Розпочатийв 1999 роціміністрамиосвітита керівникамиуніверситетівз 29 країн, Болонськийпроцесмає на метістворенняЄвропейськогопросторувищоїосвіти (ЄПВО) до 2010 року,надаліпроцесрозвинувсяв крупнуреформу, щобазуєтьсянаспівробітництвіміжміністрами, вищиминавчальнимизакладами, студентамитавикладачамиз46 країн, зучастюміжнароднихорганізацій. Участьв Болонськомупроцесі — це добровільнерішення, прийнятекожноюкраїноюі її спільнотоювищоїосвіти, — підтриматипринципи, виділенів Європейськомупросторівищоїосвіти. Болонський процес не має на меті гармонізувати національні освітні системи, а швидше забезпечити інструмент для їх поєднання. Суть полягає в тому, щоб дозволити різноманітності національних систем і університетів бути підтриманими, поки Європейський простір вищої освіти покращить прозорість між системами вищої освіти, а також забезпечить інструменти для полегшення визнання ступенів і академічних кваліфікацій, мобільності та міжуніверситетських обмінів. Реформи базуються на десяти простих цілях, які зараз впроваджуються урядами та навчальними закладами. Найбільш важливим є те, що всі країни-учасники погодилися з три-цикловою порівнюваною системою: до одержання академічного ступеня (ступінь бакалавра) та після його одержання (ступені магістра та доктора філософії). Що по суті зараз означає введення ступеневої освіти? Зрозуміло, що це не просто формальне перетворення п'ятирічних освітніх програм у шестирічні, що мають проміжні закінчені результати після чотирьох років і наступних двох років навчання.
Ступеневої освіти за роки його введення призвело до цілого комплексу змін у системі вищой освіти:
1. Воно торкнулося зміни змісту і структури освітніх програм. Пріоритетом тепер є реалізація компетентнісного підходу при розробці не тільки основних освітніх програм в цілому, але й кожної навчальної дисципліни, що входить до програми, розробка календарно-тематичних планів з кожної дисципліни з зазначенням змісту та форм організації та проведення аудиторних занять та самостійноїроботистудентів.
2. Трансформується сама організація навчального процесу. Реалізується принцип індивідуалізації навчання, скорочується обсяг обов'язкових дисциплін і збільшується кількість дисциплін за вибором як вузу, так і студента. Формуються індивідуальні траєкторії навчання та відповідні навчальні плани. Поступово вводиться нелінійна організація навчального процесу, інститут академічних консультантів (тьюторів). Зауважу, що тепер ця посада є в штатному розкладі вузів, на неї сформована кваліфікаційна характеристика. Можливість взяти спеціаліста на роботу з відповідним записом у трудовій книжці стала цілком легітимною.
3. Впроваджуються нові технології навчання. Центр ваги переноситься на самостійну роботу студентів, використовуються активні форми навчання (кейс-метод, ділові ігри), вводиться згадана мною бально-рейтингова система оцінки результатів навчання студентів, впроваджуються нові організаційні форми науково-дослідної роботи студентів із залученням роботодавців. Природно, що широкої практикою стало використання дистанційних технологійнавчання.
4. І, нарешті, ресурсне забезпечення навчального процесу. Оновлюється матеріально-технічна база навчання, здійснюються перепідготовка та підвищення кваліфікації викладачів і управлінського персоналу, впроваджуються нові нормативи обліку навантаження і оплати праці професорсько-пеподавательскогоскладу.
Тільки за останні два роки - з 2006 по 2008 кількість реалізованих вузами програм бакалаврів зросла з 11,7% до 14%, а магістрів - з 3,7% до 4,8%. Природно росте і кількість студентів, що навчаються за програмами підготовкибакалаврівімагістрів.
Таким чином, всі ці доводи, роз'яснення та аргументи на користь ступеневої освіти нам ще доведеться пояснювати громадянам, роботодавцям, робитинадбаннямширокихверствгромадськості.
Тепер безпосередньо про практику введення ступеневої освіти у вузах України.
З метою розширення інноваційної діяльності вищих навчальних закладів з переходу на систему залікових одиниць, посилення ролі самостійної роботи студента та оптимізації навчального навантаження педагогічних працівників Міністерством у 2005 р. було видано наказ, відповідно до якого більше 70 ВНЗ стали учасниками інноваційної діяльності з переходу на систему залікових одиниць.
Проведення цього експерименту дозволило розробити тимчасове рекомендаційний положення про організацію освітнього процесу на основі залікових одиниць. А робота, проведена вузами, стала основою формування нових нормативних документів, що супроводжують введення федеральних державних освітніх стандартів у вузах.
Тут, перш за все, слід відзначити діяльність Російського університету дружби народів як головного вузу з вивчення і введення системи залікових одиниць (EСTS) як інструменту академічної мобільності студентів.
Хотілося б відзначити також роботу ЛЕТІ як базового вузу щодо впровадження типової моделі управління якістю освіти. Університет забезпечив методичними матеріалами і провів велику організаційну роботу разом з Рособрнадзора з впровадження у вузах Росії типової моделі управління якістю вищої професійної освіти.
Розвиток ступеневої вищої професійної освіти здійснювалося в рамках пріоритетного національного проекту "Освіта" як найважливіший показник при розгляді конкурсних заявок для визначення потенціалу вузів-переможців, що реалізують інноваційні освітні програми.
Процесиєвропейськоїінтеграціїохоплюютьдедалібільше ghj сфержиттєдіяльності. Несталавиняткоміосвіта, особливовищашкола. УкраїначітковизначилаорієнтирнавходженнявосвітнійпростірЄвропи, здійснюємодернізаціюосвітньоїдіяльностівконтекстієвропейськихвимог, дедалінаполегливішепрацюєнадпрактичнимприєднаннямдоБолонськогопроцесу.
Досить зазначити, що з питання приєднання до Болонської декларації Міністерство освіти і науки України звернулось до міністрів освіти країн Європи. Від їх абсолютної більшості отримані запевнення в підтримці, проведені переговори з чільними представниками Європейського Союзу, Ради Європи, де також наші устремління знайшли повну підтримку. Хоча, безумовно, вирішальну роль буде відігравати наша власна робота по модернізації вищої освіти як у загальнонаціональному масштабі, так і в кожному університеті та інституті.
На науково-практичному семінарі, що проводився МОН 21—22 листопада 2003 р. на базі Національного технічного університету «Львівська політехніка», було напрацьовано наступні кроки із впровадження кредитно-модульної системи оцінювання знань студентів, що буде сумісною із системою (ЕСТS), прийнятою в Європі.
Ширше розглядалася проблема ролі та місця України у створенні в Європі єдиного освітнього простору на міжнародному науково-практичному семінарі, організованому Міністерством освіти і науки спільно з Департаментом з питань вищої освіти і науки Генерального директорату ІV Ради Європи. На семінар прибула група експертів Ради Європи на чолі з директором департаменту, а також представником групи підтримки Болонського процесу. Учасники семінару відзначили високий рівень готовності України та її прагнення приєднатися до цього процесу, визначилися щодо основних завдань і проблемних питань.
Усе це й спонукало мене поділитися своїми думками щодо участі України в Болонському процесі, оскільки саме цей напрям роботи був і є пріоритетним.
Варто зауважити, що спроби надати загальноєвропейського характеру вищій школі фактично розпочалися в 1957 році з підписання Римської угоди. Згодом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференції міністрів освіти 1971 та 1976 років, у Маастріхтському договорі 1992 року. Наступні роки характеризувалися запровадженням різноманітних програм під егідою ЄС, Ради Європи, що сприяли напрацюванню спільних підходів до вирішення транснаціональних проблем вищої освіти. Це насамперед програми приведення національного законодавства у сфері освіти до норм, напрацьованих країнами Європи, розширення доступу до вищої освіти і підвищення
академічної мобільності студентів та їхньої мобільності на ринку праці, створення системи навчання впродовж усього життя та багатовимірні завдання зі зближення освітніх програм і систем, які вирішувались у рамках численних програм TEMPUS/TACIS.
Нарешті, 1997 року під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації.
Уже через рік чотири країни – Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина – підписали так звану Сорбонську декларацію. Цей документ був спрямований на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який, на думку авторів, має стати більш конкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Не аналізуючи її деяких відмінностей від тез Болонської декларації, можна стверджувати: в основних своїх ідеях обидва документи схожі. Це – двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS) і т.п. Проте особливо слід виділити дві тези Сорбонської декларації: міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти та наданням йому права продовжувати навчання за програмами магістра і дотримання положень Лісабонської угоди. Перше було досить революційним для більшості країн Старого Світу (зауважу, Україна зробила крок у цьому напрямі ще 1993 року). А важливість другої тези для нашої держави в тому, що всі підписанти потенційно стають і учасниками Болонського процесу, започаткованого 29 країнами Європи у 1999 році.
Саме таким чином поступово реалізовувались інтеграційні процеси у сфері вищої освіти європейських країн.
Україна була і є активним учасником цих процесів. Наведу кілька прикладів: закони України «Про освіту» та «Про вищу освіту», Національна доктрина розвитку освіти, що підписана Президентом України, пройшли експертизу Ради Європи. До нас приїздили спеціальні комісії експертів, які безпосередньо в наших університетах і коледжах ознайомлювались із практикою впровадження задекларованих законодавством норм. Відрадно, що їхній висновок був позитивний.