регистрация / вход

Розслідування злочинів минулих років

іністерство внутрішніх справ України Академія управління Міністерства внутрішніх справ Кафедра кримінально-правових дисциплін та профілактики злочинів

М іністерство внутрішніх справ України

Академія управління Міністерства внутрішніх справ

Кафедра кримінально-правових дисциплін

та профілактики злочинів

Розслідування злочинів минулих років

магістерська робота на здобуття освітньо-кваліфікацйного рівня "Магістр"

Київ – 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Криміналістична характеристика нерозкритих злочинів минулих років

1.1. Особливості криміналістичної характеристики нерозкритих злочинів минулих років

1.2. Структура криміналістичної характеристики

Розділ 2. Організація та планування розслідування нерозкритих злочинів минулих років

2.1. Особливості організації розслідування нерозкритих злочинів минулих років

2.2. Особливості планування розслідування нерозкритих злочинів минулих років

2.3. Аналітична робота слідчого у справах про нерозкриті злочини минулих років

Розділ 3. Непроцесуальна діяльність слідчого по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років

3.1. Організаційні форми непроцесуальної діяльності

3.2. Розшукові форми непроцесуальної діяльності

Розділ 4. Особливості тактики провадження окремих слідчих дій у справах про нерозкриті злочини минулих років

Висновок

Додатки

Список використаної літератури


Вступ

За даними Управління оперативної інформації МВС України “Про стан злочинності на території України за період з 2006 р. по 2007 р. включно,всього по Україні зареєстровано 6246 умисних вбивств (та замахів) та 10110 умисних тяжких тілесних ушкоджень, відповідно залишилось нерозкритими за звітний період – 200 та 654 злочинів, розкрито 136858 крадіжок, нерозкритих 64742; розкрито 41061 грабіжів, нерозкрито 15310; розкрито 11123 розбоїв, нерозкрито1361; розкрито 19508 хуліганства, нерозкрито 3528 (див. Додаток №3).

Існуючий стан по даних категоріях справ пояснюється здебільшого тим, що розкриття та розслідування злочинів минулих років пов’язане з труднощами, які породжуються певними причинами об'єктивного та суб'єктивного характеру.

Термін «злочини минулих років» не треба розуміти буквально, що це тільки злочини, вчинені в минулому. Маються на увазі також і нерозкриті злочини поточного року, стосовно яких кримінальні справи зупинені провадженням. Не менш важливим критерієм є визначення процесуального моменту, з якого злочин вважається нерозкритим. У КПК України навіть не згадується термін «нерозкритий злочин». Втім, визначення даного критерію є важливим фактором підвищення ефективності роботи правоохоронних органів щодо подолання злочинності. Показники абсолютної кількості розкритих злочинів свідчать лише про рівень роботи органів з їх розкриття. Але для визначення ефективності вказаної роботи необхідно мати, крім показників розкритих, також дані і про нерозкриті злочини. Шляхом їх співставлення можна визначити відносні величини, тобто процент розкритих і нерозкритих злочинів. Органи міліції в основному намагаються через показники розкритих злочинів довести результативність своєї роботи, при цьому посилаючись на збільшення кількості розкритих злочинів. Важливим показником результативності роботи є дані про кількість нерозкритих злочинів, їх структуру і питому вагу в числі розслідуваних. Маючи показники про нерозкриті злочини, можна більш ефективно і цілеспрямовано організувати роботу щодо вивчення справ, у яких злочини нерозкриті, перевірити, чи проведені всі необхідні і можливі слідчі дії для встановлення осіб, які вчинили злочини, визначити недоліки і помилки слідчих органів, дати необхідні вказівки. Так аналізуючи показники розкритих і нерозкритих злочинів за 2006-2007 рр. можна зробити висновки, що всього розслідуванно кримінальних справ по УМВС України за 2006 р.-298306, за 2007 р.-303971, відповідно нерозкритими залишилися за 2006 р.-149921, за 2007 р.-133221. У відсотковому вираженні розкриваємість злочинів досягла в 2006 р.-66.6%, в 2007 р.-69.5%. (див. Додаток №1). Так можливо зробити висновок, що з кожним роком кількість нерозкритих злочинів минулих років зменшується.

Теоретичною основою написання даної роботи є праці Лаврова В.П., Горбачєвського В.Я., Бєлкіна Р.С., Мітрічєва В.П., Васільєва А.Н. та інших науковців.

Метою даної роботи є аналіз методики і проблем розслідування нерозкритих злочинів минулих років та застосування її на практиці.


РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕРОЗКРИТИХ ЗЛОЧИНІВ МИНУЛИХ РОКІВ.

1.1 Особливості криміналістичної характеристики нерозкритих злочинів минулих років

Криміналістичну характеристику злочину визначають як сукупність його істотних і стійких якісних ознак, що зумовлює основні закономірності розкриття та розслідування певної групи злочинів. При цьому сукупність якісних ознак має на увазі не лише їх кількісну характеристику: одна (одні) з них є головною, що визначає багато в чому інші ознаки конкретної групи злочинів. В одному випадку основною вирішальною якісною ознакою буде спосіб вчинення злочину, в другому - особа злочинця, в третьому особа потерпілого, в четвертому яка-небудь інша ознака, істотна для розслідування даної групи злочинів тощо. Можливі варіанти, коли як основні можуть виступати дві-три ознаки.[14,с.393]

З криміналістичної точки зору, для нерозкритого злочину характерно те, що встановлена подія, виявлені та досліджені матеріальні й інші джерела доказів, але особа, що вчинила злочин, не виявлена. У процесуальному плані це означає, що кримінальна справа порушена, проведені можливі за відсутністю підозрюваної особи слідчі дії, розшукові заходи і кримінальна справа зупинена провадженням. Таким чином, до нерозкритих відносяться такі злочини, по яких в певний законом термін проведено розслідування, але зібрані докази не привели до встановлення винної особи і, в зв'язку з цим, провадження по кримінальній справі зупинено.

Істотною особливістю криміналістичної характеристики злочинів минулих років, як показує вивчення практики, є те, що значна їх частина вчинюється особами, які незнайомі потерпілому. Відсутність зв'язку та відносин між потерпілим і стороннім йому злочинцем, іноді випадковий характер їх зустрічей, тим більше на вулиці або на відкритій місцевості, серйозно складнюють можливість намітити версію не тільки про особу злочинця, але й про коло осіб, серед яких його потрібно шукати. Перевірка в цих випадках зв'язків потерпілого, як правило, не призводить до шуканого результату та не дає підстав для підозри відносно якої-небудь певної особи.

Велика кількість несвоєчасно розкритих злочинів часто вчинюється особами які в минулому судимі, є рецидивістами, злочинцями-«гастролерами», а також особами без певних занять, або що не мають певного місця проживання.

Крім названої специфіки яка властива нерозкритим злочинам минулих років, розслідування їх утруднюється ще рядом обставин, які складають в сукупності особливу слідчу ситуацію. До таких обставин треба передусім віднести складність або неможливість виявлення слідів злочину, перевірки доказів через тривалий час після його вчинення. Тому промахи, допущені раніше внаслідок поверхневих, поспішних або невмілих дій при огляді місця події та при провадженні інших слідчих дій, згодом, після поновлення провадження в справі, як правило, усунути надзвичайно важко. Це негативно позначається, наприклад, на проведенні судових експертиз, утрудняє виявлення та вилучення документів, оскільки для багатьох з них існують певні терміни зберігання тощо.

Неповнота слідства виникає, як правило, внаслідок некваліфікованого, безініціативного або несумлінного дослідження обставин справи, зокрема перевірки версій про винну особу або про коло осіб, серед яких його потрібно шукати. Одностороння оцінка доказів, що є в справі нерідко призводить до побудови і перевірки слідчим однієї або декількох версій, але не всіх можливих. Опинившись в полоні версії, помилково покладеної в основу розслідування, слідчий не перевіряє інші, не збирає доказів, необхідних для їх перевірки. Тим самим упускається можливість розслідування «по гарячих слідах», слідство заходить в глухий кут і провадження у справі зупиняється в зв’язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин. Іноді злочини залишаються нерозкритими тому, що на момент зупинення провадження в справі не всі обгрунтовано побудовані слідчі версії були вичерпно та повно перевірені.

Додаткові складності при розслідуванні злочинів минулих років виникають і в зв'язку з тим, що за час, що пройшов після первинного розслідування, окремі потерпілі та свідки, показання яких мають важливе значення, можуть змінити місце проживання, а в ряді випадків і прізвище, що створює додаткові труднощі при провадженні необхідних слідчих дій за їх участю. Крім того, час об'єктивно згладжує повноту спогадів про факти минулої дійсності. У результаті раніше допитані й особливо своєчасно не допитані свідки можуть ненавмисно спотворювати істотні для справи обставини.

Специфіку розслідування злочинів минулих років зумовлюють і причини суб'єктивного характеру. Сюди можна віднести умисне приховання або знищення як злочинцем, так і іншими особами слідів злочину. Наприклад, проводиться ремонт квартири після вчинення вбивства, змінюється злочинцем зачіска, знищується одяг, свідків схиляють до дачі явно неправдивих показань тощо.

Нерідко злочинець умисно знищує різні документи, які не є речовими доказами, але можуть бути використані в процесі розслідування, або спеціально підробляє документи для введення в оману слідства. Наприклад, у справах про вбивство, злочинець, який є родичем потерпілого, після вчинення вбивства може не тільки ретельно сховавати труп, але і знищити всі прижиттєві фотографії вбитого. Це виключає в подальшому можливість експертного ототожнення особи вбитого за ознаками зовнішньості.[22, с.108-115].

Перераховані особливості криміналістичної характеристики даної категорії злочинів ускладнюють їх розслідування. Тому специфіка роботи слідчого потребує відповідних рекомендацій по розслідуванню нерозкритих злочинів минулих років.


1.2 Структура криміналістичної характеристики

У науці криміналістики недостатньо досліджена структура криміналістичної характеристики нерозкритих злочинів минулих років.. Представляється, що для загальної криміналістичної характеристики злочинів минулих років не можна використати структури криміналістичних характеристик окремих видів злочинів. Дана криміналістична характеристика основується на власній структурі, до елементів якоїслід віднести наявність:

· нерозкритого злочину;

· результатів проведеного первинного розслідування;

· дії фактору часу, що пройшов з моменту вчинення злочину до його нового розслідування. [17, c.27]

Розглядаючи такий елемент криміналістичної характеристики як наявність нерозкритого злочину, можна зазначити, що з 1988 р. процесуальним критерієм нерозкритого злочину вважався той, справу за яким зупинено за пп. 1 і 3 ст. 206 КПК, тобто зупинення попереднього слідства в кримінальній справі, коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме і коли не встановлено особу, яка вчинила злочин. Показник кількості нерозкритих злочинів залежав від винесення слідчим у справі постанови про зупинення попереднього слідства за пп. 1, 3 ст. 206 КПК і виставлення у цих справах статистичних карток форми № 1.1. Але прокурорські перевірки свідчили, що у багатьох справах своєчасно не виносились постанови про зупинення розслідування у зв'язку з нерозкриттям злочину, хоча були для цього підстави, у деяких справах не було виконано всіх необхідних і можливих слідчих дій для встановлення особи, яка вчинила злочин, і багато неперспективних справ щодо розкриття злочинів знаходились без руху і у них також не провадились слідчі дії. У зв'язку з такими обставинами, з метою досягнення об'єктивності при обліку нерозкритих злочинів Генеральною прокуратурою України до п. 19 Інструкції внесено положення: «Крім того, в число нерозкритих злочинів включаються також злочини, у справах яких з моменту порушення пройшло більше двох місяців, але не представлено документів первинного обліку про зупинення слідства за нерозшуком обвинуваченого чи невстановленням осіб, які вчинили злочини, або про пред'явлення обвинувачення». У Інструкції термін розслідування злочину визначено згідно з ч. 1 ст. 120 КПК — два місяці. Якщо протягом цього часу з моменту порушення справи попереднє слідство не закінчено і нікому не пред'явлено обвинувачення, то згідно з п. 19 Інструкції злочин вважається нерозкритим, хоча, безумовно, у справі можуть виконуватись слідчі дії, у зв'язку з чим попереднє слідство не зупинено. Якщо у кримінальній справі зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, і у зв'язку з цим слідчим винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого, то такий злочин згідно з п. 19 Інструкції не включається у число нерозкритих.

Елементом криміналістичної характеристики є наявність результатів первинного розслідування, які можуть бути досить різноманітними. Хоч на даному етапі розслідування злочинець залишається невідомим, але достовірно встановлюється факт злочину, спосіб його вчинення та приховування, матеріальні наслідки, причини й умови, що сприяли його вчиненню. Ця основна інформація служить початковою базою для подальшої роботи слідчого й органу дізнання по зупиненій справі про нерозкритий злочин.

На результати розкриття та розслідування злочинів минулих років негативно впливає час, що пройшов з моменту його вчинення до моменту повторного розслідування (знищуються повністю чи частково матеріальні сліди й людські спогади тощо), який також важається одним з головних елементів криміналістичної характеристики. Чим більше часу проходить з моменту вчинення злочину, тим складніше отримати інформацію про обставини цієї події й осіб, що брали у ньому участь. Люди можуть забути окремі факти або їх деталі, переїхати на нове місце проживання, в інше місто, селище, де їх важко знайти, можуть померти; речові докази та сліди під дією часу втрачають деякі свої важливі ознаки або взагалі знищуються. Росте ризик випадкової загибелі слідів і речових доказів, які в свій час були виявлені та вилучені слідчим при огляді місця події. Цим пояснюються труднощі, які виникають при розслідуванні злочинів минулих років [ 9, ст.67].

Однак, характеризувати дію фактору часу на розслідування нерозкритих злочинів минулих років тільки з негативної сторони було б неправильно. Слідча практика показує, що такий вплив може бути й позитивним. Зокрема, внаслідок особливостей людської психології злочинець з плином часу втрачає обережність, у нього знижується почуття самоконтролю, притупляється пильність. У результаті з'являється зневага до необхідності приховання слідів злочину. Спостерігаються випадки, коли він обмовляється або навіть хвалиться «в своєму колі» вчиненими в минулому злочинами, що створює додаткові умови для розкриття злочинів минулих років.У деяких випадках розкриттю злочинів минулих років сприяє зміна позиції потерпілих або свідків, які раніше на допитах з особистих мотивів давали неправдиві свідчення. Під впливом життєвої ситуації, що виникла, вони можуть заявити до органів слідства про істинні події та винуватців злочину. Згодом може змінитися відношення самого винного до вчиненого злочину. Наприклад, до явки з повинною його спонукають переживання, викликані вчиненим злочином. Іноді злочинець, будучи викритим у вчиненні чергового злочину, дає показання про скоєні ним раніше злочинні діяння, що залишились нерозкритими.


РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПЛАНУВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ НЕРОЗКРИТИХ ЗЛОЧИНІВ МИНУЛИХ РОКІВ.

2.1 Особливості організації розслідування нерозкритих злочинів минулих років.

Проблеми організації розслідування злочинів минулих років полягають, насамперед, у розв'язанні питання про те, кому потрібно доручити нове розслідування нерозкритого злочину: слідчому, що раніше проводив по ньому розслідування та вимушений був зупинити провадження в справі, чи іншому слідчому. Обидва рішення мають свої позитивні та негативні сторони й вимагають також врахування психологічних чинників[9, с.20].

Діяльність слідчого по зупиненій справі про нерозкритий злочин неминуче пов'язана з ревізією якості первинного розслідування. Вона направлена на аналіз обгрунтованості версій, що висувалися у справі, повноту їх перевірки. Цю роботу більш детально й об'єктивно може зробити новий слідчий, який не пов'язаний з колишнім розслідуванням і усвідомлює, що виявлені при ревізії недоліки та помилки первинного розслідування не можуть бути поставлені йому в провину.

Виявлення промахів і помилок (особливо тактичного плану, що стосуються визначення напрямку розслідування) вимагає «погляду зі сторони». Саме тому рекомендується аналіз матеріалів зупиненої кримінальної справи і подальшу роботу по ній доручати новому слідчому, але при цьому потрібно мати на увазі, що новий слідчий не має в повному обсязі тих безпосередніх даних, які накопичуються в процесі розслідування і не завжди відображаються в матеріалах справи. Новий слідчий, ознайомившись з матеріалами справи, повинен частково заповнити відмічені прогалини шляхом бесід з особою, що раніше проводила розслідування, понятими, іншими учасниками слідчих дій для уточнення порядку та результатів їх проведення, ознайомитись (при можливості) з обстановкою місць проведення слідчих дій тощо.

Практика свідчить, що в кримінальних справах про вбивства, які зупинялись через невстановлення винних осіб, внаслідок додаткового розслідування в кожному четвертому випадку вдалося остаточно викрити осіб, на яких раніше вже падала підозра, але слідчим не вистачило наполегливості довести до кінця перевірку правильно висунутих версій. Таким чином, при розв'язанні питання про те, кому доручати роботу по справі про нерозкритий злочин, у більшості випадків перевагу винен мати новий слідчий. Однак, якщо слідчий, що проводив первинне розслідування, після зупинення нерозкритої справи має чіткий план роботи, обгрунтовано сподівається розкрити злочин, вірить в успіх і виявляє наполегливість в його досягненні, не треба вилучати у нього справу та передавати іншому слідчому тільки з мотивів невдалого первинного розслідування [14, с.393].

Передача зупиненої справи новому слідчому має і негативні сторони. Щоб оцінити повноту і глибину перевірки версій, що висувалися у справі тощо, новому слідчому доведеться додатково витратити багато часу на вивчення матеріалів справи, доскональне ознайомлення із змістом та результатами проведеної слідчої й оперативної роботи. Тому питання про передачу справи іншому слідчому потрібно вирішувати з урахуванням всіх зазначених обставин.

При організації розслідування злочинів минулих років повинні братися до уваги особливості процесуальної регламентації діяльності слідчого по зупинених справах про нерозкриті злочини, оскільки провадження слідчих дій в цьому випадку КПК України не допускається.

Процесуальна та, в деяких випадках, фактична неможливість провести слідчі дії по даній категорії кримінальних справ породжує у частини слідчих помилкову впевненість, що після зупинення по них провадження здійснювати роботу по розкриттю злочину повинні органи дізнання, а не слідчий.

Така позиція практичних працівників суперечить чинному кримінально-процесуальному законодавству, оскільки ст. 209 КПК України зобов'язує як безпосередньо слідчого, так і органи дізнання вживати заходів до встановлення особи, що вчинила злочин. Ці заходи слідчий повинен здійснювати у взаємодії з оперативними працівниками органів дізнання в наступних формах:

· спільне вивчення та аналіз матеріалів первинного розслідування, подальше планування заходів щодо розкриття та розслідування злочинів;

· спільна робота слідчого й оперативних працівників у слідчо-оперативних групах;

· взаємний і систематичний обмін інформацією між слідчим і оперативними працівниками в ході роботи по зупиненій справі;

· направлення слідчим доручень органу дізнання про провадження окремих слідчих дій та заходів розшукового характеру;

· надання допомоги слідчому працівниками органу дізнання при провадженні слідчих і розшукових дій тощо.

Як показує слідча практика, найбільш ефективною формою взаємодії слідчого й органів дізнання при роботі по зупинених справах є створення спеціальної слідчо-оперативної групи. Це дозволяє:

· забезпечити чітку погодженість діяльності слідчого з оперативними працівниками протягом усього терміну розслідування;

· забезпечити чітке розмежування компетенції слідчого й працівників органу дізнання;

· організувати роботу учасників слідчо-оперативної групи у відповідності до спільно складеного й узгодженого плану;

· оптимізувати використання такої форми взаємодії як направлення слідчим органу дізнання доручень про провадження слідчих і розшукових дій (доручення даються усно безпосередньому виконавцеві - оперативному працівнику, який входить в склад слідчо-оперативної групи);

· прискорити процес взаємного обміну інформацією між слідчим і оперативним працівником;

· ефективно контролювати слідчим повноту та своєчасність виконання учасниками слідчо-оперативної групи доручень і вказівок по провадженню слідчих і розшукових дій;

· більш активно та повно використовувати в процесі розслідування можливості оперативних підрозділів по проведенню розшукових заходів;

· підтримувати між учасниками слідчо-оперативної групи ділові партнерські стосунки при роботі в “команді”, які забезпечують досягнення спільної мети та основані на загальній зацікавленості в результатах спільної роботи;

· створити реальні умови для наукової організації праці.

Створення слідчо-оперативних груп викликане складністю справ, значним обсягом роботи по їх розслідуванню, необхідністю забезпечення на постійній основі всіх форм взаємодії протягом тривалого періоду. При визначенні персонального складу слідчо-оперативних груп повинні враховуватися також психологічні чинники організації взаємодіїх [10, с.15].

Потрібно мати на увазі, що слідчому, як правило, доводиться суміщувати діяльність по зупинених провадженням справах про нерозкриті злочини минулих років з розслідуванням поточних кримінальних справ. На практиці слідчі віддають перевагу справам, по яких встановлена особа обвинуваченого. Відбувається це з ряду причин:

· зупинені провадженням справи вимагають більше затрат сил і часу для їх розкриття та розслідування;

· слідчому складно подолати психологічний бар'єр, коли він вважає, що слідство по зупиненій справі зайшло в глухий кут, перспективи розслідування злочину досить проблематичні, в той час як у справах, де встановлена особа винного, є можливості для їх завершення;

· до більш активної роботи у справах, по яких встановлено особу винного, слідчого зобов'язують різні процесуальні терміни (пред'явлення обвинувачення, продовження строків тримання обвинуваченого під вартою тощо), тому важко чекати від нього повноцінної і ефективної діяльності по зупинених провадженням справах про нерозкриті злочини.

Тому найбільш ефективним вбачається спеціалізація діяльності частини слідчих на роботі по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років. Створення спеціальних груп із слідчих та оперативних працівників органів дізнання для роботи по зазначеній категорії кримінальних справ повинно відповідати нормативним актам МВС України.

2.2 Особливості планування розслідування нерозкритих злочинів минулих років.

Планування розслідування по зупинених справах залежить від типової слідчої ситуації, яка склалась на даному етапі розслідування та результатів аналітичної діяльності слідчого по зазначеній категорії злочинів [7, с.17].

На основі аналізу матеріалів справи, з метою отримання та використання додаткових даних для розкриття злочину в залежності від ситуації слідчому рекомендується здійснити:

· збір і перевірку відомостей про осіб, що вчинили аналогічні злочини в попередній і супутній злочину періоди (для з'ясування їх можливої причетності до даного злочину);

· перевірку причетності до нерозкритого злочину обвинувачених у справах, що перебувають в стадії розслідування;

· вивчення даних що поступають від громадян і організацій до відповідних установ та органів (суд, прокуратуру, органи внутрішніх справ, пресу, радіо, телебачення, тощо) про підозрілу поведінку певних осіб;

· повторне дослідження місця події (з метою отримання нових даних про подію злочину, для визначення того, чи всі можливі свідки встановлені тощо);

· перевірку можливих змін у взаємовідносинах осіб, що залучались до справи та свідків, якщо з’явились підстави для дачі ними об'єктивних свідчень;

· перевірку місць легального зберігання та можливого збуту речей, що розшукуються (ломбарди, магазини, речові ринки тощо);

· попереднє дослідження виявлених об'єктів, які можуть мати відношення до справи (наприклад, слідів знарядь злочину при вчиненні аналогічних протиправних дій);

· необхідні запити та витребування документів для перевірки зібраних даних;

· перевірку надходження відповідей по раніше направлених запитах і окремих дорученнях (при необхідності здійснюється нагадування про термінове їх виконання або направлення повторних запитів чи доручень з урахуванням нових даних);

· виявлення нових свідків, додаткових обставин і фактів (наприклад, свідків, що пізніше дізналися про злочин чи особу, що його вчинила, або бачили у злочинця чи інших осіб знаряддя вчинення злочину чи предмети злочинного посягяння; очевидців знищення або приховування слідів злочину, змови зі свідками тощо);

· повторне повідомлення відповідних правоохоронних органів про нерозкритий злочин для обліку та використання ними цієї обставини в розшуковій роботі;

· повторну перевірку всіх слідів, які є в справі, по відповідних видах обліків;

· залучення громадськості і засобів масової інформації для виявлення нових свідків та осіб, які могли бути причетні до нерозкритого злочину;

· налагодження регулярного обміну інформацією з оперативними працівниками з метою узгодження подальших розшукових заходів тощо[7, c.18].

При плануванні розслідування по нерозкритих злочинах минулих років необхідно використовувати типові методичні рекомендації. Однак слід враховувати наступні специфічні особливості планування розслідування в справах по зазначеній категорії злочинів.

Першою особливістю є наявність матеріалів первинного розслідування, зокрема: кримінальної і оперативно-розшукової справи; плани первинного розслідування, які включають конспекти і чорнові записи слідчого й оперативних працівників органу дізнання, що брали участь у розслідуванні; письмові вказівки вищестоящих органів МВС і прокуратури по даній кримінальній справі. Вивчаючи ці матеріали, слідчий і оперативний працівник повинні після аналізу результатів колишньої діяльності по розкриттю і розслідуванню злочину виявити всі помилки та недоліки, які допущені на первинному етапі, намітити шляхи їх усунення і напрямок подальшого розслідування.

Для складання якісно нового плану розкриття та розслідування нерозкритого злочину велике значення має виявлення конкретних недоліків і помилок в проведенні первинного розслідування. Тут маються на увазі, наприклад, неповне використання доказів, що є у справі, неприйняття достатніх заходів до їх відшукання, незважаючи на наявність вказівок про них в матеріалах зупиненої справи, а також недоліки в проведенні окремих слідчих дій, які могли спричинити неповне збирання або втрату доказів. Якщо слідчий встановлює, що яка-небудь слідча дія проведена неякісно або взагалі не проводилась, то в новому плані розслідування намічає шляхи усунення цього недоліку. Іноді прорахунки первинного огляду місця події вдається усунути шляхом проведення повторного огляду або допиту потерпілих, свідків, понятих, фахівців, які брали участь у первинному огляді.

Важливо також уточнити, як були використані виявлені докази, чи правильно вони оцінені, чи зроблені всі можливі висновки з факту їх виявлення, чи призначені та проведені всі необхідні експертизи по цих речових доказах, чи немає потреби в призначенні повторної або додаткової експертизи.

Вивчаючи матеріали первинного розслідування, слідчий зобов'язаний перевірити, наскільки повно використані для розкриття злочину матеріали кримінальних справ, які аналогічні за способом вчинення злочину (як нерозкритих, так і тих, по яких встановлено винну особу). Насамперед повинні бути виявлені, вивчені та перевірені на причетність до вчинення нерозкритого злочину особи, що вчинили злочини аналогічним способом. Якщо така робота при первинному розслідуванні не проводилися, то вона обов'язково планується з урахуванням нових відомостей про злочини, вчинені аналогічним способом. Слід відзначити, що дані про осіб, що вчинили злочини одним і тим же способом, можуть бути отримані при ознайомленні з архівними кримінальними справами, з матеріалами про відмову в порушенні кримінальної справи, з матеріалами зупинених провадженням кримінальних справ [15,с.22-23].

Результати аналітичної роботи слідчого по нерозкритих злочинах минулих років повинні бути покладені в основу нового плану розслідування кримінальної справи, першочергові задачі якого, по суті, полягають в усуненні виявлених протиріч і заповненні прогалин попередньо проведеного розслідування. З цією метою слідчий повинен:

· ознайомитися з місцем події (при необхідності оглянути повторно або додатково, для чого в окремих ситуаціях треба зробити відповідну реконструкцію обстановки);

· особисто додатково допитати потерпілих, осіб, що підозрювалися у вчиненні злочину, основних свідків;

· довести до логічного завершення, повно, всебічно і об'єктивно перевірити версії про причетність до злочину певних осіб;

· висунути і перевірити версії про вчинення злочину особами, стосовно яких раніше були певні дані про причетність до його скоєння;

· у тісній взаємодії з працівниками органів дізнання виявити можливі джерела нових доказів у справі та з урахуванням отриманих фактичних даних висунути і ретельно перевірити інші можливі версії.

Друга особливістьпланування розслідування по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років полягає у використанні інформації, яка була отримана після зупинення кримінальної справи. До неї потрібно віднести:

· нову інформацію, яка отримана оперативним працівником внаслідок проведення оперативно-розшукових заходів;

· узагальнення даних про нові злочини, вчинені аналогічним способом, і про осіб, що їх вчинили;

· матеріали орієнтировок, доручень, повідомлень і запитів сусідніх органів внутрішніх справ про злочини, вчинені на їх території та причетних до них осіб;

· клопотання, заяви і повідомлення осіб, зацікавлених у розкритті злочину (сюди повинні бути включені скарги на помилки та недоліки первинного розслідування);

· дані про осіб, що представляють оперативний інтерес у зв'язку з нерозкритим злочином;

· інформація від громадськості про можливу причетність до нерозкритого злочину певних осіб.

Третя особливістьпланування розслідування по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років - необхідність використання методів колективного планування. Потреба в застосуванні цих методів зумовлена труднощами планування розслідування по даній категорії кримінальних справ, особливо при побудові нових версій, осмисленні з інших позицій даних про злочин і злочинця, пошуку оптимальних напрямків розслідування.

Колективне планування розслідування передбачає застосування методу дискусії. При використанні дискусії учасники планування розслідування по нерозкритих злочинах заздалегідь вивчають всі матеріали первинного розслідування, однак інакше організується обговорення матеріалів і обставин нерозкритих злочинів. З учасників майбутнього обговорення заздалегідь створюється чисельно невелика група оцінки. Персональний її склад повинен бути висококваліфікованим, мати слідчий і оперативний досвід і необхідні повноваження по прийняттю рішень при організації розслідування.

Обговорення матеріалів нерозкритого злочину ділиться на два етапи:

· на першому етапі учасники обговорення висловлюються відносно нових версій і напрямів роботи по нерозкритих злочинах. Всі пропозиції ретельно фіксуються групою оцінки. Обговорення, зауваження, критика внесених пропозицій на цьому етапі не допускаються. Головна мета - виявити погляди і пропозиції кожного з учасників обговорення;

· на другому етапі зафіксовані висновки та пропозиції оцінюються і розглядаються членами групи оцінки з позицій їх реальності та цінності. При цьому послідовно й уважно аналізуються всі пропозиції, відбирається те краще і цінне, що може бути використано для розробки нового плану розкриття та розслідування злочину.

При колективному плануванні розслідування по нерозкритих злочинах потрібно використовувати також метод експертних оцінок. Група експертів повинна комплектуватись з урахуванням професійного і наукового досвіду учасників. У її склад включаються, зокрема, особи, що володіють науковими знаннями в області теорії оперативно-розшукової діяльності, організації і управління, криміналістики, а також ті, хто має великий практичний досвід роботи в слідчих, експертних підрозділах та оперативних підрозділах.

Перед експертами можуть бути поставлені наступні задачі:

· дослідити всі слідчі й оперативні матеріали з метою оцінки змісту та методики проведеної роботи по нерозкритих злочинах минулих років;

· сформулювати науково обгрунтовані версії по всіх вивчених справах про нерозкриті злочини та дати пропозиції про напрями проведення подальших слідчих і оперативно-розшукових заходів;

· підготувати управлінські та планові документи, які могли б бути використані в практичній роботі по розкриттю цих злочинів.

З метою вирішення поставлених задач кожний експерт спочатку індивідуально вивчає всі слідчі й оперативно-розшукові матеріали, що знаходяться в кримінальних і оперативно-розшукових справах про нерозкриті злочини. Потім з участю всіх експертів проводиться дискусія, в ході якої обговорюються виявлені проблемні питання, і лише після того приймається єдине рішення. Індивідуальне вивчення матеріалів і колективні дискусії здійснюються для того, щоб зрозуміти та пояснити той або інший слід, речовий доказ, обставину злочину, встановити наявність або відсутність зв'язків між окремими фактами.[25, с.46-47].

Експерти не тільки вивчають письмові документи, але й зустрічаються з працівниками слідства та дізнання, які безпосередньо брали участь у проведенні первинних слідчих і розшукових дій по розкриттю даних злочинів.

Комплексне дослідження матеріалів кримінальних справ і обставин вчинених злочинів, як правило, дозволяє зробити висновки і підготувати пропозиції, які важливі для подальшого розкриття аналогічних злочинів, перебудувати організаційні системи з метою запобігання новим злочинним діянням.

2.3 Аналітична робота слідчого у справах про нерозкриті злочини минулих років.

Кримінальна справа по нерозкритому злочину містить розрізнені, суперечливі відомості, які слідчому необхідно ретельно вивчити та критично оцінити. Саме тому робота в справах про злочини минулих років повинна починатися саме з аналізу матеріалів справи. Це сприяє правильній організації подальшої діяльності, і, зокрема, розв'язанню питання про доцільність відновлення досудового слідства з метою проведення додаткових процесуальних дій по усуненню недоліків попереднього розслідування та встановленню особи, що вчинила злочин.

Успіх розслідування у справі про нерозкритий злочин багато в чому залежить від правильної оцінки й умілого використання вже зібраного доказового матеріалу та оперативно-розшукової інформації.

Мета аналізу матеріалів, що є у справі про нерозкритий злочин, полягає:

· у дослідженні й оцінці доказів, зібраних в ході первинного розслідування;

· у дослідженні й оцінці наявних оперативно-розшукових даних;

· в оцінці всіх даних у їх сукупності (з урахуванням нових відомостей, отриманих вже після зупинення справи);

· у встановленні недоліків розслідування та визначенні можливостей їх виправлення;

· у визначенні конкретних задач по подальшій роботі в зупиненій провадженням справі.

Суб'єктами аналізу можуть бути:

· слідчий, який зупинив провадження в справі, але зобов'язаний продовжити роботу по встановленню особи, що підлягає притягненню в якості обвинуваченого;

· інший слідчий, якому спеціально поручається робота по зупиненій справі;

· оперативний працівник, що здійснює оперативно-розшукову діяльність по розкриттю даного злочину в порядку виконання своїх службових обов'язків (у тому числі й за дорученням слідчого в порядку ст. 114 КПК України);

· інший оперативний працівник, який вивчає зупинену справу у зв’язку з діяльністю по розкриттю інших аналогічних злочинів;

· начальник слідчого відділу в порядку здійснення повноважень, передбачених ст. 114-1 КПК України;

· прокурор в порядку здійснення нагляду за виконанням законів при провадженні дізнання та досудового слідства.

Об'єктами вивчення повинні бути:

· зупинена провадженням кримінальна справа з усіма приєднаними до неї речовими доказами та додатками (наприклад, матеріалами звуко-, відеозапису провадження слідчих дій), планами розслідування;

· оперативно-розшукові матеріали, що відносяться до даного злочину;

· матеріали інших кримінальних справ про злочини, які аналогічні за способом їх вчинення (як нерозкриті, так і розкриті).

Також потрібно по зупиненій справі проаналізувати зміни оперативної обстановки, які відбулись з моменту вчинення злочину. Це часом дозволяє зробити висновки про коло осіб, серед яких потрібно шукати злочинця, про найбільш ефективні шляхи пошуку, заходи щодо запобігання аналогічним злочинам тощо.

Об'єктами вивчення повинні бути узагальнення інформації про аналогічні нерозкриті злочини (наприклад, прикмети запідозрених осіб, які отримані за допомогою криміналістичних обліків та інших інформаційно-пошукових систем тощо).

Необхідно ретельно вивчати всі скарги, заяви, анонімні листи й інші повідомлення громадян і організацій, які можуть мати відношення до справи про нерозкритий злочин, оскільки вказані документи разом з матеріалами їх перевірки нерідко можуть зберігатися окремо.

Методи , що застосовуються в процесі аналізу матеріалів зупиненої справи, аналогічні приватним методам пізнання істини, які застосовуються в процесі доказування (збиранні, перевірці та оцінці доказів).

Однак необхідно зазначити, що при аналізі матеріалів справи про нерозкритий злочин цей процес набуває специфічних особливостей:

· обсяг матеріалів та інформації, що досліджуються й оцінюється, значно більший, ніж на первинному етапі розслідування;

· повнота інформації, що оцінюється, відносно велика, але не може бути визнана достатньою - процес доказування не завершений, а лише тимчасово припинений (немає достатніх даних про винність певної особи у вчиненні злочину, про пом'якшуючі й обтяжуючі обставини - оскільки їх неможливо встановити при відсутності винної особи тощо);

· змістом аналізу також є переоцінка зібраних матеріалів з урахуванням нових фактичних даних, і на цій основі - пошук нових шляхів по встановленню істини;

· основна мета такого аналізу – вичленення наявної інформації, яка відноситься до особи злочинця або може в майбутньому допомогти її встановити. Інші обставини, що входять в предмет доказування по цій справі, мають менше значення, оскільки їх встановлення не обов’язково буде сприяти вирішенню основної на даному етапі задачі: встановленню особи, що підлягає притягненню в якості обвинуваченого;

· в роботі по зупиненій справі встановлення відносності конкретних фактичних даних має набагато більше значення, ніж їх допустимість як доказів;

· з процесуальної сторони, специфіка аналізу полягає у вирішенні питання про достатність підстав для відновлення провадження в справі та активізації роботи по розкриттю та розслідуванню злочину.

Аналізуючи зібрані по справі докази з точки зору їх відносності й допустимості, наявності та характеру зв'язків між ними, визначення шляхів використання зібраних відомостей для встановлення істини, потрібно звертати увагу на наступні обставини, які підлягають встановленню та доказуванню:

·своєчасність порушення кримінальної справи;

·повноту і якість первинного етапу розслідування;

·повноту й обгрунтованість побудованих версій;

·якість перевірки версій, у тому числі за допомогою оперативно-розшукових заходів;

·повноту вивчення особи потерпілого;

·повноту виявлення обставин, які характеризують спосіб вчинення злочину;

·причини й умови, що сприяли вчиненню злочину;

·всі відомості про особу підозрюваного (обвинуваченого, підсудного), якщо такий був;

·своєчасність, повноту та якість подальших слідчих дій;

·повноту встановлення у справі інших (окрім особи винного) обставин, що входять в предмет доказування, відповідно до вимог ст. 64 КПК України.

Аналіз доцільно почати з вивчення документа, в якому в стислому вигляді підсумовуються основні результати розслідування - постанови про зупинення досудового слідства. Ознайомившись, таким чином, з фабулою події, потрібно повернутись до початку розслідування і встановити, ким, коли і кому було повідомлено про злочин, коли і яким органом порушено кримінальну справу. Якщо до порушення справи проводилася перевірка заяви або повідомлення, то чи необхідна вона була, протягом якого часу проводилася та які її результати.[28 с.47].

Слідчий може обрати й іншу послідовність вивчення матеріалів справи в залежності від його досвіду та навичок, а також міри обізнаності про обставини вчинення даного злочину, хід розслідування.

При аналізі невідкладних слідчих дій вивчаються їх обсяг, своєчасність і послідовність, зміст кожної дії, використання при їх проведенні науково-технічних засобів і прийомів, а також допомоги фахівців. Звертається увага на правильність і повноту фіксації ходу і результатів цих дій. Обов'язково вивчаються речові докази, отримані внаслідок проведення невідкладних (а також подальших) слідчих дій.

Особлива увага повинна бути звернена на якість огляду місця події: своєчасність виїзду, участь фахівця-криміналіста і (в необхідних випадках) інших фахівців, на умови огляду, на застосування науково-технічних засобів, на якість фіксації в протоколі огляду обстановки місця події, виявлених слідів та інших речових доказів.

При аналізі показань всіх допитаних у справі осіб та їх зіставленні виявляються суперечності, розходження з іншими матеріалами справи (як усунені згодом, так і ті, що залишилися неусуненими).

Вивчаючи протоколи таких слідчих дій, як пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події, потрібно встановити, чи були при їх проведенні дотримані всі необхідні умови достовірності результатів цих дій, викладені в законі та рекомендаціях криміналістичної тактики.

Перевірка дотримання всіх необхідних процесуальних і криміналістичних умов збирання доказів повинна також проводитися при аналізі результатів всіх інших слідчих дій.

Особливу складність і значущість має правильна оцінка проведених у справі експертних досліджень. Потрібно встановити, чи всі необхідні в цьому випадку експертизи призначалися, чи правильно був вибраний експерт або експертна установа, чи на належному науковому рівні проведено дослідження, чи правильно оцінені слідчим результати експертизи. В необхідних випадках при аналізі матеріалів експертних досліджень потрібно використати допомогу відповідних фахівців.[25,с.5-6]

Аналізуючи матеріали кримінальної справи і оперативно-розшукові матеріали, перевіряють, чи всі необхідні в конкретній ситуації реальні версії були висунені, чи всі вони з достатньою повнотою перевірені, чи маються підстави для побудови нових версій.

При аналізі матеріалів зупиненої справи звертається увага не тільки на повноту побудови та перевірки версій про особу злочинця, але і на доведеність самої події злочину. Іноді в матеріалах зупиненої справи можна виявити дані, які дозволяють висунути припущення про відсутність події злочину, тоді як така версія раніше не висувалася і не перевірялася.

Особливу увагу потрібно приділити виявленню й оцінці всіх відомостей про осіб, відносно яких були які-небудь підозри про причетність до вчинення даного злочину. Такі особи могли бути затримані в порядку ст. 106, 115 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, але могли і не мати такого процесуального статусу. І в першому, і в другому випадках необхідно уясняти суть такої підозри, міру вивченості особи підозрюваного, звернути увагу на повноту перевірки його показань.

Ще більшу складність представляє подібна оцінка, коли особі пред'являлося обвинувачення, але судом підсудний виправданий і справа про нерозкритий злочин повернена для додаткового розслідування. Слідчий, який вивчає таку справу, повинен оцінити відношення свідків, потерпілого до показань обвинуваченого (на різних стадіях процесу), а також думки судових інстанцій (які є нерідко протилежними), доводи сторони захисту, аргументи представників громадськості тощо.

Певну користь при вивченні матеріалів зупиненої справи може принести ознайомлення з первинними планами розслідування, якщо вони збереглися. Вивчення планів і зіставлення їх змісту з матеріалами справи дозволить визначити, які з намічених дій залишилися невиконаними, які з

побудованих версій не перевірені до кінця, як раніше оцінював слідчий ті або інші обставини справи тощо.

Вивчення справи повинно бути повним. Жоден документ кримінальної справи, жоден речовий доказ, жодне джерело відомостей оперативно-розшукового характеру не повинні пройти мимо уваги особи, яка проводила аналіз.

Всі позитивні сторони та недоліки розслідування, які виявлені при аналізі матеріалів справи і можуть мати значення для подальшої роботи по розкриттю злочину, доцільно зафіксувати в робочих записах чи помітках. Вони необхідні для складання аналітичної довідки, яка містить найбільш важливі результати проведеного аналізу.

Так, майже по кожній зупиненій справі виявляються прогалини в розслідуванні, помилки, недоліки. Важливо визначити їх причини та вплив на розкриття злочину, і на цій підставі зробити висновки про можливість або неможливість їх усунення в ситуації, що склалась.

При аналізі допущених помилок потрібно брати до уваги кваліфікацію, професійну підготовку та досвід особи, яка проводила розслідування у справі про нерозкритий злочин.

Якщо роботу по зупиненій справі доручено групі слідчих, їм доцільно вивчити справу нарізно. Кожний робить аналіз самостійно, незалежно один від одного, а потім всі члени групи повинні обговорити отримані дані разом, обмінятися думками.

Вивчення матеріалів кримінальної справи, інших документів, що відображають зміст і характер виконаної роботи, дозволяє виявити допущені прорахунки і помилки, визначити шляхи та засоби їх усунення. Кожна раніше проведена слідча дія і оперативно-розшуковий захід та отримані при їх провадженні результати, повинні бути проаналізовані й оцінені з позицій повноти і якості виконання, а також всебічності реалізації можливостей використання встановлених фактичних даних.

В ході аналізу обставин нерозкритого злочину потрібно визначити, які факти можна вважати достовірно встановленими, які потребують додаткової перевірки і які взагалі не вдалося з'ясувати.

При вивченні, аналізі та оцінці матеріалів первинного розслідування слідчий спільно з оперативними працівниками органу повинен перевірити:

· місце, час, спосіб, мотиви і мету злочину;

· детальну обстановку місця події, наявність або відсутність негативних обставин;

· сукупність відомостей про потерпілого, особливостях його поведінки, його зв'язках;

· дані про злочинця, його анатомічні та функціональні ознаки, професію, національність, окремі психологічні якості, звички тощо;

· заходи, що приймалися слідчим і органом дізнання для встановлення особи злочинця;

· які сліди і речові докази були виявлені, як вони використовувалися для встановлення злочинця, чи стали ці сліди і речові докази об'єктами експертних досліджень, як були використані висновки експертів для розшуку злочинця;

· які цінності, речі та предмети забрав з собою злочинець з місця події, зовнішні ознаки цих речей і предметів, що конкретно зроблено для їх розшуку;

· чи повно виявлені та допитані потерпілі й свідки, які особи ще можуть бути встановлені як свідки, що для цього зроблено;

· чи встановлені і допитані свідки, первинні дані про яких є в матеріалах справи;

· які помилки і недоліки допущені слідчим загалом при первинному розслідуванні і, зокрема, при проведенні конкретних слідчих дій, як ці помилки можуть бути виправлені;

· чи усунені протиріччя, що є в матеріалах кримінальної справи;

· чи давалися раніше доручення (окремі доручення) по кримінальній справі, чи були вони конкретними, як виконані, якщо ні, то чому;

· чи отримані відповіді на запити;

· чи використані всі можливості перевірки по обліках;

· чи всі можливі версії висувалися при первинному етапі розслідування, наскільки вичерпно вони перевірені;

· чи використовувалася допомога громадськості в розкритті та розслідуванні злочину, в яких формах, які отримані результати[9].

Слід відмітити, що важлива роль у розкритті злочинів минулих років належить встановленню особи злочинця та нових джерел доказів на основі використання даних, що характеризують спосіб їх вчинення. При вчиненні однорідних злочинів, як правило, використовуються однакові прийоми і засоби, що характеризують звички та навички злочинця. Тому співпадання способів вчинення двох або декількох злочинів служить основою для побудови і перевірки версії про те, що вони вчинені однією і тією ж особою. У цьому випадку фактичні дані по вже розкритому злочину (передусім про обвинуваченого) можуть сприяти розкриттю аналогічного.

Розкриття злочину з використанням даних про спосіб його вчинення повинен включати ряд наступних етапів:

1. Створення логічної моделі способу вчинення нерозкритого злочину.

2. Підбір даних про злочини, вчинені аналогічним способом.

3. Аналіз співставлення даних про способи вчинення зазначених злочинів.

4. Визначення можливостей заповнення існуючих прогалин і використання доказів по об'єднаній в одне провадження (на основі проведеного аналізу) кримінальній справі [24,с.35-38].

Побудова логічної моделі способу вчинення злочину здійснюється шляхом уявного відтворення дій злочинця з моменту його появи на місці злочину до моменту приховання його слідів. Основою для цього можуть бути дані про слідову картину на місці події та інші обставини вчинення злочину. Модель способу вчинення злочину повинна відображати найбільш типові ознаки діяльності по підготовці, вчиненню та прихованню слідів злочину. Наприклад: як злочинець проник на місце вчинення злочину; які знаряддя застосовував та як ними діяв; скільки часу знаходився на місці події; що взяв з собою; яким способом і в якому напрямку залишав місце злочину; які при цьому залишив сліди; що конкретно зробив для приховання злочину.

Необхідно також вивчити дані про злочини, що вчинені способом, який аналогічний нерозкритому. Такі дані можна отримати при вивченні кримінальних справ, які:

· закінчені розслідуванням;

· зупинені провадженням;

· знаходяться у провадженні.

З цією метою аналізуються як самі кримінальні справи, так і їх спостережні провадження, відповідні криміналістичні обліки. Також вивчаються і аналізуються матеріали про відмови в порушенні кримінальних справ та зупинені провадженням справи.

При підборі кримінальних справ з метою виявлення злочинів, які вчинені аналогічним способом, необхідно керуватися не тільки видовою однорідністю злочинів, але й типовими діями злочинців, оскільки окремі, найбільш характерні ознаки (наприклад, проникнення в приміщення, вступ в контакт з жертвою можуть співпадати (повторюватися) при здійсненні різних злочинів.

Порівняльний аналіз даних про способи вчинення злочинів іноді дозволяє зробити обгрунтований висновок про те, що вони вчинені однією й тією ж особою (групою). У цьому випадку слідчий повинен перевірити й оцінити всі наявні докази по відношенню до кожної окремо взятої кримінальної справи. Наприклад, якщо по одній зі справ відома особа злочинця, потрібно перевірити його можливу причетність до вчинення інших нерозкритих злочинів; якщо злочинець не встановлений взагалі, потрібно уточнити і взаємодоповнити розрізнені (по об'єму та змісту) дані, необхідні для його розшуку.

При вивченні зупинених провадженням кримінальних справ слідчому необхідно:

· скласти список всіх допитаних у справі осіб з викладом суті їх свідчень і окремих, найбільш значущих фактів і обставин, що можуть мати значення для розкриття злочину;

· таким же чином проаналізувати інші докази (висновки експертів, протоколи слідчих дій, речові докази, документи тощо);

· згрупувати вивчені матеріали по етапах розслідування: початкова інформація (протокол огляду місця події, протоколи допиту потерпілого, очевидців злочину, осіб, що першими виявили подію); докази, що отримані при перевірці кожної із версій.

При цьому потрібно:

· виділити осіб, згадки про яких містяться у вивчених матеріалах, але які чомусь не були раніше допитані, хоч їх свідчення можуть представляти інтерес для слідства;

· виявити протиріччя, що є в матеріалах справи, яка вивчається;

· проаналізувати, наскільки повно і всебічно перевірена в ході розслідування кожна з версій про причетність до вчинення злочину певних осіб. Зокрема, чи немає прогалин у перевірці їх алібі, чи проведена належним чином перевірка показань осіб, що підтвердили алібі, а також об'єктивність документів, що свідчать про алібі;

· перевірити, чи всі можливі науково-технічні засоби і методи використані в процесі досудового розслідування;

· встановити, чи не містяться в матеріалах справи дані, що дозволяють висунути версію про вчинення злочину особою, згадки про яку є в справі, але її ретельна перевірка на причетність до злочину в ході попереднього розслідування не здійснена.

Результатом аналізу є прийняття одного з наступних рішень, які визначають характер і зміст подальшої роботи по розкриттю злочину:

· згідно вимог, передбачених ст. 137 КПК України, встановлення по зупиненій провадженням справі особи, що підлягає притягненню в якості обвинуваченого;

· відновлення розслідування справи у відповідності зі ст. 210 КПК України

РОЗДІЛ 3. НЕПРОЦЕСУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СЛІДЧОГО ПО ЗУПИНЕНИХ СПРАВАХ ПРО НЕРЗКРИТІ ЗЛОЧИНИ МИНУЛИХ РОКІВ.

3.1. Організаційнї форми непроцесуальної діяльності слідчого

Кримінально-процесуальний кодекс покладає на слідчого обов'язок після зупинення кримінальної справи вживати необхідні заходи для встановлення злочинців. Однак кримінально-процесуальний закон характер та зміст цих заходів не розкриває.Форми непроцесуальної діяльності, які слідчий має право здійснювати по зупинених справах про нерозкриті злочини, можна поділити на організаційні та розшукові.

Під організаційними заходами потрібно розуміти конкретні дії слідчого, направлені на забезпечення надходження різних і таких, що представляють інтерес, відомостей від установ, посадових осіб і окремих громадян, а також безпосереднє вивчення матеріалів і документів, в яких фіксуються дані, що мають значення для розкриття злочину. До таких заходів можна віднести:

· повторне повідомлення про нерозкриті злочини сусідніх і деяких інших, більш віддалених органів внутрішніх справ;

· направлення орієнтуючих відомостей про прикмети злочинця, знаряддя злочину тощо більш широкому колу слідчих і органів дізнання;

· повідомлення про нерозкриті злочини оперативних працівників виправно-трудових установ;

· організація через відповідних слідчих і оперативних працівників органів дізнання перевірки на причетність до вчинення нерозкритого злочину осіб, що знаходяться під слідством і притягнуті до кримінальної відповідальності в якості обвинувачених по інших справах;

· направлення доручень органам дізнання по проведенню дублюючих заходів оперативного характеру для перевірки достовірності даних, що є в матеріалах зупинених кримінальних справ (наприклад, перевірки алібі підозрюваного, правдивості показань потерпілого, свідка тощо);

· звернення до громадськості через засоби масової інформації за сприянням у виявленні потерпілих, свідків і осіб, причетних до вчинення нерозкритого злочину, а також обставин, що представляють інтерес для розслідування;

· пошук і вивчення кримінальних справ з аналогічними способами вчинення злочинів (що знаходяться у провадженні інших слідчих і архівних кримінальних справ, які розглянуті судами);

· використання можливостей криміналістичних і оперативних обліків;

· направлення запитів в різні установи й організації, витребування та вивчення документів, які можуть мати значення для розкриття злочину;

· систематичне ознайомлення з матеріалами про відмови в порушенні кримінальних справ, а також про адміністративні правопорушення;

· аналіз в межах своєї компетенції заяв, скарг та інших повідомлень на адресу слідчого, прокурора, органів внутрішніх справ, у яких може міститися важлива для розслідування інформація, ознайомлення з матеріалами їх перевірки [9,c.29]

3.2. Розшукові форми непроцесуальної діяльності слідчого.

Під розшуковими заходами мається на увазі пошук різних осіб і об'єктів, які мають відношення до нерозкритого злочину, та здійснюються слідчим як безпосередньо, так і через органи дізнання.

При провадженні слідчим розшукових дій (заходів) повинна дотримуватися наступна вимога: вони не можуть носити характер оперативно-розшукових заходів, які складають виняткову компетенцію органів дізнання.

При проведенні розшукових дій слідчий зобов'язаний діяти як офіційна особа. Це означає, що ті, хто вступає з ним в спілкування в ході розшукових дій, повинні бути проінформовані відносно його посади.

Вивчення слідчої практики свідчить, що в роботі по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років в основному використовуються наступні розшукові дії (заходи):

· опитування громадян, направлені на вивчення запідозреної особи, її зв'язків, особливостей поведінки, змін в способі життя, сімейного стану, місця проживання та роботи;

· опитування окремих громадян, родичів і знайомих з метою поглибленого дослідження особи потерпілого, його способу життя, зв'язків, пошук даних, що вказують на можливий у віктимологічному значенні зв'язок із злочинцем;

· опитування окремих громадян, родичів і знайомих, які проводяться для вивчення особи свідків, правдивості даних ними на слідстві показань, встановлення їх можливих зв'язків із злочинцем, іншої зацікавленості в результатах вирішення справи;

· повторні бесіди з потерпілими і свідками, які вже були допитані в ході первинного розслідування;

· бесіди з особами, що проживають недалеко від місця події, організація спостереження за місцем події з метою виявлення додаткової інформації стосовно події злочину та встановлення нових очевидців;

· опитування осіб, що працюють в певних колективах або які пов'язані спільними інтересами (спортсмени, рибалки) з метою виявлення нових свідків;

· пошук злочинця по прикметах зовнішності (наявні фотознімки, композиційні портрети тощо);

· залучення до проведення розшукових дій потерпілих і свідків;

· пошук власників речей, які були залишені на місці події;

· опитування осіб, з якими слідчий стикається при розслідуванні інших справ і яким можуть бути відомі обставини нерозкритих злочинів;

· пошук викрадених злочинцем після вчинення злочину речей в скупних, комісійних магазинах, ремонтних ательє, комбінатах побутових послуг тощо по відомих слідчому номерах або документах (копії квитанцій тощо);

· пошук трупа й інших речових доказів в місцях їх передбачуваного знаходження.

Вибір конкретних організаційних і розшукових заходів по зупинених справах про нерозкриті злочини визначається видом розслідуваного злочину, тому слідчий повинен використати рекомендації методик розслідування окремих видів злочинів.

Велике значення має отримання оперативної інформації від органу дізнання. Вони нерідко можуть дати орієнтуючі відомості про вчинення нерозкритого злочину конкретною особою або допомогти слідчому правильно визначити коло осіб, серед яких треба шукати злочинця.

Слідчий може по зупинених справах давати органу дізнання доручення про виконання наступних заходів:

· перевірка оперативним шляхом осіб, запідозрених в причетності до нерозкритого злочину;

· організація оперативної роботи стосовно затриманих і заарештованих;

· виявлення оперативним шляхом злочинців, потерпілих і свідків;

· направлення завдань в оперативні частини виправно-трудових установ для перевірки конкретних осіб на причетність до нерозкритих злочинів;

· направлення орієнтування про нерозкриті злочини і запідозрених осіб в інші підрозділи та відділи органів внутрішніх справ, приймачі-розподільники та по місцю знаходження умовнозасуджених і умовно звільнених;

· встановлення осіб злочинців за ознаками зовнішньості[19,c.76].

Найбільшу складність для розслідування представляють справи, по яких злочинці невідомі потерпілим (наприклад, у справах про вбивство злочинець або був зовсім незнайомий з потерпілим, або був йому мало відомий). У таких випадках коло осіб, серед яких потрібно шукати злочинця, дуже велике, а іноді практично взагалі необмежене. Тому першочергова задача і головна трудність в подібних умовах виявити підозрюваного, тобто особу, яка могла вчинити злочин. Питання ж про перевірку його винності, як правило, вирішується значно легше.

Серед методів виявлення осіб, які вчинили злочин, потрібно насамперед назвати перевірку різних контингентів осіб, що володіють тими або іншими ознаками даного злочинця. При цьому, зрозуміло, треба брати до уваги, що злочинець, крім ознак, безперечно встановлених слідством, може володіти й іншими, висновок про наявність яких повинен зробити сам слідчий. Наприклад, якщо відомо, що труп убитого був перевезений злочинцем на автомашині, цілком обгрунтованим є висновок про те, що або у злочинця є особистий автомобіль, або він працює шофером, нарешті, має дуже близького друга серед власників автомашин або шоферів, якому він міг довіритися.

Інший метод, яким широко повинні користуватися слідчі - це вивчення справ про однорідні злочини, вчинені в тому ж місті, районі або навіть області. Під «однорідними» тут потрібно розуміти ті справи про злочини, спосіб вчинення або приховання яких співпадає або схожий зі способом, який був застосований по зупиненій провадженням справі.

Внаслідок зіставлення отриманих вказаним шляхом даних з відомостями про злочинця, які вже є в справі, число відомостей про його особу може значно розширитися, а коло можливих підозрюваних відповідно звузитися, що істотно полегшить роботу по встановленню особи злочинця.

Звернення за допомогою до громадськості є ще одним з ефективних методів виявлення невідомого злочинця (а у справах про вбивство - і особи потерпілого). Сповіщення населення про прикмети й інші ознаки злочинця, який розшукується, може бути досягнуте передачею відповідної інформації по місцевому радіомовленню, телебаченню або поміщенням її в друковані засоби інформації. Але, якщо з оперативних міркувань недоцільно розголошувати дані про злочин, можна обмежити коло осіб колективом одного чи декількох підприємств або мешканцями одного невеликого населеного пункту, які, на думку слідчого, можуть мати вірогідну інформацію про особу злочинця.

Специфічним для роботи по зупиненій справі є використання даних криміналістичних і оперативних обліків. Хоч перевірка по них проводиться майже з самого початку розслідування, однак і повторна перевірка після зупинення справи може виявитися ефективною, оскільки відповідні картотеки весь час поповнюються новими матеріалами.[11,с.39].


РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ПРОВАДЖЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ У СПРАВАХ ПРО НЕРОЗКРИТІ ЗЛОЧИНИ МИНУЛИХ РОКІВ.

Підставами для відновлення провадження по зупинених кримінальних справах про нерозкриті злочини минулих років у порядку, передбаченому ст. 210 КПК України, є:

· виявлення винного або даних про нього;

· необхідність проведення додаткових слідчих дій з метою усунення істотних прогалин, які були допущені в процесі раніше проведеного розслідування. [4].

Безпосередніми мотивами для прийняття рішення про поновлення провадження у справі, як правило, є:

· встановлення особи, що вчинила злочин (явка з повинною, зізнання затриманого по іншій справі про вчинення ним нерозкритого злочину);

· арешт особи, що раніше підозрювалася по даній справі за вчинення іншого злочину;

· отримання даних про свідків і очевидців злочину, місця знаходження слідів злочину тощо;

· клопотання, заяви і скарги потерпілих, інших учасників процесу, зацікавлених осіб, державних і громадських організацій про можливих підозрюваних;

· виявлення уповноваженими посадовими особами (прокурор, начальник слідчого підрозділу тощо) конкретних недоліків раніше проведеного розслідування.

По відновлених провадженням справах про нерозкриті злочини на первинному етапі їх розслідування, як правило, буває недостатньо фактичних даних для побудови версій стосовно нових осіб, причетних до злочину. Часто можна лише з тією або іншою мірою ймовірності визначити коло осіб, серед яких необхідно шукати винну особу.

Нерідко основою для побудови слідчої версії про особу, причетну до злочину, служать так звані «докази поведінки», тобто її незвичайна, зухвала чи підозріла поведінка. Може виявитися і злочинна обізнаність певних осіб, що також зобов'язує слідчого ретельно перевірити їх можливу причетність до злочину.

Про таку обізнаність свідчить знання нею подробиць і деталей фактичних обставин злочину, про які може бути відомо лише самому злочинцеві або особі, причетній до факту злочину.

Час, що минув з моменту вчинення злочину, і той факт, що він залишився нерозкритим, звичайно створює у злочинця відчуття безпеки, він втрачає почуття обережності та стає менш стриманим у своїй поведінці й розмовах. У таких випадках злочинець може або розповісти друзям і знайомим про подію злочину, або необережно обмовитися про його вчинення.

«Докази поведінки» виявляються і у вчинках. Наприклад, злочинець починає носити, дарувати або продавати речі, цінності, здобуті злочинним шляхом, або свою причетність до злочину необережно фіксує в якому-небудь листі, документі, чи виявляє бездіяльність тоді, коли непричетна до злочину особа повинна діяти ативно.

Може бути й навпаки: злочинець, бажаючи більш ретельно замаскувати вчинений злочин або надійніше відвести від себе підозру, створює своїми активними діями додаткові докази проти себе. Наприклад, здійснивши вбивство з прихованням трупа, винний у вчиненні злочину різними листами, розмовами і т. п. протягом тривалого часу намагається створити видимість, що особа, яка зникла, ще жива. Подібні «докази поведінки» служать основою для побудови версії про причетність цієї особи до злочину.[26, с.201]

Перевірка причетності підозрюваних до вчиненого в минулому злочину починається з всебічного вивчення особи, умов життя як слідчим, так і оперативним шляхом. В цьому випадку часто вдається встановити осіб, з якими підозрюваний раніше знаходився в близьких стосунках, а потім втратив цей зв'язок. Такі особи можуть надати цінну інформацію про злочинця або про речі, цінності, що з'явилися після вчинення злочину в нього, його родичів і знайомих.

Важливим елементом встановлення факту причетності до злочину певного підозрюваного є перевірка його листування, яке він міг вести з родичами або знайомими. Підозрюваний міг виявляти при цьому зацікавленість до справи, ходу розслідування й інших обставин, що стосуються злочину. Таким шляхом можна також встановити співучасників злочину або свідків, до яких нерідко звертаються підозрювані з проханням про дачу бажаних для них показань або з вимогами не розповідати про злочин, які супроводжуються погрозами. Накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію підозрюваного, її огляд, виїмка, повинні здійснюватися у відповідності до вимог, передбачених ст. 187 КПК України [4].

Для встановлення причетності підозрюваних до злочину особливо складним є перевірка їх алібі. Посилання на алібі досить часто використовується злочинцями як прийом захисту, причому в ряді випадків підозрюваний вміло створює неправдиві відомості про своє знаходження в певному місці під час вчинення злочину за допомогою лжесвідків. При перевірці алібі для його спростування потрібно виявити розходження в показаннях підозрюваних та свідків, на яких він посилається, ретельно дослідити взаємовідносини між цими особами, оскільки вони можуть бути зацікавленими у результатах розслідування справи (знаходяться в родинних стосунках з підозрюваним, були причетні до злочину, підкуплені або дали неправдиві показання в силу інших причин тощо).

В ході перевірки показань свідків, що підтверджують алібі підозрюваного, потрібно з'ясувати, чи знаходився свідок разом з підозрюваним в певному місці, чи не перебував свідок в цей час в іншому місці (вдома, на роботі, у друзів, знайомих тощо). Важливо відшукати документи (журнали або табелі обліку робочого часу, графіки чергувань, відомості на видачу заробітної плати, звіти про відрядження тощо), які можуть підтвердити або спростувати показання осіб, що підтверджують алібі підозрюваного. В цьому випадку зазначені документи повинні перевірятись на предмет помилок або навмисного внесення в них явно неправдивих відомостей [31, с.35].

Для перевірки та підтвердження причетності підозрюваного до злочину минулих років використовуються всі інші процесуальні засоби: обшуки, виїмки, провадження судових експертиз, відтворення обстановки і обставин події тощо. Наприклад, важливі речові докази можуть бути виявлені при повторному обшуку, який проведено через багато років після вчинення злочину

Якщо в ході вивчення матеріалів справи буде встановлено, що раніше не були досить повно перевірені версії, які обгрунтовано висувалися про злочинця або про коло осіб, серед яких він може знаходитися, то задача подальшого розслідування полягає також в завершенні перевірки цих версій. Невиконання даної вимоги може залишити злочин, як і раніше, нерозкритим.

Внаслідок вивчення матеріалів зупиненої справи або проведеної роботи по ній може змінюватись оцінка доказового значення раніше зібраних даних. У зв'язку з цим виникає необхідність у повторній перевірці версій, які раніше висувалися та не знайшли підтвердження, або були проігноровані. У цих випадках не можна обмежуватися окремими, одиничними джерелами доказів, які спростовують дану версію, так як виявлені протиріччя між версією та зібраними доказами не завжди свідчать про те, що вона спростована обгрунтовано. Не виключена можливість недоброякісності доказів або отримання їх з неналежних джерел. У подібних випадках підлягяють перевірці докази, які саме спростовують версію.

Крім того, не можна обмежуватися тільки перевіркою цих доказів. Необхідним є активний пошук нових доказів, які могли б додатково свідчити про причетність особи підозрюваного до вчинення злочину. Особливо потрібно звертати увагу на ретельність перевірки виправдувальних версій, які висували раніше в свій захист обвинувачені (підозрювані), винність яких не була доведена. Кожна версія повинна бути ретельно перевірена не тільки відносно певного запідозреного, але й відносно кола осіб, які входять в його оточення.

При організації роботи по розкриттю злочинів минулих років необхідно враховувати так званий стереотип поведінки злочинця: однією і тією ж особою не тільки здійснюються аналогічні злочини, але й при здійсненні різних злочинів способи їх приготування, виконання і приховання мають багато загального, свідчать про «почерк» злочинця. У зв'язку з цим в ході розслідування потрібно вивчати інші справи про злочини, які вчинені аналогічним способом або при інших схожих обставинах, що може допомогти встановити винну особу. З цією ж метою необхідно вивчати справи не тільки про суто аналогічні злочини (наприклад, тільки про вбивства), але й про інші злочини (злісне хуліганство, крадіжки зі зломом, грабежі, нанесення тілесних ушкоджень тощо), які вчинені в тому ж районі, місті в той же період часу або трохи раніше чи пізніше злочину, який розслідується. Ознайомлення з цими справами дозволить слідчому виявити дані, що співпадають з тими, які містяться в розслідуваній справі, наприклад, схожість деяких прикмет злочинця, способу нападу, знарядь і засобів, що застосовувалися, залишених на місцях злочинів слідів тощо. Знайдені близькі ознаки служать початковою інформацією для виявлення додаткових, часом вельми істотних доказів, необхідних для розкриття злочинів.

У тих випадках, коли в справі є речові докази, наприклад, кулі, гільзи, сліди рук, ніг, транспортних засобів, а також, коли особа вбитого не встановлена, необхідно періодично звертатися до даних криміналістичних обліків, які за час роботи по нерозкритому злочину поповнюються новими відомостями. На основі даних криміналістичних обліків можна об'єднати в одне провадження декілька справ про нерозкриті злочини, по яких виявлені ідентичні сліди. Це дозволить прискорити їх розкриття.

Якщо за допомогою обліків будуть встановлені конкретні особи, раніше судимі за вчинення аналогічних злочинів, слідчий отримує можливість в ході розслідування по кримінальній справі, яка знаходиться в його провадженні, перевірити їх причетність до злочину.

Враховуючи специфіку злочинів минулих років, провадження розслідування по відновленій справі повинно поєднуватися з цілеспрямованими оперативно-розшуковими заходами, які здійснюються за дорученням слідчого органами дізнання. Ці заходи направлені як на перевірку причетності до вчинення злочину певних осіб, так і на створення оптимальних умов провадження окремих слідчих дій. Необхідність подібної взаємодії вимагає від слідчих і оперативних працівників органів внутрішніх справ постійного, безпосереднього спілкування, взаємної інформованості й узгодженості дій протягом всього часу розслідування. Зрозуміло, характер узгоджених дій слідчого та працівників органу дізнання залежить від індивідуальності кожної справи, від обсягу початкових даних, які отримані в ході раніше проведеного розслідування, від обставин вчиненого злочину та часу, що минув після його вчинення.

Для виявлення, наприклад, нових свідків, орган дізнання за дорученням слідчого або з власної ініціативи, використовуючи передбачені законом засоби та методи, повинен встановити всіх осіб, що були на місці злочину (або біля нього) як під час самої події, так і до чи після неї. Необхідно також встановити осіб, які проживають поблизу місця вчинення злочину, осіб, що поверталися додому або йшли на роботу в певний проміжок часу поруч з місцем події. Крім того, слідчий та співробітники органу дізнання з'ясовують, чи відомо що-небудь робітникам і службовцям підприємств, установ і організацій, які розташовані в районі злочину, про осіб, що його вчинили, або про очевидців злочину. При цьому треба враховувати, що з плином часу кількість свідків, яким відомо про обставини злочину зі слів злочинців або очевидців, може збільшуватися. Це дає додаткові можливості для ефективного розкриття та розслідування злочинів минулих років.Значну допомогу в розкритті зазначених злочинів надають громадськість і населення. Допомога ця потрібна для встановлення нових, додаткових фактичних даних і, особливо, для виявлення свідків, інформація яких буде важливою при розслідуванні.Форми звертання за допомогою до громадськості при розслідуванні кримінальних справ про злочини минулих років та при розслідуванні інших злочинів співпадають, у тому числі при залученні до виявлення речових доказів.

При здійсненні додаткових слідчих дій необхідно враховувати результати попередньо виконаної роботи та знайти можливості для заповнення прогалин і виправлення допущених помилок, тобто використати нові засоби і тактичні прийоми з метою отримання додаткових даних, які необхідні для встановлення істини. При проведенні будь-якої слідчої дії потрібно налаштуватися на спокійне й об'єктивне сприйняття будь-якої реакції (негативної, байдужої, позитивної) учасників процесу, які повторно залучаються до участі в провадженні слідчих дій. Окрім того, не потрібно поспішати з висновками як у разі зміни ними своєї позиції, так і при необгрунтованому її відстоюванні. Важливо не боятися визнати власні упущення та помилки, бути готовим переглянути попередню оцінку наявним у справі доказам.

Тактика слідчих дій після поновлення провадження у справі відрізняється певною специфікою.

При повторному провадженні слідчих дій їх особливість полягає в необхідності подолання наслідків дії фактору часу, дослідженні змін, що відбулися в поведінці причетних до розслідування осіб, стані матеріальних об'єктів тощо.

Найбільшою специфікою по відновлених справах про нерозкриті злочини відрізняються наступні слідчі дії: допит, огляд, обшук, відтворення обстановки і обставин події, призначення експертиз.

Час, що пройшов з моменту вчинення злочину, безрезультатність проведеного первинного розслідування, особливо його помилки, недоліки й інші фактори, що проаналізовані раніше, накладають відбиток і на тактику окремих слідчих дій по відновленій провадженням справі про нерозкритий злочин.

Слідчі дії по таких справах можуть бути проведені як вперше (наприклад, допит виявлених свідків, огляди раніше невідомих місць подій, обшуки у нових осіб, відтворення обстановки та обставин події за участю затриманих злочинців, огляд місця події тощо), так і повторно.

Проведення повторних допитів, оглядів, обшуків характерно для справ про нерозкриті злочини минулих років. Потрібно також мати на увазі, що багато тактичних прийомів, які рекомендуються при провадженні слідчих дій, можуть застосовуватися слідчим і при проведенні розслідування по відновленій провадженням справі.

Огляд місця події по нерозкритих злочинах. По відновленим провадженням справам про нерозкритий злочин слідчий огляд сприяє перевірці показань свідків і підозрюваних, а в окремих випадках, є засобом одержання нових доказів (наприклад, при участі в огляді підозрюваного, що дав правдиві показання, з'являється можливість для відтворення картини події і фіксації раніше не виявлених обставин).

Найчастіше провадиться огляд місця злочину (первинний і повторний ), предметів і документів.

Первинний огляд провадиться у випадках, коли за показаннями знову виявлених свідків, зізнанням обвинувачуваного чи іншим шляхом установлене місце злочину (наприклад, місце приховання трупа), про яке раніше не було відоме, або виявлені нові речові докази ( знаряддя злочину, матеріальні сліди і т.п.).

Повторний огляд провадиться, коли при попередньому розслідуванні об'єкт був оглянутий неякісно, некваліфіковано, показання допитаних осіб містять нові дані, з урахуванням яких оглянуті раніше об'єкти можуть бути сприйняті й оцінені по-іншому. До повторного огляду удаються також з метою уточнення і деталізації обставин і ознак об'єктів, зафіксованих у протоколі проведеного огляду недостатньо докладно

Слідчому, що прийняв до провадження справу про нерозкритий злочин, поряд з вивченням матеріалів справи, рекомендується побувати на місці злочину, «прив'язати» дані протоколу огляду до обстановки на місцевості і відтворити модель події. Це допомагає слідчому вникнути в деталі давно вчиненої події, найбільш повно представити її картину, змоделювати спосіб вчинення злочину [23, с.41-43].

Тактика допиту. Найбільш поширеною слідчою дією по відновлених справах про злочини минулих років є допит.

Чим більше часу пройшло з моменту сприйняття певного факту, події, явища, тим важче відтворення його в пам'яті людини, тим менша виразність образів цих фактів, подій, явищ в пам'яті особи, яка допитується. Однак, інтенсивність забуття сприйнятого залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів, і час, що пройшов з моменту події, усього лише один з них. Без урахування всіх цих факторів (особливості сприйняття, зусилля втримати факт в пам'яті, дефекти пам'яті тощо) неможливо правильно вирішити питання про обсяг інформації, що можна отримати від особи, яка допитується по відновленій справі та про достовірність показань, які відстрочені в часі.

Серед тактичних прийомів допиту використовується ремінісценція - посилення в пам'яті нових смислових зв'язків при відстроченому відтворенні в порівнянні з безпосереднім (пожвавлення, отримання нових зв'язків відносно того, що здавалося б назавжди втрачено пам'яттю). Однак терміни ремінісценції невеликі - від декількох годин до 15 днів з моменту сприйнятої події до допиту про нього. Тому при допитах по відновленій справі, які доводиться проводити нерідко через рік і навіть декілька років після сприйнятої події, важко розраховувати на можливість ремінісценції в чистому вигляді, безпосередньо під впливом часу.

Забування, як правило, не буває повним. Велику роль відіграє цілеспрямованість запам'ятовування, коли свідок, розуміючи значення того, що відбувається, передбачує можливість майбутнього допиту і свідомо прагне зберегти в пам'яті певну подію[31,с. 65].

Найбільш типовим для категорії справ, що розглядаються, як вже зазначалось, є повторний допит.

Повторний допит потерпілих, свідків, підозрюваних частіше за все буває необхідний:

· при явно неналежній якості допиту, який проведено при первинному розслідуванні (неповнота, однобічність свідчень тощо);

· якщо допитана раніше особа після зупинення справи або при її відновленні саме заявляє про бажання істотно доповнити або змінити свої показання;

· у разі встановлення оперативно-розшуковим або іншим шляхом фактів помилкових або неповних свідчень;

· якщо в показаннях раніше допитаних осіб не усунуті істотні протиріччя, що маються з іншими доказами по справі;

· коли в процесі роботи по зупиненій або відновленій провадженням справі здобута нова, додаткова інформація, по якій необхідно отримати показання раніше допитаних осіб;

· у разі повернення справи судом на додаткове розслідування після встановлення невинуватості підсудного в інкримінуємому діянні.

Своєчасне проведення першого допиту позитивно впливає на подальші показання, оскільки відтворений матеріал краще закріплюється в пам'яті, забуття відбувається набагато повільніше[31,с.58].

При допиті нововиявлених свідків можна більш об'єктивно і швидко перевірити показання осіб, які неодноразово змінювали свої показання.

Допит по справі про нерозкритий злочин, особливо коли досягнуті певні результати, тягне за собою провадження й інших слідчих дій, які нерідко пов'язані з новим місцем перебування допитуваної особи (обшуки, виїмки, допит інших свідків тощо).

У залежності від ситуації, для того, щоб підвищити рівень емоційної напруженості, допитможе бути проведено раптово, або, навпаки, відкрито, з повідомленням повісткою або листом про причину виклику.

Важливо правильно визначити момент допиту. Так, викликати на допит підозреного по справі про нерозкритий злочин краще після того, коли будуть зібрані нові докази, що підтверджують підозри (невідомі йому показання свідків, речові докази, вилучені при обшуках предмети тощо). В необхідних випадках при підготовці до допиту потрібно передбачити невідкладне проведення очних ставок, для чого забезпечити явку осіб, показання яких розходиться з показанням особи, яка підлягає допиту.

Затримана особа нерідко підозрюється в скоєнні ще декількох злочинів, які залишились нерозкритими. Тому, плануючи допит, непотрібно пред'являти відразу всі докази, які є по цих злочинах. Це пояснюється тим, що злочинець протягом тривалого часу був упевнений, що йому вдалося уникнути відповідальності, що проти нього або зовсім немає доказів, або їх недостатньо. Відмовитися від цієї звичної думки та зізнатися у всіх скоєних злочинах йому важко, так як він переконаний, що час працював на нього. Таким чином, важливо спочатку отримати правдиві показання відносно того злочину, винність в якому допитуємої особи найбільш доведена. Лише отримавши об'єктивні правдиві показання по цьому епізоду, доцільно перейти до пред'явлення доказів за іншими фактами злочинної діяльності допитуємого.

Позиція допитуємого та вибір ним лінії поведінки при проведенні повторних допитів або вже знайшла своє відображення в попередніх показаннях, або може бути приблизно визначена зазделегідь, виходячи з інших матеріалів справи, результатів аналізу архівних справ та даних, які отримані шляхом оперативно-розшукових заходів тощо. Тому до початку допиту та в ході його проведення необхідно визначати й аналізувати лінію поведінки допитуваного, його зацікавленість в результатах вирішення справи з метою оперативного корегування тактики допиту.

Не виключено, що допитуємий раніше добросовісно помилявся при дачі показань або навмисно вводив слідство в оману, тому в цьому випадку дуже важливо встановити мотиви, які спонукали особу до дачі показань, що не відповідають фактичним обставинам справи. Це стосується допиту осіб, які умисно умовчували при первинному розслідуванні відомі їм факти, та знову виявлених осіб, що не повідомили в свій час відомі їм факти про обставини злочину чи особу злочинця.

Типовими мотивами дачі неправдивих показань або приховування відомих особі фактів, які стосуються вчиненого злочину, що залишився нерозкритим, можуть бути:

· особиста зацікавленість свідка (користь, родинні зв'язки, дружні або, навпаки, неприязненні стосунки з обвинуваченим або потерпілим);

· переконаність у тому, що злочин не буде розкрито внаслідок різних причин (впевненість у тому, що довести провину злочинця неможливо, безрезультатність першого розслідування внаслідок пройденого часу тощо);

· небажання виступати в якості свідка взагалі (побоювання великих витрат часу, нервів тощо);

· боязнь помсти зі сторони злочинця, його співучасників, друзів, близьких тощо;

· небажання змінювати раніше дані показання через побоювання відповідальності за помилкові свідчення, які, на його думку, викличуть суперечності у випадку повторного допиту;

· боязнь викриття факту недонесення або приховування злочину та відповідальності в разі встановлення істини;

· прагнення приховати зв'язок події, яка розслідується з інтимною стороною життя допитуємого.

Іноді помилкові показання можуть бути наслідком патології чи розладу душевної діяльності допитуваного [8,c.66].

Потерпілі, крім того, під впливом пережитих емоцій, з боязні, що злочинець залишиться невикритим, непокараним або покарання буде м'яким, можуть давати показання, що носять явно звинувачувальний нахил і не відповідають дійсності.

Прагнення уникнути відповідальності, страх перед покаранням є типовими, найбільш поширеними мотивами неправдивих показань підозрюваних і обвинувачених, які дійсно вчинили злочин. Також у багатьох випадках їм заважають дати правдиві свідчення сором перед близькими людьми, страх розголосу, громадського засудження, прагнення приховати своїх співучасників, особливо в тих випадках, коли участь декількох осіб у вчиненні злочину є очевидною.

Велике значення для отримання правдивих показань від допитуваних осіб має такий тактичний прийом як пред'явлення доказів.

На жаль, в практиці слідчої діяльності нерідко зустрічаються абсолютно недопустимі факти поверхового та некваліфікованого огляду місця події, втрати речових доказів, вилучення їх з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства тощо, які не дають змоги притягнути особу до кримінальної відповідальності та визнати її винною за вироком суду.

У разі втрати або псування речових доказів оперувати на допиті доводиться лише відомостями про них, які викладені в протоколах слідчих дій, в ході яких ці докази були отримані. Але тактичне значення для допиту описів речових доказів в протоколах значно менше, ніж самого речового доказу.

Вивчення зупинених справ про нерозкриті злочини минулих років свідчить, що слідчі огляди предметів, документів, що вилучаються при оглядах місць події, обшуках і виїмках, як самостійні слідчі дії майже не практикуються. Це призводить до неповноти фіксації у матеріалах справи інформації про вилучений предмет, а у випадках його втрати або псування - до відсутності їх доказового значення.

Незважаючи на наявність у підрозділах внутрішніх справ достатньої кількості засобів фотографічної фіксації об'єктів, що мають значення для розкриття злочинів, у справах про нерозкриті злочини не завжди проводиться фотографування речових доказів (якщо не проводилося їх експертного дослідження).

Характерно, що по багатьох справах про нерозкриті злочини минулих років після поновлення провадження вдається виявити та використати в ході розслідування (у тому числі і під час допиту) речові докази, які через допущені при провадженні первинних слідчих дій помилки та недоліки не були своєчасно вилучені.

Докази, що навіть прямо не викривають злочинця, нерідко мають велике тактичне значення для отримання по відновленій справі правдивих показань раніше допитаних осіб, які дали помилкові або не до кінця відверті свідчення.

Іноді, розкривши злочин минулих років, вдається встановити, що обвинувачений причетний ще до цілого ряду нерозкритих злочинів. Часто такі обвинувачені, незважаючи на час, що пройшов з моменту вчинення цих злочинів, прекрасно пам'ятають всі пов'язані з ними обставини.

Допитуючи підозрюваного (обвинуваченого) про обставини ще нерозкритого злочину, важливо не тільки те, щоб він визнав себе винним. Важливіше в ході допиту забезпечити базу для подальшої перевірки такого визнання. Тому не можна обмежуватися занесенням у протокол допиту заяви про визнання своєї провини, що носить загальний характер.[32, с.32]

На жаль, на практиці, коли особа, яка допитується, розказує відразу про вчинення декількох ще не розкритих злочинів, нерідко саме так і буває - у великому загалом-то протоколі допиту кожному окремому епізоду часто відводяться лише один-два абзаци, ступінь деталізації показань є недостатньою.

Тому, незалежно від того, скільки на це потрібно часу, обов'язковим повинен бути детальний, грунтовний допит з приводу кожного із злочинів,у вчинені яких зізнається обвинувачений (підозрюваний). У необхідних випадках допит може бути продовжений і на наступний день.

Для того, щоб в свідченнях була своя внутрішня логічна структура, послідовність, за основу може бути прийнятий хронологічний порядок викладення в протоколі допиту декількох епізодів. Однак можливі й інші варіанти: наприклад, спочатку йде викладення показань з приводу злочинів, які вчинені допитуваним з одним із співучасників, а потім - з іншим. Якщо злочини скоювались неодноразово в різних населених пунктах, спочатку описуються всі епізоди, що відносяться до одного міста (району), потім - злочини, вчинені в наступному пункті тощо.

Важливо виявити та зафіксувати при допиті як можна більше таких фактичних даних, деталей, подробиць, пов'язаних з подією злочину, які підлягають грунтовній перевірці.

Чим більше пройшло часу з моменту вчинення злочину, тим менше таких фактів, звичайно, повідомляє особа, яка зізналась у його вчиненні. Для пожвавлення пам'яті в цьму випадку можуть бути застосовані тактичні прийоми, які в криміналістиці рекомендуються для допиту добросовісного свідка. До їх числа, насамперед, відносяться: допит про одну й ту ж подію в різній хронологічній послідовності; постановка питань, що активізують асоціативні зв'язки; пред'явлення різних об'єктів, в тому числі фотознімків, планів, схем й інших наочних матеріалів; допит на місці події; ознайомлення з фрагментами показань інших осіб[ 14,138-142].

По нерозкритих злочинах минулих років в ході допиту буває досить складно з необхідною чи достатньою точністю встановити час тієї або іншої події, явища, факту. Тому задачею слідчого буде встановити хронологічні межі розслідуваної події на підставі об'єктивного вираження часових характеристик в матеріалах справи певними особами (потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачені), тобто на підставі «прив'язки» повідомлених фактів до інших фактів, часова характеристика яких точно відома.

Як точку відліку при цьому рекомендується обирати подію, що легко піддається локалізації у часі (день народження допитуємого, день отримання заробітної плати, те або інше свято тощо), подія, з якою у допитуємого пов'язані яскраві уявлення, або яка для даної особи має яскраве емоційне забарвлення, і тому досить добре збереглась у пам’яті особи.

Шляхом витребування архівної особової справи засудженого (або архівної кримінальної справи, по якій він нібито допитувався) можна легко перевірити алібі, встановити дні та години його перебування в місцях позбавлення волі або на допиті. Оригінали таких архівних документів можуть бути в необхідних випадках залучені до справи як докази, що підтверджують або спростовують алібі. Більш того, події, зафіксовані цими документами та точно визначені у часі, можуть стати точками відліку для встановлення тимчасового зв'язку з іншими фактами, які цікавлять слідство.

Характерним для допиту по справах про нерозкриті злочини минулих років є отримання показань з приводу так званих “доказів поведінки”, під якими в криміналістиці та теорії кримінального процесу розуміють вчинки, що свідчать про усвідомлення особою своєї провини, висловлювання, що виявляють винну обізнаність, тобто знання таких обставин, які можуть бути відомі лише при умові вчинення злочину.

Такими “доказами поведінки” можуть бути:

· відмова від дачі показань у випадку використання процесуального права не свідчити проти себе, яка не знаходить іншого пояснення, чим бажання уникнути відповідальності за вчинений злочин;

· явна фальсифікація доказів;

· вчинки та висловлювання, що свідчать про знання допитуємою особою таких обставин розслідуємої події, які могли бути відомі тільки злочинцеві;

· навмисне ухилення від явки до слідчого;

· знищення або приховання предметів, що можуть служити речовими доказами;

· підготовка фальшивого алібі тощо.

Вони можуть мати місце як в процесі первинного розслідування, так і в період коли, справа зупинена або після її поновлення.

Тому рекомендується розрізнювати докази поведінки, що мали місце після затримання підозрюваного або пред'явлення обвинувачення, та докази поведінки, що відносяться до того часу встановлення підозрюваної особи, яка допитана ще не була. Цінність останніх доказів звичайно більша, ніж перших.

Тактика пред'явлення для впізнання. По відновлених справах про нерозкриті злочини минулих років в основному проводиться пред'явлення для впізнання в наступних випадках:

· пред'явлення для впізнання потерпілим і свідкам підозрюваних осіб, які встановлені в процесі розкриття злочину після поновлення провадження в справі;

· після поновлення провадження у справі пред'явлення для впізнання потерпілим і свідкам речей та предметів, які вилучені у підозрюваних ;

· пред'явлення для впізнання предметів, які при первинному розслідуванні раніше не ідентифікувались слідчим шляхом;

· пред'явлення для впізнання запідозрених осіб, які були встановлені після поновлення справи та зізналися у вчиненні злочину;

· пред'явлення для впізнання трупа або його частин ( у тому числі по фотознімках), коли до зупинення справи особу вбитого встановити не вдалося;

· пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають (як правило, підозрюваних, обвинувачених), у випадках необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Для встановлення особи вбитого по справі про нерозкритий злочин свідкам можуть пред'являтися прижиттєві фотознімки особи.

Вимога закону (ст. 174 та 175 КПК України) про необхідність попереднього допиту особи, яка впізнає, про обставини, при яких він спостерігав особу або предмет, їх прикмети та ознаки, повинна дотримуватись при виявленні зазначених об'єктів через тривалий час.

Перед пред'явленням для впізнання необхідно ретельно звірити показання, отримані від особи при первинному розслідуванні та показання, які отримані після поновлення справи. Всі протиріччя повинні бути вияснені слідчим. Якщо ці протиріччя відносяться до прикмет і ознак, які мають істотне значення для вирішення питання про тотожність об'єкта, особа допитується ще раз з пред'явленням йому попередніх показань. Якщо особа наполягає на нових (відмінних попереднім) свідченнях, потрібно провести допити інших свідків, потерпілих та необхідні заходи з метою встановлення достовірності показань особи, що впізнає [17, с.54].

Потрібно врахувати, що інколи можливі випадки впізнання тоді, коли на попередньому допиті особа не могла досить повно описати об'єкт. При дотриманні вимог ст. 174-176 КПК України про порядок пред'явлення для впізнання та порядок складання протоколу цієї слідчої дії результати пред'явлення для пізнання в цьому випадку також можуть мати доказове значення.

При пред'явленні для впізнання в справах про нерозкриті злочини минулих років значно зростає роль реконструкції, під якою розуміється відновлення первинного стану обстановки або окремого об'єкта, його ознак з метою вирішення ідентифікаційних задач при розслідуванні злочинів.

Така реконструкція об'єкта може мати місце у випадках пред'явлення для впізнання трупа чи його частин, втраченого предмета (особи, що переховується) по фотознімках, особливо об’єктів, зовнішні ознаки яких зазнали суттєвих змін. Ці зміни можуть бути природними (старіння, зміна зачіски, поява вусів тощо), і такими, що навмисно створюються злочинцями з метою ускладнити впізнання.

При відсутності предмета, який повинен бути пред’явлений для впізнання (наприклад, замість знищеного або невиявленого предмета), впізнаючій особі можна пред'явити його модель - реконструйований макет або просто аналогічний предмет тієї ж марки, моделі, типу, що і відсутній. Таким способом вдається встановити групову належність об'єкта, який раніше сприймався впізнаючою особою, перевірити її показання, а в необхідних випадках - створити базу для проведення експериментальних дій при відтворенні обстановки й обставин події.

Тактика відтворення обстановки та обставин події. У багатьох випадках це типова слідча дія при розслідуванні кримінальних справ про нерозкриті злочини минулих років, у ході проведення якої слідчий може:

· перевірити докази, що отримані як до зупинення справи, так і після відновлення в ній провадження;

· уточнити в раніше допитаних осіб обставини події, які неповно або неточно викладені в їх свідченнях або були забуті;

· за участю потерпілих, свідків, підозрюваних та обвинувачених отримати нові докази по справі (знайти місце заховання трупа, знаряддя злочину, сліди, що збереглися тощо).

У ході проведення зазначеної слідчої дії на місці події можна виявити нові обставини, які могли бути відомі тільки причетній до злочину особі, що, в свою чергу, навіть у разі подальшої зміни показань може допомогти слідчому та суду об'єктивно оцінити зізнання, що отримане після поновлення провадження по справі. Наявність показання особи про зміни, що відбулися на місці події з плином часу, має важливе доказове значення.

Слідча практика свідчить, що відшукання слідів, інших речових доказів на місці події через багато місяців і навіть років цілком можливе в ходівідтворення обстановки і обставин події. [11, с.92].

Призначення експертиз . Важливим засобом встановлення нових фактичних даних і перевірки зібраних доказів у справах про нерозкриті злочини минулих років є експертиза.

Час впливає на результативність призначення експертиз як негативно, так і позитивно.

З одного боку, знищуються ідентифікаційні ознаки у невиявлених своєчасно предметах. Так, зношується взуття, тупляться або, навпаки, заточуються сокири, ножі й інші гострі знаряддя злочину, зазнають змін протектори покришок автомашин і мотоциклів, деталі вогнепальної зброї тощо. Все це може ускладнити ідентифікацію зазначених об’єктів по залишених ними слідах, а іноді робить ототожнення взагалі неможливим. Неналежне зберігання веде до псування або навіть втрати об'єктів, які вилучені при первинному розслідуванні. Прихований труп згодом розкладається, псується хижаками, комахами. Заживають незначні тілесні ушкодження, які були отримані злочинцем у зв'язку з опором потерпілого, а це, в свою чергу, ускладнює судово-медичне дослідження. Змінюються зовнішні ознаки особи, що вчинила злочин, що в деякій мірі ускладнює його ідентифікацію. З часом зазнає змін навіть почерк, хоч і менше, ніж інші об'єкти криміналістичних експертиз.[26, с.72 ]

З іншого боку, встановлення у зупиненій або відновленій провадженням справі підозрюваного чи обвинуваченого створює нові можливості для дослідження речових доказів та документів, які були вилучені раніше. Вчинення даною особою в період зупинення провадження у справі нових злочинів призводить до утворення нових слідів, нових речових доказів, які можуть бути об’єктами єкспертних досліджень у сукупності зі слідами, які були виявлені та вилучені раніше. Згодом злочинець залишає більше слідів, які можуть розглядатися як вільні зразки для порівняльного дослідження. Експертизи в справах про нерозкриті злочини минулих років можуть бути як повторними, так і первинними. Вже при аналізі матеріалів зупиненої справи нарівні з вивченням інших зібраних даних вивчаються й оцінюються висновки експертів. Оцінці повинні бути піддані як всі об'єкти, що були направлені експерту, так і всі частини експертного дослідження (ввідна, дослідницька та висновки). Надалі до оцінки результатів цих експертиз доводиться повертатися неодноразово, так як потрібно враховувати відомості, що отримані в ході роботи по зупиненій та відновленій провадженням справі.

Практика свідчить, що некритичне відношення до висновку експерта, невчасне виявлення помилковості, недостатньої обгрунтованості висновку, його невідповідності фактичним обставинам справи часом заводять слідство в глухий кут, злочин так і залишається нерозкритим[25, c.65].

Найбільш характерним у справах про нерозкриті злочини минулих років є призначення і проведення експертиз з метою:

· ідентифікації або встановлення групової належності особи по слідах, залишених на місці події або на інших об'єктах;

· ідентифікації або встановлення групової належності знарядь злочину за слідами їх застосування;

· встановлення джерела походження речей, залишених на місці події або вилучених в інших місцях;

· встановлення групової належності волосся, крові й інших слідів біологічного походження;

· встановлення давності утворення ушкоджень на тілі людини та окремих предметах;

· визначення часу настання смерті та її причини;

· ідентифікація особи по виявленому черепу, скелету та прижиттєвих фотознімках особи;

· ідентифікація живих осіб по їх фотознімках;

· ідентифікація виконавця тексту по почерку.

При призначенні експертиз по зазначених справах особливе значення набуває відображення в постанові про призначення експертизи відомостей про місце, час виявлення об'єктів, які направляються на дослідження, про умови їх зберігання як після вилучення, так і в період, зупинення провадження по справі. Вказані відомості допоможуть експерту правильно врахувати та всебічно оцінити зміни, що відбулися в об'єктах з моменту події до моменту направлення їх на експертизу.

Додаткові можливості порівняльного дослідження раніше вилучених доказів з'являються при виявленні підозрюваного чи виявленні знаряддя вчинення злочину. Якщо обвинувачений в період зупинення провадження у справі скоїв інші злочини, обов'язково проводиться порівняльне дослідження слідів, які виявлені по них, з тими, що є по відновленій провадженням справі.

При підготовці матеріалів на експертизу необхідно враховувати зміни, які могли статися з об'єктом, що направляється на дослідження. Тому обов'язково повинні бути виявлені та представлені експерту зразки, які відносяться до періоду події злочину та відображають ознаки об'єкта.[25,c.67]

Висновок

Методика розслідування нерозкритих злочинів минулих років базується на досвіді слідчої практики, який напрацьований на протязі значного періоду розслідування зазначеної категорії злочинів, та досягнень науки криміналістики, а саме криміналістичної техніки, криміналістичної тактики та криміналістичної методики.

Кримінальні справи про нерозкриті злочини минулих років - це особлива категорія справ. Відсутність підозрюваного, обвинуваченого, складність завдань по їх встановленню, вплив фактору часу, процесуальні особливості провадження, інші специфічні умови діяльності слідчого по зазначених справах зобов'язують його творчо застосовувати багатий арсенал засобів, прийомів і методів, які розроблені криміналістикою та перевірені практикою.

Багаторічна слідча практика переконливо свідчить, що наполеглива робота слідчого та органів дізнання, кваліфіковане повторне розслідування нерозкритих злочинів, ретельне відпрацювання на причетність до їх вчинення всіх осіб, що притягуються до кримінальної відповідальності за скоєння нових злочинів, дозволяють успішно розкривати та розслідувати ці злочини. Тому розслідування злочинів минулих років вимагає від слідчого використання широкого арсеналу засобів, прийомів і методів, розроблених криміналістикою, наполегливості та досконалого знання методики їх розслідування.

В роботі звертається увага на те, що в багатьох випадках діяльність слідчих і оперативних апаратів органів внутрішніх справ направлена на розкриття і розслідування злочинів поточного року, а робота по нерозкритих злочинах минулих років відсувається на другий план.

Тому належна організація роботи по справах про злочини минулих років, глибокий аналіз матеріалів зупинених справ, побудова нових версій, забезпечення всіх форм взаємодії в роботі з органами дізнання (насамперед, з підрозділами карного розшуку та виправно-трудовими установами) є реальним шляхом розкриття злочинів минулих років.

Подальше глибоке дослідження досвіду роботи органів МВС по розкриттю злочинів минулих років буде сприяти розробці нових рекомендацій по розслідуванню зазначеної категорії злочинів.


Додаток № 1

Загальна злочинність
Зареєстровано Розслідувано злочинів
2006 2007 дина-
міка, %
2006 2007 дина-
міка, %
Усього злочинів 420900 401293 -4.7 298306 303971 1.9
Рівень злочинності
на 10 тис. населення
89.4 85.2 X
з

н
и
х
особливо тяжких 16139 14607 -9.5 13434 13005 -3.2
тяжких 158915 135646 -14.6 105162 95896 -8.8
середньої тяжкості 174472 172251 -1.3 122871 129689 5.5
невеликої тяжкості 71374 78789 10.4 56839 65381 15.0
Усього злочинів загальнокримінальної спрямованості 378294 358538 -5.2 267802 271408 1.3
з

н
и
х
особливо тяжких 12644 11370 -10.1 11179 10502 -6.1
тяжких 142213 120144 -15.5 93677 85183 -9.1
середньої тяжкості 163328 160993 -1.4 115549 121647 5.3
невеликої тяжкості 60109 66031 9.9 47397 54076 14.1

Додаток № 2

Розкриті та нерозкриті злочини
Найменування регіонів та лінійних управлінь Розслідувано злочинів (розкрито) Нерозкрито злочинів Відсоток розкриття, %
2006 2007 дина-міка, % 2006 2007 дина-міка, % 2006 2007
Всього по Україні 298306 303971 1.9 149921 133221 -11.1 66.6 69.5

Додаток № 3

Розкриті та нерозкриті злочини загальнокримінальної спрямованості
Розслідувано злочинів (розкрито) Нерозкрито злочинів
2006 2007 дина-міка,%
Усього злочинів загальнокримінальної спрямованості 267802 271408 1.3 117456
у.т.ч. тяжких та особливо тяжких 104856 95685 -8.7 51582
О
к
р
е
м
і


в
и
д
и

з
л
о
ч
и
н
і
в
Умисне вбивство (та замах) 3256 2990 -8.2 200
Умисне тяжке тілесне ушкодження 4912 5189 5.6 654
у т.ч. що спричинило смерть потерпілого 1637 1802 10.1 140
Незаконне позбавлення волі або викрадення людини 200 197 -1.5 70
Торгівля людьми 317 307 -3.2 61
Згвалтування (та замах) 951 888 -6.6 79
Крадіжка 71518 65340 -8.6 64742
у т.ч. із квартир 20742 17981 -13.3 16603
Грабіж 21312 19749 -7.3 15310
Розбій 5741 5382 -6.3 1316
Вимагання 774 701 -9.4 98
Шахрайство 8715 9799 12.4 7301
Бандитизм 17 28 64.7 7
Створення злочинної організації 8 10 25.0 3
Незаконний обіг зброї (ст.ст. 262, 263 КК) 10796 11619 7.6 447
Порушення правил безпеки дорожнього руху 8892 10193 14.6 5295
у т.ч. що спричинило смерть потерпілого 2131 2581 21.1 1402
Незаконне заволодіння транспортним засобом 4128 4247 2.9 3025
з них автомобілями 3030 3126 3.2 2628
Хуліганство 10011 9497 -5.1 3528
Втягнення неповнолітніх у злочин. діяльність 2248 2310 2.8 25

Література

1. Конституція України.-Х.; «ІГВІНІ.», 2006 с.62

2. Закон України "Про судову експертизу" № 4038-12 від 25.02.1994.

3. Кримінальний кодекс України, К.: Вид. Паливода А.В., 2007 р.-172 с.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України.К.: Вид. Паливода А.В., 2007 .-200 с.

5. Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992р. №1 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 3 грудня 1997р. №12.

6. Васильев А.Н. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений. - М., 1978.

7. Васильев А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. –М. 1970.

8. Винокуров В.А. Криминалистическая характеристика преступлений, ее содержание и роль в построении методики расследования конкретного вида преступлений // Методика расследования преступлений. – М., 1976.

9. Горбачєвський В.Я., ЗахаровВ.І.Криміналістичне забезпечення розкриття та розслідування нерозкритих злочинів минулих років: Навч-практ. Посібник.- К.:НАВСУ, 2001.- 68 с.

10. Дубинский А.Я., Шостак Ю.И. Организация и деятельность следственно-оперативной группы. - Киев, 1981. с.83.

11. Дубривный В.А. Деятельность следователя по расследованию преступлений. - Саратов, 1987.

12. Жбанков В.А. Криминалистические средства и методы раскрытия неочевидных преступлений. - М., 1987.

13. Ищенко Е.П.Проблемы первоначального этапа расследования преступлений. - Красноярск, 1987.

14. Кол. Авторів. Керівник В.Ю. Шепітько.Криміналістика;-Х.,«Ін Юре», 2001

15. Кулагин Н.И. Использование органами следствия средств массовой информации в профилактике преступлений. - Волгоград, 1971.

16. Лавров В.П. Особенности расследования нераскрытых преступлений прошлых лет. - М., 1972.

17. Лоскатов А.В. Розслідування нерозкритих злочинів минулих років.2006 р.

18. Лузгин И.М., Лавров В.П. Способ сокрытия преступления и его криминалистическое значение. - М., 1980.

19. Лузгин И.М. Реконструкция в расследовании преступлений. - Волгоград, 1981.

20. Осмотр места происшествия при расследовании отдельных видов преступлений. – Киев, 2001.

21. Порубов Н.И. Научная организация труда следователя. – Минск,1970.

22. Прокуратура.Людина.Дежава.Особливості розслідування нерозкритих умисних убивств. № 11,-К,2004

23. Разумов Э.А., Молибога Н.П. Осмотр места происшествия. - К., 1994.

24. Расследование отдельных видов преступлений. - Воронеж, 1986.

25. Россинская Е.Р. Судебная экспертиза в уголовном, гражданском, арбитражном процессе. - М., 1996

26. Салтевський М.В. Криміналістика. - Київ, 2004с.467

27. Сидоров В.Е. Особенности раскрытия преступлений по “горячим следам”. - М., 1981.

28. Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений /под ред. Лисиченко В.К./ - Киев, 1988.

29. Соловьев А.Б. Использование доказательств при допросе. - М., 1981.

30. Тимошенко П.Ю., Салтевский М.В., Жариков Ю.Ф. Теория и практика использования следов памяти (идеальных отображений) в расследовании преступлений. - Киев, 1991.

31. Якубов М.Л. Показания свидетелей и потерпевших. - М., 1968.

32. Ямпольский А.Е. Психология допроса подозреваемого. - Волгоград, 1978.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий