктор Михайлович

«___» __________ 2007 р.

система підвищення ефективної діяльності комерційного банку на основі зарубіжного досвіду

(на прикладі ат “індекс-банк”)

Дипломна робота

На здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст

Спеціальності 7.030403 – «Міжнародні економічні відносини»

Кваліфікації 2441.2 – «Спеціаліст міжнародних економічних відносин, перекладач»

Хмельницький, 2007р.


Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи ефективної банківської діяльності в умовах глобалізації та лібералізації руху капіталу

1.1 Принципи побудови та умови ефективної діяльності банківської системи України

1.2 Банківська система України в умовах глобалізації світового фінансового простору

1.3 Базельські принципи регламентування ефективності банківської діяльності

1.4 Система банківського нагляду за ефективністю в зарубіжних країнах

Розділ 2. Діагностичний аналіз ефективності діяльності банків в фінансовому секторі України

2.1 Макроекономічний аналіз ефективності діяльності банків України

2.2 Оцінка діяльності АТ «ІНДЕКС – БАНК» на фінансовому ринку

2.3 Оцінка фінансової діяльності АТ «ІНДЕКС-БАНК»

2.4 Аналіз ефективності комерційних операцій банку

2.4.1 Операції з корпоративними клієнтами

2.4.2 Операції з фізичними особами

2.4.3 Операції банку на ринку цінних паперів

2.5 Структура системи ризик-менеджменту банку

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності діяльності АТ «Індек-банку»

3.1 Пільговий кредит на житло як перспектива забезпечення житлом молодих сімей

3.2. Побудова системи трансфертного ціноутворення у банку

3.3 Формування єдиної системи інформаційних ресурсів АТ «Індекс-банк» на основі Інтернет технологій

3.4. Дослідження впливу економічних факторів на розвиток споживчого кредитування в України

Висновки

Список літератури

Додатки


Вступ

Розбудова сучасної банківської системи, яка відповідає стратегії євроінтеграційного розвитку країни, є однією з найактуальніших проблем теорії і практики подальшого реформування національної економіки. Доведено, що рівень міжнародної довіри до країни залежить від прогнозованої банківської діяльності в цій країні, і Україна не виняток із цього правила.

Функціонування будь якої системи, зокрема банківської спрямоване на підвищення ефективності її діяльності та забезпечення сталого розвитку. Зниження ефективності на макрорівні є однією з основних причин депресивних явищ в економіці та виникнення криз. Низький рівень ефективності діяльності банків свідчить про обмежені можливості їх розвитку, невисоку конкурентну спроможність, підвищену чутливість до ринкових ризиків, неефективне управління активами й пасивами, і в разі наявності тенденцій до погіршення може призвести до серйозних проблем у діяльності банків, а несвоєчасне вжиття необхідних заходів — до банкрутства. Отже, діяльність банків завжди повинна характеризуватися достатнім рівнем ефективності, який складно забезпечувати в умовах високої конкуренції, особливо — коли дохідність банківських oneрацій падає, а впровадження нових банківських технологій і продуктів потребує дедалі більших витрат.

Актуальність дослідження. Банківська система помітно впливає на економічні процеси, тому і питання підвищення ефективності її функціонування впродовж останніх років значно активізувалося.

Проблеми підвищення ефективності банківської діяльності досліджували багато зарубіжних і вітчизняних вчених і пратиків, зокрема П. Роуз, К. Редхерд, К.Е. Раєвський, З.Г. Ширінська, А.О. Мороз, Л.О. Примостка, О.А. Ющенка, .

Питанням фінансової глобалізації та місця й ролі банків у цих процесах присвятили такі іноземні вчені, як Дж. Маршал, Ж. Герар, Р. Ринутро, В. Ханкель. Серед вітчизняних дослідників слід назвати О. Барановського, О. Гаврилюка, В. Гейця, В. Козюка, М. Савлука, О. Рогача.

Процес формування ефективної банківської системи в Україні — доволі непросте завдання, яке має низку своїх особливостей. Банки об'єктивно перебувають у центрі багатьох суперечливих, кризових та складно прогнозованих явищ, притаманних передусім економіці перехідного періоду. Водночас саме стрімкий розвиток українських банків став основою формування повноцінних ринкових відносин та сукупності базових елементів, пов'язаних із рухом фінансових ресурсів, без яких функціонування ринкового господарства неможливе.

Мета і завдання дослідження. Метою дипломної роботи є теоретичне обґрунтування головних проблем розвитку банківської системи України та обґрунтування шляхів їх розв’язання на основі передового зарубіжного досвіду.

Відповідно до мети дослідження було поставлено наступні завдання:

- дослідити структуру банківського сектору , визначити його передумови (механізми запуску), структуру, фактори

- проаналізувати мотиви і тенденції присутності іноземного капіталу в банківському секторі України з позицій можливих ризиків для фінансової стабілізації й необхідності розроблення адекватного інструментарію регулювання його присутності;

- узагальнити зарубіжний досвід регулювання ефективності банків та нагляду за ними;

- оцінити ефективність банківських операцій на прикладі АТ «ІНДЕКС- БАНК»;

- визначити основні напрямки та конкретні заходи щодо підвищення ефективності функціонування банківського сектору в цілому та АТ «ІНДЕКС- БАНК» зокрема.

Предметом дослідження виступають принципи і механізми ефективної діяльності банків, які апробовані іноземною практикою банківського бізнесу.

Об’єкт дослідження – банківська діяльність АТ «ІНДЕКС- БАНК» та інструменти управління її ефективністю.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод і системний підхід до вивчення умов і можливостей розвитку банківського сектору. Для дослідження стану діяльності комерційних банків використані різноманітні методи, серед яких метод аналізу і синтезу, статистичні, економіко-математичні, техніко-економічні методи.

Дослідження фактичної структури і стану діяльності АТ «ІНДЕКС- БАНК» ґрунтується, в першу чергу, на даних їх форм звітності № 302.07 та № 316.09, які надаються в державне управління Національного банку України та зведені дані по Україні. Важливе значення в процесі дослідження надавалось окремим положенням Законів України, постанов Кабінету Міністрів України, нормативних документів НБУ. В дослідженні також використані теоретичні і практичні досягнення в банківській сфері України та економічно розвинутих країн світу.


Розділ 1. Теоретичні основи ефективної банківської діяльності в умовах глобалізації та лібералізації руху капіталу

1.1 Принципи побудови та умови ефективної діяльності банківської системи України

Забезпечення високої ефективності вітчизняних банків важливе завдання сучасного етапу розвитку банківської системи України та необхідна умова її подальшого зміцнення як стратегічної складової національної економіки.

Забезпечення високої ефективності вітчизняних банків важливе завдання сучасного етапу розвитку банківської системи України та необхідна умова її подальшого зміцнення як стратегічної складової національної економіки. Вивчення цієї проблеми особливо важливе, адже держава вирішує завдання Інтеграції у світовий фінансовий ринок, для входження в який необхідно створити конкурентоспроможну Інфраструктуру фінансових послуг.

Україна послідовно реалізує стратегію вступу до Євросоюзу і Світової організації торгівлі (COT) та вирішує складні проблеми інтеграції до світового фінансового ринку. 3 огляду як на зовнішні, так і на внутрішні фактори особливої актуальності набуває проблема створення умов стійкого зростання національної економіки га розвитку фінансового і банківського секторів. Інтеграція України в міжнародний фінансовий ринок спонукає до прискореного розвитку вітчизняного фінансового ринку за необхідності підтримки пріоритетності національних інтересів на світовому фінансовому ринку та збереження політичного й економічного суверенітету держави. Успішне функціонування фінансового ринку значного мірою залежатиме від його здатності оперативно та ефективно адаптуватися до європейської бізнес-моделі.

Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

• однорівнева банківська система;

• дворівнева банківська система .

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів:

Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.


Рис. 1.1 Структура банківської системи України

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі.

По вертикалі - це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками.

По горизонталі - це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді .внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

- фінансування капітальних вкладень за дорученням власників, або розпорядників капіталів, що інвестуються;

- випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

- купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;

- видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- касове виконання державного бюджету;

- придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг,

- прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);

- купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;

- купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

- довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

- надання консультативних та інших послуг, пов'язаних з банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

Комерційним банкам в Україні забороняється займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування, їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові - страхових інститутів; кооперативні - кооперативів тощо. На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк "Альянс" та ін. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України.

Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури , що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими процесами. Характерними представниками банків з галузевою спеціалізацією є, Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк "Надра", Автозазбанк, Укрнафтогазбанк та деякі інші.

Таблиця 1.1

Класифікація комерційних банків за різними критеріями:

Класифікаційні ознаки

Види комерційних банків

Порядок створення

перепрофільовані, заново створені

Характер спеціалізації

універсальні, спеціалізовані

Розмір

регіональні, республіканські, міжнародні

Форма власності

загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті і закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні), приватні, із 100%-м іноземним капіталом, змішані

Функції і характер виконуваних операцій

інвестиційні заощадження, депозити, іпотечні. земельні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові; біржові; експортно-імпортні; лізингові; торгівельні

Характер відносин

банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені

Стадія впливу

монополісти, аутсайдери

Структура

багатофілійна, безфілійна

Стадія контролю

контролюючі, контрольовані

Конкурентоспроможність

конкурентоспроможні, неконкурентні

Фінансове становище

стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути

Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією. Це Укрінбанк, який є первістком українських банків нового типу. Дуже актуальною є проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків. Інвестиційні банки здійснюють мобілізацію довгострокового позичкового капіталу і надають його підприємницьким структурам і державі. Механізмом залучення коштів клієнтів є емісія і розміщення облігацій та інших видів зобов'язань (сертифікатів, векселів). Інвестиційні банки вивчають фінансові потреби клієнтів, узгоджують умови позичок, визначають строки випуску і види цінних паперів з урахуванням стану ринку, їх емісію і наступне розміщення серед інвесторів. Інвестиційні банки виконують не тільки посередницьку функцію між позичальниками та інвесторами, а й продають великі пакети акцій та облігацій за власний рахунок, надають кредит покупцям цінних паперів. Законодавство багатьох країн відносить такі банки до небанківських фінансово-кредитних установ.

Іпотечні банки спеціалізуються на видачі довгострокових позичок під заставу нерухомості - землі і міських будівель. Ресурсами іпотечних банків є власні накопичення та іпотечні облігації.

В Україні класичних інвестиційних та іпотечних банків поки що немає. Причинами такої ситуації є відсутність ринку нерухомості і землі, а також обмеженість довгострокових капіталів, однією з причин якої є нестабільність національної валюти .

Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк, Ексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% - це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Але з різних причин, головною з яких є низька платоспроможність населення, активні операції Ощадбанку ще недостатньо спрямовуються на кредитування людей. Споживчі кредити розвинуті слабо, перелік об'єктів споживчого кредитування, порівняно з банками інших країн, обмежений.

Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам [20, с.872-873].

Банки відіграють важливу роль у суспільстві. Вони забезпечують передачу грошового капіталу зі сфер накопичення у сфери використання. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами і галузями виробництва. Банки забезпечують економію суспільних витрат обігу і раціоналізацію всіх процесів обігу товарів і капіталів, сприяють подальшому зростанню концентрації виробництва і капіталу. Через банки мобілізуються великі капітали, необхідні для інвестицій, розширення виробництва. Роль банків суттєво змінюється в умовах дальшого розвитку ринкової економіки. Вони стають надзвичайно важливими суспільними інституціями, від діяльності яких значною мірою залежить економічне благополуччя держави, країни в цілому і кожної людини зокрема. Функції банків все більше виходять за межі простого фінансово-кредитного посередництва. Вони стають важливим механізмом проведення державної грошово-кредитної політики, а через неї - впливу на всі основні економічні процеси в суспільстві. Поряд з традиційними банківськими операціями (кредитуванням, розрахунками) розвиваються нетрадиційні. Це насамперед банківські послуги, серед яких чільне місце посідають трастові, гарантійні, консультативні та ін.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", інших законодавчих актів України. вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України. Його засновниками можуть бути вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи за винятком Рад народних депутатів та інших виконавчих органів влади, політичних та профспілкових організацій, спілок, партій, громадських фондів.

1.2. Банківська система України в умовах глобалізації світового фінансового простору

Глобалізація у найближчому майбутньому визначатиме стан світової фінансової системи. Тому аналіз сучасних тенденцій міжнародного руху капіталу, передусім банківського, дає можливість сформувати уявлення про перспективи інтеграції України у міжнародний фінансовий простір. Окрім того, потребує розробки й реалізації стратегія, яка дала б можливість вітчизняній банківській системі залучити іноземні капітали для розв'язання проблем забезпечення стійкого економічного зростання національної економіки.

Світовий фінансовий ринок виконує своєрідну функцію каталізатора процесів концентрації капіталу.

Певні ознаки інтернаціоналізації банківського капіталу спостерігалися ще у XIX столітті. У цьому процесі можна умовно вирізнити кілька етапів. Перший етап тривав з кінця XIX століття до 60-х років XX століття і характеризувався зрощуванням банківського капіталу з промисловим переважно на національних ринках. Там же відбувався процес концентрації і централізації банківського капіталу. Розвивалися також специфічні форми міжнародних банків і міжнародних банківських об'єднань. Міжнародна діяльність комерційних банків переважно зосереджувалася на обслуговуванні зовнішньої торгівлі та виробничих інвестицій за кордоном. Вивезення безпосередньо банківського капіталу мало відносно невеликі масштаби.

Другий етап розпочався із середини 60-х і тривав до кінця 80-х років XX століття. У цей час відбувалися якісні зміни у банківських системах розвинених країн, зросла роль банків у міжнародних відносинах. Сягнули величезного масштабу міжнародний рух капіталів, відкриття закордонних представництв і філій банків. Міжнародні ринки капіталів набувають певної самостійності, перетворюються на глобальний механізм перерозподілу фінансових ресурсів між країнами.

Важливою ознакою цього етапу є те, що транснаціональні банки (ТНБ) почали створювати мережу відділень і представництв у країнах, що розвиваються, які не мають власної фінансово-кредитної системи, спроможної ефективно розподіляти фінансові ресурси. Посилилися монополістичні тенденції у розвитку банківської сфери — кредитні відносини почали контролювати найбільші банківські транснаціональні групи. Ознакою цього етапу є також те, що транснаціональні банки розпочали створення мережі відділень і представництв у країнах, які не мають власної розвиненої фінансово-кредитної системи.

Третій етап бере початок з 90-х років XX століття. У цей час у країнах Заходу розпочалося бурхливе економічне зростання. У національних економіках відбувалося зростання фінансової заборгованості та концентрація активів у кількох найбільших банках. Уряди низки західних країн почали конкурувати з банками та іншими фінансовими установами щодо залучення заощаджень населення шляхом створення спеціальних програм.

Під впливом інтеграції та технічних нововведень сформувалися достатні передумови для підвищення мобільності капіталів (поява транснаціональних банків, глобальних інтегрованих ринків тощо). Інтернаціоналізація фінансово-кредитної інфраструктури привела до створення транснаціональних банків, які стали одним із головних суб'єктів сучасної глобальної фінансової системи. Початковим мотивом міжнародної діяльності ТНБ було прагнення обслуговувати потреби у фінансуванні експортно-імпортних операцій своїх основних клієнтів — зарубіжних філій ТНК. Однак вони використовують свою присутність на зовнішніх ринках для пошуків нових інструментів та методів діяльності, значного розширення сфер операцій (це, зокрема, участь у процесах приватизації у країнах із перехідною економікою). Під впливом глобалізаційних процесів стратегії банків видозмінюються у напрямі розширення мереж відділень і дочірніх структур у регіональних або світових масштабах, залучення аутсорсингових компаній і реалізації спільних проектів із небанківськими установами.

Процеси глобалізації світової економіки не можуть обминути й фінансово-банківську систему України, особливо з огляду на відкритість національної економіки. Банківська система України однією з перших переживає процес прискорення інтеграції через розширення присутності у ній іноземного капіталу. Із вступом України до COT відбуватиметься поступове збільшення присутності іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі. Прихід іноземного капіталу з належною репутацією є важливим чинником розвитку банківського сектору держави. Іноземний капітал принесе в Україну сучасні банківські технології, нові фінансові продукти, культуру банківського корпоративного управління, сприятиме підвищенню рівня конкуренції. Поступово мають бути створені умови для доступу в український банківський сектор іноземного капіталу, що є аналогічними для резидентів.

Перестороги щодо іноземного капіталу пояснюються неготовністю українських банків до конкуренції, розпорошеністю активів, відсутністю умов для інвестиційного кредитування, наслідком чого може стати посилення залежності від зовнішніх ринків. Засоби захисту від негативного впливу іноземних банків можуть полягати також у створенні умов для припливу інвестицій у вітчизняні банки, належному захисті депозитів, досягненні європейського рівня монетизації економіки, підвищенні ступеня законодавчого захисту банків тощо. Однак слід зауважити, що майже із 150 країн — членів COT лише 31 не має обмежень у фінансовому секторі. Тим часом побоювань щодо неконтрольованості діяльності філій іноземних банків можна уникнути шляхом запровадження для них національного режиму банківського нагляду, їх участі у національній системі страхування депозитів населення.

Навіть ураховуючи вагомість зв'язку прямих іноземних інвестицій, обслуговування ТНК не завжди є визначальним чинником для залучення іноземних банків. Тут насамперед слід говорити про низький рівень оподаткування, значний обсяг ВВП на душу населення, неефективну роботу місцевих банків тощо. Недостатній розвиток фінансової інфраструктури в Україні є аргументом на користь зацікавленості іноземних банків у присутності на вітчизняному ринку.

У зв'язку з цим слід очікувати розширення спектра банківських послуг та зниження їх вартості.

Потребує детального аналізу досвід неоліберальних ринкових перетворень, що активно розгорнулися у Латинській Америці з другої половини 80-х років XX століття, під час яких і сталися глибокі зміни у банківській системі. Так, зокрема, скасування поширених раніше обмежень на діяльність нерезидентів, приватизація державних кредитних інститутів, реформування банківського законодавства відповідно до принципів моделі відкритої економіки — все це зробило ринок цих країн привабливим для транснаціональних фінансових груп. Саме сюди було спрямовано потік іноземних інвестицій, що сприяло, з одного боку, модернізації національних банківських установ, підвищенню їхньої ролі у мобілізації заощаджень, а з другого — витісненню з цієї сфери національного капіталу.

Вже у 90-ті роки минулого століття ринок банківських послуг латиноамериканського регіону стає об'єктом гострої конкурентної боротьби між транснаціональними банками Північної Америки і Західної Європи. Окрім того, значно зросли у цей період інвестиційні потоки у реальний сектор економіки з боку ТНК Великобританії, Німеччини, Нідерландів, США, Канади, Іспанії, Франції.

Політика, що була зорієнтована на створення конкурентного середовища, сприяла прискореному освоєнню найновіших банківських технологій та диверсифікації спектра послуг. За низкою параметрів багато латиноамериканських банків наблизилися до рівня банківських інституцій країн Західної Європи, США та Японії, а тому можуть брати активну участь у розвитку національних економік в умовах глобалізації світового господарства із застосуванням сучасного інструментарію мобілізації фінансових ресурсів.

Це виявилося у створенні інституційно-правових і фінансово-господарських важелів, а також сприяло розширенню відкритості національних економік. У банківській сфері нові виклики з боку світового ринку та імперативи внутрішньогосподарського розвитку проявилися у знятті або істотному зниженні обмежень щодо діяльності нерезидентів.

Значною мірою трансформувалися підходи і до питання про допущення іноземного капіталу у фінансово-кредитну сферу. На відміну від яскраво вираженої політики протекціонізму, котра практикувалася до цього, у 90-ті роки XX століття фінансову лібералізацію почали розглядати як важливу частину економічної політики. Однією з найважливіших складових нового курсу стала цілеспрямована модифікація законодавчої бази з регулювання припливу та умов функціонування іноземного капіталу у напрямі надання йому ширших гарантій і стимулів. У більшості латиноамериканських країн — Аргентині, Бразилії, Венесуелі, Колумбії, Мексиці, Перу розширення допуску іноземного капіталу на внутрішній ринок стало розглядатися як дуже ефективний і оптимальний метод участі у міжнародних Інвестиційних потоках.

У межах нової економічної парадигми істотної модифікації зазнала законодавча база і насамперед ті й розділи, що регламентують масштаби чи межі допуску іноземних компаній на внутрішній ринок. Можна відзначити два найпринциповіших напрями, які піддавалися істотній трансформації.

1.Скасування або зниження межі обмежень, прийнятих раніше щодо відкриття зарубіжними банками своїх відділень і філій та їх доступу на внутрішній ринок, і надання можливості здійснювати увесь спектр операцій. Норми і правила, які регламентують та регулюють функціонування вітчизняних банків, було перенесено без будь-яких обмежень і на зарубіжні банки.

2.Лібералізація вивезення інвестованих коштів, переведення прибутку й дивідендів при одночасному знятті обмежень на здійснення валютних операцій. Запроваджені норми і правила загалом відповідають установленому й для інших секторів режиму, включаючи оподаткування.

Розширення позицій ТНК у реальному секторі зумовило й зростання масштабів банківського супроводження їхніх операцій, у тому числі й шляхом безпосереднього входження у фінансово-кредитну сферу. Протягом останніх років це простежується у політиці іспанського капіталу. За останні кілька років Іспанія стала найбільшим європейським інвестором у латиноамериканському регіоні. Поряд з демонтажем адміністративної системи регулювання транснаціоналізація стала однією з найсуттєвіших рис розвитку банківського сектору країн Латинської Америки".

Загальновідомо, що банківська система України ще не може конкурувати з банківськими системами багатьох постсоціалістичних європейських країн, не кажучи вже про розвинені країни Західної Європи, за більшістю показників, що характеризують її потужність. Так, зокрема, відношення активів банківської системи до ВВП в Україні становить близько 50 %, тоді як у Великобританії, а також Франції та країнах єврозони цей показник коливається у межах від 240 до 340 %9 . Слід зазначити, що, за даними Національного банку, у 2005 році балансовий капітал українських банків збільшився на 39,5 % і на 1 січня 2006 року становив 25 млрд. 689,7 млн грн. Водночас капітал американського банку Citigroup на початок 2004 року становив 66,8 млрд дол, французького Credit Agricole — 55,4 млрд дол, а британського HSBC — 54,8 млрд. дол (табл. 1.2).


Таблиця 1.2.

Найбільші десять банків світу за величиною капіталу, млрд дол

Назва банку

Країна

Величина капіталу

1

Citigroup

США

66,8

2

Credit Agncole Group

Франція

55,4

3

HSBC Holdings

Великобританія

54.9

4

Bank o1 America

США

44,1

5

JP Morgan Chase

США

43,2

6

Mizuho Financial Group

Японія

37,8

7

Mitsubishi Tokyo Financiat Group

Японія

37,0

8.

Royal Bank of Scotland

Великобританія

34,6

9

Sumitomo Mttsui Financial Group

Японія

34,2

10.

BNP Paribas

Франція

32,5

Разом за групою банків

440,3

Для іноземного капіталу потенціал банківського сектору країн СНД залишається значною мірою неосвоєним, особливо порівняно з масштабами їхньої присутності у країнах Східної Європи. Слід також зазначити, що свідченням слабкості банківських систем країн СНД є також і те, що більшість рейтингів такої агенції, як Standard&Poor's, які присвоюють банкам цих країн, перебуває у "спекулятивній" категорії рейтингової шкали, причому в її нижній та середній частинах. Зберігаються певні законодавчі обмеження на присутність іноземного капіталу у національних банківських системах. Так, зокрема, у Казахстані загальна частка капіталу банків з іноземною участю не повинна перевищувати 50 % сукупного капіталу національної банківської системи.

Однак такі законодавчі обмеження стримують приплив іноземного капіталу меншою мірою, ніж ризики, пов'язані зі здійсненням банківської діяльності у цих країнах. Крім того, окремі міжнародні банки, що були присутніми у банківській системі, згортають свої інвестиції. Так, зокрема, бельгійський КВС нещодавно продав свою частку непрямої участі в Кредит-Банку (Україна) найбільшому державному банку Польщі Powszechna Kasa Oszczednosci Bank Polski, a 2003 року пішов з Азербайджану. Серед іноземних банків, що діють у державах СНД, найсильніші ринкові позиції в окремій країні має дочірній банк HSBC у Вірменії, частка якого в активах національної банківської системи перевищує 25 % і який є найбільшим банком країни".

Коли на ринок країн Центральної та Східної Європи у 90-х роках XX століття вийшли потужні Іноземні банки, вони майже витіснили національний капітал з банківської системи. Внаслідок цього у цих країнах різко скоротилася кількість банків. Так, зокрема, у Польщі їх — 60, Хорватії 43, Чехії — 35, Латвії — 23, Естонії — 7. Якщо аналізувати регіональні особливості іноземної присутності у банківських активах цих країн, то найвища вона в Естонії (97 %), Чехії, Словаччині та Литві (по 96 % у кожній) та Угорщині (83 %). Основними способами входження іноземного капіталу у банківський сектор цих держав були:

а) створення філії або дочірньої структури;

б) придбання діючого місцевого банку;

в) здійснення портфельних інвестицій у діючий місцевий банк із поступовим підвищенням частки акцій аж до повного контролю;

г) поглинання іншого іноземного банку (злиття з ним), який володіє філією чи дочірньою структурою у певній країні.

На цьому тлі доволі закритий банківський сектор України виглядає незвично. Наприклад, в Україні питома вага банків зі стовідсотковим іноземним капіталом у загальних активах не перевищує 15 %. З огляду на стратегічний курс на інтеграцію до Європейського Союзу банківська система України незабаром стане об'єктом експансії потужних іноземних банківських груп.

Водночас слід зазначити, що процес надмірної концентрації вже починає викликати серйозне занепокоєння в урядів країн — членів ЄС, що увійшли до нього 2004 року. Так, зокрема, між урядом Польщі та Єврокомісією виник конфлікт з приводу об'єднання банків Pekao і ВРН, які є другим і третім банками країни. Прем'єр-міністр Польщі заявив, що уряд країни перешкоджатиме злиттю цих банків, оскільки це призведе до надмірної концентрації банківського сектору та скорочення робочих місць. Питома вага іноземного капіталу у банківській системі країни становить 68 %, що, на думку польських експертів, загрожує фінансовій безпеці країни.

Після вступу України до COT транснаціональні банки отримають змогу відкривати власні філії та практично необмежене вливати кредитні ресурси у національну економіку Штучне стримування приходу іноземних банків лише затягне об'єктивний процес консолідації української банківської системи. Україна має дозволити відкриття філій іноземних банків, оскільки не враховувати об'єктивні закони глобалізації просто неможливо. Безперечно, одним з основних чинників, який сприятиме приходу потужних іноземних банків, буде зростання прямих іноземних інвестицій. Досвід країн Східної Європи саме засвідчує, що частіше спочатку з'являються інвестори у реальному секторі національної економіки, а потім для їх обслуговування приходять іноземні банківські установи.

У вітчизняній банківській системі цілком об'єктивно назрів процес консолідації капіталів. Очевидно, що потенційними кандидатами на поглинання чи приєднання є банки, основна діяльність яких зосереджена на обслуговуванні певної групи підприємств, особливо однієї галузі чи споріднених із нею. Також доцільним є об'єднання невеликих місцевих банків. Фахівці висловлюють думку про те, що насамперед іноземні інвестори прагнутимуть придбати або найбільші вітчизняні банки з розгалуженою мережею філій, або середні банки. Це обумовлено передусім тією стратегією, яку обере той чи той іноземний банк.

Наприкінці 2004 року литовський банк Vilnians Bank, який входить до складу шведської групи Skandinaviska Enskilda Banken, придбав контрольний пакет банку "Ажіо". Крім того, у вересні 2005 року здійснено продаж 93,5 % акцій банку "Аваль" Raiffeisen International Bank Holding за 1,028 млрд дол. Укрсоцбанк було продано італійському Banca Intesa за рекордну для України суму в 1,16 млрд дол. Італійці оцінили увесь банк в 1,31 млрд дол, що в 5,2 разу перевищує його власний капітал. Таку високу ціну банку зумовлено насамперед високим попитом на українські системні банки з боку іноземних інвесторів. Серед претендентів на придбання Укрсоцбанку були такі відомі європейські банки, як французький Societe Generale, австрійський Erste Bank, німецький Commerzbank, російський Альфа-банк, угорський ОТР Bank.

Власники УкрСиббанку продали 51% акцій французькому банку BNP Раribas. Він є найбільшим у Франції і входить до десятки найпотужніших банків світу, має структурні підрозділи у 87 країнах світу. Його загальні активи на початок 2005 року сягали 905,9 млрд. євро. Крім того, у січні 2006 року підписано угоду про продаж банку "Мрія" російському «Внешторгбанку». До кінця року відбудеться об'єднання дочірнього банку, що функціонує в Україні, й банку "Мрія" під одним брендом "Внешторгбанка". Протягом трьох років він має намір інвестувати в такий банк 300 млн євро. Перед об'єднаною структурою буде поставлено завдання до кінця цього терміну увійти до п'ятірки найбільших українських банків.

Угорський ОТР Bank, найбільша за капіталізацією кредитна установа Східної Європи, придбав 100 % акцій "Райффайзенбанк-Україна" (без права на використання попередньої назви) за 0,82 млрд дол". Частка банку на угорському ринку банківських послуг становить близько 20 %. На початку 2005 року його активи становили 15,05 млрд дол, капітал — 2,14 млрд дол". Австрійський Erste Bank заявив про придбання 50,5 % акцій банку "Престиж" за 35,3 млн дол. Банк "Престиж" було зареєстровано у січні 2006 року, й він не відкрив жодного представництва. Банк "Російський Стандарт" придбав 100 % акцій нещодавно зареєстрованого АІС-банку, що також є фактично придбанням банківської ліцензії.

Польський Bank Pekao, що входить до складу італійської UniCredit Group, оголосив про намір купити в Україні третій, середній за величиною банк. UniCredit Group уже належать два банки в Україні — банк "ХФБ Україна" й УніКредит Банк, який раніше мав назву "Пекао" (Україна). Ці два банки будуть об'єднані в одну фінансову установу.

Важливим аспектом аналізу процесів придбання нерезидентами вітчизняних банків і визначення співвідношення між ціною придбаного пакета акцій та її балансовою вартістю. Він показує, у скільки разів більше від номінальної вартості сплатив покупець. У табл. 1.3. наведено такі дані про деякі угоди, що були здійснені в Україні у 2004—2006 роках.

Таблиця 1.3

Вартість придбання пакетів акцій деяких українських банків нерезидентами у 2004—2006 роках

Назва банку

Назва покупця

Країна покупця

Вартість угоди (млн.. дол.)

Відсоток придбаних акцій

Відношення ціни акції до її балансової вартості (Р/В)

Дата укладання угоди

Ажіо

SEB

Швеція

27,5

98,0

1,65

17.12. 2004

Аваль

Raiffeisen International BanK Holding

Австрія

1028

93,5

3,18

20.10. 2005

Форум

Bank of New York

США

20

7,81

3,52

21.10. 2005

УкрСиббанк

BNP Ponbas

Франція

325

51,0

3,40

01.12. 2005

НРБ-Україна

Сбербанк

Росія

100

100,0

4,77

12.01 2006

Мрія

Внешторгбанк

Росія

70

98,0

1,60

31.01.2006

Важливою проблемою у цій сфері с скасування заборони на створення в Україні філій іноземних банків. Аналіз позитивних та негативних результатів дозволу на відкриття у нашій країні філій іноземних банків дає можливість виділити головні з них. Так, зокрема, до позитивних слід віднести такі:

—швидке впровадження передових технологій банківської діяльності;

—зростання обсягів кредитних ресурсів;

—збільшення капіталізації банківської системи;

—розширення асортименту банківських послуг і зниження їх ціни;

—застосування міжнародного досвіду реорганізації та реструктуризації банків;

—підвищення рівня кваліфікації працівників банківського сектору;

—посилення конкуренції на ринку банківських послуг.

Негативними ж чинниками є насамперед:

—зосередження філій іноземних банків лише на спекулятивній діяльності;

—тиск на вітчизняну банківську систему внаслідок спроможності філій іноземних банків пропонувати дешевші кредитні ресурси;

—підвищення чутливості банківської системи країни до світових фінансових криз;

—загострення проблеми управління фінансовими потоками;

—ускладнення банківського нагляду за операціями філій іноземних банків;

—імовірність збільшення спекулятивних операцій та операцій з відмивання "брудних" грошей.

Питання допуску філій іноземних банків слід розглядати насамперед з позиції підвищення конкурентоспроможності української банківської системи, оскільки в Україні сформувалася стійка необхідність активізації банківського кредитування суб'єктів національної економіки. Слід зазначити, що фінансове потужним банкам країн із високим рейтингом невигідно відкривати свої філії у країнах, що мають рейтинг нижчий за інвестиційний, оскільки під активи, розміщені у цих країнах, їм доведеться створювати стовідсоткові резерви на покриття ризиків. Слід очікувати, що за чинного рейтингу в Україну можуть прийти лише банки із країн, які мають аналогічний чи дещо вищий рейтинг (країни Східної Європи, Балтії, СНД). Однак ці країни й самі потребують інвестицій, а тому слід розраховувати на значні інвестиційні потоки від них у нашу банківську систему.

Створення філій може зацікавити не зовсім надійні банки, а тому існує загроза вимивання через них коштів українських підприємств чи відмивання брудних грошей. Ці питання набувають дедалі більшої актуальності з огляду на те, що у разі ліквідації чи неплатоспроможності філії всі проблеми треба буде розв'язувати за законодавством країни реєстрації іноземного банку. У разі приходу на вітчизняний ринок філії іноземних банків матимуть вигідніші умови, ніж українські банки. Так, зокрема, філії не повинні будуть виконувати норматив адекватності, інші економічні нормативи і вимоги Національного банку, що висувають до українських банків, у тому числі й зі стовідсотковим іноземним капіталом.

Існує й інша думка, відповідно до якої для прискорення розвитку всього фінансового сектору доцільно зняти обмеження на входження транснаціональних банків на місцеві ринки. Політика підтримання інтеграції місцевих банків у потужні транснаціональні банки може прискорити розвиток національної фінансової системи на основі порівняно дешевих і ефективних механізмів капіталізації банків, забезпечення їхньої надійності та довіри з боку клієнтів. Потрібно не лише дозволити сходження ТНБ на внутрішній ринок, а й створити для них сприятливі умови. Це забезпечить передумови для функціонування місцевих банків у конкурентному середовищі.

Потребує детального аналізу досвід Китаю, де присутні двісті іноземних банків. Однак їхню активність регламентує державна ліцензійна система із суворими обмеженнями щодо груп клієнтів та видів діяльності, що робить неможливою справжню конкуренцію між ними та місцевими банками. Через відсутність значних обсягів діяльності всередині країни їх частки на ринку є незначними. Однак уже починаючи з 2005 року, Китай реалізує програму лібералізації банківської системи, зняття обмежень для іноземних банків, створюючи умови для цілковитої відкритості банківської системи.

Необхідно також звернути увагу на той факт, що єдиної позиції щодо дозволу на відкриття філій іноземних банків в Україні не існує. Частина фахівців вважає, що їх відкриття є передчасним і призведе до негативних наслідків. Інші обстоюють протилежну позицію. Ще одна частина виступає за запровадження певних умов та обмежень для такої присутності.

Так, зокрема, на думку професора М. Савчука, доступ на український ринок мають отримати лише надійні іноземні банки, які мають власний капітал не менше ніж 1 млрд євро, високий рівень рейтингу, а також представлятимуть країну, котра дозволяє відкривати філії українських банків на своїй території. Крім того, з огляду на сучасний рівень розвитку банківського сектору України пропонується встановити верхню межу участі іноземного капіталу у національній банківській системі, яка не повинна перевищувати 40 %. Голова Ради Національного банку України академік В. Геєць вважає, що збільшення частки іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі мас відбуватися з урахуванням створення сприятливих умов для розвитку банківського сектору та підвищення конкурентоспроможності національного банківського капіталу. Допуск філій закордонних банків має здійснюватися не раніше, ніж через п'ять років після вступу до COT з можливістю диференціації цієї норми для окремих видів діяльності".

Подібні позиції обстоює й Асоціація українських банків. Так, зокрема, у рамках процедури реєстрації філій іноземних банків слід передбачити додаткові заходи перестороги, які покликані не допустити в Україну банківські установи із сумнівною репутацією або такі, що орієнтуються на проведення ризикованих операцій із грошима кредиторів та вкладників. Асоціація пропонує встановити мінімальний розмір статутного капіталу іноземного банку — 500 млн євро, а його кредитний рейтинг, за класифікацією однієї з провідних міжнародних агенцій, має бути не нижчим за показник "А". Регулювання діяльності таких філій має здійснювати НБУ відповідно до національного законодавства. Крім того, дозвіл на відкриття філій іноземні банки зможуть отримати лише через десять років після вступу України до COT, а також за умови набуття нашою країною суверенного рейтингу, не нижчого за показник "А".

Слід зауважити, що такий показник може бути недоступний Україні ще протягом тривалого часу, а тому ця умова перетворюється фактично на закриття національної банківської системи. Сумнівними видаються й доцільність та обґрунтованість запропонованої норми про заборону для філій на здійснення певних видів операцій, зокрема, залучення вкладів населення, операцій на фондовому ринку тощо.

Враховуючи важливість питання та необхідність його вирішення, НБУ має намір власним нормативним документом дозволити іноземним банкам відкривати філії у країні. Чинне законодавство не забороняє цього, однак сам механізм не врегульовано. Крім того, воно дає змогу Нацбанку самостійно регулювати доступ іноземного капіталу в Україну. При розробці інструкції про умови доступу філій іноземних банків на український ринок НБУ має намір використовувати низку принципів, викладених у відповідному законопроекті, який Нацбанк розробив, але Верховна Рада не ухвалила. Так, зокрема, у листопаді 2005 року парламент укотре відмовив іноземним банкам у відкрито філій в Україні.

Водночас надмірна активність іноземних банків у придбанні вітчизняних банківських установ потребує від НБУ адекватних дій, оскільки відповідно до законодавства Національний банк може обмежити приплив інвестицій до банків із певних країн, внести обмеження на обсяг інвестицій з боку іноземних як державних, так і недержавних комерційних банків.

Дискусійним залишається питання про максимальний обсяг іноземних інвестицій у вітчизняну банківську систему. Тут важливо керуватися лише виваженими та обґрунтованими рішеннями. Однак оперативний аналіз результатів активного виходу іноземних банків на вітчизняний ринок дає змогу зробити висновок про те, що через рік по тому головні перестороги, що висловлювалися багатьма банкірами й експертами, не підтвердилися. Банки, придбані іноземними фінансовими установами, не знизили різко рівня кредитних ставок, а саме цей чинник розглядався як одна з найвагоміших їхніх конкурентних переваг, яка дасть їм можливість збільшити ринкову частку. Крім того, найбільшим капіталом в Україні володіє Приватбанк, який поки що не має наміру залучати іноземних інвесторів. За словами голови його правління О. Дубілета, ця фінансова установа має такі технологічні можливості, котрі дають їй змогу витримувати конкуренцію з банками, які перебувають під контролем потужних іноземних банківських груп. До того ж апробовані в інших країнах технологічні прийоми потрібно ще адаптувати до українських реалій. З огляду на ці та інші чинники на повноцінну адаптацію на українському ринку іноземним банкам знадобиться щонайменше ще два роки. Однак протягом цього часу банки, які перебувають під контролем вітчизняних акціонерів, також матимуть змогу нарощувати капітал та вдосконалювати технології обслуговування клієнтів.

Таким чином, на підставі проведеного дослідження можна зробити такі висновки:

—стратегічним вектором розвитку банківської системи України має стати її спрямованість у світовий банківський простір на основі глобалізації фінансових ринків;

—інтеграція національної банківської системи у світову повинна здійснюватися на основі концентрації українського банківського капіталу та зростання рівня її капіталізації;

—посилення конкуренції на ринку банківських послуг України сприятиме зниженню вартості фінансових ресурсів та розширенню доступу до них економічних суб'єктів;

—зростання частки іноземного капіталу у національній банківській системі має відбуватися з урахуванням усіх потенційних ризиків на основі світового досвіду для того, щоб забезпечити дотримання національних інтересів та запобігти загрозам фінансовій безпеці держави.

1.3 Базельські принципи регламентування ефективності банківської діяльності

Розбудова сучасної банківської системи, яка відповідає стратегії євроінтеграційного розвитку країни, є однією з найактуальніших проблем теорії і практики подальшого реформування національної економіки. Доведено, що рівень міжнародної довіри до країни залежить від прогнозованої банківської діяльності в цій країні, і Україна не виняток із цього правила.

Необхідність підвищення стійкості банківських систем у найбільших країнах світу і світової банківської системи загалом привела до створення центральними банками і наглядовими органами провідних індустріальних країн комітету, що дістав назву Базельського і складається з представників банківських регулюючих органів низки держав (нині їх 12). Зустрічі членів комітету відбуваються регулярно за підтримки Банку міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements — BIS). Комітет спільно з Банком міжнародних розрахунків організовує дослідження і готує практичні узагальнення національним пруденціальним органам для вироблення регулюючої позиції.

Базельська угода 1988 року, що визначила стандарти достатності капіталу для найбільших транснаціональних банків і схвалена нині понад сотнею країн світу, стала першою вдалою спробою встановлення загальновизнаних інституціональних меж для регулювання банківської діяльності й підтримки стійкості фінансово-банківських систем. Цей документ являє собою угоду між Базельським комітетом з банківського нагляду і країнами-членами про те, що кредитні інститути, які беруть активну участь в операціях на міжнародних ринках, мають визначити мінімально достатній обсяг власного капіталу на рівні 8 % від суми зважених за ризиком активів (коефіцієнт достатності капіталу — adequancy ratio, чи коефіцієнт Кука — Cooke ratio). Укладення цієї угоди дало змогу на певний час зняти проблему міжнародної фінансової нестійкості та підвищення ризиків у зв'язку з бурхливим розвитком високоприбуткових позабалансових операцій банків і загальною тенденцією до зниження їхнього власного капіталу.

У 2004 році було опубліковано 4-ту редакцію угоди (Базель II), яку й було прийнято як остаточну в червні цього ж року. Закінчення терміну впровадження Угоди в країнах-учасницях спочатку намічалося на 2006 рік, але було відкладено до кінця 2007 року.

Консалтингові компанії обстежували найбільші банки за допомогою анкетування, внаслідок чого проінтерв'ювали близько 50% із числа 200 найбільших банків. У дослідженні брали участь великі банки з активами понад 100 млрд дол та середні банки з активами 25—99 млрд дол.

Головні тенденції, виявлені під час проведеного дослідження щодо розвитку банків, полягають у такому:

— європейські банки просунулися далі, ніж їхні партнери із США та Азії, щодо впровадження Базель II (60 % із них почали впровадження, на відміну від 27 % американських і 12 % азійських банків);

—більшість банків чекають на істотні зміни, як організаційні, так і в корпоративному управлінні, що виникають з поєднання Базеля II та інших Ініціатив(наприклад, Сарбейнс-окслі),

—очікується, що Базель II істотно змінить конкурентний клімат.

—банки вбачають істотну вигоду в економічнішому та раціональнішому розміщенні капіталу;

—плановані витрати по Базелю ІІ видаються менш значними, ніж було зафіксовано у попередніх дослідженнях, оскільки банки шукають можливість максимально використовувати вже наявні системи і прагнуть застосовувати централізованіші рішення там. де потрібне використання нових систем;

—витрати на ІТ-інфраструктуру і ресурси є основними. Багатьом програмам у США й Азії, вочевидь, бракує ІТ-технологій;

—понад 75 % європейських, північноамериканських і австралійських банків націлені на застосування до 2007 року IRB-підходу за кредитними ризиками. Приблизно така ж кількість банків має намір застосувати вдосконалений IRB-підхід до 2010 року;

—короткострокові устремління за операційними ризиками помірніші менше половини опитаних банків має намір застосувати підхід вдосконаленого вимірювання до 2007 року, хоча їхня кількість збільшиться до 70 % на період до 2010 року;

—необхідно виконати значну роботу для задоволення вимог, внісши відповідні зміни до управління капіталом і стратегії взаємодії з інвесторами.

Багато європейських банків мають ширші можливості щодо управління ризиками, американські банки щодо цього відстають. Вважають хорошими IRB-моделі 35% американських і половина європейських банків. Аналогічна пропорція спостерігалася у процесі визнання ефективної процедури перевірки моделей та їх затвердження.

Стимулом для впровадження Базель II є зниження вимог до мінімально достатнього капіталу, за рахунок застосування витонченіших технологій з управління ризиками.

Незважаючи на те, що лише для найбільших американських банків формально погрібне використання lRB-підходів, 67 % середніх банків прагнуть того ж. Це пов'язано з очікуванням додаткових можливостей з ризик-менеджменту, що відкривають нові перспективи для залучення кращих клієнтів і розширення операцій (спектра послуг).

Менш активні у впровадженні IRB-підходів азійські банки через такі обставини

— можливість погіршення вимог у зв'язку з необхідністю настроювання моделей за даними, отриманими під впливом криз (азійської та японської), внаслідок чого погіршується позиція по Базелю II;

— друга причина — висока вартість банки оцінюють витрати на підготовку і схвалення процедур на суму близько 88 млн євро Багато азійських банків потребують оновлення інфраструктури, що також може привести до зростання ви-мої до капіталу Необхідна модернізація можливостей з управління ризиками (кращий відбір активів, ціноутворення, засноване на ризиках, управління кредитним портфелем).

Плани за операційними ризиками не менш амбіційні. Близько 40 % банків допускають упровадження відповідної методології, більше половини має системи підтримки управління операційними ризиками, понад 70 % планують до 2010 року впровадити не лише базовий, а й удосконалений підхід. Понад 41 % європейських банків чекають на вигоду від зменшення операційних втрат.

Результатом упровадження Базеля І є те, що навіть спрощена формула оцінки ризиків серйозно впливала на фінансові послуги. У перспективі слід чекати такого самого, якщо не більшого, впливу Базеля II.

Дія Базеля II, за оцінками дослідження, проведеного найбільшими консалтинговими компаніями, полягає в розширенні можливостей при наданні банківських послуг, за наявності методів вимірювання ризиків.

Учасники ринку чекають раціональнішого розподілу регуляторного капіталу і стійкішого ціноутворення, заснованого на ризиках.

Розвиток кількісних методів оцінки ризиків, зафіксованих як в основному документі Угоди, так і в додаткових розроблюваних матеріалах, зокрема в Quantitative Impact Study (QIS), передбачають калібрування ризикових вагів.

Особливо слід відзначити нові можливості за оцінкою ризиків банківських послуг для роздрібного бізнесу. Зокрема з цього приводу в Європі більше оптимізму від упровадження Базеля II, оскільки традиційно тут велика орієнтація на ритейл, яка вимагає великих витрат часу топ-менеджерів.

Важливість структури кредитного портфеля ще раз підкреслює диференціація оцінки різноманітних ризиків у рамках Базеля II. Передбачені в Угоді методи оцінки кредитування ритейла, малих і середніх підприємств збільшують конкурентоспроможність у зв'язку з можливістю оцінювання ризиків за групами бізнесу, з використанням механізму "великих чисел"

Базель II підкреслює необхідність уваги при консолідації та встановленні плати за ризик при корпоративному і спеціалізованому кредитуванні. Угода деталізує методи зниження рівня ризику за рахунок диференціації портфеля, термінів кредитів і низки інших чинників.

Положення з обліку державних ризиків підкреслюють необхідність самостійного розгляду і планування операцій на ринках, що розвиваються, для яких у багатьох країн, а отже, й у суб'єктів господарювання, немає навіть інвестиційного рівня.

Угода закріплює особливу роль рейтингових агентств, оскільки визначення оцінок, а також калібрування внутрішніх рейтингових моделей прив'язані до рейтингів провідних агентств, "атестованих" національними наглядовими органами. Виникає потреба в уважнішому аналізі ризиків і капіталізації суб'єктів господарювання рейтинговими агентствами, з урахуванням динаміки капіталу і оцінок партнерів з бізнесу та перспектив розвитку компаній.

Протягом наступних трьох-п'яти років очікується принципова зміна можливостей ризик-менеджменту відповідно до Базеля II та інших нормативів. Зміни торкнуться й інструментарію, і механізмів управління ризиками. Організаційні зміни будуть значними в Європі і на ринках, що розвиваються, в тому числі у частині корпоративного управління.

Облік ринкової складової є одним із найважливіших чинників Базеля ІІ. При цьому очікується, що управління капіталом і балансом зазнають значних змін. Передбачається конвергенція апарату при управлінні фінансами і ризиками, ризик-менеджер братиме активнішу участь в ухваленні стратегічних рішень.

Експерти вважають, що виграють банки, готові до фундаментальних змін за рахунок:

—кращого вибору активів, їх структуризації і ціноутворення при кредитуванні та інших операціях;

—прискорення, поліпшення і здешевлення процесів розміщення активів;

—максимізації балансової вартості за допомогою активнішого управління кредитним портфелем, активами-пасивами і капіталом;

—інтеграції процесів і підвищення ефективності за рахунок використання техніки управління операційними ризиками.

Для більшості банків причини уваги до Угоди полягають у досягненні базельських амбіцій. Ключовим є бачення можливості поліпшення ринкової і конкурентної позиції за рахунок правильного управління проектами і підходів на основі ризик-менеджменту. Ці програми обширні та складні.

Експерти наголошують, що необхідна ефективна координація стратегії розвитку, ризик-менеджменту, бізнес-напрямів, можливостей IT і систем даних.

Аналіз досвіду впровадження Базель II у США, проведений компанією Moody's на початку 2004 року, свідчить, що рівень вимог до капіталу для американських банків, готових до впровадження Базель II, може бути знижений приблизно на 30 %.

Рейтингове агентство Moody's підтримує введення Угоди і бачить результуючі переваги для його використання в США, де положення з регулювання банківського сектору традиційно враховують рекомендації Базельського комітету. Основою очікуваного ефекту є введення вимірювання, контролю й управління ризиками, а також зростання ризикової культури в банківському секторі загалом'.

Після підписання у червні 2004 року нової Базельської угоди Центробанк Російської Федерації офіційно повідомив про намір реалізувати до 2008—2009 років Базель II відносно російського банківського сектору. При цьому, з урахуванням стану фінансових ринків і рівня розвитку банківського сектору, а також за результатами проведення організованих Комітетом обстежень за кількісним впливом Базеля II на достатність капіталу банків, передбачається такий варіант реалізації Базеля II в Росії:

—спрощений стандартизований підхід за оцінкою кредитного ризику в рамках першого компоненту Угоди (підходи до розрахунку достатності капіталу);

—другий і третій компоненти Базеля IJ (процедури нагляду за достатністю капіталу з боку органів банківського нагляду і вимоги з розкриття банками інформації про капітал та ризики задля посилення ринкової дисципліни).

Центробанк зазначає, що повноцінна реалізація другого і третього компонентів потребує внесення істотних змін до законодавства. Також він вважає, що використання IRB-підходу на найближчу перспективу істотно ускладнюється у зв'язку з відсутністю інформації, необхідної для його впровадження, зокрема, наприклад, баз даних про позичальників.

Найближчим часом Центробанк має намір визначити організаційні рамки вказаної роботи і розпочати її виконання. Найбільш істотною зміною в законодавстві може стати надання органу нагляду права на професійну думку. Нині така практика впроваджується, проте в законі цей порядок не врегульовано. Йдеться про те, що регулятор має нести відповідальність за якість своїх рішень, але при цьому він повинен отримати безперечне право оперативно реалізовувати підходи, які вважає потрібним застосувати в певний момент до окремого банку в межах чинних законів. Великих змін потребуватимуть і законодавчі положення, шо стосуються розкриття банками інформації.

Реалізація підходів до оцінки кредитного ризику банків, що базуються на внутрішніх рейтингових оцінках, буде можлива у міру створення надійних баз даних про рівень кредитного ризику, підвищення якості внутрібанківських систем управління і з урахуванням результатів застосування зазначених методів у зарубіжній практиці.

У банківському середовищі Росії існує побоювання щодо визначення "слабких" банків, яке дає Базель. Воно може стосуватися будь-якого російського банку: "Слабким є такий банк, ліквідність або платоспроможність якого ослаблена або буде ослаблена доти, доки не буде вжито заходів для значного поліпшення стану його фінансових ресурсів, профілю ризику, з корекції стратегічного напряму діяльності, підвищення потенційних можливостей управління ризиком і/або якості управління". Ліквідність більшості російських банків, ураховуючи практику дотримання ними обов'язкових нормативів, перебуває на межі. До того ж проблеми "слабких" банків, наведені в документі, відповідають проблемам багатьох російських кредитних організацій: "погане управління; неадекватні фінансові ресурси; відсутність довгострокової, стійкої стратегії бізнесу: низька якість активів, нерозвинені системи, зокрема системи контролю''. Водночас у ЦБ не згодні з таким трактуванням. На сьогодні до "слабких" банків належать лише такі фінансові Інститути, які потрапляють до ПІ—IV групи фінансової стійкості (менше 5 % від усіх банків) — це ті, хто або банкрутує, або одержав від регулятора обмеження на якийсь вид діяльності.

Досвід упровадження Базеля II дає змогу сформулювати низку положень і рекомендацій:

—встановлення чітких пріоритетів, узгоджених з власниками бізнесу:

—належне управління для забезпечення структуризації і створення сприятливих умов для впровадження;

—достатність ресурсів для реалізації проекту ефективно і вчасно;

—координування стратегії управління даними для виключення надмірного оновлення системи.

Для вироблення пріоритетів необхідно провести стратегічний аналіз впливу і розроблення нової операційної моделі ризик-менеджменту. Тому рекомендується розробити гнучкий план упровадження, враховуючи при цьому накопичений досвід.

Базель 11 висуває підвищені вимоги до даних і за обсягом, і за якістю. Тому з'являється потреба в уніфікації обліку, зокрема фінансистами і ризик-менеджерами.

Багато банків розглядають формування бази даних як найскладнішу проблему впровадження базельської програми, тому результатом упровадження системи є інтеграція даних і програмних засобів. Також як один із перспективних напрямів багато банків розглядає централізацію даних, яка дає такі переваги:

—потужніші засоби аналізу;

—ширший доступ для управління ризиками і фінансами;

—засади для вирішення інших складних завдань;

—потенціал для зниження витрат.

Консолідація даних позитивно відбивається не лише на управлінні ризиками, а й на інших ініціативах і позитивно впливає на зниження вартості бізнес-процесів. Для трансформації оцінок у ймовірність дефолта потрібна база даних за усім економічним циклом (10—15 років).

Базель II сприяє поліпшенню й удосконаленню вимірювання кредитного ризику і встановленню вимог до регулювання капіталу, стимулює інвестиції в систему управління ризиками.

Застосування банками положень Базельської угоди, крім прямих позитивних результатів, має низку плюсів, які полягають у піднесенні іміджу банків; можливості радикально відновити інфраструктуру і впровадити сучасні методи управління; розширити спектр послуг і збільшити обсяги операцій; зменшення податкових надходжень до бюджету.

Тим часом процеси активізації присутності іноземного банківського капіталу в Україні потребують серйозною наукового осмислення, передусім під кутом можливих ризиків фінансової нестабільності. обмеження суверенітету грошово-кредитної політики і перспектив реалізації національних економічних пріоритетів.

На відміну від країн Центральної та Східної Європи і Прибалтики, для яких активний прихід іноземного капіталу в банківський сектор почався ще в середині 1990-х, присутність іноземного капіталу в Україні стрімко зросла торік, число банків з іноземним капіталом збільшилося до 23, питома вага сплаченого статутного капіталу банків з іноземним капіталом у сукупному капіталі чинних банків виросла з 13,2 % до 22,4 % (табл. 1.4). У 1 кварталі поточного року вже укладено нові угоди про купівлю акцій вітчизняних банків: Banca Intesa (Італія) уклав угоду про купівлю 85,42 % акцій Укрсоцбанку, "Credit Agncole S.A." (Франція) — про купівлю 98 % статутного капіталу "Індекс-банку". Очікується, що після завершення усіх оголошених угод питома вага іноземного капіталу підвищиться до 30 %, при цьому під контролем іноземного капіталу перебуватиме 4 банки з першої десятки — АППБ "Аваль" (2-ге місце за обсягом активів), УкрСиббанк (4-те), Укрсоцбапк (5-те) і "Райффайзенбанк Україна" (8-ме).

Таблиця 1.4.

Іноземний капітал у банківському секторі України

Роки

Кількість банків з іноземним капіталом

Статутний капітал банків з іноземним капіталом, мли грн

Питома вага статутного капіталу банків з іноземним капіталом у сукупному капіталі чинних банків України, %

усього

у т.ч. зі 100 %-м

усього

у т.ч. з 100 %-м

2000

31

7

725

225

19,8

2001

21

6

946

265

20,7

2002

20

7

1046

365

17,4

2003

19

7

1153

415

14,2

2004

19

9

1527

689

13 2

2005

23

9

3602

1056

22,4

2006 (січень)

23

9

3797

1251

23,2

За інформацією НБУ, найбільші частки в загальній сумі іноземного банківського капіталу, що працює в Україні, належать інвесторам з Австрії (21,2 %), Росії (18,4 %), Польщі (8,8 %) та Нідерландів (8,3 %).

В умовах існування в Україні заборони на відкриття філій іноземних банків основними методами проникнення іноземного капіталу у вітчизняний банківський сектор є купівля повного пакета акцій (як правило, 85—90 %) або портфельна купівля акцій (10—20 %). За першою схемою були продані банки "Ажіо", АППБ "Аваль", "НРБ-Україна", АКБ "Мрія", Укрсоцбанк, "Індекс-банк", за другою відбувся продаж 10 % акцій банку "Форум", 20 % акцій "Мегабанку", 18,9 % акцій "Родовід Банку". Дещо інший підхід (залучення фінансового донора) було обрано при продажу 51 % капіталу УкрСиббанку банківському холдингу BNP Рагіbas майже 27 % статутного фонду ВАбанку нідерландському фінансовому холдингу ТВІР Financial Service, який входить до багагопрофільної ізраїльської ФПГ Kardan.

Серед основних чинників, які інтенсифікують мотиви входження іноземного капіталу до банківського сектору України, — отримання ринкових переваг за рахунок місткості вітчизняного ринку банківських послуг і перспектив його розширення; приваблива дохідність операцій. Про домінування саме цих мотивів свідчать дані за укладеними угодами, наведеними у табл. 1.5.

Таблиця 1.5.

Відношення ціни продажу акцій українських банків до їхнього капіталу

Назва банку

Пакет акцій, %

Індекс ціни

АППБ Аваль

93,5

3.9

"Форум"

10

2,9

ВАбанк

9,55

2,1

"Мрія"

98

1,7

Укрсоцбанк

85.42

5,9

“Індекс-банк”

98

6.5

" Родовід Банк'

18.9

5,4

Як видно з наведеної інформації, індекс ціни продажу українських банків коливається у досить широких межах: від 1,7 у випадку продажу 98 % акцій банку "Мрія" до 6,5 у випадку купівлі 98 % акцій "Індекс-банку". Порівнюючи ціни на українські банки з ціновими трендами на купівлю банківських установ на ринках Інших країн, що розвиваються, необхідно зазначити, що у випадку купівлі українських банків відношення ціни до капіталу все-таки завищене: зазвичай ціна банків на нерозвинених ринках удвічі-втричі вища за їхній капітал. Так, одна з найбільших угод на теренах СНД — продаж російського "Імпекс-банку" австрійській банківській групі RaifTeisen International Bank-Holding AG укладена з коефіцієнтом 2,75, французька група BNP Рагіbas придбала контрольний пакет банку "Русский стандарт", зіставного за розмірами з АППБ "Аваль", за 250 млн дол. Завищений ціновим тренд на акції українських банків пояснюється ще тією обставиною, що практично псі перспективні ринки банківських послуг у країнах Центральної s Східної Європи поділені, найпривабливішими для інвесторів залишаються банки Росії та України.

Тому інвестори, намагаючись закріпитися на українському ринку, переплачують на початковому етапі входження на ринок: із коефіцієнтом, вищим за 3,0, були продані українські банки, які мають розгалужену мережу філій (АППБ "Аваль", УкрСиббанк, Укрсоцбанк, "Індекс-банк").

Це цілком узгоджується зі стратегією іноземних банків, які приходять на ринки, що розвиваються, — розміщувати свої дешеві ресурси, а не залучати депозити на ринках країн, що приймають. Діяльність банків з іноземним капіталом в Україні підтверджує це: частина з них узагалі не залучає депозитів населення (Сітібанк (Україна)), інші пропонують недуже привабливі процентні ставки на вклади: так, наприклад, у квітні поточного року банк "ХФБ Банк Україна" пропонував 7 % річних на депозити у гривнях терміном на 1 рік та 2,6 % річних —у євро; процентна політика банку "ІНГ Банк Україна" була аналогічною — 7 % річних на вклади у гривнях, 2,5 % — у доларах США та 1,8 % — у євро (для порівняння, банки з українським капіталом на річний депозит у гривнях сплачують у середньому 15 % річних, в євро та доларах — близько 10 %)".

Якщо на початковому етапі входження іноземних банків на український ринок банківських послуг основна їхня діяльність стосувалася обслуговування цільових клієнтів із материнської країни, які мали вищу платоспроможність, ніж великі внутрішні компанії, та спекулятивної діяльності з ОВДП, то на сучасному етапі в переважній масі банки з іноземним капіталом переорієнтувалися на роздрібний ринок., зокрема споживчого й іпотечного кредитування населення.

Так, максимальне за останні 5 років (із 2002 року) збільшення кредитного портфеля банківської системи у 1 кварталі поточного року — на 10,1 % пояснюється активним виходом на український ринок іноземних банків і нарощуванням обсягів споживчого кредитування — на 16,2 %. При цьому темпи кредитування фізичних осіб майже удвічі перевищували темпи кредитування корпоративною сектору: 16,2 % проти 8,2 %.

Крім того, результати діяльності банків з іноземним капіталом свідчать про наявність у них певних системних переваг, зокрема норматив адекватності регулятивного капіталу та рентабельність у них вищі, ніж у системі в цілому, в загальних активах менша частка недохідних активів, що у перспективі може істотно вилинути на структуру банківського сектору України,

З огляду на вищенаведені тенденції серед основних макроризиків, пов'язаних з активізацією припливу іноземного капіталу в банківський сектор України, слід виділити:

—ризик нав'язування моделі залежного розвитку, причому структурна відсталість та інституційна слабкість вітчизняної економіки робить можливість такого деформованого розвитку досить реальною: вже на нинішньому етапі цілі діяльності банків з іноземним капіталом не збігаються з економічними й соціальними пріоритетами України (національній економіці потрібні джерела фінансування оновлення застарілої виробничої бази, енергоощадних технологій, а банки з іноземним капіталом активно захоплюють ринок споживчого кредитування імпортних автомобілів і побутової техніки), тобто засобами кредитування підтримується попит на імпортовані товари;

—ризик неконтрольованого відпливу капіталу, що ускладнює реалізацію грошово-кредитної політики;

—ризик для економічної безпеки держави внаслідок активного скуповування українських банків російськими державними банками (Внєшгоргбанком та Сбербанком РФ).

Загалом на нинішньому етапі домінуючими тенденціями залишаються поступове перетворення банківського сектору України у високодохідний сегмент для іноземного капіталу та його захоплення як платформи для подальшого розгортання бізнесу.

Іноземні інвестори, що приходять на український банківський ринок, не зацікавлені підвищувати його капіталізацію, а нарощують активні операції на наявній капітальній базі. НБУ подовжив обмеження на операції з валютними цінностями на міжнародному ринку банку "Ажіо", оскільки його шведські власники не збільшили капіталу до рівня 72,18 млн грн, необхідних для виконання спеціальних ліцензійних умов. Група Raiffeisen International Bank-Holding AG відмовилася від здійснення злиття своїх підконтрольних банківських установ в Україні й оголосила про продаж банку " Райффайзенбанк Україна".

Наведені тенденції, характер і масштаби їхнього розгортання свідчать про присутність в Україні системної й об'єктивної позиції на рівні законодавчого та регулюючого органів у питанні денаціоналізації банківського капіталу. Прозиції обмежити рівень іноземного капіталу 40%-ми загального обсягу капіталу не е рішенням проблеми, оскільки неможливо буде забезпечити контроль за дотриманням цього нормативу. Подібний норматив існує в Росії (там на законодавчому рівні участь іноземних інвесторів у капіталі місцевої банківської системи обмежено на рівні 25 %, а реально цей показник становить 11 %"), однак у Росії дещо інша структура банківської системи: там досить потужні позиції державних банків. В Україні сегмент банків із державним капіталом дуже незначний, основна маса банків функціонує у формі акціонерних товариств, отже, у разі встановлення заборони іноземний капітал зможе й надалі проникати через транзитних українських акціонерів.

Враховуючи важливість цієї проблеми для стабільності розвитку національної економіки, системний підхід до розв'язання проблеми регулювання доступу іноземною капіталу в банківський сектор України має базуватися передусім не на обмеженнях, а на заходах підтримки конкурентоспроможності банків із національним капіталом, на використанні позитивних структурних і технологічних переваг банків з іноземним капіталом для підвищення інвестиційного потенціалу вітчизняної банківської системи та її стимулюючої ролі в соціально-економічному розвитку країни.

На початковому етапі ринкових перетворень в Україні були встановлені надто ліберальні вимоги до новостворюваних банків як у частині капіталу, так і в частині оцінки банківських ризиків. У результаті вітчизняні банки створювалися і розвивалися за типовою універсальною моделлю, до того ж у своїй більшості були обтяжені надмірним впливом із боку інсайдерських структур або членством у неформальних фінансово-промислових групах. Чинне законодавство дозволяло створювати банки у (формі непублічних компаній — товариств з обмеженою відповідальністю та закритих акціонерних товариств, що автоматично позбавляло банки можливості підвищувати ринкову капіталізацію (хоча навіть банки, створені у формі відкритих акціонерних товариств, не дуже активно користувалися фондовими інструментами поповнення капіталу — в 2004 році до торгів у ПФТС були допущені акції лише 11 фінансових установ, а їхня питома вага у загальному обсязі торгів не перевищувала 0,1 %, у І кварталі поточного року ситуацій змінилася — акції 19 банків допущені до торгів, їхня питома вага підвищилася до 18 %), тоді як у зарубіжній практиці банківські акції с одним Із найнадійніших активів. За даними агенції Standard&Poor's, питома вага саме банківських акцій у сумарній капіталізації найліквідніших цінних паперів у Румунії становить 61 %, у Туреччині — 48 %, в Угорщині — 41 %, у Польщі — 38 %. В Україні, за даними ПФТС, цей показник не перевищує 8 %. Поява випадків ринкового продажу акцій українських банків зарубіжним інвесторам є позитивним явищем із точки зору підвищення їхньої капіталізації, забезпечення прозорості, в іншому разі в Україні консервуватиметься домінуюча закрита низькокапіталізована модель діяльності банків. Виникнення конкуренції серед Іноземних інвесторів за купівлю українських банків змушуватиме останніх підвищувати прозорість діяльності, ефективність ризик-менеджменту, інакше вони витіснятимуться у низькоприбуткові й високоризикові сегменти діяльності. Активізація вторинного ринку акцій банків потребує адекватної реакції з боку НБУ, оскільки в регулятивному процесі назрівають серйозні проблеми.

НБУ, усвідомлюючи необхідність концентрації і консолідації банківських капіталів, підвищення загального рівня капіталізації у системі, намагався стимулювати процеси нарощування капіталів і підвищення рівня конкурентоспроможності банків. Однак через низку причин (як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру) нинішній рівень капіталізації українських банків не дає змоги стверджувати, що вони готові конкурувати з іноземним капіталом. Так, за даними президента Асоціації українських банків, на 01.08.2008 року в разі введення в дію постанови Н6У №373, якою запроваджуються жорсткіші вимоги до ліцензування банків, не виконують вимоги постанови щодо розміру регулятивного капіталу для отримання (підтвердження) дозволу на:

- інвестиційну діяльність — 93 банки (капітал менший за 144,4 мли гри);

- операції із залучення й розміщення коштів на зарубіжних ринках —64 банки (капітал менший за 72,2 млн гри);

- операції з коррахунками банків, зокрема операції за прямими коррахунками у банках-нерезидентах — 46 банків (капітал менший за 57,7 млн грн);

- інші валютні операції — 11 банків (капітал менший за 39,7 млн грн). Понад 25 банків на кінець поточного року не зможуть виконати вимог до капіталу в обсязі 8 млн євро.

У такій ситуації єдина рада для українських банків — інтенсивна реалізація стратегії пристосування до європейських стандартів банківської справи на основі перегляду своїх реальних шансів і ризиків у конкуренції з банками з іноземним капіталом. Як правило, банки з іноземним капіталом, що функціонують на ринках, які розвиваються, виявляються гнучкішими з точки зору оптимізації витрат, забезпечуючи вищу прибутковість капіталу й активів. Отже, місцеві банки змушені або адекватно відповідати зниженням витрат, або бути витісненими з ринку. Український досвід не став винятковим — ураховуючи темпи зростання витратності українських банків (за 2005 рік співвідношення процентних доходів і витрат по банківській системі становило 1,76, загальних доходів і витрат — 1,09). їхню структуру; конкуренція, яка б стимулювала скорочення загальних витрат, є, однозначно, позитивним моментом із точки зору доступності кредитів для кінцевого споживача. Інша річ — банківський сектор демонструє активне нарощування кредитних вкладень, коли збільшується кількість збиткових підприємств (за підсумками 1 кварталу поточного року їхня питома вага у загальнім кількості становила 39 %, тоді як за підсумками 2005 року — 33 %). Це означає, то у своїй кредитній політиці банки з національним капіталом ураховують специфіку діяльності українських підприємств (штучна збитковість, тіньова діяльність, неофіційні виплати працівникам та ін.), що не поєднується з цивілізованими стандартами банківської справи при визначенні кредитоспроможності клієнтів.

Отже, на сучасному етапі експансія іноземного капіталу в банківський сектор України має об'єктивні передумови як внутрішнього характеру (структурна розбалансованість вітчизняного банківського сектору, обмежена кількість фінансове надійних банків, низька конкурентоспроможність та ін.), так і зовнішнього (процеси фінансової глобалізації, експансія банківського капіталу з перенасичених ресурсами ринків розвинених країн, завершення переділу ринків банківських послуг у Східній Європі).

Досвід функціонування банків з іноземним капіталом в Україні засвідчив, що в основній масі цілі й особливості їхньої діяльності не стикаються з національними економічними інтересами, а підпорядковані стратегіям діяльності материнських компаній і холдингів. Зокрема досить чітко на цьому етапі простежуються стратегії захоплення "ніші" на ринку, стратегії "знімання вершків" — отримання високих доходів за рахунок кредитування платоспроможних компаній, активної діяльності в сегменті споживчого й іпотечного кредитування.

Намагання встановити обмеження на присутність іноземного капіталу в Україні не є розв'язанням проблеми регулювання його доступу. Крім того, встановлення штучних преференцій для банків негативно позначиться на розвитку інших сегментів фінансового ринку.

Враховуючи викладене, системний підхід до регулювання доступу іноземного капіталу в банківський сектор України має базуватися передусім на заходах підтримки конкурентоспроможності банків із національним капіталом, використанні позитивних структурних і технологічних переваг банків з іноземним капіталом для підвищення інвестиційного потенціалу вітчизняної банківської системи та її стимулюючої ролі в соціально-економічному розвитку країни за рахунок підвищення монетизації економіки; нарощування обсягів кредитування економіки як передумови необхідних структурних зрушень; залучення іноземних інвестицій і доведення їхнього рівня на душу населення до сусідніх східноєвропейських країн; прискореного розвитку фінансових ринків; інтенсифікації використання сучасних банківських технологій та банківського менеджменту, розширення спектра банківських послуг і підвищення їхньої якості; зниження рівня відсоткових ставок за кредитами; оптимізації інституційної структури вітчизняної банківської системи та наближення її до стандартів країн із розвиненою економікою.

1.4 Система банківського нагляду за ефективністю в зарубіжних країнах

Банківський нагляд у країнах з розвиненою економікою існує у різних формах понад сто років, зокрема у Сполучених Штатах Америки, а також країнах Північної Європи. Упродовж останніх 15—20 років майже усі держави світу визнали, що банківський нагляд відіграє ключову роль як у фінансовому секторі економіки, та і в цілому в економіці.

Банківська система помітно впливає на економічні процеси в політиці держави. Тому питання банківського нагляду упродовж останніх років значно актуалізувалося.

З інституційної точки зору можна виділити три групи країн, відмінних у способах організації побудови наглядових структур, місцем і роллю центрального банку в цих структурах:

—країни, в яких наглядова діяльність здійснюється лише центральним банком: Україна, Австралія, Великобританія, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Нова Зеландія, Португалія;

—країни, в яких наглядова діяльність проводиться центральним банком спільно з іншими органами: США — Федеральна резервна система (ФРС) спільно з Міністерством фінансів і незалежним агентством — Федеральна корпорація страхування депозитів; Швейцарія — ЦБ спільно з Федеральною банківською комісією; Франція — Банк Франції спільно з Банківською комісією; Німеччина — Бундес-банк спільно з Федеральною службою кредитного контролю;

— країни, в яких наглядова діяльність здійснюється не центральним банком, а іншими органами Канада, Данія, Люксембург, Швеція, Австрія, Фінляндія, Норвегія.

У кожній країні функції регулювання та банківського нагляду виконує Центральний банк держави або Міністерство фінансів чи незалежне агентство.

Банківський нагляд, у широкому розумінні, є системою, яку використовує уряд, аби гарантувати стабільність фінансової системи, її безпеку. Щоб бути ефективним, банківський нагляд має ставити перед собою чіткі завдання, зрозумілі усім, хто визначає економічну політику, а також тим, хто безпосередньо здійснює контроль банків. Незалежно від того, як організовано і налагоджено банківський нагляд, орган, що відповідає за виконання функцій нагляду, має бути наділений відповідними повноваженнями, щоб виконати таке завдання.

Донедавна контроль за банками, який традиційно є одним із головних напрямів діяльності Банку Англії, мав прихований і неформальний характер і до 1979 року здійснювався на підставі загального закону про акціонерні товариства.

Країною, де до останнього часу (в історичному вимірі) не було окремих законів, що регламентують діяльність банків, а нагляд за їхньою діяльністю мав формальний характер, є, наприклад, Великобританія. Це спричинило банківську кризу 1973—1974 років. На думку видатного банківського фахівця Г. Шеддона, "...банкіри у цій країні були в минулому вільні від законодавчого регулювання та державного втручання, s банки могли розвиватися, виходячи із розумних, практичних та конкурентних принципів...".

Останніми роками, зокрема після банкрутства деяких банків, у країні помітні тенденції до посилення аспектів регулювання банківської діяльності. У 1979 році було запроваджене обов'язкове ліцензування комерційних банків та сформовано національний фонд страхування депозитів. Банківським законом 1987 року визначено порядок надання великих позик, проведення злиття банків, аудиторських перевірок тощо.

Особливості банківського законодавства у США (обмеження концентрації капіталу і підтримання конкуренції на фінансовому ринку шляхом установлення територіальних обмежень на відкриття банками філій) сприяли збереженню децентралізованої і подрібненої банківської системи. На відміну від Великобританії, у США збереглося багато дрібних безфілійних банків. Упродовж багатьох років створювалася розгалужена система банківського регулювання та нагляду як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Основні структури цієї системи. Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу (при Міністерстві фінансів), Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів.

Для банківського нагляду, що здійснюється у Великобританії, характерний контроль за діяльністю кожного банку. На підставі проведеного контролю для кожного банку розробляють заходи, що враховують конкретні умови його діяльності, узгоджені з керівництвом банку. Ці заходи покликані забезпечити для банку необхідний мінімум оперативної безпеки щодо капіталу, резервних коштів, ліквідності, системи менеджменту і бухгалтерської звітності.

Нагляд з боку Банку Англії за діяльністю банків здійснюється за допомогою збирання статистичної інформації, звітів бухгалтерів, відвідувань банків і регулярних офіційних співбесід з їхнім керівництвом. Зустрічі з керівництвом банку — одна з особливостей нагляду у Великобританії.

Зауважимо, що до 1982 року в Банку Англії проведення інспекцій не практикувалося, оскільки в Банку не було власного штату інспекторів для перевірок на місцях. Зараз Банк Англії використовує для таких цілей групу фахівців з 3 банківських службовців і 5 бухгалтерів, що не є співробітниками Банку Англії, але працюють під керівництвом його постійного штатного менеджера. Така група інспекторів періодично перевіряє усі аспекти діяльності банків, в тому числі їхні операції, системи обліку й контролю, якість кредитного портфеля, компетентність керівників, ділову стратегію і політику.

У західноєвропейських країнах система контролю за діяльністю банків має чіткішу та централізовану структуру. Так, у Німеччині правовою основою регулювання діяльності банків є "Закон про банки Федеративної Республіки Німеччини" та "Закон про центральний банк" від 1957 року, а практичний контроль за операційною діяльністю банків веде спеціальний орган — Федеральне відомство з контролю над банками. Головні принципи контролю визначені спеціальним декретом цієї установи, які погоджені із центральним банком. Ці дві установи тісно взаємодіють між собою. Так, Відомство не має своїх відділень, тому воно постійно звертається до Центрального банку для отримання консультацій та інформації щодо стану справ у різних регіонах країни. Відомство надає дозволи на відкриття нових банків, встановлює обов'язкові вимоги для банківських установ, здійснює нагляд за виконанням законодавства. Воно мас можливість вимагати від банків надання будь-якої інформації, проводити ревізії, втручатися в операційну діяльність та видавати накази щодо негайного припинення операцій. Банки, у свою чергу, зобов'язані інформувати Відомство про усі зміни щодо їхнього юридичного статусу, надавати місячні та річні баланси.

За погодженістю із Центральним банком Федеральне відомство з контролю над банками встановлює низку обов'язкових нормативів. Відповідно до чинних правил:

— сума ризикових активів банку не повинна перевищувати суму акціонерного капіталу більш ніж у 18 разів;

—наприкінці кожного операційного дня непокрита позиція в іноземній валюті не повинна перевищувати акціонерний капітал банку більш ніж на 30%;

—відкрита позиція за фінансовими ф'ючерсами та опціонами не повинна перевищувати суму акціонерного капіталу більш ніж на 20% щодня;

—про великі кредити одному позичальнику (на суму, що перевищує 15% капіталу банку) банки повинні негайно інформувати Центральний банк, а загальна сума великих кредитів не повинна перевищувати капітал банку більш ніж у8 разів.

Згадані принципи мають рекомендаційний характер і необов'язкові для виконання. Водночас якщо Відомство вважає наявність у банку низької ліквідності та відсутність достатнього капіталу наслідком невиконання зазначених принципів, воно може застосувати такі санкції до банку, як, наприклад, припинення проведення операцій та тимчасове закриття.

У Франції функції нагляду й контролю за банківською діяльністю покладені на Банківську комісію — державний адміністративний орган, незалежний від Банку Франції, але який тісно з ним взаємодіє. Очолює Комісію голова Банку Франції. Співробітниками робочого органу Комісії — Генерального секретаріату—є відповідно до Закону про банки тільки службовці Центрального банку. До обов'язків Банківської комісії входить вивчення умов діяльності кредитних установ, контроль за їхнім фінансовим станом, а також за дотриманням працівниками банків професійної етики. При здійсненні адміністративного нагляду перевіряється законність операцій усіх кредитних установ країни, причому не лише тих, що діють у Франції, а й закордонних філій.

У своїй роботі Банківська комісія керується передусім результатами періодичних перевірок фінансової документації піднаглядних установ, але за потреби проводить й інспекційні перевірки на місцях. Інспекційні перевірки проводяться згідно з розпорядженнями на перевірку будь-якої банківської документації.

Сувора система контролю за діяльністю банків існує у Бельгії, де перевірка банківської діяльності проводиться перманентно спеціально визначеними інспекторами, які закріплені за кожним банком.

У Швейцарії та Німеччині планові ревізії банків, як правило, не здійснюються, але у законодавчому плані передбачено надання фінансових звітів, погоджених незалежними аудиторськими фірмами. У Німеччині банки надають Німецькому Федеральному банку таку інформацію: щомісячний баланс та статистичний звіт; щомісячні дані про мінімальні обов'язкові резерви; щомісячний звіт за зобов'язаннями банку за відкритими кредитами та виконання кредитних ліній; щоквартальний звіт про позики нефінансовим структурам; щоквартальний звіт про позичальників, які мають за останні три місяці заборгованість понад 1 млн. євро і більше.

У Канаді створено державний орган з банківського контролю — Бюро нагляду за фінансовими установами. Раніше ці функції виконував Банк Канади.

Щорічно проводяться загальні ревізії банків. Крім того, банки повинні щомісячно та щоквартально надавати звіти за операціями не лише Бюро нагляду, а й відповідному органу парламенту.

За останні роки обставини, в яких працюють банки України, докорінно змінилися. Лібералізація руху капіталу, дерегуляція ринку грошей та капіталів, потік фінансових інновацій, конкуренція на ринку фінансових послуг потребують нових підходів до управління банківською діяльністю. На фоні посилення конкуренції між банками зростає актуальність проблеми забезпечення ефективної системи банківського нагляду та регулювання з боку Національного банку України.

Вивчення проблеми формування ефективної банківської системи дали підстави зробити висновки про необхідність системного підходу до побудови рівноважної стратегії організації банківського нагляду та регулювання в Україні з урахуванням особливостей національної економіки.

Метою діяльності служб банківського нагляду Національного банку України є заохочення внутрішнього "самонагляду" тих комерційних банків, які він контролює. Це вимагає від керівництва банків розроблення і впровадження відповідних механізмів управління ризиком з метою забезпечення фінансової стійкості й дотримання вимог законодавчих та нормативних актів.

Головним завданням дослідження є аналіз сучасних проблем банківського нагляду в Україні та розмежування нагляду з боку НБУ щодо внутрішньо-банківського нагляду кожного окремого комерційного банку з урахуванням світового досвіду.

Останніми роками Україна помітно вдосконалила систему банківського регулювання та нагляду, лишається низка недоліків, які значно знижують його дієвість. Зауважимо, що ефективний банківський нагляд ґрунтується на адекватній законодавчій та методологічній базі банківського нагляду. Діяльність служби банківського нагляду дає позитивні результати лише тоді, коли вона підкріплена міцним законодавством і чіткими правилами регулювання банківської діяльності. При цьому правова інфраструктура банківського контролю може змінитися залежно від країни, але у багатьох випадках вона повинна мати три рівні: законодавство, серії регулятивних правил та роз'яснення політики.

Отже, законодавча інфраструктура має надати центральному банку права й повноваження для виконання своїх завдань щодо розумного банківського нагляду від створення до, процесу ліквідації банку, якщо необхідно.

На нашу думку, банківський нагляд в Україні можна удосконалити, приділивши увагу, зокрема, питанням:

—підвищення захисту Інтересів вкладників, що розміщують свої коштів банках, від неефективного управління банками;

—удосконалення процесу реорганізації банків;

—розширення повноважень наглядової ради банку;

—створення банківських об'єднань;

—посилення контролю за змінами у структурі власності;

—спрощення порядку ліцензування і реєстрації філій банку;

—забезпечення правового захисту працівників банківського нагляду;

—удосконалення програми навчання і підвищення кваліфікації працівників банківського нагляду України в економічно розвинених країнах світу.

Незважаючи на те, що у червні 1996 року НБУ став членом Групи банківського нагляду країн Центральної та Східної Європи, у сфері банківського нагляду є недоліки, які значно знижують його дієвість і перешкоджають повному виконанню Базельських принципів ефективного банківського нагляду. Зважаючи на досвід зарубіжних країн, можна зробити висновок, що банківський нагляд в Україні значно відрізняється від банківського нагляду різних країн світу. І тільки практичне вирішення згаданих питань дасть змогу підвищити ефективність банківського нагляду й забезпечити повне виконання Базельських принципів ефективного банківського нагляду та наближення України до європейських стандартів.


Розділ 2. Діагностичний аналіз ефективності діяльності банків в фінансовому секторі україни

2.1 Макроекономічний аналіз ефективності діяльності банків України

Функціонування будь-якої системи, зокрема банківської, спрямоване на підвищення ефективності її діяльності та забезпечення сталого розвитку. Зниження ефективності на макрорівні є однією з основних причин депресивних явищ в економіці та виникнення криз. Низький рівень ефективності діяльності банків свідчить про обмежені можливості їх розвитку, невисоку конкурентну спроможність, підвищену чутливість до ринкових ризиків, неефективне управління активами й пасивами, і в разі наявності тенденцій до погіршення може призвести до серйозних проблем у діяльності банків, а несвоєчасне вжиття необхідних заходів - до банкрутства. Отже, діяльність банків завжди повинна характеризуватися достатнім рівнем ефективності, який складно забезпечу пати в умовах високої конкуренції, особливо — коли дохідність банківських операцій падає, а впровадження нових банківських технологій і продуктів потребує дедалі більших витрат.

Проблема підвищення ефективності діяльності актуальна для багатьох українських банків. Зауважимо, що до 2005 року вітчизняна банківська система мала дещо нижчий рівень рентабельності активів (ROA), ніж банківські системи інших країн із перехідними економіками (за підсумками 2004 року цей показник у нас становив 1.07%, в інших зазначених країнах — здебільшого 1.5—2.0%). У 2005—2006 роках українські банки досягли суттєвого прогресу в плані підвищення ефективності, діяльності.

За підсумками 2005 року ROA уже становив 1.31%, 2006 року — 1.62%, що є найвищим показником за останні десять років. Причому впродовж 2005—2006 років простежувалася тенденція до підвищення ефективності діяльності банків України і за іншими критеріями цього показника:

— поліпшилося співвідношення витрат і доходів (за результатами 2003 року воно становило 94.1%; 2004 року —93.7; 2005 року — 93.3; 2006 року-89.8%),

— зростає відношення прибутку до витрат (за результатами 2003 року 63%; 2004 року - 6.7; 2005 року -7.1; 2006 року— 11.3%);

— посилилася здатність банків трансформувати доходи в прибуток (відношення прибутку до доходу за результатами 2003 року становило5.9%; 2004 року - 6.2; 2005 року —6.6; 2006 року— 10.1%).

Використання традиційних підходів для оцінки ефективності діяльності банків (ресурсно-витратний, продуктивності праці, граничної корисності й інші) є досить обмеженим [4, с. 678]. Вважається, що функціонування будь-якої системи, включаючи банківську, можна оцінити за двома основними критеріями [6, с. 52]:

— перший пов'язаний із тим, як швидко вона досягає поставленої цілі;

— другий — із ефективністю, з якою система перетворює витрати на доходи.

Незважаючи на важливість і тісний зв’язок обох цих критеріїв, у практиків більшу зацікавленість викликає другий із них. Керівництво завжди зацікавлене в отриманні інтегрованої оцінки результатів перетворення витрат на доходи, яка виражається у вигляді комплексних показників, зручних для порівняння, і характеризує ефективність діяльності з точки зору її відповідності стратегічним цілям бізнесу.

Зважаючи на специфіку діяльності банків та з огляду на те, що банківська сфера є складною динамічною системою, функціонування і розвиток якої супроводжується підвищеними ризиками, і науковці, і практики визнають, що найприйнятнішим для оцінки ефективності банківської системи є цілісний системний підхід, яким передбачається розгляд поняття "ефективність" як складного системного явища у потрійному вимірі "прибутковість — ризиковість — надійність" з урахуванням результативності взаємодії банківської системи із системами вищого порядку, до яких вона входить (макроекономічної, соціально-економічної), та перспектив її сталого розвитку.

Отже, ефективність банківської системи має розглядатися з позиції цілісного сприйняття системи, яка сформувалася і може активно змінюватися у процесі свого розвитку.

Виходячи з такої позиції, пропонуємо розрізняти внутрішню і зовнішню ефективність банківської системи. Внутрішня базується на ефективності всіх бізнесів банків, досягнути яких без упровадження трансфертного ціноутворення практично неможливо. В цьому випадку доцільно говорити про ефективність за Парето, тобто за умов, коли неможливо змінити розподіл фінансових ресурсів так, щоб ефективність одного з бізнесів підвищувалася, а іншого водночас — не погіршувалася.

Традиційно для оцінки внутрішньої ефективності функціонування банківської системи використовують рентабельність активів та капіталу.

Проведений за принципами системного підходу аналіз рентабельності активів (ROA) за 2005 рік свідчить, що позитивного результату підвищення рентабельності діяльності вітчизняних банків було досягнуто не за рахунок основного доходу (чиста процентна маржа (ЧПМ) + чистий комісійний дохід + результат від торговельних операцій - адміністративні витрати), який порівняно з 2004 роком знизився з 2.8 до 2.7% до активів. Тобто основний дохід як такий не мав впливу на зростання рентабельності діяльності банків (табл. 2.1 ).

Таблиця 2.1.

Аналіз факторів рентабельності активів банків України, %

Показники

2004

2005

2006

Темпи росту,%

05/04

06/05

1. Чиста процента маржа

4,9

4,9

5,0

100,0

102,4

2. Чистий комісійний дохід

3,5

3,2

2,85

91,4

89,0

3. Результат від торговельних операцій

0,9

0,7

0,86

77,8

122,8

4. Адміністративні витрати

6,5

6,1

5,35

93,8

87,7

5. Основний дохід

2,8

2,7

3,35

96,4

124,1

6. Відрахування в резерви за активними операціями

2,0

1,7

1,66

85,0

97,6

7. Інші доходи

0,6

0,7

0,34

116,7

48,6

8. Прибуток до оподаткування

1,42

1,73

2,04

121,8

117,9

9. Податок на прибуток

0,35

0,42

0,42

120,0

100,0

10 Рентабельність активів

1,07

1,31

1,62

122,4

123,7

Чиста процентна маржа в 2005 році залишилася на рівні попереднього року і становила 4.9%. Це пояснюється зокрема практично незмінним рівнем дохідності процентних активів (13.2%) та вартості процентних зобов'язань (6.7%). Чистий комісійний дохід протягом минулого року зменшився з 3.5 до 3.2%; результат від торговельних операцій також знизився — з 0.9 до 0.7%.

На рівень основного доходу і рентабельності діяльності в 2005 році позитивно вплинуло зниження з 6.5 до 6.1% рівня адміністративних витрат, що є свідченням переорієнтації банків із екстенсивного на інтенсивний шлях розвитку.

Водночас зі зменшенням адміністративних витрат зростанню рентабельності діяльності банків сприяло і зниження з 2.0 до 1.7% рівня відрахувань у резерви за активними операціями. Однак насторожує підвищення рентабельності активів за рахунок цього чинника (зниження рівня відрахувань у резерви за активними операціями) в умовах ризику високих темпів зростання активних операцій та активного нарощування кредитування — так званого "кредитного буму" (активи за 2005 рік збільшилися на 57.6%; кредитний портфель — на 60.9%).

Третім ключовим чинником зростання рентабельності діяльності банків України в 2005 році було збільшення порівняно з 2004 роком обсягів інших доходів/витрат — із 0.6 до 0.7%. Однак цей фактор немає підстав вважати стабільним.

Слід звернути увагу на суттєве підвищення в 2006 році порівняно з 2004 роком рентабельності капіталу — з 8.4 до 11,64% (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Показники рентабельності діяльності банків України, %

Показники

2004

2005

2006

Темпи росту,%

05/04

06/05

1. Чиста спред

5,72

5,78

5,53

101,0

95,7

2. Дохідність процентних активів

13,24

13,2

13,09

99,7

99,2

3. Вартість процентних зобов’язань

7,6

7,6

7,56

100,0

99,5

4. Рентабельність капіталу

8,4

10,4

11,64

123,8

111,9

Цього було досягнуто переважно за рахунок зростання капіталу, неадекватного обсягам та результатам діяльності. Так, балансовий капітал за 2006 рік збільшився на 38.2%, тоді як активи зросли на 57.6, а прибуток — на 71.9%.

Тенденції та закономірності щодо ефективності діяльності банків України, які спостерігалися в 2006 році, продовжують зберігатися і нині.

Отже, проведений факторний аналіз рентабельності діяльності банків України свідчить, що в останні роки відбулися певні позитивні зміни в ефективності діяльності банків, зокрема — підвищення рентабельності активів завдяки зниженню адміністративних витрат. Однак хоча і спостерігається тенденція до поліпшення якості активів банків, насторожує поліпшення результативних показників їх діяльності за рахунок зниження рівня відрахувань у резерви за активними операціями в умовах високих темпів зростання обсягів діяльності й обсягів кредитного портфеля.

Системним підходом передбачається оцінка ефективності роботи банків з урахуванням ризиковості. Виходячи з принципів системного підходу, необхідною умовою ефективного функціонування банків є забезпечення ефективної їх діяльності за умови високої фінансової стабільності, тобто допустимих (оптимальних) ризиків. Виконання цієї вимоги передбачає, що банк отримує відносно стабільний щомісячний прибуток. Оцінимо виконання даної вимоги за допомогою визначення рівня волатильності щомісячного прибутку (табл. 2.3).


Таблиця 2.3

Волантильність прибутку банківської системи

Роки

Середній прибуток за місяць, млн. грн.

Волатильність

млн. грн.

%

2003

68,9

40,7

59,0

2004

117,5

46,3

44,3

2005

180,2

61,6

34,2

2006

304,7

74,7

24,5

Проведений аналіз стабільності отриманого щомісячного прибутку по банківській системі свідчить про доволі сталу тенденцію зниження рівня волатильності щомісячного прибутку. Так, протягом 2005 року порівняно з 2004 роком вона значно знизилася — з 44,3 до 34,2%, що засвідчило більш стабільну діяльність банків у зазначеному році. І це незважаючи на кризові явища наприкінці 2005 року. За підсумками 2006 року волатильність щомісячного прибутку дорівнювала 24,5%, що свідчить про підвищення фінансової стабільності банків і є позитивним явищем з точки зору оцінки ефективності роботи банківських установ України.

Свідченням орієнтації банків на отримання максимального прибутку є суттєве зростання (в 1.5 раза) середньомісячного прибутку в 2006 року (304.7 млн. грн.) порівняно з 2005 роком (180.2 млн. грн.). Позитивним є те, що такого результату досягнуто за умови істотного зниження волатильності щомісячного прибутку — з 34.2% в 2005 році до 24.5% у 2006 році. Це може свідчити про підвищення фінансової стабільності банківської системи.

Таким чином, проведений аналіз свідчить, що чистий процентний дохід залишається основним чинником, який визначає рентабельність діяльності банків України. Вони функціонують в умовах тенденції до зниження процентних ставок за активними операціями. Водночас процентні ставки за залученими коштами не мають стійкої тенденції до зниження, а навпаки — в окремі періоди тяжіють до зростання. При цьому за деякими складовими активів і пасивів процентні ставки мають різний (невизначений) характер зміни. У 2003—2004 роках для банківської системи України, як і для інших банківських систем країн із перехідними економіками, характерною була тенденція до зниження процентних ставок, що призводило до недоотримання чистого процентного доходу та зниження чистої процентної маржі.

Найбільшою була сума недоотриманих банками України процентних доходів через зниження процентних ставок за активними операціями у 2003 році — 1 130млн. грн. Водночас завдяки зниженню процентних ставок за залученими коштами їм вдалося зекономити (зменшити) витрати на 532 млн. грн. Загалом унаслідок зміни процентних ставок за активними та пасивними операціями банки недоотримали чистого процентного доходу на суму 598 млн. грн. (табл. 2.4).

Таблиця 2.4.

Кількісна оцінка впливу зміни процентних ставок за кредитами і депозитами

Роки

Приріст %-х доходів внаслідок зміни % ставок за активними операціями

Приріст %-х доходів внаслідок зміни % ставок за пасивними операціями

Приріст %-х доходів внаслідок зміни % ставок за активними та пасивними операціями

Приріст чистої процентної маржі внаслідок зміни % ставок за активними та пасивними операціями

2003

-1130

-532

-598

-

2004

-653

167

-820

-0,7

2005

54

-34

88

0,1

У 2003 році банки суттєво "зекономили" на процентних витратах у зв'язку зі зниженням процентних ставок за залученими коштами (мінус 532 млн. грн.). Частково таку ситуацію можна пояснити тим, що в умовах значного відпливу коштів фізичних осіб у період фінансової нестабільності наприкінці 2004 року банки встановлювали підвищені (стимулюючі) процентні ставки за строковими депозитами для залучення коштів, що призвело до додаткового зростання процентних витрат. Хоча в умовах зростання вартості зобов'язань банкам і вдалося майже вдвічі порівняно з 2003 роком зменшити обсяг недоотриманих процентних доходів унаслідок зміни процентних ставок, вони залишаються досить значними — 653 мли. грн.

Найефективнішою процентна політика банків була у 2005 році. Завдяки цьому вдалося вперше за останні три роки отримати хоч і незначний, але додатковий процентний дохід на суму 54 млн. гри. внаслідок зміни процентних ставок за активними операціями. Водночас банки "зекономили" 34 млн. трн. на процентних витратах у зв'язку зі зниженням процентних ставок за пасивними операціями. Загалом у 2005 році внаслідок зміни процентних ставок за активними і пасивними операціями вітчизняними банками одержано додаткового чистого процентного доходу на суму 88 млн. грн. Відповідно на 0.1% збільшилася й чиста процентна маржа, що свідчить про ефективніше управління активами й пасивами та процентним ризиком у діяльності банків України.

Величина чистого процентного доходу залежить як від розміру процентних ставок, так і від обсягів процентних активів та процентних зобов'язань.

Зауважимо, що протягом останніх років в умовах активного нарощування банками обсягів діяльності спостерігався приріст чистого процентного доходу в результаті зростання обсягів процентних активів і пасивів. Найкращих Результатів було досягнуто у 2005 році. У зв'язку зі збільшенням порівняно з попереднім роком обсягів процентних активів процентні доходи банків зросли на 5 294 млн. грн., а внаслідок зростання обсягів процентних зобов'язань процентні витрати збільшилися на 3 076 млн. грн. Це значно менше, ніж було в 2004 році (3 672 млн. грн.), що можна пояснити поліпшенням структури пасивів, збільшенням частки безплатних та дешевих ресурсів. У цілому за рахунок зростання обсягів процентних активів і пасивів у 2005 році приріст чистого процентного доходу становив 2218 млн. грн., чистої процентної маржі - 1.3%.

В 2006 році банки найефективніше управляли своїми активами й пасивами. Це дало їм змогу отримати найбільший за останні роки приріст чистого процентного доходу (2 306 млн. грн.; за підсумками 2005 року зазначений показник становив 90 млн. грн.), що позитивно вплинуло на ефективність діяльності банків і дало змогу забезпечити найвищу рентабельність активів (ROA) за останніх десять років.

Як уже зазначалося, за системного підходу до визначення ефективності діяльності банків обов'язковим є визначення внутрішньої і зовнішньої ефективності діяльності банків. Внутрішня оцінка базується на класичному визначенні цієї ефективності і передбачає оцінку результативності виконання банками покладених на них функцій, зокрема посередницької, та отримання максимального прибутку за оптимального ризику. Інакше кажучи забезпечення фінансової стабільності є необхідною умовою ефективного функціонування та розвитку банку.

Крім того, оцінка ефективності функціонування банківської системи передбачає визначення зовнішньої ефективності, яка має здійснюватися з урахуванням взаємодії банківської системи із системами вищого порядку, до яких вона входить — фінансової, макроекономічної, соціально-економічної. Лише з урахуванням цих двох оцінок (внутрішньої і зовнішньої ефективності) можна отримати узагальнюючу (інтегральну) оцінку ефективності функціонування та розвитку банківської системи.

Необхідність забезпечення зовнішньої ефективності банківської системи пояснюється тією особливого роллю, яку виконують банки в забезпеченні розширеного відтворення суспільного виробництва, здійсненні розрахунків, трансформуванні заощаджень в інвестиції, забезпеченні фінансової стабільності, перерозподілі фінансових потоків між суб'єктами господарювання та окремими галузями економіки тощо. Тому, очевидно, від ефективної роботи банківської системи значною мірою залежить забезпечення стійкого економічного зростання як основи сталого соціально-економічного розвитку України.

Для оцінки зовнішньої ефективності функціонування банківської системи України, а саме для оцінки результативності її взаємодії із соціально-економічною системою використовуються, як правило, обсяги кредитування економіки та населення в цілому, зокрема — довгострокові кредити, у тому числі кредити, надані суб'єктам господарювання та спрямовані в інвестиційну діяльність. Ці показники за останні роки зростали випереджаючими темпами.

Так, обсяги кредитів, наданих суб'єктам господарювання, в 2003 році збільшилися на 51.8% (при збільшенні реального ВВП на 9.6%); у 2004 році - на 25.7 (на 12.1); у 2005 році - на 49.6 (на 2.6); за 2006 рік — на 19.7% (табл. 2.5).

Так, за результатами 2005 року порівняно з 2004 роком відношення активів банків України до ВВП збільшилося з 41.0 до 52.1%, тобто за цим показником банківська система України наблизилася до країн, що розвиваються. За іншими показниками також спостерігається тенденція до зростання.

Таблиця 2.5

Основні показники розвитку банківської системи України відносно ВВП

Показники

01.01.2005

01.01.2006

Відносно ВВП, %

01.01.2005

01.01.2006

1. Номінальний ВВП

345113

427741

2. Активи

141496

223023

41

52,1

3. Кредитний портфель

97197

156384

28,2

36,6

4. Регулятивний капітал

18188

26373

5,3

6,2

5. Кошти суб’єктів господарювання

40128

61214

11,6

14,3

6. Кошти фізичних осіб

41207

72542

11,9

17

Відношення кредитного портфеля до ВВП порівняно з 2004 роком збільшилося з 28.2 до 36.6%; залучені кошти від суб'єктів господарювання — з 11.6 до 14.3%; кошти населення — з 11.9 до 17.0%. Найменших змін зазнав показник відношення регулятивного капіталу до ВВП, який збільшився з 5.3 лише до 6.2%. Вважається, що для забезпечення позитивного впливу банківської системи на соціально-економічний розвиток країни відношення капіталу до ВВП має становити не менше 8%.

Незважаючи на те, що кількісні показники високі, якісні (результативні) залишають бажати кращого. Так, у 2005 році за високих темпів зростання активів банків України (вони збільшилися на 57.6%) та кредитного портфеля (на 60.9%) реальний ВВП зріс лише на 2.6%, обсяг промислової продукції — на 3.1 %. Обсяг продукції сільського господарства скоротився на 0.1%. Наведені дані можуть свідчити про зниження зовнішньої ефективності діяльності банків України у 2005 році та результативності її взаємодії з економікою.

Отже, оцінюючи в цілому позитивно підвищення внутрішньої ефективності діяльності банків у 2006 році з точки зору пропорційності отриманою результату обсягам діяльності, якого досягнуто в основному за рахунок зниження витратності і поліпшення управління активами й пасивами, слід звернути увагу на тривожну тенденцію до зниження рівня відрахувань у резерви, що може свідчити про зниження рівня хеджування ризиків в умовах прискорення зростання обсягів активних операцій банків.

2.2 Оцінка діяльності АТ «ІНДЕКС – БАНК» на фінансовому ринку України

Акціонерне товариство «ІНДУСТРІАЛЬНО-ЕКСПОРТНИЙ БАНК» є відкритим акціонерним товариством.

АТ "ІНДУСТРІАЛЬНО-ЕКСПОРТНИЙ БАНК" зареєстровано Національним банком України 10 лютого 1993 року у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "ЗОЛОТИЙ ЛЕВ". Згідно рішення зборів учасників Банку, було здійснено реорганізацію Банку в Акціонерне товариство "Комерційний банк "ЗОЛОТИЙ ЛЕВ" та зареєстровано Національним банком України 10 травня 1994 року, а 28.10.1996 року Національним банком України зареєстровано зміни та доповнення до статуту Банку у зв'язку зі зміною назви на Акціонерне товариство "ІНДУСТРІАЛЬНО-ЕКСПОРТНИЙ БАНК".

Свою стратегічну мету АТ “ІНДЕКС-БАНК” бачить в активному сприянні розвитку економіки України. Банк ставить перед собою мету в повній мірі задовольняти потреби клієнтів в якісному банківському обслуговуванні, кредитуванні і управлінні фінансовими ресурсами. Діяльність банку ґрунтується на принципах досягнення максимальної надійності, збалансованості фінансових показників, дотриманні норм банківської діяльності, що є запорукою захищеності інтересів клієнтів та акціонерів Банку.

Максимальна відповідність потребам та інтересам клієнтів і контрагентів, надійність та відкритість Банку є основою його продуктивного співробітництва з партнерами.

АТ “ІНДЕКС-БАНК” має членство в: асоціації українських банків, асоціації банків Львівщини, українській міжбанківській валютній біржі, Кримській міжбанківський валютній біржі, Фонді гарантування вкладів фізичних осіб, міжнародної міжбанківської організації з валютних та фінансових розрахунків по телексу (SWIFT).

Банк є асоційованим членом «Visa International», афілійованим членом «MasterCard International», членом російської платіжної системи «Золота Корона” та приймає участь в форумі з безпеки розрахунків і операцій з платіжними картками.

АТ “ІНДЕКС-БАНК” є партнером компанії Western Union, агентом American Express, CITICORP, Thomas Cook.. Банк є участником ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз» (МФС), членом асоціації «Південноукраїнська торгівельно-інформаційна система».

У серпні 2006 року провідне міжнародне рейтингове агентство Moody's по обслуговуванню інвесторів підтвердило АТ «ІНДЕКС-БАНК» рейтинг B2/NP для депозитів в іноземній валюті та рейтинг E + з фінансової міцності (FSR). Прогноз за усіма рейтингами стабільний.

В 2006 році банк пройшов конкурсний відбір та став учасником проекту ТАСІС "Реформування банківського сектору в Україні". Протягом 2006 року банк продовжував співробітництво з консультантами ING-group згідно проекту ТАСІС. Завершено чотири модулі, зокрема щодо управління каналами збуту, організаційної структури, стандартів розгортання філій і їх прибутковості. У наступному році заплановано відпрацювати ще 6 модулів стосовно управління кредитним і ринковим ризиками, стосунками з клієнтами, роботи з персоналом, трансферного ціноутворення.

АТ «ІНДЕКС-БАНК» – універсальний банк з розгалуженою мережею, яка охоплює всі обласні та більшість адміністративних центрів України, з високоефективною системою управління, що забезпечує збалансоване зростання Банку, стабільну капіталізацію, максимальну ефективність використання активів, збільшення частки ринку, зміцнення стабільних переваг Банку.

Пріоритети банку:

1) капіталізація Банку;

2) високоефективна система управління;

3) досягнення максимальної ефективності діяльності;

4) збільшення частки ринку;

5) відкритість для клієнтів;

6) відповідальність перед акціонерами;

7) соціальний захист працівників.

Вищим органом управління Банку є Загальні збори акціонерів. Виконавчим органом Банку є Правління. У період між Загальними зборами акціонерів контроль за діяльністю Правління Банку здійснює Спостережна рада Банку.

Голова Правління Банку є посадовою особою Банку, керує всією діяльністю Банку відповідно до повноважень, наданих йому Статутом, Загальними зборами акціонерів, і несе персональну відповідальність за виконання покладених на Правління завдань, розподіляє обов’язки між членами Правління.

У Банку діють колегіальні органи управління:

- кредитний комітет розробляє кредитну політику Банку та здійснює нагляд за її дотриманням і виконанням порядку кредитування на рівні всіх структурних підрозділів Банку відповідно до прийнятої стратегії;

- комітет по управлінню активами і пасивами координує роботу структурних підрозділів Банку з питань управління активами і пасивами, оперативного прийняття рішень щодо ліквідності та фінансової стійкості Банку, здійснення контролю за їх виконанням;

- тарифний комітет координує діяльність структурних підрозділів Банку з питань тарифної політики, встановлення тарифів, аналізу співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів;

- технологічний комітет приймає рішення щодо доцільності придбання, розробки та модифікації банківських і програмних продуктів, удосконалення технологічних процесів Банку;

- бюджетний комітет контролює процес розробки, затвердження та виконання фінансових планів та бюджетів Банку і філій;

- тендерний комітет організовує та проводить конкурси (тендери) на виконання робіт, надання послуг, постачання продукції серед потенційних виконавців замовлень з метою мінімізації витрат Банку, пов’язаних з операційною та господарською діяльністю Банку;

- комітет по управлінню змінами організовує роботу з ефективного впровадження запланованих стратегією розвитку Банку і його річними планами змін та інновацій, тобто вирішення масштабних завдань;

- комітет по управлінню людськими ресурсами та по роботі з кадровим резервом здійснює формування політики з кадрових питань, планування кар’єри співробітників, структури заробітної плати, системи атестації, навчання персоналу тощо.

У Банку функціонують також постійно діючі робочі групи, зокрема робоча група з розвитку мережі відділень, робоча група з розвитку банківських продуктів. Банк постійно вдосконалює свою структуру управління.

Так, у 2005 році зроблено наступний крок у побудові клієнторієнтованої бізнесової структури управління по всій функціональній вертикалі. У новій структурі організовано комерційний блок з чітким виділенням функцій організації продажів через оптимальну комбінацію функції управління клієнтською базою, функції продажу та мережі збуту.

У процесі формування нової структури Банку приділено увагу таким питанням і блокам:

- збалансованість орієнтації на клієнтів – рівновага між ризиком і вигодою, ефективна технологія продажів, визначення клієнтських сегментів, організований і структурований фронт-офіс;

- управління каналами збуту – значне зростання філіальної мережі та альтернативних каналів збуту;

- управління ризиками – забезпечення належного управління і контролю за ризиками, централізація та незалежність функцій управління ризиками;

- відокремлення функцій бек-офісу від комерційної діяльності.

АТ “ІНДЕКС-БАНК” є універсальною кредитно-фінансовою установою, яка здійснює банківські операції на грошовому та валютному ринках відповідно з отриманою банківською ліцензією № 99 та письмового дозволу №99-3, видані НБУ 16.01.2003р.


Таблиця 2.6.

Основні показники діяльності АТ “ІНДЕКС-БАНК”

Показники

2004

2005

2006

05/04

06/05

1.

Кредити клієнтам, у т. ч.:

528996

677951

1393335

128,1

205,5

1.1

юридичним особам

452 218

600972

1227993

132,9

204,3

1.2

фізичним особам

86896

99642

216805

114,6

217,6

1.3

резерви на покриття можливих збитків

-10119

-22664

-51463

223,9

227,1

2.

Портфель цінних паперів

39660

43719

98333

110,2

224,9

3.

Основні засоби та нематеріальні активи

59036

107543

280240

182,2

260,6

4.

Чисті активи

774505

1149989

2215329

148,5

192,6

5.

Кошти юридичних осіб

226442

266317

593635

117,6

222,9

6.

Кошти фізичних осіб

346576

553607

1194942

159,7

215,8

7.

Чисті зобов'язання

713727

1030032

2028971

144,3

196,9

8.

Балансовий капітал

60778

119957

186358

197,4

155,3

9.

Операційні доходи, у т, ч.:

66126

84678

159519

128,1

188,4

10.

Операційні витрати, у т. ч.:

45641

71914

110778

157,6

154,0

11.

Чисті витрати на формування резервів

16929

4350

31232

25,7

717,9

12.

Податок на прибуток

1302

1236

1108

94,9

89,6

13.

Прибуток після оподаткування

2055

7179

16401

349,3

228,4

14.

Регіональна мережа, у т. ч.:

125

147

184

117,6

125,2

14.1

кількість балансових філій

14

17

25

121,4

147,1

14.2

кількість відділень

111

130

159

117,1

122,3

15.

Чисельність персоналу (осіб)

1519

2108

2748

138,7

130,4

16.

Рентабельність капіталу

3,4

6,0

8,8

176,5

146,7

17.

Рентабельність активів

0,3

0,6

0,7

200,0

116,7

18

Коефіцієнт операційної ефективності

44

40

58

90,9

145,0

Розвиток банку в 2006 році характеризується динамічним зростанням основних економічних показників його діяльності.

Загальний обсяг зобов’язань Банку станом на 01.01.2007 року склав 2 028 971 тис. грн., збільшившись порівняно з 2005 роком в 2 рази. Обсяги клієнтських коштів зросли в 2.2 рази і досягли 1 700 250 тис. грн. За 2006 рік обсяг балансового капіталу банку зріс в 1.6 рази і склав на 01.01.2007 року 186 358 тис. грн.

В 2006 році банк отримав чистий прибуток в сумі 16 401 тис. грн., порівняно з 2005 роком він збільшився на 9 222 тис. грн. або в 2.3 рази.

Операційний дохід за 2006 рік склав 159 519 тис.грн. В структурі операційного доходу обсяг чистого процентного доходу склав 23 745 тис. грн., чистого непроцентного доходу - 135 774 тис.грн.

На кінець 2006 року персонал Банку складався з 2 997 осіб, тобто приріст порівняно з 2005 роком становив 59 %, переважно завдяки розвитку філіальній мережі.

Рис. 2.1 Динаміка росту чисельності персоналу

Середній вік співробітників Банку становить 34 роки. За минулий рік персонал головного банку «помолодшав» на 11 %: на сьогодні тут працюють близько 60 % співробітників віком до 35 років.

Кадрова політика спрямована на те, щоб професіоналізм, досягнення стабільно високих результатів та дотримання корпоративних цінностей Банку були необхідною умовою та гарантією кар’єрного росту співробітників.

Банк приділяє значну увагу навчанню та підвищенню кваліфікації своїх співробітників. Створено учбовий центр, систематично проводяться внутрішні тренінг-семінари для спеціалістів філіальної мережі. Спеціалісти Банку відвідують відкриті тренінги та семінари, на яких набувають знань з передових технологій та отримують найактуальнішу інформацію.

Банк прагне створити ефективну систему загального винагородження, мета якої – залучення, утримання та мотивація співробітників, чия кваліфікація і результативність роботи забезпечать досягнення Банком запланованих бізнес-показників з мінімальними витратами. За 2006 рік фонд оплати праці порівняно з 2005 роком збільшився на 52 %.

Банк має намір і надалі розвивати свою корпоративну культуру у такий спосіб, щоб якість та ефективність праці на робочому місці стали основною цінністю та предметом гордості кожного співробітника Банку.

Серед контрагентів, банк співпрацює з підприємствами промислового та виробничого секторів економіки, сільського господарства, торгівлі та громадського харчування, страхування, будівництва, транспорту, зв'язку та інших секторів економіки країни.

Високі темпи розвитку Банку в 2006 році дали йому можливість зайняти гідну конкурентну позицію за основними фінансовими показниками серед двадцятки банків-лідерів. У межах заходів з орієнтування на клієнтів впроваджено систему маркетингу. Кількість клієнтів – юридичних осіб досягла 14 тисяч, разом з тим кількість клієнтів – фізичних осіб перевищила 120 тисяч.

Банк є учасником:

Асоціацій:

- Асоціація українських банків;

- Асоціація «Південноукраїнська торговельно-інформаційна система»;

- Українська Міжбанківська Асоціація членів платіжних систем «ЄМА».

Інших об’єднань:

- S.W.I.F.T.;

- REUTERS;

- Платіжна система VISA Іnternational;

- Платіжна система MasterCard Іnternational;

- Платіжна система Western Union;

- Платіжна система «Золотая Корона»;

- Українська міжбанківська валютна біржа;

- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Банк продовжує активно розробляти нові продукти. На фінансовому ринку з’явилися такі унікальні пропозиції, як «Бізнес-ЛІНІЯ ТМ», Пенсійна програма. АТ «ІНДЕКС-БАНК» у 2006 році став розрахунковим банком платіжної системи «Золотая Корона» в Україні й отримав можливість залучати до роботи інші українські банки як банки-агенти за операціями з картками «Золотая Корона».

2.3 Оцінка фінансової діяльності АТ «ІНДЕКС-БАНК»

Забезпечення фінансової стабільності Банку досягається шляхом виваженого оперативного управління фінансовою діяльністю Банку та інвестуванням коштів акціонерів у статутний фонд.

У звітному році Банк провів емісію акцій на суму 50 млн. грн. і збільшив свій акціонерний капітал до 150 млн. грн.

У цілому обсяг балансового капіталу Банку за 2006 рік збільшився в 1,6 рази і на кінець року становив 186,4 млн. грн. Протягом усього року Банк дотримувався нормативів НБУ щодо адекватності капіталу.

У 2006 році Банк продовжує нарощувати статутний капітал. Завершено дванадцяту емісію акцій Банку на суму 50 млн. грн. Зростання капіталу в поточному році дозволить створити стійку базу для подальшого розвитку кредитно-інвестиційних операцій та розширення філіальної мережі.

Фінансовий результат

ІНДЕКС-БАНК успішно завершив 2006 рік з чистим прибутком у сумі 16,4 млн. грн., що майже у 2,3 рази перевищує показник минулого року – 7,2 млн. грн.

Операційний дохід Банку зріс у 1,9 рази – до 159,5 млн. грн.

Чисті процентні доходи за рік становили 23,7 млн. грн. У структурі процентних доходів, загальний обсяг яких становив 192,9 млн. грн., найбільшу вагу мають доходи за кредитами клієнтів – 181,3 млн. грн., від операцій з цінними паперами – 7,3 млн. грн., від коштів, розміщених в інших банках, – 4,3 млн. грн. У структурі процентних витрат, загальний обсяг яких становив 169,1 млн. грн., найбільшу вагу мають витрати за строковими коштами клієнтів – 149,5 млн. грн., або 88,3 % від загального обсягу.

Таблиця 2.7.

Виконання нормативних значень банком

Основні обов'язкові нормативні значення

Фактичне значення

Нормативне значення

Регулятивний капітал (H1)

221 231 тис.грн.

5 500 тис.євро

Адекватність регулятивного капіталу (H2)

13.63%

не менше 10%

Адекватність основного капіталу (H3)

6.10%

не менше 4%

Миттєва ліквідність (H4)

154.17%

не менше 20%

Поточна ліквідність (H5)

118.95%

не менше 40%

Короткострокова ліквідність (H6)

70.53%

не менше 20%

Чистий непроцентний дохід за рік становив 135,7 млн. грн., у якому чистий комісійний дохід – 34,5 млн. грн., чистий торговельний дохід – 91,8 млн. грн., інший дохід – 9,4 млн. грн.

Темпи приросту операційного доходу випереджали темпи приросту операційних витрат Банку. Збільшення операційних витрат Банку в 1,5 рази (до 110,8 млн. грн.) пов’язано з подальшим розширенням мережі та зростанням чисельності персоналу Банку протягом 2006 року.

У цілому високого фінансового результату вдалося досягти завдяки збільшенню обсягів активних операцій Банку, значному зростанню непроцентних доходів та підвищенню ефективності роботи філіальної мережі. Рентабельність активів зросла з 0,6 % у 2005 році до 0,7 % у звітному році, рентабельність капіталу – з 6,0 % до 8,8 % відповідно.

У 2006 році Банк зміцнив свої високі позиції на фінансових ринках та забезпечив суттєве поліпшення результатів діяльності. Об’єктивним показником упевненого розвитку Банку є зростання чистих активів випереджальними темпами, швидше, ніж у цілому в банківській системі України (93 % проти 63 %). За рік чисті активи Банку зросли на 1 065 млн. грн. порівняно з 2005 роком і становили 2 215 млн. грн.

На кінець 2006 року, за інформацією Асоціації українських банків, АТ «ІНДЕКС-БАНК» посідає 20-те місце за обсягом чистих активів серед банків України. За рік місце Банку за цим показником змістилося вгору на чотири позиції, а частка Банку на банківському ринку зросла на 0,17 % і досягла значення 1,13 %.

Протягом 2006 року Банк покращив свої позиції та підвищив свою ринкову частку і за іншими показниками діяльності, зокрема кредитно-інвестиційним портфелем (17 місце проти 25 на початку року). При цьому ринкова частка Банку збільшилася на 0,24 % і становить 1,16 %.

У 2006 році кредитування розвивалося більш високими темпами, ніж у попередньому. Кредитний портфель Банку за вирахуванням сформованих резервів (52 млн грн.) зріс більше ніж удвічі і досяг 1 393 млн. грн. Портфель цінних паперів збільшився в 2,2 рази і становив на кінець року 98,3 млн. грн.

Обсяг наданих іншим банкам міжбанківських кредитів та депозитів збільшився за рік у 1,6 рази і нараховував на 1 січня 2006 року 238,3 млн. грн.

Високоліквідні активи Банку (залишки коштів у касі, на кореспондентських рахунках у НБУ та інших банках) зросли за 2006 рік на 77 % і становили на кінець року 180,2 млн. грн.

Розвиток кредитної діяльності у 2006 році базувався на відповідному нарощуванні клієнтської бази Банку. Залишки коштів клієнтів Банку збільшилися за рік у 2,2 рази і досягли 1 778 млн. грн. Основним джерелом нарощування ресурсної бази стали депозити клієнтів Банку, питома вага яких у всіх залучених коштах клієнтів становить 85,6 %, що дозволяє нарощувати кредитні кошти без негативного впливу на ліквідність Банку.

Банк дотримується нормативів ліквідності, встановлених Національним банком України, забезпечує необхідний обов’язковий резерв коштів на кореспондентському рахунку в НБУ.

Провідне міжнародне рейтингове агентство Moody’s з обслуговування інвесторів у жовтні 2005 року надало АТ «ІНДЕКС-БАНК» (а в серпні 2006 року підтвердило) рейтинг B2/NP для депозитів в іноземній валюті та рейтинг E + з фінансової міцності (FSR). Прогноз за всіма рейтингами стабільний.

Банк надає широкий спектр послуг як для юридичних осіб (кредитні операції, операції купівлі-продажу валют, операції з цінними паперами, документарні операції, тощо), так і для фізичних (перекази коштів за кордон, надання кредитів, купівля-продаж іноземної валюти та дорожніх чеків, емісія платіжних карток, відкриття вкладних рахунків, залучення коштів шляхом видачі ощадних сертифікатів, тощо).

Одним з пріоритетних напрямків діяльності, банк розглядає кредитування промисловості, виробництва, сільського господарства, торгівлі та населення. Сучасні тенденції в економіці держави свідчать про те, що суб'єкти господарювання мають територіально розгалужений бізнес, а їх контрагенти та ділові партнери знаходяться у багатьох регіонах України та за її межами. Розгалуженість мережі банківських установ, наявність сучасного обладнання та банківських технологій мають вирішальне значення при залученні нових клієнтів - юридичних і фізичних осіб.

Враховуючи реалії сьогодення, перспективи ринку банківських послуг, найважливішим напрямком свого розвитку Банк вважає подальше розгалуження власної регіональної мережі. В 2005 році банком відкрито і зареєстровано філії в містах Луцьку, Івано-Франківську, Рівному, Тернополі, Хмельницьку, Черкасах, Чернівцях, Чернігові; кількість відділень збільшилась на 29.

Станом на початок 2007 року регіональна мережа банку налічує 25 філій в усіх обласних центрах України та 159 відділень.


2.4 Аналіз ефективності комерційних операцій банку

2.4.1 Операції з корпоративними клієнтами

В обслуговуванні клієнтів АТ «ІНДЕКС-БАНК» орієнтується здебільшого на формування довгострокових взаємовигідних відносин. Пріоритетним для Банку є застосування такої форми співпраці з клієнтами, що дозволяє максимально задовольнити їх потреби.

У 2006 році Банк не обмежився одним напрямом розвитку, а орієнтувався на всіх економічних агентів, незалежно від специфіки їхньої діяльності. Проведена сегментація клієнтів Банку дозволила розробити оптимальні пакети послуг для підприємств малого та середнього бізнесу і продовжити роботу зі створення збалансованих за вартістю продуктових пропозицій для представників великого бізнесу. Поряд з цим, було вжито заходів з оптимізації часу обслуговування клієнтів у мережі Банку та прийнято єдину тарифну політику.

Основою діяльності банку з корпоративного бізнесу – є розвиток комплексного обслуговування клієнтів. Поряд із стандартними умовами банк пропонує індивідуальний підхід до клієнта, формуємо широкий спектр продуктів та послуг для задоволення будь-яких фінансових потреб.

Розвиваючи продуктовий асортимент, Банк застосовує інноваційні технології, враховує динаміку та перспективи розвитку ринку. Так, у 2006 році Банк представив нові продукти «Бізнес-ЛІНІЯ™», фінансовий лізинг, а також низку продуктів з кредитування малого бізнесу.

Протягом 2006 року постійно проводилися рекламні кампанії та акції, спрямовані на підвищення рівня обізнаності потенційних клієнтів про Банк та його пропозиції.


Рис.2.2 Динаміка кількості корпоративних клієнтів

Гнучка та вивірена тарифна політика Банку в поєднанні з високою якістю послуг привернули увагу клієнтів і дали змогу збільшити кількість юридичних осіб, що обслуговуються, до 14 тисяч.

Кредитування корпоративних клієнтів.

У 2006 році, як і в попередні роки, Банк проводив активну кредитну політику, що зумовило збільшення обсягів кредитування юридичних осіб більш ніж удвічі – до 1 227,99 млн грн. Зросла і частка Банку на кредитному ринку корпоративних клієнтів – вона становить 1,3 %.

Протягом останніх років серед кредитів, що надаються суб’єктам господарювання, домінують короткострокові кредити, проте їх питома вага постійно зменшується. Протягом 2005 року Банк розширив перелік кредитних продуктів для юридичних осіб, особливо у сфері менеджменту обігових коштів. Значно підвищився попит клієнтів на факторингові послуги. Перехід України на інвестиційно-інноваційну модель розвитку сприяв зростанню попиту на інвестиційне кредитування та фінансовий лізинг, що привело до збільшення обсягів довгострокових кредитів, частка яких у загальному обсязі кредитного портфеля Банку на 1 січня 2006 року становила майже 59%.


Рис. 2.3 Динаміка кредитного портфелю (млн. грн.)

За звітний період, як і в попередні роки, основні стратегічні напрями кредитування були спрямовані на диверсифікацію кредитного портфеля за галузями економіки. Пріоритетними стали галузі оптової та роздрібної торгівлі, харчової промисловості, сільського господарства, будівництва. Порівняно з минулими роками, збільшилася питома вага кредитів, наданих на розвиток готельного та ресторанного бізнесів.

Рис. 2.4 Кредити корпоративним клієнтам за видами економічної діяльності

Банк пропонує своїм клієнтам широкий спектр кредитних інструментів у будь-якій валюті.

Хоча протягом 2005 року більшість кредитів надавалася у національній валюті, частка коштів, наданих в іноземній валюті, у загальному обсязі кредитного портфеля корпоративних клієнтів збільшилася.

Таблиця 2.8.

Динаміка кредитного портфелю корпоративних клієнтів у розрізі валют(млн. грн.)

Показник

2004

2005

2006

Темпи росту, %

05/04

06/05

Кредити у національній валюті

339,3

377,7

722,4

111,3

191,3

Кредити у іноземній валюті

106,2

223,1

505,3

210,1

226,9

На сучасному етапі розвитку кредитних відносин між Банком та позичальниками широко застосовується принцип ефективного диференціювання, який полягає в індивідуальному підході до кожного позичальника. Для клієнтів розробляються індивідуальні схеми кредитування.

Залишки на рахунках корпоративних клієнтів у Банку

Кваліфіковане обслуговування та надійне партнерство АТ «ІНДЕКС-БАНК» зробили 2006 рік найбільш ефективним щодо нарощення коштів корпоративних клієнтів – їх обсяг збільшився на 54 %, у тому числі залишки на поточних рахунках зросли на 58,3 млн грн., на депозитних рахунках – на 179,2 млн грн. (табл. 2.9).

Таблиця 2.9.

Структура та динаміка коштів корпоративних клієнтів банку

Показник

2004

2005

2006

Темпи росту, %

05/04

06/05

Депозитні рахунки корпоративних клієнтів, млн.грн

144,41

164,37

343,54

113,8

209,0

Питома вага депозитів

63,8

72,6

68,2

113,7

93,9

Поточні рахунки корпоративних клієнтів, млн.грн

82,03

61,95

160,23

75,5

258,6

Питома вага поточних рахунків

36,2

27,4

31,8

75,7

116,0

Всього коштів корпоративних клієнтів, млн.грн

226,44

226,32

503,77

99,9

222,6

Всього, %

100

100

100

-

-

Платіжні картки для корпоративних клієнтів.

У 2006 році ІНДЕКС-БАНК залучив на обслуговування з виплати заробітної плати понад 300 підприємств та організацій різних форм власності. Загальна кількість емітованих платіжних карток у рамках зарплатних проектів на кінець 2006 року становила близько 40 тис. і у порівнянні з попереднім роком зросла майже удвічі. Переважна їх більшість кредитні картки, що забезпечують власникам додаткові переваги.

На кінець 2006 року Банком реалізовано понад 500 зарплатних проектів. Найбільш відомими підприємствами, що користуються послугами АТ «ІНДЕКС-БАНК» з виплати заробітної плати, є такі як: НТУУ «Київський політехнічний інститут», Львівський державний аграрний університет, Львівська ветеринарна академія медицини ім. С. З. Гжицького, ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», ВАТ «Полтавський ДСК», завод «Укрбудмаш» (м. Полтава), ДП шахта «Нова» (м. Донецьк) та інші.

VIP-клієнти АТ «ІНДЕКС-БАНК»

Основним принципом роботи АТ «ІНДЕКС-БАНК» з VIP-клієнтами є сприяння їхньому економічному розвитку шляхом надання послуг на високому якісному рівні та в обсягах, що їх задовольняють. Характерною рисою Банку, його конкурентною перевагою є здатність фахівців сприймати і втілювати у повсякденну діяльність Банку сучасні досягнення в управлінні та технологіях, а також виважена чисельність персоналу, прозорість в управлінні структурними підрозділами, уникнення дублювання операцій у процесі продажу клієнтам банківських продуктів.

Ще кілька років тому для обслуговування VIP-клієнтів у Банку був створений інститут персональних менеджерів. Їхню основну функцію можна визначити як «фінансовий адвокат». Пріоритетним завданням висококваліфікованих персональних менеджерів є консультації та реалізація будь-якого банківського продукту на прийнятних для клієнта умовах.

Персональний менеджер надає консультації щодо розробки схем фінансування, зменшення фінансових і валютних ризиків, ситуації на кредитному і валютному ринках, пропонує нові банківські послуги. Тепер VIP-клієнту немає потреби вирішувати свої проблеми самотужки – їх розв’яже персональний менеджер.

У пакеті персонального менеджера знаходяться передові банківські послуги, зокрема «лізинг», «овердрафт», «факторинг», «депозитна лінія» та інші.

Основою співробітництва Банку з VIP-клієнтами є постулати взаємної поваги економічних інтересів при здійсненні операцій, побудова стабільних взаємовідносин на довгострокових засадах, постійний пошук та розвиток нестандартних форм і методів роботи, спрямованих на отримання максимальних прибутків від їх реалізації згідно з чинним законодавством. Це значною мірою сприяє утриманню ІНДЕКС-БАНКом репутації стабільної та надійної установи на ринку банківських послуг. Культура обслуговування клієнтів разом із зручним місцезнаходженням та привабливістю інтер’єру Банку, а також індивідуальний підхід до кожного VIP-клієнта дають можливість розробити та надавати найбільш повний комплекс послуг при незмінно високому рівні їх якості та помірних тарифах.

Час довів правильність обраної Банком стратегії. Все це дало можливість не тільки задовольнити потреби існуючих клієнтів у банківському обслуговуванні, а й постійно нарощувати обсяги наданих послуг, залучати нових клієнтів. Сьогоднішні VIP-клієнти АТ «ІНДЕКС-БАНК» представляють найрізноманітніші сфери діяльності, а саме: енергетичну, фармацевтичну, медичну, хімічну, харчову, вугільну, транспортну, агропромислову, високих технологій, багато інших галузей промисловості, сільського господарства та побуту.

2.4.2 Операції з фізичними особами

Динаміка зростання кредитного портфеля фізичних осіб спостерігається протягом останніх чотирьох років. Порівняно з 2003 роком розмір кредитного портфеля фізичних осіб АТ «ІНДЕКС-БАНК» з 25,73 млн грн. збільшився у вісім разів, а порівняно з 2005 роком – удвічі і становив на 1 січня 2007 року 216,70 млн грн. Значний приріст кредитного портфеля досягнуто за рахунок ефективної кредитної політики Банку, гнучких умов кредитування та якісного обслуговування.

Рис. 2.5 Загальний кредитний портфель фізичних осіб, млн. грн..

Пріоритетним напрямом розвитку в 2006 році для АТ «ІНДЕКС БАНК» була програма споживчого кредитування фізичних осіб на придбання товарів довгострокового використання та оплату послуг. Банк розробив та впровадив ряд нових програм із залучення до співробітництва великих мережевих магазинів, запровадив програму залучення клієнтів через агентів Банку, збільшив максимальні строки та суми кредитування.

Результатом нововведень стало збільшення кредитного портфеля споживчих кредитів удвічі – з 50,8 до 109,3 млн. грн.


Рис. 2.6 Кредити фізичних осіб на придбання товарів довгострокового використання та оплату послуг в 2006р

Особливу увагу Банк приділив розвитку кредитування фізичних осіб через платіжні картки шляхом встановлення кредитних лімітів. Перегляд підходів до оцінки позичальника, скорочення терміну розгляду та необхідного пакета документів, зміна умов встановлення кредитних лімітів дозволила Банку скоротити розгляд та оформлення пакета документів з 3–5 до 1–2 днів. Завдяки цьому приріст кредитного портфеля фізичних осіб у 2006 році за цим продуктом становив 6 млн грн., що вдесятеро більше ніж у 2005 році.

Рис. 2.7 Кредитні ліміти на платіжні картки, тис. грн

ІНДЕКС-БАНК, як універсальний банк з повним переліком кредитних послуг для фізичних осіб, у 2006 році пропонував своїм клієнтам і такі види послуг, як кредитування на придбання автотранспортних засобів та нерухомості, а також під заставу рухомого та нерухомого майна.

Зокрема, заборгованість за кредитами на придбання автотранспортних засобів у 2006 році зросла більш ніж у 1,5 рази і склала на 1 січня 2007 року 9 419 тис. грн.

Прагнення Банку бути серед лідерів ринку кредитних послуг для фізичних осіб зобов’язує ІНДЕКС-БАНК постійно переглядати чинні та впроваджувати нові продукти, удосконалювати підходи до обслуговування клієнтів і встановлювати ще більш динамічні плани розвитку.

Залучення коштів фізичних осіб

Одним з важливих напрямів діяльності Банку є залучення коштів фізичних осіб на строкові вклади. АТ «ІНДЕКС-БАНК» пропонує різноманітні види депозитів. Серед них: вклади з виплатою відсотків щомісячно, щоквартально або в кінці строку депозиту, з можливістю поповнення та зняття коштів. Перевагою депозитних вкладів в АТ «ІНДЕКС-БАНК» є можливість гнучкого управління вільними коштами й одержання внаслідок цього додаткового доходу за вкладом.

Таблиця 2.10

Структура та динаміка коштів фізичних осіб

Показник

2004

2005

2006

Темпи росту, %

05/04

06/05

Кошти на депозитних рахунках фізичних осіб, млн.грн

324

489

1110

150,9

226,9

Питома вага депозитів

93,4

88,3

92,9

95,4

105,2

Поточні рахунки фізичних осіб, млн.грн

23

65

85

282,6

130,8

Питома вага поточних рахунків

6,6

11,7

7,1

177,3

60,7

Всього коштів фізичних осіб, млн.грн

347

554

1195

159,6

215,7

Всього, %

100

100

100

-

-


Загальний обсяг залучених строкових коштів фізичних осіб протягом 2006 року зріс на 127% і на 1 січня 2007 року дорівнював 1 110 млн грн. Частка Банку на ринку залучення коштів фізичних осіб збільшилася і становить 1,79%. Це дало змогу піднятися в рейтингу АУБ на 3 позиції. За станом на 1 січня 2007 року АТ «ІНДЕКС-БАНК» посідає 12 місце за депозитами фізичних осіб серед банків України.

У межах розрахунково-касового обслуговування фізичних осіб АТ «ІНДЕКС-БАНК» надає повний спектр операцій у національній та іноземних валютах: ведення поточних рахунків, включаючи виплату пенсій та інших соціальних допомог, приймання платежів усіх видів. За 2006 рік обсяг коштів на поточних рахунках клієнтів – фізичних осіб збільшився на 30 % і на 1 січня 2007 року становив 85 млн грн.

Банк пропонує своїм клієнтам скористатися послугами як з переказу коштів за допомогою систем міжнародних грошових переказів «Western Union» та «Анелик», внутрішньої системи грошових переказів «Експрес-перекази», так і перерахування коштів з рахунку за допомогою засобів S.W.I.F.T. Банк надає послуги щодо оренди індивідуальних сейфів і проводить операції з чеками.

Платіжні картки для фізичних осіб.

Починаючи з 2003 року АТ «ІНДЕКС-БАНК» активно працює на ринку платіжних карток. На кінець 2006 року кількість міжнародних платіжних карток, емітованих Банком, становила майже 74 тис. і у порівнянні з минулим роком зросла більш ніж удвічі. Обсяги ресурсів, залучених на карткові рахунки клієнтів, за даний період збільшилися більш ніж у 4 рази (з 5,7 млн грн. на початку року до 23,5 млн. грн. на кінець року).

У 2006 році досить активно розвивалася і еквайрингова мережа Банку, яка на сьогодні охопила майже всю територію України. Так, на кінець 2006 року встановлено 41 банкомат та 167 одиниць POS-терміналів.

ІНДЕКС-БАНК перший серед українських банків здійснює обслуговування клієнтів за мікропроцесорними платіжними картками російської платіжної системи «Золотая Корона». Держателі таких карток можуть не лише отримати готівку, але й поповнити свої карткові рахунки через термінальну мережу Банку.

Рис. 2.8 Емісія платіжних карток

Фінансова діяльність Банку в 2006 році була спрямована на підвищення ефективності структурних підрозділів, на досягнення регіональною мережею Банку оптимальної потужності та на подальший розвиток філіальної мережі Банку. Протягом року розпочали діяльність 8 нових філій в обласних центрах: Ужгороді, Івано-Франківську, Рівному, Тернополі, Хмельницькому, Черкасах, Чернівцях, Чернігові та 29 нових відділень у Києві і регіонах. На початок 2007 року регіональна мережа Банку складається з 184 установ, у тому числі 25 філій в усіх обласних центрах та 159 відділень.

За Стратегічним планом розвитку Банку на 2006–2008 роки та фінансовим планом на 2007 рік Банк продовжить динамічний розвиток відповідно до власних стратегічних цілей – стати універсальним системним банком, конкурентоспроможним, з підвищенням ринкової позиції за рахунок посилення позицій діючої мережі в регіонах, подальшого розвитку регіональної мережі відділень, збільшення каналів непрямих продажів. Окрім мережі операційних майданчиків, як канали збуту своїх послуг Банк розглядає банкомати, інтернет-банкінг, мобільний банкінг, private-банкінг, call-центр.

Проте головним каналом збуту банківських послуг у найближчій перспективі залишиться мережа філій і відділень. Банк усвідомлює, що кількість звернень клієнтів безпосередньо до установи значно перевищуватиме кількість інтерактивних звернень, хоча питома вага останніх і їхня роль у банківському бізнесі постійно зростатиме.

Одним з основних пріоритетів подальшого розвитку мережі є максимальне наближення Банку до клієнтів, забезпечення операційних майданчиків необхідними високоякісними матеріально-технічними та програмними засобами, вдосконалення корпоративного стилю приміщень Банку з метою максимальної привабливості та відкритості для клієнтів.

Для досягнення своїх цілей Банк планує реалізацію значних інноваційних проектів як у сфері вдосконалення систем управління та бізнес-процесів, так і в IT-технологіях, які є базовими для підтримання високих стандартів якості послуг та розширення продуктового ряду.

2.4.3 Операції банку на ринку цінних паперів

Протягом 2006 року Банк активно розвивав бізнес на ринку цінних паперів, обслуговував проекти з випуску, розміщення та обігу корпоративних облігацій клієнтів.

Також Банк узяв участь в організації і розміщенні випусків облігацій на суму 108 млн грн.

Брокерські послуги та торгівля цінними паперами, операції з векселями

Банк здійснює свою діяльність на ринку цінних паперів згідно з ліцензією ДКЦПРФ на здійснення професійної діяльності з випуску та обігу цінних паперів (серія АВ № 020652 від 29 березня 2006 року). При проведенні операцій з цінними паперами Банк дотримується основних принципів своєї інвестиційної політики, враховуючи ситуацію на ринку, а також потреби та інтереси клієнтів. Фахівці Банку постійно здійснюють моніторинг чинного законодавства та коливань ринкового інвестиційного середовища, що дає змогу формувати якісний портфель цінних паперів.

Протягом звітного року Банк активно проводив комісійні та комерційні операції з цінними паперами, з векселями та іншими борговими цінними паперами, операції з цінними паперами власної емісії – ощадними сертифікатами, надаючи повний спектр послуг за цими операціями.

Послуги зберігача цінних паперів

Зберігач АТ «ІНДЕКС-БАНК» надає професійні депозитарні послуги клієнтам щодо відкриття та обслуговування рахунків у цінних паперах, зберігання бездокументарних та документарних цінних паперів, а також послуги зберігача активів інститутів спільного інвестування. За станом на 31 грудня 2006 року загальна номінальна вартість простих іменних акцій, корпоративних облігацій, інвестиційних сертифікатів, що обліковувалися на рахунках клієнтів, становила понад 500 млн грн.

Основними операціями на фінансових ринках є міжбанківські кредитно-депозитні операції, валютообмінні операції та операції з цінними паперами, які вільно обертаються на ринку.

Мета проведення кредитно-депозитних операцій на міжбанківському грошово-кредитному ринку – якісне та ефективне управління короткостроковою ліквідністю Банку, а також отримання доходів з арбітражних операцій. Так, загальний обсяг таких операцій у 2006 році зріс більш ніж удвічі порівняно з 2005 роком і становив 16 934 млн гривень, у тому числі: у гривнях - 11 627 млн, у доларах США – 826 млн, у євро – 167 млн. ІНДЕКС-БАНК проводив операції за такими напрямами:

- операції депо/SWAP (обмін депозитами у різних валютах);

- операції з управління короткостроковою ліквідністю;

- арбітражні операції;

- операції репо.

Постійно підтримуючи двостороннє котирування за основним набором ринкових інструментів, Банк прагнув досягти рівня «маркетмейкера» в українському сегменті ринку депо/SWAP та надавати якісні послуги клієнтам, що, в свою чергу, дозволяє розширити коло банків-контрагентів.

Завдяки збільшенню клієнтської бази Банк за звітний рік більше ніж удвічі порівняно з 2005 роком збільшив обсяги конверсійних операцій на міжнародному валютному ринку та на міжбанківському валютному ринку України. Так, загальний обсяг конверсійних операцій у доларовому еквіваленті становив 1 177 млн доларів США, у тому числі: 637 млн дол. США та 402 млн євро. Також АТ «ІНДЕКС-БАНК» проводить операції з польськими злотими, швейцарськими франками, англійськими фунтами стерлінгів.

Протягом 2006 року Банк продовжував розширювати свою кореспондентську мережу. На 1 січня 2007 року загальна кількість відкритих кореспондентських рахунків ностро становила 40, а рахунків лоро – 21. Основними партнерами Банку з розрахунків у доларах США та євро є такі великі фінансові установи, як: Commerzbank, Deutsche Bank AG, Deutsche Bank Trust Company Americas, American Express Ltd, Raiffeisen Centrobank AG. Широке коло банків-контрагентів дозволило підвищити швидкість та безпечність проведення розрахунків, а також проводити більш гнучку тарифну політику.

У 2007 році АТ «ІНДЕКС-БАНК» планує розширювати та вдосконалювати перелік пропонованих послуг та продуктів з урахуванням нормативів ризику, що мінімізує ризик можливих втрат.

2.5 Структура системи ризик-менеджменту банку

У 2006 році ІНДЕКС-БАНК приділив особливу увагу розвитку комплексної системи управління ризиками, яка охоплює всі аспекти його діяльності. Основна мета впровадження комплексної системи управління ризиками – забезпечення виконання бізнес-цілей відповідно до визначеної стратегії розвитку Банку та підвищення його вартості, оптимізація співвідношення потенційних можливостей і ризиків, розміру капіталу і темпів зростання Банку з урахуванням збільшення його частки на фінансовому ринку. Комплексна система управління ризиками є невід’ємною складовою системи управління діяльністю Банку і органічно вбудована у його бізнес-процеси.

Основні засади, на яких базується управління ризиками:

- розуміння ризиків керівництвом та персоналом Банку;

- рівень ризику, що бере на себе Банк, відповідає стратегічним цілям Банку;

- очікувана дохідність операцій, що проводяться, перевищує прийнятий ризик;

- капітал Банку повністю покриває ризики, на які наражається Банк;

- регулярний перегляд адекватності системи управління ризиками наявним ринковим умовам.

Структура системи ризик-менеджменту

Система управління ризиками є ієрархічною структурою, яка відповідає міжнародній практиці та загальноприйнятим етапам управління ризиками. Вертикальна організація структури ризик-менеджменту передбачає перехід від вирішення стратегічних завдань з управління ризиками на верхньому рівні до оперативного управління на більш низьких рівнях управління і включає такі основні рівні:

1) Спостережна Рада Банку визначає стратегічні цілі діяльності Банку та прийнятний рівень толерантності Банку до ризику;

2) Правління Банку виконує загальне управління ризиками, які бере на себе Банк, затверджує політики і процедури з управління ризиками та здійснює контроль за додержанням прийнятного рівня ризику;

3) профільні комітети та посадові особи Банку здійснюють безпосереднє управління ризиками відповідно до затверджених політик і процедур та встановлених лімітів повноважень;

4) департамент ризик-менеджменту Банку розробляє інструменти для виявлення (ідентифікації), вимірювання (аналізу), управління та контролю (моніторингу) ризиків, забезпечує підтримку прийняття управлінських рішень та методологічну підтримку підрозділів Банку. Департамент ризик-менеджменту є ключовим підрозділом і забезпечує підтримку ефективного функціонування системи ризик-менеджменту в Банку;

5) спеціалізовані підрозділи з управління ризиками та підрозділи бек-офісу Банку виконують постійний контроль (моніторинг) ризику;

6) виявлення (ідентифікація) ризиків відбувається на всіх рівнях управління діяльністю Банку всіма підрозділами та посадовими особами Банку відповідно до встановлених обов`язків та затверджених процедур.

Кредитний ризик при проведення операцій з юридичними та фізичними особами.

Банк вважає, що основною умовою конкурентоспроможності та надійності фінансової організації є успішний ризик-менеджмент. Як свідчить практика Банку та досвід банківської сфери України, найбільш значимі види ризику (кредитний, ліквідності, процентний, валютний) можуть призвести не тільки до значного погіршення фінансового стану кредитної установи, але й до більш серйозних наслідків – втрати капіталу та банкрутства. Значна мінімізація можливих втрат у Банку досягається шляхом об’єктивної оцінки ризику та чіткого дотримання внутрішньої політики управління ризиками.

Враховуючи те, що головною метою існування банківської системи є перерозподіл грошових потоків між суб`єктами господарювання, у тому числі за рахунок кредитування, найважливішим питанням для Банку є якість його кредитного портфеля. Активні операції, що проводяться Банком, складають основну частку дохідних операцій і є джерелом різних видів ризику, найбільш важливий з яких – кредитний.

Таким чином, ефективність діяльності Банку визначається переважно ефективністю управління кредитним ризиком. Впроваджена система управління кредитним ризиком є частиною комплексної системи управління ризиками Банку і базується на застосуванні адекватних методів оцінки кредитоспроможності кожного позичальника та визначенні рівня ризику всього кредитного портфеля Банку.

З метою підвищення ефективності управління кредитним ризиком в ІНДЕКС-БАНКу розроблена та регулярно актуалізується Кредитна політика. На цей час основними принципами проведення кредитної діяльності є:

- розміщення кредитних коштів у якісні, прибуткові активи;

- при прийнятті рішення щодо кредитування пріоритет віддається позичальникам з добрим фінансовим станом;

- розумне зростання та максимальна диверсифікація кредитного портфеля;

- розширення ряду стандартних кредитних продуктів для клієнтів, що забезпечує зниження ризику за рахунок формалізованого підходу до оцінки кредитного ризику;

- обмеження концентрацій кредитного ризику за контрагентами, галузями, продуктами тощо;

- підвищення ефективності прийняття кредитних рішень за рахунок системи розподілу повноважень.

Розширення продуктового ряду обумовлює необхідність подальшого розвитку інструментів аналізу та управління кредитними ризиками, які використовує Банк. Для підвищення об’єктивності оцінки кредитного ризику та зниження його рівня в Банку використовуються такі інструменти:

вдосконалення кредитних процедур, у тому числі методик аналізу кредитоспроможності позичальників, регламентів надання та супроводження кредитів, а також контроль за дотриманням встановлених процедур;

застосування внутрішніх кредитних рейтингів при кредитуванні юридичних осіб;

застосування скорингових моделей оцінки кредитоспроможності фізичних осіб;

лімітування кредитних операцій;

встановлення ризикових надбавок;

формування страхових резервів.

Управління кредитними ризиками не обмежується аналізом та управлінням кредитним ризиком, що виникає за одним кредитом. З метою покращення якості усього кредитного портфеля Банк управляє портфельними кредитними ризиками, аналізуючи кредитний портфель та субпортфелі у різних зрізах для виявлення концентрацій, аналізу диверсифікації, визначення динаміки основних показників. Завдяки цьому здійснюється прогнозування якості портфеля у майбутньому та розробка необхідних попереджаючих управлінських рішень щодо покращення якості портфеля.

Кредитний ризик у разі проведення міжбанківських операцій

Управління кредитними ризиками у разі проведення міжбанківських операцій відповідає політиці управління кредитним ризиком і є частиною комплексної системи управління ризиками Банку. Незважаючи на те, що міжбанківські кредити складають незначну частку активних операцій (не перевищують 10 %), Банк приділяє достатню увагу управлінню кредитними ризиками за такими операціями для збереження прийнятного співвідношення «ризик – дохід».

Вибір інструментів для управління кредитним ризиком за міжбанківськими операціями обумовлено необхідністю врахування специфіки міжбанківського кредитного ринку, який швидко змінюється. Основними інструментами є внутрішній кредитний рейтинг, аналіз кредитоспроможності банків-контрагентів, лімітування операцій, формування резервів та регулярна актуалізація методик аналізу кредитних ризиків і процедур управління ризиками при проведенні операцій на міжбанківському ринку.

Розрахунки лімітів на кожен банк-контрагент здійснюються щомісячно і враховують як дані фінансового характеру, так і нефінансові дані про контрагента, які включають відомості про акціонерів, розгалуженість банку, клієнтську базу, оцінку ринкових позицій, якість управління, а також наявність рейтингів міжнародних агентств. Розрахунковий ліміт враховує динамічні показники розвитку банку-контрагента, оцінку його майбутньої ліквідності, можливої фінансової стабільності та ризик країни. Для підвищення якості оцінювання кредитного ризику під час проведення міжбанківських операцій Банк використовує внутрішній кредитний рейтинг.

Кредитний ризик інвестиційного бізнесу

Інвестиційний ризик пов’язаний з можливістю виникнення фінансових втрат у процесі здійснення інвестиційної діяльності. Відповідно до можливих видів цієї діяльності Банк виділяє два основні види інвестиційного кредитного ризику: ризик фінансового інвестування (ризики на ринку цінних паперів) та ризик реального інвестування (проектні ризики). Обсяг інвестиційного ризику в балансі Банку незначний, що обумовлено відносно невеликою часткою активів Банку, які розміщені в цінні папери та інвестиційні проекти. Однак інвестиційні ризики можуть негативно впливати на діяльність Банку на більш довгому часовому горизонті, тому потребують додаткової уваги.

У процесі управління кредитними ризиками за операціями фінансового інвестування Банк враховує специфіку ринку цінних паперів. Об’єктом аналізу є не тільки емітент цінних паперів, а також ринок, на якому ці цінні папери знаходяться в обігу. Банк аналізує кредито- та платоспроможність емітента на основі вивчення його фінансової звітності на останню дату та у динаміці, ринкову інформацію про емітента, оцінює його конкурентоспроможність та рентабельність діяльності. Також Банк приділяє значну увагу наявності активного ринку цінних паперів даного емітента, динаміці та волатильності котирувань цін на купівлю та продаж даних цінних паперів, наявності попередніх емісій цінних паперів цього емітента та стан обслуговування боргу за цими цінними паперами.

При аналізі кредитних проектів інвестиційного характеру, окрім оцінки кредитоспроможності позичальника, рентабельності та окупності проекту, Банк також враховує додержання позичальником інвестиційного плану, відповідність реальної діяльності позичальника встановленим при розгляді заяви на кредитування графікам.

Моніторинг кредитного ризику.

Банк постійно виконує моніторинг кредитного ризику, який передбачає регулярне застосування процедур оцінки рівня кредитного ризику протягом усього періоду існування кредиту (для індивідуального кредитного ризику) та кредитного портфеля Банку (для портфельного кредитного ризику). Моніторинг є основою для прогнозування рівня кредитного ризику в майбутньому.

У процесі моніторингу кредитного ризику Банк оцінює зміни рівня кредитного ризику (визначає тренд та його динаміку), причини цих змін та можливі шляхи подальшої зміни рівня кредитного ризику. За результатами моніторингу кредитного ризику Банк приймає рішення щодо застосування відповідних інструментів управління ризиками, проведення необхідних заходів для попередження виникнення неприйнятних за рівнем кредитних ризиків у майбутньому або зниження кредитного ризику, що склався на поточний момент. Моніторинг індивідуального кредитного ризику проводиться на основі оцінки кредитоспроможності позичальників (включаючи скорингові моделі та моделі внутрішнього кредитного рейтингу) відповідно до регламенту проведення кредитних процедур (із щомісячним збиранням необхідних для аналізу даних). Моніторинг портфельного кредитного ризику проводиться на основі щомісячного аналізу якості кредитного портфеля, його динамічних характеристик.

Банк вважає, що постійний моніторинг та прогнозування рівня кредитного ризику дає можливість уникнути серйозних втрат при проведенні кредитних операцій.

Ризик ліквідності.

Виникнення ризиків ліквідності обумовлено невідповідністю в обсягах залучення та розміщення коштів на визначений період часу. Безпосередньо ризик ліквідності залежить від наявності та величини негативної різниці між обсягами планових потоків грошових коштів (надходжень та списань) на відповідному горизонті планування (дефіцит ліквідності). Разом з тим у процесі управління ризиком ліквідності також розглядається можливість фінансових втрат Банку через надлишкову ліквідність на відповідному горизонті планування (позитивна різниця між потоками надходжень та списань).

Управління ризиком ліквідності базується на аналізі розрахованих розривів між активами та пасивами (GAP-аналіз) та встановленні лімітів на максимальні розриви. Для покращення якості прогнозу позицій ліквідності застосовується апарат математичної статистики та планування фінансових потоків (надходжень та списань грошових коштів).

Результатом використовуваної моделі управління ризиком ліквідності у 2006 році було дотримання Банком встановлених нормативів ліквідності.

Процентний ризик.

Процентний ризик виникає через невідповідність обсягів переоцінки підпроцентних активів та пасивів на відповідних інтервалах часу. Ефективне управління процентним ризиком у Банку складається з керованого збалансованого формування обсягів підпроцентних активів та пасивів на відповідних часових інтервалах, а також встановлення процентних ставок для різних горизонтів планування з урахуванням прогнозованого руху процентних ставок на ринку.

Позитивний результат в управлінні ризиком досягається за рахунок використання GAP-аналізу, управління на основі фіксованих рівнів процентної маржі, чіткого виділення елементів фондування активів та стрес-тестування.

Валютний ризик.

Валютний ризик виникає у зв`язку з можливістю несприятливої зміни курсів валют та цін на банківські метали. Процес управління валютним ризиком у Банку передбачає розрахунок відкритих валютних позицій у розрізі валют та металів, розрахунок волатильності курсів валют з використанням методології VaR, прогнозування курсів, а також розрахунок величини валютного ризику в нормальних умовах та за умов різних стрес-сценаріїв.

Операційний ризик.

У 2006 році Банк розпочав впровадження системи централізованого управління операційним ризиком, яка є частиною комплексної системи управління ризиками Банку. Визначено та затверджено основні принципи системи управління операційним ризиком, яка передбачає проведення процедур ідентифікації операційного ризику шляхом проведення підрозділами Банку самооцінки цього ризику. Ведеться робота з побудови системи звітності за операційними випадками, яка б дозволяла швидко реагувати на події та нагромаджувати статистичні дані, що є базою для запобігання виникненню операційних ризиків у майбутньому.


Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності діяльності АТ «Індек-банку»

3.1 Пільговий кредит на житло як перспектива забезпечення житлом молодих сімей

Зараз в Україні склалася тривожна ситуація в області житлового будівництва, викликана, у першу чергу, загальним негативним станом економіки.

В цілому можна виділити наступні основні проблеми в сфері кредитування населення на купівлю житла АТ «Індекс-банк»:

1. Мізерні обсяги кредитів, що надаються, унеможливлюють забезпечення потреб незаможних груп населення в житлі за рахунок пільгового кредиту.

2. Відсутність гласності про діяльність та результати роботи про можливість отримання пільгового кредиту на житло. Виникає ситуація, коли населення знає, що такі кредити є, але як і хто їх може одержати – невідомо. Це призводить до прояву недовіри суспільства до банківської системи України взагалі і АТ «Індекс-банк» зокрема щодо використання коштів на покращення соціальної забезпеченості населення шляхом кредитування будівництва житла. Тому необхідно інформувати населення через засоби масової інформації про умови і результати пільгового кредитування населення банком, акцентуючи основну увагу при цьому на чесності розподілу кредитних ресурсів.

3. Не дивлячись на те, що нормативними документами Кабінету Міністрів України передбачено використання в ролі джерел кредитних ресурсів не тільки кошти бюджетів, а й з інших джерел, реально така можливість не використовується. Для цього доцільно залучити кошти комерційних банків, надавши взамін деякі пільги, наприклад, щодо оподатковування.

4. Виходячи з характерних для України темпів інфляції, та низьких процентів за даними кредитами, такий порядок кредитування призводить фактично до надання дотацій за рахунок коштів бюджету визначеним прошаркам населення. Повернені суми кредиту в реальному вимірі будуть значно менші виданих, що суперечить сутностній основі кредиту.

Проаналізувавши світовий досвід, на наш погляд, для вирішення вказаних проблем було б доцільно запровадити новий вид пільгового кредиту для соціально мало захищених верств населення, особливо молодих сімей та одиноких молодих громадян, при якому кредитором виступав би комерційний банк. Позичальник-фізична особа за рахунок власних коштів має погашати основну суму та сплачувати фіксований пільговий процент, незалежно від ситуації на кредитному ринку, а різницю в процентах мусить доплачувати держава.

Для реалізації даного виду кредитування необхідно в державному бюджеті передбачити кошти на відшкодування різниці в процентних ставках за пільговими кредитами населенню на купівлю ( будівництво) житла.

Зважаючи на економічну нестабільність в Україні, важливим питанням є встановлення процентної ставки на рівні, що буде, з одного боку, зацікавлювати до співпраці АТ «Індекс-банк», з другого – не буде великим тягарем для бюджету та позичальників.

Ми вважаємо, що задані критерії будуть задоволені, якщо процентна ставка буде встановлена на рівні: дохідність за річними державними зобов’язаннями плюс 5-8% річних. При цьому 10% мають виплачуватись позичальником, а решта – державою. Також було б доцільно обмежити максимальний розмір процентної ставки за кредитами середньозваженою ставкою за кредитами фізичним особам, яку розраховує Національний банк України. Це дозволить у випадку різкого росту дохідності державних позик у порівнянні з ростом процентної ставки на кредитному ринку зменшити витрати бюджету з виплати процентів.

Для забезпечення соціального захисту позичальника потрібно передбачити в умовах кредитування, що сплачуваний ним процент не може перевищувати річні темпи інфляції.

Виходячи із ситуації на фінансовому ринку та вищеназваних умов кредитування, на початку кожного року слід встановлювати процентну ставку за кредитом, а також співвідношення її розподілу між державою й позичальником. Це дасть змогу зменшити вплив процентного ризику на суб’єктів кредиту.

Розглянемо на умовному прикладі ефективність запропонованого нами та діючого порядку пільгового кредитування молодих сімей АТ «Індекс банк» з точки зору реальних витрат держави.

Припустимо, що молода сім’я вирішила придбати квартиру, та їй не вистачає 20 тис. дол., які необхідно взяти у кредит на 20 років. Участь власних коштів у фінансуванні купівлі житла складає 10%. Таким чином, необхідний кредит в сумі 18 тис. дол.

В табл. 3.1 наведені можливі платежі в погашення даного кредиту. Для простоти обчислення основна сума кредиту погашається рівномірними річними платежами, а проценти нараховуються на залишки заборгованості на кінець кожного року. Виходячи з того, що дохідність річних державних облігацій складає приблизно 25% та припускаючи її незмінність у наступні роки, процентна ставка за кредит встановлена на рівні 33% річних, із яких 23% виплачує держава, а 10% – позичальник.

У запропонованому нами варіанті кредитування за весь період користування кредитом держава заплатить на погашення кредиту 43470 дол., а позичальник – 36900 дол. Якщо взяти ставку дисконтування на рівні доходності за річними державними облігаціями (25%), то всі витрати держави з кредитування в теперішній вартості складуть 13288,99 дол.

Тепер розглянемо платежі в погашення кредиту при існуючому порядку кредитування молодих сімей на будівництво житла, за умови, що він був би виданий на купівлю житла.

Загальна сума платежів позичальника в погашення кредиту складе 23670 дол. Таким чином, держава одержить платежів від погашення кредиту в теперішній вартості на суму 5292,85 дол. Згідно з п.38 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла 131, 6% фактично виділених сум на кредитування молодих сімей спрямовується на обслуговування кредитів, що в даному прикладі складе 18000*(1/0,94-1) =1148,94 дол.

Загальні витрати держави з урахуванням доходів від погашення кредиту, приведеними до теперішньої вартості, будуть рівними (18000 +1148,94)-5292,85=13856,09 дол., що на 567,10 дол. більше, ніж у запропонованому нами варіанті.

Недоліком даного варіанта кредитування є вирослі затрати позичальника на виплату процентів на 7%-них пунктів кожного року. Проте процентна ставка в будь-якій ситуації не буде перевищувати темпи інфляції та буде значно меншою, ніж середня процентна ставка на кредитному ринку, що буде забезпечувати соціальну спрямованість кредитування.

Запропоновані нами кредити доцільно видавати малозабезпеченим та молодим сім’ям із середніми доходами. Так, в розглянутому прикладі щомісячні платежі в погашення кредиту в перший рік складуть 2700/12=225 дол. і будуть поступово знижуватись до 990/12=82,5 дол. в останній рік. При середній заробітній платі в Україні у 2001 р. на рівні 378,46 дол. сім’я із середніми доходами може дозволити собі користуватися даним кредитом.

Таким чином, можна виділити наступні переваги кредитування АТ «Індекс-банк» малозабезпечених верств населення, молодих сімей та молодих одиноких громадян на основі відшкодування державою частини виплачуваного процента:

1. Економія коштів державного бюджету при пільговому кредитуванні молодих сімей на забезпечення житлом, що дозволить збільшити обсяги даних кредитів.

2. Зменшення ризику неповернення кредиту. Оскільки кредитором виступає АТ «Індекс-банк», то він, безперечно, зможе більш якісно визначити кредитоспроможність позичальника та використати інші способи захисту від кредитного ризику, ніж відповідний державний орган.

3. Більш широке територіальне охоплення населення зазначеними кредитами. Велика філіальна мережа АТ «Індекс-банк» дозволить забезпечити більш вільний доступ населення до кредитора.


Таблиця 3.1

Порівняльний аналіз платежів за кредитами молодим сім’ям при запропонованому та діючому порядку кредитування

Рік погашення

Погашення основної суми боргу, дол.

Залишки заборгованості за кредитом протягом року, дол.

Коефіцієнти теперішньої вартості ануїтету (при 25%)

Запропонований порядок кредитування

Діючий порядок кредитування

Витрати держави на відшкодування різниці в процентах (23% річних), (гр.3*0,23), дол.

Теперішня вартість витрат держави, (гр.4*гр.5), дол.

Процентні платежі позичальника (10% річних), (гр.3*0,10), дол.

Усього платежів позичальника, (гр.2+гр.7), дол.

Процентні платежі позичальника (3% річних), (гр.3*0,03), дол.

Усього платежів позичальника, (гр.2+гр.9), дол.

Теперішня вартість платежів по кредиту, (гр.4*гр.10), дол.

1-й

900

18000

0,8

4140

3312,00

1800

2700

540

1440

1152,00

2-й

900

17100

0,64

3933

2517,12

1710

2610

513

1413

904,32

3-й

900

16200

0,512

3726

1907,71

1620

2520

486

1386

709,63

4-й

900

15300

0,41

3519

1442,79

1530

2430

459

1359

557,19

5-й

900

14400

0,328

3312

1086,34

1440

2340

432

1332

436,90

6-й

900

13500

0,262

3105

813,51

1350

2250

405

1305

341,91

7-й

900

12600

0,21

2898

608,58

1260

2160

378

1278

268,38

8-й

900

11700

0,168

2691

452,09

1170

2070

351

1251

210,17

9-й

900

10800

0,134

2484

332,86

1080

1980

324

1224

164,02

10-й

900

9900

0,107

2277

243,64

990

1890

297

1197

128,08

11-й

900

9000

0,086

2070

178,02

900

1800

270

1170

100,62

12-й

900

8100

0,069

1863

128,55

810

1710

243

1143

78,87

13-й

900

7200

0,055

1656

91,08

720

1620

216

1116

61,38

14-й

900

6300

0,044

1449

63,76

630

1530

189

1089

47,92

15-й

900

5400

0,035

1242

43,47

540

1440

162

1062

37,17

16-й

900

4500

0,028

1035

28,98

450

1350

135

1035

28,98

17-й

900

3600

0,023

828

19,04

360

1260

108

1008

23,18

18-й

900

2700

0,018

621

11,18

270

1170

81

981

17,66

19-й

900

1800

0,014

414

5,80

180

1080

54

954

13,36

20-й

900

900

0,012

207

2,48

90

990

27

927

11,12

Усього

18000

43470

13288,99

18900

36900

5670

23670

5292,85


4. Інформаційна підтримка кредитування. Зацікавленість АТ «Індекс банк» буде примушувати його проводити активну рекламну кампанію, що сприятливо позначиться на інформаційному забезпеченні даного виду кредитування.

5. Скорочення бюрократизму при розподілі кредитних ресурсів.

7. Прийняття більш об'єктивного рішення про кредитування, що позитивно позначиться на відношенні населення до системи пільгового споживчого кредиту.

8. Збільшення заощаджень населення у банківській системі АТ «Індекс банк», що може бути обумовлено запровадженням обов'язкового попереднього нагромадження в банку визначеної частки загальної суми фінансування покупки (будівництва) житла. Як показує вітчизняний та світовий досвід, ця частка може складати 20-40% від вартості житла.

Безумовно, існуюча система державного пільгового кредитування населення має право на існування. Особливо доречно її використовувати для найменш соціально захищених категорій громадян. Однак об’єктивна необхідність вимагає постійного її вдосконалення, для цього може бути корисним запропонований нами новий вид пільгового кредитування населення.

3.2 Побудова системи трансфертного ціноутворення у банку

З метою найефективнішого використання pеcуpciв банку необхідно застосовувати механізм ціноутворення, за якою всі, хто використовує ресурси, мають платити за право їх використання тим, хто залучає ці ресурси. Такий механізм ціноутворення визначає рівень ставки, за якою один підрозділ фінансової установи платить за кошти, залучені іншим її підрозділом. Система трансфертного ціноутворення дає змогу об'єктивно проаналізувати внутрішню дохідність банку, оцінити дохідність кожної операції та прийняти рішення щодо оптимального використання ресурсів.

Трансфертне ціноутворення є ключовим елементом системи управлінського обліку. З його запровадженням АТ «ІНДЕКС-БАНК» отримає об'єктивну систему розподілу процентної маржі за всіма операціями. Тільки за такого механізму можна зробити обґрунтовані висновки про результати роботи підрозділів, дохідність продуктів і прибутковість клієнтів, оскільки з'являється можливість враховувати не лише прямі доходи і витрати, а й вартість залучення і розміщення фінансових ресурсів.

Трансфертне ціноутворення є інструментом, за допомогою якого всередині банку розподіляються витрати, необхідні для залучення ресурсів. Казначейство банку купує ресурси за спеціально встановленою процентною ставкою (трансфертною ціною) у тих підрозділів, які їх залучають, та продає тим підрозділам, які здійснюють активні операції.

За допомогою трансфертного ціноутворення банк може визначати внесок окремих напрямів бізнесу, наприклад, різних видів залучення ресурсів (депозити, векселі) і різних форм їх розміщення (кредити, міжбанківські кредити, цінні папери) в результати діяльності банку. Цей механізм допомагає також оцінити ефективність роботи філій та інших відокремлених підрозділів банку, що досить важливо для АТ «ІНДЕКС-БАНК», оскільки він має розгалужену філіальну мережу.

Трансфертні ціни слугують відносними ставками для розрахунку процентних доходів від окремих угод, продуктів, сегментів ринку або підрозділів банку. Вони також дають змогу перенести ризики ліквідності і процентних ставок від функціональних підрозділів банку до казначейства.

Внутрішня управлінська система допомагає перерозподіляти ресурси між профіт-центрами банку, тобто основними напрямами його діяльності, прибутковість яких оцінюється як прибутковість окремих бізнесів. Перерозподіл відбувається через казначейство, яке купує ресурси у депозитних підрозділів та продає їх кредитним. Система трансфертного ціноутворення уможливлює ведення розрахунку доходів на основі трансфертних цін таким чином, що алгебраїчна сума процентної маржі всіх підрозділів банку, в тому числі казначейства, відображає чистий процентний дохід банку за балансом у цілому.

Усі профіт-центри банку використовують загальний ресурс — ліквідність. Перша функція системи трансфертного ціноутворення полягає у забезпеченні руху коштів від профіт-центрів, які не мають збалансованої позиції щодо залучених та розміщених ресурсів, до казначейства. Перерозподіл ресурсів між профіт-центрами потребує певної системи внутрішніх цін, які дають змогу розраховувати процентний дохід як різницю між цінами для клієнтів і внутрішніми трансфертними цінами. Отже, трансфертні ціни забезпечують зв'язок між загальними процентними доходами банку та процентними доходами окремих його підрозділів.

Унаслідок того, що обсяги розміщення і залучення коштів є не збалансованими для різних профіт-центрів банку, система трансфертного ціноутворення шляхом визначення нетто-позиції між обсягами залучених та розміщених підрозділом банку ресурсів допомагає перерозподіляти ці ресурси так, щоб фінансувати підрозділи з дефіцитом ліквідності, купуючи ресурси у підрозділів, які мають й надлишок.

В зарубіжній практиці існує кілька підходів до організації системи трансфертною ціноутворення.

Перший базується на визначенні дефіцитів і надлишків ліквідності у профіт-центрах банку та створенні централізованого фонду коштів, який дає змогу перерозподіляти надлишкові вільні ресурси. Найпростішим рішенням для цієї системи є використання єдиної трансфертної ціни, але це не є активним механізмом управління, оскільки трансфертні ціни застосовуються лише до нетто-балансів профіт-центрів банку, внаслідок чого вплив трансфертної ціни обмежений.

Інші системи використовують кілька фондів коштів, групуючи їх відповідно до строків погашення і встановлюючи ціни залежно від цих строків. Перед трансфертом коштів від підрозділу банку до централізованого фонду визначається нетто між його активами та зобов'язаннями, тому всі активи та зобов'язання не проходять через централізований фонд коштів, що зумовлює обмеженість дії трансфертних цін.

Активніший управлінський підхід потребує іншої системи, в якій казначейство купує всі ресурси і встановлює ціну на всі їх розміщення для підрозділів банку. Активи та зобов'язання у повному обсязі проходять через централізований фонд коштів, яким є казначейство. Така система створює внутрішній ринок ресурсів із внутрішніми цінами. Після трансферту коштів усередині банку казначейство приймає рішення щодо розміщення загального їх надлишку на зовнішньому ринку або фінансування загального дефіциту за рахунок зовнішніх залучень. Така система є активним управлінським механізмом, оскільки трансфертні ціни впливають на всі залучені й розміщені ресурси банку. Причому процес прийняття рішень, встановлення цін для клієнтів та комерційна політика профіт-центрів стають надто залежними від трансфертних цін. Знижуючись, останні можуть сприяти розвитку певних груп продуктів чи сегментів ринку, підвищуючись, навпаки, можуть сприяти припиненню їх розвитку — це залежить від бізнес-стратегій банку. Завдяки такій побудові (рис. 3.1) система трансфертного ціноутворення стає потужним інструментом впливу на комерційні стратегії всіх бізнес-центрів банку.

У системі трансфертного ціноутворення отримана процентна маржа розподіляється на комерційну і фінансову.

Комерційна маржа — це різниця між внутрішніми трансфертними цінами та цінами для клієнтів.

Фінансова маржа — це маржа казначейства, яка складається з маржі за внутрішніми цінами за всіма купленими та проданими ресурсами і різниці між внутрішніми цінами та цінами на міжбанківському ринку, за якими залучаються чи розміщуються кошти.



Рис. 3.1 Проектна схема руху коштів у системі трансфертного ціноутворення

Процентну маржу можна розрахувати для будь-якої угоди АТ «ІНДЕКС-БАНК» або для профіт-центру, що дає змогу диференціювати внесок окремих підрозділів банку, в тому числі й казначейства, у загальні прибутки. Сукупна маржа, отримана казначейством та іншими підрозділами, має дорівнювати чистому процентному доходу установи за запільним балансом.

Розглянемо приклад аналізу процентної маржі для АТ «ІНДЕКС-БАНК» із застосуванням трансфертної ціни.

Припустимо, що для банку в цілому прибуток визначатиметься як різниця між доходами від розміщення коштів та витратами на їх залучення. Для профіт-центрів прибутки утворюються за рахунок різниці між процентними доходами за наданими клієнтам позиками і процентними витратами на купівлю ресурсів у казначейства, або, з іншого боку, за рахунок різниці між процентними витратами на користь вкладників та процентними доходами від продажу казначейству залучених ресурсів за трансфертними цінами. Для казначейства прибуток утворюється як різниця між доходами від продажу коштів кредитним підрозділам та витратами на купівлю коштів у депозитних підрозділів, а також як різниця між доходами та витратами під час зовнішнього залучення або розміщення коштів на міжбанківському ринку. Припустимо, що банк у цілому має дефіцит ресурсів, який фінансується казначейством шляхом зовнішнього залучення. Середня процентна ставка за кредитами становить 24%, за депозитами — 16%. Казначейство позичає кошти на міжбанківському ринку за ставкою 8%. Існує єдина трансфертна ціна — 19.5%. Можна застосовувати кілька трансфертних цін, але принцип залишається незмінним.

Вихідні дані див. у табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Баланс Хмельницької філії АТ «Індекс-банк»

Показники

Обсяг кошів

Процентна ставка

Активи

Кредити

5000

24

Усього

5000

Зобов’язання

Депозити

4000

16

Міжбанківські залучення

1000

8

Усього

5000

Механізм трансфертного ціноутворення забезпечує взаємозв'язок доходів та витрат окремих підрозділів банку. Якщо трансфертні ціни змінюються, маржа перерозподіляється між підрозділами, але загальна маржа банку при цьому лишається незмінною. Маржу банку за балансом, яка залежить лише від процентних ставок для клієнтів і ставки міжбанківського залучення коштів, розрахуємо так: 5000 х 24% — - 4000 х 16% - 1000 х 8% = 480. Використовуючи ставки для клієнтів і трансфертні ставки, встановлені казначейством, обчислимо маржу для профіт-центрів банку; враховуючи трансфертні ставки і ставки міжбанківського ринку, розрахуємо маржу для казначейства.


Таблиця 3.3

Розрахунок маржі банку із застосуванням трансфертних цін

Маржа

Розрахунок

Значення

Маржа за балансом

5000*24% - 4000*16% - 1000*8%

480

Кредити

5000*(24%-19,5%)

225

Депозити

4000*(19,5%-16%)

140

Комерційна маржа, всього

5000*(24% - 19,5%)- 4000*(19,5% - 16%)

365

Маржа казначейства

5000*19,5% - 4000*19,5% - 1000*8%

115

Банківська маржа

Комерційна маржа + маржа казначейства

480

За умови використання єдиної трансфертної ставки, комерційна маржа для кредитних підрозділів становить 4.5% (24% — 19.5%), а для депозитних підрозділів - 3.5% (19.5% -16%). Маржа казначейства — 11.5%, оскільки трансфертна ціна перевищує ціну залучення коштів на зовнішніх ринках. Якщо маржа казначейства дорівнює нулю, то загальна банківська маржа дорівнює комерційній маржі, тобто казначейство нейтральне, воно не створює ні доходів, ні витрат. Цей приклад доводить, що трансфертні ціни уможливлюють розподіл банківської маржі (прибутку) між бізнес-центрами банку та казначейством, причому загальна процентна маржа завжди дорівнює сумі комерційної маржі профіт-центрів і маржі казначейства.

Трансфертні ціни повинні узгоджуватись як із ринковими орієнтирами, так і з комерційними стратегіями. З одного боку, вони мають відображати ринкові умови, а з іншого — відповідати бізнес-стратегіям банку та враховувати рівень конкуренції. Якщо трансфертні ціни зумовлюють вищі ставки за кредитами для клієнт їв, ніж пропонує ринок, то банківська установа втрачає конкурентоспроможність. Зворотне стосується і ставок за депозитами, які є нижчими від середньоринкових. Отже, ринок дає орієнтири, які є базисом для трансфертних цін. Ігнорування ставок конкурентів зазвичай призводить до значний невідповідностей між рівнем дохідності і часткою ринку, втрата якої може спричинитися до витіснення з бізнесу.

Складність установлення ефективних трансфертних цін потребує постійного вдосконалення методології їх визначення. Є кілька підходів до формування трансфертного ціноутворення. На жаль, вітчизняні банки лише розробляють власні методики, пристосовуючи західні концепції до реалій українського ринку, тому в нашій науковій літературі бракує матеріалів щодо теорії трансфертного ціноутворення. Традиційний західний підхід до цього питання висвітлено у праці Дж. Сінкі "Управління фінансами в комерційних банках", де передбачено, що:

— трансфертна ціна визначається за кожним рахунком на момент його відкриття і залишається незмінною до закриття;

— трансфертна ціна за центрами залучення дорівнює вартості альтернативного залучення ресурсів на відкритому міжбанківському ринку на певний термін;

— трансфертна ціна за центрами розміщення дорівнює сумі трансфертної ціни за центрами залучення маржі, встановленій центром фінансування (казначейством), як плата за процентний ризик;

— усі ризики зміни трансфертної ціни протягом терміну інвестування бере на себе центр фінансування (казначейство).

Вирізняють дві основні системи трансфертної о ціноутворення — орієнтовану на ринок та орієнтовану на внутрішні витрати. Перевагами першої, орієнтованої на ринок, є максимізація доходів, мінімізація витрат, можливість об'єктивно визначити, які підрозділи є ефективними, а які — ні, але така система потребує ліквідного зовнішнього ринку. Система, орієнтована на внутрішні витрати, може застосовуватися у разі відсутності ліквідного зовнішнього ринку, але вона не стимулює зменшення витрат і неспроможна дати об'єктивну оцінку ефективності роботи підрозділів банку існують кілька різних методів розрахунку трансфертних цін, різного ступеня складності і точності розрахунків, але принципи ціноутворення залишаються незмінними.

Розглянемо систему трансфертного ціноутворення для внутрішнього перерозподілу ресурсів банку, пристосовану до умов українського ринку. Сьогодні вітчизняний грошовий ринок характеризується досить високим рівнем процентних ставок, низькою ліквідністю ринку цінних паперів і обмеженим короткостроковим міжбанківським ринком. Більшість моделей трансфертного ціноутворення використовують як орієнтир ринкові ставки, часто беручи за базис дохідність державних цінних паперів, котрі складно реалізувати сьогодні в Україні в умовах неактивності цих ринків. Єдиним ринковим орієнтиром, хоч і обмеженим за термінами, для українських банків залишається міжбанківський ринок.

Практична побудова запропонованої системи трансфертного ціноутворення АТ «Індекс-банком» потребує дотримання таких принципів:

- використовувані процентні ставки мають відображати поточні ринкові ставки для певного виду кредитного/депозитного інструменту в розрізі валют і строків. Ринкові ставки визначають граничну вартість залучення коштів (за ринкові візьмемо ставки міжбанківського ринку);

- всі ліквідні ресурси, залучені банком (депозити, ощадні сертифікати тощо), купуються казначейством за трансфертною ціною для певного виду фінансового інструменту. Трансфертна ціна для різних видів цих інструментів має відрізнятися залежно від їх строку та валюти;

- всі кошти для фінансування активних операцій купуються у казначейства за трансфертною ціною для певного інструменту залежно від строку та валюти;

- за підтримку ліквідних резервів у Національному банку відповідає казначейство. Витрати на підтримку обов'язкових ліквідних резервів казначейство покриває шляхом установлення спереду між ставками bid (ціною придбання ресурсів у профіт-центрів)і ставкою offer (ціною продажу ресурсів профіт-центрам);

- трансфертні ставки зазвичай встановлюються комітетом з управління активами та пасивами і періодично переглядаються залежно від зміни ринкових процентних ставок.

Банк визначає основні напрями своєї роботи як роботи профіт-центр Б, і прибутковість кожного виду діяльності розглядається як прибутковість окремого бізнесу. Кожна філія може вважатися профіт-центром. Головний офіс банку також розглядається як філія, у складі котрої необхідно виокремити витратні центри, які обслуговують банк у цілому, а не лише головний офіс.

Обчислюючи фінансові доходи і витрати кожного профіт-центру, враховуватимемо всі проценти, отримані та сплачені, в тому числі трансакції за трансфертними цінами. Процентні доходи профіт-центру включатимуть проценти, отримані від клієнтів за кредитами та овердрафтами за узгодженими з клієнтами ставками, а також проценти, отримані від казначейства за купівлю у профіт-центрах ресурсів, залучених на депозити, за трансфертною ціною bid. Процентні витрати включатимуть проценти, сплачені клієнтам за депозитами, депозитними сертифікатами тощо за узгодженими з клієнтами ставками, а також проценти, сплачені Казначейству за фінансування ресурсами активних операцій за трансфертною ціною offer.

Розглянемо розрахунок трансфертних цін згідно з підходом, адаптованим для АТ «Індекс-банк».

У складі головного офісу АТ «Індекс-банку» казначейство слід розглядати як профіт -центр. Казначейство мас здійснювати витрати, спрямовані на підтримання обов'язкових резервів у Національному банку. Витрати, які виражені у волатильності ринку, тобто швидкості змін ставок на міжбанківському ринку, додаються до витрат, пов'язаних із підтриманням ліквідності, й становлять між трансфертними цінами bid і offer. Є кілька моделей розрахунку середньої ставки ринку (Монте Карло, САРМ), але кожна з них має обмежене застосування в умовах українського ринку. З практичної точки зору міжбанківську ставку можна визначити як медіанну в межах коливань ставок на міжбанківському ринку. Ступінь коливань відносно цієї медіани становить величину волатильності, яка включається до спреду між трансфертними цінами bid і offer.

Таблиця 3.4

Розрахунок маржі банку із застосуванням трансфертних цін

Інструмент

Інтервал міжбанківських ставок, %

Медіанна міжбанківська ставка, %

Волантильність міжбанківського ринку, %

Вартість дотримання вимог обов’язкового резервування, %

Вартість підтримання ліквідності (спред між трансферт ними цінами bid і offer), %

1

2

3 (=2 – нижча ставка колонки 1)

4 (=3*10%)

5 (=3+4)

Овернайт (у гривнях)

1,5 - 3

2,25

0,75

0,075

0,83

1 місяць (у гривнях)

14 - 20

17

3

0,3

3,3

Овернайт (у доларах)

3-4

3,5

0,5

0,05

0,05

1 місяць (у доларах)

5 - 7

6

1

0,1

1,1

Щоб компенсувати витрати на підтримання вимог обов'язкового резервування і ліквідності, казначейство встановлює трансфертні ставки bid, за якими кошти купуються у ресурсних підрозділів, та ставки offer, за якими кошти пропонуються підрозділам, котрі здійснюють активні операції. Спред між ставками bid і offer — це вартість підтримання банком необхідного рівня ліквідності. Згідно з цією методикою ставка offer встановлюється на рівні медіанної (середньої) міжбанківської ставки. Ставка bid, за якою кошти купуються у профіт-центрів, буде нижчою від міжбанківської ставки для депозиту певної строковості на величину вартості підтримання ліквідності. Банк має регулярно визначати волатильність грошових ринків і залежно від цього збільшувати чи зменшувати її величину. Згідно з наведеним розрахунком вартість підтримання ліквідності для гривневих коштів строком до 1 місяця становить 3.3%, а ставка bid — 13.7% (17%-3.3%). Ставка bid для гривневих коштів овернайт становитиме 1.42% (2.25%—0.83%) при вартості підтримання ліквідності 0.83%.

Отже, засадою визначення трансфертних цін є прийняття ринкових цін за базисні. Базис для трансфертних цін становить повна вартість ресурсів, що с вартістю їх отримання на ринку з урахуванням вартості додержання нормативів ліквідності, вимог обов'язкового резервування коштів, тобто — це ринкова вартість із надбавками за компенсацію ризику ліквідності та додержання регулятивних нормативів. У основі такої системи ціноутворення припущення, що розміщення залучених ресурсів забезпечить щонайменше середній ринковий рівень дохідності.

Крім того, трансфертні ціни мають бути диференційованими залежно від строків активів та зобов'язань АТ “Індекс-банку”. Суттєвий недолік єдиної трансфертної ціни, яка дорівнює середній вартості ресурсів, у тому, що вона використовується і для довгострокових, і для короткострокових кредитів.

Запорукою успішного ведення банківського бізнесу є правильне ціноутворення на банківські продукти. Банкам, які забагато сплачують вкладникам та/або отримують досить мало від позичальників, загрожує проблема неплатоспроможності Процентні ставки повинні відображати реальну вартість ресурсів для банків та враховувати ризики.

Актуальність та необхідність упровадження в АТ “Індекс-банк” системи трансфертного ціноутворення випливає з переваг цієї системи, а саме: вона дає змогу акумулювати розриви за строками і ставками на рівні казначейства, а профіт-центрам — зосередитися лише на проблемах обсягів продаж та підвищення якості своїх продуктів, підтримувати процентну маржу банку на запланованому рівні, оскільки стимулює профіт-центри до залучення депозитів і надання кредитів за оптимальними цінами, а також спонукає менеджерів банку чітко визначати, чим компенсуватиметься втрата маржі у разі кредитування за ставками нижчими, ніж трансфертні ціни в банку.


3.3 Формування єдиної системи інформаційних ресурсів АТ «Індекс банк» на основі Інтернет технологій

Правильне проектування комп'ютерних мереж сприяє підвищенню ефективності діяльності будь – якої банківської організації за рахунок чотирьох основних факторів:

- зниження адміністративних накладних витрат;

- підвищення продуктивності праці;

- раціоналізації ведення справ;

- зниження витрат на апаратні засоби.

Однак такий процес супроводжується певними прорахунками. До числа недоліків цього процесу можна віднести:

- відсутність затвердженого плану розвитку комп'ютерної мережі чи його недотримання;

- адміністрування мережі відбувається за принципом “усе закрито” навіть усередині відділів і підрозділів;

- невикористання потенційних можливостей локальної обчислювальної мережі;

- відсутність навчання співробітників з порядком роботи в мережі і з мережними додатками;

- система адміністрування мережі за планом є централізованою, а фактично - децентралізованою.

Переваги локальної мережі не використовуються. Наявність мережі дозволяє працівникам організації витрачати менше часу на рутинні операції, заощаджуючи його для продуктивності праці. Розсилаючи службові записки по електронній пошті, службовці рятуються від необхідності друкувати, копіювати і розносити їх. Електронна пошта забезпечує практично миттєву доставку кореспонденції і реакцію на неї. Однак при користуванні електронною поштою не використовується усі її функціональні можливості.

Наприклад, застосування мережних додатків, таких як система керування базами даних і електронні таблиці, дозволяє співробітникам працювати спільно, не залишаючи свого робочого місця, де б не знаходилися користувачі або прикладні програми. Це може набагато прискорити ведення справ. Однак, це неможливо через неграмотність персоналу, в першу чергу, і через те, що підрозділи не довіряють один одному в співробітництві.

Наявність мережі дозволить співробітникам банку спільно використовувати досить дороге периферійне устаткування, таке як лазерні принтери, пристрої резервного копіювання, комунікаційне устаткування. Це знижує їхню вартість, що приходиться на одного користувача, і забезпечує доступ до нього великої кількості працівників.

Значне зниження адміністративних витрат виникає при об'єднанні персональних комп'ютерів у мережу. Якщо, наприклад, менеджер вирішує перейти на нову версію прикладної програми, йому досить внести зміни тільки в її спільно використовувану копію, а не на кожному робочому місці. Простота керування мережею означає підвищення продуктивності праці працівника, відповідального за її експлуатацію. Це особливо важливо для невеликих відділів банків, де керування часто сполучається з виконанням інших обов'язків. Чим менше часу витрачає службовець на виконання рутинних операцій, тим більше часу він може приділити рішенню важливих для відділу поточних завдань, що, у кінцевому рахунку, підвищує ефективність роботи банку.

Визначимо економію часу і засобів від застосування сучасних інформаційних технологій у управлінні. Проаналізуємо динаміку управлінських витрат на прикладі управління з внутрішнього розвитку АТ «Індекс-банк». З'ясуємо як інформаційні технології впливають на підвищення ефективності управлінської праці при правильному їхньому застосуванні.

Робота управління з внутрішнього розвитку АТ «Індекс-банк» пов'язана із застосуванням новітніх комп'ютерних технологій для фінансового аналізу та прогнозування. Визначимо як вплине впровадження єдиної корпоративної електронної пошти та розширення мережного зв’язку між усіма філіями та головним управлінням АТ «Індекс-банк» на зниження витрат службовців управління з внутрішнього розвитку. Зробимо розрахунки ефективності від автоматизації управлінських функцій та організації локального зв’язку між структурними підрозділами АТ «Індекс-банк». На підставі отриманих результатів розрахуємо очікуваний економічний ефект для всієї банківської організації.

За представленою нижче формулою (3.1) визначимо скільки коштує одна година роботи спеціаліста із кредитування виходячи з їхніх місячних окладів.

Сч = О / Кч (3.1)

де Сч - Вартість години роботи

О - Місячний оклад

Кч - Кількість годин у місяці (Кч =160 годин)

За наступною формулою (3.9) можна визначити загальну економію засобів від зниження трудомісткості.

(3.2)

де Е – економія від зниження трудомісткості

Т1 і Т2 – трудомісткість операції до і після впровадження автоматизованої системи;

n – число співробітників у підрозділі

Результати розрахунків зведемо в окрему таблицю, де додатково відображені дані про кількість зекономленого часу (табл. 3.5).


Таблиця 3.5

Визначення економії від зниження трудомісткості

Посада

Оклад, грн.

Вартість години роботи, грн.

Економія часу, год.

Економія від зниження трудомісткості грн.

Начальник відділу кредитування

1500

9,36

26

243,36

Начальник відділу фінансової безпеки

1200

7,5

24

180,00

Головний відділу кредитування

1150

7,19

38

273,22

Начальник інформаційно – аналітичного відділу

1200

7,5

37

277,50

Головний спеціаліст інформаційно – аналітичного відділу (2 чол.)

1100

6,88

70

481,60

Начальник відділу стратегічного планування і розвитку

1600

10

30

300,00

Головний спеціаліст відділу стратегічного планування і розвитку (2 чол.)

1050

6,56

50

328,00

Загальна економія від зниження трудомісткості, грн.

2088,18

Отримана сума економії складає приблизно 18% від суми окладів усіх співробітників цього підрозділу. Визначимо економічний ефект від упровадження сучасних інформаційних технологій. Нижче представлена формула (3.3), що дозволяє визначити економічний ефект. На впровадження цих заходів були витрачені засоби в розмірі 106500 гривень.

Е = Р / З (3.3)

де Е – економічний ефект

З – витрати на проведення заходів

Е = 2088,18/ 10650 = 0,19

Термін окупності можна визначити зворотною величиною економічної ефективності (3.4).


Ток = 1 / Е (3.4)

де Ток – термін окупності

Ток = 1/0,19 = 5,2 місяців

Таким чином, витрати окуповуються практично за 5 місяців. Таких результатів можна досягти в управлінні банком завдяки застосуванню сучасних інформаційних технологій. Автоматизація управлінських процесів забезпечить такі результати й в інших підрозділах, але більш вагомого результату можна досягти за допомогою комплексної автоматизації управлінської праці всіх підрозділів на основі локальної мережі.

На сьогоднішній час пріоритетами Національної програми інформатизації є створення і розвиток інтегрованих систем інформаційно – аналітичного забезпечення, систем захисту інформації, створення системи національних інформаційних ресурсів, інтеграція web –, розвиток українського сегмента мережі Internet.

Технології Internet, Intranet базується на стандартизованих технологіях, застосовуваних до глобальних мереж, а тому є перспективними для інтеграції інформаційних ресурсів у єдину державну систему електронних інформаційних ресурсів банків.

Intranet пропонує використання Internet-технологій у банківських мережах. У локальному мережному середовищі всі переваги Internet можуть бути реалізовані з використанням стандартних інструментальних засобів Internet. Наприклад, класична задача зв'язку "один-до-багатьох" вирішується з застосуванням Internet-засобів навіть усередині локальної мережі. Intranet-рішення дозволяють швидко створювати локальні, захищені мережні системи з реальною технологією "клієнт-сервер", що доступні для освоєння, як підготовленому фахівцеві, так і звичайному службовцю штату банку.

WEB-сервери можуть посилати і приймати повідомлення електронної пошти, збирати дані і відповідати на запити, кодувати повідомлення в залежності від вимог до захисту інформації. Банки можуть використовувати внутрішні WEB-сервери для всіх операцій, що звичайно здійснюються в кіберпросторі. При цьому основним програмним інструментом кінцевих споживачів інформації стає який-небудь із броузерів (наприклад, NETSCAPE компанії Netscape або EXPLORER компанії Microsoft). У загальному випадку, будь-яка інформація, у тому числі з баз даних, яку можна одержати в друкованому виді, може бути представлена за допомогою мови опису документів (HTML).

Результати використання Internet технологій мають ряд переваг:

- реалізація технології "клієнт-сервер" поліпшує захист даних організації (кінцевий користувач звертається до баз даних тільки за допомогою броузера);

- усі додатки розробляються і супроводжуються в обробному центрі (немає необхідності в супроводі додатків на комп'ютерах користувачів);

- вирішується питання вилученого доступу в змісті неоднорідності технічної бази кінцевого користувача;

- вирішується питання роботи з каналів зв'язку, що комутуються і т.д.

У найзагальнішому вигляді інформаційна система банку - це набір пов'язаних між собою компонентів, що збирає, обробляє, зберігає і поширює інформацію для підтримки діяльності банку. На рівень інформаційних систем впливає два фактори:

- рівень науково-технічного розвитку в банку, тобто сучасні використовувані технології;

- люди й існуюча в організації культура.

Управління фінансової безпеки АТ “Індекс-банк” має реальну можливість з будь-якого комп'ютера вийти в глобальну мережу Інтернет, причому в будь-який час. Це говорить про високий рівень науково-технічного розвитку банку. Адже у всіх банківських організаціях із сильно розгалуженою структурою такі системи є життєвою необхідністю. Основна задача інформаційної системи для менеджера - підтримка прийняття рішень і керування потоками вхідної/вихідної інформації.


Рис. 3.2 Загальна схема інформаційних систем

У розряд інформаційних систем входять також і джерела інформації. Це можуть бути різні довідники, розробки, у тому числі і виконані на лазерних дисках. Але найбільший обсяг даних може надати лише глобальна мережа Інтернет.

Банківський

портал


Система інформаційних ресурсів органів державної влади (СІРВ)

Регламенти

інформаційного

обміну

Розподілені бази даних

Джерела інформації


Рис. 3.3 Загальна схема проектованої системи банківських інформаційних ресурсів


Концепція створення системи банківських електронних інформаційних ресурсів із підключенням до неї регіональних банківських філій полягає у створенні інтегрованої інформаційно – аналітичної системи, яка б була у змозі сформувати інформаційне середовище, що пронизує усі рівні клієнтської бази банку, дати уяву про достовірну картину фінансового стану позичальника та підставу для прийняття обґрунтованих рішень.

Загальну схему банківської інтегрованої інформаційно – аналітичної системи на основі мережі Internet наведено на рис. 3.3.

Впровадження системи автоматизації управління, як і будь-яке серйозне організаційне перетворення, є складним і найчастіше суперечливим процесом. Проте, деякі проблеми, що виникають при впровадженні системи, досить добре вивчені, формалізовані і мають ефективні методології вирішення. Завчасне вивчення цих проблем і підготовка до них значно полегшують процес впровадження і підвищують ефективність подальшого використання системи.

3.4 Дослідження впливу економічних факторів на розвиток споживчого кредитування в Україні

Метою побудови кореляційно-регресійної моделі є визначення впливу економічних факторів на розвиток споживчого кредитування в Україні. Модель будується на основі тих факторів, які мають кількісний вимір. Розрахуємо вплив наступних незалежних змінних:

1. Доходи населення;

2. ВВП;

3. Офіційний курс національної грошової одиниці до іноземної валюти (грн./дол. США);

4. депозити населення, тис.грн.;

5. іноземні інвестиції у банківську сферу, тис. грн.;

6. Індекс інфляції;

7. Середня заробітна плата;

на суму наданих споживчих кредитів.

Розрахунок впливу перерахованих вище факторів ведеться за період 2000 – 2006 рр.

Розрахунок проводиться за допомогою програми Microsoft Excel. Після занесення вихідних даних до таблиці, проводиться регресійний аналіз даних. Поняття «регресія» включає в себе взаємозв’язок випадкових величин і функції. Оцінювання ступеня зв’язку випадкових величин здійснюється з використанням коефіцієнта детермінації. Для коефіцієнта детермінації варіація залежної змінної в основному обумовлена впливом факторів, і для прогнозування можна використовувати одержані регресій ні моделі.

Отже, знаходимо коефіцієнт детермінації для кожного окремо взятого значення Х (табл. 3.6).

Таблиця 3.6

Фактори, що впливають на кількість наданих кредитів

Роки

доходи населення, тис. грн.

ввп, тис. грн.

офіційний курс валют

депозити населення, тис. грн.

іноземні інвестиції у банківську сферу, тис. грн.

індекс інфляції

середня заробітня

плата, грн.

Чисельність населення, млн. чол.

сума наданих споживчих кредитів, млн. грн.

X1

X2

X3

X4

X5

X6

X7

X8

Y

2000

114753

157462

5,0625

90153

83274

102,4

212

49,9

1857

2001

105268

135846

4,8536

95864

95712

106,8

185

49,1

1920

2002

128736

170070

5,4345

97643

106200

104,3

230

48,7

2014

2003

157996

204190

5,2985

109924

113245

106,1

311

48,2

2158

2004

185073

225810

5,3324

114501

124392

99,4

376

47,8

2647

2005

215672

267344

5,3315

147525

154394

108,2

462

47,4

2857

2006

269778

344822

5,3054

185318

211248

112,3

590

47,1

2965

При проведенні розрахунків виявилось, що для Х1 по відношенню до Y, =0,92; для Х2 – 0,87; для Х3 – 0,26; для Х4 – 0,81; для Х5 – 0,81; для Х6 – 0,18; ; для Х7 – 0,92; ; для Х8 – 0,87. Із вище викладених даних видно, що між факторами в основному існує тісний зв’язок. Лише Х3 та Х6 відповідно офіційний курс валют та індекс інфляції не мають такого сильного впливу на кількість наданих кредитів.

Далі проводимо кореляційний аналіз, який дає можливість установити, чи асоційовані набори даних по величині, тобто, великі значення з одного набору даних зв'язані з великими значеннями іншого набору (позитивна кореляція), або, навпаки, малі значення одного набору зв'язані з великими значеннями іншого (негативна кореляція), або дані двох діапазонів ніяк не зв'язана (нульова кореляція).

У результаті отримаємо наступні коефіцієнти парного кореляційного зв’язку між кожним наведеним фактором та кількістю наданих кредитів (табл. 3.7).

За результатами таблиці видно, що усі вибрані фактори мають досить щільний зв’язок.

Таблиця 3.7

Матриця коефіцієнтів парного кореляційного зв’язку

доходи населення, тис. грн.

депозити населення, тис. грн..

іноземні інвестиції у банківську сферу, тис. грн..

середня заробітня плата, грн.

чисельність населення, млн. чол.

сума наданих споживчих кредитів, млн. грн.

доходи населення, тис. грн..

1

депозити населення, тис. грн..

0,968810627

1

іноземні інвестиції у банківську сферу, тис. грн..

0,968414481

0,992562

1

середня заробітня плата, грн.

0,999199501

0,971579

0,966585

1

чисельність населення, млн. чол.

-0,914751114

-0,85762

-0,87646

-0,9060961

1

сума наданих споживчих кредитів, млн. грн..

0,961419465

0,903737

0,900926

0,96162789

-0,93744

1

Аналіз коефіцієнтів парної кореляції вказує на присутність мультиколінеарності між параметрами дослідження. Під мультиколінеарністю розуміють наявність сильного зв’язку між факторами, які входять до складу рівняння регресії. Маючи такий зв’язок, результат рівняння може дати точні розрахунки для правильного визначення та оцінки взаємозв’язків. При мультиколінеарності між аргументами існує лінійний зв’язок.

Аналіз отриманих результатів показав, що в загальному зв’язок між кожним фактором та кількістю наданих кредитів в середньому високої щільності. Це означає, що кожний окремо взятий фактор впливає на суму наданих кредитів по-своєму.

Кореляційний зв’язок між факторами коливається між -0,85762 до 0,999584. Тобто, в середньому зв’язок щільний. Фактори пов’язані між собою і вплив одного фактора на інший є достатнім для того, щоб змінити його величину. При такому зв’язку обираємо фактори, які мають щільніший зв’язок з сумою наданих кредитів:

- доходи населення, Х1;

- депозити населення, тис.грн., Х4;

- іноземні інвестиції у банківську сферу, тис. грн., Х5;

- середня заробітня плата, грн., Х7;

- чисельність населення, млн. чол.,Х8

Припустимо, що між Y та Х1, Х4, Х5, Х7, Х8 існує лінійний кореляційний зв’язок, тоді рівняння регресії матиме такий вигляд:

Y=m1*x1+m2*x4+m3*x5+m4*x7+m5*x8+b, (3.12)

За результатами регресивного аналізу отримали прогнозовані значення Y за період з 2000 по 2006 рік, які повністю однакові із розрахунковими значеннями Y отриманими із розрахунків за формулою 3.12.

Динаміка теоретичних показників кількості наданих кредитів наведена у таблиці 3.8.

Таблиця 3.8

Теоретичні показники наданих кредитів по роках

Роки

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Сума наданих споживчих кредитів,Y

1847,84

1934,37

1944,48

2289,52

2633,04

2773,82

2996,74

Співставимо теоретичні та емпіричні значення залежної змінної (рис. 3.4).

Рис. 3.4 Графік порівняння Y теоретичного та Y практичного


Як видно з рисунку 3.4 протягом періоду з 2000 по 2006 роки теоретичні та емпіричні значення Y майже збігалися, а це свідчить про те, що усі взяті нами фактори мали достатньо великий вплив на залежну змінну протягом цього періоду. А незначні відхилення, які спостерігаються викликані появою та великим впливом інших неврахованих факторів.

Кількісний вплив незалежних змінних на залежну змінну у майбутньому визначимо за допомогою лінії тренда.

Саме за допомогою лінії тренда прогнозуємо теоретичні показники сума наданих кредитів на період 2007 та 2008 років за наступною формулою:

у =207,65х-413574 (3.13)

де Х – рік на який робиться прогноз.

Рис. 3.5 Графік порівняння Y теоретичного та Y практичного із прогнозом на 2007 та 2008 роки

Отже, у 2007 році значення суми наданих споживчих кредитів становитиме 3179,55млн. грн., а у 2008 – 3387,2 млн. грн. Після отримання результатів розрахунків будуємо стовпчикову діаграму або гістограму (Рис. 3.6). Як видно з рисунка 3.5 за теоретичним значенням прослідковується тенденція до зростання суми наданих споживчих кредитів та передбачається, що і у наступних 2007 та 2008 роках тенденція не зміниться. Фактори, які впливають на зростання наданих кредитів на споживчі потреби були вибрані досить влучно і за їх допомогою можна прогнозувати на кілька наступних років.

Дослідження показали, що теоретичне і фактичне значення може відхилятися незалежно від вибраних факторів, адже немає практичної можливості врахувати усі чинники, що впливають на зміну досіджуваного результуючого показника. Основною причиною цього є те, що існує дуже велика кількість факторів, які не мають кількісного значення, а впливають вони, переважно, дуже істотно.

Прогноз зміни суми наданих споживчих кредитів на наступні два роки дозволяє відслідкували тенденції, які спостерігаються у фактичній та теоретичній ситуації у фінансовому секторі економіки України сьогодні і у майбутньому також.


Висновки

Здійснене в дипломній роботі комплексне дослідження ефективності діяльності банків у фінансовому секторі України і засобів його удосконалення на підставі зарубіжного досвіду дає підстави сформулювати наступні узагальнюючі висновки.

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, серед проблем, пов'язаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи.

Як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб'єктів та населення в цілому. Саме комерційні банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворення їх у реальний капітал, здійснюючи різноманітні кредитні, інвестиційні та інші операції і забезпечуючи, таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах.

Серед суб'єктів фінансово-господарської діяльності комерційні банки це саме та галузь, яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної кон'юнктури, а також якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-які зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.

Проблема підвищення ефективності діяльності актуальна для багатьох українських банків. Зауважимо, що до 2005 року вітчизняна банківська система мала дещо нижчий рівень рентабельності активів (ROA), ніж банківські системи інших країн із перехідними економіками (за підсумками 2004 року цей показник у нас становив 1.07%, в інших зазначених країнах — здебільшого 1.5—2.0%). У 2005—2006 роках українські банки досягли суттєвого прогресу в плані підвищення ефективності, діяльності.

АТ «ІНДЕКС-БАНК» – універсальний банк з розгалуженою мережею, яка охоплює всі обласні та більшість адміністративних центрів України, з високоефективною системою управління, що забезпечує збалансоване зростання Банку, стабільну капіталізацію, максимальну ефективність використання активів, збільшення частки ринку, зміцнення стабільних переваг Банку.

Розвиток банку в 2006 році характеризується динамічним зростанням основних економічних показників його діяльності.

Загальний обсяг зобов’язань Банку станом на 01.01.2007 року склав 2 028 971 тис. грн., збільшившись порівняно з 2005 роком в 2 рази. Обсяги клієнтських коштів зросли в 2.2 рази і досягли 1 700 250 тис. грн. За 2006 рік обсяг балансового капіталу банку зріс в 1.6 рази і склав на 01.01.2007 року 186 358 тис. грн.

В 2006 році банк отримав чистий прибуток в сумі 16 401 тис. грн., порівняно з 2005 роком він збільшився на 9 222 тис. грн. або в 2.3 рази.

Операційний дохід за 2006 рік склав 159 519 тис.грн. В структурі операційного доходу обсяг чистого процентного доходу склав 23 745 тис. грн., чистого непроцентного доходу - 135 774 тис.грн.

Зарубіжний досвід організації банківської діяльності має важливе значення для підвищення ефективності діяльності вітчизняних банків. На підставі зарубіжного досвіду та із врахуванням специфіки діяльності АТ «Індекс-банк» в дипломному дослідженні було визначено основні напрямки вдосконалення діяльності банку, а саме:

- Система пільгового кредитування населення на купівлю (будівництво) житла характеризується цілим рядом негативних моментів. Це – мізерність обсягів надання кредитів, відсутність гласності про діяльність та результати роботи органів, які займаються розподілом кредитів. Допомогти у вирішенні вказаних проблем може впровадження пільгового кредиту малозабезпеченим і молодим сім’ям та молодим одиноким громадянам на купівлю (будівництво) житла на основі відшкодування державою АТ «Індекс-банк» частини виплачуваних позичальником процентів. В результаті проведеного аналізу з точки зору реального прибутку банку була підтверджена його висока ефективність.

- Побудова системи трансфертного ціноутворення у банку - механізм ціноутворення, за якою всі, хто використовує ресурси, мають платити за право їх використання тим, хто залучає ці ресурси. Такий механізм ціноутворення визначає рівень ставки, за якою один підрозділ фінансової установи платить за кошти, залучені іншим її підрозділом. Система трансфертного ціноутворення дає змогу об'єктивно проаналізувати внутрішню дохідність банку, оцінити дохідність кожної операції та прийняти рішення щодо оптимального використання ресурсів.

Переваги цієї системи: вона дає змогу акумулювати розриви за строками і ставками на рівні казначейства, а профіт-центрам — зосередитися лише на проблемах обсягів продаж та підвищення якості своїх продуктів, підтримувати процентну маржу банку на запланованому

- Створення системи банківських електронних інформаційних ресурсів із підключенням до неї регіональних державних адміністрацій полягає у створенні інтегрованої інформаційно – аналітичної системи, яка б була у змозі сформувати інформаційне середовище, що пронизує усі рівні клієнтської бази банку, дати уяву про достовірну картину фінансового стану позичальника та підставу для прийняття обґрунтованих рішень.

Висловлені нами висновки та пропозиції можуть бути використані як напрями удосконалення практики роботи АТ «Індекс-банк» та для фінансового сектору України взагалі.


Список літератури:

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. N 2121-ІІІ (із змінами та доповненнями Законом України від 20 вересня 2001 р. N 2740-ІІІ).

2. Закон України Про захист інформації в автоматизованих системах.// Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 31, ст.286.

3. Закон України Про Національний банк України вiд 20.05.1999 № 679-XIV.

4. Закон України Про платіжні системи та переказ грошей в Україні від 05.04.2001 р. №2346-III.

5. Закон України Про електронний цифровий підпис від 22 травня 2003 року N 852-IV.//Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 36, ст.276.

6. Положення НБУ про кредитування: Затв. Постановою Правління НБУ від 28.09.95 р. № 246.

7. Положення НБУ про порядок формування та використання резерву на покриття можливих збитків за кредитними операціями: Затв. Постановою Правління НБУ від 6.07.2000 р. № 474/4695.

8. Положення про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки // Бухгалтерія. - 2001.– №11.– С.43-46

9. Положення про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки: Затв. Постановою Правління НБУ № 37 від 24.02.97 р.

10. Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням: Затв. Постановою Правління НБУ 24.09.99 N 479.

11. Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 р. № 584.

12. Алексеєнко М. Споживчий кредит та забезпечення житлом населення України // Вісник НБУ. – 2000. – № 9. – с. 26-29.

13. Альошина Л.Є., Петик Л.О. Активізація інтеграційних процесів у взаємовідносинах банків і страхових організацій // Фінанси України, №6, 2006, С.107-113

14. Аналіз діяльності комерційного банку. / За ред. Ф.Ф. Бутинця та ін. - Житомир: ПП "Рута", 2004

15. АРМ «Украина-Клиент» версия 4.07. Руководство пользователя. К.:Институт компьютерных технологий, 2003. - 62 с.

16. Банкiвська енциклопедiя / Пiд ред. А. М. Мороза. – К.: Ельтон, 1993.– 328 с.

17. Банки и банковские операции / Под ред. Е.Ф. Жукова. – М.:ЮНИТИ, 1997. – 471с

18. Банківська справа. Навчальний посібник /За ред. проф. Р.І.Тиркала. – Тернопіль: Карток-бланш, 2001 р.

19. Банківські операції: Підручник / А.М.Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та інш.; За ред. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. – 384 с.

20. Банковское дело / Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: "Финансы и статистика", 2000. – 672 с.

21. Барановський О. Банківська система України: сьогодні і завтра // Дзеркало тижня. -2003. -№14(439).

22. Берніков В. Аналітичний огляд роботи НСМЕП // Вісник НБУ. -2003. -№6. С.-64-66.

23. Бондар О.П. Державне житлове кредитування населення в Україні: стан та шляхи удосконалення // Економіст. – 2000. – №11. – С.48-51.

24. Бондар О.П. Теоретико-методологічні аспекти запровадження в Україні банківських кредитів зі зворотнім ануїтетом // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченко. – 2001.– Випуск 50. – С. 41-43.

25. Бондаренко Л.Г. Поняття кредитного портфеля комерційного банку і критерії цого конкурентноспроможності // Вісник НБУ 2003 р. №3. ст.31-33.

26. Бондарь А., Боровик С., Лавриненко Р. Пластиковые карточки как средство расчетов и потребительского кредитования // Экономика и управление. – 1999. – № 3. – С. 22-23.

27. Быстров Л. Пластиковые карты в розничной торговле и сфере услуг // Маркетинг и реклама.– 2002.– №7-8.– С. 41-49.

28. Бюлетень Національного банку України. -2007.-№1.

29. Вавилов А.В. Пластиковые карты: принципы построения платежных систем / А.В.Вавилов, И.И.Ильин.– М.: Европеум-пресс, 1999.– 128с.

30. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1997. – 383 с.

31. Васильченко З. Управління проблемними активами банків у міжнародній практиці // Журнал Європейської економіки, том 5(№4), 2006, С.453-463

32. Васюренко О.В. Менеджмент кредитних операцій в комерційних банках. – Х.: РВП "Оригінал", 1998. – 72 с.

33. Введение в банковское дело: Уч. пособие / Общ. ред.: Г. Асхауэр / Пер. с нем. – М.: Научная книга, 1996. – 640 с.

34. Виды пластиковых карток - http://www.varo-inform.com/poly_ plasticcards .htm

35. Волохов В.М.// Методика оцінки ефективності кредитної діяльності банків за витатним підходом. Вісник НБУ 2003 р. №8 ст. 49-54.

36. Волошин І. Аналіз грошових потоків комерційного банку // Вісник НБУ. -2003. –№2. –С.46-49.

37. Вступ до банківської справи / Пiд. ред. М.I.Савлука. – К.: Лібра, 1998. – 344 с.

38. Галиць О. Особливості здійснення транскордонних переказів в Європейському Союзі // Вісник НБУ. -2004. –№2. –С.24-27.

39. Гладких Д А. //Основні тенденції розвитку кредитного ринку в Україні// Вісник НБУ 2001 №9 ст.49-178.

40. Гладких Д. А. //Структура банківських кредитів і залучення коштів як дзеркало економіки//А. О. «Дис» Москра 2002 р. ст 234.

41. Грачова Р. Як визначити реальний фінансово-майновий стан свого підприємства // Дебет-Кредит. – 2000. - №34.

42. Грошi та кредит: Підручник / Вiдп. ред. М.I.Савлук. – К.: Либiдь, 1992.– 331 с.

43. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Івасіва B.C. — Тернопіль: Карт-бланш. — 2000; Васюренко О.В. Банківський менеджмент. Посібник. — К.: Видавничий центр "Академія". — 2001.

44. Гроші, банки та кредит: у схемах та коментарях//За ред. Б. Л. Луціва. Тернопіль 2004.

45. Гуцалюк М.В. Протидія злочинам у сфері обігу пластикових карток. -http://www.crime-research.ru/articles/Cimbaluc

46. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Навчальний посібник. –К.: Алерта, 2004. – 478 с.

47. Деньги, кредит и банки: Учебник / Под ред. О.И.Лаврушина. - М: Финансы и статистика, 1998. – 448 с.

48. Джулакіжзе К.Ю. Невмержицький В.В.// Аналіз кредитного портфеля банку/Фінанси України 2005 р. №3.ст.107-111.

49. Дзюблюк О. Проблеми забезпечення ефективного функціонування банківської системи в перехідній економіці // Вісник НБУ, березень (№2), 2005

50. Динаміка фінансового стану банків на 1 січня 2004-го року // Вісник НБУ. -2004. -№2. –С.44-45

51. Довгострокові кредити у національній валюті, надані населенню Ощадбанком України // Бюлетень НБУ. – 2003. – № 12. – С. 79.

52. Дорошенко І. Проблеми організації та проведення операцій з міжнародними платіжними картками // Банківська справа. – 2005. – № 3.– С. 64-65.

53. Дорошенко І. Проблеми організації та проведення операцій з міжнародними платіжними картками // Банківська справа.– 1999.– № 5.– С. 57-59.

54. Дубілет О. Перспективи розвитку карткових продуктів // Вісник НБУ. -2003. -№9 –С.11-13.

55. Євтух О. Житлова іпотека: фінансово-економічний аспект // Вісник НБУ. – 2004. – № 4. – с. 51-52.

56. Євтух О. Розвиток банківської системи в умовах нової економіки // Вісник НБУ. -2003. -№7.

57. Єрохіна Н.А. Електронні гроші в платіжній системі держави // Фінанси України.– 2002.– №3.– С. 134-139.

58. Жидко К. Теоретичні основи побудови системи трансферного ціноутворення у банку // Вісник НБУ, січень 2005, С.52-57

59. Жидко К. Шляхи забезпечення дохідності операцій банку з платіжними картками // Вісник НБУ. -2003. -№5 –С.28-32.

60. Загородній А. Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник – Львів: Вид-цтво Держ. ун. "Львівська політехніка", 1996. – 384 с.

61. Згурський О. Розрахунки платіжними картками // Дебет-Кредит.– 2001.– № 50. - С. 115-125

62. Казимагомедов А.А. Банковское обслуживание населения: зарубежный опыт. – М.: Финансы и статистика, 1999. – 256 с.

63. Казимагомедов А.А. Кредиты и условия кредитования частных лиц за рубежом: Уч. пособие / СПБ. университет экономики и финансов /. – СПб., 1995. – 102 с.

64. Казнова М. Кредит як джерело фінансування соціальної сфери // Банківська справа. – 2002. – № 2.– С. 24-26.

65. Карчева Г. Системний аналіз ефективності діяльності банків України // Вісник НБУ, листопад 2006, С.12-17

66. Кашин Ю.И. Сбережения населения в макроэкономике крупнейших зарубежных стран. Состояние и современные тенденции // Сберегательное дело за рубежом. – 2003. – № 1. – С. 10 – 20.

67. Кігель.В. Про визначення оптимального кредитного портфеля банкі в умовах ризику неповернення коштів позичальникам// Вісник НБУ 2003 р. №1.ст.15-17.

68. Короткострокові кредити у національній валюті, надані населенню Ощадбанком України // Бюлетень НБУ. – 2006. – № 12. – С. 77.

69. Кравець В. Платіжні картки для всієї України // Вісник НБУ. – 2006. – № 6.– С. 20-21.

70. Кредити, надані комерційними банками в економіку України в 2000-2005 роках // Бюлетень НБУ. – 2006. – №12. – С.94.

71. Кредити, надані комерційними банками в економіку України на кінець 2006 р. // Бюлетень НБУ. – 2006. – №12. – С.95.

72. Кришталь Г.О. Система банківського нагляду в зарубіжних країнах // Фінанси України, №12, 2005, С.122-127

73. Кудрявцев В.А., Кудрявцева Е.В. Основы организации ипотечного кредитования: Учеб. пособие. – М: Высшая школа, 1998. – 64 с.

74. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. – 215 с.

75. Лексис В. Кредит и банки / Пер. с нем. - М.: Перспектива, 1994. – 120 с.

76. Лилик О. Bancassurance та перспективи його розвитку в Україні // Вісник НБУ, лютий (№1), 2007, С.32-37

77. Лисенко І. Банки змагаються: чий овердрафт ліпший // Галицькі контракти. – 2001. – № 23. – С. 14.

78. Луців Б. Портфельне інвестування в діяльності комерційних банків // Банківська справа. - 2000. - №5. - С. 48-50.

79. Лютий І., Юрчук О. Конкурентоспроможність банків в умовах глобалізації та лібералізації руху капіталу // Вісник НБУ, листопад 2006, С.18-25

80. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11 изд. Т. 1. – М.: Республика,

81. Мартюшев О.О. Інформаційно-аналітичне забезпечення системи стратегічного планування комерційного банку // Фінанси України, №3, 2005, С.101-106

82. Матук Ж. Финансовые системы Франции и других стран: В 2-х т. / Пер. с фр. - М.: Финстатинформ, 1994.

83. Міщенко В., Набок Р. Роль іноземного капіталу в банківському секторі країни, Вісник НБУ, листопад (№6), 2005, С.38-44

84. Наумчева О.А. Современная банковская система Франции // Деньги и кредит. – 1992. – № 2 . – с.57-66.

85. Ногас Р.В. Кредитна політика як основа стратегії формування кредитного портфеля комерційного банку.//Вісник ТАНГ 2004 р. №1

86. Обзор экономического положения Европы. 1998 год. № 1. – Женева: ООН, 1998. – с. 57.

87. Облік та аудит у комерційних банках / А.М. Герасимович, Т.В. Кривов’яз, О.А. Мазур та інш.; За ред. А.М. Герасимовича. – Львів: Видавництво "Фенікс", 1999. – 512 с.

88. Общая теория денег и кредита: Учебник / Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 304 с.

89. Овчинников В.В. О финансировании проектов с использованием недвижимости как объекта залога // Деньги и кредит. – 2000. – № 2. – С. 52-54.

90. Одарюк А., Зуева А., Гнедыш И. Пятое колесо // Бизнес. – 2001. – №19. – С.34-35.

91. Олексієнко М.Д. Кредит i кредитні правовідносини: економічна природа i практика законодавчого регулювання. – К.: Козаки, 2005. – 144с.

92. Оленчик А. Небанковский финансовый сектор в Украине: состояние и приоритеты дальнейшего развития // Финансовые услуги. – 2004. – № 11-12. – С. 8-17.

93. Ольшаный А.И. Банковское кредитование: российский и зарубежный опыт / Под ред. Е.Г. Ищенко, В.И. Алексеева. – М.: Русская Деловая Литература, 1997. – 352с.

94. Оплачко Л,Г. //Кредитування як банківська операція. Поаво України 2003 р. №2. ст.52-56.

95. Основні тези Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2003 - 2005 роки.//Прес-служба Національного банку України, адреса статті - http://www.bank.gov.ua/Inf_mat/Pres_rel/2003/03-02-03.htm

96. Павлюк С.М., Кажан В.А. Базельські принципи: світовий досвід упровадження та застосування // Фінанси України, №10, 2006, С.116-122

97. Паламарчук В. О.//Кредитно-банківська діяльність в умовах перехідної економіки. Фінанси україни. 2001 №9

98. Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. – М.: ИКЦ "ДИС", 1997. – 464 с.

99. Побединська В.О. Банківське кредитування житлового будівництва в Україні // Фінанси України. – 2003. – № 12. – С. 114-117.

100. Побединська В.О. Проблеми споживчого кредитування в Україні // Вісник НБУ. –2005. – № 2. – с. 42-43.

101. Попович В.М., Степаненко А.И. Управление кредитным риском заемщика, кредитора, страховщика. – К.: Правові джерела, 2005. – 275 с.

102. Порядок надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалежно від форм власності: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2000 р. N 844.

103. Правила торгівлі в розстрочку: Затв. постановою КМУ від 1.07.1998. № 997.

104. Про соціально-економічне становище України // Державний комітет статистики України, січень 2005 р. – К, 102 с.

105. Роуз П.С. Банковский менеджмент: предоставление банковских услуг / Пер. с англ. – М.: Дело Лтд., 1995. – 768 с.

106. Руководство по кредитному менеджменту: Пер с англ. / Под ред. Б. Эдвардса. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 464 с.

107. Рябченко Л.И. Ипотечного кредитование: проблемы и перспективы развития // Деньги и кредит. – 2006. - № 3. – С. 53-57.

108. Савлук М. Що заважає банкам кредитувати реальну економіку // Вісник НБУ. — 1999. — №12. - С. 24-26.

109. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – 288 с.

110. Савченко Т. Практика трансфертного ціноутворення в банках України // Вісник НБУ, лютий (№2), 2007, С.26-31

111. Сало І.В. Фінансово-кредитна система України та перспективи її розвитку. – К.: Наукова думка, 1995. – 178 с.

112. Самойлов Ю К.//Кредит як стимулятор економіки/Все про бухгалтерський облік. 2004 р. №108 ст.22-24.

113. Семененко Б.А. Теоретические и практические вопросы экспертной оценки. – Сумы: Инициатива, 2003. – 128 с.

114. Сироватка С. З милим рай і в кредит: Уряд змінив правила надання позик на житло для молоді // День. – 2004. – № 103. – С. 4.

115. Смовженко Т., Другов О. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи в умовах євроінтеграції України. Організаційний аспект. // Вісник НБУ, листопад 2005, С.34-37

116. Соколик М. Денежные доходы и расходы населения: тенденция и структура // Экономика Украины. – 2006.– №.5 – С. 21-30.

117. Соложенцев Е.Д., Карасев В.В. О методике количественной оценки кредитного риска физических лиц // Деньги и кредит. - 2004. – № 2. – С. 76-79.

118. Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Гребений Н.І., Міщенко В.І. Грошово-кредитна політика в Україні. – К.: "Знання", 2002. – 305 с.

119. Сусиденко В. Практические аспекты обеспечения принципов банковского кредитования // Экономика Украины. – 2005. – № 7. – С. 24-29.

120. Уманців Ю. Розвиток національної банківської системи в умовах глобалізації світової економіки // Вісник НБУ, жовтень 2006, С. 60-65

121. Уманців Ю.М. Банківська система України в умовах глобалізації світового фінансового простору // Фінанси України, №12, 2006, С.88-100

122. Чайковська Я. Напрямки вдосконалення аналізу кредитоспроможності позичальника комерційного банку// Банківська справа 2000 р. №5.

123. Чайковська Я.Н. Методи банківського кредитування, порівняння зарубіжного досвіду і вітчизняної практики // Вісник ТАНГ.2001 №18. частина 2. ст.175-178.

124. Чуб П.К. Нетрадиційний підхід управління кредитним портфелем комерційного банку (практика)//Ринок цінних паперів України 2003 р.№7-8

125. Шевченко Р.І. Кредитування і контроль. Навчальний посібник // КНЕУ 2004 р.

126. Шелудько Н.М. Іноземний капітал у банківському секторі України: проблеми і наслідки // Фінанси України, №7, 2006, С.79-83

127. Юргелевич С. Основні принципи іпотеки та іпотечне кредитування // Вісник НБУ. – 2006. – № 1. – С. 33-35.


Додатки

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий