регистрация / вход

Необхідна оборона за кримінальним кодексом

Курсова робота Необхідна оборона за кримінальним кодексом Вступ Розділ 1 Загальна характеристика обставин, що виключають злочинність діяння Роздiл 2

Курсова робота

Необхідна оборона за кримінальним кодексом


Вступ

Розділ 1

Загальна характеристика обставин, що виключають злочинність діяння

Роздiл 2

Загальна характеристика необхiдно ї оборони

Роздiл З

Уявна оборона

Висновок

Список Використаної літератури


Вступ

3 прийняттямКримінальногоКодексуУкраїни 5 квітня 2001 рокузаконодавецьвмістивцілунизкуновихнорм, яківиключаютьзлочинністьдіянняівиділившиїхвокремийрозділ, вказавтимсамимнаїхвиключністьіважливістьдлякримінальногоправа. За деяких обставин діяння за своїми зовнішніми рисами, особливо за заподіяною шкодою, схожі на злочин, насправді не є суспільно небезпечними і протиправними. Такі діяння, за наявності обставин, передбачених законом, не е злочином, а особа, яка їх вчинила, не підлягає кримінальній відповідальності.

Вивчення і аналіз теми "Обставини, що виключають злочинність діяння" необхідне не лише для того, щоб правильно застосувати законодавство на практиці, але перш за все для того, щоб правомірно діяти, якщо виникне небезпечна ситуація.

Позиція, яка існувала раніше, полягала в тому, що захист від суспільно небезпечних посягань є завданням лише правоохоронних органів, не виправдала себе. В країні зросла кількість злочинів, злочинність вийшла з-під контролю правоохоронних органів,майже відсутні гарантії безпеки громадян.Тому законодавець наділив звичайних громадян правами по боротьбі із злочинністю, надавши гарантії щодо їх використання. Однією з таких важливих гарантій є право громадян на необхідну оборону.

В цілому ж діяння, передбачені розділом "Обставини, що виключають злочинність діяння" близько межують із злочинами, що часто призводить до неправильної кваліфікації, і як наслідок – до неправомірного засудження особи, яка таке діяння вчинила. Тому важливим є вивчення всіх закономірностей і особливостей норм, передбачених цим розділом і виявлення їх характерних ознак. Особливої актуальності ця проблема набуває щодо необхідної оборни – обставина, яка вже тривалий час відома кримінальному законодавству та, мабуть, найпоширеніша на практиці.

Розділ 1

Загальна характеристика обставин, що виключають злочинність діяння

За деяких обставин діяння за своїми зовнішніми рисами, особливо за заподіяною шкодою, схожі на злочинні, проте насправді не є суспільно небезпечними та протиправними, а навіть - суспільно корисними. Такі діяння передбачені розділом VIII КК України як обставини, що виключаютьзлочинність діяння. Виділення таких обставин в окремий розділ чинного КК зумовлене тим, що діяння, вчинені за таких обставин, не тільки не представляють суспільної небезпеки, а й являються суспільно корисними. Тому діяння, які позбавлені суспільної небезпеки, які хоч і заподіюють шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам, не визнаються злочинними. Крім того, ці діяння виступають ефективним засобом попередження суспільно небезпечної поведінки і, особливо, її злочинних проявів, оскільки вони попереджувально діють на тих осіб, які здатні порушити закон.

В теорії кримінального права виникають суперечки щодо видів обставин, що виключають злочинність діяння. КК України 1960 року невиправдано обмежував їх коло, включаючи лише необхідну оборону, крайню необхідність та затримання злочинця, яке за своїми правовими наслідками прирівнювалось до необхідної оборони. У чинному КК України 2001 рокуокрім вищевказаних обставин, передбачені також уявна оборона (ст. 37),фізичний або психічний примус (ст.40), виконання наказу чи розпорядження (ст.41), діяння, пов'язане з ризиком (ст.42), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.43).

В теорії кримінального права до обставин, що виключають злочинність діяння, відносять непереборну силу, випадок (казус), помилку суб'єкта,неправомiрну поведiнку потершлого, здiйснення свого права, згоду потерпiлого. На думку Ю. В. Баулiна, в цих випадках вiдсутня об’єктивна або суб’єктивна сторона злочину, а оскiльки один з елементiв складу элочину вiдсутнiй, то виключасться кримiнальна вiдповiдальнiсть особи. Вiн вважає, що при видiленнi кола обставин, що виключають злочиннiсть дiяння «…слiд керуватися не лише вiдсутнiстю одного iз структурних елементiв складу злочину, але й тим, що це такi вольовi i свiдомi вчинки людини, якi за своїм соцiально-полiтичним змiстом i юридичною характеристикою свiдчили б про вiдсутнiсть злочину в цiлому.»

Як вiдомо, злочини як i iншi правопорушення, характеризуються тiсним зв’язком суспiльної небезпеки i протиправностi дiяння. Злочином є передбачене КК України суспiльно небезпечне, винне дiяння (дiя або бездiяльнiсть), вчинене суб’єктом злочину. Суспiльна небезпека є соцiально-полiтичною характе- ристикою злочину, а протиправнiсть — юридичне вираження цiєї властивостi. Тому, вiдношення мiж суспiльною небезпекою i його протиправнiстю можна охарактеризувати як спiввiдношення мiж соцiально полiтичним змiстом злочину i його правовою формою. Тому, в якостi пiдстав, якi виключають злочиннiсть дiяння, можуть виступати такi вчинки людини, якi характеризуються iншим (по вiдношенню до злочину) соцiально-полiтичним змiстом при такiй юридичнiй формi, чи при iншiй, але з одним i тим же змiстом. Такi вчинки можуть вiдрiзнятися вiд злочинiв як змiстом самого дiяння, так i юридичною формою одночасно. Ю.В. Баулiн вважає, що обставини, якi виключають злочиннiсть дiяння, можуть свiдчити про вiдсутнiсть або соцiально-полiтичного змiсту злочину (ступiнь суспiльної небезпеки ) або його юридичної форми (кримiнальна протиправнiсть), або про вiдсутнiсть i одного i другого.

На думку iнших авторiв, фiзичний примус, непереборна сила, виконання законного наказу, заподiяння шкоди неосудним не виключають суспiльно небезпеки дiяння, оскiльки вони втрачають ознаки злочину не в зв’язку з вiдсутнiстю його матерiальної ознаки, а внаслiдок того, що в них не виражасться негативне вiдношення особи до iнтересiв суспiльства. Так, Г.В. Бушусв дотримусться тiс точки зору, що такi дiяння хоча i не перестають бути суспiльно небезпечними, проте виключають кримiнальну вiдпоВiдальнiсть особи, яка вчинила таке дiяння, в зв’язку з вiдсутнiстю в ньому одного iз суб’сктивних ознак складу злочину. М.Й. Коржанський обгрунтовує невизнання iнших обставин такими, що виключають злочиннiсть дiяння тим, що вони не передбаченi чинним законодавством, мають iншу юридичну природу i не мають зовнiшньої подiбностi iз злочином.

Роздiл VIII КК України дає вичерпний перелiк обставин, якi виключають злочиннiсть дiяння, а, отже, є правомiрними. До них вiдносяться: необхiдна оборона, уявна оборона, крайня необхiднiсть, затримання особи, яка вчинила злочин, дiяння, пов’язане з ризиком, фiзичний або психiчний примус, виконання наказу або розпорядження, виконання спецiального завдання з попередження чи розкриття злочинної дiяльностi органiзованої групи чи злочинної органiзацiї.

Г.В. Бушуєв вважає, що лише необхiдна оборона, крайня необхiднiсть i дiяння, вчиненi з метою затримання злочинця за своєю правовою природою вiдрiзняються вiд iнших обставин, якi виключають злочиннiсть дiяння, тим, що вони не тiльки формально не є протиправними (не мiстять складу злочину), але й не представляють суспiльної небезпеки (не мiстять матеріальної ознаки злочину). Бiльше того, вони за своєю соцiальною суттю суспiльно кориснi, оскiльки усувають небезпеку, яка загрожус правоохоронюваним iнтересам громадян, iнтересам суспiльства або держави. Цiєї ознаки позбавленi iншi обставини, з наявнiстю яких особа звiльнясться вiд кримiнальної вiдповiдальностi i покарання. В такому випадку у вчиненому завжди повиннi бути встановленi ознаки вiдповiдного злочину, а потiм, при наявностi, передбачених в законi умов, що характеризують вчинене дiяння чи особу, компетентнi державнi органи вправi, а в випадках, передбачених законно-давством, повиннi звiльнити особу вiд кримiнальної вiдповiдальностi. Таке звiльнення може бути факультативним чи обов’язковим (наприклад, коли минули строки давностi).

Вiднесення до обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, буде правомiрним лише тодi, коли всi цi обставини мають якийсь загальний, притаманний лише їм критерiй. Цей критерiй виявлясться в тому, що вчинене особою за цих умов дiяння, зовнiшньо подiбне до злочину, не тiльки не може бути визнано суспiльно небезпечним i протиправним, але, навпаки, є суспiльно корисним i правомiрним, оскiльки сприяє охоронi правопорядку чи правильному здiйсненню функцiй державних органiв, суспiльно корисної дiяльностi. Тому суспільна кориснiсть i правомiрнiсть вчиненого -- це ознака, яка дозволяє вiднести те чи iнше дiяння в групу обставин, що виключають злочиннiсть дiяння.

Обставини, що виключають злочиннiсть дiяння, характеризуються спiльними ознаками. Перша з цих ознак полягає в тому, що дiяння являють собою свідоміі вольовi вчинки людини у формi дії або бездiяльностi Так, однi дiяння можуть вчинятися лише шляхом активної поведiнки. Це необхiдна оборона, уявна оборона, крайня необхiднiсть, затримання особи, яка вчинила злочин. Iншi дiяння можуть бути вчиненi як шляхом дiй, так i бездiяльностi. Подiбнi дiяння можуть бути виправданi лише в тому разi, якщо вони викликаються винятковими подiями, процесами або дiями людей, тобто певними пiдставами, якi i обгрунтовують необхiднiсть здiйснення вчинку, пов’язаного iз заподiянням шкоди. Так, iз вказiвки закону на те, що необхiдна оборона можлива проти суспiльно небезпечного дiяння, випливає, що вона недопустима проти дiй осiб, якi не є суспiльно небезпечними. Крайня необхiднiсть виражасться в заподiяннi шкоди рiзним правоохоронюванимiнтересам, тому її пiдставою виступас небезпека, що загрожує, яку неможливо усунути за допомогою iнших засобiв.

Друга ознака обставин, що виключають злочиннiсть дiяння — це зовнiшня схожiсть фактичних, видимих ознак здiйсненого вчинку i вiдповiдного злочину. Так, позбавлення життя при необхiднiй оборонi зовнiшньо подiбне до вбивства, застосування зброї працiвником мiлiцiї при затриманнi злочинця як перевищення влади. Суть крайньої необхiдностi, на думку С.А. Домахiна, заклю-чається в такiй дiяльностi громадянина, яка спрямована на охорону прав та iнтересiв особи, суспiльства, держави, хоч i шляхом порушення iнших охоронюваних законом iнтересiв, проте менш важливих. При затриманнi особи, яка вчинила злочин, шкода заподiюється з метою затримати злочинця, щоб не дати йому можливостi ухилитися вiд слiдства i суду. Шкода, заподiяна злочинцю при затриманнi, виступас як засiб вiдвернення небезпеки, яка загрожус об’єкту, який пiдлягас захисту, i питання про шкiдливiсть чи користнiсть дiй, якi використовуються з метою затримання элочинця, може бути вирiшене тiльки виходячи iз спiввiдношення цiнностей iнтересiв, що захищаються таiнтересiв, що порушуються.

Про те, що дiяння пiдпадає пiд ознаки дiяння, передбаченого кримiнальним законом, можна говорити, якщо: дiя чи бездiяльнiсть особи спрямована проти об’єкта кримiнальної охорони; вчинене дiяння вiдповiдає фактичним, зовнiшнiм ознакам об’єктивної сторони того чи iншого складу злочину; це дiяння вчинила особа, яка здатна бути суб’єктом цього злочину. І тiльки в тому випадку, коли вчинене дiяння зовнiшньо збiгасться з тим чи iншим злочином, можна говорити про обставини, що виключають злочиннiсть дiяння.

Третя ознака обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, полягає в тому, що вони носять незлочинний_характер, їм властива правомiрнiсть

заподiяння шкоди. Така правомiрнiсь грунтується на вiдповiдностi здiйсненого вчинку, насамперед, приписам КК України а також нормам iншого законодавства — адмiнiстративного, трудового, цивiльного.

Дiяння, пов’язанi з ризиком також є суспiльно корисними, оскiльки вони спрямованi на досягнення значної суспiльно корисної мети навiть при усвiдомленнi особою допустимостi настання небезпечних наслiдкiв у процесi їх професiйної дiяльностi. Виконання наказу чи розпорядження також може бути суспiльно корисним, але лише в таких випадках, коли такий наказ або розпорядження с законними, тобто такими, що входять до повноважень осiб, що їх видають, виданi в належному порядку, виданi вiдповiдною особою.

На думку iнших авторiв, характерними ознаками обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, є:

1) те, що дiї за наявностi таких обставин вчиняються з метою вiдвернути небезпеку заподiяння тяжкої шкоди правоохоронюваним об’сктам;

2) те, що таке вiдвернення вчиняється в одному випадку шляхом заподiяння шкоди тому, хто умисно вчиняс злочин, в iншому шляхом спричинення шкоди одним цiнностям, що охороняються законом, для вiдвернення небезпечної шкоди, що загрожус iншим, бiльш важливим суспiльним цiнностям;

3) те, що дiї, вчиненi за вищевказаних обставин, мають зовнiшню схожiсть з дiями та їх наслiдками, зазначеними в нормах кримiнального закону, як такi, що входять до певного складу злочину;

4) те, що такi дiї за наявностi обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, визнаються правомiрними.

Немас в теорiї кримiнального права i єдностi щодо поняття обставин, що виключають злочиннiсть дiяння. Однi автори вважають, що це передбаченi кримiнальним, а також iншим законодавством i ззовнi схожi зi злочинами суспiльно кориснi (соцiально прийнятнi) i правомiрнi вчинки, якi здiйсненi за наявностi певних пiдстав i виключають суспiльну небезпечнiсть i протиправнiсть дiяння, а тим самим i кримiнальну вiдповiдальнiсть особи зазаподiяну шкоду. Iншi автори пiд обставинами, що виключають злочиннiсть дiяння, розумiють дiяння, якi за своїми зовнiшнiми ознаками мають схожiсть з дiяннями, передбаченими кримiнальним законом як злочин, i якi за певнихумоввважаються правомiрними.

Обставини, що виключають злочиннiсть дiяння, можуть бути класифiкованi за рiзними пiдставами, насамперед, в залежностi вiд юридичної форми тих правомiрних вчинкiв, що тiльки iз зовнiшнього боку пiдпадають пiд ознаки злочинiв. Вiдповiдно до цього обставини, що виключають злочинннiсть дiяння, подiляються на три групи:

1)здiйснення свого права (необхiдна оборона, крайня необхiднiсть, затримання злочинця, виправданий ризик та iншi види здiйснення суб’єктивного права);

2) виконання юридичного обов’язку (виконання закону, виконання наказу, виконання професiйних функцiй та iншi види виконання юридичного обов’язку);

З) використання владних повноважень (застосування сили, спецiальних засобiв та зброї, iнших заходiв примушування).

Така класифiкацiя дозволяс зрозумiти юридичну природу тiєї чи iншої обставини, що виключас злочиннiсть дiяння, а так само вирiшувати питання про суб’єктiв вiдповiдних правомiрних вчинкiв. Крiм того, вона дає можливiсть з’ясувати кримiнально-правовi наслiдки при вiдмовi вiд їх здiйснення, а також виявити, чи порушенi умови здiйснення цих вчинкiв, передбаченi законом.

Ю.В.Баулiн пропонує подiлити обставини, що виключають злочиннiсть дiяння на три групи. Перша група об’єднус ситуацiї вчинення особою дiяння з великим ступенем суспiльної небезпеки, яке, однак з якихось причин (в силу прогалини в кримiнальному законi чи вiдмови держави боротися з подiбними дiяннями за допомогою заходiв кримiнальної вiдповiдальностi) не передбачене кримiнальним законом в якостi злочину. Такi дiяння характеризуються необхiдним з точки зору злочину соцiально-полiтичним змiстом при одночаснiй вiдсутностi належної юридичної форми (кримiнальної протиправностi). Вони

можуть бути передбаченi державою в якості іншого, оскільки одного високого ступеня суспiльно небезпеки дiяння ще недостатньо для визнання його злочином— тут потрiбно враховувати весь комплекс пiдстав і принципiв криміналізаціїдiяння. Оскiльки розглянута група суспiльно небезпечної поведiнки виключає кримiнальну вiдповiдальнiсть, кримiнально-правову заборону, то такi дiяння, на думку Ю.В.Баулiна, є обставинами, що виключають кримiнальну проти-правнiсть. Друга група обставин охоплюс випадки вчинення особою дiяння, яке формально вiдповiдас ознакам вiдповiдної кримiнально-правової заборони, проте за своїм змiстом або зовсiм позбавлене суспiльнї небезпеки, або, яке досягло лише такого її ступеня, який характерний не для элочину, а для iншого правопорушення, наприклад, адмiнiстративного проступка. В якостi такого кримiнальний закон називас малозначнiсть дiяння, яке мiстить об’єктивнi i суб’єктивнi ознаки вiдповiдного элочину, але в силу малозначностi не являє собою необхiдного ступеню суспiльно небезпеки. В цих випадках вчинене вiдповiдас ознакам вiдповiдної юридичної форми, проте характеризується iншим (в порiвняннi iз злочином) соцiально-полiтичним змiстом — вiдсутнiстю чи невисоким ступенем суспiльно небезпеки. Такi обставини, на його думку, виключають суспiльну небезнеку злочинного дiяння. До третьої групи обставин, що виключають кримiнальну вiдповiдальнiсть, потрiбно включати такi суспiльно значимi вчинки, якi, зовнiшньо схожi на злочин, характеризуються позитивним соцiально-полiтичним змiстом i вiдповiдають ознакам юридично форми правомiрної поведiнки. Це суспiльно кориснi i правомiрнi вчинки людини, такi як, зокрема, необхiдна оборона, крайня необхiднiсть, виконання службового обов’язку. Такi вчинки виключають соцiально-полiтичний змiст i юридичну форму не лише злочину, а й будь-якого iншого правопорушення. Тому третя група — це обставини, що виключають i суспiльну небезпеку, i протиправнiсть дiяння.


Роздiл 2

Загальна характеристика необхiдно ї оборони

Інститут необхiдної оборони є одним iз найдавнiших в теорії та практицi кримiнального права. Право на захист жигггя, здоров’я, майна вiд элочинних посягань виникло поряд iз становленням держави i права, змiнюючись

процесi розвитку суспiльства. Право на необхiдну оборону згадується ще в договорах київських князiв Олега та Ігоря з греками 911,945 р.р., в «Руській правдi» Ярослава Мудрого та в бiльш пiзних правових актах. За «Руською правдою» за вбивство, побиття, покалiчення дозволялася кровна помста — батьковi за сина, синовi за батька, братовi за брата. Коли ж помсти не було, тодi платили князевi «віру» рiзних розмiрiв «вiдповiдно до якостi обиди i стану обиженого, за вбивство вiльного чоловiка платили 40, а за княжого — 80 гривень.»

Питанням про iснування права на необхiдну оборону цiкавилися фiлософи та юристи минулого. В епоху середньовiччя необхiдну оборону обгрунтовували Священним Писанням, вбачаючи в нiй релiгiйний обов’язок боротьби з грiхом. Ж.Ж. Руссо в iнститутi необхiдної оборони вбачав повернення людинi її природного права на захист. Конституцiя України встановлює, «що кожен має право захищати своє житгя i здоров’я, життяздоров’я iнших людей вiд протирпавних посягань». Конкретизацiя цього конституцiйного положения знайшла своєвiдображення в ст. 36 КК України яка виступає в якостi гарантiї реалiзацiї права кожної людини на самозахист, захист iнших осiб, державних та суспiльних iнтересiв вiд суспiльно небезпечних посягань. Ст. 36 КК закрiплює двi протилежнi кримiнально правовi категорiї: необхiдна оборона як суспiльно корисна поведiнка того, хто захищається i перевищення меж необхiдної оборони, як дiяння протиправне і таке, що не виключас кримiнальну вiдповiдальнiсть.Право на необхiднуоборону вiд злочинних посягань є не тiльки гарантiєю можливостi захисту для самого громадянина, а й важливим iнструментом кримiнально-правової полiтики держави, вiдповiдно до якої протидiя злочинцям — не виключна прерогатива державних органiв, а й у вiдповiдних випадках може здiйснюватися будь-якою особою. Виходячи iз рiвностi всiх людей перед законом норма про необхiдну оборону повинна дiяти для всiх громадян однаково, незалежно вiд того, чи це їхморальний чи службовий обов’язок. Тому,правом на необхiдну оборону в рiвнiй мiрi володiють як громадяни, такпрацiвники мiлiцiї, iншi службовi особи. Незважаючи на це, до тих, хто при виконаннi своїх службових обов’язкiв використовує зброю, ставляться додатковi вимоги для визнання їх дiй по припиненню злочинних посягань правомiрними. Так, закон України вiд 20 грудня 1990 року «Про мiлiцiю» передбачено право на застосування вогнепальної зброї для захисту громадян вiд нападу, який загрожував їх життю i здоров’ю, для вiдбиття групового або збройного нападу на працiвника мiлiцiї, якщо життю i здоров’ю загрожус небезпека i т.д. Аналiзуючи положения цього закону, можна припустити, що працiвники мiлiцiї, як i громадяни поставленi в гiрше, нiж провопорушник становище. На думку деяких авторiв, працiвник мiлiцiї повинен бути особою недоторканною для злочинця i йому самому слiд приймати рiшення, якi засоби є необхiдними для захисту в конкретнiй ситуацiї i обмеженням при цьому повинен бути лише закон про необхiдну оборону. Питання про застосування зброї громадянами на практицi також вирiшується неоднозначно. Застосування зброї або iнших засобiв чи предметiв не пiдлягас кримiнально-правовiй оцiнцi, якщо таке застосування було зумовлене нападом озброєної особи або групи осiб, а також проти протиправного насильницького вторгнення в житло чи iнше примiщення. З одного боку, придбання з метою захисту звукової зброї (газової, пневматичноїзброї, стартових пiстолетiв, електрошокових пристроїв)дозволясться державою, а з iншого застосування збро для самозахисту непередбачено законодавством, отже, є незаконним i особи, якi їх використали для захисту, за певних обставин, з потерпiлих можуть перетворитися у пiдозрюваних у вчиненнi злочину. Необхiдною обороною визнаються дiї вчиненi з метою захисту охоронюваних законом прав та iнтересiв особи, яка захищається, або iншої особи, а також суспiльних iнтересiв та iнтересiв держави вiд суспiльно небезпечного посягання шляхом заподiяння тому, хто посягас, шкоди, необхiдно i достатньо в данiй обстановцi для негайного вiдвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхiдно оборони. дiяння, вчинене в станi необхiдно оборони i пов’язане iз заподiянням шкоди посягаючому, зовнiшньо дуже схоже на злочинне. Проте право на необхiдну оборону, як i будь-яке iнше право, не є безмежним. З метою характеристики необхiдної оборони як кримiнально правового iнституту i для розмежування и вiд подiбних дiянь, законодавець надiлив її власними ознаками. Практикою застосування кримiнального законодавства та наукою кримiнального права винайдено два види умов правомiрностi заподiяння шкоди в станi необхiдної оборони -- це умови, що стосуються властивостей нападу i умови, що стосуються власти- востей захисту. До властивостей нападу відноситься те, що напад повинен бути суспiльно небезпечним, наявним та дiйсним. До умов, якi характеризують захист: захист при необхiднiй оборонi визнасться правомiрним тодi, коли шкода заподiяна нападаючому, а не комусь iншому; захист мае бутисвоєчасним. Необхiдна оборона, яка не єзлочинним дiянням, має пiдставу i характеризується рядом ознак, якi вiн подiляє на об’єктивнi та суб’єктивнi. До об’єктивних ознак_вiн пропонус вiдносити тi, якi характеризують спосiб захисту, який полягає в заподiяннi шкоди посягаючому, межi захисту в часi, невiдповiднiсть заподiяної посягаючому шкоди характеру та небезпечностi посягання. Суб’єктивну ознаку необхiдної оборони складас мета захисних дiй. В юридичнiй лiтературi властивостi необхiдної оборони часто називають умовами її правомiрностi.

Посягання повинне бути суспiльно небезнечним. Необхiдна оборона не допускається проти дiй тих осiб, якi не мiстять суспiльної небезпеки. Право на необхiдну оборону виникає не проти будь-якого протиправного дiяння, а лише в тому випадку, коли воно набирає характеру суспiльно небезпечного посягання. Необхiдна оборона — дiяння активне, яке виражається у вiдбиттi посягання. Дiяння у кримiнальному правi -- це вольова усвiдомлена поведiнка особи, безпосередньо спрямована на спричинення певних негативних наслiдкiв. Заподiяння шкоди особi, що активно посягає на важливi суспiльнi вiдносини шляхом бездiяльностi неможливо. Необхiдна оборона i бездiяльнiсть виключають одне одного, оскiльки необхiдна оборона можлива лише в формi активних дiй. Тому необхiдна оборона неможлива проти суспiльно небезпечних посягань, якi вчиняються шляхом пасивно поведiнки. Часто в юридичнiй лiтературi замiсть термiну “посягання” вживають термiн “напад”, оскiльки бiльшiсть злочинних посягань виражаються у формi нападу. Проте стан необхiдно оборони виникас i тодi, коли дiї не носять характер нападу. Це — крадiжки, таємний замах на жигггя, ненасильницький грабiж.

Право на захист вiд суспiльно небезпечних посягань виникас лише в тих випадках, коли це загрожус негайним i невiдворотним заподiянням шкоди, навiть при зверненнi до вiдповiдних органiв. до таких посягань можна вiднести вбивство, хулiганство, заподiяння тiлесних ушкоджень. На практицi рiдко слухаються судовi справи про оборону вiд погрози, заподiяння легких тiлесних ушкоджень, незаконне позбавлення волi. Необхiдна оборона виникає i в випадках вчинення суспiльно небезпечних посягань малолiтнiми, неосудними. На думку деяких авторiв, стан необхiдної оборони виникас i проти дiй особи — не суб’скта элочину, оскiльки в ст. 36 КК України йдеться про заподiяння шкоди посягаючому, а не злочинцевi (тобто особi, яка не обов’язково є суб’єктом злочину). Iснус декiлька точок зору вiдносно допустимостi необхiдноi оборони щодо неосудних. Однi автори пропонують розглядатитакий захист за правилами крайньої необхiдностi, iншi — за правилами про необхiдну оборону. Перша позицiя мотивусться тим, що при необхiднiй оборонi iнтереси посягаючого ставляться в менш вигiдне становище, нiж iнтереси потерпiлого при крайнiй необхiдностi. Проте така позицiя не вiдповiдає ст. 36 КК, де вказусться, що головне, щоб посягання носило суспiльно небезпечний характер, а вже вiд кого воно походить не має значення. Виходячи iз вищенаведеного, можна зробити висновок, що дiяння, вчиненi малолiтнiми або неосудними особами, також визнаються суспiльно небезпечними, оскiльки закон передбачає можливiсть захисту саме вiд суспiльно небезпечних, а не злочинних посягань, дiї таких осiб не можуть бути визнанi злочинними, оскiльки вони не є субєктами злочину, а суспiльно небезпечними, тому захист вiд таких дiй вважається правомiрним.

Щодо допустимостi необхiдно оборони стосовно дiй службових осiб, то однiєї думки з цього приводу також немас. Домiнуючою є думка, що необхiдна оборона допустима лише проти явно незаконних дiй посадових осiб. Законнi дiї працiвникiв мiлiцi суддiв, слiдчих не можуть бути пiдставою для захисту вiд таких дiй. З метою недопущення беззаконня дiї службових осiб здiйснюються у вiдповiднiй формi i в певному порядку. Порушення такої форми робить такi дiї незаконними, що виступас пiдставою для необхiдної оборони. Другою умовою правомiрностi необхiдно оборони є її своєчаснiсть, тобто можливiсть здiйснення захисту вiд суспiльно небезпечного посягання лише протягом часу, в межах якого здiйснюсться саме посягання.

Кожне суспiльно небезпечне дiяння протiкає в часi i має свiй початковий та кiнцевий моменти. В межах цього часу захиснi дiї визнаються правомiрними i не тягнуть за собою кримiнальну вiдповiдальнiсть. Пленум Верховного Суду України в постановi вiд 28 червня 1991 року “Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечус право на необхiдну оборону вiд суспiльно небезпечних посягань” зазначив, що “стан необхiдної оборони виникає не лише

в момент суспiльно небезпечного посягання, але i при наявностi реальної загрози заподiяння шкоди тому, хто оборонясться. Для з’ясування цього необхiдно врахувати поведiнку нападаючого, зокрема спрямованiсть умислу, iнтенсивнiсть i характер його дiй, що дає пiдставу сприймати загрозу як реальну”. Так само вирiшує це питання Пленум Верховного Суду України i в п. 2 нової постанови “Про судову практику в справах про необхiдну оборону” вiд26 квiтня 2002 року. За загальним правилом, необхiдна оборона можлива вiд наявного посягання, тобто такого, яке вже почалось i ще не закiнчилось. Кiнцевим моментом посягання є його остаточне, безповоротне i фактичне припинення незалежно вiд обставин. Припинення може мати мiсце у випадках, коли посягаючий досяг мети, яку ставив перед посяганням, добровiльн вiдмовився вiд продовження посягання, приведення посягаючого в таке становище, коли вiн не може продовжити посягання. Якщо посягання фактично припинилося, то вiдпадає i пiдстава для здiйснення необхiдної оборони.

Інколи може мати мiсце призупинення посягання. Рiзниця призупинення вiд припинення полягас в тому, що припинення є остаточним, шкода не заподiюється тому, хто захищається. Призупинене посягання — це перерване в часi посягання; загроза заподiяння шкоди не перестає iснувати, i, вiдповiдно, iснус пiдстава для необхiдної оборони. Мотивами призупинення можуть виступати: пiдшукування нових засобiв чи знарядь для ефективного продовження посягання, необхiднiсть перепочити, щоб потiм розпочати посягання з новими силами, перечекати несприятливi для посягаючого обставини. Захист вiд припиненого посягання квалiфiкується як перевищення меж необхiдної оборони. У випадку призупинення посягання загроза iнтересам продовжує iснувати, а вiдповiдно — i правова пiдстава для необхiдної оборони. Проблему переходу зброї вiд посягаючого до того, хто захищасться вiд заподiяння тяжкої шкоди цiєю эброєю, яка часто виникає в слiдчiй та судовiй практицi намагався розглянути Пленум Верховного Суду України в постановi вiд 28 червня 1991 року, акцентуючи увагу на тому, що посягання не може однозначно вважатися закiнченим у випадку переходу зброї чи iнших знарядь,якi використовувалися для нападу, вiд посягаючого до того, хто захищасться. Факт переходу зброї i використання її для вiдбитгя суспiльно небезпечного посягання чи використання зброї при неозброєному нападi часто розглядаються як перевищення меж необхiдної оборони, хоча в дiйсностi дiї таких осiб були праврмiрними. Якщо пiсля вилучення зброї посягаючий не зупиняється i продовжує суспiльно небезпечне дiяння, то той, хто захищасться може оборонятися i далi, в тому числi i з використанням вилучено зброї. Але, якщо пiсля вiдiбрання у посягаючого зброї вiн вiдмовлясться вiд продовження посягання, то з цього моменту зникає пiдстава для необхiдної оборони.

В судовiй практицi викликає дискусiю застосування особами для захисту спецiальних механiчних та iнших пристроїв, якi автоматично працюють на ураження особи, що вчиняє посягання. Такi дiї, як вважають однi автори, не можуть вважатися вчиненими в станi необхiдної оборони через їх явну передчаснiсть, iншi — що такi дiї за певних умов можуть вважатися такими, що вчиненi в станi необхiдної оборони. За загальною точкою зору пристрої встановлюються в момент, коли посягання ще немає. Оскiльки дiяння (встановлення пристрою) i наслiдки його дiї можуть бути рознесенi в часi, судова практика розглядає дiяння на момент його вчинення. А, оскiльки посягання ще немає, то такi дiї не вважаються вчиненими в станi необхiдної оборони. В. Володарський висловлює iншу точку зору, прив’язуючи питання про необхiднiсть негайного припинення або вiдвернення посягання до дiй, якi безпосередньо заподiюють шкоду посягаючому. Вiн вважає, що для визнання оборони правомiрною посягання повинно бути наявним саме на момент заподiяння посягаючому шкоди внаслiдок спрацювання вказаного пристрою, а не лише його встановлення. Третьою умовою необхiдної оборони є її мета, а саме захист прав та iнтересiв особи, яка захищасться, iншої особи, суспiльних та державних iнтересiв для визначення права на необхiдну оборону за критерiй потрiбно брати суспiльну небезпеку та нанесену шкоду, а не тiльки спосiбїїзаподiяння. Дiї, викликанi суспiльно небезпечним посяганням можуть мати рiзнi мотиви (помста, розправа, корисливi мотиви). При необхiднiй оборонi метою виступас вiдбитгя посягання. Необхiдна оборона вiдсутня у випадках правомiрного затримання особи працiвниками мiлiцiї та iншими службовими особами.

Стан необхiднї оборони вiдсутнiй також при її провокації, тобто, коли вчиняються такi дiї, якi мають мету — викликати на себе напад, щоб потiм дати гiдну вiдсiч, пiдкреслюючи те, що особа була змушена оборонятися. Четвертою умовою необхiдно оборони є те, що напад повинен бути дiйсним, реальним, а не iснувати лише в уявi того, хто захищасться. Якщо фактично напад вiдсутнiй, то не може й бути мови про стан необхiдної оборони, а має мiсце уявна оборона. Шкода при необхiднiй оборонi завдасться тiльки тому, хто посягає i виявляеться в позбавленнi життя, заподiяннi тiлесних ушкоджень, нанесеннi побїв, позбавленнi чи обмеженнi волi, знищеннi майна. Нанесення ушкоджень посягаючому — це природний прояв необхiдно оборони, яка являє собою активнi дiї особи по попередженню безпосередньї загрози або по припиненню посягання, що триває. Найбiльша шкода при необхiднiй оборонi завдаеться життю або здоровю осiб, рiдко зустрiчасться спричинення майнової шкоди. Дiї людини, яка активно захищасться, правомiрнi лише в тому випадку, коли вони спрямованi на заподiяння шкоди самому посягаючому, а не третiм особам. Вiдповiдальнiсть за таку шкоду залежить вiд об’єктивних та суб’ективних ознак. Коли особа, що захищасться, заподiює шкоду особi, яка помилково прийнята за посягаючого, вiдповiдальнiсть настає залежно вiд вини того, хто захищасться. У випадку вiдхилення в дiї при необхiднiй оборонi такi дiї квалiфiкуються на загальних пiдставах у залежностi вiд вини того, хто захищасться. Коли ж захисник свiдомо заподiює шкоду третiй особi з метою припинити таким шляхом злочин, то такi дії квалiфiкуються за правилами крайньо необхiдностi. Верховний Суд так розвязує це питания: якщо при оборонi випадково заподiяно шкоду непричетнiй до нападу особi в залежностi вiд наслiдкiв вiдповiдальнiсть може наставати за заподiяння шкоди з необережностi (п.3 згаданої постанови).

Захист при необхiднiй оборонi не може перевищувати меж необхiдностi. Кожен випадок має свої межi. Для цього враховують: несподiванiсть та iнтенсивнiсть нападу; кiлькiсть i силу тих, хто посягає, мiсце, час, обставини нападу, можливостi захисту — фiзична сила того, хто захищасться, кiлькiсть осiб, якi захищаються та наявнiсть в них засобiв захисту.

Посягання на особу i застосування посягаючим зброї чи iнших предметiв, оцiнюється, як правило, як посягання на життя чи заподiяння тяжкї шкоди здоров’ю. Посягання, вчинене групою осiб, за ступенем суспiльної небезпеки є небезпечнiшим, нiж вчинене однiсю особою. Напад зi сторони фiзично здорової особи на малолiтнього, хворобливу чи лiтню людину також мiстить небезпеку заподiяння смертi або тiлесних ушкоджень цим особам.

При необхiднiй оборонi допускається лише заподiяння такої шкоди, яка є необхiдною i достатньою в данiй обстановцi для припинення протиправного посягання чи його негайного вiдвернення. Межi заподiяння шкоди посягаючому при захистi у законi чiтко не визначенi, тому на практицi виникають колiзiї, якi призводять до неправильної оцiнки дiй особи, що захищалася, i внаслiдок юридичної помилки при їх квалiфiкацiї — до винесення неправомiрних вирокiв. На думку О. В’ялого неврегульованим при необхiднiй оборонi є питання, пов’язане з проявами психологiчних та фiзичних можливостей кожної людини. Дiючи в екстремальних умовах внаслiдок душевного хвилювання особа, яка захищасться, не завжди правильно може оцiнити ступiнь суспiльної небезпеки i характер дiй, необхiдних для вiдвернення нападу. Внаслiдок цього фiзична сила суб’єкта охорони може перевищувати фiзичну силу посягаючого, який не розраховус на такий перебiг подiй i саме це дає пiдстави квалiфiкувати дiї особи, яка захищалася, як перевищення меж необхiдної оборони.

Аналiзуючи змiст ст. 36 КК України можна зробити висновок про вiдповiднiсть захисту оборонi: вона не може бути зведена до пропорцiйностi. Достатнiм визнасться захист, в результатi якого тому, хто посягає, заподiюється не лише менша чи рiвна шкода в порiвняннi з суспiльною небезпекою шкоди, яка с результатом дiй посягаючого, а й бiлльша. Визнання вiдповiдностi захисту i заподiяння посягаючому бiльшої шкоди в порiвняннi з тiєю, якою вiн загрожував, продиктовано кiлькома обставинами. Перш за все, потрiбно враховувати те, що той, хто посягас, як правило, готується до посягання, а саме: пiдшуковуе необхiднi знаряддя, вибирає мiсце, яке найбiльш пiдходить для вчинення нападу, час, обдумує, яким способом найкраще вчинити посягання з тим, щоб воно дало максимально бажанi для злочинця результати. Дiяння посягаючого в бiльшостi випадкiв характеризусться раптовiстю для потерпiлого, тому сприятливi для посягаючого обставини (попередня пiдготовка, раптовiсть нападу) ставлять посягаючого в порiвняно вигiдне становище, нiж те, в якому перебуває той, хто захищасться. Енергiйнi захиснi дiї якi здатнi надiйно захищати вiд порушень суспiльних вiдносин, заподiюючи бiльш тяжку шкоду в порiвняннi з тiєю, яка б могла бути заподiяна, часом є найкращим засобом при необхiднiй оборонi. Крiм того, будь-яке посягання, а особливо насильницьке, активно впливас на психiчний стан того, хто захищасться, що виражається в зростаннi енергiї захисту. Тому правомiрним буде i заподiяння такої шкоди, якщо особа, яка оборонялася не могла правильно оцiнити обставини нападу i вибрати абсолютно адекватнi засоби захисту чи заподiяти виключно необхiдну для вiдбиття нападу шкоду. Проте заподiяння при необхiднiй оборонi явно надмiрної шкоди, якщо той, хто оборонявся, розумiв, що посягання можна припинити iз заподiянням менш значної шкоди, за певних умов, може бути визнане перевищенням меж необхiдної оборони.

Пiд перевищенням меж необхiдної оборони законодавець розумiє умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не вiдповiдає небезпечностi посягання або обстановцi захисту. Злочини, повязанi з ексцесом оборони межують з необхiдною обороною. Рiзниця мiж ними полягає в явнiй невiдповiдностi захисту суспiльно небезпечному посяганню, яку iнодi важковiдмежувати. Захист — це дiя того, хто захищасться, у вiдповiдь на протиправнi дiяння з боку посягаючого. Посягання заподiює неоднакову шкоду рiзним суспiльним вiдносинам i тому надiлене рiзною суспiльною небезпекою. Найповнiше ступiнь суспiльної небезпеки злочину визначастьёя тяжкiстю його наслiдкiв. Пiд тяжкою шкодою при перевищеннi меж необхiдно оборони слiд розумiти смерть особи або заподiяння й тяжкого тiлесного ушкодження. Явнiсть при перевищеннi меж необхiдно оборони виражає фактично зовнiшньо рiзку невiдповiднiсть захисту характеру посягання. При вiдсутностi цiєї ознаки немає i перевищення меж необхiдно оборони. Явнiсть, очевиднiсть полягас в тому, щоб невiдповiднiсть захисту характеру i небезпецi посягання було завiдомим для того, хто захищасться. Помилка вiдносно змiсту посягання, перебiльшення небезпеки нападу i заподiяння при захистi непотрiбно шкоди посягаючому не виключас допустимостi характеру захисту. для посягаючого ця шкода виражасться в фiзичнiй формi i виявлясться в заподiяннi тяжких тiлесних ушкоджень.

В.Г. Ткаченко вважає, що перевищення меж необхiдно оборони не повинно бути зведено лише до явної невiдповiдностi засобiв захисту i засобiв нападу, оскiльки неозброєний напад є менш суспiльно небезпечним, нiж озброєний. Якщо пiд перевищенням меж необхiдної оборони розумiти явну невiдповiднiсть засобiв захисту та нападу, то, на думку В.І. Ткаченка, виходить, що проти неозброеного нападу насильника, вбивцi не можна використовувати ефективних засобiв захисту. Окрiм того, напрошусться висновок про неможливiсть використання вогнепальної зброї проти нападу з використанням таких засобiв як палка, камiнь, а також заподiяння легкого тiлесного ушкодження за допомогою вогнепальної зброї. З iншого боку, якщо так трактувати понятгя необхiдної оборони, то виходить, що заподiяння смертi озброєному злочинцю в будь-якому випадку с правомiрним, навiть при умовi, що вiн завiдомо для того, хто захищаеться, не мав намiру використовувати зброю. Тому при вирiшеннi того, чи була оборона правомiрною, перш за всепотрiбно з’ясувати, якi засоби i знаряддя захисту використовуються i для заподiяння якої шкоди. Так, при захистi вiд озброєної групи осiб чи особи можливi всi засоби захисту, включаючи i вогнепальну зброю.

Iншi науковцi дотримуються тiєї точки зору, що пiд термiном “явна невiдповiднiсть захисту характеру i небезпецi посягання” слiд розумiти явну невiдповiднiсть iнтенсивностi посягання i захисту. Iнтенсивнiсть вони розумiють як спосiб використання засобiв нападу i захисту. На iнтенсивнiсть впливає спiввiдношення сил мiж нападаючим i тим, хто захищасться, яке може виражатися в рiзницi їх iндивiдуально фiзичної сили, наявностi певних навичок, так i в неоднаковiй кiлькостi осiб, якi беруть участь в посяганнi з того чи iншого боку. Посягання зi сторони групи осiб чи однiєi особи, проте сильнiшо фiзично, такої, що володiє прийомами боротьби є завжди iнтенсивнiшим. Не може бути правомiрним заподiяння тяжкої шкоди посягаючому при захистi завiдомо для того, хто захищаеться, на менш цiннiiнтереси i блага; заподiяння смертi чи тяжких тiлених ушкоджень завжди повиннi визнаватися зайними. Критерiй “допустимості” шкоди практично виражає турботу про посягаючого на шкоду iнтересам того, хто захищасться, вимагаючи вiд останнього обов’язкового ризику власними iнтересами, щоб не заподiяти посягаючому тяжкої шкоди. КК України мiстить двi статтi, якi передбачають вiдповiдальнiсть за злочини, вчиненi при перевищеннi меж необхiдної оборони: умисне вбивство (ст. 118) та умисне заподiяння тяжких тiлесних ушкоджень (сп,. 124) при перевищеннi меж необхiдної оборони. Вбивство при перевищеннi меж необхiдної оборони, а також заподiяння тяжких тiлесних ушкоджень, тягнуть за собою меншу кримiнальну вiдповiдальнiсть порiвняно з вiдповiдними злочинами проти особи, не зумовленими перевищенням оборони. Основою для пом’якшення вiдповiдальностi за такий злочин є менша ступiнь суспiльної небезпеки в порiвняннi з iншими злочинами. Шкода в даному випадку заподiюеться особi, котра своїми суспiльно небзпечними дiями сама викликала протидiю, яка виявилася надмiрною i тим самим кримiнально каранною.

Злочини, повязанi з ексцесом необхiдно оборони с умисними, оскільки в конструкцiї ст. 118 та 124 КК України прямо вказано на форму вини при перевищеннi меж необхiдно оборони у виглядi умислу. При прямому умислi винний бажає настання суспiльно небезпечного результату, при непрямому - такий результат с небажаним для посягаючого i не становить мету його дiй, заподiяння шкоди лише свiдомо допускасться. При перевищеннi меж необхiдної оборони шкода заподiюсться посягаючому i нона не є самоцiллю для того, хто захищасться. Ця шкода заподiюсться вимушено, а тому такi дi не можуть бути бажанням того, хто захищасться, тому умисел в таких злочинах с лише непрямим.


Роздiл З

Уявна оборона

Поняття “уявна оборона” тiсно пов’язане з необхiдною обороною. Доприйняття чинного КК України законодавець не вважав за потрiбне видiляти iв окрему норму, вважаючи, що таке видiлення не с необхiдним. Вперше увiтчизнянiй законодавчiй практицi детальний огiис тако оборони викладений у статтi 37 КК України. Вiдмежування уявної (мнимої) оборони вiд необхiдної оборони дає можливiсть правильно визначити характернi для неї ознаки.

Потрiбно вiдрiзняти необхiдну оборону вiд уявної, коли особа, помиляючись вiдносно реальностi посягання i думаючи, що нона захищає охоронюванi правом iнтереси, спричиняс шкоду iншiй особi.

Помилкою у кримiнальному правi прийнято називати неправильне уявлення особи про юридичнi та фактичнi особливостi, обставини i наслiдки вчинюваних нею дiй. Помилки подiляються на двi групи:

1) помилки юридичнi — це неправильне уявлення особи про злочиннiсть чи незлочиннiсть вчинюваних дiй або неправильне уявлення про характер чи мiру покарання за злочин;

2) помилки фактичнi — це неправильне уявлення про фактичнi особливостi чи фактичнi наслiдки своїх дiй.

Виходячи iз ст. 37 КК УкраУни уявною обороною визнаються дiУ, пов iз заподiянням шкоди за таких обставин, коли реального суспiльно небезпечного посягання не було, i особа, неправильно оцiнюючи дiУ потерпiлого, лише помилково припускала наявнiсть такого посягання. Така помилка може виникнути, як вiдповiдь на протиправну поведiнку посягаючого, так i обстановку самого посягання. Вияв дiУ з боку посягаючого особа, яка захищасться, не завжди може сприйняти адекватно. Питання про те, чи насправдi iснували достатнi пiдстави для помилкових висновкiв про наявнiсть

суспiльно небезпечного дiяння мас вирiшуватися залежно вiд обставин конкретнЫ ситуацi виходячи з того, як звичайно сприймала б вiдповiдну ситуацiю iнша особа. Наприклад, С. почув уночi, що хтось ходить по горищi його будинку. Вiн зарядив рушницю, вийшов на подвiря i крикнув там”. Невiдомий зiскочив з горища i сховався за рогом будинку, а потiм кинувся на

С. Останнiй вистрiлив у нього i вбив. Вбитим виявився Ф., неодноразово судимий за крадiжки, збро при ньому не було. Аналiзуючи ситуацiю, треба зазначити, що, якщо i уявити, що Ф. кинувся на С., щоб налякати його чи, щоб уникнути затримання, то i в цьому випадку С. не передбачав i за обставинами справи не повинен був передбачати, що насправдi не вiдбудеться нападу, небезпечного для його життя. А, отже, вiн не може нести вiдповiдальнiсть за вчинений акт уявного захисту, оскiльки, з його боку це сумлiнна поведiнка, викликана поведiнкою потерпiлого.

Необхiдна i уявна оборона характеризуються рядом подiбних ознак. Так, уявна оборона визнасться правомiрною у випадках, коли iснус загроза суспiльно небезпечного посягання. З об’сктивноУ сторони нона виражасться лише в формi активно поведiнки. При уявнiй оборонi суспiльно небезпечне посягання iснус лише в уявi того, хто захищасться. Як при необхiднiй оборонi, так i при уявнiй, особа керусться намiром дати вiдсiч суспiльно небсэпечному посяганню.

В.П. Дiденко пропонус подiлити уянну оборону за суб’сктивними ознаками на два види, а саме:

1). коли особа не усвiдомлювала, що реального посягання немас i виходячи iз загальнЫ обстановки, не повинна була i не могла усвiдомити помилковiсть свого припущення;

2). коли особа не усвiдомлювала, але повинна була i могла усвiдомити помилковiсть свого припущення про наявнiсть посягання.

Окремi спiрнi питання щодо вiдповiдальностi за дi вчиненi в станi уявно оборони, вирiшуються постановою Пленуму Верховного Суду Укра вiд 26 квiтня 2002 року судову практику у справах про необхiдну оборону Так, в п. 7 вказусться, що при уявнiй оборонi кримiнальна вiдповiдальнiсть за заподiяну шкоду виключаеться лише в тих випадках, коли обстановка, що склалася, давала особi пiдстави вважати, що мало мiсце реальне посягання, i вона не усвiдомлювала i не могла усвiдомлювати помилковостi свого припущення. Питання про те, чи дiйсно було в особи пiдстави для помилкового висновку про наявнiсть суспiльно небезпечного посягання, вирiшусться з урахуванням конкретних обставин справи. Якщо ж особа в обстановцi, що склалася, не усвiДомлювала i не могла усвiдомлюВати помилковостi свого припущення щодо реальностi суспiльно небезпечного посягання, але перевищила межi захисту, який потрiбно було застосувати, и дi мають розцiнюватися як перевищення меж необхiдно оборони. У такому випадку кримiнальна вiдповiдальнiсть можлива лише за стагггями 118 i 124 КК Укра Коли ж особа не усвiдомлювала, але могла усвiдомлювати вiдсутнiсть реального посягання, П дi квалiфiкуються як заподiяння шкоди через необережнiсть.


Висновок

Нагiисання дано роботи дало менi можливiсть прийти до наступних висновкiв:

1. Позицiя, старого законодавства, яка полягала в тому, що захист вiд суспiльно небезпечних посягань € завданням лише правоохоронних органiв, не виправдала себе. В кра щорiчно эростас кiлькiсть злочинiв, злочиннiсть вийшла з-пiд контролю правоохоронних органiв, майже вiдсутнi реальнi гарантiТ безпеки громадян. Тому законодавець повинен був надiлити звичайних громадян правами по боротьбi iз злочиннiстю, надавши гарантй щодо Тх використання. Однiсю з таких важливих гарантiй с право громадян на необхiдну оборону;

2. Видiлення законодавцем перелiку обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, буде правомiрним лише тодi, коли всi цi обставини мають якийсь загальний, притаманний лише м критерiй. Цей критерiй, як видасться, виявлясться в тому, що вчинене особою за певних умов дiяння, зовнiшньо хоч i подiбне до элочину, проте не тiльки не може бути визнано суспiльно небезпечним i протиправним, але, навпаки, с суспiльно корисним i правомiрним, оскiльки сприяс охоронi правопорядку, правильному здiйсненню функцiй державних органiв, iнiыий суспiльно кориснiй дiяльностi;

3. Iнститут необхiдноУ оборони с одним iз найдавнiаiих в теорiУ та практицi кримiнального права. Право на захист життя, здоров’я, майна вiд злочинних посягань виникло поряд iз становлениям держави i права, змiнюючись в процесi розвитку суспiльства. Право на необхiдну оборону можна вважати природнiм правом людини;

4. Виходячи iз рiвностi всiх людей перед законом, норма про необхiдну оборону повинна дiяти для всiх громадян однаково, незалежно вiд того, чи це Ух моральний чи службовий обов’язок. Тому, правом на необхiдну оборону в рiвнiй мiрi володiють як громадяни, так i працiвники мiлiцiУ, iншi службовi особи;

5. Практикою застосування кримiнального законодавства та наукою кримiнального права винайдено два види умов правомiрностi заподiяння шкоди в станi необхiдноi оборони це умови, що стосуються властивостей нападу i умови, що стосуються властивостей захисту. До властивостей нападу вiдноситься те, що напад повинен бути суспiльно небезпечним, наявним та дiйсним. До умов, якi характеризують захист: захист при необхiднiй оборонi визнасться правоМiрним тодi, коли шкода заподiяна нападаючому, а не комусь iншоМу; захист мас бути свосчасним; заподiяна шкода мас бути необхiдною i достатньою для негайного вiдверення чи припинення посягання;

6. Необхiдна оборона i бездiяльнiсть виключають одне одного, оскiльки необхiдна оборона можлива лише в формi активних дiй. Необхiдна оборона неможлива проти суспiльно небезпечних посягань, якi вчиняються шляхом пасивнЫ поведiнки;

7. Стан необхiдно оборони вiдсутнiй при iТ провокацi тобто, коли вчиняються такi дiУ, якi мають мету викликати на себе напад, щоб потiм дати вiдсiч, пiдкреслюючи те, що особа була эмушена оборонятися;

8. При перевищеннi меж необхiдно оборони шкода, яка заподiюсться посягаючому, не с самоцiллю для того, хто захищасться. Ця шкода заподiюсться вимушено, а тому такi дi не можуть бути бажанням того, хто захищасть тому умисел в таких элочинах с лише непрямим;

9. Однiсю з важливих гаратнiй по забезпеченню прав громадян та впровадженню в кримiнальне законодавство принципу суб’сктивного ставлення у вину с доповнення в новому КК 2001 року перелiку обставин, що виключають злочиннiсть дiяння новою — “уявна оборона”.


Список використаної літератури.

1. Конституція України. -К 1996. -С.118

2. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. -К., 1997

3. Кримінальний кодекс України.

4.Закон України ''Про прокуратуру" Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 53, ст.793

5. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність". №2135-12 від 18 лютого 1992р.

6. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: підручник. -К., 1999.

7. Шимановський В.В. Законность и обоснованость возбужления уголовного дела.-Л., 1987.

8. Строгович М.С. "Курс советского уголовного процесса"

9. Советский уголовный процесс, под ред. Д.С.Карева, учебник, М., “Юрид.лит.”, 1975

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему