Поняття складу адміністративного правопорушення

Поняття складу адміністративного правопорушення.” Адміністративне правопорушення – це конкретне діяння( явище, події, факт), що відбулося(мало місце) у реальній дійсності.

Поняття складу адміністративного

правопорушення.”

Адміністративне правопорушення це конкретне діяння( явище, події, факт), що відбулося(мало місце) у реальній дійсності.

Склад адміністративного правопорушення це абстрактний опис діяння (події, факту, явища). Такий опис являє собою фіксацію в законі найбільш типових, що частіше за все зустрічаються, характерних ознак проступку. Це опис ще незробленого, а тільки передбачуваного або можливого діяння.

Таким чином, під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законодавством сукупність об’єктивним і суб’єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визнає відсутність у діянні складу(сукупності суб’єктивних і об’єктивних ознак) адміністративного правопорушення як обставини, що виключає провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це рівнозначно визнанню того, що діяння без таких ознак не є проступком.

Цілком очевидно, що кожне конкретне правопорушення має величезну кількість ознак, що виділяють його із загальної маси проступків і роблять особливим, специфічним явищем реальної дійсності.

За своїми юридичними властивостями ці ознаки поділяються на: а) які мають юридичне значення (юридично значущі); б) які не мають юридичного значення (юридично значущі).

Наприклад: при вчинені дрібного розкрадання (ст. 51 КпАП) вартість викраденого має юридичне значення, а зріст правопорушника, його стать, комплекція, родинний стан, матеріальний стан тощо такого значення не мають, тобто друга ознака юридично не значуща.

Юридично значущі ознаки у свою чергу поділяються на дві групи: по-перше, ознаки, які входять до складу проступку(описані в законі) або конструктивні ознаки; подруге, які не входять до складу проступку.

До другої належять обставини, що пом‘якшують (ст.34), обтяжують (ст.35), виключають(ст. 17) відповідальність тощо.

Більш того, реальне діяння тільки тоді вважається проступком, коли воно містить всі ознаки складу ( відсутність хоча б однієї з них означає відсутність складу в цілому).Всі інші його ознаки на таку кваліфікацію не впливають.

Як випливає з дефініції (визначення) складу, ці оцінки повинні бути закріпленні (описані) в законі. Засіб, за допомогою якого зазначені ознаки зафіксовані в законі, має важливе значення для розуміння сутності складу адміністративного порушення.

Існує, як мінімум, дві точки зору на дану проблему.

Відповідно до першої, ознаки складу проступку розміщуються в статтях Особливої частини КпаП. Дана точка зору вважається помилковою, виходячи з таких підстав.

По-перше, вона ґрунтується на ототожнені статті Особливої частини з нормою закону, що визначає склад проступку. Варто зауважити, що проблема співвідношення норми права і статті нормативного акта давно привертає увагу

вчених-юристів. Тут найбільш плідними виявилися дослідження представників кримінального права. З їхніми висновками про те, що стаття закону може бути частиною норми, а норма може міститися в ряді статей і навіть у ряді статей і навіть у ряді законодавчих актів, оскільки норма – це правило, а стаття законодавчого акта – лише форма викладу законодавця і форма вираження його державної волі, важко не погодитись.

По-друге, аналіз Особливої частини КпАП показує, що диспозиції будь якої статті не містить повного переліку всіх ознак складу. Наприклад, у них нема вказівок на вік правопорушника, його осудність, намірі т. п. Ці ознаки, будучи загальними для всіх адміністративних правопорушень, закріплюються нормами Загальної частини КпАП.

Відповідно до другої точки зору, адміністративно-правова норма, що закріплює склад проступку, синтезується з положень Загальної й Особливої частин КпАП. Загальна частина закріплює ознаки, що є обов‘язковими для будь-якого проступку (вік, за досягнення якого настає адміністративна відповідальність; форми вини), і в статтях Особливої частини не фігурують. Особлива частина закріплює конкретні (особливі) ознаки адміністративних правопорушень. Таке “розчленування” адміністративно-правової норми за статтями Загальної й Особливої частин здійснено з єдиною метою: щоб десятки разів не повторювати загальні ознаки при визначенні діяння адміністративного правопорушення.

Наприклад, ст. 148 КпАП застерігає: “Пошкодження таксофонів – тягне за собою накладення штрафу”. Дана стаття означає, якщо осудна особа, яка досягла 16 років, умисно пошкоджує таксофон-автомат, то компетентний орган вправі накласти на неї адміністративне стягнення у вигляді попередження або штрафу. Отже, відповідно до цієї точки зору, з’ясування складу будь-якого адміністративного порушення в обов’язковому порядку містить аналіз статей Загальної й Особливої частин КпАП.

Саме ця точка зору, на нашу думку, щонайкраще відповідає сьогоднішнім потребам науки і практики.

Усі ознаки складу адміністративного правопорушення взаємопов’язані і взаємозалежні, тобто їхня сукупність являє собою цілісне системне утворення. Візьмемо для прикладу дрібне розкрадання (ст. 51 КпАП). Самі по собі такі його ознаки, як державне або колективне майно, намір, досягнення 16-річного віку тощо, взяті як окремо, так і в сукупності, нічого вартого осуду не містять. Але коли вони об’єднуються законодавцем у відповідній нормі як ознаки конкретного протиправного діяння, перед нами виникає юридична модель адміністративного правопорушення (його склад).

З визнання такої властивості складу, як цілісність, випливає дуже важливий висновок: якщо в діянні немає хоча б однієї з ознак, що містяться в складі, то в ньому немає і цього складу, тобто воно не може бути кваліфікованою за конкретною статтею, на основі норми права, що закріплює даний склад. Це означає, що в діянні або є інший склад, або немає ніякого.

Велике практичне значення має виділення постійних і перемінних ознак складів правопорушень.

Постійними вважаються і, що чітко визначені правовою нормою, теорією або усталеною практикою. Наприклад, чітко зафіксований зміст понять: “вік настання відповідальності”, “піднаглядний”, “контрабанда”, “безквитковий проїзд”, “транспортний засіб”, “пішохід”, “торгівля з рук” тощо.

Перемінними називають ознаки, зміст яких чітко не зафіксований. Перший різновид становлять ті ознаки, які містяться в банкетних нормах і змінюються підзаконними актами, наприклад, законом установлена відповідальність за порушення правил санітарії (статті 42, 43, 107), торгівлі спиртними напоями (ст. 156), благоустрою населених пунктів (ст. 152), тримання собак і кішок (ст. 154), охорони лінії і споруд зв’язку (ст. 147), адміністративного нагляду (ст. 187) і т.д. Ці права можуть установлюватися, змінюватися, скасовуватися органами управління, що тягне зміну ознак відповідних складів.

Так, останніми роками значні зміни спостерігалися в конкретних ознаках такого складу, як порушення правил торгівлі спиртними напоями: встановлювалися обмеження часу і місця торгівлі, норм відпуску, заборонявся продаж спиртного особам в робочому одязі і т.п.

Більш того, на основі цих правил шляхом прийняття індивідуальних актів управління можуть встановлюватися обмеження для конкретних осіб. Недотримання таких обмежень означає порушення самих правил, а звідси і порушення відповідних статей КпАП.

Так, начальник органу внутрішніх справ на підставі ст. 10 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 1 грудня 1994 р. Має право своєю вимогою встановити для піднаглядного такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Об ’є кт – це те на що спрямоване посягання. Об’єктом адміністративного проступку, як і будь якого правопорушення,

є суспільні відносини. Визначені діяння тому і називаються антигромадськими і забороняються, що заподіють шкоду існуючим суспільним відносинам. Визнання останніх об’єктом правопорушення допомагає розкрити соціальну суть адміністративного проступку, моральний характер адміністративної відповідальності.

Не всі соціально корисні відносини урегульовані за допомогою права, і не всі урегульовані правом відносини охороняються юридичними санкціями. Об’єктом адміністративного проступку можуть бути лише такі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією.

Цей висновок безпосередньо випливає зі ст.1 КпАП, у якій зазначено, що завданням законодавства про адміністративні правопорушення є охорона власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, установленого порядку управління, державного і суспільного порядку.

Ознаки об’єкта, що охороняється, закріплюється також у назві глав Особливої частини: адміністративні правопорушення, що посягають на власність на громадський порядок і громадську безпеку, адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.

Крім цього мають місце випадки коли вони логічно випливають зі змісту статті. Так, ст. 132 КпАП установлює відповідальність за самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам , організаціям. Хоча ця стаття вміщена в главі 10 „Адміністративні правопорушення на транспорті в галузі шляхового господарства і зв’язку”, об’єктом такої провини виступає власність. Це проявляється особливо наочно, коли з корисливою метою використовується не транспортний засіб, а, скажімо, бурова установка, зварювальний апарат, розчиномішалка, електропідйомник.

Велике теоретичне і практичне значення має класифікація об’єктів проступків. Саме класифікація дозволяє чіткіше визначити об’єкт кожного діяння, його місце в системі відносин, що охороняються в адміністративному порядку, правильно кваліфікувати протиправні діяння, а також обрати оптимальний захід впливу на правопорушника. Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрагування розрізняють загальний, родовий, видовий і безпосередній об’єкти проступків.

Родовий об’єкт – це однорідна група суспільних відносин, що є невід’ємною і самостійною частиною загального об’єкта, тобто самостійною частиною якогось цілого. Розподіл цього цілого на частини може проводитись за різними основами.

По-перше, усю сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративними санкціями, можна поділити на частини залежно від того, якою галуззю права вони регулюються. Отже можна говорити про адміністративні, земельні, трудові, цивільні й інші правовідносини як родові об’єкти проступків.

По-друге, як критерій класифікації можна використовувати галузь громадської діяльності, в якій складаються суспільні відносини. За цією ознакою можна виділити такі родові об’єкти, як відносини в сільському господарстві, промисловості, на транспорті тощо.

По-третє, як критерій класифікації можна використовувати зміст суспільних відносин, що охороняються. З урахуванням даного критерію розрізняють такі родові об’єкти, як власність, громадський порядок, громадська безпека, здоров’я населення, порядок управління.

Видовий об’єкти – це різновид родового об’єкта. Видовий об’єкт утворюють спільну для ряду проступків суспільні відносини. Вони виступають відособленою і досить самостійною частиною родового об’єкту. Наприклад, якщо взяти такий родовий об’єкт, як власність, то її види – це власність приватна, колективна, державна. Видовий об’єкт широко використовується законодавцем, який спеціальними актами встановив адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, військового обліку, митних правил, прав споживачів тощо.

Суспільні відносини порушуються шляхом руйнуванням сформованих зв’язків (крадіжка), заподіяння шкоди речам (потрава посівів, псування таксофонів), посягання на учасників відносин. Предмет посягання – елемент суспільних відносин, його складова частина. Очевидно, що охорона суспільних відносин має на меті також і охорону елементів, з яких вони складаються.

2. Об єктивна сторона адміністративного правопорушення. Об’єктивна сторона складу проступку – це зовнішній прояв суспільно-небезпечного посягання на об’єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій. Відповідно до цього об’єктивну сторону складу адміністративного правопорушення утворюють ознаки, що характеризують зовнішні прояви проступку. Тобто, це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішню сторону правопорушення.

3. Суб єкт адміністративного правопорушення. Чинне адміністративне законодавство не дає загального визначення суб’єкта адміністративного правопорушення і такого терміну не вживає. Аналіз відповідних статей КпАП дозволяє зробити висновок, що ним є осудна особа , що досягла певного віку і виконала певний у законі склад адміністративного проступку. Таким чином, суб’єктом адміністративного правопорушення є той хто його вчинив. Сам суб’єкт, як реально існуюча особа, до складу не входить. Склад містить лише окремі ознаки, котрими ця особа характеризується.

4. Суб ктивна сторона адміністративного правопорушення. Адміністративним правом визнається, що суб’єктивна сторона, як одна з обов’зкових ознак складу, полягає в психічному ставленні суб’кта до вчиненого антигромадського діяння.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи без діяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ