Світовий досвід антимонопольного законодавства

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ: Світовий досвід антимонопольного законодавства ЗМІСТ Вступ 1

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

Світовий досвід антимонопольного законодавства


ЗМІСТ

Вступ............................................................................................................ 1

I. Монополія як крайня полюсна структура ринків................................ 4

§1. Монополії та їх види.......................................................................... 4

§2. Умови і особливості виникнення монополій..................................... 4

§3. Особливості існування і діяльності монополій................................. 6

§4. Монопольна влада та її наслідки...................................................... 9

II. Антимонопольне законодавство в ринк. економіці зарубіжних країн 12

§1. Необхідність існування антимонопольного законодавства........... 12

§2. Антитрестівське законодавство США............................................. 15

§3. Антимонопольне законодавство європейських країн.................... 21

§4. Антимонопольне законодавство Японії.......................................... 25

§5. Антимонопольне законодавство країн Східної Європи та Китаю 27

III. Демонополізація економіки України в умовах переходу до ринку.. 31

§1. Монопольне становище на ринку та зловживання ним................. 31

§2. Антимонопольний комітет України................................................ 34

§3. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства 36

Висновки.................................................................................................... 38

Список літератури..................................................................................... 39


Вступ [T1]

У наш [U2] час, на зорі третього тисячоліття, розвиток інфраструктури, міжнародних торгівельних зв’язків та інформаційних мереж неухитно тагне за собою створення і розвиток величезних міжнаціональних компаній. Розмір обороту найбільших з них залишає позаду навіть ВВП деяких країн. Нічого дивного немає у тому, що такі компанії займають лідируючу позицію на національному або й на міжнародному ринку, а деколи навіть залишаються єдиними на ринку, викидаючи з нього конкурентів – стають монополістами. Слід зауважити, що компанія не повинна бути величезною за розмірами щоб стати монополією, отримати монопольну владу. Навіть невеликим компаніям вдається стати монополіями на місцевому ринку.

У зв’язку із бурхливим процесом виникнення і розвитку монополій і завзятим використанням ними монопольної влади виникло антимонопольне законодавство. Якщо ще у XIX ст. Для врегулювання монопольних випадків використовувались окремі норми господарського права, або й окремі пункти у статтях про господарську відповідальність, то наприкінці XIX ст., а саме у 1890 р. У США був прийнятий перший антимонопольний закон – Закон Шермана. З цього часу і почався розвиток антимонопольного законодавства у багатьох країнах світу.

Зараз антимонопольне законодавство є актуальним, оскільки чи не щодня порушуються справи про його недотримання, а деякі з них набувають неабиякого розмаху. Для прикладу, справа про порушення антимонопольного законодавства найбільшим у світі виробником комп’ютерів IBM (International Business Machines) тягнулася 13 років, і за цей час було списано 60 млн. Сторінок паперу. Слід зауважити, що аналогічні справи порушуються проти більшості великих компаній (як уже названа IBM, Microsoft та ін.).

Важко [U3] не помітити й місця, яке займає антимонопольне законодавство у системі економічних наук. Глибокі економічні дослідження й стали причиною його виникнення. Саме вони довели, що монополія, частіше всього, шкідлива для суспільства, оскільки спричиняє збільшення суспільних витрат. Дослідження в галузі мікроекономіки показали, що монополії, на противагу конкурентним фірмам, мають значний вплив на ціну шляхом регулювання обсягу випуску продукції, завдаки чому монополія може, без зайвих проблем, встановлювати оптимальний рівень випуску (при акому граничний дохід дорівнює граничним витратам), виштовхувати конкурентів з ринку (наприклад, встановлюючи занижені ціни на свою продукцію). Також визначені причини існування монополії, як економічні, так і юридичні. На основі всіх цих економічних досліджень і створюється у країнах світу антимонопольне законодавство, завданням якого є обмежувати монополії, і, в той же час, не придушувати природні монополії, при яких має місце економія від масштабу.

Антимонопольне [U4] законодавство тісно пов’язане з державним регулюванням економіки, оскільки уповноважені державні органи мають можливість безпосередньо впливати на процес утворення монополій, обмежувати монопольну владу та її прояви, забороняти діяльність монополій тощо.

Також антимонопольне законодавство тісно пов’язане із законодавством взагалі і з господарським (торговельним) правом зокрема. При створенні, зміні або доповненні антимонопольного законодавства приймаються до уваги як норми різних галузей права (наприклад конституційного), так і міжнародні договори і угоди, що укладені країною.

Метою [U5] роботи є дослідження існуючого антимонопольного законодавства в Україні та іноземних країнах. Для цього перш за все розкривається суть монополій, причини їх утворення та особливості існування та діяльності. У другому розділі зображатиметься антимонопольне законодавство зарубіжних країн у розрізі історії його розвитку. Порівняння норм антимонопольного законодавства різних країн дозволить зробити висновки про їх схожість чи відмінність. У третьому розділі розкриватиметься зміст антимонопольного законодавства України. Будуть зображені його особливості, подібність до антимонопольного законодавства інших країн, а також, коротко, його історія. Через дослідження цих питань я прагнутиму розкрити суть світового антимонопольного законодавства.

При [U6] дослідженні світового антимонопольного законодавства були використані такі основні методи дослідження:

- опрацювання літературних джерел – з метою ознайомлення з антимонопольним законодавством України та інших країн були опрацовані літературні джерела, зокрема закони ([1]-[3]), вітчизняні ([4]-[6]) та іноземні ([7]-[10]) монографії;

- системний підхід – антимонопольне законодавство розглядалося як система юридичних норм, яка зумовлена економічними дослідженнами і потребами суспільства, пов’язана з іншими законодавчими актами;

- економічне моделювання – завдяки створенню економічної моделі у математичній чи графічній формі зображалась залежність між економічними змінними, наприклад поведінка монополіста стає зрозумілою завдяки побудові графічних моделей його граничного доходу та граничних витрат;

- факторний аналіз – вивчався як вплив на антимонопольне законодавство таких факторів як економічний розвиток країни, особливості економіки, наявність і кількість монополій на ринку, так і вплив антимонопольного законодавства на діяльність компаній-монополістів і результат цього впливу;

- метод порівнянь – завдяки порівнянню антимонопольного законодавства різних країн можна виявити джерела його виникнення, ефективність його дії на національних ринках країн.


I. Монополія як крайня полюсна структура ринків

§1. Монополії та їх види

Крайньою полюсною структурою ринку є монополія, тобто ринок з єдиним продавцем і що виключає можливості входження в нього інших. Наприклад на початку 80-х р.р. компанія "Де Бірс" контролювала фактично всі джерела поставок алмазів у некомуністичному світі. В якості інших прикладів можна привести монополію "Поляроїд" на моментальну фотографію, власників значної частини каналів місцевого кабельного телебачення. У більшості великих міст послуги місцевого телефонного зв’язку і постачання електроенергією також забезпечується монополіями, проте ціни, що встановлюються ними регулюються державними організаціями (див. далі).

Монополія в чистому вигляді - явище рідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерію її виміру і її вплив на ціноутворення.

Існує також й інша важлива відмінність між конкуренцією і монополією. В умовах досконалої конкуренції не існує ніяких перешкод входженню в ринок нових виробників. Так, якщо ринкова ціна пшениці піднімається вище величини довгострокових середніх витрат її виробництва, то фермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей процес спрямований на зменшення різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентних галузях. З іншої сторони, на монопольних ринках існують бар’єри входження , які роблять неможливим проникнення на ринок любого нового продавця. В силу цього монополія може мати значний притік прибутку.

§2. Умови і особливості виникнення монополій

Причини виникнення монополій.

Монополії отримують високі прибутки, які приваблюють і інші фірми. Яким же чином монополісти стримують натиск інших фірм? Є три основні причини існування монополій: природна монополія, володіння важливими ресурсами, державна політика.

Якщо виробництво довільного обсягу продукції одній фірмі обходиться дешевше, ніж його виробництво двома або більше фірмами, то говорять, що галузь є природною монополією.


Монопольній ціні (малюнок 1) і обсягу випуску відповідає точка А, при цьому обсягу MR=MC. В точці А монополія отримує прибуток у розмірі (Pm -ALm )*Qm . Якщо би дана галузь була конкурентною, точкою рівноваги була би точка С (оскільки в умовах конкуренції справедливою була би рівність Р=МС). Але у даній ситуації ціна продажу є нижчою за середні витрати (АС), тобто фірма несла би збитки у розмірі GC за кожну одиницю товару. Монополія в даному випадку є природною, бо вона являє собою ринкову структуру, що зводить витрати до мінімального рівня.

Другою причиною існування монополій є те, що одна єдина фірма може володіти контролем над деякими рідкісними і надзвичайно важливими ресурсами або у вигляді сировини, або знань, захищених патентом. Наприклад протягом багатьох років фірма “Ксерокс” контролювала процес виготовлення копій, бо вона володіла більш досконалими знаннями в області технологій, які в основному були захищені патентами.

Третя причина існування монополій є в державному обмеженні притоку нових фірм в галузь. Монополіям надається виключне право на виробництво деякого блага. Так за законом тільки фірма “Поляроїд”, дякуючи наданим їй патентом може продавати певні типи фотоплівки і фотокамер. В деяких уряд залишає за собою право на монополію (наприклад тютюнові вироби). Основною причиною надання такого права є політичні мотиви і сприяння новим винаходам.

Ці три причини дуже пов’язані між собою. Наприклад уряд може надати права у тому випадку, коли є економія від масштабу тощо.

§3. Особливості існування і діяльності монополій

Граничний дохід і граничні витрати монополій

У корпорації "Акме" є патент, який дає їй виключне право на виробництво деяких товарів. Щоб розрахувати об’єм випуску, що максимізує її прибуток, "Акме" повинна пройти через такий же граничний аналіз, яким користується конкурентна фірма для визначення оптимального позитивного випуску. Якщо виробництво ще однієї одиниці збільшить дохід в більшій мірі, ніж витрати, то випуск потрібно збільшувати, і навпаки, якщо виробництво ще однієї одиниці збільшить дохід в меншій мірі, ніж витрати, то випуск потрібно зменшувати. Іншими словами "Акме" повинна порівняти граничні витрати з граничним доходом.

Граничний дохід – це величина зміни сукупного доходу в результаті додаткової продажі одиниці блага.

Об’єм попиту (одиниць в тиждень)

Ціна (доларів за одиницю)

Сукупний дохід

Граничний дохід

0

16

0

-

1

14

14

14

2

12

24

10

3

10

30

6

4

8

32

2

5

6

30

-2

6

4

24

-6

7

2

14

-10

8

0

0

-14

Таблиця 1 Сукупний і граничний дохід


Наведені у перших трьох стовпцях таблиці 1 дані показані графічному вигляді на малюнку 2.

Крива попиту, з якою стикається монополіст – це крива D. У міру того, як ціна зменшується з Р0 (12 дол.) до Р1 (8 дол.), сукупний дохід монополіста змінюється з величини, рівної В+С до величини А+С. Оскільки площа А більша від площі В, сукупний дохід збільшиться. Це видно з правої картинки, на якій показана величина сукупного доходу (ціна помножена на кількість) для даного обсягу випуску. Сукупний дохід справді максимізується при значенні ціни Р1 .


На малюнку 3 ми бачимо ціну, сукупний та граничний дохід монополіста. Якщо випуск зростає з однієї одиниці до двох, то сукупний дохід зростає на 10 дол. (24 – 14). Ці цифри можуть бути отримані на основі кривої MR на лівій картинці. Для обсягів випуску нижче максимізуючого дохід рівня граничний дохід додатній, а вище максимізуючого дохід рівня граничний дохід від’ємний.

Залежність між ціною і граничним доходом в загальному вигляді описується таким рівнянням: MR = приросту сукупного доходу від продажу однієї додаткової одиниці продукції = ціна, за якою продається ця додаткова одиниця продукції мінус величина втрат прибутку внаслідок того, що початковий випуск продається тепер за нижчою ціною.

На малюнку 4 показаний оптималь­ний випуск для монополій, що існує за умови MR=MC (граничний дохід рівний граничним витратам). Для моно­поліста MR – крива його граничного дохо­ду , а MC – крива його граничних витрат. Для обсягу випуску менших Q* граничний дохід є більшим від граничних витрат, так, що збільшення випус­ку сприяє збільшенню прибутку. При обсягу випуску більшому Q* зростання прибутку відбувається при зменшенні випуску. Таким чином, величина оптимального випуску для монополії дорівнює Q*, при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам. У даному випадку P* більше величини середніх сукупних витрат ATC*. Загальна величина прибутку монополій дорівнює затемненій площі, рівній (P*–ATC*)Q*.

Отже, щоб максимізувати свій прибуток, монополія дотримується двокрокової процедури

- розрахунок оптимального позитивного випуску (див. раніше), який дозволяє максимізувати прибуток;

- вирішення, чи виробляти їм цей оптимальний випуск, чи не виробляти нічого.

Іншими словами, компанія виробляє продукцію тільки тоді, коли ціна є більшою від середніх сукупних витрат (P>ATC)

Вплив еластичності попиту на монопольний прибуток

Відомо, що при еластичному попиті (E>1) зростання кількості (спадання ціни) на продукцію збільшує дохід, а при нееластичному попиті (E<1) зростання кількості (спадання ціни) на продукцію зменшує дохід. Оскільки граничний дохід – це показник зміни величини сукупного доходу при зростанні кількості, то ці результати означають, що

Якщо попит еластичний (E>1), то граничний дохід є додатнім, а якщо попит нееластичний (E<1), то граничний дохід є від’ємним. Граничний дохід дорівнює нулю при обсягу випуску, для якого Е=1; це є точка, в якій сукупний дохід максимізується,

тобто

Монополіст, що максимізує прибуток, завжди вибирає такий обсяг випуску, для якого попит є еластичним.

Це можна довести таким чином. Так як для монополіста-виробника граничні витрати дорівнюють граничному доходу, а величина граничних витрат є додатною, то граничний дохід також повинен бути додатнім при обсягу випуску, що максимізує прибуток. Звідси випливає, що й попит в даній точці повинен бути еластичним (із попереднього твердження).

§4. Монопольна влада та її наслідки

Монопольна влада

Оскільки монополіст є єдиним постачальником товару або виду послуг, ціна, яку він отримує за свою продукцію визначається ринковою кривою попиту на цю продукцію. Так як ринкова крива попиту на алмази є спадною, компанія "Де Бірс" знає, що чим більше алмазів вона виробить, тим нижчою буде ціна, яку вона отримує за кожен екземпляр. Таким чином, вона може підвищувати ринкову ціну; "Де Бірс" володіє монопольною владою.

Продавець володіє монопольною владою або владою над ринком, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження свого власного обсягу випуску.

Щоб володіти деякою монопольною владою, фірмі зовсім не обов’язково бути монополістом; навіть маленькі бакалійні магазинчики у великих містах мають деякий контроль над цінами, які вони назначають. Різниця між такими фірмами і, скажімо, алмазною монополією “Де Бірс” полягає в мірі їх влади над ринком, “Де Бірс” володіє більшим контролем над ціною своєї продукції.

Наслідки монопольної влади

Цінова дискримінація. Фірма, що володіє монопольною владою проводить політику цінової дискримінації , якщо вона назначає різні ціни для різний категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту.

Наприклад авіакомпанія “Хеппі Скайз” може збільшити ціну на квитки для бізнесменів, що спричинило би зростання прибутку (попит на ділові поїздки є нееластичним) і зменшити ціну на квитки для туристів, що спричинило б також зростання прибутку (попит на туристичні поїздки є еластичним).

Домінантні фірми. Галузь, зображена на малюнку 5 включає домінантну фірму і конкурентне доповнення, що складається з мілких фірм, що ведуть себе як досконалі конкуренти.

S – крива пропозиції конкурентного доповнення, а D – крива ринкового попиту. Домінантна фірма зіштовхується з кривою надлишкового попиту ED, що відображає різницю між обсягом ринкового попиту і обсягом пропозиції конкурентного доповнення при кожному значенні ціни. Домінантна фірма вибирає обсяг випуску Qdf при цьому граничний дохід дорівнює граничним витратам. Сукупний обсяг попиту при відповідній ціні Pdf дорівнює Qf , що включає в себе Qcf , що виробляє конкурентне доповнення, і залишок, що виробляє домінантна фірма.

Монополія і прогрес

Інший погляд на монополію з’являється тоді, коли ми звертаємося до нововведень і технічного прогресу. Враховуючи те, що монополії значно сприяють технічному прогресу, організації влади багатьох країн надають винахідникам права тимчасову монополію. Наприклад у США патенти забезпечують монопольні права на 27 років. Багато великих фірм, такі як “Жілетт”, “AT&T”, “Ксерокс” і “Поляроїд”, починали як патентні монополії.

Існує й іншого роду взаємозв’язок між монополіями і технічним прогресом. Наприклад Шумпетер (австрійський економіст) стверджував, що фірми, що володіють монопольною владою можуть витрачати свої монопольні прибутки на дослідження (здається вони так і роблять) для захисту або зміцнення своєї монопольної влади. Займаючись дослідженнями, вони роблять користь собі і суспільству. Конкурентні фірми не мають таких прибутків для досліджень.

Таким чином, фірми, що інвестують в область досліджень повинні бути значних розмірів і деяка влада над ринком тут може допомогти. Але технічний прогрес у більшості областей, очевидно залежить не від гігантських фірм, що володіють монопольною владою. Швидш за все в силу патентного законодавства монополія є результат технічного прогресу, а не його причиною.[1]

II. Антимонопольне законодавство в ринковій економіці зарубіжних країн

§1. Необхідність існування антимонопольного законодавства

На малюнку 6 показані витрати сус­пільства, пов’язані з монопольним обме­женням випуску. Довгострокові витра­ти, як середні, так і граничні постійні і дорівнюють LMC для довільних обсягів ви­пуску, що вироб­ляється фірмами і галуззю в цілому. Таким чином в галузі є постійна віддача від масштабу. В умовах досконалої конкуренції стан рівноваги в галуззі досягнувся би в точці В, у якій крива пропозиції LMC перетинається з кривою попиту D. Але в умовах монополії випуск обмежений рівнем, при якому MR=LMC. Звідси: обсяг монопольного випуску становить Qm , а монопольна ціна дорівнює Рм , що є вище її конкурентного значення Рс . Обмеження випуску означає, що цінність додаткової одиниці якогось блага для споживача перевищує величину суспільних витрат її виробництва. Величина суспільних витрат, пов’язана з обмеженням випуску, вимірюється площею трикутника АВС і є сумою різниць між цінністю і граничними витратами виробництва кожної одиниці продукції, яка була би виготовлена в умовах конкуренції, а не в умовах монополії. Малюнок 6 зображає ситуацію, при якій конкуренція одночасно і можлива і бажана, оскільки тут має місце постійна віддача від масштабу. Так як деякі фірми в галузі мають ті ж горизонтальні криві довгострокових витрат (LAC), що й великі фірми, вони не піддаються ризику бути викинутими з ринку своїми великими суперниками, витрати багаточисельних мілких виробництв не будуть перевищувати витрат монополії. При наявності багатьох мілких продавців, кожен з яких приймає ціну як незмінну, ціна під впливом конкуренції буде зменшуватись до значення Рс . Жодна з форм державного регулювання не може дати кращого результату.

Антитрестівська політика ідеально являє собою спроби захистити і посилити конкуренцію шляхом створення перешкод для виникнення, використання чи захисту монопольної влади.

Антитрестівська політика ідеально підходить для ринків типу зображеного на малюнку 6, де конкуренція забезпечувала б нормальний розподіл ресурсів.

Але, чи являє собою монопольна влада реальну проблему? Наскільки великі ті витрати, які несе суспільство від монопольної влади? Сума оцінок по всіх ринках звичайно дає величину витрат, зв’язаних з існуванням монополій, в розмірі, що є меншим від 1% ВНП. По-перше, чому такого типу оцінки настільки низькі? І по-друге, чи означають ці оцінки, що монополія не являє собою серйозної проблеми, і що немає потреби витрачати кошти на дотримання антитрестівських законів і економічного регулювання?

На перше питання відповісти легко. Відносно низькі оцінки величини втрат від монополій відображають той факт, що лише небагато фірм приводять у звітах про свою діяльність високі норми віддачі. Оскільки у звітах фірм дані про граничні витрати є відсутніми, оцінки соціальних втрат від монополій звичайно засновуються на припущенні про те, що довгострокові граничні витрати є постійними і співпадають з середніми витратами, а середні витрати розраховуються на основі даних бухгалтерської звітності. За даного припущення оцінки витрат від монополій будуть розраховуватися тільки по тих фірмах, у яких ціна продукції перевищує величину середніх витрат (включаючи можливість отримання нормальних прибутків).

Друге питання – про те, чи означають низькі оцінки цих витрат, що проблема монополій надто незначна, щоб турбуватись про неї. Стверджувальна відповідь є невірною з двох причин. Перша заключається в тому, що витрати від монополій можуть бути низькими в силу існування антитрестівських законів і економічного регулювання, що перешкоджає отриманню і використанню фірмами монопольної влади. Друга причина є в тому, що витрати пов’язані з існуванням монополій не знаходять свого відображення у розбіжностях звітних значень норм віддачі, а ці витрати можуть мати суттєве значення.

По-перше, монополія може не прагнути мінімізувати свої витрати так, як це роблять конкурентні фірми.

По-друге, фірми можуть нераціонально витрачати ресурси (з точки зору суспільства, а не монополій) у спробі досягнення або захисту уже досягнутого монопольного положення. Вони можуть нести витрати, пов’язані з ведення судових справ, що пов’язані із захистом патентів або захистом від конкурентів.

По-третє, дехто стверджує, що монополія створює додаткову концентрацію політичної влади.

І нарешті, використання монопольної влади може приводити до несправедливого перерозподілу прибутку.

Природна монополія і регулювання

Існують ринки, на яких конкуренція не бажана або навіть неможлива. Якщо виробництво супроводжується значною економією від масштабу, то більш ефективно у даному випадку мати єдиного виробника, ніж цілу галузь, що складається із багатьох фірм. В умовах такої природної монополії конкуренція небажана, оскільки наявність більше ніж одного продавця призводило би до росту витрат. Конкуренція тут і неможлива в силу того, що найбільша фірма завжди володіє перевагами у плані витрат перед своїми суперниками, а мілкі фірми очевидно не здатні вижити в цих умовах. Але тоді постає питання: якщо галузь залишається в руках монополіста, як ми можемо бути впевненими в тому, що споживачі отримають вигоди пов’язані з наявністю економії від масштабу.

На малюнку 7 зображе­на природна монополія із спадною кривою довго­строкових середніх витрат LAC. Якщо б у галузі дія­ла монополія, випуск був би встановлений на рівні Qm , а ціна на рівні Рм . Монополія отримувала би прибуток у розмірі Pm EBC. Оптимальна з точки зору суспільства діяльність га­лузі описується точкою Е’, в якій довготермінові граничні витрати співпа­дають з ціною, а звідси і з цінністю додаткової оди­ни­ці продукції для спожи­вача. Обсяги випуску нижчі Q’ неефективні в силу того, що споживачі були би готові заплатити більші величини граничних витрат за більший обсяг виробництва продукції (крива LMC розміщена нижче кривої попиту).Таким чином, випуск продукції в обсягу Q’ є оптимальним з точки зору суспільства в цілому.

Проте цього рівня випуску не можна досягнути за умови конкуренції, оскільки при наявності багатьох фірм нам не вдалося би скористатися перевагами існуючої в суспільстві економії від масштабу. Ціни і випуск продукції встановилися би конкурентним шляхом, але в цьому випадку обсяг виробництва кожної фірми був би на більш низькому рівні, а, отже, з більш високими середніми витратами, ніж ті, що могли бути досягнуті в ситуації з єдиним монопольним виробником. У даному випадку ми потребуємо монопольне виробництво для мінімізації витрат за рахунок використання економії від масштабу. Таким чином антитрестівська діяльність, що перешкоджала би утворенню природної монополії обмежувала б рівень випуску. Але й нерегульована монополія обмежувала би випуск продукції на рівні Qm і тим самим обумовила би витрати суспільства у розмірі затемненої області на малюнку 7. Отже інтереси ефективності вимагають заміни ринкових сил; монопольного виробника необхідно змусити виробляти Qm (і назначити ціну Рм ) або шляхом регулювання його діяльності, або введенням державної власності.[2]

§2. Антитрестівське законодавство США

Перший антитрестівський закон у США, Закон Шермана, був прийнятий у 1890 р. не тому, що економістам вдалося довести Конгресу, що монополії спричиняють витрати для суспільства в цілому, а в якості міри у відповідь на зміни, які відбулись в економіці США.

Після громадянської війни (1862-1865) залізниці зв’язали між собою всі регіони країни, сприяючи створенню національних ринків. У відповідь на такі розширення ринків і з метою обмеження випуску створювалися корпорації, що за розмірами перевищували ті, що існували раніше, при чому багато з них утворились шляхом злиття конкуруючих фірм. Наприклад, “Стандарт Оіл Траст”, заснований в 1882 р. контролював біля 90% нафтопереробних потужностей країни[3] . Компанія “Амерікан Тобакос”, заснована в 1890 р., виробляла майже 100% сигарет у США. Фермери і дрібні бізнесмени відчували загрозу від цих нових гігантів і Закон Шермана був прийнятий головним чином під впливом цих антимонопольних настроїв. В той же час він не викликав до себе уваги населення і не спричинив серйозних дебатів.

Два основні розділи Закону Шермана носять такий же невизначений характер, як і багато частин Конституції США[4] .

Розділ 1 стверджує, що будь-який контракт, об’єднання…, таємна домовленість, направлена на обмеження торгівлі або комерції вважається протизаконним. Дію цього закону можна проілюструвати схемою[5] :

Розділ 2 ствер­джує, що монопо­лізація, спроба моно­полізації а також об’єднання або та­єм­на згода з метою монополізації будь-якої частини торгів­лі або комерції відно­сяться до незаконних дій .[6]

Конгрес надавав можливість судам вирішувати, якого роду дії вважати тими, що обмежують торгівлю, і що розуміти під “монополізацією ринку”. Інтерпретація суддями Закону Шермана, так як і конституції США протягом часу мінялась.

Суди, зазвичай, не розглядали угоди, про встановлення і підтримання фіксованих цін як такі, що обмежують торгівлю до 1897 року, а злиття між конкурентами з метою утворення монополій не вважалось до 1904 року монополією. Пізніше суди постановили вважати фактично у всіх випадках незаконними угоди про підтримку фіксованих цін, тоді як монополізацією оголошувалося створення або захист монополій за допомогою “неприйнятних дій”. Монополія як така не є незаконною в США; термін монополізація відноситься до характеру дій, а не типу ринкової структури. Якщо ви є винахідником нового запатентованого продукту, і при цьому ваша фірма виявляється єдиною на даному ринку, то ви не порушили ніякого закону.

У період між 1897 – 1904 р.р., коли картелі вважалися незаконними, а злиття, що приводили до утворення монополій виявлялися в рамках закону, економіка США зазнала значних змін внаслідок цього роду об’єднань. Наприклад, в 1901 р. в результаті серії об’єднань утворилась “Юнайтед Стейтс стіл корпорейшн”, яка контролювала біля 60% всіх потужностей по виробництву сталі в США. За однією з оцінок ця хвиля об’єднань, що охопила більше 10 великих галузей, що були перед тим конкурентними або принаймі олігополіями, практично перетворила їх на монополії. Два інших основних закони були прийняті в 1914 р. на тій же сесії конгресу, що подарувала США подоходні податки і Федеральну резервну систему.

Закон Клейтона заборонив певні види антиконкурентних дій, а на основі Закону про Федеральну торгову комісію була створена Федеральна торгова комісія (ФТК) в якості експертного органу, що допомагав Міністерству Юстиції вводити в життя антитрестівські закони (див. нижче). Закон Клейтона містив три основні розділи.

Розділ 2 , посилений в 1936 р. Законом Робінсона – Петмана, визначає цінову дискримінацію наступним чином:

буде вважатися незаконною дискримінація різних категорій покупців шляхом продажу за різною ціною аналогічних по сорту і якості товарів… у тих випадках, коли це може спричинити послаблення конкуренції, або створення монополій у будь-якій галузі торгівлі, або притискання і знищення конкуренції, як і створення перешкод для неї.

Дію Закону Робінсона – Петмена можна проілюструвати такою схемою[7] :

Закон Робінсона – Петмена був прийнятий, зокрема, під тиском зі сторони власників дрібних бакалійних магазинів, які зрозуміли, що виникаючі ланцюги однотипних магазинів (зокрема A&P) були здатні спричинити тиск на поставників з метою надання їм “несправедливих” знижок у цінах продуктів, які вони купують. Власники мілких магазинів шукали захисту у Конгресу і отримали його.

Розділ 3 Закону Клейтона оголошує протизаконними акти продажу (або здачі в оренду), обумовлені забороною звертатись до послуг іншого продавця у тих випадках, коли це “може потягнути за собою істотне послаблення конкуренції або створення передумов для виникнення монополії. Ця стаття закону була застосована зокрема, щоб відгородити користувачів від вимог копіювальних фірм купувати папір виключно у них (зв’язуючий контракт) і щоб пересікти вимоги компанії, що виробляє бензин і деякі запчастини до автомобілів, продавати на бензоколонках не тільки бензин, що виробляється нею, а й її шини і акумулятори (ексклюзивний договір)[8] .

Дію розділу 3 Закону Клейтона можна проілюструвати такою схемою[9] :

Розділ 7 Закону Клейтона забороняє злиття або купівлю “у будь-якій області комерції або в будь-якій частині країни у тих випадках, коли це може спричинити вагоме послаблення конкуренції або створення передумов для виникнення монополій”[10] .

Можна виділити наступні типи злиття компаній[11] :

Тип злиття

Опис

Приклади

Горизонтальне

Між конкурентами

Один виробник автомобілів зливається з іншим

Вертикальне

Між продавцем і споживачем

Видобувач нафти зливається з виробником бензину

Конгломерат

Між двома не зв’язаними напряму бізнесменами

Компанія, що випускає цукерки, зливається з компанією, що виробляє вітальні картки

Хоча Закон Клейтона характеризується більшою у порівнянні з Законом Шермана визначеністю у відношенні практичних дій, тим не менше він залишає за судами рішення про те, в яких випадках згадані дії швидш за все сприяють послабленню конкуренції. Як і у випадку із Законом Шермана, норми оцінки протизаконності поведінки на основі Закону Клейтона змінювалися протягом часу[12] .

Ще у часи обговорення проекту Закону Клейтона у США постало питання про створення державного органу, до завдань якого входило б здійснення державного контролю за застосуванням та дотриманням антитрестівського законодавства. Ним стала Федеральна Торгова Комісія (ФТК). Закон про ФТК був прийнятий 26 вересня 1914 р., тобто маже водночас із Законом Клейтона (15 жовтня 1914 р.).

Головне завдання ФТК запобігати діяльності людей, товариств або корпорацій, які використовують нечесні методи конкуренції в торгівлі шляхом подання позову до них.

Комісії надані певні повноваження. Ось кілька з них

- збирати та зберігати інформацію про дотримання законодавства про конкуренцію;

- у випадку подання позову від імені США проводити розслідування;

- за вказівкою президента або за заявою генерального прокурора проводити розслідування антиконкурентної діяльності;

- розробляти правила, необхідні для застосування Закону про ФТК.

Закон про ФТК передбачає юридичну відповідальність за створення навмисного або з недбалості якихось перепон для діяльності комісії.

У Міністерстві юстиції США діє Управління з антитрестівської діяльності, що здійснює аналітичну роботу в галузі конкуренції та монополізму, облік інформації, подання позовів до порушників тощо.

Закон Шермана, Закон Клейтона, Закон про ФТК є засадовими у законодавстві США про конкуренцію та монополізм. На їх підставі органи виконавчої влади змогли створити в економіці атмосферу врівноваженої конкуренції, в якій одночасно функціонують суб’єкти господарської діяльності, які репрезентують надвеликий, великий, середній бізнес та сотні тисяч представників малого бізнесу[13] .

§3. Антимонопольне законодавство європейських країн

Вперше юридичні засоби у боротьбі з негативними проявами конкуренції почали використовувати у Франції . Тут раніше, ніж в інших країнах, концентрація капіталу досягла розмірів, що дозволили негативним проявам у господарській діяльності стати чинником, який гальмує розвиток економіки. Спеціальне законодавство у цій галузі було ще відсутнє. Французькі суди використовували для цієї мети статтю 1382 Цивільного кодексу Франції, згідно з якою всіляка навмисна дія, що заподіяла збиток іншому суб’єкту, зобов’язує виконавця до відшкодування завданого збитку. Оскільки у статті не йшлося про боротьбу з непорядною конкуренцією, французькій судовій практиці довелося стати на шлях власної правотворчості та розробити поняття “зловживання правом”, що дозволило непорядні конкурентні дії вважати порушенням чужого суб’єктивного права.

Межа між правомірними і неправомірними діями перебуває там, де право на вільне проведення господарської діяльності одного суб’єкта переходить у зловживання та порушення аналогічного права іншого суб’єкта.

Наведеної теоретичної конструкції дотримується сучасне французьке законодавство про конкурентну та антимонопольну практику. Так, в Ордонансі № 86-1243 від 1 грудня 1986 року “Про свободу цін та конкуренції” є спеціальний розділ “Про антиконкурентну практику”. Стаття 7 цього нормативного акту забороняє узгоджену діяльність, угоди, спілки або коаліції, якщо вони мають на меті або можуть стати перепоною, обмежити або порушити конкуренцію на ринку у разі, якщо вони:

- обмежують доступ інших підприємств або обмежують свободу їх конкуренції;

- стають перепоною встановленню вільних ринкових цін, штучно викликають їх зростання або падіння;

- обмежують або ставлять під контроль виробництво, ринки збуту, капіталовкладення або технічний прогрес;

- призводять до розподілу ринків збуту або постачання.

На цих же умовах одному підприємству або групі підприємств забороняється зловживати:

- домінуючим становище на ринку якого-небудь товару;

- економічною залежністю, в якій знаходиться клієнт або постачальник, що не дозволяє користуватися правом вибору.

Такі дії є протиправними. До них закон відносить відмову у продажу, у примушуванні до так званого зв’язаного продажу (див. схему 4).

Французьке законодавство надає державним органам широкі повноваження щодо оперативного впливу на антиконкурентну діяльність на ринках будь-яких товарів.

Шляхом рецепції французького законодавства пішло законодавство більшості західноєвропейських країн (Італія , Бельгія , Голландія та ін.).

Важливою ознакою, яка дозволяє кваліфікувати господарську діяльність як антиконкурентну, в європейських країнах вважається домінуюче становище на ринку певного товару. Так у Франції підприємство вважається монополістом, коли воно займає домінуюче становище на одній чверті ринку відповідного товару, у Німеччині – до третини ринку товару або не менше ніж дві третини загального обсягу обігу цього товару на ринку. В Англії для визначення монопольного становища використовується система так званих простих та складних часток. Проста частка використовується для визначення частки домінуючого становища однієї або груп компаній, що контролюють чверть якогось товару або послуг на ринку, а складною є та ж сама проста частка, але яка застосовується до непов’язаних між собою компаній.

Суб’єкти господарської діяльності, що займають домінуюче становище на ринку, зобов’язані надавати державним органам додаткові звітні відомості про свою діяльність, вони можуть притягатися до відповідальності (грошові штрафи, кримінальна відповідальність, повна або часткова заборона діяльності, повне відшкодування збитків та ін.).

У національно-правових системах зарубіжних країн відокремлюють організаційно-правову та договірно-правову, колективну та індивідуальну, договірну та позадоговірну тощо антиконкурентну практику[14] .

Індивідуальна антиконкурентна практика передбачає пануюче становище суб’єкта на ринку якогось товару (послуги). При укладанні угод воно виявляється в тому , що такий суб’єкт прагне включити до них умови, що погіршують становище конкурентів і тим самим обмежують свободу їх підприємницької діяльності (виключні умови угоди).

Виключне становище у європейському антимонопольному законодавстві займає захист прав споживачів. Норми права, які захищають права споживачів являють собою третю ланку, що замикає відносини між виробниками та споживачами. Перші дві ланки – це конкурентне та антимонопольне законодавство. Вони настільки пов’язані між собою, що можна говорити про їх єдність (див. таблицю 2).

Види законодавства

Мета

Права споживачів

Норми права, метою яких є захист прав споживачів як більш слабкої сторони у відносинах з виробниками

Конкурентне право

розвиток суперництва між виробниками за більш вигідні умови виробництва та продажу товарів, надання послуг тощо

Антимоно­польне право

Норми права, метою яких є забезпечення безперешкодного вибору та втілення заохочуваної законодавством господарської діяльності

Таблиця 2 Види законодавства, яке регулює конкуренцію та монополізм у зарубіжних країнах.

Наведене розмежування між нормами, як ,проте, й будь-яка інша класифікація, є умовним, оскільки не дає повного уявлення про характер взаємозв’язку між ними.

Законодавство більшості європейських країн відрізняє споживачів, що діють у виробничій сфері, від кінцевих споживачів (сфера особистого споживання) за ознакою здійснення першими господарської комерційної діяльності. Так, у статті 12 англійського Закону про непорядні угоди 1977р. йдеться про те, що в угоді сторона “виступає як споживач щодо іншої сторони”, якщо вона в ході виконання угоди не здійснює комерційної діяльності, а інша сторона, навпаки, здійснює комерційну діяльність.

У законодавстві інших європейських країн споживач також визначається як непрофесіонал, що придбаває товари для особистого, але не виробничого споживання. У § 6 закону Німеччини “Про право відмови від угоди укладеної “на ходу”, та від інших угод такого самого штибу” від 16 січня 1986 р., наприклад, йдеться про те, що положення цього Закону не застосовуються, “якщо покупець укладає угоду в процесі здійснення своєї підприємницької діяльності або інша сторона діє поза рамками підприємницької діяльності”. Цей самий принцип закріплений і у § 24 Закону Німеччини “Про загальні умови угод” від 9 грудня 1979 р., в якому йдеться про те, що правила § 2, 10, 11, 12 не розповсюджується на загальні умови угод, що укладаються комерсантом, якщо “угода стосується здійснення його торгівельного промислу”.

Державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм в європейських країнах організований за двома схемами. В одних країнах передбачаються обов’язки суб’єктів господарської діяльності повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, що містять обмеження конкуренції (нотифікації), а в окремих випадках і реєструвати їх у спеціальних реєстрах, щоб споживачі та конкуренти за необхідності мали змогу з ними ознайомитися. Це Німеччина, Голландія, Австрія, Англія, Швеція та деякі інші. В інших країнах (Франція, Бельгія, Швейцарія ) законодавство передбачає обов’язкове сповіщення про угоди, що містять обмежувальну практику, лишень у випадках, коли справа заторкує зацікавлену сторону або безпосередньо державний орган, який здійснює контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм.

У всіх європейський країнах діють спеціальні державні органи, до завдань яких входить забезпечення контролю за дотриманням законодавства у галузі конкуренції та монополізму. Наприклад, в Англії – це Відомство генерального директора з питань сумлінної торгівлі, у Франції – Міністерство у справах споживачів та Рада з конкуренції, в Австрії – Федеральна економічна палата.

Розгляд справ про порушення у галузі конкуренції та монополізму, а також захисту справ споживачів здійснюється адміністративними судами, спеціальними судами та загальними (загальноцивільними) судами. Спеціальні суди діють в Англії (Суд у справах обмежувальної практики Великобританії), Швеції (Суд у ринкових справах). У країнах, де суб’єкти господарської діяльності в обов’язковому порядку сповіщають державні органи про угоди, що містять обмежувальну практику, суперечки розглядаються загальними судами, а у країнах, де обов’язкове сповіщення про порушення провадиться з ініціативи зацікавленої сторони або відповідного державного органу, розв’язання суперечок відбувається в адміністративних судах. Якщо одна із сторін не погоджується із рішенням адміністративного суду, вона може оскаржити його у загальному суді.

Крім державних органів, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм, у західних європейських країнах діють асоціації та кооперативи споживачів. Вони провадять освітню роботу серед населення, забезпечують його незалежною інформацією про якість товарів, умови торгівлі тощо[15] .

§4. Антимонопольне законодавство Японії

Засадовим стосовно японського антимонопольного права є Закон Японії “Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод [T7] ”, підготовлений за участю американських експертів відповідно до правових ідей, виражених у Законі Шермана, Законі Клейтона, та Законі про Федеральну торговельну комісію США.

Цей закон визначає діяльність держави щодо запобігання монополізму та розвитку конкуренції. Мета його заборонити приватну монополію, нечесне укладання угод та несправедливі засоби угод, запобігти надмірній конкуренції економічної могутності, виключити нечесне обмеження виробництва, техніки, реалізації, цін та інших засобів, стримування підприємницької діяльності й тим самим спонукати до справедливої та вільної конкуренції, стимулювати прояви підприємницької ініціативи, розвивати підприємницьку діяльність. При цьому під приватною монополією розуміється ситуація, коли підприємець самостійно або за домовленістю з іншими підприємцями обмежує реальну конкуренцію у сфері встановлених торговельних відносин усупереч громадським інтересам за допомогою контролю або усунення яким-небудь засобом інших підприємців. Під нечесним обмежуванням угод розуміється діяльність підприємців (угоди, домовленості тощо) щодо визначення, зберігання або підвищення цін, обмеженням кількості техніки, обладнання, товарів, партнерів за угодами, наслідком чого є обмеження підприємницької діяльності, конкуренції у сфері торгівельних відносин.

Зазначений закон детально визначає ситуації, які оцінюються як монопольні, а також перелік угод, які відносяться до несправедливих (нечесних). Монополією визначається така ситуація, за якої перевищується встановлений державою обсяг випуску певних товарів та послуг, частка одного підприємця перевищує половину ринкового обігу того чи іншого різновиду товарів чи послуг, або частка для двох підприємців разом – відповідно три чверті; ціни на товари та послуги, що надаються цим підприємцем, значно підвищуються або незначно знижуються впродовж значного часу. В останньому випадку встановлюють, чи має місце отримання такого відсотку прибутку, який значно перевищує відсоток прибутку, що визначається державним указом для галузі, до якої належить цей підприємець. Визначають також, чи не завищені витрати керівництва та реалізації у порівнянні із загальноприйнятими у цій сфері підприємницької діяльності.

Для виявлення всіх цих обставин необхідний постійний скрупульозний облік та порівняльний аналіз обсягової інформації державними органами, аналітико-оціночної системи, яка функціонує постійно. Для реалізації вимог цього закону в Японії створений спеціальний державний орган – Комітет по справедливих угодах.

Держава на підставі розглядуваного закону контролює міру монополізму та здійснювані угоди на предмет їх чесності у таких питаннях господарського життя Японії, як міжнародні угоди та договори; створення підприємницьких об’єднань; володіння акціями; сумісництво службових осіб, об’єднання та злиття компаній; успадкування підприємницьких справ; угоди про підвищення цін; відшкодування збитків, заподіяних приватною монополією або нечесною угодою.

Законодавством Японії визначені також випадки, коли розглядуваний закон не застосовується або його застосування обмежене. Перш за все це стосується галузей природної монополії: електричної, газової промисловості та ін. Це також стосується і таких дій, які регулюються законами про авторство, патенти, практичне використання винаходів торговельної марки. Обмежується дія проти монопольного закону стосовно депресійних картелів, створюваних для вирівнювання співвідношення попиту і пропозиції, а також раціоналізаторський картелів, мета яких – покращення тактики, підвищення якості, зменшення собівартості, підвищення продуктивності праці.

Комітет по справедливих угодах підлеглий безпосередньо прем’єр-міністру. Закон про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод детально визначає перелік підвідомчих комітету справ, його структуру тощо. До обов’язків Комітету, крім контрольної функції, входять розслідування випадків порушення закону, прийняття рішення про відкриття судового процесу, уплати штрафу.

За порушення антимонопольного законодавства, а також не виконання рішень та вимог Комітету по справедливих угодах і суду законом передбачені для винних осіб покарання у вигляді штрафів та позбавлення волі. Залежно від різновиду злочину штрафи можуть досягати 5 млн. йєн, а позбавлення волі з примусовою працею – 3 років. У випадку подання неправдивої інформації експертом або свідком строк позбавлення волі сягає 10 років. В Японії існує правило подвійного покарання, коли крім винної особи штрафом карають і юридичну особу, чиї інтереси репрезентує винний[16] .

§5. Антимонопольне законодавство країн Східної Європи та Китаю

З практичної точки зору цікавим є й досвід розробки за останні 10 років антимонопольного законодавства у низці країн Східної Європи до переходу їх до змішаної економіки [T8] . Вони великою мірою врахували досвід США і Японії, але мали й свою специфіку.

Однією з найбільш розвинених серед них була Чехословаччина . Вжиття республіканськими органами управління цілеспрямованих заходів щодо сприяння розвиткові економічної змагальності було закріплене у Законі ЧСФР про державне підприємство: “1. Соціалістична держава відповідно до своїх організаційно-господарських функцій створює умови для виробничої діяльності підприємств, і перш за все за виданням загальних правових норм, і зокрема: … ж) вживає протимонопольні заходи і встановлює правила господарського змагання” На доповнення до цього 30 січня 1991 року Федеральні збори Чеської і Словацької Республік прийняли Закон “Про охорону економічного змагання”, в якому спеціальний розділ присвячений управлінню економічним змаганням.

Мета цього закону полягає в охороні економічного змагання та створенні умов для подальшого його розвитку, протидії виникнення та збереження монопольного чи домінуючого становища юридичних та фізичних осіб в їхній підприємницькій діяльності, якщо вона перешкоджає або обмежує економічне змагання у країні.

Зазначений закон регулював порядок укладання картельних угод з точки зору протидії економічному змаганню, порядок укладання угод про об’єднання підприємств, ситуацію монопольного на ринку. Він визначав також державні органи, які контролюють і забезпечують дотримання антимонопольного законодавства – Федеральне управління економічного змагання, Управління економічного змагання Чеської республіки, Управління Словацької Республіки для захисту від обмеження та недопущення змагання.

До компетенції управлінь входили перевірка схвалених угод про злиття монопольного і домінуючого становища підприємств; дозвіл вилучень із заборон і встановлення контролю над ними; реалізація рішень про скасування дозволених вилучень; припинення угод, зокрема угод про об’єднання, якщо вони суперечать закону; вживання щодо поданих справ попередніх заходів; встановлення підприємствам грошових штрафів та ін.

В Угорщині 1984 року замість Закону від 1923 року про непорядну конкуренцію було прийнято Закон “Про заборону непорядної господарської діяльності”

Відповідно до цього закону юридичним і приватним особам заборонялося здійснювати господарську діяльність способом, який порушує законні інтереси конкурентів та споживачів Тут малися на увазі заборони:

- на непорядну конкуренцію (порушення доброї репутації конкурента, вилучення товару з обігу з метою впливу на ціну тощо);

- на обмеження господарської конкуренції (визначення цін та розподіл ринку, застосування незрівнянно нижчих цін порівняно з діючими цінами на однакові або подібні товари);

- на зловживання перевагою сил у галузі господарства (змова у договірних відносинах необгрунтованої переваги, вплив на іншу сторону з метою нездійснення нею своїх законних претензій, вплив на господарські рішення конкурента з метою отримання необгрунтованої переваги);

- на введення споживача в оману щодо властивостей та якості товару;

- на продаж товару з примусовим асортиментом.

Усі суперечки, що улягають цьому закону, були підсудні обласному (столичному) суду. Суд міг ухвалити рішення про зупинення порушником дій, надання задоволення постраждалій стороні у вигляді заяви про знищення товару, виготовленого шляхом правопорушення, відшкодування збитків потерпілому, стягнення штрафів.

Контроль за дотриманням цього закону покладався на міністерство, яке здійснює нагляд за ринками (орган, що мав загальнодержавну компетенцію). Це міністерство мало право забороняти продовження якої-небудь дії, що порушує закон.

В Югославії конкурентні відносини регулювалися відповідно до Закону “Про боротьбу з непорядною конкуренцією та монополістичними угодами” від 24 квітня 1974 року (у редакцій Закону від 26 квітня 1989 року).

Цим законом регулювалися дії, що являють собою непорядну конкуренцію та монополістичні угоди, дії, націлені на досягнення та використання монопольного становища, а також заходи захисту від таких дій. Закон охоплював сфери торгівлі, виробництва, реклами та ін. У ньому містився перелік протиправних дій, складений з 18 пунктів. Серед них:

- дії стосовно споживача;

- неправдиві твердження стосовно конкурента;

- вплив на конкурентів через розторгнення, невиконання господарських угод, ділових зв’язків, маніпуляція цінами на товари;

- приваблювання покупців шляхом надання премій або інших переваг, що перевищують вартість звичайних рекламних премій та пільг.

У Законі було дано перелік угод, які визнавалися монополістичними, перелік дій щодо досягнення й використання монопольного становища.

Всі протизаконні дії спричиняли настання юридичної відповідальності. Серед вживаних заходів можна відзначити заборону подальших актів непорядної конкуренції, усунення стану, створеного цими актами, відшкодування завданої шкоди, визнання недійсними угод, грошові штрафи, конфіскації, заборону на певну господарську діяльність.

У Польщі був прийнятий Закон “Про протидію монополістичним діям у народному господарстві” від 28 січня 1987 року. Закон регулював прядок об’єднання господарських одиниць, класифікованих як монополістичні, міри відповідальності за порушення закону.

Функція контролю за забезпечення дотримання антимонопольного закону була покладена на Міністерство фінансів, яке називалося “антимонопольним органом”. При ньому на правах консультативного органу була створена Рада з питань протидії монополістичним діям.

Рішення про визнання тих чи інших дій монополістичними приймав антимонопольний орган. Він мав право заборонити укладання монополістичних угод, вносити протест стосовно об’єднання господарських одиниць, якщо це спричиняло обмеження конкуренції і розвиток монополії, звернутися до засновницького органу про розділ підприємства-монополіста, визначити розмір штрафу за порушення закону.

Тимчасове положення про розгортання та захист конкуренції було прийняте у Китаї (1980 рік).

До початку економічних реформ кінця 70-х – початку 80-х років у Китаї існувала монополія зовнішньої торгівлі. Монопольне право на здійснення зовнішньоторгових операцій мало Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків. У процесі реформ проведена децентралізація зовнішньоекономічних зв’язків. Провінційним та іншим місцевим органам надане право створювати свої зовнішньоекономічні компанії. Першими вступили в конкуренцію зовнішньоторговельні компанії, створені при інших міністерствах і комітетах держради Китаю. В експериментальному порядку правом безпосереднього ведення зовнішньоторговельної діяльності були наділені понад 150 державних промислових підприємств. Аналогічне право було надане науково-технічним фірмам. Такого роду антимонопольні заходи сприяли розвитку конкуренції в Китаї[17] .


III. Демонополізація економіки України в умовах переходу до ринку

§1. Монопольне становище на ринку та зловживання ним

Функціонування ринкових відносин передбачає створення рівних можливостей для суб’єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів, які потребує споживач.

З конкуренції, що існує в умовах розвинутих товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї “соціалістичний” монополізм народився в умовах досить специфічних форм економічно-організаційного розвитку нашої держави в складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів управління економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її в єдиний народногосподарський комплекс.

Монополізм в нашій державі є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому визначивши у Законі України від 3 серпня 1990 р. “Про економічну самостійність України” мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організація фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію цього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону “Про економічну самостійність України” антимонопольне законодавство.

На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так 18 лютого 1992 р. прийнято Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”[18] , який визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. 26 листопада 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про Антимонопольний комітет України”, доручивши водночас підготувати і подати на розгляд Верховної Ради проект Антимонопольного процесуального кодексу України (Голос України.—1993.— 21грудня). Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначається в даний час Тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року).

Антимонопольне законодавство визначає поняття монопольне становище , під яким розуміється домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Згідно із законодавством України монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару, перевищує 35 відсотків. Разом з тим. рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків.

Саме по собі монопольне становище того або іншого підприємця не визначається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до статті 4 зазначеного закону зловживанням монопольним становищем вважаються:

- нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору;

- обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

- встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

- встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів;

- встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

Зловживання монопольним становищем на ринку складає , одну групу порушень антимонопольного законодавства. Другу групу порушень складають неправомірні угоди між підприємцями. Такими угодами між підприємцями стаття 5 Закону “Про обмеження монополізму та недопушення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” визначає угоди (погоджені дії), спрямовані на:

- встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), скидок; надбавок (доплат), націнок;

- розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації;

- усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

Монопольна діяльність — це не лише дії чи бездіяльність підприємців, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції. Антимонопольне законодавство під органами влади ( управління розуміє органи державного управління, місцеві органи влади і управління, органи управління громадських організацій, а також асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання при виконанні ними функцій управління в межах повноважень, переданих - підприємствами, організаціями, делегованих органами державного управління.

З боку зазначених органів порушення антимонопольного законодавства виявляється в дискримінації підприємців. Дискримінація підприємців органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства, яка включає в себе:

- заборону створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

- примушення підприємців до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

- встановлення заборони на реалізацію товарів із одного регіону республіки в інший;

- надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару:

- обмеження прав підприємців щодо набуття та реалізації товарів;

- встановлення заборон чи обмежень відносно окремий підприємців або груп підприємців.

Дискримінацією підприємців визначається також укладення між органами влади і управління угод, створення структур державного управління або наділення існуючих міністерств, державних комітетів, інших структур державного управління повноваженнями для впровадження вищезазначених дій.

Законодавчими актами України можуть бути встановлені винятки із цих положень з метою забезпечення національної безпеки, оборони суспільних інтересів.

§2. Антимонопольний комітет України

Державна політика у сфері обмеження монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюються уповноваженими на це органами влади і управління. З метою забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган – Антимонопольний комітет України . Основними завданнями. Антимонопольного комітету України є:

- здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

- захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;

- сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки.

Правове становище Антимонопольного комітету України визначено Законами “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” та “Про Антимонопольний комітет України”, а його процесуальна діяльність щодо розгляду справ регламентується згаданими тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України.

Антимонопольний комітет та утворені ним територіальні відділення (у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету[19] .

Антимонопольний з метою розвитку конкуренції має право:

- визначати монопольне становище підприємців на ринку;

- давати підприємцям обов’язкові для виконання розпорядження, про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища;

- давати органам управління обов’язкові для виконання розпорядження про припинення порушень і укладання ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству;

- здійснювати контроль за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації або ліквідації монопольних утворень, а також при придбанні часток (паїв, акцій), що можуть призвести до монопольного становища підприємців на ринку;

- вносити у відповідні органи влади і управління пропозиції щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у разі порушення ними антимонопольного законодавства;

- приймати розпорядження про накладання штрафів;

- звертатися до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушеннями антимонопольного законодавства, в тому числі про визнання недійсними актів органів державної та припинення ними дій, що обмежують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строки розпорядження Антимонопольного комітету, відшкодування збитків, заподіяних порушенням антимонопольного законодавства, вилучення прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства, з інших підстав, передбачених чинним законодавством, а також надсилають до суду протоколи про адміністративні порушення для накладання штрафів на посадових осіб відповідно до чинного законодавства;

- давати рекомендації державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;

- здійснювати дії з метою контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених Верховною Радою України, і у своїй діяльності підзвітний їй і підпорядкований Кабінету Міністрів України[20] .

§3. Відп овідальність за порушення антимонопольного законодавства

Питанням відповідальності за порушення антимонопольного законодавства присвячений розділ V Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, а також деякі окремі статті як зазначеного Закону, так і Закону “Про Антимонопольний комітет України”.

Загалом, виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства, можна виділити такі види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності:

- майнова відповідальність як санкція за порушення антимонопольного законодавства (в тому числі — за зловживання монопольним становищем на ринку, укладання неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію) передбачена статтею 19 Закону “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” у формі штрафу , що накладається на підприємців — юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх обчислення залежать від виду порушення. Крім того ст. 21 зазначеного Закону встановлена майнова відповідальність у вигляді стягнення до державного бюджету прибутку , незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства (зловживання монопольним становищем, неправомірних угод між підприємцями та недобросовісної конкуренції), а за статтею 22 цього Закону — у вигляді відшкодування збитків , заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією;

- оперативно-господарські санкції за порушення антимонопольного законодавства можуть застосовуватися як самим Антимонопольним комітетом (примусовий поділ монопольних утворень), так і відповідними органами влади і управління (скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності).

У випадках, коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку. Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти постанову про примусовий поділ монопольних утворень. Зазначена санкція не застосовується у випадках неможливості організаційного або територіального виокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, а також наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової, продукції підприємства (об'єднання тощо) складає менше ЗО відсотків.

Скасування ліцензій здійснюється органами, зазначеними в Положенні про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на окремі види діяльності, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 17 травня 1994[21] , за поданням, внесеним Антимонопольним комітетом.

Статтею 19 Закону “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” передбачено, що Антимонопольний комітет може накладати штрафи на підприємців за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновлення початкового стану або зміну угод, що суперечать зазначеному Закону, а також за неподання, несвоєчасне подання інформації або подання завідомо недостовірних даних Антимонопольному комітету.

України у межах компетенції розглядаються органами чи посадовими особами:

- Антимонопольним Комітетом;

- постійно діючою адміністративною колегією;

- тимчасовою адміністративною колегією;

- державним уповноваженим;

- головою відділення територіального відділення Антимонопольного Комітету.

Справи про порушення антимонопольного законодавства України розглядаються на підставі заяв підприємців, органів влади і управління, громадських об’єднань, громадян, а також у разі виявлення безпосередньо службовцем Комітету чи відділення ознак порушення.

Рішення у справах про порушення антимонопольного законодавства можуть бути оскаржені до суду або арбітражного суду [22] .

Висновки [T9]

Як бачимо, антимонопольне законодавство посідає значне місце в економіці та господарському праві як один із способів державного регулювання економіки, а саме обмеження утворення монополій, використання ними монопольної влади, а також недопущення незаконних дій у конкурентній боротьбі.

З фактів та досліджень, наведених у першому розділі, можна зробити висновок, що монополії можуть негативно впливати на ціноутворення, створювати перешкоди конкуренції. Як видно з першого розділу, після свого створення (причиною чого можуть бути патенти на виключне право, володіння рідкісними ресурсами чи державна воля) монополії прагнуть якнайшвидше використати цю можливість, регулюючи обсяг випуску, встановлюючи цінову дискримінацію, або штучно знижуючи ціни. Це все негативно впливає на конкуренцію і збільшує суспільні видатки. Такі тендденції в економіці призвели до виникнення антимонопольного законодавства. Проте, з іншої сторони, монополії сприяють НТП, так як здатні виділяти значно більші кошти на асигнування у цій галузі. Крім того мають місце і природні монополії, які зменшують витрати суспільства. Антимонопольне законодавство повинно враховувати ці обставини.

Порівнюючи норми антимонопольного законодавства різних країн, рано чи пізно стикаєшся з фактом, що вони характеризуються значною схожістю. Це говорить про те, що в світі спостерігається загальна тенденція щодо врегулювання монополій, а також, що багато норм антимонопольного законодавства одних країн запозичені у інших. Для прикладу, багато краін світу запозичили основні положення антимонопольного законодавства у США. Проте кожна країна має свої особливості, що й відбилося на їх антимонопольному законодавстві. Зокрема значно різняться органи забезпечення його дотримання, частка ринку, яку повинна охоплювати компанія, щоб вона стала монополією.

В Україні, на відміну від інших країн, виникли “соціалістичні” монополії ще за часів СРСР. Тому антимонопольне законодавство України має свої особливості. Свій розвиток воно почало із прийняттям Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” 18 лютого 1992р, в якому викладено суть і основні принципи антимонопольного регулювання. Цей закон, а також Закон України “Про Антимонопольний комітет України” визначають правовий статус Антимонопольного комітету України як спеціального органу, який забезпечує контроль за дотриманням антимонопольного законодавства. Слід відзначити, що антимонопольне законодавство Украіни є подібним то світового і відстоює основні принципи світового антимонопольного врегулювання.


Список [T10] літератури

1. Закон України “Про Антимонопольний комітет України” // Відомості Верховної Ради України 1993, №50, ст.472

2. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” від 18 лютого 1992р. // Відомості Верховної Ради України – № 21 – ст. 296

3. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”

4. Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ: Ділова Україна, 1996. – 352 с.

5. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів – К.: Вентурі, 1996 – 228 с.

6. Кузьмин [T11] Р.И. Хозяйственное право Японии: проблемы, теории и практики: Препринт доклада Института экономико-правовых исследований АН Украины. – Донецк, 1993. – 32 с.

7. Гражданское [T12] и торговое право капиталистических государств: учебник – М., 1993 – с.178-186.

8. Сухотин О.В., Богачев В.Н. и др. Монополизм и антимонопольная политика - М., 1994. - с. 175-178

9. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 – 864 с.

10. Barnes, James A. Law For Business / T. M. Dworkin Ed 4th – Homewood; Boston IRWIN, 1991, 908 m.p.


[1] Див Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 с.208

[2] Див Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 с.249

[3] Трести – це організації, що реально існували, функціонували подібно до холдингових компаній, тобто компаній, що володіють частиною акціонерного капіталу або мають долі у власності інших. У якості суб’єкта, що має законний характер трести перестали існувати в кінці минулого століття, але збереглись в терміні “антитрестівський”

[4] Див. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 с.252-256

[5] Див. Barnes, James A. Law For Business / T. M. Dworkin Ed 4th – Homewood; Boston IRWIN, 1991 908 m.p. p. 835

[6] Див. Barnes, James A. Law For Business / T. M. Dworkin Ed 4th – Homewood; Boston IRWIN, 1991 908 m.p. p. 843

[7] Barnes, James A. Law For Business / T. M. Dworkin Ed 4th – Homewood; Boston IRWIN, 1991, 908 m.p. p.851

[8] Див. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 – с257

[9] 3. Barnes, James A. Law For Business / T. M. Dworkin Ed 4th – Homewood; Boston IRWIN, 1991, 908 m.p. p. 844

[10] Див. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 – с. 257

[11] Див. Barnes, James A. Law For Business / T. M. Dworkin Ed 4th – Homewood; Boston IRWIN, 1991, 908 m.p. p. 848

[12] Див. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 – с. 257

[13] Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ: Ділова Україна, 1996. – 352 с. – с. 276

[14] Сухотин О.В., Богачев В.Н. и др. Монополизм и антимонопольная политика – М., 1994. – с. 175-178

[15] Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ: Ділова Україна, 1996 с.275-289

[16] Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ: Ділова Україна, 1996 с.288-290

[17] Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ: Ділова Україна, 1996с.290-297

[18] Відомості Верховної Ради України – 1992. – №21 – Ст.296

[19] Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів – К.: Вентурі, 1996 – c.247-251

[20] Закон України “Про Антимонопольний комітет України”// Відомості Верховної Ради України 1993, №50, ст.472

[21] Урядовий кур'єр – 1994. – 2 червня

[22] Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів – К.: Вентурі, 1996 – с.253-258.

[T1] Актуальність теми; місце теми в курсі мікро- і макроекономіки; зв’язки з окремими темами; мета, завдання, поставлені при написанні курсової роботи (через призму яких питань ця мете досягається); методологічна основа курсової роботи, закони, принципи наукового пізнання, інф-освітня база.

[U2] Актуальність теми

[U3] місце теми в курсі мікро- і макроекономіки

[U4] зв’язки з окремими темами

[U5] мета, завдання, поставлені при написанні курсової роботи (через призму яких питань ця мета досягається);

[U6] методологічна основа курсової роботи

[T7] Закон о запрещении частной монополии и обеспечении честных сделок № 54 от 14 апреля 1947 г. С изменениями и дополнениями 1953 г., 1977 г. Наведено за: Кузьмин Р.И. Хозяйственноє право Японии: проблемы, теории и практики: Препринт доклада Института экономико-правовых исследований АН Украины. – Донецк, 1993. – 32 с.

[T8] Мамутов В.К. Антимонопольное регулирование за рубежом // Экономико-правовые проблемы состязательности. – Киев, 1994 с.43 – 53.

[T9] По кожному розділу

[T10] мін. 13

[T11] Ліве

[T12] Ліве