Завдання криміналістики на сучасному етапі правові і етичні засади криміналістичної тактики ос

Курсова робота з криміналістики Завдання криміналістики на сучасному етапі, правові і етичні засади криміналістичної тактики, основні ознаки, які свідчать про замовлений

Курсова робота з криміналістики

Завдання криміналістики на сучасному етапі, правові і етичні засади криміналістичної тактики, основні ознаки, які свідчать про замовлений характер вбивства, особливість вчинення злочину та особи злочинця.


ЗМІСТ

Вступ 2

1. Завдання криміналістики на сучасному етапі 3-12

2. Правові і етичні засади криміналістичної тактики 13-20

3. Основні ознаки, які свідчать про замовлений характер вбивства. 21-33 Особливість способу вчинення злочину та особи злочинця.

Висновок43

Список літератури45

ВСТУП

Криміналістика - одна з небагатьох юридичних наук, яку по праву можна назвати наукою про розкриття злочинів. Саме вона дає слідчому й оперативному працівникові ключ до пізнання і дослідження події злочину, визначення її механізму, а також встановлення безпосередніх суб'єктів і об'єктів матеріального середовища, котрі беруть у ній участь. Професійні знання слідчого, які спираються на методи і засоби криміналістики, дають змогу розплутувати дуже складні збіги суб'єктивних і об'єктивних факторів, причинно пов'язаних зі злочином. У такому розумінні криміналістика має пріоритет в боротьбі зі злочинністю, а її методи й засоби сприяють удосконаленню діяльності державних структур, які здійснюють правоохоронну функцію, Зважаючи на це важко переоцінити соціальну роль криміналістики.

Криміналістика безпосередньо не займається розслідуванням і розкриттям злочинів, вона забезпечує слідчу, оперативну практику ефективними методами та технічними засобами, що постійно вдосконалюються.

Потреби практики визначають і завдання криміналістики, для вирішення котрих вона використовує досягнення суспільних, природничих і технічних наук. На їх основі розробляються нові криміналістичні засоби і методи збирання та дослідження речових доказів. Такий розвиток, з одного боку, зорієнтований на судово-слідчу практику, а з іншого - тісно пов'язаний із філософією, логікою, іншими галузями знань. Усе це сприяє розширенню діапазону дослідження джерел доказової інформації (мікрооб'єктів, слідів звуку, запаху).

Предметом вивчення даної роботи є три питання з галузі криміналістики: Завдання криміналістики на сучасному етапі; правові і етичні засади криміналістичної тактики; основні ознаки, які свідчать про замовлений характер вбивства, особливість вчинення злочину та особи злочинця.

Для написання роботи було використано нормативну базу, необхідну для вивчення означених питань, публікації науковців та спеціалістів відповідної галузі, навчальна та методична література.

1. ЗАВДАННЯКРИМІНАЛІСТИКИНАСУЧАСНОМУЕТАПІ

Виникнення, розвиток і запровадження в слідчу практику криміналістичних знань в Україні безпосередньо пов'язані з науковою і практичною діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедр криміналістики Національної юридичної академії, Київського та Одеського університетів, а також експертно-криміналістичних підрозділів МВС України. Вчені, які очолювали кафедри криміналістики (у м. Києві — С.І.Тихенко, у Харкові — М.М. Гродзинський, В.П. Колмаков), підготували плеяду молодих фахівців, котрі нині складають нову школу українських криміналістів — це Л.Ю. Ароцкер, В.Г. Гончаренко, О.Н. Колесниченко, В.С. Коновалова, В.К. Лисиченко, Г.А. Матусовський, М.В.

Салтевський, М.Я. Сегай та ін.

На цей час у системі Міністерства юстиції України функціонують

п'ять науково-дослідних інститутів судової експертині (НДІСЕ): Київський з філіями в Тернополі та Житомирі; Харківський з філіями в Криму та Дніпропетровську; Одеський з філіями в Миколаєві та Кіровограді; Львівський; Донецький. Два останні інститути створені в 1995 р., а Одеська науково-дослідна криміналістична лабораторія (НДКЛ) перетворена в НДІСЕ.

Інститути та їх філії здійснюють такі експертизи: 1) усі види криміналістичних (почеркознавчі, авторознавчі, судово-трасологічні, балістичні, ідентифікації особи за ознаками зовнішності, фототехнічні, техніко-криміналістичного дослідження документів, експертиза холодної зброї); 2) планово-економічні; 3) товарознавчі; 4) технічні (пожежно-технічні, автотехнічні, будівельні); 5) технологічні; 6) експертизи матеріалів, речовин і виробів, зокрема наркотичних, металів і сплавів, фарб і лаків, пально-мастильних матеріалів, волокон, скла і кераміки, пластмас і полімерів; 7) фармацевтичні та фармакологічні; 8) харчових продуктів; 9) ґрунтознавчі і судово-біологічні — тільки об'єктів рослинного (листя, стебла, кора, плоди, насіння) і синтетичного походження; тваринного походження (пір'я, вовна, луска); продукти переробки рослинних та тваринних матеріалів (хутро, шкіри, тканини); продукти життєдіяльності (мед, смола, камедь).

Останнім часом у теорії науки криміналістики і слідчій практиці виникли нові види судових експертиз: судово-акустичні (фоноскопічна, фонетична, електроакустична); одорологічна; експертиза комп'ютерної техніки і програмних засобів, які ще перебувають у стадії" становлення і процесуальної регламентації.

МВС України має мережу експертних криміналістичних підрозділів. У кожному обласному і міському УВС функціонують експертно-криміналістичш підрозділи (відділ, відділення, група), а у МВС України — експертно-криміналістичне управління і криміналістичний центр.

Основними завданнями експертно-криміналістичних підрозділів є: а) техніко-криміналістичне обслуговування органів дізнання і слідства криміналістичною технікою і надання практичної допомога під час її використання в процесі збирання джерел доказів; б) проведення попереднього дослідження речових джерел інформації для органів дізнання; в) проведення судових експертиз; г) виявлення осіб, причетних до вчинення злочину, за допомогою криміналістичних облисів.

Структура експертно-криміналістичних апаратів УВС і УВДТ (транспортна міліція) складається з таких підрозділів: відділення (відділ) криміналістичних досліджень; відділення (відділ) спеціальних криміналістичних досліджень або базова криміналістична лабораторія повного профілю; група техніко-криміналістичного забезпечення розкриття

злочинів; фотолабораторія; лабораторія (група) автоматизації вирішення криміналістичних завдань; зонально-методична група.

До відділення криміналістичних/досліджень можуть входити такі лабораторії: дактилоскопічна, трасологічна, балістична, техніко-криміналістичного дослідження документів, дослідження рукописних текстів, холодної зброї, рис зовнішності людини.

Відділ спеціальних криміналістичних досліджень складається з лабораторій (груп експертиз), які здійснюють дослідження матеріалів, речовин і виробів, біологічних об'єктів, пожежно-технічних, харчових.

До складу базової спеціальної лабораторії повного профілю УВС
входять: група дослідження матеріалів, речовин і виробів; лабораторія
(група) біологічних досліджень лабораторія (група) пожежно-технічних
досліджень; група автотехнічних досліджень; лабораторія (група)
вибухотехнічних досліджень; лабораторія (група) дослідження харчових
продуктів.

Експертно-криміналістичніі підрозділи МВС здійснюють майже всі види криміналістичних експертиз, а також й інші класи судових експертиз, характерних для інститутів експертизи Міністерства юстиції України. У ]994 р. у всіх обласних УВС почали створюватися фоноскопічні лабораторії.

Експертні криміналістичні підрозділи є також у Службі безпеки та у
військових округах Міністерства оборони. Ці лабораторії виконують в
основному попередні дослідження під час провадження дізнання і
попереднього слідства.

Київський науково-дослідний інститут судової експертизи (КНДІСЕ), Керівниками і організаторами цієї установи були відомі вчені С.М. Потапов, В.С. Фаворський (до 1917 р.) Ю.С. Сапожніков, Б.С. Вахліс, В.К. Лисиченко, О.П. Сашун, І.П. Кононенко. Нині НДІСЕ керує В.К. Стринжа, який доклав багато зусиль до створення матеріально-технічної бази інституту, розвитку й удосконалення його структури. На цей час у ньому функціонує дев'ять лабораторій.

Лабораторія судово-почеркознавчих досліджень є однією з провідних в Україні. У ній працюють найстаріші експерти-почеркознавці С.А. Цепинюк, В.В. Липовськпй, З.С. Меленевська. Лабораторія відома своїми дослідженнями щодо визначення усталеності ознак почерку у часі та частоти їх зустрічання, вивченням підписів і текстів з обмеженим графічним матеріалом. Крім того, вона розробляє проблеми автоматизації почеркознавчих досліджень, а також основи кількісної оцінки ідентифікаційного комплексу ознак почерку, на підставі якого експерт переходить від імовірності до вірогідності. Лабораторія займалася також дослідженнями листів, пов'язаних з дуеллю О.С. Пушкіна.

Лабораторія технічних досліджень документів, трасології та балістики розробляє та впроваджує в слідчу практику методи дослідження барвників (Є.Ю. Брайчевська) та друкованих форм (С.Д. Павленко), електронографічний метод дослідження паперу (Б.Р. Киричинський), метод радіографії з використанням радіоактивних ізотопів (В.К. Лисиченко), метод пофарбовано-прозорих реплік для одержання копій слідів на кулях. Проблемами комплексного дослідження і ситуаційного аналізу в судовій експертизі займаються В.Є. Бергер, Г.В. Прохоров-Лукін.

Лабораторія фізико-хімічних і біологічних досліджень завжди

відзначалася розробкою і запровадженням у слідчу практику фізико-хімічних методів дослідження, матеріалів і речовин, лакофарбових покрить. Фундаментальні досягнення вчених лабораторії узагальнено в монографічних дослідженнях "Спектральний змиссионньй анализ (Б.Ю. Гордон, 1962 р.), "Фотографические й физические методы исследования вещественных доказательств" (М.М. Зюськін, Б.Р. Киричинський та ін.). Фармпрепарата, наркотична сировина, рослинні волокна, смух тварин і вироби з них є об'єктами сучасних фізико-хімічних біологічних методів досліджень.

Лабораторія судово-автртехнічннх досліджень застосовує нові аналітичні методи вирішення ситуаційних завдань, що виникають на місцях ДТП. Тут розробляються основи транспортної трасології, програми для автоматизації методів автотехнічної експертизи.

Фоноскопічна лабораторія (керівник Ю.П. Попов) виникла на базі лазерної лабораторії, де вивчались перспективні напрями використання лазерної техніки в криміналістичній експертизі. Лабораторія займається фоноскопічними експертизами як ідентифікаційними, так і діагностичними, удосконаленням методик/і технічних комплексів дослідження звукових сигналів на магнітних носмях.

Лабораторія пожежно-техніиних досліджень розробляє методи і технічні засоби дослідження слідів пожеж, речових джерел, які вилучаються на місці пожежі, а також слідів пально-мастильних матеріалів і вибухонебезпечних предметів.

Лабораторія будівельних і товарознавчих досліджень здійснює товарознавчі й будівельно-технічні експертиз Тут також розроблюються нові методики експертних досліджень.

Лабораторія судово-економічних досліджень здійснює судово-бухгалтерські та економічні експертизи, розробляє "Нові методики щодо виявлення ознак /злочинів у діяльності банків, комерційних структур, державних і приватних підприємств, а також автоматизовані робочі місця (комплекси) для провадження судово-бухгалтерських екстгертиз.

Відділ теорії судової експертизи сформований на правах лабораторії,
але не займається проведенням експертиз. Його співробітники проф. М.Я.
Сегай і Г.М. Надгорний узагальнюють експертну практику, пропагують нові
методики дослідження, пропонують їх до впровадження у слідчу практику.
Відділ займається прогнозуванням потреб практики і надає щодо цього свої
рекомендації конкретним лабораторіям для наукових розробок, вивчає окремі
та загальні проблеми теорії судової експертизи. Головним напрямком у цій
діяльності є дослідження проблеми діяльності експерта (В.Ф. Берзін) при
формуванні переконання (висновку) на підставі встановленої експертом
сукупності ознак, що збігаються.

Харківський ЦЩСЕ їм. М.С. Бокаріуса. У 1912 р. М.С. Бокаріус організував кабінет науково-судової експертизи. У 1923 р. кабінет складався із відділів фізичних } хімічних досліджень, судово-медичних та макро- і мікроскопічних досліджень, ідентифікації осіб. У жовтні 1925 р. постановою уряду України кабінет було перетворено в Інститут науково-судової експертизи, його директором призначено проф. М.С. Бокаріуса. Структура закладу передбачала чотири відділи: ідентифікації, фотографічних, фізичних, хімічних та біологічних досліджень.

Після смерті М.С. Бокаріуса 1931 р. інститут очолив його син М.М.
Бокаріус, який багато в чому продовжив наукові дослідження свого батька. У
1941 - 1943 рр. інститут не функціонував у зв'язку з окупацією Харкова
німецькими військами. Тільки 4 листопада 1943 р. Раднарком України
ухвалив постанову про відновлення роботи інституту. Його директором став
молодий вчений В.П. Колмаков. З, 1967 р. Харківським НДІСЕ керує М.В.
Скорик, який змінив структуру і поновив матеріально-технічну базу
інституту.

Нині інститут як одна з провідних науково-дослідних експертних
установ відома далеко за межами України. В ньому функціонує вісім
лабораторій.

Лабораторія судово-почеркознавчих досліджень є однією з провідних в Україні. Тут працювали/ видатні вчені проф. Л.Є. Ароцкер, О.А. Єлісєєв, І.М. Можар, В.Г. Грузков4 І інші. У лабораторії розроблені фундаментальні методики ідентифікації автора за схожими почерками, виконаними з розривом у часі, уперше в криміналістиці розроблені програми автоматизованого дослідження рукописних текстів за допомогою ЕОМ. Пріоритетним напрямкам наукових досліджень лабораторії є розробка теорії авторознавства (С.М. Вул, Л.Є. Ароцкер). Створена С.М.Вулом методика авторознавчої експертизи, впроваджена в слідчу практику і використовується в багатьох експертних установах в Україні та за її межами, а його праці "Теоретические й метадические вопросы криминалистаческого исследования письменной речи" (1977) та "Вопросы судебных автороведческой зкспертизы" (1984) заклали наукові основи судового авторознавства.

Лабораторія судово-технїчного дослідження документів (керівник В.І. Кривошеїн), крім традиційних об'єктів, досліджує грошові знаки, , цінні папери, розробляє нові методики розпізнавання підробок і визначення справжності, технічного дослідження матеріалів документів, наприклад:
відновлення залитих текстів люмінесцентними розчинами; встановлення
послідовності нанесення штрихів, що перехрещуються; метод кольорової
трансформації дія диференціації барвників близьких відтінків (М.В.
Салтевський); застосування кольорової фотографії в криміналістичній
експертизі документів (М.М. Анфілов); використання інфрачервоної та
ультрафіолетової люмінесценції в технічній експертизі документів (В.В.
Аксьонова), а також методики дослідження фотографічних зображень,
ідентифікації фототехніки та ін.

Лабораторія судово-трасологічних і балістичних досліджень займається розробками в галузі судової трасології та балістики. Тут працювали відомі вчені-експерти Є.Ф. Развадовський, З.Л. Ціон, Б.М. Єрмоленко, І.О. Сапо^сніков, М.В. Салтевський, В.Ф. Гущін, Ю.Л. Носко та ін., які зробили значний внесок у теорію і практику трасологічної та балістичної експертизи розробили оригінальні методики досліджень, які стали загальновизнаними серед вчених-криміналістів і практиків. Так, В.Ф. Гущін запропонував методику ідентифікації гладко ствольної зброї по слідах каналу ствола на дробовому снаряді; М. В. Салтевський розробив методику дослідження замків і пломб, запропонував метод відновлення видалених штампованих зображень на металах; Є.Ф. Развадовський підготував методику встановлення цілого за структурою річних кілець на об'єктах рослинного походження; С.Л. Ціон розробив методику механічної прокатки куль по металу для фіксації елі дів-каналу ствола на площині, сконструював відповідний прилад; Б.М. Єрмозірнко обґрунтував стійкість ознак каналу ствола в залежності від кількості Дроблених пострілів, сконструював прилад оптичного розгортання куль р площині. У лабораторії вперше були досліджені ідентифікаційні ознаки нових післявоєнних зразків зброї: пістолет Макарова (ПМ), 9-мм автоматичний пістолет Стєчкіна (АПС), автомат Калашнікова (АК), 7,62-мм самозарядний карабін Сімонова. Були виготовлені довідкові альбоми ідентифікаційних ознак, які відображуються на відстріляних гільзах і кулях.

Лабораторія судово-хімічшіх і фізичних досліджень займається проведенням експертиз матеріалів, речовин і виробів (різних металів, сплавів, скла, полімерів, кераміки, нафтопродуктів, рідин, що містять спирт, фармпрепаратів). Тут здійснюються матеріалознавчі дослідження, які дають змогу по мікро- і макрочасткам, вилученим з місця події, встановлювати загальне походження /джерела, наприклад, досліджуючи уламок фарного скла, вирішувати питання щодо фарного розсіювача а іноді й транспортного засобу. Співробітники лабораторії підготували низку наукових праць з теорії та практики судовю-хімічної експертизи. Так, В.О, Чубенко розробив методики мїкрокристалооптичного дослідження доказів визначення класу, виду і роду фармпрепаратів.

Лабораторія біологічних досліджень (вершник Т.Є. Балінян) досліджує об'єкти рослинного та тваринного походження і виробів з них. У лабораторії працювали відомі криміналісти С.Д. Каплан, М.М. Бокаріус, М.Л.Маматюк. Тут розробляється нова методика комплексного дослідження
на рівні мікро трасології різних нашарувань мікрочасток на тканинах одягу,
методики експертного вивчення синтетичних волокон і виробів із них.
Лабораторія обладнана сучасними технічними засобами дослідження
наркотичних речовин і наркотичної сировини. Співробітники лабораторії
запропонували методики дослідження зерна і зерно продуктів, а також
ґрунтів лісостепу України, що дає змогу за невеликим об'ємом кількості
грунту, вилученого на місці події, наприклад, із/взуття підозрюваного,
визначити ділянку території, з якої походить грунт. Нині у лабораторії
розробляється методика визначення давності смерті шляхом відновлення
реальної шкали часу на підставі ентомологічних змін слідів мікроорганізмів
на трупі (А.А. Прокопенко).

Лабораторія судово-автотехнічних досліджень (нею керували М.С. Романов, В.П. Лашманов) відома, крім судово-автотехнічних розробок, своїми оригінальними методиками дослідження дорожньої обстановки, які частково відображені в праці ЩІЄ. Романова "Теоретические й доказательственные вопросы судебно-автотехнической зкспертизы, а також

^

у монографії В.О. Кірєєва та І.В. Сироджі "Графоаналитические методыисследования дорожно-транспортного происшествия". У лабораторії впроваджено методику проведецря експертиз за програмами для ЕОМ. Комп'ютерне моделювання дорожньо-транспортної обстановки місця події є одним з основних напрямив наукового інтересу лабораторії.

Лабораторія судово-бухгалтерської експертизи займається проведенням відповідних експертиз, розробляє нові методики із застосуванням автоматизованих бухгалтерських програм для комп'ютерів.

Лабораторія будівельно-технічних і товарознавчих досліджень перебуває у стадії становлення: розробляє сучасні методики судово-експертного дослідження об'єктів будівництва та різних товарів широкого вжитку дня вирішення криміналістичних завдань класифікації та ідентифікації.

Відділ теорії судової експертизи (керівник 1.1. Ясенєв), де функціонує інформаційно-обчислювальний центр, з групою програмістів (за завданням співробітників лабораторій) що розробляє автоматизовані банки даних, інформаційно-розшукові системи, спеціалізовані робочі місця для експертів. Відділ розв'язує теоретичні проблеми судової експертизи, надає прогнози і рекомендації науковим лабораторіям і органам попереднього слідства. Значне місце в роботі відділу відведено профілактичній тематиці, розробці нових видів експертиз, зокрема агрегатів для ЕОМ і програмних продуктів.

Дніпропетровське відділення ХНДГСЕ, яке очолює М.Ф. Водоп'ян,
обслуговує південно-західні області Лівобережної України. У відділенні
здійснюються всі види криміналістичних експертиз, а також автотехнічні,
будівельно-технічні, товарознавчі та судово-економічні (бухгалтерські)
експертизи.

Кримське відділення ХНДІСЕ, яке очолює фахівець у галузі
почеркознавства і авторознавства В.М. Шерстюк, обслуговує Автономну
Республіку Крим і здійснює всі види експертиз, в тому числі і судово-
бухгалтерську, товарознавчу, будівельно-технічну та автотехнічну
експертизи.

Методичне, технічне забезпечення і контроль за діяльністю відділень
здійснює ХНДІСЕ. Він проводить семінари, наукові конференції,
стажування.

Одеська НДЛСЕ утворена в 1914 р. як кабінет судової експертизи при
прокуратурі Судової палати на зразок Київського та Харківського кабінетів.
Його співпрацівники надавали практичну допомогу органам розслідування і
здійснювали фізико-хімічні, біологічні,, фотографічні та почеркознавчі
експертизи.

У радянській період ця установа була перетворена в Кабінет науково-судової експертизи і підпорядкована Наркомюсту України. Одеський губревком призначив його управляючим проф. М.П. Макаренка (1919-1938рр.). З 1925р. Кабінет функціонував вже як Інститут науково-судової експертизи, де створено чотири відділи: ідентифікації, хімічних, біологічних та фотографічних досліджень.

У ньому працювали видатні вчені — судові медики та юристи Д.Д. Хмиров, М.С. Матвеев В.П. Малицький, О.В. Озецький і ін., які серйозно вплинули на становлення судової експертизи і криміналістики, особливо в галузі балістики (М.С. Матвеев), методики розслідування (М.П. Макаренко), дослідження крові в ультрафіолетових променях (Д.Д. Хмиров). Багато років (1938 -1941 рр.; 1944- 195Дрр.) Інститутом керував М.А. Кравцов, а у 1950 р. його було реорганізовано в науково-дослідну криміналістичну лабораторію; в 1964 р. — науково-дослідну лабораторію судових експертиз, якою до 1979 р. керувала Т.Ф. Шаркова. Лабораторія виконує ті ж функції, що і Київський та Харківський інститути, тільки для південної зони України.

В лабораторії розпочинали свою діяльність професори С.В. Додін, І.В. Поетика, доцент Є.М. Берйадський. Зараз нею керує Л.М. Чернобай, який зробив значний внесок у подальший розвиток і впровадження в практику нових видів судових експертиз.

Донецький НШСЕ, який спочатку був філією ХНДІСЕ, створений у 1995 р. для експертного обслуговування південно-східних областей України. Директором ДНДІСЕ є його організатор експерт-практик Г.М. Дружинін. Структура ДНДІСЕ/ поки що перебуває в стадії становлення і копіює структуру Київського та Харківського НДІСЕ з деякими змінами, обумовленими місцевими потребами практики. Крім загальних завдань розвитку судової експертизи, ДНДІСЕ розробляє нові методики і засоби дослідження джерел інформації у справах, пов'язаних з порушенням правил безпеки гірничих робіт, встановленням механізму вчинення подібних злочинів і утворення їх слідів.

Львівський НДІСЕ, який очолив фахівець у галузі фізичних методів дослідження речових доказів кандидат юридичних наук Ю.Ю. Ярослав, створений одночасно з Одеською НДЛСЕ і Донецьким НДІСЕ для експертного обслуговування західних областей України. Львівський інститут виник на базі колишньої філії КНДІСЕ і є його структурною копією. Нині ЛНДІСЕ перебуває в стадії організаційного/становлення, визначення свого

наукового профілю, який відповідав би потребам практики.

здійснюваної в колишній філії КНДІСЕ, було та ймовірно й залишиться використання сучасних досягнень природничих і технічних наук в практиці збирання та дослідження джерел доказової інформації, зокрема, методів вакуумного напилювання металів для виявлення невидимих слідів на матеріальних носіях.

2. ПРАВОВІ І ЕТИЧНІ ЗАСАДИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ

Криміналістична тактика - це самостійна частина науки криміналістики, що становить систему наукових положень (принципів); розроблює на їх основі прийоми і рекомендації, застосовувані з додержанням процесуального закону для: формування відносин між учасниками процесу; організації, планування попереднього і судового слідства; збирання, дослідження і використання доказів; розслідування і попередження злочинів.

Завдання криміналістичної тактики як розділу науки криміналістики випливають із загальних завдань кримінального судочинства. Це розробка засобів і методів швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону, з тим щоб той, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і жодний невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності.

Окремі завдання криміналістичної тактики зводяться до розробки і впровадження в практику нових тактичних прийомів і засобів вирішення тактичних завдань, слідчих ситуацій, тактичних рішень, використання нетрадиційних методів і засобів одержання криміналістичної інформації, способів уведення оперативної інформації в процес доказування, прийомів детектування слідів пам'яті сучасними інструментальними засобами з метою розшуку джерел інформації та встановлення їх причетності до розслідуваної події.

Розслідування злочинів є специфічною пізнавальною діяльністю уповноважених на те осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по збиранню, дослідженню та використанню інформації, яка збереглася в ідеальних та матеріальних відображеннях вчиненого злочину. Вони вилучають інформацію з джерел, причинно пов'язаних із розслідуваним злочином, та оперують нею для встановлення або спростування обставин, що підлягають доказуванню.

Сучасна криміналістська тактика накопичила значний арсенал тактичних прийомів, що забезпечують досягнення цілей збирання і оцінки доказів по кримінальній справі, що розслідується, їх зміст і спрямованість різні.

Тактичні прийоми діляться на дві групи. Одні з них визначають продуктивність безпосереднього сприйняття слідчим матеріальної обстановки, наприклад місця події, інші — покликані забезпечувати об'єктивність і повноту доказової інформації, одержуваної безпосередньо від осіб.

Слідчий огляд, реалізовуваний за допомогою спостереження, порівняння, вимірювання, експериментування, моделювання, припускає застосування тактичних прийомів, що обумовлюють послідовність, певну впорядкованість, об'єктивність безпосереднього сприйняття речовинної обстановки і об'єктів, правила використовування при цьому науково-технічних засобів і пізнань фахівців. Так, наприклад, існують правила визначення меж огляду місця події, розділення його на ділянки («вузли»), що підлягають детальному вивченню, реалізації загальнотактичних принципів спостереження його речовинної обстановки від «центру» (основного вузла) до «периферії» або навпаки. Тактично обгрунтовано розподіл функцій в ході огляду між слідчим і особами, що залучаються до участі в ньому.

Відомі відмінності в тактиці огляду місця події у справах, наприклад, про вбивство, крадіжку, злочинне порушення правил техніки безпеки і т.п. обумовлюються відмінностями в цілях і задачах, реалізовуваних при проведенні цієї слідчої дії, специфікою обстановки і об'єктів, що піддаються дослідженню.

Тактичними складнощами відрізняється більшість допитів. Криміналістська тактика рекомендує декілька апробованих практикою тактичних прийомів, що забезпечують отримання достовірних відомостей від допитуваних осіб. Так, наприклад, існують правила допиту особи, що має установку на брехню. Інші прийоми використовуються, якщо допитуваний сумлінно помиляється і тому перекручує факти, що мають значення для справи.

Специфіку застосування мають тактичні прийоми, використовувані при проведенні слідчого експерименту, перевірці свідчень на місці, які по суті представляють собою з'єднання слідчого огляду з допитом за умови здійснення в ході їх проведення більш менш широкого експериментування.

При проведенні обшуку, змістякого також близький до слідчого огляду, реалізується певна послідовність пошукових дій, суть яких розрізняється залежно від властивостей і станів відшукуваних об'єктів (предметів, грошей, цінностей, документів, трупа і т. п.).

Тактичні прийоми використовуються при застосуванні слідчих дій в суворо певній системі. Так, існують загальні правила пред'явлення доказів в ході допиту, залежні від змісту інформації, якою володіє слідство. Використовування при допиті доказових фактів знаходиться в безпосередньому зв'язку з тим, чи є докази, що пред'являються, прямими або непрямими і т.д.

Не кожен спосіб дій або лінію поведінки особи, що здійснює розслідування злочинів, можна віднести до прийомів криміналістської тактики. Як самі тактичні прийоми, так і рекомендації по їх застосуванню повинні відповідати ряду загальних властивостей і критеріїв допустимості.

Одним з них є правомірність тактичного прийому, полягаюча у тому, що по своєму характеру, змісту і цілеспрямованості тактичні прийоми повинні повністю відповідати вимогам закону, точному виконанню його розпоряджень про порядок виробництва процесуальної дії.

Проте зустрічаються рекомендації, які не вписуються в структуру вимог карно-процесуального закону, наприклад, порада проводити допит спільно з оперативним працівником, оскільки дві людини почерпнуть для слідства більше корисного матеріалу, ніж одина. Але подібне розуміння закону не відповідає функціям органу дізнання, задача якого полягає в наданні допомоги розслідуванню шляхом проведення оперативно-розшукових заходів. Тому кожна особа повинна притягуватися до розслідування у чіткій відповідності до його обов'язків.

Правомірність тактичного прийому припускає його відповідність не тільки існуючому закону, але і науковій обґрунтованості, що є однією з гарантій достовірності, повноти і всебічності отриманих з його допомогою результатів. Тому тактичні прийоми повинні формуватися і розроблятися на основі наукових положень логіки, психології, наукової організації праці і ін.

Виникнення тактичних прийомів може відбуватися і в практичній діяльності правоохоронних органів. Як правило, це результат тривалого життєвого і професійного досвіду особи, що здійснює розслідування злочинів. Запорукою наукової обґрунтованості групи тактичних прийомів буде перевірка їх відповідності науковим уявлення м і поняттям криміналістики, інших юридичних і спеціальних наук.

Тактичні прийоми повинні відповідати етичним вимогам. Неприпустимо використовувати з метою отримання потрібних свідчень аморальні спонуки, культурну відсталість, релігійні переконання людей. В процесі розслідування злочинів не повинні мати місце дії, які в якійсь мірі можуть підірвати авторитет органів розслідування, а представника цих органів — слідчого охарактеризувати як людину, для якої головним є не встановлення істини по справі, а отримання бажаних для нього доказів за будь-яку ціну.

Складність у визначенні етичних критеріїв допустимості тактичних прийомів, вживаних слідчим, суддею, особою, що здійснює дізнання в повсякденній роботі, — явище цілком з'ясовне. З одного боку, вона викликана тим, що правова норма не може врахувати всіх життєвих ситуацій, з якими стикаються особи, що здійснюють розслідування. Тому однакові з погляду моралі відносини оцінюються диференційовано. З другого боку, складність оцінки етичних критеріїв допустимості тактичних прийомів обумовлена неоднозначністю ситуації, що характеризує розслідування злочинів і діяльність здійснюючих його осіб, що відбуваються, як правило, в конфліктній атмосфері, в умовах постійної боротьби із зацікавленими особами. Проте сказане не виправдовує застосування не відповідних етичним нормам тактичних прийомів, а тільки підкреслює складність проблеми.

Рекомендації по використанню тактичних прийомів розробляються з урахуванням доцільності вибору того або іншого тактичного прийому або їх сукупності залежно від ситуації, що склалася. Цього не можна сказати про процесуальні правила, що містяться в нормах карно-процесуального закону, по відношенню до яких тактичні прийоми виконують службову роль. Виконання даних процесуальних правил визнане у всіх випадках обов'язковим. Таким чином, доцільність застосування того або іншого тактичного прийому є істотною його властивістю, що відмежовує тактичний прийом від норми має рацію.

Слідчий, дізнавач, прокурор, суд для збирання та дослідження доказової інформації використовують знаряддя праці - методи та засоби, що базуються на досягненнях природничих і технічних наук, криміналістичної та оперативної техніки, даних логіки та психології, інформатики, обчислювальної техніки; організаційні та тактичні прийоми і методи науки управління і оперативно-розшукної діяльності органів внутрішніх справ.

Збирання, дослідження та використання доказової інформації здійснюється у формі процесуального доказування, яке інтерпретують як двоєдиний процес, з одного боку - пізнавальний, а з другого - посвідчувальний.

Сутність пізнавального процесу полягає у використанні способів діяльності, тобто криміналістичної техніки, методів та прийомів роботи з нею, а посвідчувального - у дотриманні спеціальних процедур, встановлених законом для розслідування злочинів. Таким чином, одержання криміналістичної інформації технічними засобами обмежене певними вимогами правового, технічного та методичного характеру. Це означає, що використовується не будь-який технічний засіб, і не усіма тактичними прийомами можна вилучати інформацію з її джерел.

Тому правові засади використання технічних засобів у криміналістиці слід розуміти як загальні положення (принципи), що визначають дозволеність тактико-технічної діяльності слідчого, дізнавання, суду щодо застосування технічних засобів з точки зору права, тобто їх відповідності духу та букві закону.

Застосування техніко-криміналістичних засобів і прийомів у боротьбі зі злочинністю признається правомірним, якщо воно прямо передбачено законом (іншими нормативними актами) або рекомендовано законом, або не суперечить закону за своєю сутністю. Найбільш загальні правові основи використання технічних засобів визначаються ст. 2 КПК України, яка регламентує завдання кримінального судочинства. У ст. 22 КПК визначається, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Для виконання таких завдань необхідно використовувати всі передбачені законом засоби, у тому числі й технічні.

У кримінально-процесуальному законодавстві відсутня спеціальна норма, за якою б визначались правові основи застосування криміналістичної техніки. У статтях 79, 85, 85 п.1,2, 191, 194, 195 КПК України визначаються окремі прийоми і засоби фіксації речових доказів, місця події та умови проведення інших слідчих дій. Ці норми надають можливість у необхідних випадках використовувати ті або інші технічні засоби.

Статті 75 і 76 КПК України регламентують порядок призначення експертизи і, зокрема, указують, що експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Для того, щоб використання науково-технічних засобів при розслідуванні злочинів сприяло підвищенню ефективності праці слідчого, необхідно широко використовувати допомогу спеціалістів.1 Названі статті кримінально-процесуального законодавства є передумовами застосування спеціальних знань і технічних засобів у кримінальному судочинстві.

У літературі висловлювалася думка про необхідність перерахування в законі всіх науково-технічних засобів, прийомів і методів, що можуть бути використані при розслідуванні і розкритті злочинів. Це стосується насамперед нових науково-технічних засобів роботи з доказами, технічних засобів та прийомів, що можуть бути використані при проведенні слідчих дій. Однак у законі неможливо передбачити всі прийоми і засоби роботи з доказами через їх постійне удосконалення та оновлення. Залежно від особливостей конкретної обстановки місця події, специфіки проведення інших слідчих дій та враховуючи раціональність використання, слідчий за своїм розсудом обирає відповідні технічні засоби і прийоми. Таким чином, мова йде про ситуаційну обумовленість застосування науково-технічних засобів, технічних прийомів і методів.

Поповнення арсеналу науково-технічних засобів, що застосовуються у боротьбі зі злочинністю при здійсненні кримінально-процесуальної процедури, ставить питання про необхідність перевірки їх науковості, про заборону використання антинаукових прийомів та таких, що не відповідають принципу демократичності кримінального судочинства.

При використанні технічних засобів необхідно процесуальне оформити: 1) факт застосування технічних засобів і прийомів; 2) матеріали, отримані в результаті їх застосування.

Використання криміналістичної техніки доцільно відображати в протоколі за такою схемою: де, коли, у зв'язку з чим, стосовно яких об'єктів, ким, для чого і що застосовано, що і як саме виявлено або отримано в результаті застосування технічних засобів. У протоколі слід вказати, що перед застосуванням технічних засобів про це були сповіщені особи, які беруть участь у проведенні слідчої дії.

Існують певні вимоги, які забезпечують доказове значення результатів застосування науково-технічних засобів. При оформленні матеріалів, отриманих у результаті застосування криміналістичної техніки, необхідно: 1) показати зв'зок між виявленими технічними засобами фактами та проведеною слідчою дією; 2) додатки засвідчених підписами учасників слідчої дії; 3) вказати, які технічні засоби захисту від фальсифікації об'єктів мають додатки; 4) помістити стислі пояснювальні написи до додатків до протоколу.

Одним із важливих моментів збирання доказів при розслідуванні злочинів є встановлення меж застосування технічних засобів і спеціальних знань. Межі - це обмеження, встановлені певними правилами, в рамках яких здійснюється будь-яка дія або відбувається явище. Межі застосування технічних засобів та спеціальних знань характеризуються двома умовами: 1) допустимістю, тобто які методи та засоби можна використовувати в даній ситуації, 2) результативністю, тобто чи придатні методи та технічні засоби для досягнення результатів, які відповідають сучасному рівню розвитку науки й техніки.

Перша умова є загальним принципом, який характеризує технічні засоби з боку законності, науковості та етичності; друга - означає, що дослідження проводиться до одержання результату, який вичерпує сучасні можливості застосованих засобів та методів. Межі застосування технічних засобів нерідко залежать від цілей та завдань розслідування. Так, для встановлення зовнішніх ознак макрооб'єктів іноді достатньо результатів органолептичних досліджень або детальних знімків, зроблених звичайною фотокамерою. Для характеристики зовнішніх властивостей речей, явищ, моментів часу слід розширяти межі звичайних технічних засобів і вибирати такі, які дозволяють пізнавати речі та явища на молекулярному рівні, в малих кількостях, дискретно.

У деяких випадках законодавець використовує індивідуальну допустимість і називає засоби та спеціальні знання, потрібні для одержання необхідного результату. Так, при допиті неповнолітнього свідка обов'язкова присутність фахівця-педагога, а при огляді трупа - судового медика або лікаря.

У той же час існують деякі загальні положення, які визначають межі застосування технічних засобів та спеціальних знань при розслідуванні злочинів.

Загальні межі застосування методів, технічних засобів та спеціальних знань визначаються межами доказування, тобто видами доказів, які потрібно зібрати на попередньому слідстві. Це означає, що суд, прокурор, слідчий, органи дізнання повинні застосовувати всі законні методи і засоби збирання та дослідження джерел криміналістичної інформації, доки не буде визначена сукупність доказів, достатня для встановлення істини у справі.

Межі застосування методів та засобів дослідження визначаються статусом суб'єктів кримінального процесу. Права експерта значно ширші від прав учасників процесу. Разом з тим слідчий і фахівець мають додержуватися основної вимоги - збереження джерела інформації для наступного дослідження. Тому слід застосовувати такі методи й засоби, які не пошкоджують об'єкт, не змінюють його властивостей та ознак. Незашкоджувальні сучасні засоби й методи контактного та безконтактного досліджень дають змогу вирішувати ці завдання.

3. ОСНОВНІ ОЗНАКИ, ЯКІ СІДЧАТЬ ПРО ЗАМОВЛЕНИЙ ХАРАКТЕР ВБИВСТВА. ОСОБЛИВІСТЬ СПОСОБУ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ТА ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ

Велику соціальну небезпеку в Україні становлять вбивства на замовлення, або вбивства, що вчиняються найманими особами. Зараз в нашій країні спостерігається тенденція до зростання таких злочинів. Розкриття і розслідування таких вбивств пов'язані зі значними труднощами.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення — це умисне позбавлення життя людини, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, угоди. Таке вбивство має специфічний механізм організації і вчинення, дуже часто характеризується відсутністю безпосередніх зв'язків між замовником (організатором) і кілером (виконавцем злочину), попередніх стосунків між найманою особою і жертвою (вони не знайомі один з одним, не мають спільних інтересів, вбивця не зацікавлений особисто у смерті тієї чи іншої особи, а має у більшості випадків тільки корисливий мотив). Стаття 115 КК України передбачає як обтяжуючу обставину вбивство, вчинене на замовлення.

З переходом України на шлях ринкових відносин, з капіталізацією економіки, з поширенням корупції і проникненням злочинців до різних сфер суспільного життя і бізнесу виникають проблеми і суперечності, які все частіше вирішуються за допомогою кулі, ліквідацією конкурента. На початку 90-х років вбивство на замовлення вже постало як явище, а фігура професійного кілера набрала «популярності». У ці часи жертвами кілерів були кооператори і лідери злочинного середовища. Статистика свідчить, що кількість вбивств на замовлення щороку збільшується, змінюється і особа жертви.

Теорія криміналістики дозволяє сформулювати криміналістичні ознаки, які відрізняють вбивства на замовлення від інших умисних вбивств уже за наявності первинної інформації про подію злочину. До таких ознак належать; зухвалість злочину; використання автоматичної чи напівавтоматичної зброї, вибухових пристроїв; залишення знарядь злочину на місці його вчинення; невживання заходів, спрямованих на приховування трупа; велика кількість ушкоджень у життєво важливих органах жертви (у багатьох випадках має місце «контрольний» постріл); відкритий характер багатьох злочинів; відсутність ознак інших складів злочинів при наявності у жертви грошей, цінностей, документів; соціальний статус жертви.

Криміналістична характеристика вбивств на замовлення має певні особливості, які стосуються окремих її елементів та зв'язків між ними. При встановленні одного елемента може бути одержана інформація про ознаки іншого. Розглянемо основні елементи криміналістичної характеристики даного виду злочинів.

При здійсненні вбивств за замовленням, вибір способу здійснення злочину визначається набором особових якостей злочинця, його психологічною готовністю до здійснення злочину, фізичними і матеріальними можливостями, ситуативними чинниками і ін.

Особа злочинця. Вбивство на замовлення характеризується складним злочинним переплетінням: замовник — кілер, або замовник — посередник — кілер, або замовник — декілька посередників — кілер. Особливістю вбивства на замовлення є інститут замовника. Як замовники виступають комерційні партнери — бізнесмени, корумповані посадові особи, авторитети злочинного світу.

Посередник у вбивстві на замовлення здійснює пошук конкретного виконавця, є зв'язуючою ланкою між замовником і кілером. Посередниками можуть бути особи з оточення організатора, підлеглі йому по службі, члени злочинних уфуповань. Роль посередника зводиться до того, що він виступає як додатковий засіб захисту замовника. Ні кілер, ні замовник не знають один одного. І для того, щоб обірвати сплетіння, іноді знищують посередника.

Хто такі кілери (або ліквідатори, «курки»)? Кілер — в перекладі з англійської означає «вбивця». У нашій лексиці воно з'явилося наприкінці 80-х років XXст. До недавнього часу професія «мокрушник» — вбивця — не користувалася «повагою» у злочинному середовищі. Сьогодні кримінальний світ стає більш жорстоким, а професія кілера перетворилася на одну з «престижних» і високооплачуваних.

Умовно кілери можуть бути поділені на кіл ер і в-дилетантів і кілерів-професіона-лів. Дилетанти характеризуються низькою вартістю послуг, їх використання не дає високих гарантій і не виключає помилок: дилетант може вбити не ту людину, лише поранити жертву, залишити докази причетності.

Професіонал йде на справу, коли відчуває майже повну гарантію власної безпеки. Він володіє достатньо високими навиками у «мистецтві» вбивати людей, використовує найсучаснішу техніку спостереження і радіозв'язку, здійснює заходи щодо підготовки вбивства. Професіонал мусить мати надійну легенду. Ніхто і ніколи не повинен запідозрити у ньому ліквідатора. Він має бути неяскравим, непомітним, розчинятися у натовпі. Професійного кілера нерідко запрошують з іншого регіону, далекого зарубіжжя чи з країн СНД.

Наймані вбивці-професіонали, в свою чергу, поділяються на кілерів-одиночок, які виконують замовлення від випадку до випадку, і кілерів, які перебувають на постійному утриманні того чи іншого злочинного угруповання. Останні мають спеціальну підготовку, займаються спортом, стрільбою, постійно перебувають у формі. Вони здійснюють вбивства групою по два — три чоловіки.

Для виконання вбивств на замовлення можуть бути завербовані колишні військовослужбовці, які мають досвід інтернаціональних і міжнаціональних війн, колишні працівники МВС, СБ, охоронних підрозділів, майстри спорту (снайпери, сапери, біатлоністи). Сьогодні злочинці роблять спробу змінити типовий зразок кілера. Останнім часом у вчиненні вбивств на замовлення намітилися нові тенденції: до таких вбивств почали залучати жінок.

Спосіб здійснення вбивства за замовленням мало залежить від ситуативних чинників, оскільки він вибирається задовго до здійснення злочину, а в окремих випадках він може бути суворо визначеним. Подібне має місце в тих випадках, коли організатор бажає, щоб вбивство було виконане конкретним чином.

При реалізації способу здійснення конкретного злочину в конкретній події, важливу роль виконують дії по підготовці. Вони ж займають значну частину часу. Вказана діяльність по підготовці до здійснення злочину умовно розділена на 3 етапи.

Перший етап включає виникнення наміру у організатора і пошук ним посередника або безпосередньо виконавця його злочинного задуму. На цьому етапі організатор вживає заходи до пошуку посередника, готового знайти виконавця. В деяких випадках організатор сам особисто підшукує виконавця. Пошук осіб (посередника, виконавця) для виконання "замовлення" — завдання не просте. Рідко який організатор відразу звертається до конкретної особи з пропозицією підшукати виконавця або вчинити вбивство. На початку, у вузькому колі, висловлюється невдоволення конкретною особою, з'ясовується чи є у кого-небудь серед знайомих особи, який міг би за винагороду вчинити вбивство. Йде свого роду примірка можливостей потенційних виконавців до здійснення такого тяжкого злочину. Залежно від вибраної структури злочинного ланцюга (організатор-виконавець: організатор - посередник - виконавець) йде обмін інформацією, обмовляються умови. Нерідко особи, яким зроблена пропозиція вчинити злочин, відмовляються з причин складності (наявність посиленої охорони), розбіжностей про розмір винагороди, іншим особистим мотивам. У слідчій практиці мали місце випадки, коли особа, що одержала пропозицію вчинити злочин, саме зробити його відмовлялася, проте пропонувала кандидатуру Іншого виконавця. А в деяких випадках сама підшукувала таку особу, стаючи посередником злочину.

Цей етап для вбивства за замовленням с обов'язковим, за часом може тривати достатньо довго і обчислюватися тижнями, місяцями і навіть протягом років. В ході дослідження одержані такі цифри: мінімальний термін, який був витрачений на пошуки виконавця, що згодився виконати "замовлення", складав один тиждень і максимальний — півтора роки.

Зафіксовані випадки обману організаторів. Так, наприклад, були випадки, коли особа згодилася виконати "замовлення", одержувала гроші, проте злочин не скоювала. У харківській області громадянин Н., що згодився вчинити злочин за винагороду, прибув до жертви М. і повідомив про наміри наймача позбавити його життя. Потім виконавець запропонував жертві сфотографуватися лежачим в калюжі крові на землі. Для цієї мети вони зарізали курку, вимазали жертву кров'ю. Після цього виконавець надав фотознімки організатору і одержав винагороду. Також відмічені випадки, коли особа, якій було запропоновано скоїти вбивство, заявляла про це до правоохоронних органів. Мав місце і такий випадок, коли виконавці прибули до жертви і зажадали в обмін за збереження життя винагороду, більшу за розміром, ніж було запропоновано організатором за здійснення вбивства.

Після того, як виконавець знайдений І одержано його згоду на здійснення злочину за винагороду, наступає другий етап підготовчої діяльності.

Другий етап за часом також може бути доволі тривалим, оскільки саме на цьому етапі відбувається розробка сценарію злочину. Злочинці вивчають спосіб життя майбутньої жертви, його розпорядок дня, звички, захоплення, з'ясовують умови і форми охорони, якщо така є. Вони виїжджають на місце передбачуваного вбивства, з'ясовують можливості застосування того або іншого виду зброї, підшукують шляхи відходу. Аналіз цієї інформації дозволяє злочинцям вибрати найсприятливіше місце і час для здійснення злочину, а також спосіб його здійснення. На цьому ж етапі злочинці розглядають варіанти виманювання жертви з житла або заманювання в конкретне місце. По вивчених справах виконавці в 70% випадків виїжджали особисто до місця передбачуваного вбивства, знайомилися з обстановкою, а в окремих випадках створювали умови для подальшого заховання трупа і знарядь злочину. На цьому ж етапі злочинці угоняли автомототранспорт, який ними надалі використовувався для прибуття на місце злочину і відбуття з нього.

Третій етап підготовки полягає в здійсненні активних дій, спрямованих на виманювання жертви з квартири або заманювання в конкретне місце, а також доведення її до безпорадного стану (алкогольне або наркотичне сп'яніння), організацію засідки або переслідування. Подібні дії залежно від плану здійснення злочину і розподілу ролей можуть здійснюватися або організатором, або посередником, або виконавцем.

Виманюючи або заманюючи жертву, організовуючи засідку, доводячи її до безпорадного стану, злочинці створюють собі сприятливі умови для здійснення злочину. Слід зазначити, що цей етап не є обов'язковим і може бути відсутнім взагалі.

По вивчених справах виманювання жертви мало місце в 7% всіх випадків. Для виманювання жертви злочинці удавалися до різного роду прийомів. У 3% випадків злочинці дзвонили жертві по телефону, вводили її в оману щодо своєї особи і запрошували з'явитися в конкретне місце у призначений час. Відключали електроенергію в квартирі жертви і тим самим примушували її вийти на майданчик. Мали місце випадки, коли виконавці, діючи під виглядом працівників міліції, відвезли жертву і вбивали. Були і такі факти, коли виконавці дійсно були працівниками міліції, вони відвезли жертву нібито у відділення міліції, а насправді вивозили в затишне місце і вбивали.

Так, громадянину X., інженеру УЖКХ, що проживає в Донецькій області, біля 21-ої години подзвонили по телефону і запропонували з'явитися в територіальне відділення міліції у зв'язку з скаргою, що надійшла, про те, що шум в його квартирі заважає мешканцям будинку. По випадковому збігу якраз в цей час діти затіяли гру і в квартирі дійсно було шумно. Коли він вийшов з квартири, то був розстріляний на сходовому майданчику з автоматичної зброї.

Таким чином злочинці не тільки вибирають сприятливі умови для здійснення злочину, але і створюють їх самі.

У 4% випадків злочинці насильно доставляли жертву до місця передбачуваного вбивства. У 2% випадків злочинцями виявлялися працівники органів внутрішніх справ, які, користуючись своїм службовим становищем, приїжджали додому до жертви і вимагали проїхати з ними. Доставивши жертву в намічене для вбивства місце, вони скоювали злочин.

У 7% випадків жертву заманювали в конкретне, як правило, малолюдне місце під приводом сумісного розпивання спиртних напоїв, проведення сумісного відпочинку, дозвілля або нібито для вирішення якихось питань або здійснення якихось дій. Ці дії в 2% випадків здійснювалися виконавцем; у 2% — посередником; у 3% — організатором. У 6% випадків жертву перед вбивством доводили до безпорадного стану (алкогольне, наркотичне сп'яніння). Подібні дії здійснювалися в 30% випадків виконавцем, в 40% — організатором і в 10% — посередником і в 20% — сумісно виконавцем і посередником або організатором і виконавцем.

У третій етап також входять дії по організації засідки або переслідування. Аналіз вчинених злочинів свідчить, що засідка організовувалася злочинцями в 75% випадків. Засідки організовувалися за місцем проживання і роботи жертви, в місцях проведення дозвілля. В деяких випадках злочинцям доводиться тривалий час чекати жертву і знаходитися в засідці по декілька днів. Оскільки засідка або переслідування передують здійсненню вбивства, то ці дії виконуються самими виконавцями, за тим винятком коли організатор або посередник беруть особисту участь у вбивстві.

Із слідчої практики прокуратури Одеської області примітний такий приклад. У 1997 році співробітниками управління кримінального розшуку УМВД в Одеській області в результаті вміло проведеного комплексу оперативно-криміналістичних заходів, затримана злочинна група, що мала на меті вбивство мера міста Одеси 3. І. Гурвіца. Реалізувати свій злочинний задум — вбивство за замовленням, група виконавців (очолював групу майстер спорту міжнародного класу по стрільбі) мала намір пострілом в мера з укриття гвинтівкою з глушником, для чого в будинку навпроти мерії була знята на короткий час квартира.

Аналіз справ по досліджуваній проблемі показав, що для здійснення вбивств за замовленням злочинцями застосовуються різні способи, які підрозділяються на чотири групи.

Першу групу склали вбивства, шляхом нанесення ушкоджень з використанням вогнепальної зброї. Вогнепальна зброя використовувалася в 55% випадків. І це не випадково, оскільки вогнепальна зброя є найефективнішим засобом позбавлення життя, дозволяє діяти вибірково і не вимагає безпосереднього контакту з жертвою, а отже дозволяє залишати мінімальну кількість слідів, що вказують на зв'язок виконавця з обстановкою місця злочину і жертвою.

Другу групу склали вбивства, скоєні з використанням вибухових пристроїв. Всього від загальної кількості вони склали 8%. Застосовувалося мінування автомашин, дверей квартир жертви. Відмічені випадки, коли до житла жертви закидали гранати.

Останніми роками позначилася стійка тенденція зростання злочинів із застосуванням вибухових пристроїв. У першому півріччі 1994 року в Україні їх зареєстровано в 2,5 рази більше, ніж за такий же період минулого року. Близько 80 % злочинів, досконалих з використанням вибухових пристроїв залишаються не розкритими. Застосування цього способу для здійснення вбивств є для злочинців дуже зручним: на місці злочину залишається мінімальна кількість слідів, забезпечується безпека виконавців (невисока вірогідність затримання по гарячих слідах). Це якраз той випадок, коли спосіб приховування передбачений в структурі самого способу здійснення злочину. Для вбивств за замовленням останнє є характерним явищем.

Третя група — це вбивства, скоєні шляхом нанесення жертві колено-різаних ран з використанням холодної зброї: ножів і інших предметів, що мають господарсько-побутове призначення. Злочини, вчинені названим способом, склали 30%. Ця зброя завичай використовувалася у випадках здійснення злочину за місцем проживання жертви особами, для яких придбання зброї недоступне з фінансових причин. Відмічені випадки застосування комбінованого способу здійснення вбивства (з використанням вогнепальної і холодної зброї). В окремих випадках жертва приголомшувала ся яким-небудь важким предметом, а потім завдавався удар ножами і іншими предметами господарсько-побутового призначення.

Коментуючи вбивства, вчинені способами, віднесеними до третьої групи, можна привести наступні приклади із слідчої практики.

У 1998 році на території Київського району Одеси, в під'їзді будинку, пострілом в голову був убитий заступник начальника кримінального розшуку Маліновського РО ОГУ м. Одеси Дідіченко. Як акт помсти або страхання убитому був розпорений живіт. Вбивство не разкрите.

Четверта група — це вбивства, скоєні шляхом нанесення жертві ударів ногами і руками або якими-небудь предметами по життєво важливих органах, а також асфіксії дихальних шляхів (3%). Причому вказані дії, як правило, поєднувалися один з одним або з Іншими способами. Наприклад, спочатку завдавався удар ногами і руками, а потім жертву добивали ножем, якими-небудь предметами або душили.

У тому ж Київському районі м. Одеси в 2000 р., двоє підлітків за 150 доларів США скоїли вбивство громадянина X. за замовленням його дружини. Вислідивши потерпілого і дочекавшись, поки він увійде до під'їзду, збили його з ніг, побили до несвідомого стану, стягнули в підвал будинку, де душили його, заваливши різними предметами, що виявились поряд. Вбивство розкрите, виконавці і замовник засуджені.

В ході розслідування відмічена закономірність, що вбивства за замовленням осіб, що знаходяться з організаторами в родинних або інших близьких стосунках скоювалися з використанням предметів господарсько-побутового призначення, з колюще-ріжучими або роздробляючими властивостями. Вбивства лідерів злочинного середовища, крупних керівників скоювалися з використанням вогнепальної (як правило, автоматичної) зброї або вибухових пристроїв. Цьому є пояснення: організатори вбивств своїх родичів (в основному це були жінки) не мали зв'язків із злочинним світом і виконавців підбирали з числа своїх знайомих, товаришів по службі, учнів. В усуненні лідерів і членів злочинного світу і керівників були зацікавлені особи, як правило, очолюючі злочинні угрупування або такі, що мали зв'язки із злочинним світом. Виконавці в більшості випадків належали до злочинних угрупувань і мали вогнепальну зброю або могли її придбати.

Приховування злочинів

Характеристика способу здійснення вбивств, скоюваних на замовлення не може бути залишена без розгляду способів його приховування. В умовах різкого сплеску названих видів вбивств, низької розкриваності, відсутність серйозних наукових досліджень по даній проблемі і методичної бази розслідування розробка питань, пов'язаних із приховуванням злочинів є важливою і актуальною. Дослідження по такій проблемі немислимі без висвітлення її історичного аспекту, існуючих в науковій літературі поглядів і точок зору про зміст цього поняття, його структуру і співвідношення із способом здійснення злочину. Особливість приховування вбивств, скоюваних за замовленням, полягає у тому, що сам характер цих злочинів вже припускає діяльність по його прихованню. Вже в самому намірі організатора доручити реалізацію свого злочинного наміру сторонній особі, містяться елементи приховування злочину. Вони полягають у тому, що, діючи чужимі руками, організатор відводить підозру від своєї персони, перешкоджає висуненню версій про мотиви злочину.

В юридичній літературі немає єдності поглядів по даній проблемі. Кажучи по суті про одне і те ж явище разом з терміном "приховання", деякі автори вживають також далеко не однозначні по-своєму значенню такі слова, як "маскировка", "вуалювання", і так далі, які відображають лише індивідуальні особливості приховування в цілому. Етимологічне і семантичне значення цих термінів дає підставу зробити висновок про те, що в російській мові слово "заховання" має ширше тлумачення і позначає дії не тільки приховуючого, але і приховуючогося.

Приховання злочину як форма протидії розслідуванню у встановленні істини полягає в тому, що перешкоджає отриманню слідчим (органом дізнання) доказової інформації.

"Перешкодити" — означає створювати перешкоди, служити перешкодою, не допускати чого-небудь. При цьому недопущення доказової інформації в сферу її використовування призводить до утруднення розкриття, розслідування і запобігання злочину.

Свій науковий статус спосіб приховування злочину як самостійна криміналістська категорія отримав після виходу у світ в 1979 році роботи Р. С. Белкина "Курс радянської криміналістики", в якій дається короткий аналіз основних положень проблеми.1

У криміналістичному значенні приховування виявляється в двох основних формах — як один з елементів способу здійснення і як система прийомів, що не входять в структуру способу здійснення злочину і тому самостійних актів поведінки, що мають значення. Необхідною умовою включення дій по приховуванню в систему способу здійснення злочину як елемент служить їх взаємопов'язане і узгоджене здійснення суб'єктом у зв'язку з реалізацією ним єдиного наміру підготувати, виконати і приховати досконалий злочин відповідно до загального задуму.

У криміналістиці під прихованням злочину розуміється діяльність, спрямована на те, що перешкодить встановленню розслідуванням не тільки самого злочину, але і окремих обставин діяння.

У вбивствах, скоєних на замовлення, приховання керівної ролі організатора вже від початку закладене в способі "замовленого" вбивства, який передбачає здійснення злочину на користь третьої особи. Саме для цього організатор знаходить особу для здійснення вбивства, щоб відвести підозри від себе і тим самим направити майбутнє розслідування по помилковому шляху. З цією ж метою вдаються до послуг посередників, не розкриваючи своєї особи перед виконавцем.

У цілому ряді випадків дії по приховуванню можуть бути не пов'язані
із загальним задумом злочинця і здійснюються різними особами і в різний
час.

Умови, за яких можливо говорити власне про спосіб приховання злочину як діяльність, в окремих випадках не створюючи змісту способу злочину, полягають в здійсненні злочинцем таких дій, які раніше не планувалися ним при підготовці або виконанні злочину через ряд об'єктивних і суб'єктивних причин або в здійсненні дій іншими особами поза його волею.

Отже, дії по прихованню, утруднюючи встановлення істини, можуть здійснюватися як самим злочинцем в період реалізації ним способу здійснення злочину, так і іншими особами після завершення злочинцем всього циклу дій по підготовці, виконанню і прихованню. Але дії по прихованню можуть проводитися злочинцем і після здійснення злочину. У свою чергу, інші суб'єкти можуть приховувати злочини в період реалізації способу здійснення. Резюмуючи вищевикладене, представляється, що для методики розслідування важливе криміналістичне значення мають дії всіх осіб, що приховують злочин. Особливо важливим це представляється при розкритті і розслідуванні вбивств за замовленням, в прихованні яких беруть участь практично всі члени злочинного ланцюга. Причому кожний з них може брати участь не тільки в захованні матеріальних слідів злочину і забезпеченні власного алібі, але і в забезпеченні його іншим злочинцям, а також перешкодить розслідуванню шляхом заховання знарядь злочину, вивозі виконавців за межі міста, району, області де вчинений злочин, ухиленні від дачі або надання явно помилкових свідчень. Може показатися парадоксальним твердження, що в прихованні "замовлених" вбивств в окремих випадках беруть участь і особи, на яких було зроблено замах. Так, в ході дослідження були відмічені факти (у 2% випадків) коли потерпілі, які отримали поранення, після надання їм першої медичної допомоги, залишали медичну установу, повідомляли під час вступу туди помилкові дані про себе, ухилялися від явки до правоохоронних органів, не заявляли про те, що мали місце погрози і невдалі замахи. Такого роду дії чинилися потерпілими, які належать до злочинних угрупувань і були представниками сфери бізнесу, які в своїй діяльності допускали різного роду порушення (приховування від податкових служб реальних доходів, торгівля товарами, що не мають сертифікатів якості або з простроченими термінами зберігання, іншим недоброякісним товаром і продукцією, наприклад, фальсифікованими спиртними напоями).

З цього питання представляється дуже переконливою і позиція А. Р. Гельманова, який вважає, що як підготовка і виконання, так і його приховування можуть бути спрямовані на головну мету — досягнення злочинного результату. Здійснення злочину іноді стає неможливим (взагалі або для даної особи) без вживання відповідних заходів по його приховуванню. У свою чергу, здійснення злочину певним способом може стати засобом його приховання, оскількидозволяє злочинцю залишити мінімальну кількість слідів в навколишньому оточенні.

У 1981 році в Ленінському районі м. Одеси з підозрілою причиною — параліч верхніх дихальних шляхів, — розслідувалася кримінальна справа за фактом смерті громадянина В., завідувача хімічною лабораторією заводу "Бакпрепарат". Раптові напади задушення і втрата свідомості симптоматично спостерігались і у деяких співробітників лабораторії. Як показав аналіз, в крові загиблого була смертельна доза речовин, що містять фосфор. Затримана співробітниця заводу 3. показала, що умисно розкрила ємність з активним фосфором з метою отруєння гр. У. по проханню його дружини, що викрила його, нібито в невірності. У залі судового засідання виконавець і замовник від раніше даних свідчень відмовилися. Справа про вбивство припинена по не доведеності.

Прагнення злочинця вчинити злочин способом, що дозволяє залишити мінімальну кількість слідів в навколишньому середовищі, примушує його обирати такі знаряддя і засоби, умови місця і часу і інші обставини, використовування яких співпадало б із спрямованістю дій по підготовці і виконанню злочину з діями по його прихованню, характеризувалося б синхронністю їх здійснення. Різна цільова спрямованість дій призводить до утворення нових слідів і збільшує вірогідність їх виявлення.

Необхідно пам'ятати, що спосіб приховання служить одним з важливих чинників в процесі виникнення доказів, оскільки ознаки способу приховання дозволяють судити про спосіб здійснення злочину і особи злочинця. Так наприклад, застосування якого-небудь конкретного способу приховування злочину може свідчити про наявність у злочинця яких-небудь професійних навиків, доступності йому яких-небудь засобів, наявності автомототранспорту або характеризувати рівень загального розвитку, письменності. Окрім цього, спосіб приховання може дати інформацію про психічне здоров'я і стан злочинця.

Способи приховування вбивств на замовлення.

Перша група включає способи приховання, пов'язані з трупом потерпілого.

Це:

переміщення трупа з місця злочину без укриття, знищення, розчленовування, спотворення;

переміщення трупа з подальшим його укриттям, знищенням, розчленовуванням, спотворенням;

часткове або повне знищення, спотворення, расчленування трупа на місці злочину.

Переміщення трупа без його укриття, знищення, розчленовування мали місце в 7% випадків. Труп вивозився за межі населеного пункту і залишається в труднодоступних, мало прохідних місцях (у лісі, віддалено від доріг). Ініціаторами таких дій були організатори, які, як правило, знаходилися з жертвою в родинних або інших близьких стосунках, або самі виконавці. Вбивство скоювалося, за рідкісним виключенням, за місцем проживання жертви.

Переміщення трупа з подальшим його захованням, знищенням, спотворенням мало місце в 10% випадків. Спосіб приховування трупа, пов'язаний із закопуванням в землю мав місце в 3% вивчених випадків.

У ряді випадків (5%) труп топився у водоймищах, в 2% засипався сипкими матеріалами, сміттям. Причому місце здійснення вбивства і заховання трупа, як правило, не співпадало.

Розчленовування трупа здійснювалося шляхом відрізування голови, рук, ніг і мало місце в 4% випадків. Згодом частини тіла ховалися в різних місцях. Підтвердженням цьому можуть служити матеріали наступної кримінальної справи: У котловані спортивного комплексу медичного університету м. Одеси, що будується, в 2000 році був знайдений спотворений труп чоловіка без голови. Затримані за скоєння вбивства в іншому районі Одеси батько і син Л. дали свідчення про те, що мав місце факт вбивства з відчлененням голови, при цьому місця вбивства, розчленовування і поховання знаходилися в різних районах міста. Останки тіла ідентифіковані.

Слідчій практиці відомі і такі приклади, коли злочинці не тільки спотворювали жертву, але підкидали труп іншої особи. У лісі був знайдений труп без голови. При ньому знаходився паспорт. При перевірці паспорта був виявлений факт переклеювання фотографії. З'ясувалося, що власник паспорта живий, а паспорт у нього був викрадений. Згодом з'ясувалося, що убитим виявився лідер злочинного угрупування П. Паспорт на ім'я іншої особи підкинули навмисно, щоб ввести органи слідства в оману і перешкоджати встановленню особи жертви.

Спалювання трупа як спосіб приховання злочину застосовувався в 5% випадків. Воно чинилось з використанням бензину, інших горючих і легкозаймистих речовин і матеріалів, а також в топках котельних. Як правило, вбивство скоювалося в будинку, квартирі, автомашині, а потім труп вивозився аби куди або виносився за межі житла. Підтвердженням факту застосування названого способу приховування можуть служити наступні приклади: ч

В ході вечірньої перевірки в НТК-14 суворого режиму було встановлено відсутність двох осуджених В. і X. Дводенні пошуки зниклих позитивних результатів не принесли. Увечері наступного дня залишки згорілих тіл були знайдені в топці печі ливарного цеху. Вбивство до теперішнього часу не розкрито.

В ході гасіння пожежі в житловому масиві Лузановка м.Одеси, пожежники знайшли трупи чотирьох чоловіків, у яких голови були розбиті гострими предметами. За здійснення вбивства за замовленням затримані 18 неповнолітніх, які вчаться у ГІТУ, які щиросерде розкаявшись, пояснили, що скоїли вбивство порубавши тіла залізною арматурою, а потім, в цілях заховання слідів вбивства, облили будинок гасом і підпалили. По даній справі, окрім виконавців, осуджені підбурювач і посібник, а також замовник вбивства.

Спотворення у всіх випадках було руйнуванням м'яких тканин і кісток голови трупа (лицьового відділу) і здійснювалося шляхом розмноження голови трупа, нанесенням механічних ушкоджень, в основному, колюще-рубаючими і ударними предметами (ножами, сокирами, молотками і іншими предметами). Крім того, застосовувався такий прийом спотворення як підкидання трупа під залізничний і автомобільний транспорт. У вище перелічених діях по конкретних справах брали участь всі учасники злочину в різних комбінаціях (виконавець - організатор; виконавець -посередник; посередник - організатор). Зафіксовані поодинокі факти залучення для приховування трупа осіб, що стали свідками злочину через конкретні обставини і побажали надати допомогу. Як правило, це бувають родичі злочинців (зазвичай організатора). Слідчій практиці відомий навіть випадок, коли до приховування трупа залучалися неповнолітні.

Отже, приховування трупа має місце в тих випадках, коли жертва і наймач знаходилися в родинних або Інших близьких стосунках (співжиття, інтимний зв'язок, партнерство по дрібному бізнесу);

приховування трупа має місце у випадках, коли причина конфлікту, факту неприязних відносин, інші можливі мотиви злочину очевидні або відомі певному колу осіб.

Прийоми, спрямовані на приховування трупів і даних, що стосуються вбивства, підрозділяються на 4 групи.

Першій групі властива закономірність, яка підтверджується численними фактами із слідчої практики про те, що приховування трупа в переважній більшості випадків має місце в сільській місцевості, невеликих робочих селищах і містах з невеликою кількістю населення. Це пов'язано з тим, що в сільській місцевості і інших невеликих населених пунктах ступінь знайомства і вірогідність спілкування набагато вищі, ніж у великих містах. У сільській місцевості набагато важче приховати конфлікти, сварки і інші життєві ситуації, а значить набагато легше виявити осіб, що можуть бути зацікавленими в смерті конкретної людини. Тому саме в сільській місцевості злочинці прагнуть заховати труп, вжити заходи, перешкоджаючі встановленню особи трупа і його спізнанню. А у разі вбивства з подальшим приховуванням самі заявляють про зникнення родича, знайомого, партнера по бізнесу, проявляють показну заклопотаність зникненням конкретних осіб, роблять "активні" дії по розшуку, скаржаться у вищестоящі інстанції на бездіяльність правоохоронних органів. У міській же місцевості, особливо в багатоквартирних будинках, мешканці в більшості своїй не знайомі один з одним, не знають кола спілкування і знайомств сусідів, мало поінформовані про їх взаємостосунки в сім'ї, тому навіть якщо труп залишити в квартирі або організувати напад на жертву в під'їзді, біля будинку, то завжди можна висунути доводи, що вбивство могло бути скоєне на грунті пограбування, зґвалтування, з хуліганських мотивів.

Друга група включає прийоми, спрямовані на приховування інших матеріальних об'єктів. Це:

знаряддя здійснення злочину;

використаний автомототранспорт;

одяг, взуття і інші особисті предмети злочинця;

одяг, взуття і інші особисті предмети потерпілого;

різні сліди матеріального характеру (зміни в матеріальній обстановці), виникнення яких пов'язане з діямі злочинця на місці злочину.

Друга група прийомів приховування особливо характерна для вбивств за замовленням.

Однією з ознак, що вказують на "замовлений" характер злочину є залишення знаряддя злочину на місці злочину. У 70% випадків знаряддя були залишені поряд з трупом, у 7% випадків знаряддя злочину були викинуті по дорозі в процесі втечі з місця злочину. Ця особливість вбивств за замовленням пов'язана з тим, що залишення знаряддя злочину передбачене способом здійснення і приховання злочину. Традиційно вважалося, що залишення знаряддя на місці злочину сприяло розкриттю злочину. Дійсно, в період існування Союзу РСР, коли існував суворий облік вогнепальної і холодної номерної зброї, встановити його власника не становило ніякої складності. Розкрадання або втрата зброї вважалися надзвичайною подією і були явищем вкрай рідкісним. У роки розпаду СРСР, виникнення міжнаціональних конфліктів, величезна кількість зброї потрапила до рук кримінальних структур. Певна кількість зброї була просто втрачена. Тому виявлення на місці злочину вогнепальної зброї на даний момент, як правило, не дозволяє встановити його власника. Залишаючи зброю на місці злочину, злочинці забезпечують собі безпечний відхід. Таким чином, залишення зброї на місці злочину для "замовлених" вбивств є одним із способів приховування злочину. Тут можна навести приклад, коли злочинці нехтували цим способом приховування і були затримані. У 1997 році в м. Одесі по дорозі на роботу був убитий головний редактор міської газети "Вечірня Одеса" Деревянко. На місці вбивства стріляних гільз, зброї і інших слідів виявлено не було. В ході терміново проведених пошукових заходів були затримані четверо мешканців Придністров'я, у яких були знайдені в автомашині маски бійців спецпризначення. Проведені за місцем проживання затриманих обшуки виявили пістолет, виготовлений кустарним способом, яким було скоєно вбивство. Всі особи, причетні до організації політичного вбивства за замовленням, затримані і осуджені. Виявлений замовник, який оголошений в міжнародний розшук.

Дуже рідко (порядку 5%) злочинці залишали знаряддя у себе. Так зазвичай чинили особи, що не мають злочинного досвіду. У ряду випадків зброя приховувалася шляхом того, що була викинута у водоймища (6%), закопана в землю (2%), інших труднодоступних місцях (10%).

В цілях приховування злочину і здійснення дій, направлених на протидію розслідуванню, злочинці доволі часто користуються автотранспортом. Його використовують для прибуття на місце злочину і відбуття з нього, як об'єкт засідки і висліджування жертви. До здійснення злочину встановлюються підроблені або крадені номери, або використовується заздалегідь вкрадений автомототранспорт. Після здійснення злочину злочинці часто позбавляються автотранспорту прямо на місці здійснення злочину або від'їхавши від нього на незначну відстань. Мали місце неодноразові випадки його підпалу. Такими діями злочинці перешкоджають виявленню слідів рук, мікрооб'єктів або інших можливих речових доказів.

Виявлена така закономірність, що злочинці позбавляються від транспортних засобів не на місці злочину, як це звичайно відбувається із знаряддями вбивства, а від'їхавши від нього на безпечну відстань, розуміючи, що тривале використовування транспорту є небезпечним. Зазвичай після здійснення вбивства за замовленням і у випадках, коли є інформація про те, що злочинці зникли на автомашині, на території району (міста, області) вводиться спеціальний план, сприямований на затримання транспортного засобу і злочинців. Слідча практика показала, що ефективність цього заходу невисока. Тому вищезгадану закономірність (залишення транспортного засобу в сусідньому дворі, на сусідній вулиці) необхідно враховувати слідчо-оперативній групі, що прибула для огляду місця події і приймати, заходи на його виявлення.

Особливо слід звертати увагу на те, що для вбивств, вчинених на замовлення, завод оді ння особистими речами жертви є нехарактерним явищем. Організатори ставлять перед собою глобальніші цілі, а платня за виконання "замовлення" настільки велика, що виконавців особисті предмети жертви не цікавлять. Окрім цього виконавці розуміють, що будь-яка річ, предмет що раніше належали жертві, є доказами.

Випадки, коли злочинці вдавалися до знищення слідів свого перебування на місці злочину, поодиноки. Всі вони мали місце, коли злочин скоювався в закритих приміщеннях (як правило, за місцем проживання жертви), а організаторами були особи, що знаходилися з жертвою в родинних або інших близьких стосунках.

Дії злочинців, направлені на знищення матеріальних слідів, в основному, мали місце при підготовці до здійснення злочину. Наприклад, протирання зброї після його спорядження.

У 13% випадків злочинці знищували свій одяг, взуття. До подібних заходів вдавалися особи, що мали злочинний досвід, а також раніше проходили службу в правоохоронних органах.

Третя група прийомів приховування представлена різними інсценуваннями, що є комбінаціями різних прийомів, пов'язаних із створенням такої матеріальної обстановки, яка буде помилково розцінена розслідуванням. Це:

інсценування, направлені на створення видимості іншої кримінальної події;

прийоми, направлені на створення видимості події некрімінального характеру,

Інсценування, направлені на створення видимості іншої кримінальної події, зводилися до створення слідів, характеризуючих Інший злочин. Наприклад, вбивство пов'язане з пограбуванням або зґвалтуванням.

Четверта група включає прийоми, направлені на приховування фактичних даних. Це:

прийоми приховання, перешкоджаючі отриманню відомостей, від

потерпілих і свідків;

прийоми приховування, перешкоджаючі отриманню відомостей в процесі слідчих дій.

У числі доволі поширених способів приховання злочину, перешкоджаючих отриманню відомостей, інформації від свідків, є вибір місця і часу здійснення злочину. Вони вибираються з таким розрахунком, щоб не було очевидців здійснення злочину і щоб ніщо не могло перешкодити реалізації злочинного задуму.

До числа прийомів, перешкоджаючих отриманню відомостей в процесі розслідування с надання помилкових свідчень учасниками злочинної змови, забезпечення "помилкового" алібі. Причому посередник може підтверджувати алібі організатора і навпаки. Хоча в слідчій практиці мали місце і такі випадки, коли організатор намагався скласти вину по організації вбивства на посередника.

Серед прийомів, перешкоджаючих отриманню відомостей від потерпілих і свідків слід назвати дії, спрямовані на їх усунення. Так, якщо у момент нападу поряд з жертвою знаходилися родичі, сусіди, то злочинці не щадили нікого, навіть малолітніх дітей. До таких заходів вони вживалося для того, щоб не залишати в живих очевидців, які могли б повідомити про прикмети злочинців або впізнати їх згодом і таким чином протидіяти розслідуванню.

До числа способів приховання, перешкоджаючих діяльності правоохоронних структур, слід віднести такі:

короткочасний виїзд або виїзд на постійне місце проживання виконавця в інші регіони;

залучення для здійснення злочину виконавців з інших районів, областей і навіть країн СНД.

Виїзд злочинців за межі регіону, в якому було скоєно злочин мав місце в 20% випадків. Причому сприяння їм в цьому в 7% випадків надавали посередники і організатори.

Залучення виконавців для здійснення злочинів з інших регіонів мало місце в 30% випадків.

Власов і Нестеренко, мешканці М.Миколаєва, одержали замовлення на здійснення вбивства сім'ї азербайджанців, що торгували на ринку "Привоз" в м.Одесі. Увірвавшися в квартиру, Власов і Нестеренко, розпочали безладну стрілянину з пістолетів, проте одержали озброєну відсіч і Власов був поранений. Нестеренко з місця події втік, проте увечері того ж дня був затриманий співробітниками міліції М.Миколаєва по орієнтуванню при спробі вночі проникнути в свою квартиру.

Кажучи про способи приховування злочину слід зупинитись на суб'єктах, що здійснюють вказану діяльність. Суб'єктами приховування можуть бути практично всі учасниками злочинного задуму (організатор, посередник, виконавець), а в окремих випадках і інші особи, що стали свідками злочину або дізналися про його здійснення через конкретні обставини. Роль кожної з названих осіб в приховуванні злочину залежить від конкретних обставин, ситуації, що склалася, і може реалізовуватися в самих різних діях, направлених як на приховування трупа, його частин, слідів злочину, так і приховування фактичної інформації. Причому дії по приховуванню злочину можуть здійснюватися як в період підготовки, виконання злочину, так і після нього. Ці дії можуть входити в структуру способу здійснення злочину, а також здійснюватися поза нею. Останні, як правило, мають місце в тих випадках, коли у кого-небудь з учасників злочину з'являється страх викриття, викликаний активними діями правоохоронних органів по проведенню заходів, спрямованих на розкриття злочину. Ці дії можуть полягати у вживанні додаткових заходів по приховуванню трупа (його знищенню, переховуванню), зброї або інших знарядь злочину (розбирання, переховування, передача іншим особам, знищення, заховання в труднодоступних місцях), слідів злочину, предметів і речей, що можуть стати речовими доказами (одяг, взуття і інші особисті предмети жертви і учасника злочину, предметів, викриваючих причетність особи до скоєного злочину), фізичне усунення учасників злочину (виконавця, посередника, очевидця злочину або іншого свідка). У ряді випадків ці дії можуть бути вчинені учасниками злочину за власною ініціативою або по проханню кого-небудь з них (наприклад, у разі затримання виконавця, останній може зробити спробу зв'язатися з наймачем і попросити знищити речові докази або попросити кого-небудь підтвердити його алібі).

В окремих випадках родичі осіб, затриманих за підозрою в здійсненні вбивства за замовленням, самі можуть вчинити дії по прихованню або знищенню яких-небудь предметів, документів, які, на їх погляд, мають причетність до події злочину.

У ряді випадків мав місце такий спосіб приховання як насильний вивіз особи в малолюдні, труднодоступні місця або заманювання жертви в такі місця під слушним приводом (поїздка на рибалку, полювання, похід, подорож, ділова поїздка). Такі дії здійснювалися виконавцями, посередниками, організаторами в різних комбінаціях. У слідчій практиці прокуратури Одеської області є приклад вбивства за замовленням, коли був застосований цілий комплекс дій по прихованню злочину. Застосування вказаних дій тривалий час перешкоджало розкриттю злочину, направляло слідство по помилковому шляху. Злочин був скоєний за таких обставин: мешканець селища Котовського в Одесі Ваккаус якийсь час виношував спільно зі своєю співмешканкою намір вбивства дружини, матері двох малолітніх дітей. Працюючи водієм автобуса порту Південний, в один з днів, заздалегідь домовившися про зустріч з дружиною у встановлений час, доставивши робочу зміну в порт відхилився від маршруту в межах 3-5 км., запросивши дружину в автобус і після короткої розмови завдавши їй смертельного удару монтуванням по голові, продовжив свій маршрут за робочою зміною. По дорозі Ваккаус позбавився трупа, кинувши його в глибокий люк міського колектора каналізації, після чого через декілька хвилин в місці відстою завантажив зміну робітників і транспортував їх в порт.

Опитані працівники обох змін підтвердили факт присутності водія в автобусі і лише виявлення в автобусі затертих крапель бурого кольору дали позитивний тест на ідентичність з кров'ю загиблої. Вбивця і підбурювач осуджені.

Існують способи приховування, які передбачені самим способом здійснення злочину. Наприклад, використовування вибухового пристрою, підпал приміщення, утеплення у відкритих водоймищах, скидання з гори в ущелину, застосування отруйливих речовин, отрут, що викликають симптоми, схожі з нападами деяких захворювань, від яких може настати смерть.

Інсценування некримінальної події, створення обстановки, яка характеризує факт нібито нещасного випадку, що мав місце, самогубства, а також інсценування природної смерті, пов'язаної з хворобою або віком, мають також місце в слідчій і оперативній практиці.

Підводячи підсумок розгляду способів приховування вбивств за замовленням, можна відзначити наступне:

приховування, пов'язане з трупом потерпілого, для вбивств по замовленню є явищем мало характерним і по результатах дослідження склало 8%. Причому виявлена закономірність, полягає у тому, що дії, направлені на укриття трупів і інсценування, чинилися лише в тих випадках, коли наймач і жертва знаходилися в родинних або інших близьких відносинах (співжиття, партнерство по бізнесу або інша спільна діяльність).

дії по приховуванню трупів і інсценування в 95% випадків здійснювалися за ініціативою організаторів. Причому, в 61% випадків вони самі брали участь у вказаних діях.

Однією з ознак вбивства за замовленням є неприйняття злочинцями заходів по прихованню слідів злочину після його здійснення. В більшості випадків (60%) злочинці залишали труп на місці здійснення злочину, там же кидали зброю і знаряддя злочину (70%). Подібні дії із зброєю пояснюються тим, що злочинці таким чином намагалися звести до мінімуму ймовірність затримання на місці злочину і встановлення причетності до вбивства. А необхідності приховування трупа у виконавців в більшості випадків не було, оскільки встановлення їх особи через зв'язки жертви внаслідок відсутності особистого знайомства не було можливим. Окрім цього, труп на місці злочину — це своєрідний звіт про виконану "роботу", а для незговірливих фінансистів і комерсантів — форма страхання і нагадування про те, що з кожним таке може трапитися. Все вищесказане відноситься до випадків, коли жертву і організатора не пов'язували родинні або інші близькі відносини (співжиття, любовний зв'язок).

Таким чином, можна зробити висновок про те, що приховування трупа по "замовлених" вбивствах застосовується у випадках, коли жертва і організатор знаходяться в родинних або інших близьких відносинах (співжиття, партнерство по дрібному бізнесу). Фактів приховання трупів таких категорій жертв як керівники крупних підприємств, комерційних структур, банків, лідерів злочинного світу за результатами досліджень зафіксовано не було. Навіть навпаки, окремі злочини носили явно демонстративний характер і скоювалися в громадських місцях на очах у присутніх. Подібні дії, на думку працівників правоохоронних органів, злочинці чинять за проханням організаторів, щоб створити психологічний тиск на оточення жертви, продемонструвати силу і спонукати до прийняття умов, від яких вони раніше відмовлялися (наприклад, продаж контрольного пакету акцій підприємства, видача кредиту, виплата мзди злочинним угрупуванням).

висновок

Сучасний стан розвитку криміналістики в Україні характеризується формуванням загальної теорії криміналістики, розробкою і впровадженням сучасних науково-технічних засобів та інформаційних технологій в практику боротьби зі злочинністю, удосконаленням прийомів криміналістичної тактики, запропонуванням методик розслідування нових видів злочинів.

Враховуючи всю важливість наукових пошуків і практичних рекомендацій для працівників правоохоронних органів, в наукових розробках в галузі криміналістики активно використовуються сучасні досягнення багатьох галузей наукових знань, які можуть бути застосовані у справі боротьби із злочинністю. Значна увага при цьому надається комп'ютеризації криміналістичної діяльності. Цей напрям наукових і практичних пошуків є одним з важливих в подальшому удосконаленні криміналістичної діяльності по розслідуванню злочинів. В результаті арсенал рекомендованих засобів, прийомів і методів розкриття і розслідування злочинів став більш сучасним і ефективним. Так, з'явилась можливість виявляти і використовувати з метою доказування і криміналістичного пошуку нові сліди злочинця (речового, тонкого і запахового характеру), розширились можливості дослідження деяких традиційних слідів злочину. Стало можливим не лише акумулювати в пам'яті ЕОМ тактичні прийоми і методи розслідування, накопичені поколіннями слідчих, але й використовувати цю інформацію в практиці розслідування конкретних злочинів. Комп'ютеризація прискорила передачу і обмін отриманою у ході розслідування криміналістичною Інформацією між суб'єктами криміналістичної діяльності.

Завдання криміналістичної тактики як розділу науки криміналістики випливають із загальних завдань кримінального судочинства. Це розробка засобів і методів швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону, з тим щоб той, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і жодний невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності.

Важливою умовою застосування тактичного прийому є його правомірність.

Правильне визначення правових основ використання тактичних прийомів і рекомендацій є важливим залогом дотримання вимог законності при розкритті і розслідуванні злочинів.

Під правовими основами використання тактичних прийомів і рекомендацій в кримінальному судочинстві слід розуміти систему встановлених законом і підзаконними актами принципів і правил, що визначають умови допустимості, зміст, мету і порядок застосування цих прийомів і рекомендацій слідчим, оперативним працівником органів внутрішніх справ і судом.

Основним нормативним актом, який регламентує використання тактико-криміналістичних прийомів та прийомів і засобів криміналістичної техніки є кримінально-процесуальний кодекс.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1 .Кримінально-процесуальний кодекс України: Текст відповідає офіційному за станом на 1 жовтня 2001 року.- К., 2001.- 291 с.

2. Криміналістика: Підручник/ За ред. П.Д.Біленчука.- К.: АТІКА, 1998.-416с.

3. Криминалистика: Учебник / Под ред. Н.П.Яблокова.- М.: Юристь, 2004.-

718с.

4. Криминалистика / Под ред. В.А.Образцова.- М.: Юристь, 1995.- 592 с.

5. Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф.Пантелеева, Н.А.Селиванова.-М.: Юрид.литература, 1993.- 592 с.

6. Криминалистика: Учебник / Под ред.Т.А.Седовой, А.А.Зксархопуло.-СПб.:Лань, 2001.-928с.

7. Криміналістика (криміналістична технікаО: Курс лекцій/ П.Д.Біленчук, А.П.Гель, М.В.Салтевський, Г.С. Семаков.- К.:МАУП, 2001.- 216 с.

8. Кузьмічов В.С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч.посібник/ За заг.ред. В.Г.Гончаренка, Є.М.Моісеєва.- К.: Юрінком Інтер, 2001. - 366 с.

9. Лившиц Е.М., Белкин Р.С. Тактика следственньїх действий.- М.: Новьш Юристь, 1997.- 176с.

10.Настільна книга слідчого: Наук.-практ. видання для слідчих і дізнавачів/ Панов М.І., Шепітько В.Ю., Коновалова В.О. та ін.- К.: Ін Юре, 2003.- 720 с.

11. Руководство по расследованию преступлений: Науч.- практ. пособие/ А.В.Гриненко, Т.В.Каткова, Г.К.Кожевников й др.- X.: Консум, 2001.- 608 с.

12. Саинчин А.С. Особенности первоначального зтапа раскрьітия убийств, совершенных по заказу: Учеб.пособие.- Одесса: Юрид.литература, 2002.-160с.

13. Салтевський М.В. Криміналістика: Підручник. У 2 ч.- X.: Консум, Основа, 1999

14. Сливка С. Професійна культура юриста: (теоретико-методологічний аспект).-Л.: Світ, 2000.- 336с.