регистрация / вход

Лекції з криміналістики 2

План лекції 1. ПЕРЕВІРКА ПОКАЗАНЬ НА МІСЦІ Поняття, сутність і завдання, перевірки показань на місці 1.2. Підготовка до перевірки показань на місці 1.3. Особливості тактики перевірки показань на місці

План лекції

1. ПЕРЕВІРКА ПОКАЗАНЬ НА МІСЦІ

1.1. Поняття, сутність і завдання, перевірки показань на місці

1.2. Підготовка до перевірки показань на місці

1.3. Особливості тактики перевірки показань на місці

1.4. Фіксація перевірки показань на місці

2. СЛІДЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

2.1. Поняття, сутність і види слідчого експерименту

2.2. Організаційні і тактичні принципи провадження слідчого експерименту.

2.3. Підготовка до слідчого експерименту.

2.4. Експеримент, моделювання і реконструкція, загальнонаукові засоби одержання інформації в ході слідчого експерименту

2.5. Тактичні прийоми проведення слідчого експерименту та управління ним

2.6. Фіксація ходу і результатів слідчого експерименту

1.1. Поняття, сутність і завдання, перевірки показань на місці

У ситуаціях, коли слідчий, суд сумніваються в об'єктивності і вірогідності сприйнятого учасником кримінального процесу мате­ріального середовища, у якому виникла і розвивалася подія злочи­ну, проводиться слідча дія, що дозволяє перевірити об'єктивність показань суб'єкта.

Суб'єктами перевірки показань на місці є злочинець (обвину­вачений, підозрюваний), потерпілий, свідки-очевидці, що спосте­рігали подію злочину або були учасниками і запам'ятали мате­ріальне середовище — речову обстановку, свідками якої вони були.

Сутність перевірки показань на місці полягає в тому, що вірогід­ність раніше даних показань особи (свідка, потерпілого, обвинува­ченого) встановлюється шляхом зіставлення його уявного образу з дійсною обстановкою на місцевості. Одночасне сприйняття і зіста­влення двох інформаційних потоків, що йдуть із різних джерел, є однією із специфічних особливостей перевірки показань на місці.

Завданнями перевірки показань на місці є: а) встановлення фак­ту відповідності раніше отриманих показань і дійсної обстановки на місцевості; б) з'ясування того, чи дійсно особа перебувала на цьому місці в момент здійснення події, що перевіряється, або ін­формація про неї почерпнута з інших джерел.

Цілями перевірки показань на місці можуть бути: а) уточнення окремих обставин, наприклад, де саме знаходиться пункт, в якому відбувалися події; хто і де перебував; звідки і хто з'явився; що і куди переміщалося і т.д.; б) відшукання ще не виявлених слідів події, котрі повинні бути, якщо показання відповідають дійсності; в) «ви­пробування на поінформованість», тобто вказівка на реально існу­ючі деталі обстановки, знання яких свідчить про поінформованість особи про подію; г) перевірка об'єктивності суперечливих показань двох і більше осіб, що перебували, за їх словами, на місці події.

Перевірка показань на місці — це досудова слідча дія, яка по­лягає в зіставленні і порівнянні змісту сліду пам'яті суб'єкта кри­мінального процесу з реальною обстановкою на місці.

У радянському законодавстві України перевірка показань на місці як самостійна дія була відсутня, а її перевірочна функція роз­глядалася як тактичний прийом і входила до складу слідчої дії «Від­творення обстановки і обставин події».

Перевірка показань на місці є близькою до огляду, оскільки вона також проводиться на місці події, де суб'єкт спостерігав матері­альну обстановку. Однак огляд за своєю сутністю відрізняється від перевірки показань. При огляді суб'єкти сприймають і досліджу­ють обстановку місця події, а тому огляд є активною дією. У ході перевірки суб'єкт, перебуваючи на місці події, порівнює реальну обстановку з уявним образом (слідом пам'яті) і повідомляє, демон­струє, що реальна обстановка збігається з його ідеальним відобра­женням, про яке він розповів на допиті.

Перевірка показань на місці схожа з впізнанням, оскільки впіз­наючий порівнює об'єкт, що впізнається, зі змістом уявного обра­зу — сліду пам'яті. При перевірці суб'єкт показує на місці реаль­ний предмет, схожий на той, який спостерігав раніше і запам'ятав. При впізнанні суб'єкт для пошуку схожого об'єкта, що впізнаєть­ся, вибирає його з декількох однорідних, а при перевірці на місці суб'єкт не вибирає об'єкт, що впізнається, серед однорідних, оскіль­ки цю умову практично не можливо виконати.

Такі деякі відмінності перевірки показань на місці від схожих слідчих дій.

1.2. Підготовка до перевірки показань на місці

Підготовка до перевірки показань включає: попередній допит, рекогносцировку, планування і тактико-технічне забезпечення слід­чої дії. Для перевірки показань характерною є ситуація, коли обви­нувачений, підозрюваний, потерпілий чи свідок заявляє, що він добре запам'ятав певне місце, його розташування в просторі і може показати, як туди пройти, яку він бачив і запам'ятав обстановку, показати окремі предмети.

Перед перевіркою слідчий допитує особу, показання якої пере­віряються, уточнює, чи дійсно свідок знає це місце, як повно він описує його, який маршрут до місця і, головне, чи готовий він доб­ровільно показати і розповісти про все сприйняте. Добровільну зго­ду особливо важливо встановити, якщо перевіряються показання обвинуваченого, його щирий намір доказати якусь обставину. Слід мати на увазі, що обвинувачений може використати перевірку по­казань на місці для втечі, встановлення зв'язку зі співучасниками і т. под.

Рекогносцировка — це попереднє ознайомлення слідчого з місцем, де проводитиметься перевірка. Слідчий згідно з показан­нями особи, що перевіряється, повинен пройти по маршруту і перш за все сам переконатися, що реальна обстановка місця події відпо­відає показанням, а там, де є прогалини, зробити помітки, щоб уточ­нити їх в ході перевірки. На рекогносцировку бажано запросити техніка-криміналіста, який фіксуватиме перевірку показань.

Планування. Після рекогносцировки слідчий складає план,
визначає учасників перевірки, «програє» маршрут руху, погоджує
охорону перевірки, вибирає час її проведення. Перевірка прово­
диться в основному в світлий час доби, доцільніше, коли інтенсив­
ність руху на маршруті проходження зменшується. Саме місце охо­
роняється особливо. Разом з технічним помічником слідчий намі­
чає «опорні точки», де треба зупинити рух для уточнення маршруту,
і «точки зйомки», із яких буде здійснюватися фіксація. При підго­
товці до перевірки показань на місці слід повторно допитати осо­
бу, чиї показання перевірятимуться, з метою уточнення і деталіза­
ції відомостей про обстановку і предмети на місці майбутньої пе­
ревірки, маршруту руху до нього і визначення основних орієнтирів
на місцевості.

1.3. Особливості тактики перевірки показань на місці

При перевірці показань на місці обов'язковою є участь особи, чиї показання перевіряються. Якщо особа відмовляється брати участь у перевірці, слідча дія не проводиться, вірогідність пока­зань перевіряється іншими засобами.

Після збору учасників перевірки слідчий пояснює всім її учас­никам (понятим, фахівцям, технічним помічникам), крім особи, чиї показання перевіряються, мету слідчої дії, розповідає про примір-ний маршрут руху і засоби, зачитує з протоколу допиту деякі момен­ти з тим, щоб поняті знали, яким шляхом поведе особа, що переві­ряється, які предмети вона обов'язково повинна показати, підтверд­жуючи об'єктивність своїх показань. Ці обставини слід відзначати в протоколі.

Основним тактичним правилом проведення перевірки показань на місці є самостійність дій особи у виборі маршруту руху і пока­зу об'єктів, що ілюструють її пояснення. Якщо той, хто перевіря­ється, — особливо небезпечний злочинець, то його з'єднують з конвоюючим наручниками (один наручник — на руці того, хто пе­ревіряється, другий — на руці конвоїра). Для цих цілей наручники бажано роз'єднувати тросиком або ланцюжком на 20—50 см. Тоді обвинувачений завжди буде слідувати декілька попереду конвоїра. Інакше на фотознімках, відеозапису створюється видимість, що того, хто перевіряється, веде конвоїр. На це обвинувачувані іноді посилаються в суді. Зрозуміло, в подібних випадках охорона не об­межується одним конвоїром, звичайно це група з кінологом.

Тактична схема цієї слідчої дії виглядає так. Після прибуття учас­ників слідчої дії в пункт, звідки намічено розпочати перевірку по­казань, слідчий шляхом постановки запитання пропонує особі, чиї показання перевіряються, зазначити шлях до місця події, і вся гру­па рухається вказаним нею маршрутом. При цьому особа, чиї по­казання перевіряються, повинна рухатися декілька попереду інших учасників, показувати місця і об'єкти, пов'язані з розслідуваною подією, давати пояснення з приводу події, що відбулася, і супровод­жувати їх демонстрацією окремих об'єктів. Прибувши на місце події, особа, чиї показання перевіряються, вказує його загальні кор­дони, обстановку, предмети і обставини, про які вона раніше дала показання, пояснює їх зв'язок із подією, що перевіряється, указує на зміни, що відбулися в обстановці. З метою конкретизації і пере­вірки раніше отриманих показань особі, що перевіряється, можуть бути поставлені уточнюючі, деталізу ючі і контрольні запитання. Характерним тактичним прийомом є те, що особа, чиї показання перевіряються, дає пояснення з «випередженням». Наприклад, якщо вона повідомляє про подію, що відбулася на певному місці, то по­передньо в присутності понятих на деякому віддаленні від нього розповідає про деталі обстановки, а потім, наблизившись до об'єк­та, вказує на них, підтверджуючи цим правильність свого повідом­лення.

При перевірці показань на місці необхідно повністю виключи­ти можливість якогось підказування або навіювання. Навіть помі­тивши деяку невідповідність фактичних даних, що містяться в по­казаннях і навколишньому оточенні, не варто квапитися з вказів­кою особі, що перевіряється, на цю обставину.

Аналізуючи показання і результати їх перевірки на місці, треба мати на увазі, що їх відповідність говорить лише про те, що даній особі відома обстановка події. Завдання слідчого — встановити, чи є джерелом цієї поінформованості особисте перебування даної особи на цьому місці в момент події злочину або її поінформова­ність виходить з іншого джерела.

При доборі та інструктажі понятих слід враховувати, що пере­вірка показань на місці вимагає від них особливої уваги, щоб вони могли не просто засвідчити факт провадження слідчої дії та її ре­зультат, а вникнути в хід події і свідомо засвідчити, а при необхід­ності підтвердити, як саме відбувалася дія, чи слідувала дана особа на місце перевірки самостійно або її привели, сама розповідала про деталі обстановки або підтверджувала правильність сказаного іншими і т. под.

1.4. Фіксація перевірки показань на місці

Перевірка показань — суцільна слідча дія, яка потребує ретель­ного керівництва нею, організації і управління її процесом. Тому слідчому не слід самому здійснювати фіксацію перевірки показань. Для цього треба запрошувати фахівців, особливо якщо передбача­ється відеозапис, кінозйомка або фотозйомка.

Слідчий ще при складанні плану і рекогносцировці позначає «опорні точки», з яких буде здійснюватися фіксація. Вибір ракур­су має при цьому велике значення. Щоб показати, що той, кого пе­ревіряють, сам веде групу по маршруту, слід вибрати бокову точ­ку зйомки, причому з двох боків: з боку конвоюючого і з боку осо­би, що перевіряється. Не рекомендується знімати маршрут групи ззаду, треба вибирати точку зйомки декілька попереду, з боку зні­мати рух панорамним способом, пропускаючи групу, що рухаєть­ся. Пошук особою, що перевіряється, окремих предметів слід зні­мати вузловою і детальною зйомкою, а ознаки предметів — круп-номасштабно.

Для фіксації окремих етапів перевірки показань на місці доціль­но використовувати фото-, кінозйомку або відеозапис. При цьому прагнення практичних працівників запам'ятати саме той момент, коли особа, що перевіряється, вказує на щось, є зайвим. Доказове значення мають не відображені на фотографії жести даної особи, а фактичне перебування її на тому самому місці, біля того самого об'єкта, на які вона показувала на допиті перед провадженням пе­ревірки показань на місці.

Показання декількох осіб, що вказують на одні й ті самі місця і об'єкти, перевіряються окремо. Кінофіксацію, відеозапис і фото­зйомку рекомендується проводити з тих самих точок для того, щоб наочніше показати, чи дійсно вказувалися ті самі об'єкти. Так, якщо при пішохідному русі по маршруту особа, що дає показання, руха­ється попереду групи, точку зйомки слід вибирати збоку від марш­руту руху. У разі якщо в ході перевірки показань виявляють і вилу­чають сліди та інші речові докази, цей процес докладно фіксують крупним планом.

Для фіксації показань особи на місці застосовується також скла­дання планів і схем.

У протоколі перевірки показань на місці слід відобразити такі основні моменти: 1) порядок проходження на місце перевірки; зміст показань, що перевіряються; відомості про те, чи підтверджує осо­ба, що перевіряється, ці показання або змінює їх, у чому саме і чому; 2) зміст дій по уточненню показань та їх результати; 3) пояс­нення особи, що перевіряється, якщо результати не підтверджують раніше даних нею показань.

2. ПРОВАДЖЕННЯ ЗМІШАНИХ СЛІДЧИХ ДІЙ ДЛЯ ОДЕРЖАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ІЗ СКЛАДНИХ (СИСТЕМНИХ)

Складні джерела інформації характеризуються комплексним ви­користанням двох простих джерел, що утворюють систему «люди - речі». Тому як засоби вилучення інформації використо­вують: а) прийоми і методи, характерні як для вербальних, так і для нонвербальних слідчих дій; б) прийоми і наукові методи пі­знання, властиві тільки групам змішаних слідчих дій, до яких нале­жать слідчий експеримент і судова експертиза.

2. СЛІДЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

2.1. Поняття, сутність і види слідчого експерименту

Експеримент — це цілеспрямована діяльність, основу якої становить дослідне відтворення в спеціально створених умо­вах явища, що пізнається, події, речі. Відтворення дозволяє по­ставити досліджуваний об'єкт за волею людини в штучні умови і тим самим виключити вплив причин, що важко спостерігаються, на кінцеві результати досліду. Експеримент дає можливість вичле-нувати з існуючого різноманіття причинних зв'язків конкретну за­лежність або закономірність і досліджувати її в «чистому» вигляді.

У фундаментальних науках об'єктами експериментального до­слідження є сама природа, її закономірності і прояви, а в приклад­них—творіння рук людини, її взаємостосунки і взаємодії між людь­ми, їх вчинки і дії в різних сферах дійсності, зокрема при вчиненні злочинів, сутність і існування котрих необхідно довести при роз­слідуванні.

Слідчий експеримент — це досудова слідча або судова дія, що проводиться для перевірки і одержання доказів шляхом ці­леспрямованого впливу на об'єкти, що пізнаються, або їх копії в ході постановки спеціальних дослідів.

Значний внесок у розробку наукових основ слідчого експери­менту зробили Л.Е. Ароцкер, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, О.В. Ду-лов та ін. Однак практичне вирішення цієї проблеми законодавцем здійснено неоднаково: в одних пострадянських республіках перед­бачений слідчий експеримент, в інших — відтворення обстановки , і обставин події. Варто зазначити, що ці слідчі дії розрізняються за джерелами і методами одержання інформації.

Слідчий експеримент відрізняється від близьких йому слідчих дій за джерелом і методами одержання інформації. Так, при огляді джерелом інформації є матеріальні відображення, що зберегли по­дію злочину і в слідчому експерименті джерело інформації стано­вить складну систему «люди <-» речі». Інформація про подію зло- , чину, що міститься в цих джерелах, використовується одночасно в одному пізнавальному процесі. Різними є й методи проведення слід­чого експерименту і огляду. В першому випадку докази перевіря­ють і одержують за допомогою дослідних дій, у другому — дослі­ди не проводяться.

Від перевірки показань на місці слідчий експеримент відрізня­ється сутністю і суб'єктом. Перевірка проводиться особою, яка без­посередньо сприймала подію. Суб'єкт розкриває уявний спосіб шляхом демонстрації (показу) його на реальних предметах матері­альної обстановки на тому ж місці. При слідчому експерименті, навпаки, дослідні дії складають його сутність і служать методом одержання і перевірки інформації. Експеримент може бути прове­дений і у відсутності особи, чиї показання перевіряються, причому в деяких випадках провадження його на тому ж місці, де відбувала- , ся досліджувана подія, не є обов'язковим.

Слідчий експеримент відрізняється також від допиту особи на місці, де відбувалася подія, що перевіряється. Допит без допитува­ного неможливий, тоді як слідчий експеримент може проводитися за відсутності джерела інформації, якщо ця інформація зафіксова­на в матеріалах справи, наприклад, експеримент на встановлення механізму утворення слідів, можливості проникнення через отвір.

Таким чином, слідчий експеримент відрізняється від усіх ін­ших слідчих дій за істотними ознаками: завданням і метою слідчої дії, джерелом інформації, методами вилучення інформації, місцем провадження слідчої дії.

У криміналістичній літературі розрізняють такі види слідчого
експерименту: а) для встановлення можливості вчинення певних
дій; б) для перевірки можливості сприймати органами чуттів яви­
ща, події, об'єкти; в) для встановлення механізму утворення слідів
(механічних, електричних, теплових і т. ін.).

2.2. Організаційні і тактичні принципи провадження слідчого експерименту.

Слідчий експеримент проводиться з дотриманням розроблених криміналістикою організаційних і тактичних положень, які допус­тимо називати загальними організаційно-тактичними принципами. Серед останніх особливе значення мають принципи кримінально-процесуального і морально-етичного характеру, а саме:

— дослідні дії проводяться у точній відповідності з принципа­ми дотримання законності;

— застосування експериментального методу в ході слідчої дії (крім судової експертизи) не допускає зміни і знищення речового доказу;

— експериментальний метод не повинен завдавати фізичнихстраждань, принижувати честь і гідність особи; він має бути безпечним для життя;

— технічні засоби здійснення експериментального методу повинні бути науково обгрунтованими і відповідати морально-етичним вимогам.

Крім того, при організації і проведенні слідчого експерименту необхідно керуватися спеціальними вимогами (положеннями), які можна назвати окремими принципами. До них належать такі: 1) провадження дослідів здійснюється в таких же або максимально наближених до них умовах обстановки, місця і часу; 2) для дослі­дів використовуються ті ж або такі ж об'єкти; 3) кількаразове по­вторення дослідів; 4) зміна умов проведення дослідів.

Провадження дослідів у максимально наближених умовах з використанням тих же або таких же об'єктів не повинно приводи­ти до втрати речових доказів, заподіяння великих матеріальних збит­ків і настання протиправних наслідків; звідси експеримент на тому ж місці проводиться лише у випадках, коли він неможливий в ін­шому місці. Наприклад, експерименти на можливість чути, бачити майже завжди проводяться на тому ж місці, оскільки важко, а іноді і не можна штучно відтворити обстановку, в якій спостерігалася подія, що перевіряється.

Поняття «такий же об'єкт (предмет)» означає, що він повинен мати зовнішню форму і розміри, що збігаються або схожі. Що ж до інших фізичних ознак предмета, то відображення їх у натуральній моделі залежить від цілей експерименту і властивостей дійсного об'єкта, що перевіряються. Так, для встановлення можливості ви­лучення конкретного предмета через отвір у стіні не має значення, із якого матеріалу буде виготовлена модель стіни. Важливо, щоб отвір був у натуральний розмір і повторював форму предмета. Для дослідів із трупом людини досить використовувати звичайний ма­некен, але коли перевіряється, наприклад, можливість переміщен­ня трупа певною особою, то вага манекена повинна відповідати вазі конкретної людини.

Зміна умов провадження дослідів дозволяє встановлювати на­стання події в обмежених рамках, за межами яких воно неможли­во. Так, для встановлення можливості проникнення злочинця в магазин через кватирку не обов'язково, щоб він сам робив це (мо­жливо, він відмовиться брати участь в експерименті, а якщо і поба­жає, то зможе умисно не пролізти). Досить визначити межі розмі­рів грудної клітки людини, що може проникнути через кватирку. Якщо дослідами встановлено, що через кватирку вільно пролазить підліток з об'ємом груди не більше 115 см, то, зрозуміло, підозрю­ваний з об'ємом груди 150 см проникнути через неї ні за яких об­ставин не міг.

Обов'язкова зміна умов дослідів необхідна при перевірці мож­
ливості сприймати явища. Так, водій автомашини з навісним сні­
гоочисником вчинив наїзд на пішохода, який знаходився на сере­
дині вулиці. Оглядовість із кабіни водія була гарною, але він стверд­
жував, що пішохода не бачив, оскільки наїзд трапився в момент
підняття снігоочисного ножа, який частково закриває дорогу. Слід­
чим експериментом було встановлено, що у разі підняття ножа на
допустиму висоту оглядовість дороги зменшується, і на відстані
10м людини середнього росту з кабіни дійсно не видно. У справі
були дані, що людина перебігала вулицю в безпосередній близько­
сті (5—6 м) від машини, коли ніж був піднятий. Отже, водій не міг
бачити потерпілого.

2.3. Підготовка до слідчого експерименту.

''' Слідчий експеримент — складна (системна) слідча дія, у про­вадженні якої використовуються два простих джерела інформації: люди і речі (вербальні і нонвербальні). Експеримент — динамічна дія, сутність якої полягає у провадженні дослідів. Перш ніж прово­дити дослідні дії, тобто експериментувати, необхідна попередня

підготовка до них, що включає: а) прийняття рішення про провад­ження слідчого експерименту; б) визначення цілей, тобто які об­ставини можуть бути встановлені слідчим експериментом; в) ви­значення часу і місця проведення експерименту; г) забезпечення умов, максимально наближених до тієї обстановки, що перевіря­ється; ґ) добір учасників слідчого експерименту; д) підготовка об'єк­тів, необхідних для постановки дослідів; е) складання плану експе­рименту і забезпечення охорони місця його проведення.

Якщо прийнято рішення провести слідчий експеримент, слід чітко визначити його мету, постаратися точно сформулювати завдан­ня і назвати, які нові докази можуть бути одержані, які перевірені або уточнені. Вид слідчого експерименту дозволяє визначати, передба­чати та оцінювати його результати. Не може бути двох результатів: можливо або неможливо. Наприклад, суб'єкт не міг бачити або вчи­нити якісь дії. Такий результат експерименту має значення катего­рично достовірного висновку про те, що цієї події не було: суб'єкт не міг чути, не міг пролізти через отвір і т. под. При позитивних ре­зультатах експерименту доводиться, що суб'єкт вчинив певну дію, наприклад, вліз через кватирку в квартиру, відкрив замок відмичкою і т. ін. Такі висновки оцінюються як імовірні, оскільки факт проник­нення через кватирку прямо не пов'язаний із зникненням майна із квартири. Тому не рекомендується проводити експеримент, якщо заздалегідь будуть відомі його позитивні результати.

Після визначення мети слідчого експерименту необхідно вста­новити місце і час його проведення. Експерименти на визначення можливості існування якогось факту (чути, бачити), як правило, проводяться на тому ж місці, де цей факт був сприйнятий, приблиз­но в той самий час. Для перевірки наявності в людини професій­них навиків, наприклад, намалювати купюру, виготовити підроб­лений бланк документа, відремонтувати годинник і т. под., експе­римент можна проводити в будь-якому зручному місці.

Перед слідчим експериментом слідчий обов'язково повинен побувати на місці, ознайомитися з обстановкою, визначити і пого­дити час провадження експерименту. В будь-якому разі місце ви­значається залежно від мети і виду експерименту.

Особливо суворо слід ставитися до визначення звукової обста­новки, яка була в момент часу події, що перевіряється. Якщо подія, що перевіряється, відбувалася вночі, коли шум вулиці стихає, то і слідчий експеримент треба проводити приблизно в такий самий час, коли стихає шум вулиці.

У деяких видах експерименту, наприклад, на встановлення фа­ктів можливості чути, бачити, виконувати якісь дії (проникнути в отвір і т. ін.), участь особи, чиї показання перевіряються, не обо­в'язкова, а іноді є шкідливою, оскільки обвинувачений майже зав­жди не чує або не бачить, що спостерігають, чують і встановлю­ють як реальний факт інші учасники і поняті. У цьому зв'язку при­сутність обвинуваченого є бажаною як тактичний прийом, що може похитнути його неправдиву позицію. Тому, крім понятих, яких при деяких експериментах повинно бути не менше чотирьох, запрошу­ються статисти — виконавці дослідних дій. Участь фахівця в біль­шості експериментів є бажаною.

Дослідні дії іноді вимагають використання тих об'єктів, що використовувалися в ході встановлюваної події. У цих випадках слідчий добирає схожі за зовнішніми ознаками об'єкти, іноді мо­делює подібні, тобто виготовляє макети, частіше за все холодної і вогнепальної зброї. Реальну зброю використовувати не можна.

2.4. Експеримент, моделювання і реконструкція, загальнонаукові засоби одержання інформації в ході слідчого експерименту

Експеримент — один з найбільш поширених загальних мето­дів пізнання в науці і практиці. Механізм виникнення і сутність взає­модій, що приводять до утворення слідів, не завжди лежать на по­верхні. Для встановлення взаємозв'язку явищ і речей, їх природи і сутності, перевірки можливості існування подій у минулому і ви­никнення в майбутньому, дослідження механізму слідоутворення і пояснення інших обставин, пов'язаних із дослідницькою діяль­ністю, застосовують експериментальний метод.

Таким чином, експериментальний метод — це загальний ме­тод пізнання теорії і практики (І.О. Андрєєв), сутністю якого є відтворення досліджуваної події (явища) шляхом постановки дослідів у штучно створених і керованих спеціальних умовах. Тому в експериментах для провадження дослідних дій використо­вуються ті ж об'єкти (люди, предмети, ділянки місцевості, твари­ни) і лише у виняткових випадках їх заміняють копіями. Досліди проводяться в тих же умовах, Іноді обов'язково на тому ж місці за участю тих же осіб, чиї дії перевіряються'.

' Зрозуміло, що дослідні дії не призводять до вчинення нового злочину, хоча іноді вони пов'язані з заподіянням матеріальних збитків, як цс трапляється, напри­клад, при експериментальному дослідженнітехнічних виробів на міцність.

Моделювання — це загальний метод наукового пізнання (І.Д. Андрєєв, О.В. Вєніков), використовуваний для вирішення теоретичних і практичних завдань у різних галузях знань. В ос­нові цього методу лежить теорія подібності, що дозволяє розкрити зв'язки якісних і кількісних сторін у явищах однакової фізичної природи.

Розрізняють уявне і матеріальне моделювання, відповідно і моделі — уявні і матеріальні (фізичні). Уявна модель — це суб'єк­тивний образ, призначений для абстрактного дослідження логіч­ними методами пізнання. Матеріальна модель — це система реаль­них предметів, використовувана для дослідження подій, явищ, об'єктів.

Моделювання може бути повним, наближеним, натурним, фі­зичним, математичним. Вид моделі і ступінь подібності її оригіна­лу залежать від мети дослідження.

Важливою властивістю моделі є її подібність оригіналу за фі­зичними характеристиками. У криміналістиці це означає, що для виготовлення моделі використовується матеріал, який має такі ж властивості і якості, що перевіряються на моделі. Тому використо­вувані в слідчих діях моделі повинні бути виготовлені тільки з того самого матеріалу, що і справжні об'єкти.

Подібними повинні бути вимоги до тимчасових, а також ситуа­ційних чинників. Так, для провадження експерименту на можли­вість чути обирається такий же час доби, при якому відбувалася подія, що перевіряється. Встановлення можливості спостерігати подію вимагає проведення експерименту на тому самому місці.

Звідси модель — результат діяльності власне моделювання. Це створена конструкція, на якій перевіряються конкретні закономір­ності. Тому конструювання моделі і проведення дослідження на ній — це два самостійних процеси, які слід розрізняти.

Реконструкція — відтворення, відновлення матеріальної обста­новки або предметів за раніше відомою інформацією. Джерелами інформації для реконструкції є люди: свідки, потерпілі, обвинува­чені, а також речі — різні матеріальні сліди, що відобразили подію злочину. Тому реконструкцію можна здійснювати: а) за матеріала­ми справи, використовуючи, наприклад, протокол огляду, фотознім­ки і т. ін.; б) за ідеальними відображеннями, по пам'яті.

Сутність реконструкції як діяльності полягає у відновленні об'єкта, що раніше існував, для цілей наукового і практичного пі­знання. Реконструкція є схожою з моделюванням, оскільки відтво­рений предмет або система предметів становлять натурну модель, а самий процес — моделювання. Однак це лише зовнішня схожість. Реконструйована модель — це натуральна копія реального об'єк­та, виготовлена в масштабі один до одного. Саме в слідчих діях частіше за все використовуються моделі в натуральну величину. Виготовлений в ході моделювання предмет — це модель також ре­ального об'єкта, але побудована з дотриманням принципів подіб­ності. Тому модель може мати будь-які розміри, тоді як реконстру­йований предмет — тільки натуральну величину.

Реконструкції властива мета діяльності, вона дозволяє одержу­вати інформацію від людини, поінформованої про обставини, що цікавлять слідство. Дійсно, коли потерпілий відновлює картину мі­сця події, він розкриває зміст уявного способу в речовому відтво­ренні і, таким чином, здійснює його «матеріалізацію». Суб'єктом реконструкції в цьому разі є тільки очевидець події (свідок, потер­пілий, обвинувачений), що виявив бажання відновити обстановку події в ході слідчої дії.

Реконструкція .,м ійснюється слідчим у ході слідчої дії або фа­хівцем при провадженні судової експертизи. Тому реконструк­ція тут виступає як прийом слідчої дії і може являти собою метод наукового дослідження, наприклад, відновлення особи по черепу (М.М. Герасимов).

Таким чином, реконструкція — це прийом наукового і прак­тичного дослідження, що являє собою натурне відтворення об'­єктів, які раніше існували, та їх систем за матеріальними і іде­альними відображеннями.

2.5. Тактичні прийоми проведення слідчого експерименту та управління ним

У тактиці організації, проведення слідчої дії та управління нею реалізуються її принципи, що визначають прийоми і засоби діяль­ності як предметно-перетворюючої сутності. Слідчий експеримент

у цьому плані являє одну з найбільш програмованих дій, обмеже­них тактико-організаційними і управлінськими началами.

Нагадаємо їх ще раз: 1) проведення експерименту в обстановці (умовах), максимально наближеної до тієї, в якій відбувався факт, що перевіряється; 2) використання в ході дослідів тих самих або таких самих об'єктів; 3) програмування дослідних дій і суворе до­тримання послідовності їх виконання; 5) проведення дослідних дій у декілька етапів.

Тактично найбільш складним є експеримент по перевірці мож­ливості сприймати людиною подію органолептично. Частіше за все експериментальне перевіряються можливості сприймати за допо­могою зору і слуху (бачити — не бачити, чути — не чути). Допус­тимо проводити експерименти по перевірці сприйняття інформації й іншими органами чуттів, наприклад, нюхом — того або іншого виду запаху, дотиком — температури і структури поверхні тіла і т. под.

Особливістю експериментів по встановленню фактів на види­мість або чутність є розосередження джерела інформації та особи, що сприймає її. Як правило, між джерелом інформації, наприклад, людиною, яка закликає про допомогу голосом, знаходиться якась перешкода — стіна, велика відстань, ліс і т. ін. Сприймаючий цю інформацію, як правило, не бачить джерело звука або бачить, але з якихось об'єктивних причин (шум вулиці, транспорту, вітру, пра­цюючих машин) практично не може чути, але стверджує, що в кон­кретних умовах він чув. При підготовці до експерименту така осо­ба підлягає лікарському освідуванню.

Експеримент проводиться на тому ж місці, обирається час доби, коли метеорологічні та інші впливаючі на чутність умови будуть приблизно такими ж. Розслідуючи вбивство на дачі, розташованої на березі моря, слідчому необхідно було визначити точний час вбив­ства. Він знайшов свідків — двох жінок, які у цей день вранці пра­цювали на виноградниках і чули крики про допомогу, що долітали до них із дачі. Дача знаходилася на схилі берегу, на відстані близь­ко 2 км. Між виноградниками і дачею був фруктовий сад. Слідчий двічі проводив експеримент у новий час доби, але результат був негативним. Ознайомившись з результатами експерименту, проку­рор порадив слідчому звернутися в метеослужбу. Фахівець-метео-ролог порадив провести експеримент рано вранці, оскільки в цей час вітер дує з моря і чутність поліпшується. Проведення експери­менту вранці і ввечері показало, що вранці крики і навіть голосна мова чутні на винограднику, а в інший час доби не чутні. Таким чином, додержання всіх умов експерименту забезпечує вірогідність його результатів.

Готувати такий експеримент і управляти ним складно. Існують тактичні рекомендації, назвемо деякі з них.

1. Кількість учасників має бути значною, обов'язково повинні бути помічники слідчого і статисти для виконання дослідних дій.

2. Всі учасники експерименту діляться на дві групи: одна зна­ходиться на місці джерела інформації, а друга — на місці сприйма­ючого суб'єкта. У цьому разі понятих повинно бути не менше чо­тирьох, вони попарно беруть участь при провадженні дослідних дій у кожному місці знаходження учасників експерименту.

3. Групи забезпечуються засобами радіо- або провідного зв'яз­ку, фіксації результатів експерименту, встановлюються сигнали початку і закінчення дослідних дій. Керує слідчим експериментом слідчий. Фіксація результатів експерименту здійснюється одночас­но в двох місцях після закінчення кожної дослідної дії. Зрозуміло, такий слідчий експеримент має бути ретельно спланований.

4. Досліди обов'язково повторюються в трансформованих умо­вах, наприклад, змінюються гучність голосу і зміст тексту. Спочат­ку фрази вимовляються тихим, потім середнім і гучним голосом, іноді відтворюються крики, наприклад: «Караул! Допоможіть! Ря­туйте!» Змінюється відстань між джерелом інформації і сприйма­ючою особою, вводяться перешкоди, наприклад, сторонній шум транспорту, коли це диктується умовами експерименту.

5. Оскільки учасники і поняті розділені на дві групи, одні спо­стерігають тільки дії учасників у місці джерела інформації, а інші — у місці знаходження особи, чиї показання перевіряються. Експери­мент рекомендується проводити в два етапи, тобто після проваджен­ня всіх дослідних дій поняті повинні помінятися місцями і експе­римент необхідно повторити ще раз, про що обов'язково відзнача­ється в протоколі.

Слідчий експеримент на встановлення механізму утворення слі­дів найбільш близький до судової експертизи, але не адекватний їй. Він частіше за все проводиться для встановлення взаєморозташу-вання слідоутворюючих об'єктів у момент події, наприклад, потер­пілого і транспортного засобу; знаряддя в руці злочинця і положення жертви; способу проникнення, механізму злому перешкоди або за­микаючого пристрою; настання конкретних подій при певних обставинах (самозаймання змоченого маслом клоччя, неправильно скла­дованого кам'яного вугілля і т. ін.). Складність таких експеримен­тів очевидна, оскільки для їх провадження потрібно відтворити ре­альну обстановку, а це не завжди можливо. Тому такі завдання ре­комендується вирішувати за допомогою експертизи.

У криміналістичній тактиці особливе місце посідає тактичний експеримент (О.В. Дулов і П.Д. Нестеренко, 1971). Такий експери­мент інтерпретується вченими по-різному. Одні з них вважають, що тактичний експеримент — це прийом, інші вбачають у ньому вид слідчого експерименту або нову слідчу дію, що народжується.

Тактичний експеримент — це вид слідчого експерименту, який проводиться для встановлення поінформованості особи про факти, що цікавлять слідство. Експеримент передбачає шту­чне створення обстановки, що спонукає особу добровільно вико­нувати дії, які розкривають зміст відомої тільки їй інформації.

Цей експеримент застосовується для викриття співучасників злочинів у стадії як їх вчинення, так і підготовки та приховування. Він розкриває в осіб наявність попередньої злочинної змови, слу­жить засобом реалізації оперативних матеріалів. Від звичайних видів слідчого експерименту тактичний експеримент відрізняєть­ся специфічними ознаками, до яких можна віднести:

а) включення в його зміст елементів оперативно-розшукової діяльності;

б) проведення двома стадіями, перша з яких включає оператив-но-розшукові дії, а друга — слідчі;

в) здійснення дослідних дій в реальних умовах. При цьому осо­бу, чия поінформованість перевіряється, на першій стадії не пові­домляють про провадження експерименту; на другій стадії експе­рименту їй розкривають сутність здійснених нею умисних дій від­повідно до створеної штучної обстановки і проводять слідчу дію, наприклад, затримання з речовим доказом.

Тактичний експеримент визначають як специфічний, заздале­гідь запланований перехід сукупності оперативних заходів у про­цесуальне фіксовану слідчу дію — слідчий експеримент у резуль­таті встановлюваних дій причетних до вчинення злочину осіб, що могли бути вчинені ними тільки внаслідок знання певних обста­вин, одержаних у ході злочинної змови, до експерименту1 .

Сутність тактичного експерименту нагадує тактичну операцію, в якій поєднуються організаційні, тактичні і слідчі дії для вирішен­ня одного тактичного завдання. Особливе значення тактичний екс­перимент може мати при виявленні і документуванні ознак коруп­ції, підкупу і хабарництва, розкриття злочинних афер в економіч­них злочинах, для встановлення, наприклад, змови при одержанні пільгового банківського кредиту і т. ін. На нашу думку, тактичний експеримент — це майбутня самостійна дія, яка поки що перебу­ває у стадії формування і розробки її теоретичних основ. У даний час тактичний експеримент— це тактична операція, розробка тео­ретичних основ і практичного застосування якої є необхідними.

Оцінка результатів слідчого експерименту має практичне зна­чення для використання їх у доказуванні. Якщо встановлена мож­ливість вчинення певної дії, то це не означає, що вона обов'язково мала місце в дійсності. Якщо буде встановлено, що з місця знаход­ження свідка можна чути крики жертви про допомогу, то це не озна­чає, що свідок дійсно їх чув (він мав можливість чути, оскільки там знаходився, якщо в нього нормальний слух). Таким чином, при позитивних результатах слідчого експерименту прямий зв'язок з подією, що перевіряється, не встановлюється.

Негативний результат експерименту свідчить про відсутність зв'язку між відтвореною обстановкою і подією, що перевіряється. У даних умовах подія, що перевіряється, відбутися не може, отже, її не було взагалі. Тому при встановленні факту неможливості сприй­мати в даних умовах певну подію, вона оцінюється як доказ того, що свідок сумлінно помиляється або говорить неправду, коли стверджує, що безпосередньо сприймав подію.

Отже, негативний результат слідчого експерименту оцінюєть­ся як доказ відсутності явища, що перевіряється, в минулому.

2.6. Фіксація ходу і результатів слідчого експерименту

Слідчий експеримент — це динамічна дія, сутність якої поля­гає у провадженні дослідів. Звідси засоби фіксації повинні не тіль­ки забезпечувати закріплення початкових і кінцевих фаз досліду, а й фіксувати процес досліду. Такими засобами є кінозйомка і відео-запис. Якщо застосовується фотозйомка, то фіксація повинна пред­ставляти покадрову зйомку окремих фаз досліду, наприклад, злом перешкоди, проникнення в отвір, розташування знаряддя відносно слідосприймаючого об'єкта. При фіксації процесів, що повільно розвиваються, наприклад, самозаймання неправильно складованого пального матеріалу, застосовується покадрова зйомка або відеоза-пис. Якщо потрібно зафіксувати швидкоплинний процес, руйну­вання об'єктів при зіткненні, здійснюється швидкісна кінозйомка камерою, що знаходиться в черговому режимі. Так фіксують реаль­ні події на ділянках доріг з інтенсивним рухом. Установлена кіно­камера в черговому режимі починає вести фіксацію після появи в полі її огляду конкретного заданого епізоду, події. Оперативна ка­мера може стежити і подавати сигнал на пульт спостереження за викраденими автомашинами, якщо злочинці не встигли поміняти номерні знаки.

Особливо велике значення мають одержати засоби зняття ін­формації з електронних економічних та інших мереж, комп'ютерів з метою встановлення ознак злочинів. Така інформація, включена в тактичну операцію, дозволить цілеспрямовано вести боротьбу з корупцією і організованою злочинністю взагалі.

МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ НЕЗАКОННОГО ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ

План лекції.

1. Криміналістична характеристика.

2. Особливості порушення кримінальних справ і виникаючі при цьому слідчі ситуації

1. Криміналістична характеристика.

Зростання незаконного обігу наркотичних засобів на території України набуває все більш загрозливих розмірів. Прогресуюче зло­вживання наркотиків негативно позначається на соціальному роз­витку суспільства, завдає величезної шкоди здоров'ю людей, приз­водить до деградації особистості. Наркоманія сприяє вчиненню інших злочинів, створює умови для формування наркоринку, зло­чинних груп і спільнот, пов'язаних з міжнародним наркобізнесом, різними мафіозними структурами.

Сплеск наркоманії і незаконного обігу наркотиків припадає на перші роки становлення незалежності України. Тільки в 1992— 1994 рр. було вилучено з наркообігу 64 т наркотичної сировини (макової соломи), а митним контролем вилучено 7 т різних нарко­тичних засобів, із них у 1992 р. — 37 кг, а в 1994 р.— у десять разів більше.

Національна програма боротьби зі зловживанням наркотични­ми засобами і незаконним їх обігом в Україні поки ще не дає очіку­ваних результатів. Тому посилення боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, розкриття і розслідування таких злочинів ста­новить одну із сучасних проблем науки криміналістики взагалі і криміналістичної методики зокрема.

Законодавець передбачив декілька кримінальних норм за зло­чини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, зокрема за незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання або збут наркотичних засобів, а також організацію або держання домів для вживання наркотичних засобів, схиляння до споживання наркотиків, порушення правил обліку і відпустки нар­котичних засобів.

Злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, відрізняються баготоепізодністю, триваючим характером, наявніс­тю посередників, що здійснюють переміщення наркотичних засобів, організаторів домів для вживання наркотиків, виробників, роз­повсюджувачів наркотиків. При цьому дії більшості з них утворю­ють самостійний склад злочину, наприклад, організація і держання домів, посів і вирощування і т. под.

Предметом безпосереднього посягання для злочинів, пов'яза­них з незаконним обігом наркотиків, у кінцевому результаті, є жит­тя і здоров'я людини, а знаряддями вчинення злочину — наркотич­ні засоби.

Наркотичні засоби — це група речовин різної природи рослин­ного або синтетичного походження, зловживання якими веде до розвитку наркоманії. Наркотики викликають стан ейфорії, а відсут­ність їх в організмі приводить до депресії, виснаження організму і смерті.

Відповідно до міжнародної конвенції 1961 р. всі наркотичні засоби поділяють на чотири групи.

До першої групи відносять опійний мак та його похідні: опій, опій технічний (сирець), морфін, морфілонг, кадеїн, етилморфін, героїн, макову солому, а також синтетичні препарати з морфійопо-дібними властивостями. Ці наркотики викликають ейфорію, зне­болювання, полегшення страждань.

Другу групу складають наркотичні засоби, що стимулюють особливий стан нервової системи: кокаїн, кофеїн, первітон, ефед-рін і т. ін.

Третя група — це барбітурати і снотворні, крім барбаміла, бар-бітана-натрія і т. под.

У четверту групу входять похідні коноплі (маньчжурської, ін-дійськдї). Це — марихуана, гашиш, гашишне масло різного ступе­ня обчищення.

За медичним критерієм наркотичні засоби поділяють на психо­тропні і прекурсори.

Психотропні наркотики — це група лікарських препаратів, здат­них впливати на психічні функції людини. Зловживання ними приз­водить до розладу здоров'я, психіки людини, викликає психоз. Це такі препарати, як седуксен, фенамін, сіндокарб, мескалін, ДЛК.

Прекурсори — це синтетичного або рослинного походження речовини побутового чи медичного призначення, що мають хіміч­ну структуру і властивості, схожі з наркотичними, а при вживанні викликають депресію, галюцинації, що тягнуть за собою розлад здоров'я і захворювання на наркоманію.

Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин, їх анало­гів і прекурсорів затверджений 7. лютого 1996 р. Комітетом по конт­ролю за наркотиками Міністерства охорони здоров'я України. Він включає чотири таблиці наркотичних засобів, що становлять різ­ний ступінь небезпеки для здоров'я людини при зловживанні ними.

Спосіб вчинення злочину полягає у введенні в організм людини наркотичних засобів. Оскільки наркотичні засоби можуть знаходи­тися у вигляді твердих, сипучих, рідких або газоподібних утворень, остільки способи їх введення в організм є різними. Так, тверді таб­летки, порошки приймають ковтанням, рідкі п'ють або за допомо­гою шприца вводять у вену, газоподібні наркотики вдихають через рот, ніс. Іноді тверді наркотики (гашиш, план, анаша) жують або змільчують і курять. Деякі прекурсори підігрівають і вдихають їх пари і т. ін. Так, при колективному вживанні наркотиків останні або курять по черзі, або в закритому приміщенні випаровують (спалю­ють), і всі дихають газоподібним наркотиком.

Вчинення злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотич­них засобів, — це складна дія, що включає, крім безпосереднього введення наркотичної речовини в організм людини, певну підго­товку. До останньої відносять такі операції з наркотичними засо­бами, як виготовлення, посів, вирощування, збут, придбання, збе­рігання, перевезення, пересилання, організація, облік, одержання, крадіжка і розкрадання (привласнення) — все це елементи підго­товки складного способу — введення наркотику в організм. Біль­шість способів підготовки окремо або в сукупності утворюють са­мостійні склади злочинів (розкрадання наркотичних засобів, неза­конне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання наркотичних засобів без мети збуту).

Слідова картина. Складний спосіб вчинення злочинів, пов'я­заних з незаконним обігом наркотиків, створює умови для утво­рення слідів у стадії підготовки і безпосереднього виконання зло­чину, тобто введення наркотику в організм людини.

Тому треба розрізняти слідову картину способу підготовки до вчинення злочину і слідову картину безпосереднього його вико­нання. В усякому разі наведене вище розмаїття способів підготов­ки і вчинення злочину свідчить'про складну і різноманітну слідову картину. Тут можуть мати місце всі форми взаємодії людей і речей, як складні, так і прості. Тому при розслідуванні незаконного виго­товлення наркотичних засобів, придбання, зберігання, обліку, відпустки, перевезення або пересилання наркотичних засобів треба шукати порушення правил виробництва (інструкції технологічних процесів, журнали з техніки безпеки і т. ін.). Якщо йдеться про від­пустку, то сліди концентруються в бухгалтерських і облікових до­кументах, а під час перевезення — в дорожньо-транспортних на­кладних, трасологічних слідах і т. под. Тут можуть бути майже всі сліди людини, транспортних засобів, машин, верстатів, потокових ліній, що виготовлюють наркотики.

Більш чітко виражена слідова картина введення наркотику в організм — це наявність шприців, банок, склянок з наркотиком, сліди уколів у вену, залишки упаковок від наркотиків. Якщо нарко­тик вводиться курінням, то треба шукати недопалки, засоби для здрібнювання макової соломи, листів коноплі, м'ясорубки, сікачі, дерев'яні коритця, засоби виготовлення мундштуків, пристосувань для набивання цигарки, трубки для куріння, у приміщеннях — за­пах наркотику і т. ін. Навіть у найпростішому випадку важко пере­лічити всі можливі сліди. Однак у ході огляду їх завжди треба про­гнозувати за видом взаємодіючих об'єктів «людина - людина», «людина - річ», «річ - річ».

Необхідно зазначити, що особливістю слідової картини злочи­нів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, є їх мак­роскопічні і мікроскопічні розміри, що вимагають контрастного висвітлення і оптичних засобів виявлення та дослідження.

Особа злочинця, пов'язаного з незаконним обігом наркотиків, має особливе значення для розуміння предмета посягання і спосо­бу вчинення злочину. Для розглянутих складів злочинів (а їх 11 у чинному КК і 19 у проекті нового КК) єдину характеристику особи злочинця навряд чи можна скласти, оскільки між виготовленням наркотичного засобу і його вживанням наркоманом розташовуєть­ся мережа посередників, що займаються: а) виготовленням і б) ре­алізацією наркотичних засобів. Перша група осіб являє собою ор­ганізовану спільноту з виробництва (виготовлення) наркотиків і включає виготовлювачів, виробників, посередників-скупників, які поставляють наркотики оптовому скупнику, а той за допомогою перевізників доставляє їх помічнику групи по реалізації. Останній через оптових скупників дрібними порціями передає наркотики в мережу продавців, безпосередньо зайнятих реалізацією наркоти­ків

Таким чином, від виготовлювача до споживача наркотик про­ходить складний шлях, наприклад, Пакистан — Європа, в якому задіяні різноманітні особи злочинної організації. Очолює її, як пра­вило, раніше засуджений авторитет, котрий добре орієнтується в наркобізнесі, пов'язаний з корумпованими державними чиновни­ками. Він безпосередньо не займається скупкою або продажем нар­котиків, а лише фіксує операції, концентрує і розподіляє прибуток, відмиває «брудні» гроші.

Виробниками сировини і наркотичних засобів виступають різ­ні категорії населення, що займаються вирощуванням наркотичних культур (мак, конопля, кокаїновий кущ, ефедра). Особи, що працю­ють на фармацевтичних і хімічних підприємствах, викрадають, привласнюють наркотики. Це службовці, інженери, завідувачі скла­дів, рухом наркотичних засобів, тобто грамотні люди, фахівці-хімі-ки, здатні в домашніх умовах організувати хімічне виробництво наркотиків, «підпільний цех».

Скупники — оптовики здійснюють незаконну скупку і реалі­зацію сировини, готової продукції великими партіями. Це особи, орієнтовані на одержання прибутку і понадприбутків, з великими зв'язками в злочинному світі, ділками-виробниками наркотиків. Оптовик є, як правило, організатором, він фінансує операції, сте­жить за витратою «чорної каси».

Перевізники — це дрібні збувальники, перекупники, яких ви­користовують оптовики. Перевізниками нерідко є випадкові особи з числа знайомих, родичів, що працюють на залізничному, повіт­ряному транспорті.

Споживачі наркотиків — це особи, що постійно або нерегу­лярно приймають наркотики, власне наркомани. Нерегулярно прий­мають наркотики частіше за все молоді люди (учні загальноосвіт­ніх і спеціальних шкіл). Вони характеризуються відсутністю до­статньої волі, піддаються впливу хуліганів, легко вступають у контакт з наркоманами, починають приймати наркотики, як прави­ло, через цікавість, бажання відмітитися, одержати «кайф».

Наркоман — це хвора людина, він млявий, малорухомий, украй виснажений, мало цікавиться їжею. Його бажання — це придбання і прийом наркотику. Перебуваючи у пригніченому стані «наркотич­ного голоду», він може бути агресивним, вчиняє крадіжки, грабе­жі, проте після прийому наркотиків відчуває полегшення, ейфо­рію, відчуття припливу сил, спраги діяльності. Ейфорія швидко проходить, наступають апатія, пригніченість, спустошеність, не­охайність у зовнішньому вигляді.

2. Особливості порушення кримінальних справ і виникаючі при цьому слідчі ситуації

Особливості порушення кримінальних справ про незаконний обіг наркотичних засобів обумовлені різноманітністю обставин, пов'язаних з поняттям предмета безпосереднього посягання — наркотичними засобами, їх кількістю і способом їх використання для вчинення злочину. Дійсно, на початку розслідування слід не тільки встановити приналежність виявленого об'єкта (твердого, си­пучого, рідкого, газоподібного) до групи наркотиків, психотроп­них речовин, прекурсорів або їх аналогів, а й точно визначити їх кількість, оскільки від розміру наркотичного засобу залежить вид відповідальності — кримінальна чи адміністративна. Крім цього, треба встановити спосіб вчинення злочину, тобто в який спосіб наркотик використовувався як засіб заподіяння шкоди здоров'ю людини.

Незаконний обіг наркотичних речовин характеризується таки­ми способами вчинення, які утворюють одну із ознак злочину. За чинним законодавством розрізняють виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання, контрабан­ду, крадіжку, шахрайство, вимагання, привласнення, розтрату, зловживання, виготовлення і підроблення документів на одержання наркотичних засобів, їх незаконну видачу і введення, організацію і надання приміщень для введення в організм наркотичних засобів.

Спосіб — це вид взаємодії суб'єкта з предметом діяльності, тобто система «злочинець <-> предмет безпосереднього, посягання» (наркотичний засіб). Звідси за способом суб'єктів злочину прийня­то поділяти на «своїх» — посадові і матеріально-відповідальні особи (начальники баз, відділів, завідувачи складів, аптек) і «чужих», які не мають доступу до наркотичних засобів. Перші вчиняють злочи­ни шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим ста­новищем, а другі — шляхом крадіжки, грабежу, вимагання, шах­райства. Таким чином, виникають дві ситуації: «розкрадання» і «кра­діжка».

В ситуації «розкрадання» про ознаки злочину слідчому, органу дізнання стає відомо з повідомлень і заяв громадян, керівників під­приємств, організацій внаслідок нестачі, виявленої різними пере­вірками, ревізіями, інвентаризацією, а також із публікацій преси, явки з повинною. Тут ознаки злочину не завжди очевидні і потре­бують попередньої перевірки.

В ситуації «крадіжка» ознаки злочину частіше за все очевидні, хоча і потребують перевірки. Звідси в такій ситуації кримінальну справу порушують за матеріалами різних відомчих перевірок, ре­візій, які керівник підприємства, установи, де виявлена нестача, надсилає в правоохоронні органи.

В ситуації «крадіжка» орган дізнання або слідчий самі переко­нуються в наявності факту злочину і його ознак. У цьому разі лише іноді (у випадках інсценування) проводиться попередня перевірка. Тому кримінальна справа в ситуації «крадіжка» порушується за фактом виявлення ознак злочину.

Особлива роль у безпосередньому виявленні ознак злочину в справах про незаконний обіг наркотичних засобів відведена орга­нам дізнання, засоби і прийоми збирання інформації в них більш різноманітні, ніж у слідчого. Крім цього, на органи дізнання зако­ном покладені функції виявляти ознаки злочину і осіб, що його вчинили (ст. 103 КПК). Тому в 98 % ознаки злочину виявляють ор­гани дізнання і тільки в 2 % — слідчі після оцінки заяв і повідом­лень самостійно1 .

' Див.: Одєрип А.В. Расследованиє прсступлсний о нєзаконном обращении наркотичсских средств: Авторсф. дис. ...канд. юрид. наук. X., 1998. С. 8.

Таким чином, поряд із ситуаціями «розкрадання» і «крадіжка» виникає третя, яку умовно можна назвати «оперативні матеріали». За своїм значенням і частотою на першому місці повинна стояти ситуація «оперативні матеріали», а далі «розкрадання» і «крадіжка».

Відповідно до ситуацій, що складаються, кримінальні справи про злочини, пов'язані із незаконним обігом наркотичних засобів, частіше за все порушують:

1) за фактом безпосереднього виявлення ознак злочину — си­туації «оперативні матеріали» і «крадіжка»;

2) за матеріалами різних відомчих перевірок — ситуація «роз­крадання».

3. Організаційно-тактичні дії слідчого в типових ситуаціях початкового етапу розслідування

На початковому етапі провадження по справах про незаконний обіг наркотичних засобів слідчий організує проведення слідчих дій: а) за фактом безпосереднього виявлення ознак злочину і б) за мате­ріалами відомчих перевірок. Розглянемо їх.

А. Організаційні і тактичні дії слідчого при порушенні кри­мінальної справи за фактом безпосереднього виявлення ознак злочину

При цій формі порушення кримінальної справи мають місце дві слідчі ситуації: «оперативні матеріали» і «крадіжка».

Ситуація «оперативні матеріали» виникає внаслідок оператив-но-розшукової діяльності органу дізнання по виявленню ознак зло­чину і особи, яка вчинила його, коли орган дізнання або слідчий безпосередньо встановлюють ознаки злочину, наприклад у ході огляду виявленого посіву коноплі, маку та іншої сировини; під­пільної «лабораторії» з переробки і кустарного виготовлення нар­котичних речовин; при затриманні з доказами збувальника-продав-ця; при огляді на КПП транспорту, особистого багажу; нарешті, при виявленні приміщення, де відбувається незаконне введення наркотиків в організм людини. Огляд місця події в цих випадках дозволяє виявити речовини, схожі на наркотичні, вилучити засоби їх виготовлення (м'ясорубки, сита, склянки для перегонки, нагрі­вальні прилади, дистилятори, шприци і т. ін.), відібрати зразки і надіслати їх на попереднє дослідження фахівцю.

Хоча виявлені факти очевидні, проте вони не завжди містять ознаки злочину. Наприклад, продавець-збувальник, затриманий з порошкоподібною речовиною білого кольору, заявляє, що це не наркотик, або визнає, що речовина є наркотичною, але вона вико­ристовується для власного вживання, знеболювання. В цьому разі необхідна попередня перевірка, яку орган дізнання звичайно про­водить протягом доби.

При затриманні проводиться перегляд особистих речей, огляд одягу, де можуть бути виявлені сліди наркотичних речовин або си­ровини. Затриманого піддають медичному освідуванню.

Отже, в ситуації «оперативні матеріали», розпочинаючи розслі­дування, слідчий має достатній матеріал для планування слідчих дій. Якщо затриманий підозрюваний, проводяться допит, огляд за міс­цем проживання, а якщо він не проводився, — медичне освідуван-ня, огляд одягу, призначається хімічна експертиза для встановлен­ня виду, властивостей наркотичної речовини, її походження.

Встановлені свідки, як правило, допитуються перед допитом підозрюваного. Таким чином, у ситуації «оперативні матеріали» проводяться такі невідкладні дії: затримання, освідування, огляд місця події, одягу, допит свідків і підозрюваного.

Ситуація «крадіжка» належить до очевидної, яку виявляє час­тіше за все орган дізнання або слідчий у ході огляду місця події. В цій ситуації наркотичні засоби викрадають шляхом крадіжки або грабежу, шахрайства і вимагання. В таких випадках злочинець ча­стіше за все наркоман або пов'язаний з наркобізнесом. До моменту огляду він невідомий. Ситуація характеризується такими особли­востями: злочинець «чужий», наркотичні засоби відсутні, потерпі­лий — матеріально-відповідальна особа — відомий, сліди проник­нення в сховище, частіше за все очевидні. Розслідування розпочи­нається з огляду місця події, дослідча перевірка не проводиться. Після огляду обов'язково призначають ревізію для встановлення матеріальних збитків. При огляді місця події слід установити: чи дійсно мав місце злом перешкоди, замикаючих пристроїв або це інсценування. Якщо в стіні пророблений отвір, то треба з'ясувати, чи проникав злочинець через цей отвір і чи витягав через нього викрадені предмети.

Огляд проводиться з додержанням звичайних методик, відомих із тактики і трасології. До огляду бажано залучати матеріально-відповідальну особу, яка за пропозицією слідчого може повідомити: що викрадено, скільки, в якій упаковці, де розташовувалося, в якому порядку. Останнє важливо для цілеспрямованого дослідження обстановки, встановлення механізму злочину: як пересувався зло­чинець, яких предметів торкався, тобто де обов'язково повинні бути сліди рук, ніг, запаху, які треба виявити і вилучити.

Слід пам'ятати, що наркотичні речовини і препарати у твердо­му і рідкому станах ретельно упаковані, і якщо коробки розкрива­лися або їх тримали в руках, то на них обов'язково залишаються сліди рук.

Крадіжка імпортних наркотиків на республіканському медич­ному складі була розкрита через півроку, коли у випадково затри­маного водія в гаражі були виявлені порожні ламіновані коробки з-під наркотичних речовин, на яких були сліди рук, що послужили підставою для розкриття і затримання всіх членів злочинної групи.

Сліди на місці події дозволяють будувати версії про особу зло­чинця. При огляді районної аптеки на підлозі валялась розірвана упаковка кодеїну, зникли шприци і дві упаковки морфіну, що до­зволило швидко виявити злочинця-наркомана, який приїхав у село погостювати до брата. Сліди зухвалого нападу і пошуку наркоти­ків нерідко свідчать про дію особи в стані наркотичного голоду­вання.

З місця події, крім слідів, необхідно вилучити зразки упаковки викраденої продукції, облікові документи, а при неможливості — опечатати їх.

Після огляду проводяться допит потерпілого, обшук на робо­чому місці, а іноді і за місцем проживання. Допит потерпілого до­цільніше проводити після закінчення інвентаризації і ревізії. В чи­слі свідків першими допитують товаришів по службі, потім роди­чів, знайомих. Розшук злочинця ведеться від слідів, виявлених на місці події, за видом і призначенням викрадених наркотичних за­собів шляхом перевірки криміналістичних і медичних обліків.

Б. Організаційні і тактичні дії слідчого при порушенні кри­мінальної справи за матеріалами відомчих перевірок

При цій формі порушення кримінальної справи виникає ситуа­ція «розкрадання», яка характеризується наявністю підозрюваного і відсутністю наркотичних засобів. Вона виникає при перевірці заяв і повідомлень, внаслідок відомчих інвентаризацій, ревізій, відібран­ня пояснень, витребування документів, коли встановлюється, що в матеріально-відповідальної особи — завідувача складу, аптеки, кі­оску — виявлена нестача наркотичних засобів.

Розслідування ситуації розпочинається допитом матеріально-відповідальної особи, виявленням і допитом свідків, виїмкою облі­кової і бухгалтерської документації про рух і товарообіг складу, аптеки, бази, фармацевтичного підприємства. Свідків допитують про умови зберігання, спосіб життя завідувача, вид продукції і нар­котичної сировини, що надходить на склад, в аптеку; хто мав до­ступ до них, які особи частіше за все відвідували завідувача складу і т. под.

У цій ситуації перевіряються загальні версії: 1) в організації вчинене розкрадання наркотичних засобів або розкрадання не було, а нестача утворилася внаслідок інших причин; 2) розкрадачем є матеріально-відповідальна особа, яка, мабуть, пов'язана з нарко-ділками, є постачальником викрадених наркотичних засобів і вхо­дить у злочинну групу.

§ 32.4. Провадження слідчих дій
на наступному етапі розслідування

Завдання наступного етапу — ще раз перевірити і одержати від­сутні докази, побудувати логічний ланцюг доказів, котрі викривають підозрюваного, що дозволить пред'явити йому обвинувачення. Фак­тично для вирішення цього завдання придатні всі слідчі дії. Однак використовуються в основному допит, повторний огляд, обшук, су­дова експертиза. Особливе значення має організація взаємодії слід­чого з органом дізнання. Продовжуючи уточнювати і перевіряти ще раз первинну інформацію, необхідно встановити джерело наркотич­них засобів, місце їх виробництва, шлях транспортування до спожи­вача; осіб, що беруть участь у скупці (оптовиків), перевізників, кра­марів, тобто простежити весь ланцюжок руху наркотичних засобів і в такий спосіб розкрити злочинну групу.

Допит свідків. Факти незаконного виготовлення, зберігання, пересилання або збуту наркотичних засобів завжди стають відоми­ми свідкам. Тому виявлення і допит останніх відбуваються протя­гом всього розслідування.

Зміст і мета допиту визначаються виникаючою слідчою ситуа­цією, а тактичні прийоми — характеристикою особи свідка. Так, у справах про розкрадання наркотичних речовин на хіміко-фармацевтичних заводах або виготовленні в підпільних «лабораторіях» при заводах свідками звичайно є робітники, службовці, які по роду ро­боти поінформовані про факти створення неврахованих надлиш­ків, наприклад, шляхом наднормативного списання в брак готової продукції або сиров.ини. Свідками можуть бути співробітники КІШ, бухгалтери, працівники ВТК, водії, вантажники та інші особи.

У справах про виготовлення наркотиків у кустарних умовах, зберігання і перевезення або пересилання наркотичних засобів свід­ками можуть бути родичі, сусіди, знайомі, водії, продавці магази­нів, аптек, що могли бачити осіб, які перевозять, що скуповують прекурсори і прилади, пристосування для виготовлення наркоти­ків і т. под.

У справах про схиляння до вживання наркотиків і утримання дому свідками частіше за все можуть бути особи, що вживають нар­котики, їх родичі, товариші по службі, друзі по дозвіллю, сусіди та ін. Питання для з'ясування обставин залежатимуть від статусу свідка. В очевидця затримання з доказами з'ясовують: а) при яких обставинах здійснене затримання; б) хто проводив затримання; в) як поводився затриманий; г) чи мав затриманий речі, якщо мав, то які; ґ) чи намагався він позбутися яких-небудь предметів (викину­ти, залишити); д) де затриманий сів у громадський транспорт, хто його супроводжував і т. ін.

В усіх випадках у свідків з'ясовують: 1) який вантаж перевози­ли, переносили, в якій упаковці, скільки; 2) чи велися при цьому розмови про грошові розрахунки, які підозри викликали дії осіб, хто супроводжував вантажі і т. под.

Природно, допит провідника вагона, стюардеси авіалайнера, водія міжнародного (міжміського) автобуса, працівника камери схову багажу, вантажників як свідків буде відрізнятися за тактикою і змістом питань від допиту батьків, родичів, з якими проживає за­триманий, або від допиту працівників медичних установ, де він лі­кувався або придбав наркотичні речовини. Все це свідчить про те, що допити свідків у кожному випадку треба планувати, узгоджую­чи план з матеріалами справи, особливостями статусу свідка.

Допит обвинуваченого (підозрюваного). Розрізняють допит обвинуваченого (підозрюваного): а) при затриманні з доказами; б) при власному вживанні наркотичних засобів.

При допиті підозрюваного, затриманого з доказами в процесі виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, збуту і безпосереднього незаконного введення наркотику в організм людини, з'ясовують такі обставини: кому належить наркотик, при яких об­ставинах він опинився в нього; як давно він його зберігає, в яких кількостях і видах; де зберігає; де виготовлявся наркотик; яке дже­рело придбання; хто брав участь у виготовленні і т. ін.

Якщо допитують особу, затриману при власному вживанні або при насильницькому введенні наркотику в організм затриманого, то встановлюють такі обставини: де вживався наркотик, який, в який спосіб, хто організував уживання, хто незаконно вводив наркотик, якими засобами, в який спосіб, примушував, погрожував і т. под. Якщо допитується перекупник, збувальник або покупець, то вста­новлюють: де здійснювалися покупка, збут, скільки разів; у якій кількості; де зберігає «товар» збувальник; хто є організатором зло­чинної групи, де одержував «товар» і т. ін.

Допит обвинуваченого — складна і відповідальна дія, яку тре­ба детально планувати, виходячи з особливостей кримінальної спра­ви. Залежно від способу вчинення злочину, пов'язаного з незакон­ним обігом наркотичних засобів, допити обвинувачених можна розрізняти за видами кримінальних справ:

— про розкрадання і вимагання наркотичних засобів;

— про виготовлення, зберігання, перевезення або пересилан­ня, збут наркотичних засобів;

— про схиляння до вживання або незаконного введення нарко­тичних засобів;

— про організацію і утримання домів для вживання наркотич­них засобів;

— про незаконну видачу чи підроблення рецептів або інших

документів на придбання наркотиків.

Кожний допит будується на основі загальних рекомендацій кри­міналістичної тактики і судової психології. Зрозуміло, допит пла­нується і відрізняється деталізацією обставин злочину, пов'язаних з видом наркотичного засобу, способом його виготовлення, прид­бання, зберігання, збуту, перевезення і пересилання, безпосеред­нього введення в організм людини.

Обшук — це слідча дія, спрямована на примусове обстеження людей, приміщень, споруджень, ділянок місцевості, що знаходять­ся у віданні обшукуваної особи, для відшукання наркотичних засо­бів або сировини, напівфабрикатів для їх виготовлення, а також предметів і технічних засобів, використовуваних при цьому. Розрізняють особистий обшук, обшук приміщень. Специфічна особли­вість полягає в тому, що шукана речовина — наркотик, кількість котрого, звичайно, мінімальна, а він зберігається, як правило, за­маскованим під медикаменти, препарати і речовини звичайного спо­живання. З огляду на малі дози наркотиків злочинець може швидко його знищити, наприклад, спустити в унітаз, раковину і т.под. Тому, готуючись до обшуку приміщення, слід запросити помічника й обо­в'язково фахівця з технічними засобами. Обшук треба планувати раптово, а час його провадження тримати в таємниці.

Обстеження приміщень здійснюється за загальними тактични­ми правилами обшуку. Особливості обшуку полягають у моделю­ванні місць зберігання (схованок) наркотиків, що можуть бути в найпростіших предметах, які знаходяться на виду. Нерідко схован­ки роблять поза приміщенням, у саду, двірських будівлях, але неда­леко від жилого приміщення. У квартирі схованки частіше за все обладнують у туалеті, ванній, на кухні, що дає можливість в разі небезпеки швидко позбутися від наркотиків. Якщо в кімнаті (гур­тожиток, квартира) проживає кілька людей, то злочинець зберігає наркотик не у своїх предметах і речах (тумбочка, стіл, ліжко, шафа), а прагне сховати в речах сусіди по кімнаті, родича, товариша. Нерід­ко наркотик ховають у ліжку хворого, дитячій колясці сплячої ди­тини і т. под.

Дослідження речей, що не належать обшукуваному, здійсню­ється за правилами проведення обшуку в приміщеннях загального користування. В разі потреби особи, що знаходяться в обшукува­ному приміщенні, підлягають особистому обшуку, оскільки вони можуть зберігати наркотичні речовини. Для приховування малих доз наркотиків багато можливостей є в жіночому одязі (різні деко­ративні ремінці, пояси, підшивки для плечей, складки, аплікації і т. под.). Дамська косметика — зручна схованка для малих доз нар­котиків. Упаковані в пластикові пакети наркотики нерідко зберіга­ються в природних порожнинах тіла людини: між ніг, пальцями рук, у роті, а іноді в шлунку.

При обшуку транспортних засобів — автомашини, купе у ваго­ні — треба запрошувати фахівців, які допоможуть розкрити мож­ливі порожнечі, де можуть зберігатися наркотики. Предмети, які виявляють у ході огляду, вилучають. Так, у приміщенні, де виготов­ляли наркотичні засоби, слід шукати предмети для виготовлення тютюнових виробів, сировину, тютюн, змішаний з гашишним маслом, анашею; піпетки, трубки, шприці, голки, упаковки, нагріваль­ні прилади для перегонки і т. ін. Особливому дослідженню підля­гають носильні речі обшукуваного (кишені, манжети, складки), де можна виявити сліди наркотиків або рослинної сировини. Інтерес становлять документи таємної «бухгалтерії», де ведеться облік прид­баної, збутої продукції.

При обшуку слід звертати увагу на звичайний кухонний посуд, на якому можуть бути сліди наркотичних засобів у вигляді плям, забруднень.

Судові експертизи. При розслідуванні злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, можуть проводитися прак­тично всі види експертиз: криміналістична, судово-медична, хіміч­на, судово-фармакологічна, агротехнічна, психіатрична. Експерти­зи є обов'язковими для визначення виду і властивостей виявленої речовини, віднесення її до наркотичних засобів.

Хімічна і фармакологічна експертизи частіше за все проводяться по даній категорії кримінальних справ. Тут вирішуються такі основ­ні питання: чи належить дана речовина або її слід до наркотичної; яка кількість наркотиків у досліджуваній речовині; який спосіб виготовлення — кустарний чи фабричний; чи не є речовина лікар­ською, якщо так, то для яких цілей вона застосовується, і т. ін.

При проведенні медичної і психіатричної експертиз ставляться такі питання: чи є в особи ознаки недавнього вживання наркоти­ків; чи є в особи ознаки наркоманії; чи потребує особа примусово­го лікування; чи перебувала дана особа в момент вчинення злочину в стані гострого наркотичного психозу або патологічного афекту.

Оскільки коло матеріальних слідів при розслідуванні незакон­ного обігу наркотичних засобів дуже широке (це речовини рослин­ного, тваринного і синтетичного походження в малих дозах, голов­ним чином у вигляді мікрочастинок), то серед криміналістичних експертиз найпоширенішою є КЕМРВ.


ОСНОВИ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ КРАДІЖОК, ГРАБЕЖІВ І РОЗБОЇВ

1. Криміналістична характеристика

Предметом безпосереднього посягання крадіжок, грабежів і розбоїв є державна, кооперативна або особиста (індивідуальна) власність. Конституція України зрівняла всі форми власності і за­хищає їх однаково.

Власність — це майно, що належить кому-небудь. Суб'єктом власності може бути громадянин, колектив, держава. Звідси і роз­різняють державну, колективну та індивідуальну власність. Майно являє собою матеріальні знаряддя праці, продукти праці, речі, цін­ності, продукти життєзабезпечення і т. под. У будь-якому разі це матеріальні предмети, речі, продукти. Тому предметом безпосеред­нього посягання крадіжок, грабежів, розбоїв є всі матеріаньні утво­рення.

Крадіжка — це таємне заволодіння чужим майном, як держав­ним, так і особистим. Розбій відрізняється від крадіжки відкритим способом заволодіння майном, поєднаним з насильством, небезпеч­ним для життя або здоров'я особи, чи погрозою застосування тако­го насильства.

Розбій — найбільш небезпечний спосіб заволодіння майном, як державним, так і особистим. Це відкритий напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя або здоров'я особи, яка під­далася нападу, чи погрозою застосування такого насильства.

Серед названих корисливих злочинів найбільше поширення одержали крадіжки, частіше за все особистого майна, що знахо­диться в квартирах, на дачах, у гаражах, складах, офісах, держав­них або кооперативних установах, на ринках, у транспорті, на вок­залах. Для методики розслідування крадіжок не має особливого значення вид власності — особиста чи державна, головне для зло­чинця те, як вона охороняється, наскільки міцне сховище і чи гарні замикаючі пристрої, як проникнути в приміщення або на відкриту площадку і таємно викрасти майно.

Вид майна, спосіб його зберігання визначають спосіб вчинен­ня злочину і особливості підготовки до його вчинення.

Способи вчинення корисливих злочинів дуже різноманітні. За способом проникнення розрізняють: 1) крадіжки зі зломом; 2) кра­діжки без злому з відкритих сховищ. Для проникнення в сховище зламують найменш міцні його частини — вікна, двері, стельові перекриття, іноді роблять підкопи. Вид І надійність сховища і за­микаючого пристрою визначають знаряддя і засоби злому, від най­простіших побутових знарядь — брухт, сокира, молоток, монту­вання — до складних інструментів — газозварювальних апаратів, електроінструментів (дриль, електропилка). Металеві сейфи, бро­ньовані двері в квартири, залізобетонні банківські сховища зламу­ють із застосуванням вибухових речовин, агресивних рідин, які впорскують у механізм замка. З вибухових речовин частіше за все застосовують пластикову вибухівку.

Крадіжки без злому є ще нерідкими. Це: 1) проникнення в при­міщення через відкриту кватирку, вікно, двері; 2) відмикання замка знайденим ключем; 3) шляхом подолання перешкод (переліз через паркан, відкрив незамкнену кватирку); 4) відкрите проникнення в приміщення шляхом обману дітей, під видом працівників міліції, газової служби і т. "сд.; 5) поширеним способом крадіжки є викра­дення того, що «погано лежить», не охороняється (на вокзалах, пля­жах); 6) крадіжки автомобілів із стоянок і з гаражів, крадіжки осо­бистих речей із автомобілів, залишених відкритими на вулиці коло під'їзду.

Грабіж і розбійний напад частіше за все вчиняються увечері, уночі, в погано освітлених малолюдних місцях. Разом з тим остан­нім часом збільшилася кількість грабежів і розбійних нападів у квартирах, офісах, причому зухвалі розбої вчиняються вдень, в обід­ню перерву, санітарний день. Як засіб насильства і погрози злочи­нці використовують холодну і вогнепальну зброю, побутові нагрі­вальні прилади (праску, електроплитку, паяльник, запальничку), спеціальні засоби (стоматологічні щипці, шприці з наркотиком, шокові кийки) і т. ін.

Слідова картина розглядуваних злочинів залежить від місця вчинення злочину, використовуваних засобів для проникнення в приміщення, відмикання запорів, злому перешкод, виду предметів безпосереднього посягання. Для крадіжки характерні головним чином матеріальні сліди злочинця і знарядь вчинення злочину на предметах обстановки місця події, предметах і речах, що з'явили­ся об'єктом крадіжки. Не слід забувати, що при виявленні в підо­зрюваного речей, цінностей, які не належать йому, на них можуть залишитися сліди як потерпілого, так і злочинця. На одязі, взутті і тілі підозрюваного треба шукати мікросліди з місця події.

В основному слідова картина крадіжки державного майна схо­жа зі слідами злому і проникнення в приватні сховища, склади, га­ражі, приміщення офісів, квартири. Однак державні і колективні сховища, особливо банківські, складські, арсенальні, іноді більш надійно захищені засобами електронного спостереження, зв'язку і особистої охорони. Все це визначає характер слідової картини, на­приклад, при механічному зломі дверей і електронному зломі про­грами в будь-якому банку.

Спосіб вчинення злочину завжди характеризує і відображує ознаки і навики діяльності злочинця. Тому особа злочинця — важ­ливий елемент криміналістичної характеристики.

Особа злочинця (злодій, грабіжник, розбійник). Значну кіль­кість крадіжок вчиняють неповнолітні, а також особи, що зловжи­вають наркотиками, спиртними напоями. Серед злодіїв переважа­ють особи з низьким рівнем освіти і культури. Кишенькові злодії частіше за все вчиняють крадіжку шляхом зловживання довірою, в метро, поїздах, автотранспорті. Злодії нерідко раніше засуджені не тільки за крадіжки, а й за інші злочини. Серед злодіїв-рецидивістів є «спеціалізація»: фахівці з квартирних крадіжок, крадіжок з комі­рок камер схову, автомашин, а іноді і з сховищ-сейфів.

Злодій-одинак у даний час є рідкістю, злодії частіше за все пра­цюють групами, нерідко стійкими, особливо для вчинення грабе­жів. Іноді в групу включають жінок, що грають роль навідниць або виконавиць відпрацьованих способів, наприклад, проникнення в квартиру, входження в довіру і т. под.

Розбійні напади, як правило, вчиняють добре організовані зло­чинні групи, озброєні, обладнані сучасними видами щільникового і мобільного зв'язку, першокласним транспортом. У таких групах, як правило, існує чіткий розподіл ролей, висока дисципліна. Забо­роняється пити, курити наркотики, з'являтися в окремих місцях у конкретний час.

Усіх злочинців, що вчиняють крадіжки, умовно можна поділи­ти на декілька груп:

а) примітивні неорганізовані злочинці, що вчиняють крадіжки без використання технічних засобів. Такі злочинці вчиняють кра­діжку з наміром, що виник раптово. Побачив необхідну річ — узяв; відкриті двері в салон — забрав речі; відкритий гараж — забрав інструменти і т. под.;

б) кваліфіковані злодії — це особи зі стійкою антисуспільною установкою, мають навики крадіжок певних предметів, речей, гро­шей, коштовностей, знають, куди хазяїн ховає такі об'єкти. Це, як правило, особи, раніше засуджені за аналогічні злочини. Нерідко вони об'єднані в групу, керовану авторитетом;

в) професійні злодії, що вчиняють крадіжки внаслідок постій­ної антисуспільної установки. Вони мають злочинні навики, рані­ше майже всі були засуджені, обов'язково об'єднані в злочинні гру­пи, збройні, мобільні, наприклад, групи кишенькових злодіїв, що діють у поїздах далекого прямування; групи, що опікають ринки, стадіони, дискотеки і т. под. Нерідко такі групи гастролюють по містах.

Нарешті, при крадіжках і особливо грабіжах і розбоях треба вивчати особу потерпілого. Нерідко крадіжці передували сусідські або дружні стосунки, розпиття спиртного. Тому встановлення взає­мостосунків потерпілого зі злодієм, грабіжником має принципове значення для розслідування злочину.

2. Особливості порушення кримінальних справ,,

Приводом для порушення кримінальних справ про крадіжки
частіше за все є заяви потерпілих, повідомлення адміністрації го­
телів, підприємств, а також приватних фірм, організацій. При цьо­
му виникають дві ситуації: а) повідомлення приймає черговий по
телефону і б) заява робиться особисто. У першому випадку черго­
вий фіксує вихідні дані: що, де, хто, коли, у який час, адреса — і
організує перевірку повідомлення, наприюіад, через патрульно-пос­
товий наряд або дільничного, що проводять огляд місця крадіжки і
фіксують сліди. В другому випадку черговий приймає заяву і допи­
тує заявника. Якщо в заяві достатньо ознак злочину, то орган ді­
знання зобов'язаний порушити кримінальну справу і розпочати ді­
знання з огляду місця події.

Приводом для порушення кримінальної справи про грабіж і роз­бійний напад є: а) заява потерпілих; б) повідомлення свідків-очевид-ців; в) виявлення факту грабежу або розбійного нападу працівника­ми міліції, а при розбійних нападах — повідомлення медичних уста­нов, куди були доставлені потерпілі від розбійного нападу.

Якщо в заявах і повідомленнях містяться ознаки злочину, чер­говий негайно організує охорону місця події і відправляє слідчо-оперативну групу на місце події. Слідчий, переконавшись, що є ознаки грабежу і розбійного нападу, порушує кримінальну справу і розпочинає розслідування, а орган дізнання — розкриття злочину по гарячих слідах.

3. Особливості початкового етапу розслідування крадіжок

Після порушення кримінальної справи і провадження оператив-но-розшукових заходів для розкриття злочину по гарячих слідах зібрана інформація про подію пригоди дозволяє сформувати три типові слідчі ситуації: 1) є інформація про крадіжку і підозрювана особа затримана; 2) є інформація про крадіжку і підозрювана осо­ба, але вона не затримана; 3) є інформація про крадіжку, але немає відомостей про злочинця. Розглянемо дії слідчого в цих ситуаціях.

Ситуація перша. Вихідні дані в первинних матеріалах про крадіжку звичайно не викликають сумнівів у її вчиненні, що дозво­ляє слідчому обрати правильний напрямок, побудувати обгрунто­вані версії про винність затриманого підозрюваного. Незалежно від очевидності першої ситуації, що здається (затриманні підозрю­ваного на місці крадіжки або поблизу нього при спробі сховатися), слідчий повинен довести, що затриманий — особа, що вчинила крадіжку, або це помилка — затриманий не причетний до крадіж­ки, його треба звільнити і шукати дійсного злодія.

Для відпрацьовування тактичного рішення щодо перевірки пер­
шої ситуації і встановлення злочинця проводять такі слідчі дії: за­
тримання підозрюваного; особистий обшук; виїмка викраденого
майна; обшук за місцем проживання; допит підозрюваного; допи­
ти осіб-свідків, що затримали підозрюваного; повторний огляд мі­
сця події, якщо його не проводив слідчий; пред'явлення для впі­
знання викрадених речей потерпілим.

Друга ситуація. Зібрані матеріали не викликають сумнівів у крадіжці, підозрювана особа відома, але не затримана, або була затримана, але сховалася. Для вирішення цієї ситуації основні дії слідчого спрямовані на збирання інформації про підозрюваного, що переховується, побудову розшукових версій про можливе місце його знаходження: 1) злочинець виїхав за межі населеного пунк­ту; 2) не виїхав і сховався — а) у родичів, б) знайомих, в) друзів; 3) залишився в цьому населеному пункті на легальному або неле­гальному положенні; 4) потрапив у лікувальну установу.

Для розробки тактичного рішення слідчий здійснює огляд міс­ця події для виявлення речових джерел і фактичних даних, що ха­рактеризують зовнішні ознаки і поведінкові навики злочинця; про­водить допити потерпілого, свідків-очевидців та інших поінфор­мованих осіб (мешканців будинку, де вчинено крадіжку, працівників підприємств, магазинів, складів, павільйонів, ларьків), осіб, які що-небудь знають про злочинця; виявляє і допитує родичів, знайомих, товаришів по службі, друзів для встановлення зовнішніх ознак і властивостей особи; накладає арешт на поштово-телеграфну корес­понденцію, дає вказівки органам дізнання влаштовувати «заслони», облави, вести зовнішнє спостереження і т. под.

Третя ситуація. При такій ситуації немає достатньої інформа­ції про особу, що вчинила крадіжку. Відомості про злочинця в ос­новному містяться в матеріальних слідах, тому спочатку якісно і професійно проводиться огляд місця події, спрямований на зби­рання відомостей про зовнішність злочинця, знаряддя вчинення крадіжки. Розшук злочинця розпочинається від слідів, що залиши­лися в матеріальному середовищі. Тому слідчому після порушення кримінальної справи бажано обов'язково здійснити повторний огляд місця крадіжки, змоделювати механізм проникнення і злому пере­шкоди, встановити, яких предметів обов'язково повинен був тор­катися злочинець, вилучити їх і піддати спеціальному досліджен­ню для встановлення невидимих і малопомітних слідів. При огляді доцільною є участь потерпілого, а також особи, яка проводила по­чатковий огляд. Бажано провести повторний допит потерпілого і свідків, які першими виявили крадіжку. В ході огляду за механіз­мом події слідчий встановлює навикові властивості злочинця: його вміння володіти інструментом, безшумно зняти скло, відключити сигналізацію без виявлення на пульті спостереження; яку силу тре­ба застосувати, щоб здійснити певну роботу — пересунути шафу, зламати (розібрати) цегельну кладку, зробити підкоп; скільки по­трібно витратити часу і т. ін. Усе це спрямоване на концентрацію відомостей, що формують портрет злочинця-злодія.

Сліди засобів учинення злочину перевіряються по слідотеках, у ЕКО міста, області; а особистісні дані — по картотеках оператив­них і криміналістичних обліків. Зібрані дані дозволяють побудува­ти розшукові і слідчі версії, наприклад: 1) крадіжка вчинена од­нією особою або групою; 2) крадіжка вчинена особою, яка має відо­мості про потерпілого (злочинець — близький знайомий, родич); 3) крадіжка вчинена особою, яка не має безпосереднього відно­шення до потерпілого, але за участю осіб, що знають його (при наведенні); 4) крадіжку вчинив злочинець, який не знає потерпіло­го і не пов'язаний з особами його оточення (Б.Г. Доля, 1997).

Для вирішення третьої ситуації, крім огляду місця події, допи­ту потерпілого або особи, яка заявила про крадіжку, і можливих свідків, слідчий проводить розшук шляхом використання оператив-но-розшукових засобів і можливостей — обліків, фотоальбомів. Тактичні операції «розшук від слідів», «розшук від засобів учинен­ня злочину», «розшук по способу вчинення злочину», «розшук від викрадених речей» є необхідними тактичними прийомами. Успіх розслідування залежить від ретельної розробки і використання ба­гатоходових комбінацій і ситуацій.

4. Особливості початкового етапу розслідування грабежів і розбоїв.

Грабежі і розбійні напади — найбільш небезпечні злочини, оскільки заволодіння як особистим, так І державним майном здій­снюється із застосуванням фізичного або психічного насильства, небезпечного для здоров'я або життя людини.

Звичайно оперативно-розшукова робота по грабежах і розбоях розпочинається відразу ж після одержання повідомлення або за­яви, попередня перевірка котрих спеціально майже не проводить­ся. Черговий по РВВС негайно висилає на місце події патрульно-постову групу, дільничного для затримання злочинців по гарячих слідах, блокування шляхів відходу злочинців та їх затримання. Роз­криття злочину розпочинається з опиту потерпілих, свідків-очевид-ців, що повідомили про грабіж, розбій. До моменту прибуття слід­чого зі слідчою оперативною групою на місце події звичайно складаються такі слідчі ситуації: а) злочинець затриманий з доказами відразу ж після вчинення злочину; б) злочинець затриманий при збуті викраденого; в) затримані скупник або реалізатор викрадено­го, яким відомий злочинець; г) злочинець відомий, але сховався з місця події; ґ) злочинець невідомий, але про нього є певні дані (де­які ознаки зовнішності, прізвисько); д) злочинець невідомий і про нього немає жодних даних.

Для вирішення слідчих ситуацій, що виникли, слідчий будує версії, виходячи з таких передумов: 1) злочинець — відома осо­ба; 2) злочинець — затриманий збувальник; 3) злочинець — рані­ше засуджений; 4) злочинець — неповнолітній; 5) злочинці — гру­па раніше несудимих, але таких, що вчиняли злочини; 6) злочи­нець непрацюючий, наркоман, бомж; 7) злочинці — «гастролери». Для перевірки версій найбільш ефективним напрямком на почат­ковому етапі розслідування грабежів і розбоїв є розробка плану так­тичних рішень. Наприклад, для ситуації, коли злочинець затрима­ний з доказами на місці вчинення розбою або при реалізації викра­деного, основними тактичними операціями є: «затриманий — обвинувачений»; «розбій, грабіж вчинений групою»; «розбій за „наведенням"»; «грабіж за „наведенням"»; «злочин вчинений „гастролерами"» і т. ін.

Завдання слідчого — провадженням слідчих дій і оперативно-розшукових заходів створити необхідне інформаційне забезпечен­ня для швидкого і ефективного виконання тактичного рішення, тоб­то доказування якоїсь обставини, що є сутністю слідчої ситуації. Інформаційне забезпечення тактичної операції, наприклад, «затри­маний — злочинець», представлено на рис. 19.

Природно, на схемі наведені лише основні обставини, сукуп­
ність яких дозволяє зробити висновок, що затриманий за підозрою
дійсно вчинив розбій або грабіж і йому можна пред'явити обвину­
вачення в їх вчиненні.

5. Організаційно-тактичні основи провадження

окремих слідчих дій при розслідуванні крадіжок,

грабежів і розбоїв

Для розглядуваних злочинів як на першому, так і на наступних етапах розслідування важливими слідчими діями є: огляд, затри­мання, допит, впізнання, обшук, перевірка показань на місці, слід-

Інформація речова

Інформація вербальна

Впізнаний свідком-очевидцем

Сліди на місці злочину, залишені обвинуваченим

Затриманий на місці злочину

На тілі і одязі обвинуваченого сліди мікрочастинок потерпілого

Впізнаний потерпілим

Сліди на місці події, одязі і тілі потерпілого, залишені знаряддями (зброєю), знайденими в обвинуваченого

Рис. 1. Схема інформаційного забезпечення тактичної операції «затриманий - злочинець» для пред 'явлення обвинувачення затриманому за підозрою в грабежі чи розбої

чий експеримент і експертиза. Зрозуміло, їх перелік і послідовність виконання визначаються характером слідчих ситуацій. Тому тут розглядаються особливості лише деяких слідчих дій, пов'язаних з розслідуванням названих злочинів.

Огляд місця події. В усіх випадках грабежів і розбоїв огляд місця події є невідкладним і обов'язковим. На відкритій місцевості або в приміщенні огляд розпочинається від периферії до центру, оскільки сліди нерідко залишаються вдалині від безпосереднього місця нападу. Природно, у центрі уваги слідчого те місце, де мож­на виявити сліди боротьби злочинця з жертвою, їх слід шукати на грунті, підлозі і предметах, а також на одязі потерпілого і злочин­ця. Сліди взуття, рук, обривки паперу, недопалки, відірвані ґудзи­ки, предмети туалету (гребінець, помада), що випали, зірвані се­режки, стріляні гільзи, пижі та інші загублені предмети злочин­ця — це не тільки сліди-предмети, а й носії запахових слідів. Для їх виявлення необхідно визначити, де злочинець торкався предметів (тримав ціпок, камінь у руці), саме ці предмети — носії запахової інформації треба вилучити і упакувати герметичне, або відібрати запаховий слід на сорбент (АВТ — активована вугільна тканина;

марлевий, фланелевий тампон). На відкритій місцевості слід ви­лучати зразки грунту, рослинності, а з асфальту або паркетної під­логи в закритому приміщенні — мікросліди пилу, бруду на липку плівку або зволожений фотопапір. У наступному вона послужить засобом встановлення факту перебування злочинця на місці події.

У ході огляду необхідно оглядати місця, пов'язані з підготов­кою і приховуванням. Розбійний напад злочинці вчиняють майже завжди раптово з якогось укриття, де вони очікували на появу жерт­ви. Таке місце може бути поблизу від місця нападу, а іноді й вдали­ні. Тому розширюється зона огляду, обстежуються підвали, сходо­ві клітки, горища. Крім слідів підготовки до вчинення нападу, там можна виявити і злочинців, що ховаються, а іноді викрадене май­но, залишені злочинцем речі, недопалки, взагалі «сліди очікуван­ня» перед нападом.

Сліди крові — мазки, бризки на грунті, одягу, предметах обста­новки — мають особливе значення для розкриття злочину, тому важливо вміти їх виявити і правильно вилучити.

Затримання подозрюваного. При затриманні підозрюваного обеззброюють і доставляють у зручне приміщення, де проводить­ся його особистий обшук, а іноді огляд. При виявленні на одязі розривів, плям крові, масел, грунту одяг вилучають, упаковують. Оскільки в більшості випадків затримання здійснюють працівники органів дізнання, то огляд одягу затриманого слідчий проводить пізніше, звичайно перед допитом затриманого.

Допит потерпілого проводиться негайно після одержання за­яви, якщо це дозволяє стан його здоров'я, або переноситься на більш пізній час, якщо потерпілий доставлений в лікарню. В лікарні до­пит проводиться за згодою лікаря, по можливості фіксується аудіо-відеозаписом. З огляду на стан здоров'я потерпілого спочатку вста­новлюють основні відомості: де, коли, при яких обставинах був вчинений напад; чи бачив потерпілий нападника, як він був одягне­ний, які його особливі прикмети; куди сховався; яким майном заво­лодів. Одержані відомості дозволяють організувати розшук по га­рячих слідах. Потім інформація про злочинця збільшується при наступних допитах, а також внаслідок проведення огляду місця події, допитів свідків.

Якщо потерпілий здатний давати показання, то його допиту­ють за повною програмою, що включає одержання відомостей, на думку Б.Г. Долі (1997), щодо не менше ніж двох десятків обставин, а саме: 1) де, коли вчинений напад; 2) у зв'язку з чим потерпі-; лий опинився на місці нападу; 3) скільки було нападників, які їх зовнішні ознаки; 4) хто ще знаходився на місці події; 5) характер і послідовність насильницьких дій; 6) чи була зброя, яка і як її засто­совував злочинець; 7) як спілкувалися злочинці між собою, про що говорили; 8) спосіб проникнення або появи на місці події; 9) які дії вчиняв потерпілий; 10) які були освітленість, чутність і видимість, погодні умови; 11) які ушкодження могли залишитися на одязі, тілі злочинця; 12) які ушкодження заподіяні потерпілому, де вони розташовані; 13) яке майно викрадене, його вид, ознаки і вартість; 14) у якому стані перебував потерпілий (п'яний, хворий, прийняв наркотики); 15) хто міг знати про наявність у потерпілого ціннос­тей, якими заволоділи злочинці; 16) кому першому він повідомив про те, що трапилося, і яких вжив заходів; 17) чи може впізнати злочинця; 18) причини несвоєчасного звернення з заявою в право­охоронні органи; 19) хто з найближчого оточення потерпілого най­більш часто відвідував його квартиру, офіс, цікавився доходами, покупками і т. ін.; 20) чому потерпілий не скористався послугами пульта централізованої охорони (ПЦО).

Допит свідків. Свідки рідко дають вичерпні відомості про гра­біж або розбійний напад, оскільки спостерігали подію здалеку, не­рідко при несприятливих умовах. Тому частіше за все вони пові­домляють про кількість злочинців, як вони були одягнені, яке на­сильство застосовували. Практика підтверджує думку вчених, що свідки поділяються на дві групи: незацікавлені громадяни — пенсі­онери, домогосподарки, двірники, що проводять багато часу на дворі з дітьми, і зацікавлені — друзі, приятелі, знайомі, родичі зло­чинців.

Допит незацікавлених свідків будується за схемою допиту по­терпілого, одержання відомостей про подію, злочинця і потерпіло­го. Допит зацікавлених свідків проводиться відповідно до тактики допиту неправдивих свідків, у будь-якому разі спочатку з'ясовуєть­ся причина знайомства і зацікавленості.

Впізнання. Пред'явлення для впізнання при розслідуванні гра­бежів і розбоїв стає невідкладною слідчою дією, що дозволяє об­рати і обґрунтувати основну версію слідчого — чи є затриманий саме тією особою, яка вчинила злочин. Для цього впізнання затриманого потерпілим і свідками-очевидцями рекомендується прово­дити відразу ж після затримання, вилучені в затриманого при осо­бистому обшуку предмети, знаряддя, зброю, цінності також реко­мендується пред'являти потерпілому. Все це дає змогу встановити, чи є впізнаний затриманий злочинцем. Якщо потерпілий при заяві і допиті, посилаючись на об'єктивні обставини, заявляє, що не зможе впізнати, впізнання слід відкласти і продовжувати збирати інфор­мацію про інші ознаки злочинця (голос, мовлення, хода, міміка), на основі яких у майбутньому можна здійснити впізнання. Поміти­мо, що всі невідкладні дії з потерпілим слідчий проводить з огляду на стан його здоров'я, про що радиться з лікарем. Для впізнання пред'являються не тільки люди (затримані за підозрою у вчиненні грабежу або розбійного нападу), а й викрадене майно, виявлене при особистому обшуку або обшуку за місцем проживання, — вог­непальна, холодна зброя, знаряддя злому і т. ін.

У літературі відзначається, що потерпілому корисно пред'яв­ляти для впізнання жиле приміщення або ділянку місцевості, де відбувся розбійний напад, грабіж. Раніше ми відзначали, що це не впізнання в його процесуальному розумінні, оскільки предмет пред'явлення один, а не в групі йому подібних. Це оперативне уз­навання, вірогідність якого можна встановити перевіркою показань на місці.

Перевірка показань на місці — складна слідча дія, що дозво­ляє, встановлюючи багато які доказувані обставини по грабежах і розбоях, насамперед одержати інформацію про таке: 1) чи був зло­чинець на місці події; 2) чи знає він обстановку — вид і розташу­вання предметів; 3) чи знає механізм розбійного нападу, грабежу; 4) чи зможе узнати (впізнати) потерпілого.

Особу, чиї показання перевіряються, попередньо допитують, одержують її згоду показати шлях руху до місця події, обстановку, назвати її об'єкти і показати їх розташування в момент вчинення злочину.

Треба мати на увазі, що, погоджуючись на участь у перевірці, обвинувачений часто має певну мету: затягти слідство, повідомити дані слідства співучасникам, які ще не затримані, нарешті, в зруч­ний момент втекти. У цих випадках не слід поспішати з перевір­кою показань, доцільно перенести її на більш пізний час, коли бу­дуть затримані всі злочинці. Крім того, плануючи перевірку, необхідно прогнозувати її результати: чи будуть вони позитивні або не­гативні. Останні є більш інформативними для оцінки можливості існування події, що перевіряється. Якщо особа, що перевіряється, добре орієнтується на місцевості, яку вона назвала на попередньо­му допиті, а її показання збігаються з реальною обстановкою на місцевості, то висновок про факт існування події, що перевіряєть­ся, може бути лише імовірним, оскільки така особа, мабуть, знає це місце і бувала на ньому до вчинення злочину. Якщо ж особа, що перевіряється, непевно орієнтується на місцевості, не може пра­вильно показати предмети та їх розташування, а її показання не відповідають реальній обстановці, про яку вона повідомляла на по­передньому допиті, то такі результати перевірки слід оцінювати не­гативно, тобто подія, що перевіряється, реально не існувала. В цьому зв'язку перевірку показань треба використовувати як тактичний прийом для викриття обвинуваченого, підозрюваного або потерпі­лого, котрі повідомляють неправдиві відомості і показання котрих перевіряються. В такій ситуації слід негайно припинити перевірку і допитати особу, що перевіряється, безпосередньо на місці прове­дення слідчої дії.

6. Провадження деяких складних (системних) слідчих дій на другому етапі досудового слідства

У методиці розслідування попереднє (досудове) слідство прий­нято поділяти на етапи: початковий і наступні. Початковий етап носить пошуковий характер, тут, як правило, проводять невідклад­ні слідчі дії і оперативно-розшукові заходи: огляд, затримання, об­шук, допит, впізнання, перевірку показань на місці, тобто коли ос­новне завдання діяльності слідчого — збирання початкової інфор­мації про злочин і розкриття його по гарячих слідах.

Другий етап розслідування характеризується аналітичною діяль­ністю, оцінкою і перевіркою зібраної інформації, а також збиран­ням інформації шляхом використання складних (системних) дже­рел доказової інформації, зокрема слідчого експерименту і судової експертизи.

Слідчий експеримент при розслідуванні крадіжок, грабежів і
розбоїв — незамінна слідча дія для встановлення існування фак­
тів, наявності психофізіологічних властивостей у людини — мож­
ливості чути, бачити, виконувати певну роботу.

Завідувач клубу стверджував, що злочинці викрали музичний центр через отвір вибитої фільонки в дверях. Який ж був подив «потерпілого», коли при експерименті він не міг через отвір витяг­ти всі звукові колонки: дві проходили, а третя за розміром була біль­ше отвору.

Експеримент вирішує завдання — встановити, чи дійсний факт, на який посилається обвинувачений, потерпілий. Якщо результат експерименту негативний, то такий факт не міг мати місця.

Судова експертиза — складна слідча дія, що застосовується тоді, коли нова доказова інформація виникає внаслідок викорис­тання двох простих джерел — фахівця (людина) і матеріального об'єкта (речі), тобто системи «люди — речі» («фахівець — слід»), Причому сліди розуміються в широкому сенсі, як матеріальні та ідеальні відображення.

Об'єктами судових експертиз при розслідуванні крадіжок, гра­бежів і розбоїв можуть бути найрізноманітніші матеріальні відо­браження (предмети, сліди-відображення, речовини). Зрозуміло, при широкому діапазоні об'єктів дослідження важко назвати, які види судових експертиз, крім зазначених в ст. 76 КПК, є головни­ми. Залежно від характеру джерел інформації можуть бути призна­чені і проведені всі основні види експертиз, як ідентифікаційні, так і неідентифікаційні, діагностичні, комплексні і комісійні, підготов­ка матеріалів для яких і порядок провадження розроблені криміна­лістичною тактикою і розділом криміналістики «Судова експерто-логія».

ОСНОВИ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ХАБАРНИЦТВА І КОРУПЦІЇ

1. Криміналістична характеристика

Хабарництво і корупція — тісно пов'язані між собою злочини, що характеризуються разовими або систематичними фактами пе­редачі державному службовцю, посадовій особі грошей, товарів або надання їм різних послуг за дії (бездіяльність), які ця особа вчинила, вчинить або повинна вчинити в інтересах особи, що дає хабара. Разом з тим корупція відрізняється від хабарництва. Коруп­ція — це більш широке діяння, що припускає не тільки передачу якихось матеріальних цінностей, а й, головне, підкуп, продажність громадських і політичних діячів, посадових осіб, лобізм та інше прикриття злочинних операцій.

Чиновники державних установ, банків, місцевих організацій видають пільгові кредити, продають за безцінь державне майно сумнівним особам за хабари, прикривають їх злочинні махінації — все це корупція. Зараз деякі злочинні синдикати, клани беруть на своє утримання корумпованих державних, громадських службов­ців (податкової служби, митниці, міліції, виконавчих комітетів).

Хабарництво і корупція є найбільш небезпечними посадовими злочинами, вони зустрічаються майже в усіх сферах повсякденної діяльності. Хабари дають за різні послуги. В теперішній час великі хабари дають за покупку земельних ділянок, нерухомості, прива­тизованих або збанкрутілих державних підприємств, одержання ви­гідних кредитів, укладення угод, незаконний перевіз товарів через кордон і т. ін.

Предметами безпосереднього посягання цих злочинців служать гроші, автомобілі, аудіовідеотехника, коштовності.

Хабарництво — один з найбільш важких для розкриття і роз­слідування злочинів. Це пояснюється притаманними йому особли­востями механізму слідоутворення.

По-перше, хабар передається завжди у відсутності очевидців; по-друге, обидва учасники — хабароодержувач і хабародавець — зацікавлені в приховуванні своїх дій; по-третє, оскільки всі учас­ники хабара несуть кримінальну відповідальність, остільки вони

не дають правдивих показань, вступають у змову; нарешті, нерідкі випадки одержання хабара за законні дії службовця, звідси в доку­ментах не залишається якихось слідів. Разом з тим при хабарниц­тві і корумпованих діях залишаються певні сліди злочинів.

Слідова картина при хабарництві або корупції менше багата матеріальними слідами (рук, документів, предмети хабара), що за­лишаються на предметах хабара, матеріальній обстановці в місці передачі хабара, у вигляді фіктивних або підроблених документів. Головна інформаційна база — це ідеальні сліди-відображення свід­ків, товаришів по службі, інших осіб, так чи інакше пов'язаних із передачею хабара або його одержанням.

Суб'єктами хабарництва і корупції є державні службовці; посадові особи, які постійно або тимчасово працюють в держав­ній установі і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів; особи, що перебувають у штатах місцевих органів і здійс­нюють функції представника влади або наділені адміністративно-господарськими повноваженнями; посадові особи комерційних і некомерційних установ (представники ради і генеральні директо­ри товариств, президенти і віце-президенти акціонерних товариств, фондів), а також керівники різних об'єднань і асоціацій.

Особа хабарника характеризується тим, що він публічно охо­роняє державні інтереси, хоча одержує хабари і вчиняє протиправ­ні дії; зовні потайливий, веде замкнутий спосіб життя, не показує, що його витрати значно перевищують офіційні доходи; зберігає гроші, цінності в схованках, на анонімних рахунках у банках, прид­бає дорогі речі, як правило, на підставних осіб. Він освічений, до­бре знає не тільки ділянку своєї роботи, а й існуючі в його діяльно­сті проблеми, що можна використовувати для прикриття корупції, хабарництва.

При вивченні особи хабародавця, посередника необхідно вра­ховувати не тільки його моральний вигляд, а й реальні обставини злочину, оскільки посадова особа нерідко вимагає хабара відкрито або приховано, натяками, невиконанням своїх службових функцій.

2. Особливості порушення кримінальних справ / цієї категорії, виявлення ознак хабарництва і корупції в ході перевірочних дій

Найбільш поширеними приводами для порушення криміналь­них справ про хабарництво або корупцію є явка з повинною хабаро­давця або посередника; безпосереднє виявлення ознак хабарництва

І корупції органами дізнання, слідчим, прокурором; заяви і листи громадян; повідомлення адміністрацій підприємств, установ і орга­нізацій, в тому числі приватних; матеріали, опубліковані в пресі.

Інформація в заявах і повідомленнях — це лише приводи, а під­стави, тобто достатні ознаки хабарництва і корупції, слід встанов­лювати перевіркою. С.І. Журавльов (1995) поділяє ознаки хабар­ництва і корупції на шість груп.

До першої групи належать особистісні ознаки (рівень добробу­ту; специфіка зв'язків державного службовця з представниками комерційних підприємств; характер проведення часу; складний ха­рактер потраплення на прийом; надмірна «зайнятість»).

Другу групу складають ознаки, що характеризують ситуацію, яка складається, на об'єкті (відкриття вакансії для певної особи; підвищення по службі; потраплення «під скорочення»; протекціо­нізм; звільнення з посади).

Третя група включає ознаки, одержані із показань зацікавле­них осіб про відомі їм випадки хабарництва (факт перебування дер­жавного службовця у певному місці; відвідування баз, магазинів, підсобних приміщень; зустрічі з певними особами).

До четвертої групи входять відомості, почерпнуті із різних документів (ощадкнижки, особисті рахунки; поштові перекази, кви­танції комісійних магазинів, ломбардів; посвідчення про відряджен­ня, документи про одержання кредиту; управлінські документи; реєстраційні документи на квартиру, транспорт; бухгалтерські до­кументи; особисті записи).

П'ята група включає ознаки предметів хабара і корупції (гро­ші, цінності, ярлики; сліди речовин хабара на одязі і тілі; сліди паль­ців рук хабародавця і хабароодержувача; сліди посередника на пред­метах хабара, обстановці; сліди взуття, транспортних засобів).

У шосту групу входять факти і виявлені ознаки корисливих зло­чинів, що стали джерелом походження засобів хабара, підкупу (по­рушення правил торгівлі, відмивання «брудних» грошей).

Загальна схема перевірочних дій включає оперативно-розшу-кові, організаційні і слідчі дії з метою: а) перевірки вірогідності первинних відомостей; б) пошуку, фіксації і документування но­вих джерел інформації; в) формування систем джерел інформації за їх доказовою значущостю.

Для вирішення цих завдань проводиться дослідча перевірка, яку треба відрізняти від оперативної, проведеної органом дізнан­ня, який внаслідок своїх функціональних обов'язків виявляє озна­ки злочину (ст. 103 КПК).

Дослідчу перевірку призначає слідчий і здійснює її своїми си­лами та силами органу дізнання, якому доручає її проведення. У цьому разі слідчий разом з органом дізнання складає єдиний план, спрямований на встановлення таких фактів: 1) чи мала місце дача хабара при обставинах, що повідомляються; 2) можливо, хабара не було, а виконувалася законна дія з передачею якоїсь речі, грошей; 3) хабар не передавався, а в повідомленні є обмова.

Якщо справа порушується за матеріалами оперативної розроб­ки органів дізнання, то дізнавач, зібравши відповідні матеріали, передає їх слідчому. Останній разом з дізнавачем оцінює їх достат­ність і приймає одне з таких рішень: порушити кримінальну спра­ву, відмовити в її порушенні або призначити додаткову перевірку. При рішенні порушити кримінальну справу слідчий з дізнавачем розробляють план реалізації оперативних матеріалів. Наприклад, розпочати розслідування з затримання з доказами при передачі ха­бара або з затримання і виявлення хабара при особистому обшуку чи огляді робочого місця. Ці перевірочні дії фіксуються технічни­ми засобами (відео-, звукозапис, фотозйомка), відображуються в протоколі огляду, затримання і в такий спосіб набувають статусу речових доказів.

Ці матеріали необхідно відрізняти від таких же фотокіно-відеоматериалів, одержаних внаслідок документування оператив­ної діяльності по виявленню ознак злочину і перевірці їх оператив­ними засобами. Вони, як правило, є лише документами, і тільки у випадках документування в ході огляду, проведеного до порушен­ня кримінальної справи, фотознімки і відеозапис разом з протоко­лом створюють процесуальне джерело доказів.

3. Типові ситуації і тактичні особливості їх розв'язання на початковому етапі розслідування

На початковому етапі розслідування хабарництва і корупції зви­чайно виникають три типові ситуації.

Перша ситуація — сприятлива. Є заява хабародавця, і він го­товий сприяти у викритті хабароодержувача, якому про це невідо­мо. Така ситуація виникає при явці з повинною, коли хабародавець на допиті розповідає про механізм дачі хабара і пояснює каяття і явку з повинною. Він повідомляє усе відоме йому про хабароодер­жувача, його спосіб життя, як і коли він вимагав хабара, в який спо­сіб здійснювалася дача хабара до цього випадку і т. под. В цій ситуащї відразу виникає кримінальна справа, проводити дослідну пере­вірку немає необхідності, запевняє І.Г. Корухов (1998) і рекомендує здійснити затримання, допит підозрюваного, обшук та інші слідчі дії. Рекомендація не проводити перевірку заяви особи, яка з'явила­ся з повинною, викликає сумнів, оскільки не виключено, що заявник обмовляє хабароодержувача з яких-небудь особистих мотивів.

Тому попередня перевірка потрібна, але вона проводиться опе­ративно, доки заявник знаходиться в кабінеті слідчого і здійс­нюються прийняття заяви і опит заявника. Власне, і сам процес прийняття заяви і розмова з заявником, яка фіксується в протоко­лі, — це перевірка, треба лише вміло побудувати розмову і одержа­ти від заявника максимум інформації, що підтверджує зміст заяви.

Друга ситуація — несприятлива. Хабародавець і хабаро-одержувач вступають у змову і діють узгоджено, додержуючись од­нієї версії. Інформація про одержання хабара отримана оператив­ним шляхом, органом дізнання, але про її зміст хабародавцю і ха-бароодержувачу невідомо.

У такій ситуації звичайно затримують обох підозрюваних. За­тримання готують так, щоб провести його в момент передачі хаба­ра або відразу ж після цього. Затриманих обшукують, оглядають їх одяг, супутні предмети, де зберігався предмет хабара, для виявлен­ня слідів-мікрочастинок одягу (кишені) на грошах, а на останніх слідів пальців. Після затримання запрошують понятих і оглядають місце передачі хабара (кабінет, відкрита місцевість, автомашина), де можна виявити сліди перебування хабарників. Після затриман­ня негайно порушується кримінальна справа і проводяться допит, очні ставки, огляд і дослідження предмета хабара, пред'явлення для впізнання, обшуки за місцем проживання і на робочому місці. Оскільки хабароодержувач і хабародавець діють у змові, то слід забезпечити інформацією майбутні допити обвинувачених.

Третя ситуація складається при надходженні інформації про хабар із офіційних джерел, хабарникам відомо, що їх дії контролю­ються правоохоронними органами. Така ситуація є складною для розслідування. У цих випадках проводять: допити свідків, виїмку і огляд документів, а за наявності підстав — обшук за місцем про­живання, після нагромадження достатньої інформації проводять затримання підозрюваного, допит та інші слідчі дії.

Таким чином, для вирішення трьох ситуацій проводяться ті самі слідчі дії: допит, обшук, затримання, огляд предмета хабара і місця його передачі, виїмка документів, накладення арешту на майно.

4. Організаційно-тактичні особливості провадження первинних і наступних слідчих дій

До початкового етапу розслідування слідчий, як правило, має досить інформації для висунення версій і планування слідства. Ти­повими версіями про хабарництво і корупцію є такі:

— передача хабара посадовій особі дійсно мала місце;

— підкуп посадової особи здійснювався систематично;

— має місце обмова, підкупу не було, хабар не передавався;

— факт передачі грошей мав місце, але це була законна угода;

— вчинено інший злочин, наприклад шахрайство;

— джерело хабара — «брудні» гроші, вчинені інші злочини;

— у хабарництві або корупції є посередники.

Розслідування розпочинається з допиту заявника.

Допит заявника має виняткове значення для розслідування справи, він дає первинну інформацію для висунення версій і пла­нування. Допит заявника не слід плутати з прийняттям заяви і скла­данням протоколу на підставі розмови і опиту заявника.

Допит заявника спрямований на уточнення первинних даних, викладених у заяві, зокрема, кому передано хабара, коли, де, за яких обставин; які ознаки предмета хабара (сума, в яких купюрах, які ознаки є на грошах — помарки, розриви, складки); якщо хабар да­вався неодноразово, чому заявник не повідомив про це в правоохо­ронні органи; в чому виражалося вимагання хабара, хто може це підтвердити; якщо заявник є хабародавцем, то обов'язково треба встановити, чому він тільки зараз звернувся до правоохоронних органів.

Огляд як метод дослідження речової обстановки можна засто­совувати для виявлення ознак хабарництва в стадії порушення спра­ви в ході перевірочних дій. Огляд предмета хабара проводиться після затримання з доказами, відразу ж необхідно оглянути місце події, одяг хабародавця і хабароодержувача для виявлення перехідних мікрочастинок контакту при передачі хабара, чи є сліди ніг, запаху, рук, сліди-предмети (недопалки, упаковка). Розташування речей на місці передачі хабара має важливе значення для перевірки пока­зань. Тому в протоколі слід повно фіксувати речову обстановку, навіть якщо не знайдено інших слідів.

Після затримання проводяться особистий обшук і огляд одягу, взуття, фіксуються мікрочастинки грунту, волокон, вміст кишень, гаванця, де зберігалися гроші.

Затримання слідчий проводить після порушення кримінальної справи або на стадії її порушення. Затримання з доказами — це одне з важливих слідчих дій для викриття хабарників. Тому його підго­товка має бути добре продумана. Слідчий разом з працівником кар­ного розшуку розробляють тактичну операцію «затримання», оби­рають місце, час, технічні засоби фіксації. Оскільки відразу після затримання проводиться огляд предмета хабара і місця його пере­дачі, то рекомендується заздалегідь підготувати понятих, фахівця. Наприклад, у ході огляду упаковки і грошей можуть бути застосовані засоби для виявлення слідів рук, різних міток, які хабародавець не­рідко наносить на предмети хабара (написи, цифри, знаки).

Обшук особистий, на робочому місці і за місцем проживання проводиться після затримання підозрюваного з доказами. Залежно від ситуації обшук проводиться одночасно у всіх підозрюваних. Розшукують предмет хабара, сліди підготовки до дачі хабара, на­приклад, упаковку грошей у папір, залишки якого знаходяться в хабародавця, посередника, пристрій для передачі хабара, чорнові записи, ділові документи, що містять відомості про учасників дачі хабара.

Виїмка може проводитися за місцем роботи в бухгалтерії, на робочому місці. Вилучаються фіктивні документи на оформлення незаконної угоди (одержання кредиту, продаж майна, реєстрація підприємства і т.под.), а також документи, що містять технічну під­робку. У ході обшуку і виїмки слідчий накладає арешт на майно.

Допит обвинуваченого хабародавця і хабароодержувача. Пер­шим доцільно допитувати хабародавця, який частіше за все дає правдиві показання, розкаюється і стає на шлях надання допомоги слідству. Нерідко хабародавець — посадова особа, яка має певні заслуги, тому тактику допиту слід будувати так, щоб переконати хабародавця в марності неправдивих показань і відмагання, звер­татися до позитивної минулої діяльності, авторитету і т. ін., бути коректним, уважно ставитися до його клопотань.

Хабароодержувач частіше за все відмовляється визнати факт одержання хабара. Тому він допитується після одержання даних, достатніх для його викриття. Прийоми викриття неправди при до­питі відомі з криміналістичної тактики (А.А. Закатов, 1978) і пра­вової психології (В.О. Коновалова, 1997).

До числа наступних слідчих дій при розслідуванні хабарниц­тва і корупції належать: повторні допити, очні ставки, впізнання, перевірка показань на місці, судові експертизи.

Очна ставка звичайно проводиться між хабародавцем і хабаро-одержувачем, однак вона рідко дає результати, оскільки хабаро-одержувач все заперечує. Краще проводити її порізно з посередни­ком і свідками.

Впізнання частіше за все проводиться тоді, коли хабародавець заявляє, що може впізнати хабароодержувача. Для встановлення предмета хабара хабародавцю іноді пред'являють речі і предмети, виявлені у хабароодержувача.

Судова експертиза. При розслідуванні хабарництва викорис­товується обмежений обсяг традиційних джерел доказів — матері­альних і вербальних. Тому роль доказової інформації, одержаної з запахових і звукових джерел, мікрооб'єктів і мікрочастинок, є особ­ливою. На жаль, ці джерела дуже рідко використовуються на прак­тиці. Запахові сліди місця події, предмета хабара майже не вилуча­ються, хоча вони могли б допомогти ідентифікувати хабарника. Для використання звукових слідів треба орієнтувати орган дізнання на їх аудіофіксацію, документування тактичних операцій «затриман­ня з доказами».

Зараз при розслідуванні хабарництва і корупції проводяться криміналістичні експертизи, зокрема почеркознавча, техніко-кри-міналістичного дослідження документів, КЕМРВ, судово-бухгал­терська, відомості про порядок провадження яких можна знайти в посібниках, інструкціях.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему