регистрация / вход

Цивільно-правові відносини їх виникнення зміна та припинення

Реферат на тему: Цивільно-правові відносини, їх виникнення, зміна та припинення Цивільно-правові відносини — врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті не-майнові відносини, учасники яких виступають юри­дична рівними носіями прав та обов'язків.

Реферат

на тему:

Цивільно-правові відносини, їх виникнення, зміна та припинення

Цивільно-правові відносини — врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті не-майнові відносини, учасники яких виступають юри­дична рівними носіями прав та обов'язків.

Відповідно до статей 1, 2 Цивільного кодексу Ук­раїни зазначені відносини виникають у:

• державних, кооперативних та інших громад­ських організацій між собою;

• громадян із державними, кооперативними та ін­шими громадськими організаціями;

• громадян між собою.

Для цивільно-правових відносин є характерними специфічні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших " видів правових відносин, що виникають у суспіль­стві. Зокрема, слід відзначити такі особливості:

• цивільно-правові відносини — це майнові та осо- " бисті немайнові відносини;

• учасники цих відносин характеризуються май- Л новою відокремленістю та юридичною рівністю;

• юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів.

Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту.

Суб'єктами цивільно-правових відносин можуть бути фізичні та юридичні особи.

Правові відносини між фізичними особами вини-» кають здебільшого з приводу матеріальних, духов­них та інших потреб. З урахуванням зазначеного об'єктами цивільно-правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти творчої діяльності, особисті не­майнові блага.

Змістом цивільно-правових відносин є цивільні права та обов'язки суб'єктів таких відносин.

У цьому випадку суб'єктивне право — заснована на законі можливість конкретної особи здійснювати певні дії та вимагати задоволення її інтересу від зо­бов'язаної особи.

Зміст суб'єктивного права знаходить свій вияв у відповідних можливостях учасника зазначених від­носин:

• чинити певні дії (наприклад, купувати, продава- т ти, дарувати речі, використовувати твори тощо);

• вимагати належної поведінки від зобов'язаних осіб (скажімо, виконати роботу, передати речі і т. ін.);

• можливість звернутися до застосування приму­сової сили державного апарату для реалізації права вимоги.

Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра не­обхідної поведінки зобов'язаної особи, яку вимагає від неї уповноважена особа з метою задоволення сво­їх інтересів.

Цивільно-правові відносини поділяються на такі види:

за змістом: майнові цивільно-правові відноси­ни, спрямовані на задоволення майнових інтересів фізичних та юридичних осіб (приміром, правовідно­сини власності, передача майна однією особою іншій у порядку спадкування); немайнові цивільно-право­ві відносини щодо задоволення особистих немайно-вих інтересів учасників цих відносин (наприклад, авторські правовідносини);

за зв'язком учасників відносин', абсолютні, тоб­то цивільно-правові відносини, за яких уповноваже­ному суб'єктові протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб (скажімо, правовідносини власності, авторства); відносні цивільно-правові від­носини, за яких уповноваженому суб'єктові протис­тоїть конкретно визначена особа, яка повинна виконати для уповноваженого суб'єкта певні дії (приміром, у разі купівлі-продажу, зберігання, по­ставки);

залежно від об'єкта правових відносин: речові цивільно-правові відносини, об'єктом яких є речі (наприклад, відносини володіння та користування майном); зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єк­том яких є виконання відповідних зобов'язань (на­приклад, відносини, які виникають із договору, спричинення шкоди);

залежно від структури: прості цивільно-право­ві відносини, за яких одній стороні належить тільки право, а іншій — тільки обов'язок (скажімо, пра­вовідносини, що виникають із договору позики); складні цивільно-правові відносини, за яких дві сторони мають як права, так і обов'язки (наприклад, відносини, що виникають із договору купівлі-про­дажу);

за характером нормативного спрямування: ре­гулятивні цивільно-правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спря­мованих на регулювання майнових та особистих немайнових відносин між їх учасниками; охоронні ци­вільно-правові відносини, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів цих відносин і спрямовані на їх відновлення.

Цивільно-правові відносини виникають, змінюю­ться або припиняються на підставі юридичних фак­тів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки.

Цивільний кодекс України (ст. 4) передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають унаслідок: угод; адміністративних актів; відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; заподіяння шкоди ін­шій особі; придбання або збереження майна коштом іншої особи без достатніх підстав; інших дій грома­дян та організацій; подій, з якими закон пов'язує наступ цивільно-правових наслідків.

Юридичні факти в цивільному праві поділяються на юридичні дії та юридичні події.

Юридичні дії — це такі юридичні факти, спричи­нення яких залежить від волі людей та породжує певні правові наслідки (наприклад, укладання учас­никами цивільних правовідносин певного договору).

Дії, що вчиняються відповідно до закону, визнаю­ться правомірними (скажімо, угоди, адміністративні акти і под.), а ті дії, що вчиняються всупереч зако­нові, — неправомірними (укладання фіктивних угод і т. ін.).

Юридичні події — це юридичні факти, що наста­ють незалежно від волі людини (наприклад, природ­ні явища стихійного характеру).

Суб'єктами цивільно-правових відносин є фі­зичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та осо­бистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єк­том зазначених відносин може бути держава.

До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Для визнання осіб суб'єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхньої право- та дієздатності.

Цивільною правоздатністю називається здат­ність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки.

Правоздатність у громадянина України виникає від дня народження і припиняється з його смертю (або з визнанням громадянина померлим).

Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належнос­ті, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду й характеру занять, місця проживання тощо. Жоден громадянин упродовж його життя не може бути по­збавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній,

Цивільна дієздатність — це здатність громадя­нина своїми діями набувати цивільних прав і ство­рювати для себе цивільні обов'язки, тобто його здат­ність розпоряджатися власними правами і нести від­повідальність за свої дії.

Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види:

• повна дієздатність;

• часткова дієздатність;

• мінімальна дієздатність;

• обмежена дієздатність;

• визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність настає з досягненням повно­ліття — 18 років. Згідно з чинним законодавством у. разі одруження особи до досягнення повноліття пов­на дієздатність у неї настає з моменту одруження.

Часткову дієздатність мають фізичні особи у ві­ці від 15 до 18 років. Вони мають право укладати угоди за згодою їхніх батьків (усиновителів) чи пік­лувальників. Крім того, вони можуть самостійно здійснювати дрібні побутові угоди; розпоряджатися своєю заробітною платнею чи стипендією; реалізову­вати свої авторські та винахідницькі права; робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ни­ми; володіти, користуватись і розпоряджатися май­ном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств; бу­ти членами громадських організацій; нести відпові­дальність за заподіяну ними шкоду іншим особам.

Мінімальна дієздатність характерна для осіб ві­ком до 15 років, які мають право здійснювати тільки дрібні побутові угоди та робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Якщо ж вклад було зроблено на ім'я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися ним до виповнення неповнолітньо­му 15 років будуть батьки чи інші його представни­ки (всиновителі чи опікуни).

Обмежена дієздатність може бути визначена су­дом громадянам, які зловживають спиртними на­поями або наркотичними засобами. Вони можуть ук­ладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати заробітну платню, пенсію чи інші види доходів та розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод.

Громадянин, який через душевну хворобу чи не­доумство не здатний розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, а відтак над ним установлюється опіка, що приводить до втрати ним можливості щодо укладан­ня угод. Односторонні угоди (наприклад, заповіт, видача доручення і т. ін.), що були укладені до ви­знання особи недієздатною, втрачають чинність. У разі одужання чи значного покращання здоров'я громадянина, якого визнано недієздатним, суд по­новлює його в дієздатності.

Якщо громадянин зникає, його місцеперебування невідоме, розшуки його не дають позитивних ре­зультатів, а тривала відсутність на місці проживан­ня робить правовідносини за його участю невизначе-ними, громадянин визнається безвісно відсутнім, а потім оголошується померлим у порядку, визначено­му чинним законодавством.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майно­вих та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.

Правовими ознаками юридичної особи є:

• організаційна єдність;

• наявність відокремленого майна;

• можливість виступати в цивільному обороті від власного імені;

• здатність самостійно нести майнову відпові­дальність.

Юридична особа повинна мати: свій статут; пра­воздатність; назву; органи; місцезнаходження (фі­ліали, представництва).

Юридичні особи наділені цивільною право-суб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та ци­вільною дієздатністю, які виникають водночас із мо­менту їх державної реєстрації.

Цивільна правоздатність юридичної особи ви­значається характером і змістом діяльності юридич­ної особи, що передбачена статутом організації. Ци­вільна дієздатність здійснюється відповідними ор­ганами юридичної особи, які можуть бути як

єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєд­нанні між собою).

Для юридичної особи правосуб'єктність виникає:

• з моменту затвердження статуту або положення;

• з моменту видання компетентним органом по­станови про утворення організації;

• з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає реєстрації.

Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб: державні; колективні; оренд­ні; акціонерні; спільні, за участю закордонних суб'­єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін.

Крім того, за характером діяльності юридичні особи поділяються на: підприємства, що виробляють продукцію; установи, котрі надають послуги насе­ленню; колгоспи — колективні виробничі сільсько­господарські підприємства; комерційні та інші орга­нізації (торгівлі, харчування, будівництва і т. д.).

Юридична особа утворюється і припиняється в порядку, визначеному чинним законодавством (на­приклад, Законом України "Про підприємства" від 27 березня 1991 р.). До основних способів утворення юридичних осіб відносять розпорядчий, норматив­но-явочний, дозвільний і договірний.

Правосуб'єктність юридичної особи припиняється:

• з моменту її ліквідації;

• з моменту реорганізації (злиття, поділу, приєд­нання).

Діяльність юридичних осіб зазвичай припиняєть­ся в такому ж порядку, в якому їх було утворено.

В окремих випадках суб'єктом цивільних право­відносин може бути Україна як суверенна держава. Це можливо, приміром, у правовідносинах власності (надходження у власність держави безгосподарного майна, невитребуваних знахідок, неналежне утри­муваного, конфіскованого майна тощо).

Об'єктом цивільних правовідносин є кон­кретні блага, з приводу яких суб'єкти вступають між собою в зазначені правові відносини.

Серед таких благ необхідно назвати матеріальні предмети та духовні цінності. До них, зокрема, на­лежать: речі; дії (в тому числі послуги); результати інтелектуальної творчості; особисті немайнові блага.

Речі — це всі предмети матеріального світу, що здатні задовольняти певні потреби людей. Вони складають матеріальну основу життєдіяльності сус­пільства.

Речі поділяються на такі види:

• засоби виробництва (сировина, паливо, запасні частини, будівлі, засоби транспорту і зв'язку то­що) і предмети споживання (продукти харчу­вання, одяг, взуття, предмети побуту і т, д.);

• речі, що знаходяться в цивільному обігу, тобто речі, відносно яких відсутня заборона щодо вільної торгівлі; речі, обмежені в цивільному • обігу (мисливська зброя, деякі ліки тощо); речі, вилучені з цивільного обігу (наркотичні речовини, дорогоцінні метали й каміння в сирому ви­гляді і т. ін,);

* індивідуально визначені (картина художника, подарунок тощо) і родові (цукор, мука, цегла і под.);

• замінні (родові речі) та незамінні (індивідуально визначені речі);

• споживні (речі, що після споживання переста­ють існувати, — продукти харчування і т. ін.) та неспоживні (речі, що служать упродовж трива­лого часу, — автомобіль, будинок тощо);

• подільні (речі, які в разі поділу втрачають цільо­ве призначення, — телевізор, автомобіль і т. д.) та неподільні (хліб, цемент, рідина тощо);

• головні й належності (скрипка і футляр до неї, верстат і фреза до нього тощо);

• плоди (плоди фруктових дерев, приплід тварин і т. д.) і доходи (результат експлуатації власни­ком певної речі — гроші та ін.);

• рухомі (транспортні засоби і под.) та нерухомі (земля, будівлі, підприємства і т. ін.);

• гроші й цінні папери (акції, облігації, зобов'я­зання державної скарбниці, ощадні сертифіка­ти, векселі).

До об'єктів цивільних правовідносин відносять і дії осіб, що мають правове значення (приміром, дії з відшкодування заподіяних збитків) та відповідні по­слуги (скажімо, ремонт будинку, автомобіля).

Крім того, до них слід віднести результати інте­лектуальної творчості, що охороняються законом (наукові, літературні й художні твори, відкриття й винаходи, промислові зразки, товарні знаки тощо).

Одним із об'єктів цивільних правових відносин є особисті немайнові блага, до яких належать честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо.

Список використаної літератури:

1. Правознавство. / За ред. Копєйчикова В.В. – К., 1999.

2. Основи права. Посібник. – Харків, 2000.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий