регистрация / вход

Нотаріат в Україні 2

Міністерство освіти і науки України Національна академія управління . ■ ■ ■ Академія муніципального управління Л.С. Сміян, Ю.В. Нікітін, П.Г. Хоменко

Міністерство освіти і науки України Національна академія управління

. ■ ■ ■

Академія муніципального управління

Л.С. Сміян, Ю.В. Нікітін, П.Г. Хоменко

НОТАРІАТ В УКРАЇНІ

Навчальний посібник

(2-е видання, стереотипне) Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ

2008

ББК67.9(4Ук)75 УДК 34(477)

О 01)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

(Лист № 1.4/18-г від 10.08.2006 р.)

Рекомендовано вченою радою Національної Академії Управління

(Протокол № 3 від 27.04.2006 р.)

Рецензенти:

Я.М. Шевченко, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України;

В.В. Луць, доктор юридичних наук, професор, академік Акаде­мії правових наук України;

Р.А. Калюжний, доктор юридичних наук, професор.

Відповідальний редактор: Ю.В. Нікітін, кандидат юридичних наук, доцент.

Науковий редактор: Л.С. Сміян, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник.

Л.С. Сміян, Ю.В. Нікітін, П.Г. Хоменко
С 50 Нотаріат в Україні: Навчальний посібник (2-е вид., сте-

реотип.)/ Заред. Ю.В. Шкітіна. - К.: КНТ, 2008. - 680 с.

І8ВМ 978-966-373-357-9

Підручник розроблено у відповідності до положень Конституції України, Цивільного та Цивільного процесуального кодексів, Закону України «Про нотаріат», Інструкції «Про порядок вчинення нотарі­альних дій нотаріусами України» та інших нормативно-правових актів України. Структура і зміст підручника визначаються програ­мою навчального курсу «Нотаріат в Україні», який вивчається студентами юридичних факультетів вищих навчальних закладів.

ББК 67.9(4Ук)75

© Л.С. Сміян, Ю.В. Нікітін,
П.Г. Хоменко, 2008
І8ВИ 978-966-373-357-9 © КНТ, 2008

Зміст

ЗМІСТ

Вступ............................................................................................................................. 8

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ГЛАВА 1. Нотаріат в Україні ............................................................................ 11

11. Поняття і функції нотаріату................................................................................ 11

§ 2. Виникнення і розвиток нотаріату як правового інституту.............................. 14

§ 3. Латинський нотаріат............................................. ............................................. 31

ГЛАВА 2. Предмет, система і принципи нотаріального

процесуального права ...................................................................... .35

| 1. Поняття нотаріального процесуального права................................................. 35

| 2. Нотаріальний процес, його зміст та стадії....................................................... .37

і 3. Джерела нотаріального процесуального права ............................................. 39

§ 4. Система нотаріального процесуального права................................................. 43

: 5. Принципи нотаріального процесуального права.............................................. 44

ГЛАВА 3. Нотаріус ................................................................................................. 47

1.Вимоги до посади нотаріуса................................................................................... 47

2. Стажування нотаріуса........................................................................................... 50

3. Складання кваліфікаційного іспиту...................................................................... 53

4. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю................................ 55

5. Права і обов'язки нотаріуса.................................................................................. 61

6. Етика нотаріуса...................................................................................................... 65

ГЛАВА 4. Організація діяльності нотаріату в Україні ................................... 68

§ 1. Система нотаріальних органів і посадових осіб, на яких

покладено обов'язок вчиняти нотаріальні дії в Україні.................................. 68

§ 2. Організація діяльності державних нотаріальних контор................................. 70

§ 3. Організація роботи приватних нотаріусів ...................................................... 71

§ 4. Організація діяльності державних нотаріальних архівів................................. 76

§ 5. Організація роботи посадових осіб, на яких покладено

обов'язок вчиняти нотаріальні дії . .................................................................. 78

§ 6. Вчинення нотаріальних дій консульськими

установами України........................................................................................... 80

§ 7. Роль органів юстиції щодо регулювання

діяльності нотаріату........................................................................................... 82

§ 8. Організація діяльності Української нотаріальної палати................................ 86

З

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 5. Компетенція нотаріальних органів і посадових осіб

щодо вчинення нотаріальних дій .................................................. 90

§ 1. Поняття компетенції нотаріальних органів...................................................... 90

§ 2. Предметна компетенція нотаріальних органів

та посадових осіб ............................................................................................ 91

§ 3. Територіальна компетенція нотаріальних органів

і посадових осіб.................................................................................................. 97

ГЛАВА 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій ............................ 101

§ 1. Поняття нотаріальної дії та загальні правила її вчинення............................. 101

§ 2. Місце і строки вчинення нотаріальних дій..................................................... 102

§ 3. Порядок встановлення особи громадянина, який звернувся

за вчиненням нотаріальної дії......................................................................... 104

§ 4. Перевірка дієздатності фізичних осіб та правоздатності

юридичних осіб, які беруть участь у правочинах,

а також перевірка повноважень представників............................................. 105

§ 5. Підписання нотаріально посвідчуваних документів...................................... 108

§ 6. Витребування відомостей і документів, необхідних

для вчинення нотаріальних дій....................................................................... 110

§ 7. Вимоги до документів, що подаються для вчинення

нотаріальних дій............................................................................................... 111

§ 8. Заходи, що вживаються нотаріусами та іншими посадовими

особами, які вчиняють нотаріальні дії, при виявленні

порушень закону .......................................................................................... 112

§ 9. Відмова у вчиненні нотаріальної дії............................................................... 113

§ 10. Поняття і види нотаріальних актів............................................................... 115

§11. Нотаріальне діловодство ............................................................................. 117

§ 12. Оплата нотаріальних дій................................................................................ 128

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ГЛАВА 7. Загальні правила посвідчення правочинів ................................. 136

§ 1. Поняття правочину та вимоги до його дійсності........................................... 136

§ 2. Характеристика загальних правил посвідчення правочинів . . .139 § 3. Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження

часткою нерухомого майна в спільній власності.......................................... 146

§ 4. Посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна . . .151 § 5. Посвідчення договорів про відчуження об'єктів

незавершеного будівництва............................................................................ 161

§ 6. Посвідчення правочинів щодо відчуження

земельних ділянок........................................................................................... 163

§ 7. Посвідчення договорів відчуження транспортних засобів ........................ 173

§ 8. Посвідчення договорів про приватизацію майна державних

підприємств ................................................................................................... 178

4

Зміст

§ 9. Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) або позички

транспортних засобів....................................................................................... 194

3 10. Посвідчення договорів найму (оренди) житла

для проживання............................................................................................. 202

11. Посвідчення договору застави (іпотеки)....................................................... 205

§ 12. Посвідчення установчих договорів господарських

товариств....................................................................................................... 217

§ 13. Посвідчення договорів ренти........................................................................ 218

§ 14. Посвідчення договору довічного утримання (догляду)

та договорів про надання утримання ........................................................ 219

§ 15. Договір управління майном.......................................................................... 224

§ 16. Представництво і довіреність ..................................................................... 227

§ 17. Посвідчення договорів доручення............................................................... 231

§ 18. Шлюбний контракт ...................................................................................... 232

§ 19. Спадковий договір ....................................................................................... 235

§ 20. Посвідчення заповітів ................................................................................. 238

ГЛАВА 8. Видача свідоцтва виконавцю заповіту ........................................ 247

§ 1. Порядок призначення та обов'язки виконавця заповіту............................... 247

§ 2. Порядок видачі свідоцтва виконавцю заповіту............................................. 248

ГЛАВА 9. Видача свідоцтва про право на спадщину ................................... 250

§ 1. Загальні положення про спадкування............................................................. 250

§ 2. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину........................................ 256

ГЛАВА 10. Охоронні нотаріальні дії ................................................................. 267

§ 1. Встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана
безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце
перебування якої невідоме.............................................................................. 267

§ 2. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна

та їх процесуальний порядок.......................................................................... 268

ГЛАВА 11. Видача свідоцтва про право власності на частку

в спільному майні подружжя ....................................................... 276

§ 1 . Поняття і значення видачі свідоцтва про право власності

на частку в спільному майні подружжя......................................................... 276

§ 2. Порядок видачі свідоцтва про право власності на частку

в спільному майні подружжя......................................................................... 278

ГЛАВА 12. Видача свідоцтва про придбання арештованого нерухомого
майна, а також заставленого майна з публічних торгів
(аукціонів). Видача свідоцтва про придбання майна,
що є предметом іпотеки................................................................ 281

5

Нотаріат в Україні

§ 1. Видача свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна, а також заставленого майна з публічних торгів (аукціонів) . . . .281

§ 2. Видача свідоцтва про придбання майна,

що є предметом іпотеки.................................................................................. 285

ГЛАВА 13. Накладання заборони відчуження нерухомого

та рухомого майна ....................................................................... 287

§ 1 . Поняття і підстави накладання заборони відчуження

нерухомого та рухомого майна ................................................................... 287

§ 2. Процесуальний порядок накладання заборони відчуження

нерухомого та рухомого майна...................................................................... 288

ГЛАВА 14. Засвідчення вірності копій документів і виписок з них,

справжності підписів і вірності перекладу ............................ 292

§ 1. Засвідчення вірності копій документів та виписок з них.............................. 292

§ 2. Засвідчення справжності підпису на документах ......................................... 295

§ 3. Засвідчення вірності перекладу документів

з однієї мови на іншу...................................................................................... 298

ГЛАВА 15. Нотаріальне посвідчення безспірних

юридичних фактів ....................................................................... 300

§ 1. Посвідчення факту, що громадянин є живим, та факту

перебування громадянина в певному місці................................................... 300

§ 2. Посвідчення тотожності громадянина з особою,

зображеною на фотокартці........................................................................... .301

§ 3. Посвідчення факту часу пред'явлення документів....................................... 302

ГЛАВА 16. Передача заяв фізичних та юридичних осіб .............................. 304

§ 1. Поняття і значення передачі заяв фізичних

та юридичних осіб ........................................................................................ 304

§ 2. Процесуальний порядок передачі заяв........................................................... 304

ГЛАВА 17. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів,

прийняття документів на зберігання ..................................... 307

§ 1. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів................................... 307

§ 2. Прийняття документів на зберігання............................................................. 312

ГЛАВА 18. Вчинення виконавчих написів ................................................... 314

§ 1. Поняття і значення виконавчого напису ..................................................... 314

§ 2. Умови і порядок вчинення виконавчих написів ......................................... 315

§ 3. Процесуальний порядок вчинення виконавчих написів

за конкретними видами заборгованостей...................................................... 323

Зміст

ГЛАВА 19. Вчинення протестів векселів............................................................. 340

§ 1. Поняття та значення векселя.......................................................................... 340

§ 2. Порядок вчинення протестів векселів ......................................................... 343

ГЛАВА 20. Пред'явлення чеків до платежу та посвідчення

неоплати чеків................................................................................... 350

§ 1. Поняття чека як форми безготівкових розрахунків .................................. 350

§ 2. Процесуальний порядок пред'явлення чеків до платежу,

посвідчення неоплати чеків та вчинення виконавчого напису

на чеку.............................................................................................................. 355

ГЛАВА 21. Вчинення морських протестів........................................................... 357

§ 1. Поняття і значення вчинення морських протестів ..................................... 357

§ 2. Процесуальний порядок вчинення морських протестів ............................ 358

ГЛАВА 22. Застосування нотаріусом законодавства

іноземних держав. Міжнародні договори....................................... 362

§ 1. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав . . . .362 § 2. Оформлення нотаріусом документів, призначених

для дії за кордоном......................................................................................... 365

Тести......................................................................................................................... 372

Список використаних і рекомендованих джерел.................................................. 381

ДОДАТКИ............................................................................................................... 384

Додаток 1. Етичний кодекс нотаріусів Європи..................................................... 384

Додаток 2. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. . . .389 Додаток 3. Наказ «Про затвердження Інструкції про порядок

вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»

від 3 березня 2004 р. № 20/5............................................................. 428

Додаток 4. Наказ «Про затвердження Положення про порядок учинення

нотаріальних дій в дипломатичних представництвах

та консульських установах України» від 27 грудня 2004 р.

№ 142/5/310........................................................................................ 547

Додаток 5. Наказ «Про затвердження Інструкції про порядок

вчинення нотаріальних дій посадовими особами

виконавчих комітетів сільських, селищних,

міських Рад народних депутатів України»

від 25 серпня 1994 р. № 22/5........................................................ . .611

Додаток 6. Наказ «Про затвердження Правил ведення нотаріального

діловодства» від 3 лютого 1994 р. № 6/5 ..................................... 638

Додаток 7. Постанова «Про порядок посвідчення заповітів і доручень,

прирівнюваних до нотаріально посвідчених» від 15 червня

1994 р. № 419 .................................................................................. 661

Додаток 8. Наказ «Про затвердження Положення про державний

нотаріальний архів» від 7 лютого 1994 р. № 8/5............................. 673

7

Нотаріат в Україні

Передмова

На сучасному етапі проблеми побудови правової держави, за­безпечення охорони прав і законних інтересів людини і громадя­нина, імплементації норм міжнародного права ставлять перед суспільством нові складні завдання. Перехід до ринкової форми господарювання, створення нових видів економічної діяльності потребують внесення істотних коректив і правове регулювання у економічних відносин, формування і розвиток нових інститутів, до яких належить і відносно новий, як для України, інститут но­таріату.

Роль нотаріату в правовому забезпеченні економічних відно­син підтверджено світовою практикою. Це пояснюється тим, що діяльність нотаріату відчутно впливає на різні аспекти суспіль­ного життя. Від якості його роботи залежать нормальне функціонування цивільного обороту країни, ефективність охоро­ни і захисту майнових прав та законних інтересів громадян і ор­ганізацій. Активне залучення нотаріату в регулювання еко­номічних відносин створює більшу стійкість і гарантованість у поведінці учасників цивільних правовідносин, дає можливість скоротити кількість правопорушень, ліквідує об'єктивні переду­мови їх вчинення.

На практиці нотаріус є найбільш доступним захисником прав і законних інтересів громадян, здатним юридично закріпити май­нові і особисті немайнові права учасників безспірних правових відносин. Так, статистика свідчить, що кількість нотаріальних дій у 2004 році, в порівнянні з 1990, зросла з 4532 тис. до 17207 тис, тобто майже у 4 рази.

Відбулись суттєві зміни й у ставленні до посади нотаріуса. За ос­таннє десятиріччя престиж професії нотаріуса значно зріс. В цих умовах надзвичайно важливим питанням є підготовка високо­кваліфікованих нотаріусів, з високими моральними якостями і відчуттям особистої відповідальності за свою діяльність.

Все це потребує як посилення правового регулювання госпо­дарських відносин, так і вдосконалення правового регулювання діяльності нотаріальних органів, яка все ще далека від ідеалу. Основна складність у вирішенні цієї проблеми полягає у правиль­ному виборі основних напрямів подальшого вдосконалення діяльності нотаріату в Україні, а це значною мірою залежить від

8

Передмова

готовності суспільства сприйняти новації, що пропонуються у сфері реформування нотаріату і в правовій політиці держави відносно його подальшого розвитку.

Підготовка нового навчального посібника «Нотаріат в Україні» обумовлена низкою, як внутрішніх, так і зовнішніх обставин, до яких слід віднести такі:

По-перше, потребою приведення навчального матеріалу у від­повідність до положень нового Цивільного кодексу від 16 січня 2003 р., Цивільного процесуального кодексу від 18 березня 2004 р., Земельного кодексу від 25 жовтня 2001 р., Сімейного кодексу від 10 січня 2002 р., Господарського кодексу від 16 січня 2003 р.

Будучи найважливішими джерелами матеріального і процесу­ального права, вони вносять ряд новацій у сферу правового регу­лювання соціально-економічних відносин в Україні і безпосе­редньо стосуються нотаріальної діяльності.

По-друге, після видання останніх підручників минуло близь­ко п'яти років, і за цей час до Закону України «Про нотаріат» за­конодавцем внесено ряд важливих змін та доповнень, зокрема відносно компетенції приватних нотаріусів і деякі інші, а також Міністерством юстиції України прийнята нова редакція Інструкції «Про порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 3 березня 2004 р., які потребують відповідного висвітлення в учбовій літературі.

По-третє, у виданих раніше підручниках з нотаріату, на думку автора, недостатньо висвітлена історія розвитку нотаріату в Ук­раїні та в деяких розвинутих європейських країнах, зокрема проблеми правової політики держави щодо нотаріату, його су­часні організаційно-правові основи в контексті порівняльного правового вивчення світового і вітчизняного досвіду, що є дуже важливим на сучасному етапі приведення у відповідність норм нотаріально-процесуального права України до європейських стандартів. Слід також відзначити, що впровадження інституту нотаріату в нашій країні після тривалої перерви має і позитивні моменти — це можливість використовувати досвід інших країн, зокрема тих, що об'єднались у Міжнародний союз латинського нотаріату. Цей союз вирішує питання вдосконалення та уніфікації національного нотаріального законодавства, обміну досвідом між країнами-учасниками, забезпечення незалежності професії нотаріуса водночас із контролем за ним з боку держави.

Структура і зміст посібника визначається програмою навчаль­ного курсу «Нотаріат в Україні» юридичного факультету ВНЗ

9

Нотаріат в Україні

«Національна академія управління». У ньому відображено сучас­ний стан нотаріальних правовідносин, а також досягнення науки і правозастосовчої діяльності нотаріату. Посібник розроблено у відповідності до положень Конституції України, Цивільного та Цивільного процесуального кодексів, Закону України «Про но­таріат», Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нота­ріусами України» та інших нормативно-правових актів України.

Навчальний посібник призначається для студентів, аспі­рантів, викладачів юридичних факультетів вищих навчальних закладів України, наукових робітників, а також нотаріусів.

Автори висловлюють щиру подяку доктору юридичних наук, професору, академіку Академії правових наук України Я.М. Шев­ченку, доктору юридичних наук, професору, академіку Академії правових наук України В.В. Луцю та доктору юридичних наук, професору Калюжному Р.А. за рецензування рукопису підручни­ка.

10

Глава 1. Нотаріат в Україні

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ГЛАВА 1. Нотаріат в Україні

§ 1. Поняття і функції нотаріату

У вітчизняній юридичній науці на сучасному етапі не сформова­но єдиного погляду на поняття «нотаріат». Так, можна виділити щонайменше три основні точки зору відносно визначення цього правового інституту. Найбільш поширеним в юридичній літера­турі є законодавче визначення нотаріату як системи органів та посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юри­дичної вірогідності. При цьому, на думку деяких авторів, наведе­не поняття включає суб'єктивну сторону поняття «нотаріат» як сукупність існуючих органів і посадових осіб, яким надано повно­важення із вчинення нотаріальних дій, та об'єктивну сторону цього поняття — коло нотаріальних дій, які ці органи та посадові особи можуть вчиняти відповідно до чинного законодавства, тобто посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій, передбачених законом1.

Але за останній час наведене визначення піддається в спеціальній літературі серйозній критиці з тієї підстави, що воно регулює ор­ганізаційну структуру та загальну спрямованість нотаріату як систе­ми, орієнтованої на вчинення ряду нотаріальних дій. Проте не розк­ривається нерозривний правовий зв'язок нотаріату зі спеціальною процедурою, не підкреслюється характер взаємовідносин системи нотаріальних органів із державою. Тому під поняттям «нотаріат» цими авторами пропонується розуміти структуру нотаріальних ор­ганів, на яку покладається правоохоронна і правозахисна державна функції, що має здійснюватись відповідно до змісту нотаріального процесу і процедури, передбаченої чинним законодавством України2.

Не дивлячись на те, що у вказане поняття нотаріату було вне­сено низку важливих додаткових ознак, які роблять його більш повним, авторам все ж не вдалось повністю уникнути деяких притаманних йому недоліків і формальних ознак.

1 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп.
ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — с. 7-8.

2 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: А.С.К., 2001. — С. 37.

11

Нотаріат в Україні

Щоб зрозуміти сутність поняття, яке досліджується, потрібно виділити його тотожність і відмінність порівняно з іншими інститу­тами. Провести розмежування тут можна, взявши за основу найбільш суттєві характеристики нотаріату, які притаманні тільки йому. Більш поглиблене вивчення показує, що поняття нотаріату має багато значень, серед яких можна виділити принаймні чотири:

·нотаріат як система органів і посадових осіб;

·нотаріат як галузь (підгалузь) права;

·нотаріат як галузь законодавства;

·нотаріат як наукова та навчальна дисципліна. Виходячи з поданих положень, найбільш повним і науково

обґрунтованим є, на нашу думку, таке визначення. Нотаріат в Україні — це правовий інститут, покликаний забезпечувати по-засудову охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави шля­хом вчинення в межах безспірних правовідносин нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами.

В цьому визначенні наведені всі характерні риси нотаріату як правового інституту: позасудова охорона та захист прав і закон­них інтересів, безспірність правовідносин, щодо яких вчиняють­ся нотаріальні дії, здійснення нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами, а також функції но­таріату: охорони та захисту.

Основні функції нотаріату необхідно виділити для визначення його загальних та специфічних завдань. Як бачимо сучасні теоре­тичні джерела, присвячені інституту нотаріату, в основному виз­начають функції нотаріату залежно від того місця в правовій сис­темі України, куди вони відносять нотаріат. З огляду на це ціка­вою та обґрунтованою є позиція СЯ. Фурси та Є.І. Фурси, які відносять нотаріат до правоохоронних та правозахисних органів залежно від виконуваних ним функцій3.

Функції нотаріату як правоохоронного та правозахисного інституту полягають в такому:

1. Охорона та захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, територіальних громад, а також держави. Слід відзначити, що в юридичній літературі дискусія щодо того, чи пов'язана діяльність нотаріальних органів з охороною або з за­хистом прав та законних інтересів громадян, набрала досить ве-

3 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: А.С.К., 2001. — С. 12.

12

Глава 1. Нотаріат в Україні

ликого розмаху. Розмежування цих взаємопов'язаних понять, на думку авторів, лежить у площині моменту настання порушення цих прав та інтересів. Можна повністю підтримати їхню позицію відносно того, що охорона — це потенційна можливість захисту прав та інтересів громадян, коли фактично зазіхання на них ще не сталося, тоді як захист може розглядатись як конкретна дія, яка виникає з початком правопорушення. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення неоплати чеків. Таким чином, нотаріальні дії забезпечують за­хист і охорону важливих прав та інтересів громадян і ор­ганізацій, які пов'язані з їхнім життям і діяльністю, стосуються їхніх майнових інтересів та гарантують подальшу реалізацію інших суттєвих прав.

1. Нотаріус, застосовуючи норми матеріального і процесуаль­ного права, впливає на правовідносини між суб'єктами, наприк­лад, встановлюючи в договорі конкретні права та обов'язки сторін, а отже, має місце праворегулююча функція нотаріату.

2. Також нотаріат виділяється як орган, який має право аналізувати вимоги закону і робити висновки щодо можливості або неможливості застосувати це положення законодавства для вико­нання покладених на нього функцій і реалізації волевиявлення громадян4. Це входить в поняття правоаналізуючої функції. Но­таріус має право визначати межі дозволеної поведінки в урегульо­ваних законом правовідносинах, тоді, коли надається можливість для декількох альтернативних варіантів правової поведінки, а та­кож тоді, коли такі правовідносини взагалі не мають аналогів.

3. Підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нотаріус виконує ще одне важливе завдання — запобігає можливим правопорушенням. Так, скажімо, якщо нотаріальна дія, за вчинен­ням якої звернулися заінтересовані особи, не відповідає закону, но­таріус відмовить у її вчиненні, запобігши в такий спосіб правопору­шенням і можливим негативним наслідкам для цих осіб5.

4. Завдання запобігання правопорушенням шляхом підвищен­ня правосвідомості та правової обізнаності громадян вико­нується через правові консультації, роз'яснення наслідків вчи-

4 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: А.С.К., 2001. — С. 15.

5 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп.
ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — С. 10.

13

Нотаріат в Україні

нення нотаріальної дії. Адже саме на нотаріуса покладається ви­конання державного завдання сприяти громадянам у правильно­му, юридично грамотному здійсненні їхніх прав, оскільки юри­дично необізнаній особі важко знайти шляхи для правильного та законного волевиявлення.

6. Можливість нотаріальної практики впливати на законо­творчість передбачає те, що під час застосування законодавства нотаріусами випливають певні неузгодженості, прогалини, які потребують вирішення. В ідеалі нотаріальна діяльність вплива­тиме на подальше вдосконалення не тільки нотаріального проце­суального законодавства, а й норм матеріального права.

§ 2. Виникнення і розвиток нотаріату як правового інституту

Історичний досвід свідчить, що діяльність нотаріуса нерозрив­но пов'язана із судовою діяльністю, оскільки нотаріуси най­частіше знаходились при судах, реєстрували угоди, виконували роль судових секретарів і самі були претендентами на судові поса­ди. В процесі розвитку цього інституту вирішували низку важли­вих завдань — забезпечення стабільності цивільного обороту, зниження судового навантаження за рахунок зменшення кіль­кості суперечок про нікчемність і заперечність операцій, вирішення конфліктів без втручання суду, на підставі складено­го нотаріусом документа, що підлягає примусовому виконанню. Водночас діяльність нотаріуса служила і для підвищення юри­дичної обізнаності населення, оскільки в процесі цієї діяльності роз'яснювалося значення всіх положень операції і наслідків їх застосування, наміри здійснення нотаріальних дій сторін приво­дилися у відповідність з чинним законодавством.

Виникнення певних зародків нотаріату в період античності та раннього середньовіччя дає підставу дійти висновку про його тісний зв'язок із суспільним устроєм, сімейним, спадковим і ре­човим правом. Істотною передумовою виникнення і розвитку но­таріату була наявність писемності та розвинутих товарно-грошо­вих відносин.

Спершу нотаріат виник як різновид адміністративної діяль­ності; так, тисячоліття тому у Вавилоні, Єгипті, Іудеї існували писарі-канцеляристи, які вели численні прибутково-витратні книги, періодично складали кадастр усіх земель у країні, перепи­сували населення і його майно. Окремі посадові особи, що забез-

14

Глава 1. Нотаріат в Україні

печували формування доказів, в Стародавньому Єгипті назива­лись агорономами, а в Греції — ієромемнеси чи епістати, і були священнослужителями.

Одні з перших форм нотаріату можна знайти і в ста­роєврейській державі. Ґрунтуючись на аналізі прадавніх руко­писів, історики дійшли висновку, що ізраїльтяни познайомилися з писемністю, коли знаходилися в Єгипті, і стали активно вико­ристовувати її в державних справах і в процесі судочинства. Приблизно з середини II тисячоліття до н.е. про книги і державні письмові акти згадується вже як про звичне явище.

За одними джерелами, нотаріат як інститут має давні традиції в історії Греції, де, розвинувшись за законодавством Солона, розквітнув в епоху еллінізму, особливо за часів Птоломея, а пізніше через Єгипет потрапив до Риму, де його подальший роз­виток відбувався під впливом еллінського законодавства, зміцнів у Візантії за допомогою відомих законів Юстиніана та головним чином — завдяки першій главі Книги Єпарха Імператора Лео VI Мудрого, яка становить перший в історії Нотаріальний кодекс.

Але більш традиційно виникнення власне нотаріату відносять до часів Стародавнього Рима в період республіки (приблизно III ст. до н.е.), коли з'являються службові особи, обов'язком яких було підведення правового випадку під ту чи іншу формулу (в давньо­римському праві панував суворий формалізм, а тому дотримання формул було обов'язковим для всіх, хто звертався до судових ус­танов). До таких осіб належали передусім численні писарі, части­на з яких перебувала на службі при посадових особах римського управління і суду. В період імперії такі писарі почали об'єднува­тись у канцелярії при римських магістратах із складною бюрок­ратичною організацією. Поряд із офіційними існували приватні писарі (іноді раби), які відігравали роль своєрідних власних юрисконсультів у приватних осіб. Згодом виник ще окремий клас вільних людей — табеліони, які, не перебуваючи на державній службі, також займалися складанням юридичних актів і судових документів для замовників та отримували за це винагороду. Свою діяльність вони здійснювали в конторах, що розташовувались у визначених публічних місцях. Джерела називають їх разом з юрисконсультами і адвокатами, отже, їх суспільний статус був досить високим.

Проте діяльність табеліонів, незважаючи на неухильний наг­ляд державної влади в особі дефензорів, не тотожна сучасній діяльності нотаріату, оскільки вчинювані ними акти не мали

15

Нотаріат в Україні

юридичної вірогідності, а отже не були наділені жодними перева­гами перед звичайними приватними документами.

Спільність із сучасним нотаріатом мав інший інститут римсь­кого права, а саме явка табеліональних документів у суді із зане­сенням їх до протоколу. Такому посвідченню підлягали не лише угоди, вчинення яких у такій формі передбачалося законом (да­рування на великі суми, судові заповіти), а й інші документи за­лежно від волі сторін на це. Окрім засвідчення приватних актів, що надавало їм особливу силу і значення безспірних документів, надавалась також юридична допомога сторонам.

Слід відзначити, що саме слово «нотаріус» походить від ла­тинського поіае — особливі стенографічні знаки, що використо­вуються в листі під диктування.

Табеліони і нотарії (тобто писці) — зародок того величезного інституту, який, отримавши в Італії широку організацію з боку законодавства і нове ім'я «нотаріат», разом з римським правом акцептований і асимільований європейськими державними сис­темами. Тим не менш точно визначити час виникнення цієї уста­нови не є можливим.

Розвинувшись у Римській імперії, інститут табеліонату збе­рігся і після навали варварів — так, деякі законодавчі акти (на­приклад, Едикт Ротарі (643 р.), закон Лиутпранда (713-755 р.) встановлюють обов'язковість дотримання певної письмової фор­ми для найважливіших угод і визначають коло осіб, що здійсню­ють їх складання (так звані канцелярії), та, крім цього, присутні в судових засіданнях, здійснюють ведення протоколів, склада­ють судові рішення і документи про найважливіші угоди, що відбувалися на народних зборах, керуючись у своїй діяльності формулами, виробленими ще під час Римської імперії6.

Нотаріат в Європі. Розвал Римської імперії не викликав суттєвих реформ у внутрішньому устрої раніше підвладних їй зе­мель. Крім того, істотне збільшення цивільного обороту потребу­вало стабільного і безконфліктного характеру відносин, а це мож­ливо досягти тільки шляхом зменшення кількості незаконних і заперечних операцій. В цих умовах найважливішим методом вирішення вказаної проблеми була обов'язкова участь неуперед-женого і юридично грамотного арбітра, що призначається держа­вою, тобто нотаріуса.

6 Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат и нотариальньїй процесе. — X.: Консум., 1999. — С. 6.

16

Глава 1. Нотаріат в Україні

У зв'язку з тим, що в історії Європи тривалим був період цер­ковної юр~:д:::-:пії з певної категорії справ, існував так званий церковний нотаріат. Спочатку (приблизно III ст. н.е.) при єписко­пах, а згодом і при абатах та інших церковних урядниках під час їх бесід із народом були присутні спеціальні особи (нотаріуси), зо­бов'язані записувати такі бесіди і складати протоколи. Створив­ши інститут нотаріату як установу, яка відповідала потребам церковного управління, церква надає послуги населенню, а та­кож призначає нотаріусів для вирішення питань простих мирян. Таким чином, світський нотаріат мовби одержує легітимність від верховної церковної влади.

Аналіз історії розвитку інституту нотаріату в Європі показує, що ті нотаріальні установи, які склалися під час правління Карла Великого, пустили глибоке коріння та досягли повного розвитку лише в Італії, де вони знайшли сприятливий для себе ґрунт, підго­товлений римським правом; у Франції ж і в Німеччині вони проіснували недовго і вже згодом, після розпаду імперії, прийшли до повного занепаду. Таке становище нотаріату в цих країнах про­довжувалось до того часу, поки в XII ст. Франція, а у XIV ст. — Німеччина не провели рецепцію нотаріального інституту в тому вигляді, в якому він існував в Італії (обов'язкова авторизація но­таріусів; вимоги до кандидатів на посаду: стать, вік, моральні критерії, складання іспиту; організація нотаріальних корпо­рацій, які здійснювали нагляд за діяльністю її членів).

У франкській державі було створено королівську канцелярію, до складу якої входило декілька нотаріусів. Очолював канце­лярію референдарій, а згодом — канцлер. Крім того, при Ка-ролінгах була утворена особлива канцелярія при вищому судово­му органі, члени якої, нотаріуси, крім контрасигнорування ко­ролівських грамот і дипломів, посвідчували також і приватні до­кументи, в результаті чого останні набували характеру публічних актів. Значення їх було настільки великим, що оспо­рювання таких документів заборонялося під страхом смертної кари. На місцях при окремих судових і адміністративних орга­нах також перебували нотаріуси, які вносились у списки імпера­торської канцелярії. Таким чином, провінційний нотаріат із вільної професії перетворився на державну пос аду, що авторизу­валася самим імператором.

Першу ж реформу у французькому нотаріаті провів Людовік IX Святий, який у 1270 р. запровадив 60 посад нотаріусів при Па­ризькій судовій палаті. У 1300 і 1302 рр. Філіп IV Красивий, за-

17

Нотаріат в Україні

лишивши за собою право призначати нотаріусів, розповсюдив цей інститут на всю Францію. Королівським указом 1304 р. ство­рюється реєстр, в який кожен нотаріус повинен був вносити за­повіти, договори, а також розміри зборів за виконані ним дії. При Франциску І і Генріху II (XVI ст.) потреби королівської скарб­ниці викликають зростання кількості нотаріусів шляхом роз­поділу нотаріальних функцій. Нотаріуси складають оригінали документів, табеліони — засвідчують копії з оригіналу і просто копії; охоронці печаток ставлять печатки для надання актам обов'язкової сили, а охоронці записів забезпечують збереження документів. У 1597 р. Генріх IV і в 1706 р. Людовик XIV об'єдну­ють ці різноманітні функції у рамках однієї посади. Розрізняли­ся королівські нотаріуси, компетенція яких розповсюджувалася на судові округи (за винятком нотаріусів Парижа, Орлеана, Мон-пельє, які були повноважними в межах усієї Франції), і сеньйо­ральні, яких призначали сеньйори. В такому вигляді інститут французького нотаріату проіснував до Великої Французької ре­волюції, коли 27 вересня — 6 жовтня 1791 р. був обнародува­ний закон, який разом із скасуванням феодальної системи позба­вив сеньйорів права призначення нотаріусів, відмінив купівлю-продаж посади нотаріуса і встановив єдину для всіх територію діяль­ності — департамент. Закон від 16 березня 1803 р. вважається ос­новоположним законом французького нотаріату7.

У Німеччині появу нотаріусів італійського типу відносять до XIV ст. Імператор Максиміліан І у 1512 р. видав перший но­таріальний статут, який детально регламентував діяльність но­таріусів. Подальший розвиток цього інституту відбувався шля­хом прийняття окремих партикулярних законів для різних місцевостей Німецької імперії, яка на той час була роздробленою. На початку XIX ст. у деяких німецьких державах відбувається рецепція французького права, що мала значний вплив на розви­ток нотаріального інституту. В Німеччині поступово починають з'являтися різноманітні законодавчі акти, зразком для яких був французький закон 1803 р. Аналіз німецьких законів кінця XIX — початку XX ст., які регулювали діяльність нотаріату, свідчить, що вони в багатьох положеннях запозичили основні принципи французького нотаріату (можливість безпосереднього примусо­вого виконання нотаріальних актів, пожиттєвий характер посади

7 Л. Ясінська. Виникнення та розвиток інституту нотаріату / Інтернет видання «Юриспруденція опііпе». — 08.09.2004.

18

Глава 1. Нотаріат в Україні

нотаріуса та ін.). Разом з тим спостерігається відсутність суворої межі між спірною і безспірною юрисдикцією, наслідком чого бу­ло підпорядкування нотаріусів нагляду судових установ і надан­ня останнім деяких нотаріальних функцій8. Вся багатовікова історія нотаріальних органів в Європі підтверджує той факт, що цей інститут, на відміну від спірної судової юрисдикції, розви­вався як безспірна публічна юрисдикція.

Збереження за римським правом його попереднього значення справило могутній вплив на правові системи новостворених об'єднань, а в результаті в країнах Європи отримав свій розвиток і нотаріальний інститут. У зв'язку з цим система організації но­таріальної діяльності, за якої нотаріуси, залишаючись особами вільної професії, здійснювали свої функції як представники дер­жави, отримало назву латинського нотаріату.

До початку XX ст. у законодавстві більшості європейських країн були розроблені єдині принципи у визначенні поняття «но­таріус». У Франції нотаріус є особою вільної професії, за яким держава визнає функції офіційної особи з повноваженнями нада­вати актам і контрактам такий само ступінь довіри, начебто ці до­кументи виходили з державних органів.

Щодо розвитку нотаріату в країнах, де склалася англосак­сонська система права («соттоп 1а\у»), слід зазначити, що певної самостійної структури та системи нотаріальних органів у цих країнах сформовано не було, що пояснюється відмінністю самої правової системи прецедентного права та невеликим значенням письмових доказів — за загальним правилом, для дійсності дого­ворів особливої форми не було потрібно. При цьому не сформува­лося поняття, яке б точно відповідало континентальному «публічному документу». Вчинення нотаріальних дій покладало­ся на суддів та судових чиновників, однак фактично існували і нотаріуси, коло дій яких складає вчинення за бажанням осіб, що звернулися, різного роду актів цивільного права, зберігання оригіналів актів, посвідчення певних обставин і дат.

Також було б доцільним ознайомлення з досвідом становлення нотаріату в таких країнах, як Польща та Румунія.

Нотаріат в Польщі спершу було запозичено з Італії та впровад­жено завдяки впливу католицької церкви ще в XV столітті, коли канцлер Ян Замойський отримав від Ватикану привілей для нав-

8 Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат и нотариальньїй процесе: Учебник. — Харьков: Консум, 1999. — 240 с.

19

Нотаріат в Україні

чання публічних нотаріусів в Замойській академії. Цей рік став відліковою точкою переходу від канонічного права до системи римського нотаріату. Під час численних територіальних змін у різні часи функціонували різні системи нотаріату. Після Другої світової війни за часів Польської Народної Республіки, згідно з законом від 1951 року, нотаріат стає державним органом під наг­лядом міністерства юстиції. В 1989 році в Польщі було прийнято закон про нотаріат, який відмінив дію закону 1951 року, та було впроваджено систему органів нотаріату подібну до тієї, що діє за­раз в Україні. Існували державні нотаріальні контори та но­таріуси, що здійснювали індивідуальну нотаріальну практику. 14 лютого 1991 року було прийнято новий закон, яким було виз­начено дворічний перехідний період до приватного нотаріату9.

Перші форми нотаріальної організації з'явилися на території Румунії у XIII столітті. Якщо ж перейти до наших часів, то відповідно до положень Декрету від 1950 року в Румунії бере поча­ток існування державного нотаріату. Державні нотаріуси були ор­ганізовані як адміністративні органи зі специфічними повноважен­нями безконфліктної процедури. Нотаріальна діяльність координу­валася Міністерством юстиції, а державні нотаріуси були віднесені до державних службовців. З прийняттям же Закону про приватний нотаріат та нотаріальну діяльність було закладено основи для пере­ходу до функціонування єдиного нотаріату на приватних засадах.

«Заміна» ця відбулася миттєво, «за одну ніч», без наявності будь-якого перехідного періоду чи змішаної системи. Якщо 16 лис­топада 1995 року нотаріальна діяльність була в компетенції дер­жави, то наступного дня, 17 листопада, ці функції вже отримали приватні нотаріуси, які, маючи досить широку автономію, однак здійснюють її під егідою Міністерства юстиції10.

Внаслідок цього перетворення поліпшилась якість нотаріаль­них послуг та зросла кількість вчинюваних нотаріальних дій, державний бюджет був звільнений від витрат на утримання офісів державних нотаріатів, в той же час надходження до дер­жавного бюджету, які забезпечує діяльність йотаріусів, значно зросли, а зайнятість у нотаріальній сфері за останні роки зросла майже в 10 разів.

і.*?■;■■".■ ■ >У :■;-.■■■ ■ - - -г '■;. г • , - -'_„

9 Радишевский Б. Організація нотаріату в Польщі // Нотаріат для вас. — 2001.—
№ 5. — С. 16.

10 Становлення вільного нотаріату в Румунії // Нотаріат для вас. — 2001. —
№12.—С.6.

20

Глава 1. Нотаріат в Україні

В Росії деякі функції нотаріату спершу виконували церковні : ; гани. Так. про зберігання різного роду договорів та інших доку­ментів в православних храмах свідчать пам'ятники російського права — Новгородські і Псковські судові грамоти.

Виникнення і становлення нотаріату в Росії свідчить про те, ~ : ::::: найбільш загальні закономірності появи та розвитку, як в інших країнах, тісно пов'язані з розвитком цивільного оборо­ту. Його початкове призначення становить забезпечення потреб суспільства у сприянні громадянам у здійсненні операцій і юри­дичному закріпленні прав. Наділення нотаріуса функціями неза­лежного державного арбітра спричинило визнання за документа­ми, складеними з участю нотаріуса, статусу публічних, тобто та­ких, що мають підвищений ступінь довіри, і внаслідок цього підвищену доказову і виконавчу силу.

Перший етап історії нотаріату дореволюційної Росії розпочав­ся з XV століття, а саме з виникнення інституту так званих «пло-щадних піддячих» — своєрідних професійних писарів, які спеціалізувалися на оформленні угод, пов'язаних із переходом прав на окремі види майна та оформленням їх належним чином, за умов додержання яких документація й набувала характеру безспірної.

Цей період характеризувався вільним розвитком інституту площадних піддячих під номінальним контролем держави, пов'язаним із призначенням «на площу» указом царя. Особа, що бажала бути площадним піддячим, подавала царю чолобитну з проханням про призначення, при цьому виборні старости по­винні були дати їй моральну та ділову характеристику, а вся кор­порація професійних писарів несла за члена своєї громади круго­ву поруку на випадок заподіяння шкоди від його діяльності11.

У ХУП-ХУПІ ст. державне регулювання нотаріальною спра­вою зазнає численних змін. За часів царювання Петра І інститут площадних піддячих було скасовано і їхнє місце зайняли кріпосні писарі. Документи оформлювались у Палаті кріпосних справ, пізніше — в Юстиц-колегії та у губернаторів12. Однак виявлені чиновниками абсолютна некомпетентність та хабарництво при­мусили Петра І повернути кріпосні справи до ведення площадних піддячих із встановленням суворого нагляду за їх діяльністю та

11 Полтавская Н., Кузнецов В. Нотариат: Курс лекций. — М.: Институт междуна-
родного права и зкономики им. А.С. Грибоедова., 1999. — С. 5.

12 Правовьіе основи деятельности нотариата / Под ред. В.Аргунова. — М.:
Издательство БЕК, 1994. — С. 15.

21

Нотаріат в Україні

повною залежністю від урядових органів. Як бачимо, цей період характеризується також і тим, що формування нотаріальних ор­ганів та порядок вчинення нотаріальних дій визначається окре­мими наказами царя. У 1775 році за наказом Катерини II но­таріальні функції було покладено на суди, а в подальшому неод­норазово передавались різним установам, цивільним, повітовим судам, кріпосним відділенням. Нормативно-правове регулюван­ня нотаріальної діяльності на цей час має децентралізований, не­системний та суперечливий характер.

Другий етап розпочався одночасно із судовою реформою 1864 ро­ку: приймається Положення, про нотаріальну частину (1866 р.), основною метою якого було відокремлення нотаріальної частини від судової. В Росії виникли дві відособлені нотаріальні установи: кріпосна (якій приділялась особлива увага з боку держави) та власне нотаріальна. Згідно з Положенням, в містах почали засно­вуватись посади нотаріусів, які перебували під віданням судів і призначалися на посади старшими головами судової палати за поданням голів окружних судів. У місцевостях, де присутність нотаріуса визнавалася необхідною, але бажаючих зайняти ва­кансію не було, передбачалося призначення нотаріуса від уряду. Нотаріус, що призначався від уряду, був державним службовцем, користувався такими ж перевагами, і правами як і секретар ок­ружного суду, винагорода йому призначалася на розсуд міністер­ства юстиції13.

Наприкінці XIX ст. у Російській імперії склалися чотири гру­пи органів і посадовців, що мали право вчиняти нотаріальні дії:

5. публічні (городові) нотаріуси;

6. біржові маклери і нотаріуси, корабельні маклери;

7. вузькоспеціалізовані маклери: судноплавних справ, дер­жавного комерційного банку, приватні, слуг і робочого люду, це­хові, ремісничих управ тощо;

8. магістрати, ратуші, думи, митні урядовці, станові приста­ви, торговельні словесні суди.

Заборонялося призначати нотаріусами людей безграмотних. Кандидати на посаду нотаріусів відбиралися з числа урядовців на основі спеціального конкурсу. Після призначення на посаду вони приносили присягу.

При виконанні нотаріальних обов'язків було необхідно:

— встановити особу сторін;

13Козьяков Ю.М. Нотаріат: історія та сучасність (короткий огляд) // Нотаріат для вас — 1997. — № 3. — С.12

22

Глава 1. Нотаріат в Україні

·перевірити правоздатність і дієздатність сторін;

·перевірити автентичність договору і встановити його відпо-: ^:н:: г; чинному законодавству;

·записати договір у книгу (реєстр);

·стягнути мито і збори;

·на оригіналі договору зробити напис, що містить час засвід­чення і номер у книзі.

Після Лютневої революції 1917 р. нотаріат певний час діяв без будь-яких змін. Тимчасовий уряд, щоправда, намагався заборо­нити операції з нерухомістю і землею, проте під тиском був виму­шений відмовитися від своїх намірів. Загалом, дії, що відносять­ся до компетенції нотаріату в період 1917-1921 рр., виконували залежно від змісту акту різні органи радянської влади на місцях: відділи юстиції, соціального забезпечення, відділи записів актів цивільного стану й ін.

Разом з тим розвиток господарського життя країни вимагав установлення державного контролю за законністю вчинюваних договорів і операцій. У здійсненні такого контролю істотне зна­чення мав нотаріат як особливий інститут у системі органів ра­дянської юстиції. 4 жовтня 1922 р. РНК РРФСР видав Положен­ня про державний нотаріат, на підставі якого в містах були вста­новлені нотаріальні контори на чолі з нотаріусами. Нагляд за діяльністю нотаріусів здійснювала президія губернських рад на­родних суддів, а керівництво нотаріату належало НКЮ РРФСР.

Нотаріат в СРСР — державний орган, на який покладено оформлення і засвідчення операцій і актів, а також посвідчення фактів, що мають юридичне значення. Згідно з законодавством, нотаріат в СРСР мав на меті зміцнення соціалістичної законності, охорону соціалістичної власності й особистої власності громадян, захист особистих і майнових прав громадян, а також прав і закон­них інтересів державних установ, підприємств і суспільних ор­ганізацій.

На нотаріальні органи покладалося здійснення і засвідчення договорів і операцій, здійснення протестів векселів, посвідчення безспірних обставин і реєстрація арештів. Положення про но­таріат 1922 р. заклало основи нотаріату, що функціонував в умо­вах переходу від капіталізму до соціалізму.

Проте 1923 року було введено нове Положення про державний нотаріат, яке значно розширило коло повноважень нотаріальних контор і узгодило ці повноваження з нормами цивільного законо­давства.

23

Нотаріат в Україні

Радянський нотаріат був включений до складу органів юс­тиції. Організація і керівництво нотаріатом була покладена на органи судового управління. В 30-50-ті рр. XX ст. у нотаріальне законодавство часто вносилися зміни, нерідко без відповідних об'єктивних передумов.

До 1926 р. нотаріальна діяльність в СРСР регулювалося зако­нодавством союзних республік. Першим загальносоюзним актом стала ухвала ЦВК і РНК СРСР 14 травня 1926 р. «Про основні принципи організації державного нотаріату». На основі цієї ух­вали були видані положення про нотаріат окремо кожною із со­юзних республік.

Нагляд і керівництво нотаріатом здійснювали Міністерство юстиції СРСР, міністерства юстиції союзних республік і їх місцеві органи. Відзначимо, що багато наказів і інструкцій Міністерства юстиції СРСР і Міністерства юстиції УРСР з питань нотаріальної діяльності діють донині в частині, в якій вони не су­перечать Конституції України.

До ведення нотаріальних органів було віднесене: посвідчення операцій, видача виконавчих написів, здійснення протестів, засвідчення вірності копій документів і автентичності підписів на документах, видача заставних свідоцтв, отримання в депозит предметів зобов'язань, вживання заходів з охорони спадку і вида­ча свідоцтв про спадкоємство, забезпечення доказів, видача свідоцтв про визнання особи безвісно відсутньою. Як правило, но­таріальні дії вчинялися нотаріусом у нотаріальній конторі. За ме­жами контори нотаріус міг вчиняти нотаріальні дії на підставі прохання сторони в разі неможливості її з'явитися в контору з по­важної причини. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус зо­бов'язаний був перевірити законність операції або документа, а також упевнитися в правоздатності і дієздатності осіб, що беруть участь в операції, і власноручності їхнього підпису під докумен­тами. Було визначено, що нотаріуси зобов'язані дотримуватись таємниці відносно вчинюваних ними нотаріальних дій, а довідки щодо нотаріальних дій видаються тільки учасникам операцій, а також на вимогу прокуратури і судових органів.

У сільських місцевостях, де не було нотаріальних контор, де­які нотаріальні дії (посвідчення договорів контрактації, операцій на суму до 500 крб., засвідчення копій документів, підписів на них тощо) виконувалися сільськими радами. Скарги на дії но­таріусів надходили до народного суду за місцем знаходження но­таріальної контори і розглядались судом у судовому засіданні з викликом заінтересованих осіб.

24

Глава 1. Нотаріат в Укра

Нотаріальне посвідчення операцій, видача виконавчих і гшсів. засвідчення копій документів й інші нотаріальні дії на^ вали достовірності документам, актам, усували зайві суперечк з =з є з ззг-чували можливість доведення в суді, сприяючи тим < :;:::: забезпеченню соціалістичної законності.

19 липня 1973 р. був прийнятий Закон про державний і гаріат в СРСР. Цей Закон містив норми про задачі та організац нотаріату в СРСР, принципи його діяльності, компетенцію, ; гальні правила здійснення нотаріальних дій і застосування заі нодавства про нотаріат до іноземців і осіб без громадянства. В т період, не дивлячись на велику роботу нотаріусів з надання праї вої допомоги населенню, роль нотаріату в економічному жиг країни була в цілому незначна. За відсутності інституту приваті власності нотаріат виступав як придаток до правової системи д< жави. В більшості випадків його роль зводилася до посвідчення ] великої кількості операцій і оформлення документів про спадої

Нотаріат в Україні. В Київській Русі веденню церкви підляї ли майже всі сімейні справи, в тому числі щодо спадку, опіки, зі вердження духівниць тощо. Для цього при єпископах, як свідчг Номоканон і статути Володимира, Ярослава та інших київськ князів, створювались особливі посади — владики тисяцьк намісники. Деякі з них роз'їжджали по підвідомчим єпископу < ластях і здійснювали там «управу». Крім того, при самому єпискс знаходилися священики і диякони, номофілакси і хартофілакси хранителі книг, грамот і діловодства. Для вирішення цивільн справ, підлеглих церковному суду, при єпископському дв< постійно знаходилися бояри владик і слуги як світські судді і ді; води. В такому вигляді зароджується на Русі нотаріальна дія; ність, багато в чому тісно спаяна з церковною владою.

В Новгородській феодальній республіці посадник і тисяці мали свою печатку, яка прикладалась до договірних, даровани інших новгородських грамот, що свідчить про їх посвідчувальї нотаріальний характер.

«Закон судний людям», виданий Володимиром, разом з йс Статутом містив низку норм з цивільного процесу, в тому чи< про спадок, заповіти, опіку. Зокрема, щоб заповіт мав законну < лу, він повинен бути написаний не менше, ніж при семи свідк* У свідки обиралися люди, що заслуговували на довіру. При сю данні заповіту заповідач повинен знаходитися при повному ] зумі і твердій пам'яті. В заповіті він зобов'язаний вказати дуп приказчиків і опікунів, які б після смерті виконали його волю

25

Нотаріат в Україні

Доки Україна входила до складу Російської імперії, розвиток нотаріального законодавства і діловодства останньої визначав відповідні процеси і в Україні. У Російській імперії у першій по­ловині XIX ст. ще не було поділу влади судової і нотаріальної, по­ки не було реалізовано Положення про нотаріальну частину, зат­верджене 14 квітня 1866 р. В основу проекту були покладені но­таріальні положення трьох держав: Франції від 16 березня 1807 р., Австрії від 21 травня 1855 р. і Баварії від 1861 р. Нотаріат виок­ремлювався з відання судів для здійснення актів та інших несу-дових дій. У містах вводилися посади нотаріусів, котрі признача­лися головою судової палати на підставі конкурсу з числа чинов­ників. Нотаріус мав складати присягу, а також вносити страхову заставу на випадок заподіяння шкоди клієнтові помилковими діями.

Після Жовтневої революції коло повноважень нотаріату зву­зилося, він став державним. У 1921, 1923 та 1928 роках в Україні було прийнято декілька законодавчих актів про нотаріат, які ре­гулювали діяльність державного нотаріату. 25 грудня 1974 року Верховної Радою Української РСР уперше в історії України було прийнято вищий акт державної влади, котрий регулював діяльність нотаріальних органів — Закон УРСР «Про державний нотаріат» (введений у дію з 1 травня 1975 року). Цей Закон роз­ширював коло нотаріальних дій більше ніж до 20 різноманітних видів. Однак нотаріат залишався незначним придатком правової системи країни. Основним видом його діяльності (більше ніж 70% нотаріальних дій) було посвідчення копій документів, у той час як у країнах із розвиненою правовою системою посвідчення копій документів становить 7-10% від усіх нотаріальних дій14.

У нашій країні за роки радянської влади нотаріат утратив своє значення, позаяк було скасовано приватну власність на землю, на засоби виробництва. Серед правоохоронних органів він посідав останнє місце, бо його діяльність в основному стосувалася люди­ни, її власності, її прав та інтересів. Людині з вищою юридичною освітою працювати в нотаріальній конторі було не престижно: низька заробітна платня, непристосовані для роботи приміщен­ня, відсутність необхідних технічних засобів, одноманітна і нецікава робота.

14Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навчальний посібник, 2-ге видання, стереотипне / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 7.

Я 6

Глава 1. Нотаріат в Ук

Нині в системі органів, які здійснюють правоохоронну фуні важливе місце належить саме нотаріатові. Його роль, значена :;::т;г невпинно зростають із розвитком нашої державност: обумовлюється новими економічними відносинами, виникне: приватної власності на засоби виробництва, на землю. Особли стосується підприємницької діяльності, пов'язаної з оформлеї і реєстрацією договорів, створенням різних форм власності та щодо цієї власності. Це спричинило виникнення великої кіль: угод, раніше невідомих нашому законодавству, ускладни; посвідчення. Відтак виникла потреба в детальному подальшом гулюванні нотаріальних дій, підвищенні кваліфікації нотаріус їхньої відповідальності — адже саме від якості роботи нотаріал органів залежить правильне функціонування цивільного обор* господарстві, ефективність захисту майнових прав і законних ресів громадян і юридичних осіб.

Нового імпульсу розвиткові правової системи України, в' числі й інституту нотаріату, надало проголошення незалежі України 24 серпня 1991 року. З переходом суспільства до ри вих відносин, законодавчим визнанням рівноправності всіх <] власності, розвитком підприємницької діяльності і процесів ватизації виникла суспільна необхідність введення інсти приватного нотаріату і, відповідно, законодавчого закріплі положень, які надавали б можливість вирішувати питанню таріальної діяльності без допомоги державних органів. Знач кроком у розвитку нотаріату і його законодавчого закріплс став прийнятий Верховною Радою України 2 вересня 1993 введений з 1 січня 1994 року Закон України «Про нотаріа Цей Закон став одним з істотних етапів проведення широком. табної соціальної реформи в Україні, правової реформи, зокр коли поряд з державними нотаріальними органами було вве, інститут приватного нотаріату.

Український нотаріат розпочав своє незалежне існувг після проголошення незалежної суверенної Української де{ ви. Місце, роль і функції нотаріату були чітко визначені Закс України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат».

Проголошення незалежності України як суверенної держ прийняття Конституції України обумовлюють потребу держа утворенні міцної та стабільної системи захисту прав та закон інтересів своїх громадян.

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 39. — Ст. 383.

Нотаріат в Україні

Нотаріат є одним з правозахисник інститутів державної га­рантії дотримання законності прав та інтересів кожної людини.

Український нотаріат розвивається та перетворюється в нап­рямку до професійності, стабільності та фінансової незалежності.

Прийняття Верховною Радою Закону України «Про нотаріат» диктувалося новими економічними умовами, в яких опинилася наша держава, ставши на шлях побудови ринкової економіки. Закон містив чимало нових положень, але основним і рево­люційним було створення інституту приватного нотаріату. Запо-чаткування змін у побудові нової системи нотаріату зумовлюва­лося дедалі відчутнішою нестачею кадрів нотаріусів у період, ко­ли на систему нотаріату покладалися нові завдання з оформлен­ням договорів приватизації державного майна, коли в цивільно-правовий обіг вводилися нові об'єкти, яких не знало національне цивільне право до періоду перебудови. Обсяг завдань, що покла­дались на державний нотаріат, перевищив усі допустимі норма­тиви на підготовку до вчинення нотаріальних дій. Громадяни чи представники юридичних осіб нерідко не могли вчасно вирішити свої питання через надмірне завантаження нотаріусів. Тому назріла необхідність доступності нотаріальної діяльності. Вирішити всі ці питання простим збільшенням кількості праців­ників державних нотаріальних контор не уявлялось можливим. Це потребувало значних коштів на утримання приміщень дер­жавних нотаріальних контор і заробітну плату державним но­таріусам. У той період і сформувалась ідея започаткування в Ук­раїні інституту приватного нотаріату.

Останніми роками у системі захисту прав людини і громадяни­на зросла роль нотаріату. На сьогодні діяльність нотаріусів не об­межується поставленням відбитка державної печатки на оформ­люваному документі. Вони посвідчують різноманітні факти, уго­ди, доручення, достовірність підписів на документах, пред'явля­ють чеки до платежу, ведуть справи щодо спадщини громадян, роз'яснюють громадянам та юридичним особам їхні права та обов'язки, а також наслідки несумлінного виконання обумовле­них у документах умов, вчиняють інші дії, які дають змогу гро­мадянам реалізувати свої права і законні інтереси, гарантовані Конституцією України.

Роз'яснення громадянам їхніх прав і обов'язків як до, так і після вчинення нотаріальних дій, а також роз'яснення не­сумлінного виконання обумовлених у документах умов є однією з найважливіших функцій нотаріуса. Адже він має виступати як

28

Глава 1. Нотаріат в Україні

неупереджений радник і поборник захисту прав усіх сторін угоди та всіх осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій. За­конодавство України поклало на нотаріусів важливі повноважен­ня щодо посвідчення угод відчуження квартир, житлових бу-глнків, коштовного майна, автотранспорту усіх видів, розширив­ши правові підстави набувачів цього майна; з'явилися угоди, пов'язані з придбанням права власності на землю, землекористу­ванням і землеволодінням; розширено діапазон заставного права та інших угод.

Прагнучи потрапити до європейського простору, Україна по­винна створити такі умови для функціонування нотаріату в країні, за яких професія нотаріуса може стати однією з пріори­тетних юридичних професій. Європейський досвід свідчить, що більшість юридичних послуг у цивільному обороті надається но­таріусами. Вони власною діяльністю формують систему належ­них юридично достовірних доказів у межах безспірних пра­вовідносин, що є надзвичайно важливим для континентальної системи права. Саме нотаріуси відіграють значну роль щодо практики застосування нового законодавства, на них покладена «функція забезпечення життя нових кодексів».

При цьому слід зазначити, що з моменту прийняття 2 вересня 1993 року Верховною Радою України Закону «Про нотаріат», а це вже понад десяти років, напрацьовано достатній досвід стосовно встановлення більш вимогливого і в той же час виваженого підхо­ду до організації здійснення нотаріальної діяльності та її держав­ного регулювання.

Україна поступово наближається до стандартів правового суспільства, проте невирішеними залишаються багато нагальних проблем, серед яких і проблеми українського нотаріату. Тра­диційно болючими є питання самоврядування нотаріусів, визна­чення принципів організації та здійснення нотаріальної діяль­ності, її самофінансування, встановлення нотаріальних округів, граничної чисельності нотаріусів, заміщення нотаріуса, статусу виконуючого обов'язки нотаріуса тощо. Але основна проблема полягає не в тимчасовому паралічі нотаріату, а в неузгодженості норм чинного Закону «Про нотаріат» із Сімейним і Цивільним кодексами. Менш нагальною, але не менш болючою є проблема завершення процесу реформування нотаріату в Україні та запро­вадження єдиного нотаріату відповідно до нових економічних, соціальних і політичних умов суспільства. Практика застосуван­ня Закону засвідчила штучність поділу нотаріату на державних і

29

Нотаріат в Україні

приватних нотаріусів, виявила соціальні й економічні непоро­зуміння в державному регулюванні діяльності приватних но­таріусів, визначенні їхнього статусу, що призвело до судових спорів не тільки в державі, а й за її межами. Конче потрібно закріпити статус нотаріуса як публічної офіційної особи та про­фесіонала в галузі права, запровадити новий, прозорий про­фесіональний порядок підготовки осіб до нотаріальної діяльності та їх допуску до цієї діяльності, який відповідатиме вимогам Конституції України та міжнародно-правовим актам із прав лю­дини та забезпечуватиме реальну можливість реалізації цього права громадянами України. Тільки здійснивши такі послідовні кроки з реформування нотаріату, можна створити умови для вступу України до Міжнародного союзу латинського нотаріату.

Попри все в нотаріату є проблеми, які створюються штучно і не регулюють, а фактично дерегулюють ситуацію навколо цього інституту. Прикладом цього може служити останній лист ДПА та Мін'юсту України «Щодо виконання нотаріусами обов'язків по­даткового агента», виконуючи вимоги якого нотаріус наражаєть­ся на небезпеку порушити інші закони України.

Метою реформування нотаріату повинно бути не вирішення окремих дріб'язкових проблем, а встановлення ефективного по-засудового забезпечення охорони та захисту законних прав й інтересів громадян, установ, підприємств, організацій, тери­торіальних громад і держави, ґрунтованого на єдиних принци­пах, формах і методах організації та здійснення нотаріальної діяльності. Такий системний підхід до вирішення кола проблем нотаріату може запобігти «монополізації» нотаріальної діяль­ності, використанню нотаріату як виду бізнесу, розвитку інших негативних тенденцій, що порушують принципи незалежності та неупередженості нотаріуса, його організаційної й економічної са­мостійності.

Слід також відзначити і позитивні моменти — можливість ви­користовувати досвід інших країн, зокрема тих, що об'єднались у Міжнародний союз латинського нотаріату. Цей союз вирішує питання вдосконалення та уніфікації національного нотаріаль­ного законодавства, обміну досвідом між країнами-учасниками, забезпечення незалежності професії нотаріуса водночас із конт­ролем за ним з боку держави.

Отже, можна говорити про те, що в Україні на сьогодні існу­ють передумови та підстави для реформування нотаріату. Понад те, оскільки саме нотаріуси «стоять на межі поєднання людини

ЗО

Глава 1. Нотаріат в Украї

га закону», тобто першими формують практику застосування з конодавства, зміни у діяльності нотаріату є доцільними, н обхідними та такими, що сприятимуть становленню громадськ ро суспільства у нашій країні.

§ 3. Латинський нотаріат

Так, головна відмінність нотаріуса від представників інши юридичних професій полягає в його статусі, специфіка якого тому, що він об'єднує приватні та публічні начала. Наприклад організація діяльності нотаріуса здійснюється ним самостійв під його матеріальну відповідальність, але при цьому засвідчеі ним факти і документи набувають офіційного характеру, тобі підтверджені державою. Разом з тим слід мати на увазі, що в д< яких країнах, зокрема, в Україні, Росії, Німеччині, інститут державного нотаріату діють нарівні з приватним нотаріатом.

Латинський нотаріат є системою, за якої нотаріус здійсню публічну функцію, отримавши від держави частинку його влад (право надавати його документам силу публічного акту), але оі ганізовує свою роботу як особа вільної професії. Також в обігу дефініція «вільний нотаріат», скорочена форма від визначена «нотаріат, що діє у формі вільної професії». Вільний нотаріа практикується в більшості країн світу.

На міжнародній арені Латинський нотаріат представленні Міжнародним союзом нотаріату (МСН), що об'єднує понад 8і держав світу. Союз було утворено 2 жовтня 1948 р. у м. Буенос Айресі (Аргентина) на зустрічі представників національних но таріальних організацій. До учасників МСЛН входять країні Південної та Центральної Америки, Японія, Франція, Іспанія Португалія, Швейцарія, Бельгія, Люксембург, Германія, Італія Ватикан, Нідерланди, Кот-д'Івуар, Марокко, Сенегал, Туреччи на, Греція, Російська Федерація, Литва, Латвія, Естонія, Поль ща, Словенія та деякі інші.

Латинський нотаріат базується на традиції римського права В країнах, що входять до МСЛН, як і в Україні, діє континен тальна (романо-германська) правова система з її пріоритетом письмового доказу, а нотаріально оформлені документи отриму ють публічне визнання і підвищену доказову силу. При цьому і більшості країн Латинського нотаріату акти нотаріусів мають і виконавчу силу.

31

Нотаріат в Україні

Питанням нотаріату надається багато уваги в Європейсько союзі. Зокрема, в резолюції Європейського парламенту коне тується, що створення єдиного загальноєвропейського ринку і тягло за собою значну активізацію нотаріальної діяльності в уі державах — членах Союзу.

Вільний нотаріат є єдиною формою нотаріату, яка відповц потребам демократичної держави. Він не є частиною адмініст] тивної системи, а здійснює охорону прав і законних інтересів г] мадян і юридичних осіб, маючи особливе повноваження держаї Юридичні гарантії і безпека, що надається нотаріальними про] дурами, не є зайвими формальностями і бар'єрами в цивільно і комерційному обороті, а навпаки, роблять ці відносини захип ними і передбаченими.

Сучасний Латинський нотаріат базується на системі основої лажних принципів, серед яких:

·нотаріус діє від імені держави, але підкоряється тільки і кону;

·функція Латинського нотаріату — служіння державі, я нотаріус здійснює незалежним чином, не входячи в ієрархію д< жавних службовців;

·нотаріус забезпечує неупереджену кваліфіковану юриді ну допомогу; законність, рівну справедливість і публічну д< товірність приватних актів;

·акти нотаріуса мають особливу доказову, а часто і виконі чу силу;

·діяльність нотаріуса знаходиться у сфері безспірної юрі дикції, при цьому сприяючи попередженню суперечок і конфл: тів;

·як радник нотаріус виявляє справжню волю осіб, що зв< нулись до нього, і відображає її в юридичному акті;

·нотаріус зобов'язаний бути членом централізованої орга: зації — нотаріальної палати; чисельність посад нотаріусів під^ гає квотуванню;

·нотаріус несе повну майнову відповідальність за професії помилки;

·нотаріус зобов'язаний застрахувати професійні ризики;

·нотаріус жорстко зв'язаний не тільки законом, а й норма] професійної етики.

Ці принципи покликані виключити незаконне втручання д( жавних органів і посадовців, підвищити кваліфікацію нотаріус забезпечити збереження таємниці нотаріальних дій тощо.

32

Глава 1. Нотаріат в Україні

Разом з тим свобода в рамках Латинського нотаріату припус­кає контроль з боку держави, яка делегувала нотаріусам свої пов­новаження у сфері надання приватним актам характеру публічних. Держава, зокрема, регламентує порядок призначення на посаду нотаріуса, бере участь у визначенні кількості но­таріусів, встановлює ставки стягуваного мита і кримінальну відповідальність за істотні порушення в професійній діяльності нотаріуса, контролює дотримання нотаріусами законів та інших правових актів, держава уповноважена ставити питання про поз­бавлення права здійснювати нотаріальну діяльність через систе­му судових органів, вона встановлює ряд інших обмежень, нап­риклад, у занятті нотаріуса іншою діяльністю, у здійсненні но­таріальних дій у рамках нотаріального округу, в рекламі.

Функції нотаріуса, за латинським правом, можуть бути стис­ло описані таким чином:

·встановлення особи громадян, присутніх при укладанні до­говору;

·встановлення легальних повноважень сторін на ведення пе­реговорів;

·дослідження волі сторін;

·тлумачення волі сторін;

·перевірка свободи і відсутність стороннього впливу на волю сторін договору;

·перевірка можливості розпоряджатися предметом договору;

·розгляд відповідності волі сторін і норм чинного законодав­ства;

·перекладання волі сторін в письмову форму, що просто і яс­но виражає її незаперечне юридичне значення;

·редагування юридично правильного документа, відповідно­го за формою і по суті меті сторін договору;

·приведення волі сторін у відповідність з економічною, юри­дичною, соціальною системою для того, щоб її виконання вияви­лося можливим у рамках встановленого юридичного порядку; ця відповідність забезпечується також гласністю легальних актів, при повному дотриманні встановленого порядку;

·діяльність як юридичного радника сторін;

·збереження професійної незалежності.

Заповіді Латинського нотаріату, отримані з докладу еква­дорської делегації нотаріусів на пленарному засіданні 89 Міжна­родного конгресу Латинського Нотаріату в Мексиці в 1965 р., ма­ють неабиякий вплив на діяльність нотаріусів і поважаються нарівні із законодавчо закріпленими правилами:

33

Нотаріат в Україні

9. Поважай своє міністерство.

10. Утримайся, навіть якщо найменший сумнів робить незро­зумілими твої дії.

11. Віддавай належне Правді.

12. Дій обачно.

13. Вивчай із пристрастю.

14. Радься з Честю.

15. Керуйся Справедливістю.

16. Обмежуйся Законом.

17. Працюй з Гідністю.

10. Пам'ятай, що твоя місія полягає в тому, щоб не було супе­
речок між людьми.

Глава 2. Предмет, система і принципи нотаріального...

ГЛАВА 2. Предмет, система і принципи нотаріального процесуального права

§ 1. Поняття нотаріального процесуального права

У суспільстві існує багато різних за своїм змістом відносин, се­ред яких правові відносини займають своє особливе місце. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризується як пра­вова, виступає саме ознака високої правової врегульованості суспільних відносин. Правові відносини є результатом дії вимог норм права на відносини між різними суб'єктами. Регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає в тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної по­ведінки різних учасників цих відносин. Це знаходить свій вираз у наданні одним учасникам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов'язуючи їх тим са­мим взаємними правами і обов'язками, що спрямовує їхню по­ведінку в тих чи інших напрямах. Правове регулювання обумов­лене деякими об'єктивними та суб'єктивними факторами, до яких, крім рівня економічного розвитку суспільства, рівня зрілості та стійкості суспільних відносин, можна віднести рівень визначе­ності предмета, засобів і методів правового регулювання, од­норідність суспільно окремо необхідних відносин, що виникають у різних сферах суспільного життя, та інші критерії. Таким чином, можна зробити висновок про те, що предмет правового регулюван­ня — це сукупність якісно однорідних відносин у певній сфері суспільного життя, що врегульовані за допомогою правових норм.

Слід відзначити, що в юридичній літературі висловлювалась думка про те, що до нотаріальних правовідносин мають увійти як правовідносини, які безпосередньо належать до нотаріального процесу — нотаріальні процесуальні правовідносини, так і но­таріально-адміністративні правовідносини, що стосуються ор­ганізаційної структури нотаріату, визначають взаємовідносини між нотаріальними органами і регулюються законодавством про нотаріат. Об'єднання цих правовідносин в одне поняття пов'яза­но з тим, що нотаріат є структурою, що не тільки забезпечує вчи­нення нотаріальних дій у визначеному законодавством порядку, а й взаємодіє з іншими державними структурами, забезпечує своє самооновлення.

Таким чином, нотаріальні процесуальні відносини — це суспільні відносини, які виникають між особами, що вчиняють но-

35

Нотаріат в Україні

таріальні дії, та особами, що звертаються за вчиненням нотаріаль­них дій у порядку, передбаченому законодавством про нотаріат. Нотаріальні процесуальні відносини мають такі ознаки:

— наявність обов'язкового суб'єкта — нотаріуса або інших ор­
ганів чи осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних дій;

·встановлення меж компетенції нотаріуса, наданих йому державою, що визначаються нормами національного та міжна­родного законодавства;

·правоохоронний та правозахисний характер діяльності но­таріату;

·добровільність вступу в нотаріальні процесуальні відноси­ни, укладання та посвідчення договорів;

·безспірний характер нотаріальних процесуальних відно­син, тобто безспірність юридичних фактів і прав, на яких засно­вується нотаріальне провадження;

·письмова форма реєстрації нотаріальних дій і нотаріально­го діловодства.

Для регулювання відносин у сфері нотаріальної діяльності дер­жава встановлює спеціальні норми, сукупність яких створює га­лузь права — нотаріальне процесуальне право. Отже, нотаріальне процесуальне право — це система правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі здійснення но­таріальних дій між нотаріальними органами та особами, які звер­таються за вчиненням цих дій. Нотаріальне процесуальне право має специфічні, притаманні тільки йому предмет і метод. Предме­том нотаріального процесуального права є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення нотаріальних дій між но­таріальними органами та особами, які звертаються за вчиненням цих дій і врегульовані нормами нотаріального процесу. Методом правового регулювання таких відносин є особливий спосіб впливу норм права на однорідні суспільні відносини.

При визначенні місця нотаріального процесуального права в системі права України в науці немає єдиної думки, що викликає багато суперечок.

Одні вчені вважають, що нотаріальне процесуальне право не є самостійною галуззю права і входить до предмета регулювання цивільного процесуального права, виконуючи в несудовіи формі захист цивільних прав та охоронюваних законом інтересів.

Другі вважають, що нотаріальне процесуальне право має схожість із адміністративним процесом, оскільки нотаріальні ор­гани є органами державного управління й організаційній струк-

36

Глава 2. Предмет, система і принципи нотаріального..

турі нотаріату властиві деякі ознаки адміністративних пра зозідносин, змістом яких є загальна підпорядкованість осіб, щ< зчиняють нотаріальні дії, Міністерству юстиції України, яке ви конує керівну та контролюючу функції.

Треті відносять нотаріальне процесуальне право до са настійної галузі, оскільки діяльність нотаріальних органів і по .адових осіб має безспірний характер, під час вчинення но гаріальних дій не використовується змагальна форма процесу.

Тому виходячи зі структурної побудови нотаріату і характеру здійснення нотаріальних дій, є всі підстави вважати, що но таріальне процесуальне право є самостійною галуззю права, якг має тісний зв'язок з іншими галузями матеріального і процесу ального права, зокрема цивільним, цивільно-процесуальним сімейним, земельним, житловим та адміністративним правом*

§ 2. Нотаріальний процес, його зміст та стадії

Нотаріальний процес — це діяльність нотаріальних органів врегульована нормами нотаріального процесуального права : здійснована у визначеному процесуальному порядку. Змістои цієї діяльності є сукупність взаємних прав та обов'язків суб'єктії процесу — нотаріальних органів і осіб, які звертаються за вчи ненням нотаріальних дій. Об'єднані нотаріальними правовідно синами, ці суб'єкти здійснюють процесуальні дії, спрямовані ж досягнення відповідної мети.

Метою нотаріального процесу є надання суспільним відноси нам визначеної законом форми, яка має забезпечити захист і охо­рону прав та інтересів фізичних та юридичних осіб.

Нотаріальний процес складають ряд послідовних взаємо­пов'язаних стадій, серед яких є і обов'язкові для вчинення кож­ної нотаріальної дії.

Першою стадією нотаріального процесу є порушення но тпаріального провадження. Порушення провадження відбуваєть­ся поданням письмової заяви чи з'явленням особи до нотаріуса зе вчиненням нотаріальної дії. Цю стадію складають також дії з пе­ревірки нотаріусом наявності всіх передумов для вчинення пев­ної нотаріальної дії. Наприклад, нотаріус розпочинає вчинення нотаріальної дії зі встановлення особи, яка звернулась до но­таріуса, на основі даних паспорту чи інших документів, передба­чених законодавством, перевірки її дієздатності, в необхідних ви­падках — перевірки повноважень представника.

37

Нотаріат в Україні

Друга стадія нотаріального процесу підготовка до вчинен­ня нотаріальної дії, яка не завжди є обов'язковою. Зміст цієї дії полягає у витребуванні додаткових документів чи одержанні пев­них відомостей від фізичних або юридичних осіб, державних ор­ганів, перевірка, аналіз, правова експертиза поданих для вчинен­ня нотаріальних дій документів.

Третьою стадією нотаріального провадження є вчинення або відмова від вчинення нотаріальної дії. Після проходження двох попередніх стадій на підставі перевірки та оцінки поданих доку­ментів нотаріус приходить до висновку про обставини, які дозво­ляють або не дозволяють йому вчиняти нотаріальну дію. Вчинен­ня нотаріальної дії оформлюється нотаріальним актом (догово­ром, свідоцтвом, іншим нотаріальним документом).

Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право відмовити в їх вчиненні з підстав, зазначених у ст. 49 Закону України «Про нотаріат», наприклад, якщо вчинення но­таріальної дії суперечить закону, суперечить цілям, вказаним у статуті юридичної особи, неподання необхідних відомостей та до­кументів тощо. Відмова на прохання особи, якій було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, має бути викладена письмово.

Слід відзначити, що деякі нотаріальні дії характеризуються значними часовими межами, що надає їм характеру не одноразо­вої дії, а певного розтягнутого у часі процесу. До таких прикладів належить охорона спадкового майна, прийняття в депозит гро­шових сум і цінних паперів, прийняття документів на зберіган­ня. Проте не дивлячись на те, скільки процесуальних дій вчиняє нотаріус для здійснення окремої нотаріальної дії, вона все одно складає зміст однієї стадії.

Четвертою стадією є реєстрація вчиненої нотаріальної дії. Згідно зі ст. 52 Закону України «Про нотаріат», усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами чи посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, реєструються в реєстрах нотаріальних дій. Для деяких нотаріаль­них дій обов'язковою є реєстрація в державних реєстрах — Єдино­му реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Єди­ному реєстрі прав власності на нерухоме майно, Спадковому реєстрі тощо.

П'ята стадія яка не є обов'язковою, — це оскарження но­таріальних дій або відмова в їх вчиненні. У разі якщо заінтересо­вана особа вважає, що нотаріус неправильно вчинив нотаріальну

38

Глава 2. Предмет, система і принципи нотаріального...

дію або неправильно відмовив їй у вчиненні нотаріальної дії, во­на вправі подати про це скаргу до суду.

§ 3. Джерела нотаріального процесуального права

Джерела нотаріального процесуального права — це норма­тивні акти, які регулюють організацію і компетенцію нотаріаль­них органів, а також процесуальний порядок вчинення ними но­таріальних дій.

Принципове значення для нотаріату в Україні мають положен­ня Конституції України. Слід зазначити, що в Конституції немає норм, які б безпосередньо стосувались здійснення нотаріальної діяльності, проте вона закріпила низку важливих положень, нап­риклад, щодо непорушності права приватної власності, щодо пра­ва кожного володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, що набувається в порядку, визначеному законом, а та­кож користування Для задоволення своїх потреб об'єктами права державної і комунальної власності відповідно до закону.

Основні питання діяльності нотаріальних органів і посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, врегульовано Законом Ук­раїни «Про нотаріат», від 2 вересня 1993 р., що набрав чинності 1 січня 1994 р. Необхідність прийняття нового закону про но­таріат була обумовлена переходом до ринкових відносин, виник­ненням приватної власності, створенням нових видів економічної діяльності тощо.

Законом створено систему приватної нотаріальної діяльності, що дає можливість розвантажити державні нотаріальні контори, підвищити якість вчинення нотаріальних дій, а також піднести престижність професії нотаріуса. Для підвищення професійного рівня нотаріусів встановлено більш високі вимоги для зайняття посади нотаріуса — стажування в нотаріальній конторі чи у при­ватного нотаріуса, складання кваліфікаційного іспиту, обов'яз­кове одержання свідоцтва на зайняття нотаріальною діяльністю. Водночас врегульовано підстави для анулювання свідоцтва, виз­начено права та обов'язки нотаріуса, правові гарантії захисту йо­го прав та інтересів. Також посилено вимоги щодо відповідаль­ності нотаріуса за вчинювані ним нотаріальні дії.

Крім того, нотаріуси під час вчинення нотаріальних дій керу­ються нормами цивільного, цивільно-процесуального, сімейного, земельного, господарського права. Найбільший вплив на но-

39

Нотаріат в Україні

таріальнии процес має цивільне право, норми якого і повинні втілюватись на практиці за допомогою нотаріальної діяльності. Отже, це Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р., Цивіль­ний процесуальний кодекс від 18 березня 2004 р., Земельний ко­декс від 25 жовтня 2001 р., Сімейний кодекс від 10 січня 2002 р., Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року.

Джерелами нотаріального процесуального права є також ок­ремі закони, зокрема Закон УРСР «Про власність» від 7 лютого 1991 р., Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 р., Закон України «Про привати­зацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р., Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р., Закон України «Про плату за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р., Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 15 травня 1996 р., Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. та ін.

Значну роль у регулюванні діяльності нотаріату відіграють постанови Верховної Ради України, наприклад, «Про тлумачен­ня Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 24 грудня 1993 р., «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням госпо­дарської діяльності» від 19 грудня 1992 р. і т.д.

Особливе місце в регулюванні нотаріальної практики мають укази президента України: «Про впорядкування справляння пла­ти за вчинення нотаріальних дій» від 10 липня 1998 р., «Про вре­гулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р., «Про Консульський статут України» від 2 квітня 1994 року.

Джерелом нотаріального процесуального права є постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України. Мова йде про Поло­ження «Про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату» від 22 лю­того 1994 р., Постанову «Про розмір плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю» від 22 лютого 1994 р., Постанову «Про порядок посвідчення заповітів і дору­чень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених» від 15 червня 1994 р. та деякі інші підзаконні акти.

До важливих джерел нотаріального процесуального права слід віднести накази Міністерства юстиції України, якими затвер­джені інструкції: «Про порядок вчинення нотаріальних дій но­таріусами України» від 3 березня 2004 року, «Про порядок вчи­нення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів»

40

Глава 2. Предмет, система і принципи нотаріального...

від 25 серпня 1994 р., «Про порядок заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна» від 18 серпня 2004 р., «Про ведення Державного реєстру право-чинів» від 18 серпня 2004 р., «Про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв» від 29 липня 2004 р., «Про порядок передачі нотаріальних документів на тимчасове зберігання до державного нотаріального архіву» від 9 липня 2002 р., «Про порядок ведення Єдиного реєстру но­таріусів» від 27 травня 1999 р., «Про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних но­таріусів» від 18 лютого 2003 р., Правила ведення нотаріального діловодства від 3 лютого 1994 р., Порядок ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій від 15 липня 2003 р., Порядок ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно від 28 січня 2003 р., Положення про Єдиний реєстр доручень від б травня 1998 р., про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ від 17 жовтня 2000 р., Положення про порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від 20 січня 1997 р., Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяль­ності від 4 березня 1994 р., Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату від 28 грудня 1993 р., Положення про держав­ний нотаріальний архів від 7 лютого 1994 р.

Також слід назвати спільні накази Міністерства юстиції Ук­раїни та Державної податкової адміністрації України від 7 люто­го 2003 р. «Про реєстрацію податкових застав нерухомого майна» і Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р. «Про затвердження Поло­ження про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України», Порядок посвідчення договорів відчуження земельних ділянок, затверд­жений наказом Міністерства юстиції України та Держкомзему України 6 червня 1996 р.

Джерелами нотаріального процесуального права є також пос­танови Пленуму Верховного Суду України: «Про судову практи­ку в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчи­ненні» від 31 січня 1992 р.; «Про практику розгляду судами Ук­раїни справ про спадкування» від 24 червня 1983 р., «Про прак­тику застосування судами земельного законодавства при розг­ляді цивільних справ» від 25 грудня 1996 р.

При вчиненні нотаріальних дій застосовуються й акти місце­вих органів влади та управління. На території Автономної Рес-

41

Нотаріат в Україні

публіки Крим застосовується законодавство цієї територіальної одиниці України.

Відповідно до законодавства України, міжнародних договорів нотаріуси застосовують і норми іноземного права. Так, якщо міжнародними договорами України встановлені інші положення щодо здійснення нотаріальних дій, ніж ті, що містяться в національному законодавстві, то застосовуються норми міжна­родних договорів.

Питання вчинення нотаріальних дій за кордоном визначають­ся консульськими конвенціями, міжнародними угодами, що їх уклала Україна з іншими державами. Порядок вчинення но­таріальних дій консульськими установами України регулюється Законом України «Про нотаріат», Консульським статутом Ук­раїни від 2 квітня 1994 р., спільним наказом Міністерства юс­тиції та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р., яким затверджено Положення «Про порядок здійснення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах і консульсь­ких установах України», та іншими нормативними актами нашої держави.

Слід відзначити, що Україна, будучи членом Ради Європи та згідно з Указом Президента України від 11 червня 1998 родсу про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Со­юзу, одним із напрямів своєї діяльності вбачає забезпечення пра­вової гармонізації нормативно-правових актів України до вимог ЄС. Тому зближення правових систем європейських країн має значний вплив на формування національного законодавства. Це положення також повинно суттєво впливати і на законодавство про нотаріат, яке наразі не систематизоване, містить багато супе­речностей, застарілих норм. Так, в Україні 1 січня 2004 року на­були чинності Цивільний, Сімейний кодекси, 18 березня 2004 р. був прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс України, які містять багато новел та значним чином відображаються на но­таріальній діяльності. Проте й досі в Україні діє Закон України «Про нотаріат» 1993 р. і одночасно нова Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 року, норми яких не завжди узгоджуються між собою; крім того, Інструкція є підзаконним актом, який має прийматися на підставі закону та деталізувати його положення, а не суперечити закону. Так, наприклад, ст. 36 Закону не передбачає, що при­ватні нотаріуси можуть посвідчувати договори довічного утри­мання, накладати і знімати заборону відчуження нерухомого

42

Глава 2. Предмет, система і принципи нотаріального.

майна та засвідчувати справжність підпису на документах, прш начених для дії за кордоном, посвідчувати доручення для цієї м( ти, а також засвідчувати справжність підпису батьків або опік} на (піклувальника) на згоді про усиновлення дитини, тоді я Інструкція дозволяє вчиняти такі дії, зрівнюючи їх у цих діях -ержавними нотаріусами.

Наразі назріла необхідність прийняття нового закону про не таріат, що має забезпечити підвищення рівня захисту цивільне правових прав громадян України, юридичних осіб та держави цілому.

Слід зазначити, що законопроект про нотаріат, внесений гру пою народних депутатів України Віктором Мусіякою, Василеї Онопенком, Юрієм Кармазіним та Володимиром Мойсиком, н який вітчизняні нотаріуси покладали великі надії, 23.02.2006 бу ло відхилено Верховною Радою. Цей законопроект було внесено д парламенту ще 12.01.2004 і 18 червня 2005 р. було прийнято за ос нову. Однією з основних ідей проекту, яка якісно відрізняє ЙОГ< від діючого закону «Про нотаріат», є докорінне реформування са ме з точки зору введення єдиного нотаріату. Згідно з ним но таріуси повинні вчиняти всі нотаріальні дії, а їхня діяльність ма< базуватися на принципах самофінансування та саморегуляції.

§ 4. Система нотаріального процесуального права

Система — це певний порядок розміщення або розподілу час тин цілого. З урахуванням цього визначення системою но таріального процесуального права є сукупність норм нотаріаль ного процесуального права, розміщених у певній послідовності що відображає спосіб групування правового матеріалу з метою за безпечення більш глибокого вивчення змісту та трансформаці: нормативно-правової бази, яка регулює нотаріально-правов: відносини в Україні.

Норми нотаріального процесуального права можна поділите на загальні та особливі. Загальні норми становлять загальні частину нотаріального процесуального права, до якої входяті поняття нотаріату та його функцій, законодавство про нотаріат, положення про нотаріальне процесуальне право, його джерела, нотаріальний процес, а також організаційна структура но­таріальних органів, їх компетенція та загальні правила вчинення нотаріальних дій.

43

Нотаріат в Україні

До особливої частини можна віднести порядок вчинення окре­мих нотаріальних дій, а також застосування законодавства інших держав та міжнародних договорів у нотаріальній практиці.

§ 5. Принципи нотаріального процесуального права

Принципи нотаріального процесуального права — це керівні положення, на яких базується нотаріальне процесуальне право, ор­ганізація і здійснення нотаріальної діяльності. Значення прин­ципів полягає у визначенні основних засад організації та діяльності нотаріату як окремого правового інституту, а також у тому, що:

·сукупність принципів нотаріального процесуального права є індивідуалізуючою ознакою саме цієї галузі права;

·вони є взаємопов'язаною і взаємоузгодженою системою, в якій порушення одного з принципів тягне за собою порушення інших;

·вони є основою тлумачення змісту законодавства у сфері но­таріальної діяльності.

Серед принципів нотаріального процесуального права можна назвати такі: законності, обґрунтованості нотаріальних актів, не­упередженості, сприяння громадянам та організаціям у здій­сненні їхніх прав і законних інтересів, дотримання таємниці вчи­нення нотаріальних дій, національної мови.

Принцип законності. У своїй діяльності нотаріуси та посадові особи зобов'язані дотримуватися норм чинного законодавства. Це значить, що, дотримуючись правильного процесуального по­рядку вчинення нотаріальних дій, нотаріус керується нормами процесуального і матеріального права.

Крім того, нотаріуси повинні вимагати дотримання законності від усіх осіб, які звертаються до нього за вчиненням нотаріальних дій. Це досягається можливістю відмови нотаріуса від вчинення дій, що суперечать закону або неприйняття документів, оформле­них з порушенням закону. Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, виявивши при вчиненні нотаріальних дій порушення закону громадянами або окремими посадовими особами, повідомляють про це для вжиття необхідних заходів відповідні підприємства, установи, організації або прокуратуру (абз. 1 ст. 51 ЗУ «Про нотаріат»).

Правовою гарантією реалізації цього принципу є можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні в суді.

Зміст принципу обґрунтованості нотаріальних актів полягає в тому, що дії нотаріуса ґрунтуються на дійсних обставинах,

44

Глава 2. Предмет, система (принципи нотаріального...

підтверджених відповідними необхідними для цього доказами (документами). Так, нотаріус встановлює особу громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальних дій, з'ясовує дієздатність громадян і перевіряє правоздатність юридичних осіб, а в разі на­явності — повноваження представника фізичної чи юридичної особи. Нотаріус має право витребувати від підприємств, установ і організацій додаткові відомості та документи, необхідні для вчи­нення нотаріальних дій. При посвідченні угод і вчиненні деяких інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодав­ством України, перевіряється справжність підписів учасників угод та інших осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії.

Правовою гарантією здійснення принципу неупередженості є те, що існують обмеження у праві вчинення нотаріальних дій з метою запобігання необ'єктивності нотаріуса, використання ним свого службового становища для задоволення особистих інте­ресів. До таких обмежень, зокрема, належить заборона нотаріусу вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, а також на ім'я і від імені свого чоловіка, дружини, родичів тощо.

Основоположним принципом діяльності нотаріуса є принцип сприяння громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їхніх прав та захисті законних інтересів. Це сприян­ня може відбуватись шляхом надання роз'яснень заінтересова­ним особам щодо їхніх прав і обов'язків, консультацій правового характеру, попередження про наслідки вчинюваних нотаріаль­них дій тощо. Роз'яснення громадянам їхніх прав і обов'язків як до, так і після вчинення нотаріальних дій, а також роз'яснення несумлінного виконання обумовлених у документах умов є однією з найважливіших функцій нотаріуса. Адже він має виступати як неупереджений радник і поборник захисту прав усіх сторін угоди та всіх осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій. Та­кож нотаріус на прохання зацікавлених осіб складає проекти заяв або угод, надає копії документів або виписки з них.

Не менш важливу роль відіграє і те, що нотаріус зобов'язаний зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчинен­ням нотаріальних дій. Значення цього принципу полягає в забез­печенні конфіденційності інформації, яку надає нотаріусу особа, що звернулась за вчиненням нотаріальних дій. Дотримання цього принципу означає, що нотаріус не вправі розголошувати відомості, що стосуються не тільки самої дії, ай факту її здійснення — саме тому довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

45

Нотаріат в Україні

Крім того, дія цього принципу поширюється не тільки на но­таріусів, а й на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відо­мо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків (секре­тарі, друкарки, практиканти, стажери тощо). Принцип діє на названих осіб навіть тоді, коли вони вже не працюють у нотарі­альній конторі або вийшли на пенсію.

Чинним законодавством передбачено і певні винятки з цього правила — так, в окремих випадках, документи можуть видава­тись на письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і слідства у зв'язку з конкретними справами, що знаходяться в їх провадженні, а також на письмову вимогу органів податкової інспекції — можуть видаватись довідки, документи і копії з них для визначення правильності стягнення державного мита та для цілей оподаткування.

В разі порушення таємниці вчинюваних нотаріальних дій винні особи несуть відповідальність у порядку, встановленому за­конодавством України (відшкодування матеріальної та мораль­ної шкоди).

Під принципом національної мови розуміють те, що но­таріальне провадження здійснюється українською мовою. В не­обхідних випадках для забезпечення дотримання цього принци­пу тексти оформлюваних документів мають бути перекладені особі, що звернулась за вчиненням нотаріальних дій, нотаріусом або перекладачем.

Слід зазначити, що з моменту прийняття 2 вересня 1993 року Верховною Радою України Закону «Про нотаріат» напрацьовано достатній досвід стосовно встановлення більш вимогливого і в той самий час виваженого підходу до здійснення нотаріальної діяль­ності, зокрема в пропозиціях щодо принципів організації та здійснення нотаріальної діяльності, які мають знайти своє закріплення в окремій статті закону: незалежність і неуперед­женість нотаріуса, повна організаційна та економічна са­мостійність, платність, страхування ризику нотаріальної діяль­ності, повна матеріальна відповідальність нотаріуса за заподіяну з його вини шкоду, самоврядування нотаріусів та державне регу­лювання нотаріальної діяльності.

46

Глава 3. НотарЦ

ГЛАВА 3. Нотаріус § 1. Вимоги до посади нотаріуса

Першоджерелом слова «нотаріус» є середньовічне латинськ «поіагіиз» — писар, скорописець, секретар. Саме слово «пойагіие сходить до латинського «поіо» — відзначаю, позначаю, пишу, а вс но у свою чергу — до слова «пойа» — знак, відмітка, помітка. У слої нику В.Даля слово «нотаріус» визначено таким чином: «прися» ньій чиновник, свидетельствующий договори, обязательства : другие сделки между частньїми людьми; что маклер для купцов»

Нотаріус — це посадова особа, наділена повноваженнями вчи няти нотаріальні дії, передбачені законом. При здійсненні но таріальної діяльності нотаріус як особа, яка виконує делегован їй державою функції, шляхом надання кваліфікованих юридич них порад забезпечує дотримання єдності інтересів громадян т; держави. Водночас нотаріус несе відповідальність за вчиненню нотаріальних дій відповідно до закону.

Враховуючи те, що нотаріальну діяльність здійснює уповнова жена державою особа від імені держави, яка надала їй такі повно важення, закон встановлює досить жорсткі вимоги щодо допусю до професії нотаріуса, зазначені, зокрема, в ст. З Закону Україні «Про нотаріат».

18. Нотаріусом може бути тільки громадянин України, томз втрата особою громадянства України або виїзд за межі Україні: на постійне проживання є підставою анулювання свідоцтва пре право на заняття нотаріальною діяльністю.

19. Нотаріус повинен мати вищу юридичну освіту, тобто закін чити відповідний факультет університету, академії, інституту. Е минулому посаду нотаріуса дозволялось обіймати і особам, які не мали вищої юридичної освіти, за певних умов (не менше трьох років роботи за спеціальністю юриста, навчання на останніх кур­сах вищого навчального закладу відповідного фаху).

20. Майбутній нотаріус має пройти обов'язкове стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, який займається приватною нотаріальною діяль­ністю, що дозволяє підготувати нові кадри до практичної роботи.

21. Для визначення рівня професійної підготовки осіб, які ма­ють намір займатися нотаріальною діяльністю, наступним етапом є складання кваліфікаційного іспиту.

47

Нотаріат в Україні

22. Після складання іспиту потрібно одержати свідоцтво і право на зайняття нотаріальною діяльністю, яке є підставою і призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації щ ватної нотаріальної діяльності.

23. Особа, яка має намір розпочати нотаріальну діяльність, повинна мати судимість. Винесення обвинувального вироку с} щодо нотаріуса також є підставою для анулювання свідоцтва і право на заняття нотаріальною діяльністю.

24. Нотаріус не може перебувати в штаті інших держави: приватних та громадських підприємств і організацій, займаті підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також вико: вати іншу оплачувану роботу, крім передбаченої законом, а кож викладацьку і наукову у вільний від роботи час. Таким | ном забезпечується принцип незалежності і неупередженості: таріуса, усувається можливість впливу інших осіб на виконаї нотаріусом своїх прямих обов'язків. Законом передбачені вин ки з цього правила (абз. З ст. 4 Закону України «Про нотаріат які стосуються надання права нотаріусам складати проекти у: і заяв, виготовляти копії документів і виписки з них, а також вати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій та консу тації правового характеру. Ці права безпосередньо стосуюті компетенції нотаріуса і сприяють законному та об'єктивне вчиненню кожної конкретної нотаріальної дії.

Вже досить довго ведуться дебати щодо пропозицій доволі кар нально змінити положення про вимоги для допуску до професії таріуса в Україні, що зумовлено багатьма чинниками. Серед них потреба у більш кваліфікованих спеціалістах, які зможуть ефект но виконувати покладені на нотаріат завдання і функції. Так, про нується, що нотаріусом може бути громадянин України, який:

·має вищу юридичну освіту і отримав освітньо-кваліфікап ний рівень спеціаліста або магістра;

·вільно володіє державною мовою;

·має досвід роботи у сфері права не менше п'яти років, із і помічником нотаріуса (стажистом) — не менше двох років.

Порівняння юридичного досвіду України і Голландії свідч: про неоднаковий підхід до вимог до осіб, які прагнуть займат: нотаріальною діяльністю. Цікаво, що Закон про нотаріат у Г ландії діє вже понад 160 років (був прийнятий 1842 р.). З таріуси в Голландії призначаються на посаду королевою, але і державними службовцями. Нотаріус займає посаду довічно, п те може бути відправлений у відставку з підстав, вказаних у

48

Глава 3. Нотаріус

коні. Кандидат в нотаріуси повинен мати ступінь магістра права, причому в університетах існують програми з нотаріального права та відділи нотаріального права на юридичних факультетах. Крім того, кандидат три роки працює в якості помічника нотаріуса.

В Італії професія нотаріуса належить до переліку так званих «захищених професій», що передбачає занесення в особливі реєстри, проведення контролю при допуску до них, контролю їх організації і здійснення. Заняття «захищеною професією» без дотримання всіх умов є незаконним і тягне за собою кримінальну відповідальність.

Праця нотаріуса в Італії стоїть на першому місці серед усіх «захищених вільних професій» через своє особливе значення для суспільства. Нотаріус у системі вільного нотаріату є гарантом правового захисту і законності, компетентним і неупередженим радником сторін, він запобігає порушенням закону, спорам і розбіжностям, є помічником держави у зборі податків.

Слід відзначити, що в англо-саксонській правовій системі в ба­гатьох випадках не існує нотаріату як окремого виду діяльності або діяльність нотаріуса суміщається з адвокатською. У Сполуче­них Штатах Америки взагалі не існує окремої професії, ідентич­ної європейському нотаріусу. Американський термін «повагу риЬНс» не має нічого спільного з нотаріатом у нашому розумінні. Ця особа не засвідчує правильності фактів, що містяться в доку­менті, а всього лише свідчить, що саме та чи інша особа підписа­ла документ. У більшості штатів кожен бажаючий старше 18 років може стати «поіагу риЬПс», склавши нескладний тест. Секретар у американському суді, який приводить свідків до присяги та веде за­пис свідчень, теж вважається нотаріусом. Більшість нотаріусів — секретарі у юридичних фірмах, судах, банках та страхових ком­паніях. На відміну від цього професійним і досвідченим юристом, що володіє широкими повноваженнями, є цивільний нотаріус (сгуі1-1а\у поіагу) штату Флорида. У 1998 році штат Флорида, праг­нучи до розвитку міжнародних відносин і зв'язків, почав створення системи цивільного нотаріату, ґрунтуючись на досвіді європейсь­ких держав. Цивільний нотаріус (сМІ-Іа^ повагу) Флориди — це професійний юрист, що практикує як мінімум 5 років і має відповідну репутацію. Для того щоб одержати статус цивільного нотаріуса Флориди, необхідно успішно скласти комплексний дер­жавний іспит і одержати призначення державного департаменту.

В Польщі нотаріуса призначає міністр юстиції за заявою заінтересованої особи та за рекомендацією регіональної ради но-

49

Нотаріат в Україні

таріальної палати. Нотаріусом може бути громадянин Польщі, молодший 26 років, який має вищу юридичну освіту, пройшов ] таріальне стажування, склав нотаріальний іспит та працюі помічником нотаріуса не менше двох років. Винятки встановлі для професорів юриспруденції, суддів, прокурорів та адвокат які працювали на займаній посаді не менше трьох років.

Обов'язком польського нотаріуса є участь у заходах загальї національної Нотаріальної ради та регіональних нотаріальних ] лат. До компетенції нотаріальної палати входить надання харі теристики — рекомендації щодо претендента на посаду нотаріу нагляд за виконанням нотаріусами своїх обов'язків, організаі навчання стажистів нотаріуса та ін. Контроль за діяльністю і таріуса здійснюють органи нотаріального самоврядувані міністерство юстиції через президентів апеляційних судів.

§ 2. Стажування нотаріуса

Як зазначалося вище, обов'язковою умовою для майбутньї нотаріуса є проходження стажування протягом шести місяці: державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса. С жування має на меті підготувати осіб, які мають намір займаті нотаріальною практикою, до практичної роботи, адже знан] що вони здобувають у навчальних закладах, мають теоретичв характер. Саме проходження стажування прищеплює колипії студентам юридичних факультетів практичні навички, дає змс вчитись у досвідчених нотаріусів.

Стажистом нотаріуса може бути особа, яка має вищу юриді ну освіту (університет, академія, інститут). Право на проходж ня стажування мають також особи, які до набрання чинності І коном УРСР «Про освіту» закінчили інші вищі навчальні зак. ди за спеціальністю «Правознавство».

За ст. З Закону України «Про нотаріат», строк стажував становить шість місяців. Слід відзначити, що незалежно від п; чин скороченню він не підлягає; навіть об'єктивні умови, такі хвороба, вагітність, робота за спеціальністю в минулому, д татній рівень підготовки, не впливають на цей термін. Пита* строку стажування останнім часом широко дискутується, оскі ки багато фахівців вважає його недостатнім для підготовки ви копрофесійних спеціалістів, потрібних для нотаріальної дія ності, і тому вимагає його подовження до одного року. У проект

50

Глава 3. Нотаріус

Закону «Про нотаріат», про який вже йшлося, ця вимога взагалі змінюється на «досвід роботи у сфері права не менше п'яти років, із нзої помічником нотаріуса (стажистом) — не менше двох років».

На кваліфікаційні комісії при управліннях юстиції покладено : ■:■■; з'язок щодо проведення конкурсного відбору осіб із метою за­рахування їх до резерву на заміщення посади стажиста но­таріуса.

До стажування не допускаються особи, які мають судимість. Крім того, підставами незарахування до резерву за наслідками ?:онкурсного відбору можуть бути: звільнення особи, яка має намір займатися нотаріальною діяльністю, з державної служби за порушення вимог Закону України «Про державну службу» та < Лро боротьбу з корупцією та організованою злочинністю», а та­кож пенсійний вік цієї особи. Відповідно до вимог закону ста­жист не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підпри­ємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану, крім викладацької і наукової, роботу.

Стажист нотаріуса проходить стажування в державній но­таріальній конторі або у приватного нотаріуса. Умови роботи визначаються трудовим контрактом між стажистом і державною нотаріальною конторою чи приватним нотаріусом з додержанням законодавства про працю. Стажисти користуються всіма правами і пільгами, встановленими для працівників державних но­таріальних контор і приватних нотаріусів.

Нотаріус забезпечує підготовку стажиста до нотаріальної діяльності.

В обов'язки стажиста входить сумлінне виконання обов'язків, покладених на нього трудовим контрактом, примірною програ­мою для стажування та індивідуальними планами. Він повинен додержуватися трудової дисципліни, правил внутрішнього тру­дового розпорядку.

Під час стажування стажист зобов'язаний вивчити законодав­ство про нотаріат, а також законодавчі акти з різних галузей пра­ва. Одночасно з вивченням нормативних актів стажист повинен знайомитися з практичною діяльністю нотаріату, діловодством, реєстрацією нотаріальних дій.

Для набуття практичного досвіду стажист бере участь у прийомі громадян, перевірці документів, наданих для вчинення нотаріальних дій; складає проекти договорів, свідоцтв та інших документів; визначає розмір оплати та державного мита; бере участь у інших нотаріальних діях.

51

Нотаріат в Україні

Відповідальність за проведення стажування в державних но таріальних конторах покладається на завідуючого нотаріальнок конторою або його заступника, а в приватного нотаріуса — не цього нотаріуса.

Безпосередній керівник стажування повинен мати принаймні п'ятирічний практичний досвід на посаді нотаріуса за відсутності зауважень по роботі.

Керівництво і контроль за проведенням стажування здійсню­ють Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Після закінчення стажування в державній нотаріальній кон­торі керівник стажування складає висновок про результати про­ходження стажування, вказуючи ступінь підготовки стажиста, одержані ним у процесі стажування практичні навички і знання. Протягом трьох днів після закінчення стажування він подає завідуючому нотаріальною конторою або його заступникові цей висновок для розгляду і затвердження. Слід відзначити, що в за­конодавстві не зазначено, яким чином повинно оформлюватись проходження стажування у приватного нотаріуса, а тому автор вважає, що приватний нотаріус повинен аналогічно складати висновок про результати проходження стажування і затверджу­вати його.

Після одержання висновку особа, яка має намір займатись но­таріальною діяльністю, звертається до кваліфікаційної комісії но­таріату із заявою про допуск до складання кваліфікаційного іспи­ту. Головним завданням кваліфікаційних комісій є визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір зайняти­ся нотаріальною практикою.

Для вдосконалення порядку стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, на кваліфікаційні комісії, крім прийняття кваліфікаційного іспиту, покладено обов'язки з проведення конкурсного відбору осіб з метою зарахування їх до резерву на заміщення посади стажиста нотаріуса.

Учасників конкурсу повідомляють за десять днів про час і місце засідання кваліфікаційної комісії. За рішенням комісії до участі в конкурсі допускаються особи, які відповідають умовам конкурсу. Так, не беруть участі в конкурсі особи, які досягли пенсійного віку, та особи, звільнені з державної служби за пору­шення вимог Законів України «Про державну службу», «Про бо­ротьбу з корупцією та організованою злочинністю».

52

Глава 3. Нотаріус

При конкурсному відборі враховується наявність знань із пи­тань нотаріату та стажу роботи за спеціальністю юриста. Береть­ся до уваги робота помічником приватного нотаріуса, секретаря або консультанта в державній нотаріальній конторі впродовж щонайменше двох років, а також позитивна характеристика з ос­таннього місця роботи. Крім того, враховується і положення ст. З Закону України «Про нотаріат» — стажист не може перебувати у штаті інших державних, приватних і громадських організацій, підприємств, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької та наукової. Основною ж умовою є позитивний вис­новок керівника стажування про результати проходження ста­жування, оскільки за негативного висновку комісія має вирішу­вати питання щодо подовження стажування тощо.

На підставі аналізу поданих документів, а також співбесід кваліфікаційна комісія голосуванням приймає рішення стосов­но кожного учасника конкурсу. Рішення комісії за результатами проведеного конкурсу є остаточним.

§ 3. Складання кваліфікаційного іспиту

-

Після проходження стажування особа, яка має намір займа­тись нотаріальною діяльністю, повинна скласти кваліфікаційний іспит. Для цього особа подає особисто або надсилає поштою до кваліфікаційної комісії заяву, засвідчену в установленому поряд­ку копію диплома про вищу освіту і висновок про результати про­ходження стажування.

Кваліфікаційна комісія зобов'язана розглянути одержані до­кументи і прийняти кваліфікаційний іспит протягом місяця від дня надходження документів. Заяви осіб, які мають намір займа­тися нотаріальною діяльністю, розглядаються на засіданні кваліфікаційної комісії та приймається рішення про допуск їх до складання кваліфікаційного іспиту або відмову в цьому. На засіданні, в разі необхідності, можуть бути присутніми: особа, яка подала документи; представники підприємств, установ, ор­ганізацій, які зацікавлені в розгляді заяви; запрошується керівник стажування, щоб перевірити стан виконання індивідуального плану стажиста.

Розгляд заяв починається з доповіді голови комісії, його заступ­ника або секретаря, які попередньо вивчали подані до комісії доку-

53

Нотаріат в Україні

менти. Після аналізу поданих документів заслуховуються особи, які є присутніми на засіданні комісії. Далі кваліфікаційна комісія приймає рішення про допуск до кваліфікаційного іспиту або відмову в цьому. Рішення про відмову в допуску до кваліфіка­ційного іспиту повинно бути вмотивованим, бо таку відмову мож­на оскаржити.

У практиці прийняття кваліфікаційного іспиту вже склалися певні вимоги. Так, під час іспиту в середньому використовується від 10 до 20 білетів, в кожному з яких міститься від 6 до 10 запи­тань та одне практичне завдання. Аналіз практики складання кваліфікаційних іспитів вказує на доцільність прийняття кваліфікаційного іспиту в письмовій формі з обов'язковим долу-ченням до протоколу засідання комісії чернеток відповідей. Усі додаткові запитання і відповіді до них повинні фіксуватись у про­токолі засідання. Це, за оскарження рішення комісії, полегшує роботу Вищої кваліфікаційної комісії та дає їй можливість пра­вильно розглянути скаргу.

Рішення кваліфікаційної комісії приймається відкритим го­лосуванням більшістю голосів від кількості присутніх на засіданні членів комісії.

Про наслідки складання іспитів кваліфікаційні комісії оголо­шують заінтересованим особам у день складання ними іспитів. На підставі складеного іспиту кваліфікаційна комісія виносить рішення про можливість допуску особи до нотаріальної діяль­ності.

Якщо за рішенням комісії особа не склала іспиту, то вона має право на повторний іспит не раніше ніж через один рік.

Якщо заінтересована особа не погоджується з рішенням кваліфікаційної комісії, вона може оскаржити його у Вищий кваліфікаційній комісії при Міністерстві юстиції України в місячний строк від дня вручення заінтересованій особі копії цьо­го рішення.

Скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату розг­лядаються Вищою кваліфікаційною комісією у місячний термін за участю особи, яка подала скаргу, і представника комісії но­таріату, рішення якої оскаржується. Неявка цих осіб не є пере­шкодою для розгляду скарги, але в деяких випадках комісія мо­же визнати присутність їх обов'язковою. На засіданні також мо­жуть бути присутніми представники підприємств, установ та ор­ганізацій, заінтересованих у розгляді скарги.

Розгляд скарги починається доповіддю члена комісії, який по-

54

Глава 3. Нотаріус

передньо вивчив скаргу і додані до неї документи. Після цього заслуховуються присутні на комісії особи, проводяться дослідження та аналіз необхідних документів.

Рішення приймається відкритим голосуванням простою біль­шістю голосів від кількості присутніх членів комісії. Воно викла­дається в письмовій формі, підписується головуючим на засіданні та членами комісії, є остаточним і оскарженню не підлягає.

За результатами розгляду скарги комісія може винести такі рішення:

— залишити рішення кваліфікаційної комісії нотаріату без
зміни, а скаргу — без задоволення;

·допустити особу до повторного складання кваліфікаційного іспиту, але вже перед Вищою кваліфікаційною комісією;

·скасувати рішення кваліфікаційної комісії нотаріату і до­пустити особу до заняття нотаріальною діяльністю.

У триденний строк копія рішення Вищої кваліфікаційної комісії видається особі, стосовно якої воно було винесено.

Після рішення кваліфікаційної комісії нотаріату про допуск до нотаріальної діяльності заінтересована особа одержує в Міністерстві юстиції України свідоцтво про право на заняття но­таріальною діяльністю.

§ 4. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю

це документ, що видається Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату або Вищої кваліфікаційної комісії про допуск до нотаріальної діяльності та є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Порядок видачі свідоцтва регулює Положення, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 20 січня 1994 р., зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції від 25 грудня 1997 р.

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю (далі — свідоцтво) може бути видане громадянину України, який має ви­щу юридичну освіту (університет, академія, інститут), пройшов стажування в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, та склав кваліфікаційний іспит.

55

Нотаріат в Україні

Свідоцтво є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Свідоцтво видається Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юс­тиції Республіки Крим, обласному, Київському та Севастополь­ському управліннях юстиції, а у випадку успішного складання особою повторного іспиту Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України — на підставі її рішення.

За видачу свідоцтва необхідно внести відповідну плату на ра­хунок Міністерства юстиції України. Розмір плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю встанов­люється постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р., зі змінами, внесеними згідно з постановою КМ від 8 черв­ня 1996 р. Зараз встановлено плату за видачу такого свідоцтва в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за видачу його дубліката — в розмірі 50% цієї суми.

Від плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріаль­ною діяльністю звільняються нотаріуси, які на день набрання чинності Законом України «Про нотаріат» працювали в держав­них нотаріальних конторах, а також посадові особи Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юс­тиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, робота яких безпосередньо пов'язана з керівницт­вом і контролем за діяльністю нотаріату.

Для одержання свідоцтва у Міністерство юстиції України по­дається заява, до якої додається рішення кваліфікаційної комісії або Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, якщо іспит було складено повторно, і документ банківської установи про внесення плати за видачу свідоцтва. При подачі заяви має бути пред'явле­ний документ, що посвідчує особу заявника, а також інші доку­менти, передбачені згаданим Положенням. Заява має бути розг­лянута протягом місяця від дня її подання.

Розглянувши заяву, Міністерство юстиції України може ви­нести три рішення: про видачу свідоцтва, про відмову у видачі свідоцтва чи про залишення заяви без розгляду.

Якщо всі вимоги щодо видачі свідоцтва про заняття нотаріаль­ною діяльністю виконано, а Міністерство юстиції дійде висновку про можливість заняття заявника нотаріальною діяльністю, то виноситься рішення про видачу такого свідоцтва. Свідоцтво має

56

Глава 3. Нотаріус

встановлену законом форму і містить вказівку про те, хто одер­жує це свідоцтво і що воно є підставою для призначення на поса­ду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Свідоцтво реєструється в Журналі реєстрації виданих свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Відмова у видачі свідоцтва можлива в тих випадках, коли на момент звернення із заявою виникли обставини, які взагалі пе­решкоджають видачі свідоцтва, а усунути їх не можна. У Поло­женні про порядок видачі свідоцтва наведено підстави, що дають можливість застосування цього повноваження, зокрема:

·втрата особою громадянства України;

·винесення щодо цієї особи обвинувального вироку, який набрав чинності;

·винесення ухвали про застосування примусових заходів ме­дичного характеру, що набрала законної сили;

·винесення рішення суду, що набрало законної сили, про об­меження дієздатності особи, визнання її недієздатною;

— інші випадки, передбачені законом України «Про нотаріат».
Важливою гарантією захисту прав особи, яка бажає зайнятися

нотаріальною діяльністю, є її право оскаржити відмову у видачі свідоцтва у суді. Така скарга подається до суду в місячний термін від дня одержання відмови і розглядається в порядку проваджен­ня, що виникає, з адміністративно-правових відносин.

Залишення заяви про видачу свідоцтва без розгляду можливе тоді, коли виникли обставини, які на цей момент перешкоджа­ють видачі свідоцтва, але надалі їх можна буде усунути. Такою обставиною є неподання всіх необхідних документів для видачі свідоцтва, передбачених п. З Положення Міністерства юстиції України «Про порядок видачі свідоцтва про право на заняття но­таріальною діяльністю».

В разі втрати або пошкодження свідоцтва видається його дублікат.

Виходячи з того, що кожна особа, яка має намір зайнятися но­таріальною діяльністю, повинна отримати для цього свідоцтво, припинення нотаріальної діяльності обумовлюється анулюван­ням такого свідоцтва.

Анулювання свідоцтва щодо як державних, так і приватних нотаріусів вирішується Міністерством юстиції України. Це мож­ливо як з власної ініціативи нотаріуса, так і за поданням відповідного управління юстиції. Власна ініціатива — це волеви-

57

Нотаріат в Україні

явлення самого нотаріуса на припинення нотаріальної діяльності з особистих обставин, що їх він має вказати в своїй заяві про ану­лювання свідоцтва.

Реалізація інших підстав анулювання свідоцтва залежить від дій відповідного управління юстиції і настає незалежно від волі нотаріуса.

Передбачені законодавством підстави анулювання свідоцтва Міністерством юстиції України за поданням управління юстиції (ст. 12 Закону України «Про нотаріат») спрямовані на забезпе­чення належного порядку вчинення нотаріальних дій; їх ре­алізація дає можливість усунути від нотаріальної діяльності тих нотаріусів, які порушують закон або через об'єктивні, незалежні від них обставини не можуть проводити цю діяльність.

Закон прямо передбачає такі підстави анулювання свідоцтва:

а) втрата громадянства України або виїзду за межі України
на постійне проживання;

б) винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду,
який набрав чинності;

в) винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса приму­
сових заходів медичного характеру, що набрала законної сили.
Це може бути тоді, коли нотаріус учинив суспільно небезпечне
діяння в стані неосудності або в стані осудності, але захворів до
винесення вироку на душевну хворобу;

г) винесення постанови про припинення кримінальної справи
щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав.
Нереабілітуючі
підстави — такі підстави, коли винність нотаріуса у вчиненні
злочину підтверджена зібраними у справі Доказами, але через
певні передбачені законом обставини він звільняється від
кримінальної відповідальності. Це, наприклад, зміна ситуації,
внаслідок чого вчинене діяння втрачає характер суспільно небез­
печного, притягнення нотаріуса до адміністративної відповідаль­
ності, передача матеріалів до товариського суду, закінчення стро­
ку давності притягнення до кримінальної відповідальності, акт
амністії, акт помилування. В усіх цих випадках до уваги береть­
ся той факт, що нотаріус вчинив злочин, але звільняється від
кримінальної відповідальності;

д) винесення рішення суду, що набрало законної сили, про об­
меження дієздатності особи, яка виконує обов'язки нотаріуса,
визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, оголошення її
померлою.
Якщо нотаріус зловживає спиртними напоями або

58

Глава 3. Нотаріус

наркотичними речовинами і цим ставить себе і свою сім'ю в тяж­ке матеріальне становище, то за рішенням суду він визнається об­межено дієздатним, а таке рішення, що набрало законної сили, є підставою анулювання свідоцтва. Нотаріус, обмежений у своїй дієздатності, не може обіймати таку посаду, де потрібні неуперед­женість, непідкупність і логічне мислення, а людина, обмежена в дієздатності, може зазнати різних негативних впливів. Визнання нотаріуса недієздатним може відбутись унаслідок душевної хво­роби останнього. Людина, яка знаходиться в такому стані, не усвідомлює своїх дій і не може ними керувати;

є) неодноразове порушення нотаріусом чинного законодав­ства при вчиненні нотаріальних дій або грубе порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, ор­ганізацій, громадян. Ця підстава є правовою гарантією забезпе­чення законності вчинення нотаріальних дій і передбачає відповідальність нотаріуса за систематичне порушення ним чин­ного законодавства під час вчинення нотаріальних дій або одно­разове грубе порушення закону, що завдало шкоди названим суб'єктам. Тут мова йде про зафіксовані неодноразові порушення закону, про систематичні порушення. Отже, одне порушення за­кону, яке не завдало шкоди інтересам держави, організацій і гро­мадян, не буде підставою для анулювання свідоцтва. Водночас одне, але грубе порушення закону, яке завдало шкоди названим інтересам, є підставою для його анулювання. Підтвердженням завданої шкоди, а значить, і підтвердженням грубого порушення закону буде рішення суду про стягнення збитків;

є) невідповідність нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності. Анулювання свідоцтва в зв'язку з невідповідністю нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяль­ності, може мати місце в тому разі, коли йдеться про якісь фізичні вади нотаріуса. Але реалізація цієї підстави можлива тільки тоді, коли є медичний висновок про те, що за станом здо­ров'я нотаріус не може виконувати свої професійні обов'язки;

ж) перебування нотаріуса в штаті інших державних, приват­них та громадських оганізацій, заняття підприємницькою і по­середницькою діяльністю, а також виконання іншої оплачува­ної роботи, крім складання, проектів угод і заяв, виготовлення копій документів та виписок з них, дачі роз'яснень з питань вчи­нення нотаріальних дій і консультацій правового характеру, за­няття викладацькою і науковою роботою у вільний від роботи час.

59

Нотаріат в Україні

Як вже зазначалось, необхідність забезпечення об'єктивності й не­залежності нотаріуса під час вчинення нотаріальних дій вимагає, щоб нотаріус не перебував у штаті інших державних, приватних і громадських організацій, не був підприємцем і посередником і вза­галі не виконував іншої оплачуваної роботи. Порушення цієї вимо­ги є підставою для анулювання свідоцтва. Праця в інших ор­ганізаціях, а також заняття підприємництвом чи посередництвом впливали б на законність та об'єктивність вчинюваних но­таріусом дій;

з) порушення вимог щодо додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій. Додержання таємниці вчинюваних нотаріаль­них дій є одним із принципів діяльності нотаріуса, що забезпечує його авторитет і перешкоджає виникненню несприятливих наслідків для осіб, які звернулися до нотаріуса. Це не лише пору­шення законності (ст. 8 Закону України «Про нотаріат»), а й амо­ральний вчинок, оскільки особи, які звертаються до нотаріуса, часто відкривають йому такі обставини, що вони мають бути впевнені в тому, що таємниці їхньої бесіди буде дотримано;

і) вчинення нотаріальних дій на своє ім'я і від свого імені, на ім'я та від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їх та своїх ро­дичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я та від імені працівників нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом. Остання підстава для анулювання свідоцтва випливає з порушен­ня нотаріусом вимог ст. 9 Закону України «Про нотаріат», яка ре­гулює обмеження у праві вчинення нотаріальних дій, коли він має певну заінтересованість у їх вчиненні. Вимоги ст. 9 Закону служать забезпеченню об'єктивності і законності при вчиненні нотаріальних дій. Для анулювання свідоцтва достатньо одного випадку порушення цієї статті.

Свідоцтво анулюється Міністерством юстиції України за подан­ням управлінь юстиції Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Подання Міністерства юстиції Республіки Крим, управлінь юс­тиції обласних, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій.

Правовою гарантією захисту прав нотаріуса при анулюванні свідоцтва є його право оскаржити ці дії до суду в місячний термін від дня одержання рішення про анулювання свідоцтва. Скарга розглядається в порядку провадження, що виникає з адміністра­тивно-правових відносин.

60

Глава 3. Нотаріус

§ 5. Присяга нотаріуса

Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій в урочистій обстановці приносить присягу та­кого змісту: «Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і за­конні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса».

Урочиста присяга тісно пов'язана з етичною стороною діяль­ності нотаріуса. В ній відображені як положення, які знайшли своє закріплення в законодавстві про нотаріат — виконання обов'язків згідно з законом, охорони прав і законних інтересів громадян і організацій, збереження таємниці нотаріальних дій, так і положення морально-етичного плану — сумлінність, совісність, повага до високого звання нотаріуса. Присяга має важ­ливе психологічне значення в становленні нотаріуса як про­фесіонала. Приносячи присягу особа водночас відчуває свою при­належність до певного професійного кола, яке має свої етичні принципи та відчуває моральну відповідальність за її виконання.

Порушуючи присягу, нотаріус зраджує не лише тих, хто звер­нувся до нього і довірився йому, а насамперед себе. Виконуючи довірені йому державою нотаріальні дії, нотаріус зобов'язаний бу­ти чесним, правдивим, не переслідувати особистої вигоди, бо це протизаконно та аморально1.

§ 6. Права і обов'язки нотаріуса

Права та обов'язки нотаріуса є реалізацією принципу сприян­ня громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Права нотаріуса в основному закріплені в ст. 4 Закону України «Про нотаріат», проте цей перелік не є вичерпним — чинним за­конодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

Так, в ст. 4 зокрема зазначається, що нотаріус має право вит­ребувати від підприємств, установ і організацій відомості та доку-

1 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — С. 39.

61

Нотаріат в Україні

менти, необхідні для вчинення нотаріальних дій; складати про­екти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.

Згідно із ст. 42 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вста­новлює термін, протягом якого до нотаріальної контори мають бути надіслані необхідні відомості чи документи з огляду на конкретні обставини вчинюваної нотаріальної дії, але цей термін не повинен перевищувати одного місяця.

Особливого значення зараз набуває право нотаріуса складати проекти угод і заяв. Якщо раніше було невелике, обмежене коло угод, вчинення яких не викликало труднощів, бо існував уста­новлений зразок для кожного виду, то зараз посвідчення угод ви­магає творчого підходу до їх складання, співпраці нотаріуса і заінтересованих осіб. Тому останні дедалі частіше звертаються до послуг нотаріуса, аби впевнитися в тому, що угода чи заява відповідатиме чинному законодавству і не викликатиме жодних непередбачених негативних наслідків2.

При вчиненні нотаріальних дій часто виникає потреба мати копії необхідних документів чи виписок із них. Якщо їх не пода­ли заінтересовані особи, то нотаріус на прохання останніх має право виготовити копії документів. Скажімо, для видачі свідоцт­ва про право на спадщину нотаріус може на прохання заінтересо­ваних осіб виготовити копії з оригіналів свідоцтв про народжен­ня і про шлюб.

Юридична необізнаність заінтересованих осіб може спричини­ти шкоду чи меншу вигоду від вчинюваної нотаріальної дії або вплинути на суб'єктивні права інших осіб. Тому нотаріус має право давати роз'яснення з питань вчинення конкретної но­таріальної дії, а також консультації правового характеру. Нап­риклад, посвідчуючи заповіт, нотаріус роз'яснює заповідачеві про право певних осіб мати обов'язкову частку в спадковому майні; посвідчуючи договір про відчуження будинку, що на праві загальної часткової власності належить декільком особам, — про право привілеєвої купівлі; посвідчуючи договір дарування квар­тири, нотаріус, роз'яснивши наслідки посвідчення такого догово­ру, може порадити краще скласти заповіт або договір довічного утримання.

2 Радзїєвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — С. 40.

62

Глава 3. Нотаріу*

Перелічені вище дії, що їх мають право вчиняти нотаріуси розглядаються як додаткові послуги, надавані особам, які зверта ються до державного нотаріуса.

Наказом Міністерства юстиції України від 4 січня 1998 р. зат верджено «Примірне положення про порядок надання державни ми нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які ні пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послу] технічного характеру», яке отримало великий резонанс в юри дичних колах. Згідно з цим Положенням, надання консультації та роз'яснень з питань чинного законодавства, надання усних письмових довідок із законодавства, складання заяв, проектії угод та інших документів розглядаються як додаткові послуга правового й технічного характеру.

У Положенні підкреслюється, що надання додаткових послуг не пов'язаних із вчинюваними нотаріальними діями, не < здійсненням нотаріусами юридичної практики і не має на меті от­римання прибутку.

Уся плата за надання державними нотаріусами правової допо­моги та послуг технічного характеру використовується на покрит­тя витрат, пов'язаних з організацією надання правової допомоги те послуг технічного характеру, у тому числі на оплату праці додат­ково залучених працівників нотаріату, крім державних служ­бовців. Ці кошти також можуть бути використані на покриття вит­рат, які повною мірою не забезпечені загальним фондом державно­го бюджету на утримання державних нотаріальних установ.

Це Примірне положення, з точки зору практики його застосуван­ня, викликає певні питання. По-перше, незрозумілим є надання но­таріусами додаткових послуг правового характеру, не пов'язаних з вчинюваними нотаріальними діями. По-друге, невідомими є понят­тя та критерії визначення фактичних витрат на забезпечення якісного і термінового обслуговування. Фактично, оплата за ці до­даткові послуги значно перевищує розмір державного мита. І чи не повинен нотаріус виконувати всі нотаріальні дії якісно і терміново?

Звісно, можна було б ще розглядати як додаткові послуги технічного характеру, що за них справлялася б невелика плата. І це було б виправдано. Трактування ж додаткових послуг право­вого характеру саме в такий спосіб суперечить самій природі дер­жавного нотаріату і є прикритим засобом отримання додаткового значного прибутку за рахунок заінтересованих осіб3.

3 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 42

Нотаріат в Україні

Із Закону України «Про нотаріат» також випливає що но­таріуси мають право об'єднуватись у регіональні, загальнодер­жавні, міжнародні спілки та асоціації. Слід відзначити, що в пе­реважній більшості країн латинського нотаріату об'єднання но­таріусів в спілку є їх обов'язком і має на меті не тільки кращий захист прав і інтересів самих працівників нотаріальних органів, але й осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій, вдос­коналення роботи нотаріусів тощо.

Також нотаріус вправі відмовити у вчиненні нотаріальної дії з підстав, передбачених ст. 49 Закону України «Про нотаріат».

Якщо справжність поданого документа викликає сумніви, но­таріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, вправі затримати цей документ і направити його на експертизу (ст. 51 ЗУ «Про нотаріат»).

Обов'язки нотаріуса досить повно перелічені в ст. 5 Закону Ук­раїни «Про нотаріат». Так, нотаріуси зобов'язані здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги; сприяти громадянам, підприємствам, установам і ор­ганізаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчи­нюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності за­конодавству України або міжнародним договорам.

Слід зазначити, що вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус пови­нен дотримуватись не тільки Закону України «Про нотаріат» та інших норм процесуального права, але й додержуватись норм ма­теріального права.

Нотаріус повинен також працювати у відповідності до прине­сеної присяги, а отже, виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з совістю.

Нотаріус зобов'язаний сприяти фізичним та юридичним осо­бам у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів. Це озна­чає, що він має: правильно встановити дійсне волевиявлення сторін, мету, яку вони переслідують, вчиняючи нотаріальну дію; перевірити всі подані документи щодо їх достовірності, допусти­мості й належності; роз'яснити заінтересованим особам їх права й обов'язки, попередити про наслідки вчинюваної нотаріальної дії, щоб запобігти проблемам, які можуть виникнути якщо особи не будуть повністю обізнані з усіма аспектами вчинюваних ними

64

Глава 3. Нотаріус

нотаріальних дій. Так, наприклад, якщо особи звертаються за посвідченням договору дарування будинку, нотаріус зобов'яза­ний встановити чи дійсно волевиявлення цих осіб спрямоване на укладання саме договору дарування, а не наприклад довічного утримання, роз'яснити права та обов'язки сторін за цим догово­ром, необхідність державної реєстрації нерухомого майна, спла­ти державного мита тощо.

На зміст нотаріальної дії часто може впливати юридична не­обізнаність, помилкова оцінка конкретної правової ситуації, не-передбаченість заінтересованих осіб та інші обставини. Тому ду­же важливого значення набуває обов'язок нотаріуса попереджа­ти про наслідки вчинюваних нотаріальних дій, щоб саме ці обс­тавини не могли бути використані їм на шкоду. Цей обов'язок нотаріуса вельми сприяє запобіганню правопорушенням і реаль­ному захистові суб'єктивних прав громадян та організацій4.

Також на нотаріуса покладено обов'язок зі збереження таєм­ниці вчинення нотаріальних дій, що є основоположним принци­пом діяльності нотаріату, який закріплено в ст. 8 Закону України «Про нотаріат». Дотримання нотаріусом цього обовязку має на меті запобігти певним можливим негативним наслідкам, які мо­жуть виникнути для особи у зв'язку з вчиненням нею певної но­таріальної дії. Особливо це стосується таких правочинів як за­повіти та договори дарування.

§ 7. Етика нотаріуса

Право, законність — це інститути соціального життя, що тісно пов'язані з суспільною мораллю, вони втілюють її ідеали та прин­ципи. Втілення в життя правових норм багато у чому залежить від моральної озброєності нотаріусів, від дотримання ними вимог професійної етики.

Останнім часом дедалі актуальнішим стає питання етики нота­ріуса. У зв'язку з цим слід згадати ім'я професора Горшенєва В.М., який повноправно вважається засновником науки «Юридична де­онтологія». Ще у 1988 р. було опубліковано авторським колекти­вом за його участю навчальний посібник, де послідовно викладено предмет, функції нової науки, принципи та її роль у системі юри­дичних знань. Горшенєв В.М. зробив спробу узагальнити всю

Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник/За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000 р. — с. 42-43.

65

Нотаріат в Україні

інформацію про кваліфікаційні вимоги до юриста, розглянувши професію юриста за такими аспектами: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в) юрист як спеціаліст; г) юрист як носій ви­соких моральних якостей; д) естетична культура юриста.

Діяльність нотаріуса вирізняється серед інших цілою низкою специфічних властивостей, зумовлених роллю, яку вони відігра­ють у житті суспільства. Охорона прав і законних інтересів грома­дян є змістом повсякденної діяльності нотаріусів і разом з тим — їхнім професійним обов'язком. Саме висококваліфіковані но­таріуси, які мають високу правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долі людей, здатні ефективно впливати на зміцнення законності та правопорядку в державі. Необхідність виконання нотаріусами цих важливих завдань ставить перед ни­ми особливо високі вимоги до особистих якостей. Таким чином, етика нотаріуса охоплює одночасно і загальні моральні принци­пи, і особливі вимоги, властиві цій професії.

Так, важливою умовою кваліфікованого здійснення но­таріусами своїх професійних обов'язків є усвідомлення та вико­ристання у своїй діяльності загальних моральних принципів. Мо­ральні принципи об'єднують та систематизують всю моральну діяльність, виступають фактором стабільності, визначають го­ловну лінію поведінки.

Насамперед нотаріус має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує, будучи наділений високою довірою суспільства і держави, а тому йому мають бути притаманні такі риси, як ви­сока порядність, чесність, безкорисливість, об'єктивність, праг­нення до самовдосконалення. Характерною ознакою відданості нотаріуса своїй справі є загострене почуття справедливості. Це передусім означає небайдужість до проблем інших людей, оскіль­ки, на відміну від інших громадян, нотаріус як правозахисник спроможний активно й ефективно допомагати людям у захисті їхніх прав та інтересів.

Окремо слід назвати принципи гуманізму, демократизму, за­конності в роботі нотаріуса. Суть цих принципів у сфері юридич­ної діяльності означає:

·сприйняття людини як вищої цінності;

·забезпечення свободи та захисту гідності особи, права на щастя, на духовний розвиток;

·повага до особистих якостей;

·рівне ставлення та повага до чоловіка та жінки, повага до ідеалів людини, вікових, національних та інших ознак, політич­них поглядів тощо.

68

Глава 3. Нотаріус

По-друге, специфічною рисою діяльності нотаріуса є повсяк­денне зіткнення з найрізноманітнішими життєвими ситуаціями, що вимагає знання психології, комунікативність, вміння розібратись у складних обставинах, дохідливо і переконливо роз'яснити суть та наслідки вчинюваних нотаріальних дій. З іншого боку, відповідальність посади нотаріуса містить у собі по­тенційну небезпеку професійної деградації, що виявляється в бю­рократизмі, формалізмі, втраті самоконтролю, безвідповідально­го ставлення до справи, проявів грубості, нелюдяності, породжує серед громадян недоброзичливе ставлення, недовіру до юристів узагалі. Поведінка нотаріуса ж відіграє важливу роль, бо це сто­сується престижу та авторитету його професії.

Таким чином, юрист — це не тільки професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, а й високомораль­на людина, глибоко переконана у винятковому значенні права і законності для суспільства, яка використовує свої повноваження задля захисту прав і законних інтересів громадян.

Слід відзначити, що в професійних колах дискутуються пи­тання законодавчого врегулювання етики нотаріуса, зокрема запровадження окремого кодексу професійної етики нотаріуса та права притягнення нотаріуса до професійної відповідальності. Наприклад, серед підстав для притягнення до такої відповідаль­ності стане невиконання нотаріусом своїх професійних обо­в'язків, передбачених цим законопроектом, безпідставна відмова у вчиненні нотаріальної дії, недотримання Правил професійної етики нотаріуса, створення перешкод працівникам органів юс­тиції в здійсненні ними функцій по забезпеченню державного контролю за роботою нотаріуса.

■ • 67

Нотаріате Україні

ГЛАВА 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

§ 1. Система нотаріальних органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок вчиняти нотаріальні дії в Україні

Чинний Закон України «Про нотаріат» передбачає поділ но­таріусів на державних, які працюють у державних нотаріальних конторах і державних нотаріальних архівах, та нотаріусів, які займаються приватною нотаріальною діяльністю. При цьому слід наголосити, що запровадження інституту приватного нотаріату з одночасним збереженням державного був викликаний об'єктив­ною необхідністю, що склалася на момент прийняття закону.

Важливими аргументами на користь появи «вільного» но­таріату є зменшення навантаження на державних нотаріусів, зручність для осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій, самофінансування нотаріусами своєї нотаріальної діяль­ності, а також можливість утворення ними додаткових робочих місць і сплата податків до бюджету. На жаль, ще існує думка, що поділ нотаріусів на державних та приватних є градацією якості надання ними правової допомоги або що документи, оформлені державними нотаріусами, більш якісні або мають більшу юри­дичну силу порівняно з аналогічними, виконаними приватними нотаріусами. Проте проблемами державного нотаріату залиша­ються невисока заробітна плата, гірше матеріально-технічне за­безпечення і навіть повна відсутність державних нотаріальних контор у певних регіонах через нестачу фахівців, які б мали ба­жання працювати за таких умов. Крім того, внаслідок переходу до ринкових відносин значно зріс документообіг, а отже, і обсяг завдань, що покладаються на нотаріусів України. Через це виник­ло багато ускладнень, зокрема, неможливість вчасно завірити до­кументи, отримати консультації тощо. Держава не могла власни­ми силами збільшити кількість державних нотаріальних контор та залучити більше нотаріусів, оскільки це потребувало значних коштів. Найбільш правильним виходом з цієї ситуації і стало за-початкування в Україні приватного нотаріату.

Зараз існують прибічники ліквідації державних нотаріальних контор, до аргументів яких належить те, що державні но­таріальні контори утримуються за рахунок бюджету, тому їхнє існування — додатковий тягар для бюджету, тоді як приватні но­таріуси здійснюють свою діяльність на засадах самоврядування. Прихильники ж існування державних нотаріальних контор

68

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

пов'язують їх існування з можливістю незаможних верств насе­лення отримати нотаріальну допомогу.

Проте, слід відзначити, що співіснування державних та приват­них нотаріальних контор доведено часом, і в якості аргументів на користь саме такої системи нотаріальних органів можна привести і позитивний вплив конкуренції між приватними і державними нотаріусами, що має певним чином відображатись на якості і вар­тості послуг, і те, що приватні нотаріуси не оберуть невигідний но­таріальний округ, і недосконалість законодавства, недостатній контроль з боку держави за діяльністю приватних нотаріусів.

Приватна нотаріальна діяльність являє собою зареєстровану у встановленому законом порядку діяльність особи, яка має свідоцтво про право на зайняття такою діяльністю, організовану на засадах самостійності та персональної відповідальності, з посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій, передбачених законом.

Приватний нотаріус має специфічний статус — він одночасно є посадовою особою, наділеною державною владою, незалежно від того, що він фактично не перебуває на державній службі, та спеціалістом вільної юридичної професії1.

Отже, вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займа­ються приватною нотаріальною практикою (приватні нотаріуси). Слід відзначити, що документи, оформлені державними і приват­ними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

В обласних центрах, містах Києві, Сімферополі та Севастополі діють державні нотаріальні архіви, які є складовою частиною Національного архівного фонду і здійснюють тимчасове зберіган­ня нотаріальних документів.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, пе­редбачені статтею 38 Закону України «Про нотаріат», вчиняють­ся уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів.

Крім того, певні нотаріальні дії (посвідчення заповітів і дору­чень), згідно із ст. 40 Закону України «Про нотаріат», можуть вчинятись головними лікарями лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв тощо; капітанами та начальниками експедицій; ко-

1 Нотаріат в Україні: Підручник. За ред. В.В. Комарова. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 85.

. 69

Нотаріат в Україні

мандирами (начальниками) військових частин, об'єднань, уста­нов і закладів; начальниками місць позбавлення волі та іншими посадовими особами, зазначеними в цій статті.

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на кон­сульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на дипломатичні представництва України.

Безпосереднє управління державними нотаріальними конто­рами, а також контроль за законністю виконання приватними но­таріусами своїх обов'язків здійснюють Міністерство юстиції Ук­раїни, Головне управління юстиції Ради Міністрів АРК, уп­равління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

У ст. 16 Закону України «Про нотаріат» зазначається, що но­таріуси можуть об'єднуватися у регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації. Згідно з цим створена Українсь­ка нотаріальна палата, яка є добровільною громадською ор­ганізацією нотаріусів.

§ 2. Організація діяльності державних нотаріальних контор

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про нотаріат», державні но­таріальні контори відкриваються і ліквідуються Міністерством юстиції України. Штати державних нотаріальних контор зат­верджуються управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держав­них адміністрацій у межах встановленої для державних нотаріаль­них контор штатної чисельності та фонду заробітної плати.

Призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення з посади провадиться відповідними управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севасто­польської міських державних адміністрацій. Очолює державну нотаріальну контору завідуючий, який має одного заступника.

Державна нотаріальна контора є юридичною особою. Держав­ний нотаріус має печатку із зображенням Державного герба Ук­раїни, найменуванням державної нотаріальної контори і відпо­відним номером.

Державні нотаріальні контори утримуються за рахунок дер­жавного бюджету. За вчинення нотаріальних дій державні но­таріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством, а за надання додаткових послуг право­вого характеру, які не пов'язані з учинюваними нотаріальними

70

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

діями, а також технічного характеру, справляється окрема плат­ня у розмірах, що встановлюються управліннями юстиції.

Державна нотаріальна контора відповідає за заподіяну особі шкоду, спричинену незаконними чи недбалими діями державного нотаріуса, в порядку, передбаченому законодавством України. Но­таріус відповідає перед нотаріальною конторою в порядку регресу.

Керівництво державними нотаріальними конторами здійсню­ється Міністерством юстиції України, Радою міністрів Автоном­ної Республіки Крим, державними адміністраціями областей, міст Києва та Севастополя.

§ 3. Організація роботи приватних нотаріусів

Для організації приватної нотаріальної діяльності потрібно: по-перше, щоб особа, яка має намір займатись нотаріальною діяльністю відповідала вимогам до посади нотаріуса, по-друге — отримала свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяль­ністю, і по-третє — зареєструвала цю діяльність у встановленому чинним законодавством порядку.

Про порядок отримання свідоцтва про право на заняття но­таріальною діяльністю вже детально говорилось у Розділі 3 цього підручника.

Реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севасто­польським управліннями юстиції за заявою особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Реєстрація здійснюється відповідно до Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності, затвердженого на­казом Міністерства юстиції України від 4 березня 1994 року.

Реєстраційне посвідчення видається органом юстиції у 15-ден-ний термін з моменту подачі заяви та реєструється в Журналі реєстрації приватної нотаріальної діяльності. Про видане реєстраційне посвідчення управління юстиції повідомляє подат­кову інспекцію за місцезнаходженням робочого місця нотаріуса.

В реєстраційному посвідченні вказується прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, територія діяльності приватного нотаріуса (но­таріальний округ) та адреса розташування його робочого місця.

Приватний нотаріус повинен мати своє робоче місце в межах нотаріального округу. Нотаріальний округ визначається уп-

Нотаріат в Україні

равлінням юстиції за заявою нотаріуса відповідно до адміністра­тивно-територіального поділу України. В містах, що мають район­ний поділ, округом діяльності нотаріуса є територія відповідного міста. Кількість приватних нотаріусів в окрузі визначається Міністерством юстиції України залежно від чисельності населен­ня й інших даних.

Робоче місце приватного нотаріуса є відповідати певним ви­могам. Так, оскільки свідоцтво про право на заняття нотаріаль­ною діяльністю повинно містити інформацію про розташування робочого місця нотаріуса, це питання має бути вирішене зазда­легідь, до моменту реєстрації органом юстиції. Право нотаріуса на певне приміщення, в якому він збирається розпочинати нотаріаль­ну діяльність, має бути підтверджене відповідними документами про право власності чи користування. Це приміщення повинно знаходитись у межах нотаріального округу.

У разі припинення права власності або права користування приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, но­таріус повинен подати до управління юстиції заяву, у тижневий термін до припинення користування приміщенням. З цього мо­менту його повноваження припиняються. Далі нотаріус зо­бов'язаний у п'ятиденний термін повідомити орган юстиції про внесення змін розташування робочого місця до реєстраційного посвідчення, а орган юстиції в свою чергу повідомляє про це по­датковій інспекції. Нотаріальна діяльність вважається відновле­ною з моменту внесення відповідних змін до реєстраційного посвідчення. Якщо нотаріус понад трьох разів змінював адресу розташування робочого місця, то орган юстиції зобов'язаний ви­дати йому нове реєстраційне посвідчення під тим самим номером.

Згідно із Положенням про вимоги до робочого місця приватно­го нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням, затверд­женим Наказом Міністром юстиції України № 36/5 від 12.06.98, робочим місцем приватного нотаріуса є приміщення, адреса яко­го зазначена в реєстраційному посвідченні. Приватний нотаріус не може мати кілька окремих приміщень. У випадках, передбаче­них законодавством, він може вчиняти дії також поза вказаним приміщенням, але в межах визначеного нотаріального округу.

Приміщення, яке є робочим місцем нотаріуса, має відповідати вимогам щодо збереження таємниці вчинюваних нотаріальних дій відповідно до статті 8 Закону України «Про нотаріат». Так, нотаріус не вправі працювати в одному приміщенні з особами, діяльність яких не пов'язана з вчиненням нотаріальних дій.

72

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

Приміщення має складатися з двох і більше кімнат та бути забез­печене сейфом для збереження печаток, штампів із посвідчуваль-ними написами та спеціальними бланками нотаріальних доку­ментів, металевою шафою для збереження архіву нотаріуса. На вікнах приміщення встановлюються грати, приміщення має бути підключено до засобів сигналізації.

Після отримання реєстраційного посвідчення приватний но­таріус зобов'язаний у тримісячний термін розпочати нотаріаль­ну діяльність. Якщо протягом цього строку без поважних причин нотаріус не приступить до роботи, за рішенням управління юс­тиції видане йому реєстраційне посвідчення може бути анульова­но. Також у цей строк для забезпечення відшкодування можли­вої шкоди приватний нотаріус зобов'язаний укласти з органом страхування договір службового страхування або внести на спеціальний рахунок у банківську установу страхову заставу. Страхова сума, або страхова застава, встановлюються V розмірі стократної мінімальної заробітної плати.

У разі витрачання коштів на відшкодування заподіяної шкод* приватний нотаріус зобов'язаний протягом одного року поповнг ти страхову заставу до встановленого розміру.

Розмір заподіяної шкоди визначається за згодою сторін або в судо вому порядку. Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій абс недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному обсязі.

Приватний нотаріус має печатку із зазначенням посади, свог' прізвища, імені та по батькові й округу діяльності.

Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою. Оплата додаткових пос­луг правового характеру, Що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії, провадиться за до­мовленістю сторін. При цьому розмір плати за вчинені но­таріальні дії не може бути нижчим за розмір державного мита, що справляється за вчинення відповідних нотаріальних дій дер­жавними нотаріусами.

Законодавство передбачає особливий порядок заміщення при­ватного нотаріуса, якщо він має намір припинити виконання своїх обов'язків на строк більше одного тижня, що включає: обов'язок повідомити про це управління юстиції, можливість ук­ласти угоду з іншим приватйим нотаріусом про своє заміщення та заборону виконання своїх службових обов'язків у період їх вико­нання особою, яка тимчасово його заміщує.

Нотаріат в Україні

Приватна нотаріальна діяльність припиняється, а реєстраційне посвідчення анулюється управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місь­ких державних адміністрацій у випадках:

·подання приватним нотаріусом письмового клопотання про припинення своєї діяльності;

·анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю;

·коли приватний нотаріус не уклав договір службового стра­хування чи не вніс страхову заставу для забезпечення відшкоду­вання шкоди або не поповнив страхову заставу до встановленого розміру;

·коли приватний нотаріус без поважних причин не виконує своїх обов'язків протягом двох місяців і не повідомив про це уп­равління юстиції;

·невідповідності приватного нотаріуса займаній посаді -або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що на тривалий час перешкоджає нотаріальній діяльності.

Приватний нотаріус, діяльність якого припиняється, в місяч­ний строк зобов'язаний передати документи, що стосуються вчи­нених ним нотаріальних дій, у державний нотаріальний архів.

Копія наказу органу юстиції про анулювання реєстраційного посвідчення та припинення приватної нотаріальної діяльності в триденний термін надсилається нотаріусу, про що робиться відмітка в" Журналі реєстрації приватної нотаріальної діяльності, та повідомляється податкова інспекція за місцем перебування робо­чого місця приватного нотаріуса про припинення його діяльності.

Контроль за законністю виконання приватними нотаріусами своїх обов'язків здійснюється Міністерством юстиції України, уп­равліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Цей контроль здійснюється, зокрема, шляхом проведення пе­ревірок роботи приватних нотаріусів. Це має на меті забезпечення виконання завдань, що стоять перед приватними нотаріусами, шляхом виявлення помилок та недоліків, поглибленого аналізу причин, які їх породжують, а також надання необхідної допомоги в їх усуненні.

Такі перевірки можуть бути комплексними, тобто всіх нап­рямів діяльності нотаріуса, і цільовими — якщо перевіряють одне або кілька питань діяльності, наприклад, ведення нотаріусом діло­водства, перевірка дотримання вимог щодо робочого місця тощо.

74

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

Комплексна перевірка діяльності приватного нотаріуса має провадитись не рідше одного разу на два роки. Таку перевірку проводить начальник відділу або старший консультант відділу нотаріату регіонального управління юстиції. До перевірки мо­жуть бути залучені також представники відділень Української нотаріальної палати, кваліфіковані нотаріуси з інших нотаріаль­них округів. Комплексній перевірці підлягає діяльність приват­ного нотаріуса за весь період з часу попередньої перевірки.

Перед проведенням комплексної перевірки відповідальна особа управління юстиції вивчає матеріали, які стосуються роботи при­ватного нотаріуса — результати попередніх перевірок, вказівки уп­равління юстиції за їх результатами, доповідні записки щодо вико­нання цих вказівок, заяви та скарги на роботу нотаріуса тощо. Під час перевірки перевіряючий аналізує все, що стосується роботи но­таріуса: законність його діяльності, організацію прийому грома­дян, правильність ведення діловодства, здатність надати консуль­тацію з питань застосування чинного законодавства, сертифікацію робочого місця нотаріуса, забезпеченість засобами зв'язку та орг­технікою тощо. Особливу увагу звертають на дотримання но­таріусом принципів таємниці вчинення нотаріальних дій, неупе­редженості та запобігання судовим спорам, а також вимог ст. 9 та 36 Закону «Про нотаріат» щодо обмеження в праві вчинення но­таріальних дій. Обов'язковій перевірці підлягає стан зберігання, витрачання та облік спеціальних бланків нотаріальних документів.

При виявленні порушень чинного законодавства перевіряючі мають з'ясувати обставини, за яких вони були допущені, та вжи­ти всіх необхідних заходів щодо усунення їх причин.

За наслідками проведеної перевірки складається доповідна за­писка на ім'я начальника управління юстиції.

В залежності від наслідків перевірки керівництво управління юстиції приймає рішення. Це може бути заслуховування но­таріуса на засіданні колегії управління юстиції або на оперативній нараді в присутності начальника управління юстиції, обговорен­ня на семінарах нотаріусів області, обговорення на місці тощо.

Термін, який надається нотаріусу для усунення недоліків, визначається залежно від наслідків перевірки, але не повинен пе­ревищувати трьох місяців. На цей термін діяльність нотаріуса може припинятись.

Нотаріус повинен проінформувати про заходи, які були ним вжиті для усунення виявлених перевіркою порушень, у визначе-

75

Нотаріат в Україні

ний управлінням юстиції термін. Якщо нотаріус не вжив перед­бачених чинним законодавством заходів для усунення недоліків у своїй роботі, управління юстиції має право підготувати на розг­ляд Міністерства юстиції подання щодо анулювання виданого йо­му свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.

§ 4. Організація діяльності державних нотаріальних архівів

Відповідно до статті 23 Закону України «Про нотаріат» дер­жавні нотаріальні архіви засновуються в обласних центрах, містах Києві, Сімферополі та Севастополі для тимчасового (до 75 років) централізованого зберігання нотаріальних доку­ментів. Державні нотаріальні архіви мають на меті зберіган­ня, використання нотаріальних документів, передачі їх у відповідний державний архів, надання методичної та прак­тичної допомоги фондоутворювачам у вдосконаленні роботи з документами.

Фондоутворювачами архівів є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, посадові особи виконавчих комітетів сіль­ських, селищних, міських рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, та посадові особи, які посвідчують заповіти і довіреності, прирівнювані до нотаріально посвідчених.

Питання організації діяльності та компетенція державного но­таріального архіву визначаються положенням про нього, що зат­верджується Міністерством юстиції України за погодженням з Го­ловним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.

Архіви створюються і ліквідуються Міністерством юстиції Ук­раїни. Мережа і штати архівів затверджуються Міністерством юстиції Республіки Крим, управліннями юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в межах встановленої для них штатної чисельності та фонду за­робітної плати. Державний нотаріальний архів очолює завідую­чий, який призначається на посаду і звільняється з неї уп­равлінням юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації. Завідуючим архівом може бути особа, яка відповідає вимогам статті 3 Закону України «Про нотаріат».

Архів є юридичною особою, має печатку із зображенням Дер­жавного герба України та своїм найменуванням.

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

Основними завданнями архіву є:

·комплектування документами;

·забезпечення збереження та використання документів, що знаходяться на зберіганні;

·створення і вдосконалення науково-довідкового апарату до документів;

·підготовка та своєчасна передача документів на зберігання до відповідного державного архіву з додержанням правил і вимог Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України;

·підготовка та здійснення заходів щодо підвищення кваліфі­кації нотаріусів з питань, які входять до компетенції архіву.

Архів відповідно до покладених на нього завдань здійснює такі основні функції:

·складає графіки приймання документів від фондоутворювачів;

·на підставі графіків здійснює приймання документів, пе­редбачених цим Положенням, не пізніше 2-х років після закінчення 10-річного строку їх зберігання у фондоутворювачів;

·забезпечує збереження документів, регулярно проводить перевірки наявності та фізичного стану справ;

·складає науково-довідковий апарат до документів, що зберігаються в архіві;

·проводить експертизу цінності документів, які знаходяться в архіві, що надає методичну допомогу експертним комісіям Міністерства юстиції Республіки Крим, управлінь юстиції облас­них, Київської та Севастопольської міських державних адміні­страцій у проведенні експертизи цінності документів;

·здійснює контроль за зберіганням документів у фондоутво­рювачів, надає їм методичну і практичну допомогу з упорядку­вання документів та підготовки їх до здачі в архів;

·передає у встановленому порядку на державне зберігання документи та науково-довідковий апарат до них;

·веде статистичну звітність за встановленими формами;

·видає дублікати і засвідчує вірність копій і виписок з доку­ментів, які зберігаються в справах архіву, з додержанням вимог статті 8 Закону України «Про нотаріат»;

·веде облік документів, переданих на запити органів, перед­бачених згаданим Законом;

·веде прийом громадян з питань, що входять до компетенції архіву;

·здійснює реєстрацію заповітів, прирівнюваних до нотарі­ально посвідчених, веде алфавітні книги їх обліку.

77

Нотаріат в Україні

Завідуючий архівом:

·організовує діяльність архіву та несе персональну відпові­дальність за виконанням покладених на нього завдань і функцій;

·розподіляє функціональні обов'язки між працівниками ар­хіву;

·видає в межах своєї компетенції накази;

·представляє архів у всіх установах і організаціях;

·організує і бере участь у проведенні нарад, семінарів та інших заходів з підвищення кваліфікації нотаріусів з питань, які входять до компетенції державного нотаріального архіву.

§ 5. Організація роботи посадових осіб, на яких покладено обов'язок вчиняти нотаріальні дії

У відповідності до ст. 37 Закону «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, нотаріальні дії вчиня­ють посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів.

Безпосередньо нотаріальні дії вчиняють посадові особи (голова виконкому, його заступник, секретар), на яких рішенням або розпорядженням виконавчого комітету відповідної ради народ­них депутатів покладено провадження цих дій. Діяльність цих осіб з вчинення нотаріальних дій регулюється Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами вико­навчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних де­путатів України, затвердженою Наказом міністра юстиції Ук­раїни від 25.08.94 № 22/5.

Відповідно до ст. 7 Закону «Про нотаріат» посадові особи вико­навчих комітетів у своїй діяльності керуються законами Ук­раїни, постановами Верховної Ради України, указами і розпоряд­женнями президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, — законодавством Республіки Крим, наказами міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Вчиняючи •нотаріальні дії, ці посадові особи також повинні ке­руватись тими самими принципами, що і нотаріуси — щодо таємниці вчинення нотаріальних дій, відповідальності за свої дії тощо; вони повинні сприяти громадянам, підприємствам, устано­вам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інте-

78

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

ресів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична не­обізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні виконавчого коміте­ту сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. В окре­мих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчу-ваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням виконав­чого комітету, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріаль­ної дії (вдома, в лікарні, на підприємстві, в установі, організації та ін.) із зазначенням адреси, а також причини цього (наприклад: «У зв'язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено за адресою: село Жовтневе Переяслав-Хмельницького району Київської об­ласті, вул. Шкільна, 3, кв. 8»).

Нотаріальні дії вчиняються після їх оплати в день подачі всіх необхідних документів.

Вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі не­обхідності витребування додаткових відомостей або документів від посадових осіб підприємств, установ і організацій або направ­лення документів на експертизу, а також у випадку, коли посадо­ва особа виконавчого комітету на підставі статті 256 Цивільного процесуального кодексу звертається до суду з заявою про визнан­ня громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, недієздатним чи обмежено дієздатним. У цьому разі питання про можливість посвідчення заповіту чи доручення вирішується по­садовою особою виконавчого комітету залежно від результату вирішення справи судом.

Термін, на який відкладається вчинення нотаріальної дії у цих випадках, не може перевищувати одного місяця.

За заявою заінтересованої особи, яка бажає звернутися до суду для оскарження права або факту, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії повинно бу­ти відкладено на строк не більше десяти днів. Якщо від суду за цей строк не буде одержано повідомлення про надходження зая­ви, нотаріальна дія повинна бути вчинена.

У разі одержання від суду повідомлення про надходження за­яви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення

79

Нотаріат в Україні

нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом. При посвідченні заповіту ці правила не застосовуються.

Відповідно до ст. 46 Закону «Про нотаріат» посадові особи ви­конавчого комітету, які вчиняють нотаріальні дії, вправі витре­бувати від підприємств, установ і організацій відомості та доку­менти, необхідні для вчинення нотаріальних дій.

Відповідні відомості і документи повинні бути подані в строк, вказаний посадовою особою виконавчого комітету, яка вчиняє но­таріальну дію. Цей строк не може перевищувати одного місяця.

Відповідно до ст. 9 Закону «Про нотаріат» посадова особа ви­конавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії, не вправі вчиня­ти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їх та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я та від імені працівників виконавчого комітету. Посадові особи вико­навчих комітетів не вправі вчиняти нотаріальні дії також на ім'я і від імені виконавчого комітету. У зазначених випадках но­таріальні дії вчиняються державною нотаріальною конторою, приватним нотаріусом чи у будь-якому виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської ради народних депутатів.

Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених правил, є недійсними.

§ 6. Вчинення нотаріальних дій консульськими установами України

Законодавство України передбачає вчинення нотаріальних дій за кордоном консульськими установами, а також дипломатични­ми представництвами України у випадках, передбачених законо­давством. Порядок вчинення нотаріальних дій консульствами ре­гулюється Консульським статутом України та Положенням про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представ­ництвах та консульських установах України, затвердженим спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ від 27.12.2004 № 142/5/310. Це Положення розроблене відповідно до Закону України «Про нотаріат», Цивільного тч Сімейного кодексів України, а також глави XI Консульського статуту України.

Безпосереднє вчинення нотаріальних дій покладається на кон­сульських посадових осіб, які працюють у дипломатичних предс­тавництвах та консульських установах України.

ЗО

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

Консули відповідно до статті 7 Закону України «Про нотаріат» у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями президен­та України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства закордонних справ України та іншими нормативно-правовими актами.

Консули зобов'язані додержувати таємниць нотаріальних дій та відомостей, одержаних ними у зв'язку з їх учиненням.

Консули зобов'язані здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до Консульського статуту України, Закону України «Про нотаріат», сприяти фізичним та юридичним особам у здійсненні їхніх прав та захисті законних інтересів, роз'яснюва­ти права й обов'язки, попереджати про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються, для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити, зберігати в таємниці відомості, одержані ни­ми у зв'язку з учиненням нотаріальних дій, відмовляти у вчи­ненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству Ук­раїни або чинним міжнародним договорам, згода на обов'яз­ковість яких надана Верховною Радою України.

Консул не має права вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені своєї (свого) дружини (чоловіка), її (його) родичів по прямій лінії.

Мова нотаріального діловодства визначається відповідно до статті 10 Конституції України та статті 20 Закону Української РСР «Про мови», тобто нотаріальне діловодство ведеться тією самою мовою, що і діловодство консульської установи. Якщо осо­ба, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів ма­ють бути перекладені їй консулом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі.

Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, яку вона знає.

Нотаріальні дії вчиняються у приміщенні дипломатичного представництва та консульської установи. В окремих випадках, коли фізична особа не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості вчинюваних нотаріаль­них дій, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах території діяльності дипломатичного представництва або консульської установи, у межах консульсько­го округу.

81

Нотаріат в Україні

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням дипло­матичного представництва чи консульської установи України, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії (удома, у лікарні тощо) із зазначенням адреси, а також часу вчинення нотаріальної дії та причин, з яких нотаріальна дія була вчинена поза вказани­ми приміщеннями.

Нотаріальні дії вчинюються в день пред'явлення всіх не­обхідних для цього документів, сплати консульського збору і відшкодування фактичних витрат.

При цьому вчинення нотаріальної дії може бути відкладене в разі необхідності витребування додаткових відомостей або доку­ментів від фізичних та юридичних осіб чи направлення доку­ментів на експертизу, а також якщо відповідно до закону консул повинен упевнитись у відсутності в заінтересованих осіб запере­чень проти вчинення цієї дії.

Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії у цих випадках, не може перевищувати одного місяця.

За заявою заінтересованої особи, яка бажає звернутися до суду для оспорювання права або факту, про посвідчення яких просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії має бути відкладене на термін не більше десяти днів.

Якщо за цей термін від суду не буде одержано повідомлення про надходження заяви, нотаріальна дія повинна бути вчинена.

У разі одержання від суду через Міністерство закордонних справ України повідомлення про надходження заяви заінтере­сованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення яко­го просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії припиняється до вирішення справи судом.

§ 7. Роль органів юстиції щодо регулювання діяльності нотаріату

Відповідно до чинного законодавства, органами юстиції здійснюється керівництво державними нотаріальними контора­ми і архівами та контроль за діяльністю приватних нотаріусів. У своїй діяльності органи юстиції керуються Положенням про Го­ловне управління юстиції Міністерства юстиції України в Авто­номній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції та Положенням про районні, районні в

82

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції, зат­вердженим наказом Міністерства юстиції України від 30.08 2000 Л'аЗб/5. Так, відповідно до цього положення, до основних завдань управління юстиції належать: організація роботи нотаріату; відповідно до законодавства ведення Державного реєстру застав рухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру правочинів; здійснення контролю за виконанням актів Мін'юсту стосовно нормативно-методичного забезпечення діяльності бюро технічної інвентаризації щодо проведення реєстрації прав власності на нерухоме майно; методичне керів­ництво правовою роботою в місцевих органах виконавчої влади, на державних підприємствах, в установах і організаціях, надан­ня зазначеним органам, а також органам місцевого самовряду­вання методичної допомоги у приведенні їхніх нормативно-пра­вових актів у відповідність до чинного законодавства; здійснен­ня міжнародно-правового співробітництва в межах повнова­жень тощо.

Відповідно до цих завдань управління юстиції:

— за дорученням Мін'юсту України організовує, забезпечує
та контролює виконання міжнародних договорів України з пи­
тань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних
справах;

— організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх
діяльність і вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює конт­
роль за законністю вчинення нотаріальних дій державними і
приватними нотаріусами, нотаріального архіву, забезпечує робо­
ту кваліфікаційної комісії нотаріату;

·забезпечує і контролює діяльність нотаріального архіву що­до зберігання нотаріальних документів;

·організовує та контролює стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю;

·визначає нотаріальний округ, реєструє приватну нотаріаль­ну діяльність, вносить зміни до реєстраційного посвідчення та анулює його, контролює дотримання вимог щодо організації ро­бочого місця приватного нотаріуса;

·подає до Мін'юсту України пропозиції щодо визначення граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних ок­ругах області;

·припиняє діяльність нотаріусів, готує обґрунтовані подан­ня на розгляд Мін'юсту України щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю;

83

Нотаріат в Україні

— затверджує розміри оплати за надання державними но­
таріусами додаткових платних послуг правового і технічного ха­
рактеру та забезпечує організаційне керівництво цією роботою;

— контролює обіг спеціальних бланків та захисних знаків но­
таріальних документів, готує подання до Мін'юсту України щодо
необхідності виготовлення печаток нотаріусів відповідно до
зразків, затверджених Мін'юстом України;

·контролює своєчасність та правильність внесення но­таріусами записів до Єдиних реєстрів, що діють у системі но­таріату;

·проводить аналітично-методичну роботу, вивчає, узагаль­нює та скеровує нотаріальну практику, готує для нотаріусів роз'яснення щодо застосування чинного законодавства з питань вчинення нотаріальних дій.

При управлінні юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, об­ласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій утворюється кваліфікаційна комісія нотаріату, завданням якої є визначення рівня професійної підготовленості осіб, що мають намір займатися нотаріальною діяльністю. Рішення кваліфікаційної комісії може бути оскаржене у Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції Ук­раїни. Вища кваліфікаційна комісія та кваліфікаційні комісії діють відповідно до Положення про кваліфікаційну комісію но­таріату, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 28 грудня 1993 р. № 22/5 та Положення про Вищу кваліфіка­ційну комісію нотаріату, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р. № 114.

Слід зазначити, що 14 березня 2006 р. Кабінетом Міністрів Ук­раїни прийнято Постанову «Про внесення змін до Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату» за № 281, якою було внесено зміни і доповнення до Положення про Вищу кваліфіка­ційну комісію нотаріату від 22 лютого 1994 р. № 114. Ухвалою Печерського районного суду від 30.05.2006 дію нових норм було припинено.

Кваліфікаційні комісії утворюються при Міністерстві юстиції Республіки Крим, управліннях юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань приймає кваліфікаційний іспит в осіб, які пройшли стажування в дер­жавній нотаріальній конторі або в приватного нотаріуса, за ре­зультатами якого приймає рішення про можливість чи немож­ливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

84

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

Термін дії повноважень Комісії становить п'ять років від дня іроведення її першого засідання.

До складу Комісії входять три нотаріуси, два представники від Зжцої кваліфікаційної комісії нотаріату та два представники Го­ловного управління юстиції Міністерства юстиції України в Ав­тономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севасто­польського міських управлінь юстиції.

Склад Комісії затверджується наказом Міністерства юстиції України. Комісія проводить свої засідання у разі потреби. Перше засідання проводиться у 20-денний строк після затвердження складу Комісії.

Засідання Комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше ніж дві третини її членів.

Член Комісії має право:

·ознайомлюватися з матеріалами, поданими на її розгляд;

·брати участь у вивченні матеріалів справи та перевірці;

·заявляти клопотання, наводити свої мотиви, висловлювати міркування з питань, що розглядаються;

·брати участь у прийнятті рішення шляхом голосування;

·висловлювати окрему думку з оформленням її у письмово­му вигляді.

Матеріально-технічне, фінансове та інформаційне забезпечен­ня діяльності Комісії здійснює Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, об­ласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції.

Вища кваліфікаційна комісія нотаріату утворюється при Мін'юсті. Основними завданнями Комісії є:

·розгляд скарг на рішення кваліфікаційних комісій но­таріату при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та Севасто­польському міських управліннях юстиції;

·визначення рівня професійної підготовки осіб, які мають намір провадити нотаріальну діяльність;

·проведення конкурсного відбору осіб, які виявили бажання стажуватися в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, та конкурсу на реєстрацію приватної нотаріальної діяльності серед осіб, які мають намір її провадити;

·встановлення критеріїв щодо додержання Присяги но­таріуса;

·підготовка методики проведення перевірки додержання Присяги нотаріуса.

85

Нотаріат в Україні

Комісія відповідно до покладених на неї завдань:

·розглядає заяви осіб, які мають намір провадити нотаріаль­ну діяльність;

·призначає керівника стажування осіб, які пройшли конкурс­ний відбір;

·розробляє та затверджує програми стажування;

— вирішує питання щодо складання на засіданні Комісії
кваліфікаційного іспиту особою, яка подала скаргу на рішення
кваліфікаційної комісії нотаріату;

— розробляє та затверджує програми підвищення кваліфіка­
ції нотаріусів, їх помічників (консультантів);

—- бере участь в організації та проведенні курсів підвищення кваліфікації нотаріусів, їх помічників (консультантів);

·вносить за результатами перевірки додержання Присяги нотаріуса міністрові юстиції подання щодо вжиття заходів до но­таріусів, у тому числі щодо зупинення їхньої діяльності, анулю­вання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, та проводить у разі потреби атестацію нотаріусів;

·за дорученням Мін'юсту розглядає скарги на дії нотаріусів;

— здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.
Строк дії повноважень Комісії становить п'ять років від дня

проведення її першого засідання.

До складу Комісії входять чотири нотаріуси та три представ­ники Мін'юсту.

Комісія проводить свої засідання у разі потреби. Перше засідання проводиться у 15-д енний строк після затвердження складу Комісії.

Засідання Комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше ніж дві третини її членів.

Комісія має право відповідно до своїх повноважень одержува­ти на свій запит необхідну інформацію від нотаріусів, органів юс­тиції, інших підприємств, установ і організацій.

Матеріально-технічне, фінансове та інформаційне забезпечен­ня діяльності Комісії здійснює Міністерство юстиції.

§ 8. Організація діяльності Української нотаріальної палати

Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси можуть об'єднуватися у регіональні, загальнодер­жавні, міжнародні спілки та асоціації. Об'єднання нотаріусів

86

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

представляють їхні інтереси у державних та інших органах, за­хищають соціальні та професійні права нотаріусів, здійснюють методичну і видавничу роботу, можуть створювати спеціальні ронди і діють відповідно до своїх статутів.

Зараз в Україні діє така добровільна громадська організація но­таріусів — Українська нотаріальна палата. Вона створена 22 квітня 1993 року на конференції державних нотаріусів і зареєстрована Міністерством юстиції України 8 червня того ж року як доб­ровільне громадське об'єднання нотаріусів. Нині УНП об'єднує близько 4000 державних і приватних нотаріусів. У всіх областях створені регіональні відділення. УНП є колективним членом Спілки юристів України.

УНП прийнята в якості спостерігача до світової організації но­таріусів — Міжнародного Союзу Латинського Нотаріату, який об'єднує нотаріати 80 країн.

Українська нотаріальна палата здійснює свою діяльність на підставі Статуту, затвердженому Установчою конференцією но­таріусів України 22 квітня 1993 р.

Українська нотаріальна палата була створена з метою об'єднання на професійній основі нотаріусів для захисту їхніх за­конних професійних, соціальних та інших інтересів, а також для сприяння підвищенню професійного рівня нотаріусів, удоскона­лення правової допомоги, яку нотаріуси надають фізичним та юридичним особам, та охорони інтересів громадян та організацій, яким було заподіяно шкоду незаконними діями нотаріусів. До­сить важливим на сьогодні є сприяння Палати розвиткові міжна­родних зв'язків, обміну досвідом, співробітництва з міжнародни­ми організаціями нотаріату.

Для забезпечення реалізації основних завдань Української но­таріальної палати в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються її відділення, які є юри­дичними особами.

Центральними органами Української нотаріальної палати є: Конференція членів Української нотаріальної палати, Рада Ук­раїнської нотаріальної палати (виконавчий орган), ревізійна комісія, Комісія з питань професійної етики. На чолі Української нотаріальної палати стоїть президент, який обирається біль­шістю голосів делегатів, які беруть участь у роботі Конференції.

Українська нотаріальна палата заснована на принципах індивідуального та колективного членства. Так, індивідуальни­ми членами можуть бути нотаріуси та інші працівники но-

87

Нотаріат в Україні

таріальних органів, нотаріуси-пенсіонери, працівники органів юстиції, робота яких пов'язана з організацією нотаріальної діяльності. Колективними членами можуть бути об'єднання та організації, які мають спільні цілі з Українською нотаріальною палатою. Так, в окремих регіонах нотаріуси об'єдналися в асоціації, гільдії, які є колективними членами Палати.

На виконання покладених на неї завдань Українська но­таріальна палата наділена певними повноваженнями, а саме: по­давати до державних і місцевих органів влади та управління пропозиції з удосконалення діяльності нотаріату; сприяти нау­ковій розробці питань удосконалення нотаріальної діяльності, впровадженню ефективних форм обслуговування; аналізувати нотаріальну практику, готувати методичні рекомендації з пи­тань вчинення нотаріальних дій; сприяти підвищенню кваліфікації нотаріусів і організовувати професійну підготовку юристів до роботи в органах нотаріату; проводити видавничу діяльність тощо.

Палата видає журнал «Нотаріат для вас» і «Бюлетень но­таріальної практики», в яких публікуються матеріали, призна­чені для нотаріусів. Існує сайт нотаріальної палати в Інтернеті —-• мгїт.раіаііа.поіагіаі.огії.иа.

У розмові з кореспондентами «Юридичної газети» від 16.02.2006, президент Української нотаріальної палати Людмила Павлова відзначила, що нагальними проблемами Палати є проведення заходів з удосконалення роботи ради та регіональних відділень Палати щодо виконання статутних вимог, захисту прав та інте­ресів членів Палати і всіх нотаріусів України. До таких заходів можна віднести участь у розробці проекту Закону України «Про нотаріат», з прийняттям якого нотаріат України став би єдиним, без поділу нотаріусів на державних і приватних, з не­однаковими повноваженнями, умовами роботи і оплати праці, щоб новий закон надійно захищав права громадян, а також права, професійні та соціальні інтереси нотаріусів.

Значної уваги потребують питання структуризації Палати, аналізу діяльності її відділень, внесення необхідних змін до Ста­туту та положень про відділення УНП, забезпечення належного контролю за виконанням рішень конференцій та ради, вдоскона­лення заходів щодо підвищення професіоналізму нотаріусів, їхніх помічників і стажистів, підготовка нової концепції видав­ничої діяльності Палати.

88

Глава 4. Організація діяльності нотаріату в Україні

Одним з головних напрямів роботи ради є розробка проекту Ко­дексу професійної етики нотаріусів України, який регулюватиме не тільки правила поведінки нотаріуса як фахівця, а й його відно­сини з клієнтами, підлеглими, колегами та іншими правниками і багато інших питань. Кожен нотаріус має усвідомлювати не­обхідність неухильного додержання норм професійної етики.

Нотаріат в Україні

ГЛАВА 5. Компетенція нотаріальних органів та посадових осіб щодо вчинення нотаріальних дій

§ 1. Поняття компетенції нотаріальних органів

Термін «компетенція» походить від латинського «сотреіепііа», під яким розуміють коло повноважень, набуті знання, досвід, яке в свою чергу походить від «сотреіо» — відповідаю, підхожу.

Компетенція нотаріальних органів — коло повноважень но­таріальних органів відповідно до чинного законодавства. Слід заз­начити, що до повноважень нотаріуса входить не тільки вчинення певної нотаріальної дії, а й коло прав та обов'язків, наданих но­таріусу чи відповідній посадовій особі законом. Це може бути вит­ребування від підприємств, установ, організацій необхідних доку­ментів, встановлення особи громадянина і перевірка його дієздат­ності, встановлення дійсного волевиявлення сторін при посвід­ченні правочинів, за певних обставин — відкладання чи зупинен­ня вчинення нотаріальної дії, правові консультації тощо.

Таким чином, поняття компетенції нотаріальних органів є до­сить містким поняттям, що включає в себе коло нотаріальних дій, визначених п. 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України, а також сукупність прав та обов'язків щодо вчинення таких дій.

Проте видзначимо, що законодавство про нотаріат не містить норм, що встановлюють загальні правила підвідомчості справ ок­ремим нотаріальним органам. У чинному Законі «Про нотаріат» прямо перелічуються нотаріальні дії, які в сукупності складають компетенцію нотаріальних органів. Нотаріальні органи мають право на вчинення лише тих дій, що віднесені цим законом до їх компетенції. Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє но­таріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона підлягає вчиненню іншим нотаріусом чи іншою посадовою осо­бою. Також треба зазначити, що в чинному Законі України «Про нотаріат» для переліку таких нотаріальних дій вживається по­няття «повноваження» (розділ II Закону).

Оскільки нотаріальну діяльність здійснює уповноважена дер­жавою особа, якій делеговані певні повноваження на вчинення но­таріальних дій, дотримання положень щодо компетенції гарантує насамперед належний захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, дотримання принципів законності, об'єктивності та неупередженості при здійсненні таких повноважень.

90

Глава 5. Компетенція нотаріальних органів та посадових осіб...

Компетенцію нотаріальних органів можна поділити на два види:

·предметну компетенцію, яка є розмежуванням між но­таріальними органами кола нотаріальних дій. Нотаріальні дії в Україні вчиняються державними нотаріальними конторами, приватними нотаріусами, консульськими установами, посадови­ми особами виконкомів, державними нотаріальними архівами та посадовими особами, вказаними в ст. 40 Закону України «Про но­таріат»;

·територіальну компетенцію, що пов'язана з розмежуван­ням нотаріальних дій з урахуванням території їх вчинення (но­таріальні округи).

§ 2. Предметна компетенція нотаріальних органів та посадових осіб

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про нотаріат», у державних нотаріальних конторах вчиняються такі нотаріальні дії:

·посвідчуються правочини (договори, заповіти, довіреності, шлюбні договори та ін.);

·уживаються заходи щодо охорони спадкового майна;

·установлюється опіка над майном фізичної особи, яка виз­нана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебу­вання якої не відоме;

·видаються свідоцтва про право на спадщину;

·видаються свідоцтва про право власності на частку в спіль­ному майні подружжя;

·видаються свідоцтва проч посвідчення та про прийняття на зберігання секретних заповітів;

·видаються свідоцтва виконавцям заповіту;

·оголошуються секретні заповіти;

·видаються свідоцтва про придбання майна з публічних торгів (аукціонів);

·видаються дублікати документів, що зберігаються у спра­вах держнотконтори, приватного нотаріуса;

·накладається заборона відчуження житлового будинку, будівлі, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, зе­мельної ділянки, іншого нерухомого та рухомого майна, майно­вих прав;

·засвідчується вірність копій (фотокопій) документів і випи­сок з них;

Нотаріат в Україні

·засвідчується справжність підпису на документах;

·засвідчується вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

·посвідчується факт, що фізична особа є живою;

·посвідчується факт перебування фізичної особи в певному місці;

·посвідчується тотожність фізичної особи з особою, зображе­ною на фотокартці;

·посвідчується час пред'явлення документів;

·передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізич­ним і юридичним особам;

·приймаються у депозит грошові суми та цінні папери;

·вчиняються виконавчі написи;

·вчиняються протести векселів;

·пред'являються чеки до платежу і посвідчується неоплата чеків;

·вчиняються морські протести;

·приймаються на зберігання документи;

·засвідчується справжність електронного цифрового підпису на документах (за наявності технічної можливості роботи з елект­ронними документами).

Законодавством України на державних нотаріусів може бути покладено вчинення й інших нотаріальних дій, оскільки цей пе­релік не є вичерпним. Так, у міжнародних договорах про правову допомогу, укладених Україною, передбачається вчинення таких нотаріальних дій, що невідомі українському законодавству. Це, зокрема, розкривання та оголошення заповіту, складеного за фор­мою, передбаченою законодавством іноземної держави і поданого нотаріусові після смерті заповідача, а також забезпечення до­казів, необхідних для ведення справ в органах іноземних держав1.

Слід зазначити, що у вчиненні нотаріальних дій приватні і державні нотаріуси мають рівні права та однакові обов'язки; во­ни вчиняють нотаріальні дії від імені держави, і документи, скла­дені приватними нотаріусами, мають таку саму юридичну силу, як і документи, складені державним нотаріусом.

Приватний нотаріус має право посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє всі інші но­таріальні дії, що вчиняються в державних нотаріальних конто­рах, за окремими винятками. Нова Інструкція про вчинення но-

1 Ст. 102 Закону України «Про нотаріат».

92

Глава 5. Компетенція нотаріальних органів та посадових осіб...

■ііщіїї іьних дій нотаріусами України знову звужує компетенцію приватних нотаріусів порівняно з державними нотаріусами, не­зважаючи на сучасну тенденцію до уніфікації компетенції дер­жавних та приватних нотаріальних органів. Так, згідно з п. З заз-I вченої Інструкції, приватні нотаріуси не мають права:

·видавати свідоцтва про право на спадщину;

·видавати свідоцтва про право власності на частку в спільно­му майні подружжя у разі смерті одного з подружжя;

·вживати заходів до охорони спадкового майна;

·видавати свідоцтва виконавцю заповіту в разі, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання.

Державні нотаріуси в державних нотаріальних архівах вида­ють дублікати документів і засвідчують вірність копій (фото­копій) і виписок з документів, які зберігаються в справах цих архівів, а також скасовують заповіти, довіреності, розривають (припиняють дію) договорів довічного утримання, ренти, спадко­вих та інших договорів, знімають заборону відчуження.

У населених пунктах, де немає державних нотаріусів, поса­дові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів вчиняють такі нотаріальні дії:

·вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

·накладають та знімають заборону відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи ви­конавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії:

·посвідчують заповіти;

·посвідчують доручення;

·засвідчують вірність копій документів і виписок з них;

— засвідчують справжність підпису на документах.
Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних,

міських Рад народних депутатів можуть вчиняти тільки ці дії, а також не мають права оформляти документи, призначені для дії за кордоном.

Слід зазначити, що цим посадовим особам надані повноважен­ня щодо вчинення найбільш поширених і водночас нескладних нотаріальних дій, які вони вчиняють за відсутності в певних місцевостях державних чи приватних нотаріусів. Тому віднесен-

93

Нотаріат в Україні

. -■ . ' ■ -

ня саме таких дій до їхньої компетенції вважається виправданим і ефективним інструментом захисту прав та інтересів громадян. Консульські установи України вчиняють такі нотаріальні дії:

·посвідчують правочини (договори, заповіти, доручення то­що), крім іпотечних договорів, договорів про відчуження та зас­таву житлових будинків, квартир, дач, садових будинків, га­ражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знахо­диться в Україні;

·вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

·видають свідоцтва про право на спадщину;

·видають свідоцтва про право власності на частку в спільно­му майні подружжя;

·засвідчують вірність копій документів і виписок з них;

·засвідчують справжність підпису на документах;

·засвідчується справжність електронного цифрового підпису на електронних документах (за наявності технічної можливості роботи з електронними документами);

·засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

·посвідчують факт, що громадянин є живим;

— посвідчують факт знаходження громадянина в певному
місці;

·посвідчують тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

·посвідчують час пред'явлення документів;

·приймають у депозит грошові суми і цінні папери;

·вчиняють виконавчі написи;

·приймають на зберігання документи;

·вчиняють морські протести.

Той факт, що консульські установи діють на території інших держав, у деяких випадках обмежує їх компетенцію порівняно з компетенцією інших нотаріальних органів. Тому вони не мають права на вчинення деяких нотаріальних дій, а саме: посвідчення договорів про відчуження нерухомості, що знаходиться в Ук­раїні, накладання заборон на відчуження нерухомості тощо. Проте консульські установи України мають право вчиняти певні нотаріальні дії відносно іноземних громадян як у випадку, коли договори укладались на території України, так і коли договори укладались на території інших держав, якщо це випливає з міжнародних договорів і конвенцій, у яких бере участь наша держава.

94

Глава 5. Компетенція нотаріальних органів та посадових осіб...

Законодавством України можуть бути передбачені й інші дії, гло вчиняються консульськими установами України. Так, відпо­відно до Консульського статуту (ст. 44), консульські установи Ук­раїни мають право забезпечувати докази. Відповідно до абз. 2 п. 1.6. Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дип­ломатичних представництвах та консульських установах Ук­раїни, на прохання фізичних чи юридичних осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, консули мають право витребува­ти від установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення цих нотаріальних дій, складати проекти правочинів і заяв, виготовляти копії (фотокопії) документів та витягів з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій.

Також Консульський статут України та Положення про поря­док учинення нотаріальних дій у дипломатичних представницт­вах та консульських установах України передбачають такі особ­ливості, щодо вчинення нотаріальних дій:

·консул вживає заходів щодо охорони майна, яке залишило­ся після смерті громадянина України. Якщо ж залишене майно повністю або частково складається з предметів, що можуть зіпсу­ватися, а також через надмірну дорожнечу зберігання такого майна консул має право продати майно і надіслати вилучені гроші за належністю (ст. 36 Статуту);

·консул має право приймати спадкове майно для передачі спадкоємцям, які знаходяться в Україні (ст. 37 Статуту);

·консул може приймати на зберігання гроші, коштовності, пінні папери й документи, що належать громадянинові України, а в разі смерті особи, якій належало майно, здане на зберігання, вживає заходів щодо його охорони, а за необхідності може його реалізувати : вилучені гроші надіслати за належністю (ст. 38 Статуту);

·консул негайно передає до Міністерства закордонних справ -•"країни всі відомі йому дані про спадщину і можливих спад­коємців, якщо йому стане відомо про спадщину, котра відкрилася на користь громадян України, які проживають в Україні (ст. 51 Статуту);

·консул приймає від капітана морського судна заяву про за­гибель або пошкодження судна, а також на його прохання скла­дає акт про морський протест (ст. 79 Статуту);

·консул вживає заходів щодо збереження (забезпечення) речо-злгх доказів у разі аварії чи вимушеної посадки повітряного судна 1'їт. 85 Статуту), а також щодо засобів автомобільного, залізнично-Г-: транспорту і суден річкового флоту (ст. 88 Статуту).

95

Нотаріат в Україні

З метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів гро­мадян законом передбачається право окремих посадових осіб посвідчувати заповіти та доручення, що прирівнюються до но­таріально посвідчених. Вчинення цих нотаріальних дій може бу­ти зумовлено їх терміновістю, відсутністю можливості звернутись до органів нотаріату або специфікою місцезнаходження особи, яка бажає вчинити таку нотаріальну дію (у місцях позбавлення волі, в експедиції чи в плаванні), за відсутності поблизу нотаріуса.

Згідно зі ст. 40 Закону України «Про нотаріат», до нотаріаль­но посвідчених документів прирівнюються:

·заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікар­нях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їхніми заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, ліку­вальних закладів, санаторіїв, а також директорами і головними лікарями зазначених будинків для престарілих та інвалідів;

·заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плава­ють під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;

·заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арк­тичних та інших подібних до них експедиціях, посвідчені на­чальниками цих експедицій;

·заповіти та доручення військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їхніми заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-ліку­вальних закладів;

·заповіти та доручення військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-нав­чальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, — також заповіти та доручення робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослуж­бовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, об'єднань, установ і закладів;

·заповіти та доручення осіб, які перебувають у місцях поз­бавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

При цьому законодавство передбачає певні правила щодо посвідчення таких правочинів. Так, посадові особи, перелічені з цій статті, зобов'язані негайно передати по одному примірнику

96

Глава 5. Компетенція нотаріальних органів та посадових осіб...

"освідчених ними заповітів у державний нотаріальний архів чи в державну нотаріальну контору за постійним місцем проживання заповідача.

Капітани морських суден зобов'язані передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів начальникові порту Ук­раїни або консулові України в іноземному порту для наступного направлення їх у державний нотаріальний архів чи державну но­таріальну контору за постійним місцем проживання заповідача.

Державна нотаріальна контора передає одержаний нею примірник заповіту на зберігання у відповідний державний но­таріальний архів з повідомленням про це заповідача та посадової особи, яка посвідчила заповіт. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або якщо місце проживання за­повідача невідоме, заповіт направляється до державного но­таріального архіву м. Києва.

Завідуючий державним нотаріальним архівом зобов'язаний перевірити законність заповіту, що надійшов на зберігання, і в разі встановлення невідповідності його законові повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт.

Посвідчення заповітів і доручень посадовими особами, зазна­ченими у цій статті, провадиться з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених.

§ 3. Територіальна компетенція нотаріальних органів і посадових осіб

Визначення компетенції нотаріального органу не закінчуєть­ся на з'ясуванні загального кола нотаріальних дій, віднесених до його повноважень. Необхідно також визначити територіальну компетенцію, тобто яка саме державна нотаріальна контора, при­ватний нотаріус чи посадова особа мають право вчиняти конкрет­ну нотаріальну дію.

Територіальна компетенція — це розмежування кола но­таріальних дій між нотаріальними органами з урахуванням тери­торії їх діяльності.

За загальним правилом територіальної компетенції, но­таріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадо-

97

Нотаріат в Україні

вою особою будь-якого виконавчого комітету сільської, селищ­ної, міської ради народних депутатів на всій території України (ст. 41 Закону України «Про нотаріат»).

Проте існує ряд винятків, прямо передбачених законодав­ством України, які можна згрупувати таким чином:

25. Згідно зі ст. 9 Закону, нотаріуси та посадові особи викон­комів, які вчиняють нотаріальні дії, не вправі вчиняти но­таріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників цієї нотаріальної контори, працівників, що пе­ребувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, або працівників цього виконавчого комітету, а також на ім'я і від імені цього виконавчого комітету. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса чи у виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської ради народних депутатів.

26. За місцезнаходженням майна державними нотаріусами чи посадовими особам виконкомів вживаються заходи щодо охорони спадкового майна (ст. 60 Закону); видається свідоцтво про право власності на нерухоме майно на підставі спільної письмової заяви подружжя (ст. 70 Закону); оформляється свідоцтво про придбання нерухомого майна, яке було предметом застави (іпотеки); видаєть­ся свідоцтво про придбання житлових будинків з прилюдних торгів (ст. 72 Закону); накладається заборона відчуження жи­тлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншо­го нерухомого майна (ст. 73 Закону); видається свідоцтво про придбання арештованого або заставленого майна з публічних торгів (аукціонів) — п. 244 Інструкції про порядок вчинення но­таріальних дій нотаріусами України; посвідчується договір орен­ди земельної ділянки (п. 118 Інструкції); посвідчуються договори управління нерухомим майном (п. 122 Інструкції); провадиться посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капіталь­ної споруди (їх окремих частин) — п. 105 Інструкції та ін.

27. За місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про пра­во на спадщину майна, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави (ст. 66. Закону); видається свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них; приймаються претензії від кредиторів спад­кодавця (п. 189 Інструкції); укладається договір на управління спадщиною (п. 195 Інструкції); видається свідоцтво виконавця

98

Глава 5. Компетенція нотаріальних органів та посадових осіб...

заповіту (п. 200 Інструкції), а також припиняється чинність пов­новажень виконавця заповіту (п. 204 Інструкції); подається пись­мова заява про прийняття спадщини чи відмову від неї спад­коємцем тощо.

28. За місцем виконання зобов'язання провадиться прийняття нотаріусом в депозит грошових сум і цінних паперів (ст. 85 Закону).

29. За місцезнаходженням платника нотаріуси приймають для пред'явлення до платежу чеки (ст. 93 Закону), а також вчиняють­ся виконавчі написи на чеках (п. 293 Інструкції).

30. Посвідчення договорів про безоплатну передачу в приватну власність громадян не завершених будівництвом будинків садиб­ного типу, що споруджувалися (споруджуються) за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, здійснюється нотаріусом за місцем переселення (п. 76 Інструкції).

7. За місцем проведення аукціону здійснюється видача
свідоцтва про придбання заставленого майна, яке складається
лише з рухомого майна (п. 244 Інструкції).

31. Протест векселів про неоплату вчиняється нотаріусами за місцем знаходження платника або за місцем платежу (доміцильо­вані векселі, тобто векселі, які підлягають оплаті у третьої осо­би); протест векселів про неакцепт та недатування акцепту, про­тест про непред'явлення примірника векселя, надісланого для акцепту, держателю векселя, протест про неакцепт за другим примірником векселя, протест про неплатіж за другим примірни­ком векселя — за місцезнаходженням платника; протест про не-передавання оригіналу векселя законному держателю копії век­селя — за місцезнаходженням держателя оригіналу векселя; протест про відмову у проставленні векселедавцем датованої відмітки про пред'явлення йому векселя — за місцезнаходжен­ням векселедавця (п. 295 Інструкції).

32. Згідно з п. 91 Інструкції про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України, посвідчення договорів про відчу­ження або заставу космічних об'єктів здійснюється за місцем їх реєстрації.

10. Посвідчення договорів про відчуження або заставу житло­
вого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земель­
ної ділянки, іншого нерухомого майна, посвідчення договорів
іпотеки здійснюється за місцезнаходженням цього майна або за
місцезнаходженням однієї зі сторін правочину (ст. 55 Закону
України «Про нотаріат»).

99

Нотаріат в Україні

Крім того, якщо міжнародним договором встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що містить законодавство Ук­раїни, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору. Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаче­ної законодавством України, то нотаріуси вчиняють цю но­таріальну дію в порядку, встановленому Міністерством юстиції України (ст. 103 Закону).

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій ГЛАВА 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій § 1. Поняття нотаріальної дії та загальні правила її вчинення

У чинному нотаріальному законодавстві не дано визначення гоняття нотаріальної дії, хоча цей термін широко використо­вується. Під нотаріальною дією автор пропонує розуміти посвідчення безспірних прав та фактів, що мають юридичне зна­чення, а також вчинення інших дій, спрямованих на позасудову охорону прав і інтересів осіб, що належать до повноважень но­таріальних органів. Окрім того, нотаріальна дія є окремою дією нотаріуса чи іншої уповноваженої особи, вчинення якої не є підприємницькою діяльністю, не має на меті одержання прибутку та здійснюється в інтересах особи, яка звернулась за її вчиненням.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на такі ка­тегорії осіб: державні (у державних нотаріальних конторах та архівах) та приватні нотаріуси; посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів; консульські установи України. Нотаріуси та інші посадові особи вчиняють нотаріальні дії в порядку та з дотриманням правил, встановлених чинним законодавством, а також норм міжнарод­ного права та міждержавних угод. Правила вчинення та реєстрації нотаріальних дій, юридична сила актів є однаковими для державних та приватних нотаріусів. Звичайно, окремі но­таріальні дії різняться сукупністю вимог до їх вчинення, але існують певні загальні правила нотаріального провадження, до яких слід віднести:

33. місце і строки вчинення нотаріальних дій;

34. встановлення особи громадянина, який звернувся за вчи­ненням нотаріальної дії;

35. перевірка дієздатності громадян та правоздатності юридич­них осіб, що беруть участь в угодах, а також перевірка повнова­жень представників;

36. підписання нотаріально посвідчуваних документів;

37. витребування відомостей і документів, необхідних для вчи­нення нотаріальних дій;

6) вимоги до документів, що подаються для вчинення но­
таріальних дій;

7) заходи, що вживаються нотаріусами та іншими посадовими
особами, які вчиняють нотаріальні дії при виявленні порушень
закону;

101

Нотаріат в Україні

38. відмова у вчинення нотаріальних дій;

39. оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні;

40. нотаріальне діловодство;

41. оплата нотаріальних дій.

Вчинена нотаріальна дія є безспірним фактом, що не потребує додаткового доказу в суді, інших органах державної влади та місцевого самоврядування, а також на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, якщо рішенням суду, що вступило в законну силу, не було встановлено іншого.

§ 2. Місце і строки вчинення нотаріальних дій

Місце вчинення нотаріальних дій. Нотаріальні дії можуть вчи­нятися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винят­ком обмежень у праві вчинення нотаріальних дій, зазначених у Законі України «Про нотаріат» та інших актах законодавства (до уваги беруться правила предметної і територіальної компетенції).

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні нотаріальної конто­ри (бюро), в державному нотаріальному архіві, приміщенні вико­навчого комітету сільської, селищної, міської ради народних де­путатів.

В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями (ст. 41 Закону України «Про но­таріат»), але в межах діяльності нотаріуса — нотаріального окру­гу. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за ме­жами свого нотаріального округу.

Нотаріальний округ — територія, в межах якої приватний но­таріус здійснює нотаріальну діяльність і має нотаріальне бюро (контору).

Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністратив­но-територіального устрою України. В містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. Перелік но­таріальних округів, а також кількість нотаріусів у кожному но­таріальному окрузі затверджує Міністерство юстиції України.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням но­таріальної контори (бюро), державного нотаріального архіву, приміщенням, що є місцем роботи приватного нотаріуса, про це зазначається в тексті посвідчувального напису або на документі,

102

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

що видається нотаріусом, із зазначенням фактичної адреси та

причин що призвели до вчинення нотаріальної дії поза зазначе-ними приміщеннями.

Потреба у вчиненні нотаріальних дій поза приміщенням дер-жавної нотаріальної контори (нотаріального архіву), приміщен­ням, що є місцем роботи приватного нотаріуса виникає в більшості випадків з поважних причин, до яких можна віднести захворюван­ня, інвалідність, похилий вік особи, яка звертається до нотаріуса. На практиці таким чином найчастіше посвідчуються заповіти, до­говори довічного утримання, дарування, довіреності. Слід відзна­чити, що в такому випадку нотаріусу відшкодовуються фактичні транспортні витрати, здійснені ним для виїзду у визначене місце.

Строки вчинення нотаріальних дій. За загальним правилом, нотаріальні дії вчиняються після їх оплати в день подачі всіх не­обхідних документів. Однак за певних обставин можливе відкла­дання чи зупинення вчинення нотаріальної дії.

Відкладання нотаріальної дії можливе з ініціативи нотаріуса чи іншої уповноваженої особи, а також з ініціативи заінтересованих осіб.

Підставами для відкладення вчинення нотаріальної дії з ініціативи нотаріуса є:

42. Необхідність витребувати додаткові відомості або докумен­ти від громадян, посадових осіб, підприємств, установ і ор­ганізацій. У такий спосіб нотаріуси сприяють додержанню прин-ципів законності та об'єктивності вчинення нотаріальної дії, до­помагають громадянам та юридичним особам у здійсненні їхніх прав та законних інтересів. У деяких випадках подання не­обхідних документів вимагається нотаріусом від громадянина, що звертається за вчиненням нотаріальної дії, що іноді усклад­нюється рядом обставин.

43. Направлення документів на експертизу, якщо у нотаріуса виникають сумніви щодо достовірності документів.

44. Необхідність упевнитись у відсутності в заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії, наприклад, коли відповідно до закону нотаріус повинен отримати згоду інших співвласників на відчуження одним зі співвласників своєї частки майна.

В будь-якому випадку строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії, не може перевищувати одного місяця.

За обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка бажає звернутися до суду для оспорювання права або факту, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчи-

103

Нотаріат в Україні

нення нотаріальної дії має бути відкладено на строк не більше де­сяти днів. Якщо за цей строк від суду не буде одержано повідомлен­ня про надходження заяви, нотаріальна дія повинна бути вчинена. У разі одержання від суду повідомлення про надходження заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчен­ня якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріаль­ної дії зупиняється до вирішення справи судом і набуття чинності рішення суду.

Крім того, законодавством можуть бути встановлені й інші
підстави для відкладання і зупинення нотаріальних дій.

§ 3. Порядок встановлення особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії

Не допускається вчинення нотаріальної дії у відсутності осіб —• її учасників або їх повноважних представників. Обов'язковим правилом є те, що нотаріуси при вчиненні нотаріальної дії вста­новлюють особу громадянина, його представника або представни­ка підприємства, установи, організації, що звернулися за вчинен­ням нотаріальної дії.

Встановлення особи громадянина здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (ст. 69 Закону України «Про нотаріат»). Перелік цих документів вказаний у п. 10 Інструкції про порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами України. Це, зокрема:

45. Паспорти — громадянина України, для виїзду за кордон, дипломатичний або службовий, а також національний паспорт іноземця чи документ, що його заступає, із зазначенням закон­ності перебування в Україні (віза).

46. Посвідчення особи — водія, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення особи моряка, посвідчення, ви­дане за місцем роботи громадянина, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, довідка про звільнення з місць позбавлення волі. Але посвідчен­ня особи моряка не може бути використане для встановлення осо­би при укладанні цивільно-правових угод, банківських опе­раціях, оформленні доручень для представництва.

Встановлення особи громадян, що не досягли 16-річного віку, здійснюється за свідоцтвом про народження і підтвердженням одного з батьків, що ця особа є його дитиною.

104

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Якщо нотаріальна дія вчиняється представником за доручен­ням фізичної чи юридичної особи, нотаріус перевіряє і особу представника.

У випадках коли за громадянина, який внаслідок фізичної ва­ди, хвороби чи з інших причин не може поставити свій підпис під угодою, заявою або іншим документом, підписується інший гро­мадянин, нотаріус повинен встановити особу обох громадян.

Якщо поданий нотаріусу документ не дає можливості зробити висновок щодо тотожності громадянина з особою, зображеною в цьому документі, громадянин, який звертається за вчиненням нотаріальної дії, має право запросити свідків. При неможливості залучення свідків або у разі необхідності перевірки дійсності по­даного документа, даних, що в ньому містяться, чи інших обста­вин нотаріус має право направити запит до відповідних уповнова­жених органів.

§ 4. Перевірка дієздатності фізичних осіб та правоздатності

юридичних осіб, які беруть участь у правочинах,

а також перевірка повноважень представників

При посвідченні правочинів перевіряється цивільна дієздат­ність фізичних осіб, які є сторонами правочину.

Щоб правоздатний громадянин міг своїми Власними діями ви­користати, реалізувати свої права та обов'язки, він повинен ро­зуміти значення своїх дій та керувати ними. Це можливо лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавля­ють людину можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює таку категорію, як дієздатність.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює зна­чення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а та­кож здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'яз­ки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ч. 1 ст. ЗО Цивільного кодексу України).

Набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після до­сягнення 18-річного віку, а у випадках коли законом допускаєть­ся вступ до шлюбу до досягнення повноліття, — з моменту одру­ження такої особи.

105

Нотаріат в Україні

З'ясування цивільної дієздатності фізичних осіб здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

Малолітні особи (до 14 років — ст. 31 ЦК України) мають част­кову дієздатність. Вони можуть самостійно вчиняти дрібні побу­тові правочини. В усіх інших випадках за малолітніх правочини укладають від їхнього імені батьки (усиновителі) або опікуни. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Неповнолітні (від 14 до 18 років — ст. 32 ЦК України) мають неповну цивільну дієздатність. Вони можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, розпоряджатись заробітною платою та стипендією (але можуть бути обмежені в користуванні ними), вносити і розпоряджатися вкладами до кредитних установ, ав­торськими та винахідницькими правами; володіти, користува­тись і розпоряджатись майном трудового чи селянського господар­ства як члени цих господарств; засновувати молодіжні, гро­мадські організації тощо. Вони несуть цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам. Інші угоди укладаються неповнолітніми лише за згоди їхніх батьків (усиновителів) або піклувальників.

Тобто нотаріус, перевіряючи дієздатність, повинен перевірити вік громадян, що звернулись за посвідченням угоди, шляхом пе­ревірки документів, в яких вказано вік цих осіб.

Щодо повнолітніх громадян, то в разі виникнення у нотаріуса сумніву щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звертається за вчиненням нотаріальної дії, він має право відклас­ти вчинення нотаріальної дії для з'ясування цієї обставини. Як­що рішення суду щодо визнання цієї особи недієздатною або об­межено дієздатною відсутнє, нотаріус повідомляє про свій сумнів уповноважені органи. У випадку якщо така справа вже поруше­на, нотаріус зупиняє вчинення нотаріальної дії до винесення су­дом рішення у справі, а якщо справу не було порушено протягом 10 днів, — вчиняє нотаріальну дію.

За ст. 39 нового ЦК, фізична особа є недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Вказа­не правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавле­ний цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Визнання громадя­нина недієздатним можливе лише в судовому порядку.

106

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Якщо громадянина визнано недієздатним, орган опіки та піклування призначає над ним опікуна. Опікун укладає угоди від імені фізичної особи, визнаної недієздатною і стає учасником цивільно-правових відносин. При цьому набуті опікуном цивільні права та обов'язки належать фізичній особі, яка визна­на недієздатною (ст. 39 нового ЦК України). Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення, не тяг­нуть за собою будь-яких правових наслідків. Зокрема у ч. 2 ст. 41 нового ЦК встановлюється, що недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

За шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або організація, яка зобов'язана здійснювати за ним наг­ляд (ст. 1184 ЦК), за виключенням певних випадків.

За певних умов (одужання, значне поліпшення здоров'я) гро­мадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду.

Обмеження у дієздатності можливе лише у випадках і в поряд­ку, передбачених законом (ч. 2 ст. ЗО ЦК). Воно полягає в тому, що громадянин позбавляється здатності своїми діями набувати певні цивільні права і створювати певні цивільні обов'язки, які він міг набувати і створювати. Таким чином, йдеться про змен­шення обсягу дієздатності, який мала фізична особа.

Суд може обмежите цивільну дієздатність фізичної особи у ви­падку зловживання нею спиртними напоями, наркотичними за­собами, токсичним речовинами тощо, чим вона ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'яза­на утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Стаття 37 ЦК України передбачає, що над фізичною особою цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклуван­ня в інтересах забезпечення матеріального становища самої обме­жено дієздатної особи і членів її сім'ї. Така особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини ж щодо роз­порядження майном чи іншими доходами та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивіль­на дієздатність якої обмежена, лише за згодою піклувальника.

В усіх вищезазначених випадках нотаріус повинен перевірити законність повноважень представників малолітніх, непов­нолітніх, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб. Нотаріусом встановлюється особа представника, а також перевіряється дієздатність представника відповідно до вимог статті 68 Закону.

Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

107

Нотаріат в Україні

Під правоздатністю юридичної особи розуміють її здатність ма­ти цивільні права та обов'язки; юридична особа набуває цивіль­них прав і обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (див. ст. 91—92 ЦК). Тому при вчиненні нотаріальної дії нотаріус зобов'язаний.оз-найомитись з установчими або іншими документами (установчим договором, статутом, установчим актом, розпорядчим актом орга­ну державної влади, місцевого самоврядування тощо) юридичної особи для того, щоб перевірити, чи відповідає нотаріальна дія пра­вам, наданим цій юридичній особі установчими або іншими доку­ментами.

При вчиненні нотаріальної дії представником юридичної осо­би нотаріус перевіряє законність повноважень представника, що мають підтверджуватись відповідною довіреністю.

Нотаріус не вимагає довіреності від керівника такої юридич­ної особи, якщо статут чи інший установчий документ надає йо­му право укладати договори; від нього вимагається лише доку­мент, що посвідчує його службове становище.

Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, но­таріус витребує документ, що підтверджує повноваження цього органу і розподіл обов'язків між його членами (статут, установ­чий договір і т.ін.)

За наявності сумнівів щодо особи чи органу, що виступають у якості представника, а також щодо цивільної дієздатності та пра­воздатності особи чи органу, нотаріус має право зробити запит до уповноваженого органу, установи чи особи.

Нотаріус не приймає документи, оформлені з порушенням ви­мог чинного законодавства. При наявності у нотаріуса сумнівів щодо поданих документів він може витребувати від власника, ор­ганів, які здійснюють реєстрацію відповідних юридичних осіб, ор­ганів державної податкової служби, інших уповноважених ор­ганів, установ та фізичних осіб додаткові відомості або документи.

§ 5. Підписання нотаріально посвідчуваних документів

При посвідченні правочинів та вчиненні інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством, перевіряється справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії.

За загальним правилом, підписання правочинів, заяв та інших документів здійснюється в присутності нотаріуса або упов-

108

Глава 6, Загальні правила вчинення нотаріальних дій

н зваженої посадової особи, а якщо документ був підписаний без їхньої участі, — громадянин повинен особисто підтвердити, що ~е його підпис.

Якщо громадянин унаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписатися, то за його дорученням у його присутності та в присутності нотаріуса правочин, заяву чи інший документ може підписати інший гро­мадянин. При цьому нотаріус встановлює особу громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, і особу громадяни­на, який за нього підписується. Про причини, з яких даний гро­мадянин не міг підписати документ власноруч, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за такого громадянина не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.

Якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, нотаріус зачитує йому текст не­обхідного документа (про що робиться відповідна помітка); якщо сліпий громадянин письменний, він сам підписує документ.

Якщо глухий, німий або глухонімий громадянин, який звер­нувся до нотаріуса, письменний, він сам читає і підписує доку­мент; якщо неписьменний — при вчиненні нотаріальної дії по­винна бути присутня письменна особа, яка може порозумітися з ним, пояснити зміст і наслідки вчинюваної нотаріальної дії, а та­кож засвідчити своїм підписом, що зміст правочину відповідає волі такого громадянина.

Згідно з чинним законодавством, нотаріус може не вимагати з'явлення кожного разу відомих йому посадових осіб юридичних осіб, якщо він має зразки підписів цих осіб, одержані при особисто­му зверненні, і справжність їхнього підпису не викликає сумніву.

Не дозволяється застосування зразків підписів при посвід­ченні правочинів, тексти яких викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів.

Застосування електронного цифрового підпису (Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 № 852-ІУ) на правочинах здійснюється нотаріусом при наявності технічних можливостей роботи з електронними документами на підставі по­передньої письмової згоди підписувача на застосування елект­ронного цифрового підпису. Заява повинна містити перелік пра­вочинів, на яких застосовуватиметься електронний цифровий підпис. У разі застосування електронного цифрового підпису но­таріус повинен встановити особу підписувача та перевірити його

109

Нотаріат в Україні

дієздатність, а також обсяг правоздатності юридичної особи та повноважень її представника.

Перевірка цілісності електронного документа здійснюється шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Як оригінал електронного документа не може бути застосова­не свідоцтво про право на спадщину; документ, який, відповідно до законодавства, може бути створений лише в одному оригіналь­ному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів та інших випадків, передбачених законом.

Чинність і належність відкритого ключа підписувачу пе­ревіряється за допомогою посиленого сертифіката ключа, вида­ного акредитованим центром сертифікації ключів. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сер­тифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа (стаття 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис»). Посилений сертифікат ключа може бути як в елект­ронній формі, так і у формі документа на папері.

При посвідченні правочинів нотаріусом у текстах правочинів також мають зазначатись: для фізичних осіб — ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників по­датків, для юридичних осіб — ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. На підтвердження наявності ідентифікаційного номера (коду) но­таріусу подається відповідна завірена уповноваженою особою довідка або (витяг), фотокопія якої (го) долучається до примірни­ка правочину, який залишається у справах нотаріуса.

§ 6. Витребування відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій

Нотаріуси витребовують від фізичних та юридичних осіб відо­мості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Витребування документів здійснюється у випадку реальної не­обхідності для дотримання вимог законності та обґрунтованості вчинення нотаріальних дій нотаріусом. При цьому такі відомості та (або) документи повинні бути подані в строк, вказаний но­таріусом. Проте цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладання, зупинення нотаріальної дії або відмови в її вчиненні.

110

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Отримана на запит відповідь становить нотаріальну таємницю і зберігається в архіві нотаріуса, який здійснював запит.

У разі неможливості отримання необхідних відомостей та (або) документів нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії.

§ 7. Вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальних дій

За загальним правилом, усі необхідні для вчинення нотаріальної дії документи подаються нотаріусу громадянином, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії. До цих документів пред'являється низка вимог з тим, щоб їх справжність не викликала сумніву.

Документи, викладені на двох і більше окремих аркушах, по­винні бути скріплені у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, з печаткою нотаріуса і зазначенням кількості скріплених аркушів.

Тексти нотаріально оформлюваних правочинів, копій доку­ментів і виписок з них, тексти перекладів тощо повинні бути на­писані ясно і чітко, числа і строки, що стосуються змісту посвідчувальних правочинів, мають бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб — без скорочень і з зазна­ченням їх адрес. Прізвища, імена та по батькові фізичних осіб, у тому числі представників юридичних осіб, повинні бути написані повністю, із зазначенням дати їх народження та місця проживан­ня. За участю іноземних громадян зазначається також і їхнє гро­мадянство. У необхідних випадках зазначаються номери ра­хунків юридичних осіб у банках (інших кредитних установах).

Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій доку­менти, що мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення, документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також написані олівцем. Дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в докумен­тах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні бути підтверджені підписом уповноваженої на те особи і печаткою відповідної установи, підприємства чи організації, або особи, що видала документ. Крім цього, виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб і їх, і попередній варіант можна було розібрати.

Не приймаються для вчинення нотаріальних дій документи, в яких неможливо прочитати все в первісному написанні — нап­риклад, залиті чорнилом, потерті тощо.

111

Нотаріат в Україні

Не приймаються порвані документи, а також ті, які викладені на двох і більше окремих аркушах, якщо аркуші не прошнурова­ні, не пронумеровані і кількість не завірена підписом уповнова­женої на те посадової особи та печаткою.

Виправлення, зроблені в тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (наприклад, копія документа), зас­терігаються нотаріусом лише в кінці посвідчувального напису до підпису нотаріуса і проставлення печатки.

Якщо документ, що підлягає посвідченню або засвідченню, викладений неправильно чи неграмотно, складений з порушен­ням вимог чинного законодавства, нотаріус пропонує особі, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, виправити його або скласти новий. За бажанням заінтересованої особи документ мо­же бути складений нотаріусом.

§ 8. Заходи, що вживаються нотаріусами та іншими посадовими

особами, які вчиняють нотаріальні дії,

при виявленні порушень закону

Нотаріуси та посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, ви­явивши при вчиненні нотаріальних дій порушення закону фізичними або посадовими особами, повідомляють про це для вживання необхідних заходів відповідні державні органи та інші юридичні особи.

Якщо справжність поданого документа викликає сумнів, но­таріус вправі затримати цей документ і направити його до експерт­ної установи для проведення відповідного дослідження, оплата якого здійснюється в установленому порядку.

Про направлення документа до експертної установи нотаріус виносить постанову, в якій зазначаються:

47. Дата винесення постанови..

48. Прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найме­нування та адреса державної нотаріальної контори або наймену­вання нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса.

49. Найменування документа, дата його видачі, ким та на чиє ім'я він виданий.

50. Крім (ПІБ, місце проживання) подано документ для вчинен­ня нотаріальної дії.

112

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

51. Обставини, які викликали необхідність направлення доку­мента для проведення дослідження.

52. Куди (якій експертній установі) направляється документ для проведення дослідження.

53. Питання, поставлені для вирішення експерта.

На прохання заінтересованих осіб видається довідка про зат­римання документа із зазначенням його найменування, номеру, дати і суб'єкта видання.

§ 9. Відмова у вчиненні нотаріальної дії

Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право відмовити у їх вчиненні, що є гарантією дотримання законності. Підстави для відмови, зазначені в ст. 49 Закону Ук­раїни «Про нотаріат», можна умовно поділити на дві групи.

До першої групи належать підстави, які взагалі унеможлив­люють вчинення нотаріальної дії. Це випадки, коли:

54. вчинення дії не входить до компетенції нотаріальних ор­ганів взагалі;

55. вчинення дії суперечить закону;

56. для вчинення нотаріальної дії подані документи, що супере­чать закону або містять відомості, що принижують честь і гідність громадян;

57. угода, що укладається від імені юридичної особи, супере­чить цілям, вказаним в її статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності.

До другої групи можна віднести підстави, які не дають можли­вості вчинити необхідну дію в даний момент, але після їх усунен­ня, вчинення нотаріальної дії стає можливим. Це, зокрема:

58. звернення за вчиненням нотаріальної дії, що не входить до компетенції даного нотаріуса чи посадової особи;

59. неподання відомостей та документів, необхідних для вчи­нення нотаріальної дії;

60. коли нотаріус має сумнів у тому, що фізична особа, яка звер­нулась за вчиненням нотаріальної дії, розуміє значення, зміст, правові наслідки цієї дії (наприклад, знаходиться у стані афекту, алкогольного сп'яніння тощо) або діє під примусом;

61. коли з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа або представник, який не має необхідних пов­новажень.

113

Нотаріат в Україні

На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Відмова у вчиненні нотаріальної дії оформлюється шляхом винесення у триденний строк відповідної постанови, в якій вказуються:

62. Дата винесення постанови.

63. Прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найме­нування та адреса нотаріальної контори (бюро), приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса.

64. ШБ фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотарі­альної дії, місце ЇЇ проживання або найменування і місцезнаход­ження юридичної особи.

65. Зміст нотаріальної дії, за вчиненням якої особа звернулася до нотаріуса.

66. Мотиви відмови, з посиланням на чинне законодавство.

6. Порядок і строки оскарження відмови з посиланням на
цивільне процесуальне законодавство.

Нотаріус не має права на безпідставну відмову у вчиненні но­таріальної дії.

Відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії або неправильне її вчинення можуть бути оскаржені в суді.

Скарги на дії консульської установи України розглядаються в порядку підлеглості (ст. 19 Консульського статуту України) і по­даються на ім'я диппредставника України в країні перебування або до Міністерства закордонних справ. Такі скарги розглядають­ся в порядку, встановленому Консульським статутом України.

Право подати скаргу на нотаріальну дію або відмову у вчиненні нотаріальної дії мають особи, щодо яких або за дорученням яких вчиняється нотаріальна дія, громадяни та організації, що брали безпосередню участь у вчиненні цієї нотаріальної дії, або якщо во­на зачіпає їхні інтереси; право на порушення справи має і проку­рор, який подає заяву про захист прав та інтересів інших осіб.

Скарги на нотаріальну дію або відмову у вчиненні нотаріаль­ної дії слід відрізняти від скарг на дії нотаріуса чи посадової осо­би, що не належать до сутності нотаріальних функцій та розгля­даються в порядку адміністративного провадження. Спір про право, оснований на вчиненій нотаріальній дії, розглядається су­дом у порядку позовного провадження.

114

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

§10. Поняття і види нотаріальних актів

Нотаріус чи інша посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, видають або посвідчують документи, що є підтвердженням вчинення конкретної нотаріальної дії. Ця діяльність охоплюєть­ся поняттям «нотаріальні акти»1, хоча цей термін і не вживаєть­ся в законодавстві про нотаріат. Отже, нотаріальний акт — це підтвердження вчинення нотаріальної дії.

Так, при посвідченні угод, засвідченні вірності копій доку­ментів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, а також при посвідченні часу пред'явлення документа на відповідних доку­ментах нотаріуси вчиняють посвідчувальні написи.

Посвідчувальний напис повинен бути написаний чітко і ясно, без підчисток, вільні місця — прокреслені, дописки та інші вип­равлення — застережені. Для вчинення посвідчувальних написів можуть застосовуватись спеціальні штампи з текстом напису.

Посвідчувальний напис може бути розміщений як на лицьово­му боці оформлюваного документа, так і на його звороті. Якщо посвідчувальний напис не вміщується на нотаріально оформлю­ваному документі, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку. Тоді аркуші, на яких викладено текст документа, і аркуш з посвідчувальним написом прошнуровуються або скріплюються у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, та пронумеровуються, кількість аркушів завіряється підписом нотаріуса і скріплюється його печаткою; допускається також підклейка аркуша. При цьому нотаріус повинен простави­ти печатку таким чином, щоб частина її відбитка була на підклеєному аркуші.

Для напису про засвідчення вірності копії (фотокопії) доку­мента, а також для напису на дублікаті документа прикріплення і підклейка аркушів не допускаються.

Про вчинення виконавчого напису свідчить власне виконав­чий напис, що вчиняється нотаріусами на документах, які вста­новлюють заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщуєть­ся на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до до­кумента спеціальному бланку.

" Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 89.

115

Нотаріат в Україні

При вчиненні протестів векселів і посвідченні неоплати чеків відповідні відмітки та написи виконуються на цих документах.

На підтвердження права на спадщину, права власності, посвідчення фактів, що громадянин є живим, перебування його у певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, про прийняття на збереження документів видаються відповідні свідоцтва, форми яких затверджуються Міністерством юстиції України.

У разі втрати документа, посвідченого або виданого но­таріусом чи посадовою особою, у випадках і в порядку, встановле­ному законодавством, видається дублікат втраченого документа. Видача дубліката втраченого документа здійснюється держав­ним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників до­кументів, посвідчених або виданих нотаріусом чи посадовою осо­бою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради на­родних депутатів, дублікат втраченого документа видається відповідно нотаріусом чи посадовою особою виконавчого коміте­ту за місцем його зберігання. Державний нотаріальний архів чи державна нотаріальна контора видають також дублікати за­повітів, які надійшли на зберігання від посадових осіб.

Дублікат документа має містити весь текст документа. На дублікаті документа нотаріус робить відмітку про те, що він має силу оригіналу, і вчиняється посвідчувальний напис. Крім того, про видачу дубліката робиться відмітка на примірнику докумен­та, який зберігається в справах нотаріуса.

Прийняття в депозит нотаріуса грошових сум і цінних паперів підтверджується видачею квитанції.

Вчинення морського протесту відповідно до чинного законода­вства оформлюється актом про морський протест.

Протест векселів підтверджується актом про протест векселя про неоплату, у неакцепті — про недатування акцепту.

Про здійснення охоронних заходів щодо спадкового чи іншого майна складається опис майна.

У передбачених законом випадках на підтвердження здійснен­ня сплати державного мита або податку з доходів громадян осо­бам, які здійснили таку оплату, видаються платіжні документи. У цьому разі нотаріус у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записує найменування документа, його номер, дату та наймену­вання установи банку, в якому здійснено платіж. Фотокопія платіжного документа долучається до примірника правочину, що залишається у справах нотаріуса.

116

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

§11. Нотаріальне діловодство

■' ■

У системі органів нотаріату нотаріальне діловодство займає особливе місце, що зумовлено його завданням. Чітка і правильна організація діловодства в нотаріальних конторах має важливе значення для організації якісного й оперативного обслуговуван­ня населення, додержання вимог законодавства щодо законності, обґрунтованості та оперативності роботи нотаріуса, сприяння громадянам та юридичним особам у здійсненні їхніх прав і закон­них інтересів, дотримання таємниці вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальне діловодство є об'ємним поняттям, що охоплює коло питань, пов'язаних з веденням документування управлін­ської діяльності установ державного нотаріату, прийманням, розглядом і реєстрацією кореспонденції, складанням і оформлен­ням службових документів, контролем за виконанням доку­ментів, складанням номенклатури та формуванням справ, а та­кож постачанням, зберіганням та обліком спеціальних бланків нотаріальних документів тощо.

Нотаріальне діловодство регулюється Правилами ведення но­таріального діловодства, затвердженими Наказом Міністерства юстиції України від 3 лютого 1994 р. № 6/5. Ці Правила встанов­люють єдиний для державних і приватних нотаріусів порядок ве­дення нотаріального діловодства, складання та оформлення службових документів. Порядок складання нотаріальних свідоцтв і посвідчувальних написів, ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, а також інших книг, пов'язаних із вчиненням нотаріальних дій, регулюється Інструкцією про поря­док вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і вказівка­ми по заповненню форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв і посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах.

Відповідальність за правильну організацію і ведення но­таріального діловодства несе приватний нотаріус, а в державних нотаріальних конторах і державних нотаріальних архівах — завідуючі, які їх очолюють. У державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві, де є кілька працівників, ве­дення діловодства й архіву наказом завідуючого може покладати­ся на одного з цих працівників, що відображається в його поса­довій інструкції.

Ведення діловодства й архіву приватного нотаріуса може бути покладено ним на особу, яка працює в нього за трудовим договором.

117

Нотаріат в Україні

При звільненні або переведенні на іншу роботу нотаріуса чи осо­би, на яку покладено ведення діловодства, архівні справи, а також справи і документи, що знаходяться в діловодстві, передаються особі, яка призначається, про що складається відповідний акт.

Мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 За­кону Української РСР «Про мови в Українській РСР».

Діловодство по заявах та скаргах громадян у державних но­таріальних конторах і державних нотаріальних архівах ведеться окремо від інших видів діловодства і покладається на призначе­них для цього осіб.

Складання та оформлення службових документів.

Для складання службових документів використовується тіль­ки папір форматів А4 (210 х 297) та А5 (148 х 210).

Службові документи оформляються на бланках установ і при­ватних нотаріусів. Бланки виготовляються відповідно до вимог нормативної документації.

Згідно з Наказом Міністерства юстиції України від 22 січня 1998 р. та Положенням про постачання, зберігання, облік та звітність витрачання бланків нотаріальних документів, запро­ваджено спеціальні бланки нотаріальних документів нового зраз­ка, які є необхідною складовою діловодства в нотаріальних орга­нах. Ці бланки використовуються лише нотаріусами і призна­чені, з одного боку, для оперативності роботи нотаріусів, а з іншо­го, — для запобігання підробці документів.

На спеціальних бланках виконуються всі примірники доку­ментів, за винятком примірника, який залишається у справах нотаріуса або державного нотаріального архіву. На цьому примірнику нотаріус указує серію та номери використаних на но­таріальну дію спеціальних бланків. Серія та номер використано­го бланка зазначаються також у реєстрі для реєстрації нотаріаль­них дій у графі «Зміст нотаріальної дії».

На спеціальних бланках викладаються примірники:

·правочинів, для яких чинним законодавством установлено обов'язкову нотаріальну форму (крім засновницьких договорів та установчих актів);

·правочинів, для яких чинним законодавством не передбаче­но обов'язкової нотаріальної форми, але які посвідчуються за ба­жанням сторін;

·договорів про розірвання всіх вищезгаданих правочинів, а також про внесення змін та доповнень до нотаріально посвідче­них правочинів;

118

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

·свідоцтв про встановлення опіки над майном фізичної осо­би, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме;

·свідоцтв про право на спадщину;

·свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя;

·свідоцтв про придбання майна з публічних торгів (аукці­онів);

·свідоцтв виконавця заповіту;

·свідоцтв про посвідчення фактів;

·свідоцтв про посвідчення та прийняття на зберігання сек­ретних заповітів;

— свідоцтв про прийняття на зберігання документів;

— свідоцтв про передачу заяв фізичних і юридичних осіб
іншим фізичним і юридичним особам;

·актів про морські протести та протести векселів;

·дублікатів документів.

Зазначені нотаріальні дії, виконані без використання спеціального бланка, не є чинними.

На прохання заінтересованих осіб використання спеціальних бланків нотаріусами допускається також і при вчиненні но­таріальних дій, щодо яких їх використання не є обов'язковим.

У разі якщо нотаріус засвідчує правильність перекладу доку­мента з однієї мови на іншу, текст перекладу викладається на спеціальному бланку.

У разі якщо текст нотаріального документа викладено на трьох і більше сторінках, на бланках викладаються перша і остання сторінки тексту документа.

Спеціальні бланки не використовуються: при вжитті заходів до охорони спадкового майна; установленні опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою; установленні опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої невідо­ме; при укладанні договору про управління спадщиною; при прийнятті в депозит грошових сум і цінних паперів. Засвідчення нотаріусом справжності підпису перекладача на перекладі, засвідчення вірності копій (фотокопій) з документів та виписок з них теж можуть здійснюватися без використання спеціальних бланків.

Щодо інших документів, то слід відзначити, що кожний вид документа повинен мати визначений комплекс реквізитів і стабільний порядок їх розміщення. Найменування виду доку-

119

Нотаріат в Україні

мента (за винятком листів) вказується на бланку. До кожного до­кумента, що друкується на папері формату А4, незалежно від йо­го призначення складається заголовок, який повинен бути макси­мально стислим, точно відображати зміст документа та відповіда­ти на запитання «Про що документ».

Документ адресується установі, її структурному підрозділу або конкретній посадовій особі. Поштова адреса кореспондента вка­зується повністю після назви установи, якій надсилається доку­мент. При адресуванні документа громадянину спочатку зазна­чається поштова адреса, а потім ініціали та прізвище одержувача.

Датою документа є дата його підписання або затвердження. Дата на документі проставляється трьома парами арабських цифр (10.12.93), які розділяються крапками. Якщо початковий номер місяця або числа складається з однієї цифри, то перед нею ставиться нуль. Наприклад, 3 січня 1994 р. слід писати: 03.01.94. Допускається також така послідовність написання да­ти: рік, потім місяць і число місяця. Наприклад: 1994.01.15.

У текстах документів, що містять відомості фінансового ха­рактеру, допускається застосування словесно-цифрового способу оформлення дат: 15 січня 1994 р. Якщо документ складено не на бланку, дата проставляється нижче підпису, ліворуч.

До складу підпису входять: найменування посади особи, яка підписує документ (повне, якщо документ оформлено не на блан­ку, і скорочене — на документі, складеному на бланку), особис­тий підпис та його розшифровка.

У випадках, передбачених чинним законодавством, свій підпис на документах нотаріус скріплює відповідною печаткою. Відби­ток печатки проставляється таким чином, щоб він охоплював час­тину найменування посади особи, яка підписала документ.

Якщо документ має додатки, повна назва яких наводиться в його тексті, то в додатку слід вказати лише кількість аркушів і число примірників, наприклад: «Додаток на 5 арк. у 2 прим.».

Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріплено­му до документа спеціальному бланку. При вчиненні протестів векселів і посвідченні неоплати чеків відповідні відмітки та на­писи виконуються на цих документах.

При складанні документів організаційно-розпорядчого харак­теру також слід керуватись правилами ведення діловодства. Так,

120

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

зокрема, на кожному документі повинно бути вказане його най­менування (наказ, розпорядження, довідка, звіт), а також заго­ловок, який має бути досить лаконічним і відображати зміст і призначення документа. В документі обов'язково проставляєть­ся дата; він підписується відповідною особою, від якої він вихо­дить, із зазначенням її посади та проставленням печатки.

Слід відзначити, що документи, на підставі яких вчинено но­таріальну дію, долучаються до примірника правочину, свідоцтва про право на спадщину та ін., і залишаються у справах нотаріуса.

Оригінали документів (наприклад, акти цивільного стану про народження, шлюб, смерть) повертаються особам, що їх подали, а в нотаріуса залишаються їх копії (фотокопії).

Копії (фотокопії) подаються заінтересованими особами або на їхнє прохання виготовляються нотаріусом чи іншим працівни­ком нотаріальної контори або особою, яка перебуває у трудових відносинах з нотаріусом. На таких копіях нотаріус робить напис «З оригіналом згідно», ставить дату і свій підпис, які скріплює печаткою.

Документи, що посвідчують фізичних осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, їхніх представників або представ­ників юридичних осіб, повертаються особам, що їх подали, у реєстрі записуються найменування документа, його номер, дата видачі й найменування установи, яка видала документ.

Якщо фізична особа звернулася за засвідченням правильності копій (фотокопій) документа чи виписок з документа, нотаріус ус­тановлює її особу і робить у реєстрі відмітку «Особу встановлено».

Не залишаються у справах нотаріуса:

— документи, які стверджують право власності фізичних чи юридичних осіб на житловий будинок (частину будинку), будівлю, садибу, квартиру, садовий будинок, гараж, земельну ділянку чи їх частини, інше нерухоме майно (свідоцтво про право власності на житло, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, дер­жавні акти про право власності на землю, договори купівлі-прода-жу, дарування, міни житлового будинку (частини будинку), будівлі, садиби, квартири, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, у тому числі зареєстровані на біржі, договори про виділення в натурі частки з нерухомого май­на, договори про поділ нерухомого майна та ін.), — якщо посвідчується договір про заставу, оренду тощо майна чи найму (позички) житла, відчуження власником (власниками) частини

121

Нотаріат в Україні

належного йому (їм) майна, а також якщо учасники спільної часткової власності мають один спільний правовстановлюваль-ний документ на згадане майно і один з них відчужує належну йому частку (чи частку від частки); договори про відчуження не закінчених будівництвом житлових будинків, будівель (їх час­тин) або інших споруд; договори про порядок установлення чи зміну розміру ідеальних часток у спільній частковій власності, а також договори про порядок володіння та користування спіль­ним майном.

При посвідченні договорів про відчуження частки майна (або частки від частки) на правовстановлювальних документах, що по­вертаються відчужувачам, робиться напис про зміст посвідченого договору, наприклад: «Продано 1/4 частину цього будинку за до­говором, посвідченим 15 лютого 1993 року за реєстром № 1231», дата, підпис нотаріуса, що скріплюються печаткою нотаріуса; сертифікат про право на земельну частку (пай), трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства, яке містилося на території, що зазнала радіоак­тивного забруднення, — при посвідченні договорів відчуження земельної частки (паю);

·охоронні свідоцтва — при посвідченні договорів піднайму; свідоцтва про реєстрацію, технічні паспорти, реєстраційні тало­ни, чеки, довідки-рахунки магазину на автотранспортні засоби, інші самохідні машини і механізми — при посвідченні договорів про їх відчуження, заставу, оренду, позичку, при видачі свідоцт­ва про право на спадщину чи про право власності на неї;

·документи, що стверджують факт передачі майна з правом його застави.

Про наявність зазначених документів робиться відмітка в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій одночасно з реєстрацією нотаріальної дії, для вчинення якої вимагався один з таких доку­ментів, або відмітка на примірниках правочинів, на заявах про видачу свідоцтв про право на спадщину і свідоцтв про право влас­ності або на інших документах, що долучаються до нотаріально оформлених документів, після чого вони повертаються особі, яка їх подала. Відмітка, в якій зазначаються назва документа, ким, коли, за яким номером та на чиє ім'я він виданий, підписується нотаріусом.

Усі вчинені нотаріальні дії реєструються в реєстрі нотаріаль­них дій, форми яких затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.94 № 7/5. Згідно з цим наказом, розрізняють

122

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

хва види реєстрів: власне для реєстрації нотаріальних дій (форма 1) і для реєстрації заборон відчуження житлових будинків, квар­тир, дач, садових ділянок та іншого нерухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судовими і слідчими органа­ми (форма 2).

У кожного нотаріуса в конторі є власний реєстр під певним індексом, що не змінюється протягом усього строку його роботи в цій конторі. Реєстри повинні бути прошнуровані, аркуші їх про­нумеровані. Кількість аркушів у реєстрі повинна бути завірена підписом посадової особи Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, уповноваженої на те начальниками цих управлінь. Підпис поса­дової особи скріплюється гербовою печаткою відповідного уп­равління юстиції.

Запис нотаріальної дії у реєстр провадиться нотаріусом чи консультантом державної нотаріальної контори або особою, яка перебуває у трудових відносинах з приватним нотаріусом, тільки після того, як посвідчувальний напис на документі або документ, що видається нотаріусом, ним підписані. Запис олівцем у реєстрі не допускається.

Кожен нотаріус веде окремий реєстр. У державній нотаріальній конторі, де працюють кілька нотаріусів, реєстрам присвоюються індекси, які збігаються з номером печатки державного нотаріуса. У цьому разі номери на документах, оформлюваних державним но­таріусом, позначаються таким чином: № 1-1, № 1-2, № 2-1 таін., де перша цифра означає індекс реєстру, а друга — порядковий но­мер запису.

В державній нотаріальній конторі та у приватного нотаріуса можуть бути декілька реєстрів, в кожному з яких реєструють ок­ремий вид нотаріальних дій.

У цьому разі номери на документах, записаних у такі реєстри, позначаються таким чином: № 1-К-10 (тобто, запис за номером десятим зроблено в першому реєстрі для реєстрації засвідчення правильності копій документів у багатоскладовій державній но­таріальній конторі); № З-В-5 (запис за номерок п'ятим у третьо­му реєстрі для реєстрації виконавчих написів у багатоскладовій державній нотаріальній конторі); № Д-4 (запис за номером чет­вертим у реєстрі для запису довіреностей в односкладовій дер­жавній нотаріальній конторі чи в приватного нотаріуса).

123

Нотаріат в Україні

Дописки та виправлення, зроблені в реєстрі для реєстрації но­таріальних дій, повинні бути застережені нотаріусом і скріплені його підписом.

Реєстрації підлягають усі документи, що находять до контори та потребують виконання. Не підлягають реєстрації такі доку­менти:

67. Листи, що надійшли в копії, до відома.

68. Повідомлення про засідання, наради, збори і порядок денний.

69. Графіки, наради, заявки, рознарядки.

70. Інформація, надіслана до відома.

71. Навчальні плани, програми.

72. Рекламні повідомлення, плакати, програми нарад, конфе­ренцій.

73. Тарифи, прейскуранти.

74. Поздоровчі листи і запрошення.

75. Друковані видання (книги, журнали, бюлетені).

76. Місячні, квартальні, піврічні звіти.

77. Форми статистичної звітності.

Кожна вчинена нотаріусом нотаріальна дія реєструється за окремим порядковим номером. Цей самий номер вказується на нотаріально оформленому документі (якщо їх декілька екземп­лярів, то на кожному з них) та в посвідчувальних написах. Запис у реєстрі повинен містити порядковий номер з початку року, що дає можливість виключити порушення встановленого порядку вчинення нотаріальних дій, зокрема здійснення їх заднім чис­лом. У реєстрі відображається дата вчинення нотаріальної дії, ПІБ, місце проживання фізичної особи або повне найменування та місцезнаходження юридичної особи, що звернулась за вчинен­ням цієї нотаріальної дії, або їх представники, документ, що посвідчує особу, підтверджує повноваження представника. Далі вказується зміст нотаріальної дії і розмір стягненого державного мита або плати за нотаріальну дію, а також розписка про одер­жання нотаріально оформленого документа.

Відомості про вчинення окремих видів нотаріальних дій підлягають реєстрації в Єдиних реєстрах, перелік та порядок ве­дення яких установлюються Міністерством юстиції України.

У реєстр для реєстрації нотаріальних дій вноситься запис про вже вчинену нотаріальну дію саме після підписання нотаріусом документа та проставлення на ньому печатки.

Нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту реєстрації її в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

124

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Для обліку документів та контролю за їх виконанням у но­таріальній конторі ведуть такі книги і журнали:

·алфавітну книгу обліку заповітів;

·книгу обліку заяв про вжиття заходів до охорони спадково­го майна та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої не відоме;

·книгу обліку цінностей;

·книгу обліку і реєстрації спадкових справ;

·алфавітну книгу спадкових справ;

·книгу обліку договорів на управління спадщиною;

·алфавітну книгу обліку заборон відчуження і арештів майна;

·опис справ постійного зберігання;

·опис справ тимчасового зберігання;

·опис справ за відповідні роки;

·журнал реєстрації вхідних документів;

·журнал реєстрації вихідних документів;

·журнал реєстрації власних наказів (розпоряджень);

·розносну книгу для місцевої кореспонденції;

·контрольну картотеку чи теку;

·книгу скарг і пропозицій.

Контроль за виконанням документів. У державних нотаріаль­них конторах, державних нотаріальних архівах на контроль бе­руться документи, що надійшли від Міністерства юстиції Ук­раїни, Міністерства юстиції Республіки Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, з вказівкою (проханням) повідомити про резуль­тати їх розгляду.

Завідуючим державною нотаріальною конторою, державним нотаріальним архівом можуть бути поставленні на контроль й інші документи.

Контроль за виконанням документів може вестись на реєстраційно-контрольних картках або за допомогою спеціальної контрольної теки (в установах державного нотаріату з обмеже­ною кількістю працюючих).

Окремо слід сказати про ведення номенклатури справ у но­таріальній конторі, яка ведеться з метою більш чіткої організації діяльності нотаріальної контори та зручності діловодства. Номен­клатура справ (нарядів) державної нотаріальної контори, дер­жавного нотаріального архіву, приватного нотаріуса складається на підставі примірних номенклатур, що затверджуються Міні-

125

Нотаріат в Україні

стерством юстиції України за погодженням з Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.

До номенклатури повинні бути включені всі справи (наряди), які ведуться нотаріусами, а також реєстри, книги, журнали.

Номенклатура справ (нарядів) державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса затверджується завідуючим нотаріальною конторою, приватним нотаріусом і узгоджується з відповідним державним нотаріальним архівом. Про складену номенклатуру справ (нарядів) приватник нотаріус повинен також повідомити відповідну державну архівну установу.

Наприкінці кожного року номенклатура уточнюється і знову вводиться з 1 січня наступного року. Якщо протягом року виник­не необхідність у заведенні справ (нарядів), не передбачених но­менклатурою, вони додатково вносяться до номенклатури, для чого в номенклатурі передбачаються резервні номери.

В кінці року номенклатура обов'язково закривається підсум­ковим записом, в якому зазначається кількість і категорії фак­тично заведених за рік справ. Підсумковий запис скріплює своїм підписом особа, відповідальна за ведення діловодства, чи приват­ний нотаріус.

Цей примірник номенклатури справ (нарядів) є обліковим до­кументом для справ тимчасового зберігання і зберігається в архіві державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса, державному нотаріальному архіві постійно.

Всі виконані документи групуються у справи (наряди).

На відміну від інших документів, заяви про прийняття спад­щини, про видачу свідоцтва про право на спадщину чи про відмо­ву від спадщини, про оплату витрат за рахунок спадкового май­на, про вжиття заходів до охорони спадкового майна, по яких вжиті ці заходи, а також претензії кредиторів одразу ж форму­ються в окремі спадкові справи, кожна з яких одержує індекс, що відповідає номенклатурі справ (нарядів), потім реєструється в книзі обліку спадкових справ і їм присвоюється номер, що відповідає порядковому номеру в цій книзі.

У спадкову справу підшиваються усі документи, пов'язані з оформленням спадщини за вказаною заявою. Якщо спадкову справу не закінчено провадженням у поточному році, вона пере­ходить на наступний рік під тим самим номером і перереєстрації не підлягає.

Групувати в справи (наряди) слід документи одного діловод­ного року. В середині справи (наряду) документи систематизу-

126

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

жугься в хронологічному порядку, причому документ-відповідь повинен розміщуватися після документа-запиту. Звіти повинні зміщуватися в справі (наряді) того року, до якого вони відносять­ся за своїм змістом незалежно від часу їх складання.

Не допускається включення до справи (наряду) документів, що не відносяться до неї, а також чернеток і проектів документів.

Вилучення і видача будь-яких документів зі справ (нарядів), як правило, не дозволяється.

Закінчені провадженням справи (наряди) тимчасового (понад 10 років) і постійного зберігання після закінчення строку їх зберігання в державній нотаріальній конторі чи у приватного но­таріуса повинні здаватись до державного нотаріального архіву для наступного зберігання і використання. Справи (наряди) із строком зберігання до 10 років у державний нотаріальний архів не здаються.

Реєстри, справи (наряди) поточного діловодства і закінчені провадженням до передачі їх в державний нотаріальний архів або на знищення повинні зберігатися у шафах, столах, що замикають­ся і запобігають впливу на документи сонячного світла, пилу.

По закінченні року посадова особа, яка відповідає за діловод­ство в державній нотаріальній конторі, приватний нотаріус про­вадить підготовку справ до архівного зберігання й уточнює систе­матизацію документів у справах, проводить оформлення справ (нарядів). Справи тимчасового і постійного зберігання вміщують­ся в тверду обкладинку, документи перекладаються в хроно­логічному порядку і прошиваються. Аркуші справ нумеруються.

В кінці правил (наряду) на чистому аркуші робиться засвідчу-вальний напис, наприклад: «У справі (наряді) прошито та прону­меровано 15 (п'ятнадцять) аркушів. Відповідальний за архів — підпис, дата».

Документи зі строком зберігання до 10 років у справи (наряди) не підшиваються.

На справи тимчасового і постійного зберігання складаються окремі описи. Опис складається з річних розділів і являє собою перелік назв справ (нарядів) з включенням необхідних відомос­тей про їх склад і зміст. Описи справ складаються у 4-х примірни­ках за встановленою формою.

В кінці опису робиться підсумковий запис, в якому вказуєть­ся (цифрами і словами) кількість справ, що внесені до опису, а та­кож обумовлюються особливості нумерації справ у описі. Закінчення опису обов'язково погоджується з державним но­таріальним архівом.

127

Нотаріат в Україні

Одночасно з підготовкою документів до зберігання впрова­диться відбір документів, що підлягають знищенню. Відбір доку­ментів для знищення оформляється актом.

У ході підготовки документів до наступного зберігання в дер­жавному нотаріальному архіві постійно діючою експертною комісією провадиться експертиза наукової та практичної цінності документів і вирішується питання про відбір їх для включення до складу Національного архівного фонду чи знищення.

Відповідно до затверджених описів державна нотаріальна кон­тора, приватний нотаріус зобов'язані у встановлений строк здати в державний нотаріальний архів справи (наряди), внесені до опису.

Знищення документів провадиться після того, як описи на справи (наряди) тимчасового та постійного зберігання затвердже­но державним нотаріальним архівом.

§12. Оплата нотаріальних дій

За вчинення нотаріальних дій нотаріуси та інші посадові осо­би, які уповноважені вчиняти нотаріальні дії, справляють:

·державне мито, що стягується за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітета­ми сільських, селищних, міських рад народних депутатів, а та­кож за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

·плату за надання державними нотаріусами додаткових пос­луг правового характеру, не пов'язаних з вчиненими нотаріаль­ними діями, а також технічного характеру, встановлену уп­равліннями юстиції Ради Міністрів АРК, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (ст. 19 Зако­ну України «Про нотаріат»);

—- оплату нотаріальних дій, вчинених приватними нотаріуса­ми за домовленістю між нотаріусом і особою, що звернулась за здійсненням нотаріальних дій. Згідно з п. 1 Указу президента Ук­раїни «Про упорядкування стягування плати за здійснення но­таріальних дій» від 10 липня 1998 р., цей розмір не може бути меншим за розмір ставок державного мита, стягнутого державни­ми нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії;

— оплату додаткових послуг правового характеру, наданих
приватними нотаріусами, стягнуту за домовленістю (ст. 31 Зако­
ну України «Про нотаріат»);

128

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

— оплату фактичних витрат, пов'язаних з виїздом державно­го нотаріуса (посадової особи виконкому) за межі нотаріальної контори (виконкому) для здійснення нотаріальних дій (п. 4 ст. З Декрету) та інші витрати (пункти 152, 190, 276 Інструкції про по­рядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Державне мито справляється за вчинення нотаріальних дій у таких розмірах: (табл. 1).

Таблиця 1. Сплата державного мита за вчинення деяких нотаріальних дій

Назва нотаріальної дії Розмір державного мита
а) за посвідчення договорів відчуження житлових бу­динків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, га­ражів, а також інших об'єк­тів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження 1 відсоток суми договору, але не менше од­ного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
б) за посвідчення договорів відчуження земельних діля­нок, які перебувають у влас­ності громадянина, що здій­снює таке відчуження 1 відсоток суми договору, але не менше од­ного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
в) за посвідчення договорів купівлі-продажу майна дер­жавних підприємств, а та­кож за посвідчення дого­ворів застави 0,1 відсотка вартості майна, що викупо­вується, або предмета застави, але не біль­ше ста неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян
г) за посвідчення договорів відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів:
дітям, одному з подружжя, батькам 1 відсоток суми договору, не нижчої дійсної вартості транспортного засобу, іншої са­мохідної машини, механізму
іншим особам 5 відсотків - " -
д) за посвідчення інших дого­ворів, що підлягають оцінці 1 відсоток суми договору, але не менше 1 неоподатковуваного мінімуму доходів гро­мадян
є) за посвідчення договорів поділу майна, договорів по­руки та інших угод, що не підлягають оцінці 0,05 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян

129

Нотаріат в Україні

Продовження табл. 1

Назва нотаріальної дії Розмір державного мита
є) за посвідчення заповітів 0,05 % - " -
ж) за видачу свідоцтва про право на спадщину:
одному з подружжя, бать­кам, повнолітнім дітям 0,5 відсотка суми спадщини
онукам, правнукам, бра­там, сестрам, діду, бабі — — —
іншим спадкоємцям -"- - " -
за видачу свідоцтва про пра­во на спадщину земельної частки (паю): 5 % - " -
одному з подружжя, бать­кам, повнолітнім дітям, ону­кам, правнукам, братам, сестрам, діду, бабі 0,1 відсотка суми спадщини
іншим спадкоємцям 0,5 відсотка суми спадщини
з) за видачу подружжю свідоцтва про право влас­ності на частку в спільному майні, нажитому за час шлюбу 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
и) за посвідчення доручень на право користування і розпорядження майном, крім транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів, та здійснення кредитних операцій:
дітям, одному з подружжя, батькам 0,03 % - " -
іншим громадянам 0,1 % - " -
і) за посвідчення доручень на право користування і розпорядження транспорт­ними засобами:
дітям, одному з подружжя, батькам 0,1 % - " -
іншим громадянам 0,3 % - " -
ї) за посвідчення загальних доручень на право користу­вання майном, включаючи транспортні засоби мито визначається за ставками, передбаче­ними відповідно підпунктами «и» або «і»

130

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Продовження табл. 1

Назва нотаріальної дії Розмір державного мита
:±) за посвідчення інших {доручень 0,02 % неоподатковуваного мінімуму дохо­дів громадян
:к) за вжиття заходів до охо­рони спадкового майна 2 % - " -
\.~) за вчинення морського протесту 0,3 % - " -
м) за вчинення протестів век­селів, пред'явлення чеків до платежу і посвідчення не­сплати чеків 0,3 % - " -
н) за засвідчення вірності перекладу документа з од­нієї мови на іншу (за сто­рінку) 0,3 % - " -
о) за вчинення виконавчих написів 1 відсоток суми, що стягується, або 1 відсо­ток вартості майна, яке підлягає витребу­ванню, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян
п) за засвідчення вірності копій документів та витягів з них (за сторінку) 0,01 % неоподатковуваного мінімуму дохо­дів громадян
р) за засвідчення справж­ності кожного підпису на документах, у тому числі справжності підпису перек­ладача (за кожний доку­мент) 0,02 % - " -
с) за передачу заяв грома­дян, державних установ, підприємств та організацій, фермерських господарств, колективних сільськогос­подарських підприємств, кооперативних, об'єднань, об'єднань громадян іншим громадянам, державним ус­тановам, підприємствам і організаціям, фермерським господарствам, колектив­ним сільськогосподарським підприємствам, іншим ко­оперативним об'єднанням та об'єднанням громадян і зчинення інших нотаріаль­них дій, крім зазначених у підпунктах «а» - «с» 0,03 % неоподатковуваного мінімуму дохо­дів громадян

131

Нотаріат в Україні

Закінчення табл. 1

Назва нотаріальної дії Розмір державного мита
т) за видачу дублікатів но­таріально посвідчених до­кументів 0,03 % -" -
у) за посвідчення договорів оренди (суборенди) земель­них ділянок 0,01 відсотка від грошової оцінки земель­ної ділянки, яка встановлюється за методи­кою, затвердженою Кабінетом Міністрів України
У разі відсутності грошової оцінки земель -1 відсоток суми договору, але не менше од­ного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
ф) за посвідчення іпотечних договорів, а також за по­свідчення договорів права вимоги за іпотечними дого­ворами 0,01 відсотка вартості предмета іпотеки, зазначеної в іпотечному договорі.
х) за нотаріальні та інші дії, вчинювані за межами но­таріальної контори, вико­навчого комітету сільської, селищної, міської рад на­родних депутатів за місцем надання послуги, одному з подружжя, батькам у розмірі встановлених ставок за відповідні дії (крім цього, сплачуються фактичні вит­рати, пов'язані з виїздом для вчинення дій)
. -. .• . -' ■ -:::..

Чинне законодавство передбачає, що ряд осіб мають пільги по сплаті державного мита. Так, ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито» встановлює, що від сплати державного мита звільняються:

1) громадяни — за видачу їм свідоцтв про право на спадщину:

на майно осіб, які загинули при захисті СРСР і України, у зв'язку з виконанням інших державних чи громадських обов'язків або з виконанням обов'язку громадянина щодо вряту­вання життя людей, охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю, охорони власності громадян або колективної чи державної власності, а також осіб, які загинули або померли внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катаст­рофою;

на майно осіб, реабілітованих у встановленому порядку;

на житловий будинок, пай у житлово-будівельному коопера­тиві, квартиру, що належала спадкодавцеві на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому будинку, квартирі про­тягом шести місяців з дня смерті спадкодавця;

132

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

на житлові будинки в сільській місцевості за умови, що ці гро­мадяни постійно проживатимуть у цих будинках і працювати­муть у сільській місцевості;

на вклади в установах Ощадбанку та в інших кредитних уста­новах, на страхові суми за договорами особистого й майнового ітрахування, облігації державних позик та інші цінні папери, су­ми заробітної плати, авторське право, суми авторського гонорару і винагород за відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та раціоналізаторські пропозиції;

на майно осіб фермерського господарства, якщо вони є члена­ми цього господарства;

78. громадяни — за видачу або посвідчення правильності копій документів, необхідних для призначення й одержання державної допомоги і пенсій, а також у справах опіки й усиновлення (удо­черіння);

79. громадяни — за посвідчення їх заповітів і договорів дару­вання майна на користь держави, а також на користь державних підприємств, установ і організацій;

80. неповнолітні — за видачу їм свідоцтва про право на спад­щину;

5) громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 постраждалих
внаслідок Чорнобильської катастрофи;

81. громадяни, віднесені до категорії З постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відсе-лення чи самостійного переселення або постійно працюють на те­риторії зон відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантова­ного добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року мешкали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гаранто­ваного добровільного відселення — не менше трьох років;

громадяни, віднесені до категорії 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і прожива­ють або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 року вони прожили або відпрацювали в цій зоні не менше чотирьох років;

82. інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (парти­занів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

83. інваліди І та II груп;

133

Нотаріат в Україні

84. фінансові органи і державні податкові інспекції — за вида­чу їм свідоцтв і дублікатів свідоцтв про право держави на спад­щину і документів, необхідних для одержання цих свідоцтв, за здійснення державними нотаріальними конторами виконавчих написів про стягнення податків, платежів, зборів і недоїмок;

85. Національний банк України і його установи, за винятком госпрозрахункових;

86. Пенсійний фонд України, його підприємства, установи і організації;

87. Фонд соціального захисту інвалідів і його відділення;

88. місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети місце­вих рад народних депутатів, підприємства, установи, організації, колективні сільськогосподарські підприємства, що придбавають житлові будинки з надвірними будівлями (крім м. Києва і курорт­них місцевостей), квартири для громадян, що виявили бажання виїхати з території, що піддалася радіоактивному забрудненню в результаті Чорнобильської катастрофи, а також громадяни, що виявили бажання виїхати з території, що піддалася радіоактив­ному забрудненню в результаті Чорнобильської катастрофи, і власники цих будинків і квартир.

Окрім цього, згідно зі ст. 5 Декрету, місцевим радам народних депутатів надається право встановлювати додаткові пільги для окремих платників по сплаті держмита, що зараховується до місцевого бюджету, а Міністерству фінансів — по сплаті держми­та, що зараховується до Держбюджету.

Згідно з Примірним положенням про порядок надання дер­жавними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов'язані з вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру, державні нотаріуси можуть надава­ти додаткові послуги правового та технічного характеру, які за своїм змістом є правовою допомогою та послугами з технічного виготовлення документів і не мають на меті отримання прибутку.

Правова допомога надається шляхом роз'яснень з питань чин­ного законодавства, консультацій правового характеру, усних та письмових довідок із законодавства, складання заяв, проектів правочинів та інших документів, а також надання консультацій та послуг з нарахування доходів (прибутків) при посвідченні до­говорів купівлі-продажу, міни нерухомого та рухомого майна.

Перед наданням правової допомоги, а також послуг технічно­го характеру нотаріус зобов'язаний дати роз'яснення щодо умов їх оплати.

134

Глава 6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій

Оплата правової допомоги та послуг технічного характеру справляється в розмірах, які встановлюються з урахуванням фактичних витрат на забезпечення якісного та термінового обс­луговування громадян, підприємств, організацій та установ. Пе­релік таких послуг та розмір плати за них установлюються Голов­ним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Авто­номній Республіці Крим, обласними, Київським чи Севасто­польським міськими управліннями юстиції.

Плата за надання правової допомоги та послуг технічного ха­рактеру здійснюється шляхом безготівкового перерахунку на спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства у встановленому чинним законодавством порядку.

Від сплати за надання правової допомоги звільняються інваліди Великої Вітчизняної війни; інваліди 1-ї та 2-ї груп; гро­мадяни — за надання їм правової допомоги, необхідної для приз­начення та одержання державної допомоги та пенсій; фонди підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (рес­публіканський, обласні, міський) — за надання їм правової допо­моги при посвідченні договорів іпотеки.

Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій, а також за надання послуг технічного характеру справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між приватним нотаріусом та фізичною або юридичною особою, але не меншу від розміру ста­вок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії. Оплата додаткових послуг правово­го характеру, що надаються приватними нотаріусами і не нале­жать до вчинюваної нотаріальної дії, провадиться за домов­леністю сторін.

135

Нотаріат в Україні

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА ГЛАВА 7. Загальні правила посвідчення правочинів

§ 1. Поняття правочину та вимоги до його дійсності

Слід відзначити, що термін «правочин», який вживається в новому ЦК України, введений як суто український термін на заміну раніше вживаному «угода». Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (п. 1 ст. 202 ЦК України).

Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав та обов'язків1. За своєю правовою природою він є юридичним фактом, тобто конкретною обставиною реальної дійсності, з якою норми цивільного права пов'язують виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має низку ознак, зокрема він являє собою вольовий акт, тобто вольову дію особи, спрямовану на настання певного цивільно-правового ре­зультату; є правомірним (породжує ті наслідки, яких прагнуть сто­рони і які відповідають вимогам законності); має певну мету, зара­ди якої вчиняється, і яка має бути досяжною та законною.

Окремо слід сказати про вимоги, які висуваються до правочи­ну для того, щоб він був визнаний дійсним. Це, зокрема:

89. законність змісту правочину — зміст правочину не може су­перечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

90. наявність у суб'єкта правочину — фізичної особи — необ­хідного обсягу цивільної дієздатності, а для юридичної особи — відповідності вчинюваного правочину цілям діяльності, установ­чим документам або правовому статусу;

3) свобода волевиявлення учасника правочину і його від­
повідність внутрішній волі
— особа має бути вільна від чинників,
що впливали б на свободу її волевиявлення (обман, примус);

91. відповідність форми правочину вимогам закону — вчинен­ня правочину відповідно в усній, простій письмовій чи в но­таріально посвідчуваній формі, оскільки у певних випадках не­додержання форми правочину тягне за собою його недійсність;

92. відповідна спрямованість правочину — мета вчинення пра­вочину має відповідати вимогам законності та досяжності;

1 Цивільне право України: Підручник. Т.2 / За заг. ред. Я.М. Шевченка. — К.: Ін Юре, 2003. — С. 227.

136

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

6) захист прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх чи не­працездатних дітей — правочини, які вчиняються батьками (уси-новлювачами) таких дітей, не можуть суперечити їхнім інтересам.

Залежно від кількості сторін правочини можуть бути односто­ронніми, двосторонніми чи багатосторонніми. Одностороннім правочином є той, для вчинення якого необхідне волевиявлення однієї сторони (наприклад, доручення або заповіт). Для двосто­роннього правочину характерне зустрічне волевиявлення двох сторін (наприклад, договір купівлі-продажу, міни). У багатосто­ронніх правочинах є вольові дії трьох або більше сторін (наприк­лад, установчі договори тощо). Багатосторонні правочини слід відрізняти від тих двосторонніх, в яких одна сторона може бути представлена кількома особами.

Форма укладання правочинів є способом зовнішнього виразу волі особи, що звернулась за його вчиненням. Правочини можуть укладатись в усній або письмовій формі; остання може бути прос­тою та нотаріально посвідченою.

Чинне законодавство передбачає перелік правочинів, які посвідчуються нотаріально. Значення нотаріального посвідчення правочинів полягає в тому, що найбільш важливі для суспільства правочини набувають юридичної вірогідності. Це означає, що посвідчений нотаріусом правочин отримує визнання держави, а отже, і її захист.

Відтак, обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

·договори про відчуження (купівля-продаж, міна, даруван­ня, пожертва, рента, довічне утримання, спадковий договір) не­рухомого майна (ст. 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 ЦК Ук­раїни);

·іпотечні договори, договори про заставу транспортних за­собів, космічних об'єктів (ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст. 13 Закону України «Про заставу», ст. 577 ЦК);

·договори про спільну часткову власність на земельну ділян­ку; купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права влас­ності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у на­турі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (ст. 88, 128, 132,142 Земельного кодексу України, ст. 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних діля­нок власникам земельних часток (паїв)»);

·договори купівлі-продажу (приватизації) державного май­на, відчуження приватизованого майна (ст. 27 Закону України

137

Нотаріат в Україні

«Про приватизацію державного майна», ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»);

·договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про при­пинення права утримання взамін набуття права на нерухоме май­но або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні догово­ри; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме май­но (ст. 69, 78, 89, 94, 109, 189, 190 Сімейного кодексу України);

·договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше (стаття 793 ЦК);

·договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи,, договори позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа (ст. 799, 828 ЦК);

·договори про створення акціонерних товариств, якщо това­риства створюються фізичними особами (ст. 153 ЦК);

·договори управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК);

·договори про зміну черговості одержання права на спадку­вання (ст. 1259 ЦК); заповіти (ст.ст. 1247, 1249 ЦК);

·довіреності на укладання правочинів, що потребують но­таріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правила­ми допущена інша форма довіреності; довіреність, що видається в порядку передоручення (ст. 245 ЦК);

·інші правочини, для яких чинним законодавством передба­чена обов'язкова нотаріальна форма.

За бажанням сторін посвідчуються й інші правочини, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, наприклад, договори про порядок володіння та користування спільним майном, про визначення часток або про зміну часток то­що; це називають добровільним нотаріальним посвідченням. Та­ке бажання зрозуміле, виходячи з неабияких переваг нотаріаль­но посвідченої форми правочину.

Нотаріально посвідчений правочин має більшу гарантованість та стабільність завдяки тому, що при його посвідченні перевіря­ються правоздатність та дієздатність усіх сторін, подані ними до­кументи. Нотаріус дає правову кваліфікацію відносинам, що вини­кають між сторонами, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії, і відповідність дійсного волевиявлення сторін змісту правочи-

138

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

ну. Це убезпечує осіб, що звернулись за вчиненням нотаріальної ції, від помилок при здійсненні їхньої волі, чітко розмежовує їхні гграва та обов'язки. Крім того, нотаріус попереджає про можливі цравові наслідки правочину; виступає як юридичний радник сторін, щоб їхня необізнаність не зашкодила їм у здійсненні їхніх прав та інтересів. Це в цілому робить взаємовідносини сторін зро­зумілими та визначеними.

Переваги нотаріальної форми полягають і в тому, що нотаріус зобов'язаний перевірити законність і достовірність правочину. Особа, яка уклала нотаріально посвідчену угоду, має право вима­гати від іншої сторони угоди виконання зобов'язань у безспірно-му порядку2.

Нотаріальне посвідчення правочинів має полегшувати доказу­вання в разі виникнення спору, оскільки доводить сам факт вчи­нення правочину, його зміст тощо. Слід зазначити, що факт вчи­нення правочину, який вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення, не можна довести жодним іншим способом, окрім нотаріального посвідчення.

Крім того, нотаріальне посвідчення дає змогу в разі втрати до­говору отримати його дублікат, і втрата оригіналу не зашкодить особі у здійсненні її прав, цим фактом не зможе скористатись не­добросовісна сторона.

§ 2. Характеристика загальних правил посвідчення правочинів

При посвідченні правочинів від нотаріуса вимагається не тіль­ки дотримуватись загального порядку вчинення нотаріальних дій та правил діловодства, він зобов'язаний перевірити і питання, що стосуються самого правочину. На думку СЯ. Фурси, до таких питань слід віднести два основні положення: перевірка відпо­відності угоди вимогам законності та відповідність угоди дійсним намірам сторін. СЯ. Фурса пропонує під умовами відповідності угоди вимогам законності розуміти об'єктивні вимоги закону, які не можуть змінюватися умовами угоди.

Тобто, нотаріус повно і всебічно аналізує правовідносини, до яких належить конкретний правочин, надає їм правову квалі­фікацію і відповідно до цього встановлює, чи відповідає зміст правочину цим вимогам.

2 Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні, теорія і практика: навч. посібник для студ. Вищ. навч. закл. — К.: А.С.К, 2001. — С. 295

139

Нотаріат в Україні

Зокрема, недійсними за чинним законодавством слід вважати такі правочини:

·вчинені з недотриманням вимог дійсності правочину — як­що його мета суперечить інтересам держави і суспільства, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, погіршенні положення однієї зі сторін, правочини спрямо­вані на використання власності всупереч закону, одержання гро­мадянами нетрудових доходів або використання майна на шкоду інтересам суспільства, чи придбання всупереч встановленим пра­вилам предметів, вилучених або обмежених в обігу;

·односторонні правочини та договори, укладені з недодер­жанням вимоги закону про нотаріальне посвідчення, окрім ви­падків, прямо передбачених законом (ст. 219, 220 ЦК);

·вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздат­ності (без схвалення батьків, усиновлювачів чи опікуна), окрім випадків, передбачених законом (ст. 221 ЦК);

·вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (без згоди батьків, усиновлювачів або піклуваль­ників), окрім випадків, передбачених законом (ст. 222 ЦК);

·вчинені громадянином, обмеженим у цивільній дієздат­ності, за межами його цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК);

·вчинені без дозволу органів опіки і піклування (ст. 224 ЦК);

·вчинені дієздатним громадянином, не здатним усвідомлю­вати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 225 ЦК);

·вчинені недієздатним громадянином (ст. 226 ЦК);

·вчинені юридичною особою, без відповідного дозволу (ст. 227 ЦК);

·що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК);

·вчинені під впливом помилки, що має істотне значення, об­ману, насильства, тяжкої обставини (ст. 229-231, 233 ЦК);

·вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК);

·фіктивний (вчинений без наміру створення обумовлених ним наслідків) і удаваний (вчинений з наміром приховання іншо­го правочину) правочини (ст. 234, 235 ЦК).

Нотаріуси повинні перевіряти надані особами проекти право-чинів на відповідність їх умов вимогам чинного законодавства. За наявності підстав підозрювати, що особи намагаються укласти незаконну угоду, нотаріус повинен пояснити сторонам вимоги за­кону, наслідки їх дій. Слід зазначити, що в більшості випадків сторони, що звернулись за посвідченням правочину, просто не

140

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

усвідомлюють свої помилки внаслідок недостатньої правової обізнаності, а не діють зловмисно.

При посвідченні правочинів нотаріуси повинні знати перелік об'єктів, що не можуть бути відчужені фізичними та юридични­ми особами, і тих, для яких передбачений спеціальний порядок набуття чи відчуження. Так, постановою Верховної Ради Ук­раїни «Про право власності на окремі види майна» № 2471-ХП від 17.06.92 р. визначається майно, що не може перебувати у влас­ності громадян, громадських об'єднань, міжнародних ор­ганізацій та юридичних осіб інших держав на території України, а також майно, для якого передбачений спеціальний порядок на­буття права власності громадянами. До майна, забороненого до обігу, тобто такого, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, належить:

93. Зброя, боєприпаси (крім мисливської зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбава-ються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

94. Вибухові речовини й засоби вибуху; всі види ракетного па­лива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його ви­робництва.

95. Бойові отруйні речовини.

96. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

97. Протиградні установки.

6. Державні еталони одиниць фізичних величин.
Обмеженими в обігу є такі предмети:

— вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя — з дозволу
органів внутрішніх справ за місцем проживання для осіб, які до-
сягли 21-річного віку;

— вогнепальна мисливська нарізна зброя (мисливські ка­
рабіни, гвинтівки, комбінована зброя з нарізними стволами) — з
дозволу органів внутрішніх справ за місцем проживання для осіб,
які досягли 25-річного віку;

— газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені ре­
човинами сльозоточивої та дратівної дії, з дозволу органів внут­
рішніх справ за місцем проживання для осіб, які досягли 18-річ-
ного віку;

141

Нотаріат в Україні

·об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ят­ки історії та культури — з дозволу спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбуд і Головархів України);

·радіоактивні речовини — з дозволу Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки, у разі наявності вис­новку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.

Угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає обов'яз­ковій реєстрації (житлові будинки, автотранспортні засоби), посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, за наявності на них запису про реєстрацію.

Угоди щодо майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, посвідчується без витребування документів, які встановлюють право власності.

Наступним кроком є встановлення нотаріусом відповідності між волевиявленням сторін і змістом правочину. Тобто нотаріус встановлює, яких саме наслідків бажають досягти сторони при вчиненні правочину, чи не помилилися вони в суті правочину. Для цього нотаріус має детально з'ясувати волю сторін, всі суттєві моменти правочину, роз'яснити сторонам його умови, а також права, обов'язки та відповідальність, що випливають з правочину. Отримання роз'яснень нотаріуса та засвідчення цього шляхом проставляння підписів у реєстрі нотаріальних дій уне­можливлює в подальшому визнання правочину недійсним внаслідок обману чи помилки.

Крім того, дотримання відповідності правочинів дійсним намірам сторін і вимогам законності пов'язано не тільки з мож­ливістю скасування укладеного правочину, а й з відповідаль­ністю нотаріуса за наслідки вчинюваної нотаріальної дії. Статтею Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус пови­нен відмовляти у вчиненні нотаріальної дії, яка суперечить зако­ну. Недотримання вимог закону є підставою для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Наступним моментом укладання правочину є встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності; перевірка пра­воздатності юридичних осіб, а також перевірка повноважень представників. З'ясування цих питань відбувається в порядку, передбаченому у Законі України «Про нотаріат», про що вже

142

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

йшлося у главі 6. Слід лише відзначити, що правочини за ма­лолітніх та недієздатних осіб укладають їхні батьки (усинови­телі) чи опікуни (ст. 67 ЦК), а неповнолітні і обмежено дієздатні особи мають отримати згоду батьків (усиновителів) чи піклуваль­ників. Нотаріус повинен вимагати дозвіл органу опіки і піклу­вання на право опікуна укладати, а піклувальника — давати зго­ду на вчинення від імені підопічного певних правочинів, зокрема договорів, що потребують нотаріального посвідчення і спеціаль­ної реєстрації.

Справжність підпису батьків, усиновителів або піклу­вальників на заяві про їхню згоду на посвідчення угод від імені осіб повинна бути засвідчена нотаріально або підприємством, в якому вони працюють, або іншими юридичними особами (устано­вами, де вони навчаються, ЖЕКом, за місцем їхнього проживан­ня тощо). Батьки, усиновителі або піклувальники можуть осо­бисто подати заяву нотаріусу.

Якщо за посвідченням правочину звертається юридична осо­ба, нотаріус перевіряє її правоздатність шляхом перевірки доку­ментів, про які вже йшлось у попередній главі, — статуту, уста­новчих документів тощо. Якщо правочин вчиняється за участю представника, нотаріус перевіряє його повноваження, які мають бути оформлені дорученнями. Нотаріус знайомиться з оригіна­лом доручення і робить висновок про обсяг повноважень пред­ставника. Для керівника юридичної особи такого доручення не вимагається, ним подається лише документ, що посвідчує його посаду; якщо від імені юридичної особи звертається колегіаль­ний орган — витребується документ, що підтверджує його повно­важення.

Крім того, нотаріус має право витребувати від громадян, підприємств, установ, організацій, а також державних органів документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Це, зокре­ма, документи на майно, що підлягає реєстрації, акти цивільного стану, згоди, дозволи зацікавлених осіб тощо.

Визначивши справжні наміри сторін, відповідність правочину чинному законодавству, установивши особу громадян, їхню дієздатність, а також правоздатність юридичних осіб, перевірив­ши повноваження представників та розглянувши інші необхідні документи, нотаріус розглядає проект угоди, що подається сторо­нами. Зазначимо, що нотаріус може скласти проект угоди на про­хання сторін. Угода укладається не менш ніж у двох примірни­ках, один з яких залишається в справах нотаріуса.

143

Нотаріат в Україні

Важливим питанням при посвідченні правочинів є їх підпи­сання. Всі примірники повинні бути власноручно підписані учас­никами угоди перед вчиненням посвідчувального напису. Підпис учасника угоди на примірнику зіставляється з його підписом у паспорті. У випадку, коли нотаріус знає посадових осіб юридич­них осіб і має зразки підписів цих осіб, він може не вимагати їх з'явлення кожного разу, якщо зразки підписів одержані при осо­бистому зверненні і їх справжність не викликає сумніву. Якщо учасник угоди не має можливості власноруч підписатись, то за його дорученням у його присутності та в присутності нотаріуса правочин може підписати інший громадянин.

Якщо відчужується нерухоме майно, яке є спільним сумісним майном подружжя, укладання правочину нотаріусом можливе лише за наявності письмової згоди другого з подружжя.

Оформлення згоди другого з подружжя провадиться залежно від того, чи з'явився другий з подружжя до нотаріуса для посвідчення угоди. Якщо так, то він подає нотаріусові відповідну заяву про свою згоду на відчуження чи заставу майна, яке є спіль­ною сумісною власністю подружжя. Засвідчувати справжність підпису чоловіка або дружини відчужувача в такому разі не потрібно. Нотаріус установлює особу заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, вка­зує назву документа, що встановлює особу, номер, дату видачі та назву установи, яка його видала.

В іншому випадку нотаріусу повинна бути подана письмова за­ява другого з подружжя про згоду на відчуження або заставу спільного майна, яка має бути засвідчена в нотаріальному поряд­ку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні.

Якщо в заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна є відомості щодо того, на користь кого персо­нально (ШБ громадянина, назва юридичної особи) він погод­жується відчужити спільно набуте майно, чи вказано ціну, стро­ки, інші умови його відчуження або застави, нотаріус при посвідченні договору про відчуження або заставу зобов'язаний перевірити додержання умов, вказаних у такій заяві.

Якщо з поданих нотаріусові документів неможливо встанови­ти час і підстави набуття майна, яке відчужується чи застав­ляється, а чоловік або дружина особи, на ім'я якої це майно за-

144

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

реєстровано, ухиляється від давання письмової згоди на його відчуження, то особа, на ім'я якої майно зареєстроване, може, відповідно до ст. 84 Закону України «Пронотаріат», передати за­яву своєму чоловікові чи дружині з пропозицією з'явитися до но­таріуса для визначення частки чоловіка (дружини) в цьому майні. В такому разі, якщо ця особа не з'явиться до нотаріуса у визначений строк і протягом місяця після одержання заяви не надішле своїх заперечень, нотаріус може посвідчити правочин від імені особи, на ім'я якої це майно зареєстровано.

Правочин про відчуження чи заставу майна може бути посвідчений без згоди другого з подружжя, якщо з правовстанов-люючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю другого з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час шлюбу в дарунок або успадковане тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватно­го нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.

Документи, в яких викладено зміст правочинів, що посвідчу -ються в нотаріальному порядку, виготовляються нотаріусом не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у спра­вах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, а інші, що мають силу оригіналу, видаються сторонам.

Посвідчувальний напис вчиняється на всіх примірниках пра­вочину. Посвідчувальні написи вчиняються в чітко визначених формах, які викладені у Формах реєстрів для реєстрації но­таріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5. Посвідчувальний напис є підтвердженням нотаріуса посвідчення угоди та містить перелік його дій. Так, найпростіший напис (фор­ма 22) містить дату посвідчення договору, прізвище та ініціали нотаріуса, найменування нотаріальної контори, нотаріального округу, що договір підписано у присутності нотаріуса і що ним установлено особи сторін, їхня дієздатність.

У випадку бажання сторін розірвати нотаріально посвідчену угоду це можливо зробити і в нотаріальному порядку. В такому разі складається окремий документ, що додається до примірника договору, який знаходиться в справах нотаріуса, або робиться на­пис на самому договорі. Угода також підписується сторонами і

145

Нотаріат в Україні

засвідчується нотаріусом; на всіх примірниках договору роблять відмітку про розірвання договору із зазначенням реєстраційного номеру і дати посвідчення угоди про його розірвання. Відмітку підписує і скріплює своєю печаткою нотаріус. Крім того, про розірвання договору про відчуженням майна робиться запис у реєстрі нотаріальних дій.

Якщо договір про відчуження майна був визнаний недійсним у судовому порядку, нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, що зберігається в його справах, долучивши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі нотаріальних дій і, якщо це можливо, на решті примірників договору. Правовста-новлюючий документ повертається відчужувачу майна на його ви­могу. Державне мито чи плата за посвідчення договору про відчу­ження майна в разі його розірвання сторонам не повертається.

Про розірвання договору про відчуження майна, що підлягає реєстрації, нотаріус повідомляє відповідний орган, який здійснює реєстрацію, якщо такий договір до його розірвання бу­ло цим органом зареєстровано.

У разі одержання рішення суду про визнання договору про відчуження майна недійсним нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, який зберігається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, приєднавши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріаль­них дій і за можливості на всіх інших примірниках договору.

Слід відзначити, що статтею 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвід­ченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його но­таріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі не­обхідності — і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації, з моменту державної реєстрації.

Разом з тим право власності на нерухоме майно, право влас­ності на яке підлягає державній реєстрації відповідно до закону, виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Кодексу).

§ 3. Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності

Право спільної власності регулюється розділом 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст.ст. 355-367 ЦК України. П. 51 Інструкції про порядок вчинен-

146

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

ня нотаріальних дій нотаріусами України визначає поняття спільної часткової власності як власності двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Тобто можна зробити висновок, що спільна власність виникає в таких випадках, як спільне придбання майна, приватизація, спадкування майна декількома особами. Характерною ознакою спільної власності є множинність суб'єктів та єдність об'єкта. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при добровільному об'єднанні власниками належних їм земель­них ділянок, придбанні у власність на підставі цивільно-право­вих угод та порядку спадкування земельної ділянки двома чи більше особами за рішенням суду. Саме множинність суб'єктів цих відносин зумовлює особливості правового регулювання роз­порядження ними своїм правом для узгодження їхньої поведінки.

Учасники спільної часткової власності мають частку в праві власності на спільне майно, що означає не частку майна в натурі, а арифметично виражену частку у праві на все майно (ідеальна частка). Розмір таких часток визначається з урахуванням ба­гатьох обставин, зокрема вкладу співвласників у це майно, у йо­го придбання, спорудження, виготовлення тощо. Якщо ж співвласники домовились про умови та порядок поділу спільного майна, може бути визначена реальна частка — частка в натурі, що закріплюється за конкретним власником.

Об'єктами спільної часткової власності можуть бути земельні ділянки, будинки, квартири, дачі, інше нерухоме майно та інші речі, не заборонені законом.

Суб'єктами права спільної часткової власності (співвласника­ми) можуть бути юридичні та фізичні особи, територіальні грома­ди, а також держава.

Особливістю здійснення права спільної часткової власності є право переважної купівлі — встановлене законом право купівлі частки у праві спільної часткової власності іншими співвласни­ками.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласни­ками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спіль­ною частковою власністю.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділян­кою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором про спільну част-

147

Нотаріат в Україні

кову власність на земельну ділянку, що є невід'ємною частиною правовстановлювального документа, або судовим рішенням у разі недосягнення згоди.

У разі якщо один з учасників спільної часткової власності про­дає належну йому частку в спільній власності сторонній особі, но­таріус повинен упевнитись у тому, що продавець у письмовій формі повідомив усіх інших учасників спільної часткової влас­ності (як фізичних, так і юридичних осіб) про свій намір продати свою частку сторонній особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка.

Передача співвласником свого переважного права купівлі част­ки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

Доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні може бути свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця, згідно із статтею 84 Закону України «Про нотаріат», або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснен­ня права переважної купівлі частки майна, що продається (із заз­наченням ціни та інших умов, на яких продається ця частка). Справжність підпису на заяві учасника спільної часткової влас­ності повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.

Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі може бути викладена на окремому стандартному білому аркуші паперу з одночасною реєстрацією в журналі реєстрації вхідних документів або на спеціальному блан­ку нотаріальних документів (на бажання зазначеного учасника).

Якщо вказана заява передана особисто учаснику спільної часткової власності нотаріусом, який посвідчує договір, то свідоцтво про передачу заяви не видається, але примірник заяви з написом нотаріуса про її вручення повинен бути доданий до примірника договору купівлі-продажу частки відчужуваного майна, який залишається у справах нотаріуса.

При одержанні від учасників спільної часткової власності письмової відповіді вона додається до зазначеного примірника договору.

При посвідченні договорів довічного утримання (догляду), спадкового договору, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно), пожертви, міни частини майна або відчуження час­тини майна, виділеної за згодою співвласників чи за рішенням суду, а також у разі продажу частини майна з публічних торгів (аукціону), правила цього пункту не застосовуються.

148

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Якщо решта учасників спільної часткової власності відмо­виться від здійснення права переважної купівлі або не здійснить цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо іншого майна — протягом десяти днів з дня одержання повідомлення про намір і умови продажу, то нотаріус після одер­жання заяви про відмову або після спливу встановленого терміну може посвідчити договір купівлі-продажу частки спільного май­на сторонній особі.

Договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі може бути посвідчений нотаріусом за наявності відомостей про те, що інші учасники спільної часткової власності відмови­лись одержати надіслані на їхню адресу заяви продавця про його намір продати свою частку. Про цю обставину має свідчити зроб­лена на зворотному повідомленні відмітка органу зв'язку.

Договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі може бути посвідчений також у разі, якщо адреса інших учасників спільної часткової власності невідома. На підтверд­ження цього має бути поданий документ відповідного компетент­ного органу (довідкової служби, адресного бюро тощо). Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права пере­важної купівлі або фактична відмова учасника спільної часткової власності, який протягом строку, встановленого цим пунктом Інструкції, не здійснив свого права на переважну купівлю, дійсна протягом трьох місяців. Цей строк обчислюється з дня подання заяви про відмову або з дня, наступного за останнім днем зазначе­ного місячного (десятиденного) терміну.

У разі посвідчення угоди купівлі-продажу частки спільного майна за більшу ціну порівняно з тією, що була запропонована в переданому повідомленні, але з дотриманням інших визначених умов, подання доказів повторного повідомлення учасників спіль­ної часткової власності не вимагається.

Про відчуження частки майна, що підлягає державній реєстрації, нотаріус робить відмітку на правовстановлювальному документі.

У тексті договору про відчуження частки майна вказуються арифметичні (у простих дробах) частини.

У договорі про відчуження власником частки майна за бажан­ням сторін може бути встановлено порядок володіння та користу­вання конкретними його частинами відповідно до розміру частки кожного зі співвласників.

У договорі про відчуження одним з учасників спільної частко­вої власності належної йому частки майна порядок володіння та

149

Нотаріат в Україні

користування конкретними його частинами може бути вказаний лише за наявності відповідної угоди між учасниками спільної часткової власності про порядок володіння та користування май­ном або за їхньою письмовою згодою чи за наявності судового рішення про порядок володіння та користування майном (конк­ретними його частинами).

Договір про порядок володіння та користування спільним майном або конкретними його частинами, крім того, може бути оформлений шляхом складання самостійного документа, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа (при укладанні договору щодо порядку володіння та користування майном, яке підлягає реєстрації).

Договір може бути укладений між усіма учасниками спільної часткової власності або між кількома з них. В останньому випад­ку необхідна письмова згода всіх учасників спільної часткової власності про встановлення порядку володіння та користування майном або конкретними його частинами.

При посвідченні самостійних (без посвідчення договору про відчуження) договорів про порядок володіння та користування майном, яке підлягає обов'язковій реєстрації, вимагається пра-вовстановлювальний документ та, у встановлених чинним зако­нодавством випадках, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, — довідка відповідного органу місцевого самоврядування. Право-встановлювальний документ після його огляду повертається власникові, а в тексті угоди зазначаються найменування цього документа, номер і дата його видачі та назва юридичної особи, що його видала.

Учасники спільної часткової власності вправі укладати догово­ри про визначення розміру часток, зміну розміру часток, якщо в правовстановлювальному документі розмір часток не вказаний або вказаний неправильно, а також виділення частки в натурі (поділу). Укладання таких угод є необхідним у випадках, передба­чених законом (стаття 67 Сімейного кодексу України, статті 88, 133 Земельного кодексу України тощо).

Договір про визначення часток, зміну розміру часток є невід'ємною частиною правовстановлювального документа. При цьому нотаріус або підшиває один примірник такого договору до правовстановлювального документа або робить на цьому доку­менті службову відмітку щодо посвідчення договору про визна­чення, зміну розміру часток.

150

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Договори про виділення частки в натурі з майна (поділ), що підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом на підставі доку­ментів, що підтверджують право власності на таке майно. Крім то­го, нотаріусу подається витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в населених пунктах, де інвентаризація не проведена, — довідка відповідного органу місцевого самоврядування або інший документ, оформлений у порядку, встановленому чинним зако­нодавством, у якому визначені ідеальна частка, її вартість та розмір, висновок щодо технічної можливості виділення цієї част­ки в натурі (поділ) на місцевості, а також найменування та площа приміщень, з яких складається частка.

Одночасно з посвідченням договору про виділення в натурі (поділ) житлового будинку, будівлі, садиби або споруди но­таріусом посвідчується договір про виділення в натурі (поділ) на місцевості земельної ділянки. Для посвідчення останнього поряд з іншими документами нотаріусу подається нотаріально посвідчений договір про спільну часткову власність на земельну ділянку.

Укладання договору про виділення частки в натурі (поділ) припиняє спільну часткову власність. У посвідчувальному на­писі нотаріусом зазначається про необхідність реєстрації прав за цим договором у порядку, встановленому чинним законодав­ством.

Договір про визначення, зміну розміру часток, виділення частки в натурі (поділ) підлягає державній реєстрації в органах бюро технічної інвентаризації, про що зазначається в посвідчу­вальному написі.

Спори між учасниками спільної часткової власності щодо виз­начення, зміни розміру часток, а також виділення частки спіль­ного майна в натурі (поділ), вирішуються в судовому порядку.

§ 4. Посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна

Розмежування речей на рухомі та нерухомі в українському за­конодавстві спричинено величезним значенням, яке має для суспільства нерухоме майно, а отже, необхідністю введення пев­них обмежень у праві приватної власності на нього. Проте чинне законодавство досі не дає чіткого визначення поняття нерухо­мості, а лише перелік такого майна.

151

Нотаріат в Україні

Основною ознакою розмежування нерухомих і рухомих речей є їх зв'язок із землею3; так, відповідно до ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать зе­мельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими є речі, які можна вільно пе­реміщувати у просторі.

До обмежень у праві власності на нерухоме майно слід віднес­ти більш складний порядок набуття, переходу і припинення пра­ва власності на таке майно у вигляді встановлення обов'язкового нотаріального посвідчення і державної реєстрації права власності та правочинів, пов'язаних з нерухомим майном.

Під поняттям «відчуження нерухомості» слід розуміти здій­снення правочинів, спрямованих на передачу права власності від однієї особи до іншої.

Враховуючи значні відмінності у реєстрації та порядку но­таріального посвідчення угод про відчуження нерухомих речей, у цьому параграфі буде розглянутий порядок відчуження таких об'єктів нерухомості, як житлові будинки, квартири, садові бу­динки, дачі, гаражі тощо. В цьому випадку перелічені об'єкти об'єднує, зокрема, те, що вони підлягають обов'язковій дер­жавній реєстрації. Спільним для них є також те, що під час їх відчуження нотаріус вимагає однотипні документи, перевіряє од­накові відомості.

Однією з особливостей посвідчення правочинів з нерухомим майном є те, що ця нотаріальна дія провадиться за місцем знаход­ження такого майна угод про відчуження або заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

При посвідченні правочинів з нерухомим майном, як і при посвідченні будь-яких правочинів, нотаріус перевіряє таке.

По-перше, нотаріус перевіряє відповідність правочину вимо­гам законності та відповідність угоди дійсним намірам сторін.

По-друге, нотаріус повинен встановити особу громадян, обсяг їхньої дієздатності, наявність відповідних дозволів, перевірити правоздатність юридичних осіб, повноваження представників та розглянути інші необхідні документи, про що вже детально йшлося в § 2 цієї глави.

3 Цивільне право України. Підручник / За заг. ред. Я.М. Шевченко. — К.: Ін юре, 2003. — Т. 1. —Ст. 111.

152

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

По-третє, нотаріус повинен перевірити документи, які підтверд­жують право власності на майно, за наявності на них запису про реєстрацію та перевірити відсутність заборон на відчуження не­рухомого майна.

В Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій но­таріусами України зазначається: при нотаріальному посвідченні правочин про відчуження житлового будинку, а також іншого не­рухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подан­ня документів, які підтверджують право власності (довірчої влас­ності) на вказане майно, та, у передбачених законодавством ви­падках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

Згідно з п. 65 цієї Інструкції, право власності на житловий бу­динок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджене, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів:

·нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, по­жертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни;

·спадковим договором;

·свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів;

·свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах);

·свідоцтвом про право власності на об'єкти нерухомого майна;

·свідоцтвом про право на спадщину;

·свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя;

·договором про поділ спадкового майна;

·договором про припинення права на утримання за умови на­буття права на нерухоме майно;

·договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно;

·договором про виділення частки в натурі (поділ);

·іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпо-текодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено пе­редачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки;

·рішенням суду;

·договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, за на­явності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.

Проте цей перелік документів не є вичерпним. Зокрема, в Тимчасовому положенні про порядок реєстрації прав власності

153

Нотаріат в Україні

на нерухоме майно, затвердженому Наказом Міністерства юс­тиції від 7 лютого 2002 р. № 7/5, містяться й інші правовстанов-лювальні документи, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна:

·свідоцтва про право власності, видані органами привати­зації наймачам квартир у державному житловому фонді;

·договори відчуження нерухомого майна, що перебуває у по­датковій заставі, укладені шляхом проведення цільових біржо­вих чи позабіржових аукціонів з метою погашення податкового зобов'язання;

·рішення судів, третейських судів про визнання права влас­ності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту пра­ва власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безха­зяйного нерухомого майна до комунальної власності;

·акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель;

·витяг із нотаріально посвідченого договору, укладеного між житлово-будівельним кооперативом або членом цього кооперати­ву і місцевими органами виконавчої влади, про безстрокове ко­ристування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему кварти­ру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію;

·рішення товариського суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору;

·мирова угода, затверджена ухвалою суду;

·рішення засновника про створення державної (національ­ної) акціонерної компанії, державної (національної) холдингової компанії, відкритого акціонерного товариства, створеного в про­цесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передаван-ня нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації;

— свідоцтва про право власності, видані Державним уп­
равлінням справами, на житлові та нежитлові об'єкти суб'єктам,
що беруть участь разом з Державним управлінням справами в
будівництві нового житла.

Ці правовстановлювальні документи не зазначені в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, але їх власники також визнаються законними власниками неру­хомості, а отже вони також можуть подаватись нотаріусу. Воче­видь, нотаріусу при вчиненні нотаріальної дії слід уважно віднес­тись до таких документів і рекомендувати їх обмін в БТІ на свідоцтва на спеціальних бланках (передбачено наказом

154

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Міністерства юстиції України «Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках» від 20 вересня 2002 року № 84/5).

Отже, коли до нотаріуса звертаються за посвідченням угоди щодо відчуження нерухомого майна, яке розглядається, нотаріус зобов'язаний витребувати один з названих вище документів, що підтверджують право власності на це майно.

У ст. 182 ЦК України зазначається, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнен­ня, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Дер­жавна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухо­мості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зо­бов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

В наш час існує складна система реєстрації прав на нерухомість. Так, маємо Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр угод, Державний реєстр іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, які веде Мін'юст, а реєстраторами на місцях виступають Бюро технічної інвентари­зації (БТІ) та державні й приватні нотаріуси. Земельний кадастр ве­де Державний комітет по земельним ресурсам і його представницт­ва на місцях. В основному державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні покладається на державні ко­мунальні підприємства — БТІ. Така реєстрація є обов'язковою для всіх власників незалежно від форми власності. Реєстрації підляга­ють тільки ті об'єкти, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Бюро технічної інвентаризації реєструють:

·житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами;

·вбудовані в житлові будинки нежитлові приміщення (як частини цих будинків);

·квартири багатоквартирних будинків.

Основною проблемою української системи державної реєстра­ції на теперішній час є відсутність єдиної системи реєстрації прав на нерухомість. Так, не дивлячись на прийняття 3 серпня 2004 р. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на неру­хоме майно та їх обмежень» (далі — Закон), що має на меті ство-

155

Нотаріат в Україні

рити більш ефективну систему і порядок державної реєстрації прав на нерухомість, система органів державної реєстрації ще не створена, хоча він вже діє.

Відповідно до положень нового закону, державна реєстрація прав полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх об­межень (далі — Державний реєстр) — це єдина державна інфор­маційна система, яка містить відомості про речові права на неру­хоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні ха­рактеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд то­що), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна.

У ст. 4 Закону зазначається, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що зна­ходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, дер­жави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

А) речові права на чуже нерухоме майно:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в) право постійного користування земельною ділянкою;

г) право користування земельною ділянкою для сільськогоспо­
дарських потреб (емфітевзис);

ґ) право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

д) право користування нерухомим майном строком більше ніж
один рік.

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом;

3) обмеження речових прав.

Систему органів державної реєстрації прав складатимуть центральний орган виконавчої влади з питань земельних ре­сурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпроз-

156

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

рахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

Державна реєстрація прав проводиться місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження неру­хомого майна, а саме в містах Києві та Севастополі, місті обласно­го підпорядкування, районі. На підтвердження зареєстрованого речового права видається відповідний документ (свідоцтво тощо).

Окремо потрібно розглянути реєстрацію правочинів щодо не­рухомості. Так, відповідно до ст. 210 ЦК, правочин підлягає дер­жавній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. До таких випадків належать: договір купівлі-продажу, міни земель­ної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, квартири чи іншого нерухомого майна (ст. 657, 716 ЦК), договір передачі нерухомості під виплату ренти (ст. 723 ЦК), договір довічного утримання з передачею нерухомості (ст. 745 ЦК), до­говір найму (оренди) будівлі чи іншої капітальної споруди на строк більше року (ст. 794, 828 ЦК) і договір управління нерухо­мим майном (ст. 1031 ЦК). Причому такий правочин вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації. Державний реєстр правочинів веде Мін'юст, а реєстраторами на місцях вис­тупають державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси. Проте виникає така проблема: Державний реєстр правочинів створений, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 671 «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів», і повинен діяти до прийняття відповідного закону, тобто Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ме­ханізм дії якого досі не відпрацьований. Також не ясно, чи підля­гатимуть реєстрації тільки вищеназвані договори, чи усі догово­ри з нерухомістю, що, до речі, не передбачено у ЦК. Зараз реєстрацією правочинів з нерухомістю також займається БТІ.

Таким чином, відповідний документ, що підтверджує право власності на нерухоме майно, повинен бути зареєстрований у по­рядку, передбаченому законом. Про те, на підставі якого з доку­ментів нотаріусом встановлено право власності відчужувача на об'єкт нерухомості, зазначається в тексті правочину; в посвідчу-вальному написі нотаріус також вказує, що він перевірив, кому належить відчужувана нерухомість.

По-четверте, згідно зі ст. 55 Закону України «Про нотаріат», при посвідченні правочинів про відчуження або заставу житлово-

157

Нотаріат в Україні

го будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність об­тяжень майна.

Так, наразі діє Положення про Єдиний реєстр заборон відчу­ження об'єктів нерухомого майна, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 9.06.1999 р. Проте в Законі Ук­раїни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме май­но та їх обмежень» передбачається створення Державного реєстру прав, який би включав Державний реєстр іпотек і Єди­ний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстрацію в яких нині проводять нотаріуси.

В новому законі під обмеженням речових прав на нерухоме майно (обтяженням нерухомого майна) розуміють обмеження або заборону розпорядження нерухомим майном, встановлену відповідно до правочину, закону або актів органів державної вла­ди, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

Державна реєстрація обмежень речових прав проводиться в день отримання відповідних документів місцевим органом дер­жавної реєстрації прав. Датою і часом державної реєстрації обме­жень вважається дата і час обліку заяви в місцевому органі дер­жавної реєстрації прав.

Документи щодо обмеження речових прав надаються особами, на користь яких встановлено обмеження, якщо інше не передба­чено договором або законом.

Державна реєстрація обмежень речових прав на нерухоме майно, як передбачено Законом, проводиться на основі таких до­кументів:

·договору застави (іпотеки) нерухомого майна;

·ухвали суду про забезпечення позову;

·рішення суду про звернення стягнення на нерухоме майно;

·рішення суду про визнання власника нерухомого майна банкрутом;

·постанови органів досудового слідства, державного вико­навця про накладання арешту на нерухоме майно;

·накладання заборони на відчуження нерухомого майна но­таріусом;

·накладання заборони на відчуження нерухомого майна по­садовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, місь­кої ради в населених пунктах, де немає нотаріусів;

·інших актів органів державної влади чи місцевого самовря­дування, їх посадових осіб, прийнятих відповідно до закону.

158

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Нотаріус витребує витяг з Єдиного реєстру заборон відчужен­ня об'єктів нерухомого майна, що створений відповідно до Поло­ження про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомо­го майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України зід 9.06.1999 р. № 31/5 (в майбутньому ці дані будуть включені до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень). Такі витяги видаються тільки на запит державних чи приватних нотаріусів і свідчать про наявність чи відсутність обмежень та (або) арештів. Надання витягу з Реєстру заборон здійснюється реєстратором на підставі «Заяви про надання витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна» (див. розділ II Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»). Ця довідка дійсна про­тягом трьох місяців з дня видачі, проте в інтересах обох сторін — отримати її напередодні укладання договору.

За наявності заборони правочин щодо відчуження майна, об-тяженого боргом, посвідчується за згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача. В такому випадку нотаріус вима­гає від кредитора відповідну довідку (заяву).

При посвідченні правочинів щодо відчуження об'єкта неру­хомого майна, серед співвласників якого є неповнолітні діти, їхні батьки (усиновителі) чи опікуни або представляють їхні інтереси (до досягнення 14-річного віку), або дають свою згоду на підпи­сання ними договору (від 15 до 18 років). У будь-якому разі для посвідчення договорів потрібен письмовий дозвіл органу опіки та піклування, на території якого розташований об'єкт нерухомого майна. При цьому до органів опіки належать відповідні відділи і управління, районні державні адміністрації, виконавчі комітети сільських, селищних рад народних депутатів. Відсутність такого дозволу на відчуження нерухомого майна, що розглядається, мо­же бути підставою для визнання правочину недійсним у разі ви­никнення судового спору.

Якщо органи опіки та піклування при цьому зобов'язують батьків, піклувальників або опікунів внести суму за продане не­рухоме майно на банківський рахунок неповнолітньої чи недієздатної особи, нотаріус повинен перевірити виконання цієї вимоги і вказати про це в тексті договору.

Якщо відчужується нерухоме майно, яке є спільним сумісним майном подружжя, укладання правочину нотаріусом можливе лише за наявності письмової згоди другого з подружжя. Ця згода оформлюється або при особистому з'явленні особи до нотаріуса,

159

Нотаріат в Україні

який посвідчує угоду, або подається заявою, в якій справжність підпису засвідчена в установленому порядку. Підпис на заяві про згоду на відчуження нерухомості завіряється у нотаріуса.

По-п'яте, крім правовстановлювального документа на об'єкти нерухомого майна, що розглядаються, нотаріус вимагає довідку-характеристику з БТІ, а в сільській місцевості, де інвентаризація не проведена, — довідку відповідного органу місцевого самовря­дування з викладенням характеристики відчужуваного нерухо­мого майна (передбачено Наказом Міністерства юстиції України «Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме май­но та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме май­но на спеціальних бланках» від 20 вересня 2002 року № 84/5).

Подання довідки-характеристики є обов'язковим для посвід­чення правочинів з відчуження майна, що розглядається. Вона видається конкретній особі (власнику чи співвласнику майна) і містить інформацію про адресу та реєстраційний номер визначе­ного об'єкта власності, назви юридичних осіб чи ШБ фізичних осіб, що зареєстровані власниками об'єкта нерухомого майна, по­силання на документи, які підтверджують їхнє право власності, часткову участь кожного співвласника у спільній власності, а та­кож посиланням на мету, з якою ця особа просила видати до­кумент. Довідка-характеристика також вміщує технічну харак­теристику нерухомості, зокрема, найменування усіх будівель і споруд, їх літерування, матеріали стін кожної будівлі та споруди, розміри житлової та нежитлової площі, вартість цього об'єкта за даними інвентаризації, в тому числі з урахуванням діючої індек­сації на процент зношеності. Основні відомості щодо об'єкта не­рухомого майна, яке відчужується, нотаріус зазначає в договорі як відомості, що ідентифікують об'єкт.

Довідка-характеристика підписується посадовою особою, яка її склала, керівником БТІ та скріплюється печаткою бюро. Термін дії довідки-характеристики становить три місяці з дня її видачі.

Значення відомостей, що містяться у довідці-характеристиці, полягає у тому, що на їх основі нотаріус визначає, чи немає в ць­ому об'єкті самовільних переобладнань, прибудов тощо. Так, як­що розміри загальної та житлової площі або перелік господарсь­ких будівель і споруд, наведені в довідці-характеристиці, не збіга­ються з інформацією у правовстановлюючому документі, то на підставі цього можна зробити висновок про самовільне зведення споруди, перебудову.

160

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Якщо власник майна, що розглядається, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову, у тому числі перепланування жит­лового будинку, переобладнання нежитлового приміщення в жит­лове і навпаки, або звів чи зводить господарські, побутові будівлі та споруди без установленого дозволу або без належно затвердже­ного проекту чи з істотними відхиленнями від проекту, або з гру­бим порушенням основних будівельних норм і правил, нотаріус ви­магає подання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування чи звес­ти господарські, побутові будівлі та споруди. За відсутності такого рішення нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку, власником якого здійснено таку перебудову, прибудову, переобладнання чи зведено господарські побутові будівлі та споруди.

Якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудоване (або будується) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї ме­ти, нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житло­вого будинку та іншого нерухомого майна.

Не слід плутати довідку-характеристику з технічним паспортом на нерухоме майно, який містить план об'єкта нерухомості, розміри житлових і нежитлових приміщень та інші характеристи­ки. Надання технічного паспорта не є обов'язковим для посвідчен­ня правочинів про відчуження цих об'єктів нерухомого майна.

У разі відчуження всього об'єкта нерухомого майна правовста-новлюючий документ, довідка-характеристика і довідка про відсутність заборони на відчуження нерухомого майна залиша­ються у провадженні нотаріуса за конкретним договором.

§ 5. Посвідчення договорів про відчуження об'єктів незавершеного будівництва

Якщо до нотаріуса звертаються за посвідченням договору відчуження житлового будинку, будівництво якого не закінчене, то вчинення цієї нотаріальної дії має свої особливості. Так, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівницт­ва. Якщо це передбачено договором або законом, право власності на таке майно може виникати з моменту прийняття його до експлуатації.

161

Нотаріат в Україні

Право власності на зазначене майно виникає з моменту дер­жавної реєстрації, якщо це передбачено законом.

До завершення будівництва особа вважається власником лише матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Ці матеріали та обладнання можуть бути предметом відчуження за умови надання нотаріусу відповідних правовстанов-лювальних документів.

При посвідченні договорів відчуження недобудованого неру­хомого майна нотаріус як правовстановлювальний документ ви­магає подання рішення суду, що набрало законної сили, про виз­нання права власності на недобудоване нерухоме майно.

При посвідченні договорів про відчуження такого майна но­таріус перевіряє ті самі обставини і вимагає ті самі документи, що й при відчуженні житлового будинку, споруди, квартири, дачі, садового будинку, іншого нерухомого майна, завершеного будівництвом, крім витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно чи довідки, виданої відповідними органами місцевого са­моврядування у місцевості, де інвентаризація не проведена.

Основними документами в цьому випадку є згода виконкому місцевої ради чи відповідної місцевої державної адміністрації на таке відчуження та довідка органу БТІ, в якій повинні міститись відомості про вартість будівельних робіт і матеріалів та відсоток готовності будівлі.

У тексті договору про відчуження окремо зазначається про те, що всі обов'язки, передбачені договором про будівництво жи­тлового будинку за правом приватної власності переходять до на­бувача. Примірник договору про будівництво житлового будинку за правом приватної власності використовується як правовста-новлюючий документ; приєднується до примірника договору про відчуження, що видається набувачу.

Нотаріус відмовляє у посвідченні договору відчуження об'єкта незавершеного будівництва, придбаного шляхом приватизації, а також земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт (стаття 19 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів неза­вершеного будівництва»). При цьому нотаріус роз'яснює сторонам, що договір про відчуження може бути посвідчений після завершен­ня будівництва, введення об'єкта в експлуатацію та отримання в установленому порядку свідоцтва про право власності на цей об'єкт нерухомого майна.

162

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

І 6, Посвідчення правочинів щодо відчуження земельних ДІЛЯНОК

Основними нормативними актами, які регулюють земельні від­носини в Україні, є Конституція України, Земельний кодекс Ук­існий від 1 січня 2002 року, Цивільний кодекс України від 16 січня 1.03 року, закони України «Про особисте селянське господарство» еіл 15 травня 2003 року, «Про фермерське господарство» від 19 черв­ня 2003 року, «Проіпотеку» від 5 червня 2003 року», «Про порядок знділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 року, укази президен­та України, зокрема «Про порядок паювання земель, що передані в колективну власність сільськогосподарським підприємствам та :рганізаціям» від 8 серпня 1995 року тощо.

У п. 1 ст. 373 Цивільного кодексу зазначено, що земля є основ­ним національним багатством, яке перебуває під особливою охо­роною держави. Конституція України закріплює право власності ;.нфаїнського народу на землю та інші природні ресурси.

Право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на земель­ну ділянку (землю) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установле­ними межами, певним місцем розташування, визначеними щодо неї правами. За Цивільним кодексом, право власності на земель­ну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розпов­сюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житло­вих, виробничих та інших будівель і споруд.

Суб'єктами права власності на землю в Україні є: фізичні осо­би, юридичні особи (на землі приватної власності), держава (че­рез відповідні органи державної влади — на землі державної власності,) територіальні громади (безпосередньо або через орга­ни місцевого самоврядування — на землі комунальної власності). Іноземці та особи без громадянства можуть набувати право влас­ності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації мо­жуть бути суб'єктами права власності на землю у випадках, вста­новлених законодавством.

Відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на землю на підставі:

163

Нотаріат в Україні

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної
власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм
у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність грома­дян провадиться у разі:

·приватизації земельних ділянок, які перебувають у корис­туванні громадян;

·одержання земельних ділянок внаслідок приватизації дер­жавних, комунальних сільськогосподарських підприємств, уста­нов та організацій;

·одержання земельних ділянок із земель державної і кому­нальної власності в межах норм безоплатної приватизації (п. З ст. 116 ЗК України).

Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського приз­начення для ведення товарного сільськогосподарського вироб­ництва можуть бути:

а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту
або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веден­
ням товарного сільськогосподарського виробництва;

б) юридичні особи України, установчими документами яких
передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогоспо­дарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні орга­ни місцевого самоврядування.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набу­вати право власності на земельні ділянки у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти не­
рухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Слід відзначити, що існують певні обмеження у праві власності іноземців та осіб без громадянства на землю в Україні. Так, вони

164

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

можуть набувати права власності на земельні ділянки несільсько­господарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за ме­жами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомо­го майна, що належать їм на праві приватної власності.

Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть мати у приватній власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення, прий­няті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню (ст. 81 ЗК України).

Юридичні особи, засновані громадянами України або юридич­ними особами України, можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,
іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного
фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на

земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів неру­
хомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійс­
ненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів не­
рухомого майна.

Іноземні юридичні особи не можуть мати у приватній влас­ності земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщи­ну іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року (ст. 82 ЗК України).

Землі, які належать на праві власності територіальним грома­дам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Земельний кодекс України також закріплює перелік земель, що не можуть передаватись у приватну власність. До них нале­жать землі загального користування населених пунктів (майда­ни, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери,

165

Нотаріат в Україні

бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації від­ходів тощо), землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, землі лісового та водного фондів, крім випадків, визначених законодавством, земельні ділянки, які ви­користовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Рес­публіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону. До зе­мель державної власності, які не можуть передаватись у кому­нальну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соці­
ально-культурного, виробничого та житлового призначення;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та істори-
ко-культурними об'єктами, що мають національне та загально­
державне значення;

г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;
ґ) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення

діяльності Верховної Ради України, президента України, Кабіне­ту Міністрів України, інших органів державної влади, Націо­нальної академії наук України, державних галузевих академій наук;

д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язко­
вого) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внас­
лідок Чорнобильської катастрофи;

є) земельні ділянки, які закріплені за державними профе­сійно-технічними навчальними закладами;

є) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними зак­ладами державної форми власності;

ж) земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статут­них фондах яких державі належать частки (акції, паї).

До земель державної власності, що не можуть передаватись у приватну власність, крім перелічених вище, належать також землі лісового та водного фондів, крім випадків, визначених за­конодавством.

166

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

На практиці поширеними є ситуації, коли кілька осіб об'єдну­ють свої земельні ділянки в єдиний об'єкт права власності, в ре­зультаті чого виникають відносини багатосуб'єктної приналеж­ності землі. Такі відносини називають правом спільної власності. Земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визна­ченням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особа­ми за цивільно-правовими угодами, при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами, за рішенням суду. Земельний кодекс (п. 2 ст. 89) закріплює вичерпний перелік ви­падків спільної сумісної власності. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:

·подружжя;

·членів фермерського господарства, якщо інше не передбаче­но угодою між ними;

·співвласників житлового будинку.

Цей перелік не підлягає розширеному тлумаченню, з чого можна зробити висновок, що в решті випадків при об'єднанні особами своїх земельних ділянок вони стають учасниками спіль­ної часткової власності на землю. При цьому в законодавстві не вказується гранична чисельність суб'єктів права спільної влас­ності на земельну ділянку.

Відповідно до п. 4 ст. 89 Земельного кодексу співвласники зе­мельної ділянки, що знаходиться у спільній сумісний власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частини.

Згідно з п. 2 ст. 127 ЗК України, продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, кон­курс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок. А відповідно до ст. 128, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, та комуналь­ної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Авто­номної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Продаж громадянам і юридичним осо-

167

Нотаріат в Україні

бам земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підля­гають приватизації, здійснюється державними органами прива­тизації у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні зе­мельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради, або державного органу приватизації. У заяві зазна­чаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір. До заяви додається:

а) державний акт на право постійного користування землею
або договір оренди землі;

б) план земельної ділянки та документ про її надання у разі
відсутності державного акта;

в) свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяль­
ності.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева держав­на адміністрація або сільська, селищна, міська рада, державний орган приватизації у місячний термін розглядає заяву і приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в прода­жу із зазначенням причин відмови. Особам, які подали заяви (кло­потання) про придбання (купівлю) земельної ділянки, що не пере­буває у їхньому користуванні, продаж цієї ділянки здійснюється не пізніше ЗО днів після розроблення землевпорядною ор­ганізацією проекту відведення земельної ділянки.

Підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:

а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення
щодо продажу такої земельної ділянки;

б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена
справа про банкрутство або припинення його діяльності.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місце­вої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради, державного органу приватизації про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності дер­жави, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України. Продаж земельних ділянок, що перебувають у державній власності, на яких розта-

168

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

шовані об'єкти, що підлягають приватизації, іноземним держа­вам та іноземним юридичним особам здійснюється державними органами приватизації за дорученням Кабінету Міністрів Ук­раїни та за погодженням з Верховною Радою України. Продаж зе­мельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності дер­жави та територіальних громад, іноземним юридичним особам допускається за умови реєстрації іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.

Іноземні держави, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність із земель державної або комунальної власності, пода­ють клопотання до Кабінету Міністрів України.

Іноземні юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок, подають клопотання до Ради міністрів АРК, обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрадії або сільської, селищної, міської ради і державного органу прива­тизації. До клопотання додається договір оренди землі, копія свідоцтва про реєстрацію іноземною юридичною особою постійно­го представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.

Розгляд клопотання і продаж земельних ділянок здійснюють­ся сільськими, селищними, міськими радами після отримання по­годження Кабінету Міністрів України. Розгляд клопотання і про­даж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підляга­ють приватизації, здійснюються державними органами привати­зації після отримання погодження Верховної Ради України.

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Діюче законодавство визначає перелік правочинів щодо відчу­ження земельних ділянок, для яких встановлено нотаріальну фор­му посвідчення і які підлягають державній реєстрації. Це, зокрема:

·придбання земельних ділянок, що перебувають у колек­тивній або приватній власності;

·відчуження земельних ділянок, переданих громадянам у приватну власність для ведення особистого підсобного господар-

169

Нотаріат в Україні

ства, будівництва та обслуговування житлового будинку і госпо­дарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва;

·придбання громадянами у місцевих рад земельних ділянок у власність для ведення сільського (фермерського) господарства понад площу, що передається безоплатно;

·договори купівлі-продажу, дарування, міни права на зе­мельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;

·договори купівлі-продажу земельних ділянок несільсько-господарського призначення для здійснення підприємницької діяльності між відповідними державними адміністраціями, ви­конавчими комітетами, громадянами та юридичними особами України, у статутному фонді яких відсутня будь-яка частка май­на, що знаходиться в загальнодержавній власності;

·договори купівлі-продажу ділянок несільськогосподарсько-го призначення, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва та законсерво­вані об'єкти, приватизовані (відчужені) відповідно до законодав­ства України.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про нотаріат», правочини щодо відчуження земельних ділянок посвідчуються за їх місце­знаходженням.

При посвідченні правочинів щодо відчуження земельних діля­нок нотаріус повинен перевірити певні документи щодо права власності на земельну ділянку .

По-перше, згідно зі ст. 125 Земельного кодексу, право влас­ності та право постійного користування на земельну ділянку ви­никає після одержання її власником або користувачем докумен­та, що посвідчує право власності чи право постійного користуван­ня земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Таким до­кументом є державний акт, що видається сільськими, селищни­ми, міськими і районними радами. Форми державних актів зат­верджуються Кабінетом Міністрів України. Посвідчуючи догово­ри відчуження землі, нотаріус повинен ретельно ознайомитись з підставами видачі такого акта.

При вчиненні цієї нотаріальної дії нотаріусу слід мати на увазі, що громадяни набувають право власності на землю також з інших правочинів, зокрема, успадковують, отримують в дар то­що. Документи, що посвідчують ці правочини, свідчать про на­буття права власності на земельну ділянку. Проте документом, що підтверджує право власності на земельну ділянку, є держав-

170

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

ний акт і тому його потрібно отримати і зареєструвати у визначе­ному законом порядку у відповідній раді.

По-друге, посвідчуючи такий правочин, нотаріус витребує довідку про грошову оцінку землі. Це потрібно, оскільки продаж зе­мельних ділянок здійснюється за ціною, що встановлюється угодою сторін, але вона не може бути нижчою за грошову оцінку землі.

З аналізу статті 2 Закону України «Про оцінку земель» вба­чається, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок вико­ристовується для визначення розміру земельного податку, держав­ного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогоспо­дарського виробництва, а також при розробці показників та ме­ханізмів економічного стимулювання раціонального використан­ня та охорони земель.

У випадках визначення вартості об'єкта оцінки при здій­сненні інших цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них проводиться експертна грошова оцінка.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділян­ки оформляються як витяг з технічної документації з норматив­ної грошової оцінки земель і видаються відповідним органом ви­конавчої влади з питань земельних ресурсів.

Вимоги щодо експертної грошової оцінки земельних ділянок урегульовані Методикою експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1531, та Порядком проведення експертної гро­шової оцінки земельних ділянок, затвердженим Наказом Держав­ного комітету України по земельних ресурсах від 09.01.2003 № 2.4

По-третє, при посвідченні договору про відчуження земельної ділянки як самостійного об'єкта цивільних правовідносин но­таріус перевіряє відсутність (наявність) обмежень (обтяжень) за даними Державного земельного кадастру. Перехід права влас­ності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження). Про встановлене обмеження (обтяження) та його зміст нотаріус зазначає в тексті договору.

При посвідченні договору викупу земельної ділянки (у разі відсутності на ній житлового будинку, споруди та іншого нерухо­мого майна, насаджень), що перебуває у приватній власності, для суспільних потреб нотаріус вимагає подання відповідного рішення

4 Див. Лист Мін'юсту України від 04.02.2004 за № 31-12/197.

171

Нотаріат в Україні

органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Для посвідчення уго­ди про передачу права власності на земельну ділянку нотаріусу, крім документів, що підтверджують право власності на таку ділянку, подаються заява власника земельної ділянки та рішен­ня органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади про згоду на одержання права власності на таку земельну ділянку.

При посвідченні договорів" купівлі-продажу земельних діля­нок державної та комунальної власності органами місцевого са­моврядування та органами виконавчої влади до їх розмежування нотаріуси як правовстановлювальні документи приймають:

·у межах населених пунктів — рішення відповідних органів місцевого самоврядування, погоджені з відповідними органами виконавчої влади;

·за межами населених пунктів — розпорядження органів ви­конавчої влади, прийняті за погодженням з відповідними органа­ми місцевого самоврядування.

Для посвідчення договору купівлі-продажу земельних діля­нок державної чи комунальної власності після визначення їх теж у натурі (на місцевості), нотаріусу, крім державного акта про пра­во власності, подається рішення відповідного органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади. Таке рішення (роз­порядження) має відображати протокол про проведений аукціон (конкурс). У разі якщо інформація, що міститься у рішенні (роз­порядженні), є недостатньою для посвідчення договору, но­таріусу подається належним чином оформлений протокол про проведений аукціон (конкурс).

Вимога щодо обов'язковості продажу земельних ділянок держав­ної та комунальної власності на конкурентних засадах не розповсюд­жується на право викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Договір про обмін земельними ділянками, які виділені даним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних'часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробницт­ва, освідчується нотаріусом за згодою всіх співвласників таких земельних ділянок. Договір посвідчується між власниками, один з яких виявив бажання використовувати належну йому земельцу ділянку самостійно. Предметом договору можуть бути земельні ділянки, які відносяться до різних земельних масивів.

172

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Угоди про перехід права власності повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина,
назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця роз­
ташування, площі, цільового призначення, складу угідь, право­
вого режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну
ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо ви­
користання земельної ділянки за цільовим призначенням (заста­
ва, оренда, сервітути тощо);

є) договірну ціну;

є) зобов'язання сторін.

Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважа­ються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.

Нотаріально посвідчена угода про перехід права власності на земельну ділянку та документ про оплату є підставами оформлен­ня відповідного державного акта про право власності на цю ділянку та її державної реєстрації.

§ 7. Посвідчення договорів відчуження транспортних засобів

Посвідчення договорів відчуження, оренди або позички транс­портних засобів є однією з найбільш розповсюджених нотаріаль­них дій.

Правовими засадами посвідчення договорів відчуження транс­портних засобів є статті 657, 719,799 і 828 Цивільного кодексу, та п. 35,105, 137-142 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Відповідно до чинного законодавства, обов'язковому но­таріальному посвідченню підлягають:

·договори найму (оренди) транспортних засобів за участю фізичної особи (ст. 799 ЦК України);

·договори позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа (828 ЦК України).

Слід зазначити, що договори купівлі-продажу транспортних засобів, згідно з діючим законодавством, не підлягають обов'яз-

173

Нотаріат в Україні

ковому нотаріальному посвідченню, однак, згідно із ст. 54 Зако­ну України «Про нотаріат» та п. 35 Інструкції про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України, за бажанням сторін нотаріусами посвідчуються й інші правочини, для яких за­конодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми.

Особливості цієї нотаріальної дії полягають у тому, що вона може виконуватись як державними, так і приватними нотаріуса­ми незалежно від місця реєстрації транспортних засобів.

Такі договори посвідчують за умови подання документів, які підтверджують:

98. право власності відчужувачів на це майно;

99. його реєстрацію;

100. відсутність обмежень, які впливають на можливість відчу­ження транспортних засобів.

Право власності на транспортні засоби і законність їх придбан­ня можуть бути підтверджені такими документами:

·договорами й іншими документами, укладеними у встанов­леному порядку, які встановлюють право власності на транс­портні засоби, в тому числі укладені на товарних біржах;

·рішеннями суду з вказівкою юридичних та фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, його марки, моделі, а також ідентифікаційних номерів вузлів і агрегатів;

— довідками органів соціального захисту населення, що
виділив автомобіль з ручним управлінням чи мотоколяску;

·актами прийому-передачі транспортного засобу, виданими підприємством-виробником чи підприємствами, які займались переобладнанням транспортного засобу;

·довідками-рахунками встановленої форми, виданої суб'єк­том підприємницької діяльності, що має спеціальний дозвіл (ліцензію);

·свідоцтвом митного органу про реєстрацію транспортного засобу чи вузлів і агрегатів, які мають ідентифікаційні номери (вантажна митна декларація).

На продані транспортні засоби видається сервісна книжка, інструкція про порядок експлуатації, товарний (касовий) чек або інший письмовий документ, що засвідчує факт купівлі-продажу, а також довідка-рахунок, що є підставою для реєстрації транспорт­ного засобу в органах ДАІ. У разі відсутності сервісної книжки покупцю видається довідка про проведення передпродажної підготовки транспортних засобів. При продажу транспортних за­собів увезених з-за кордону, в довідках-рахунках обов'язково ро-

174

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

биться запис «У митному відношенні оформлено». Вантажна митна декларація, дата, номер, завіряється печаткою митниці.

Обов'язковість державної реєстрації певних видів транспорт­них засобів встановлена Законом України «Про дорожній рух» від 30.06.1993, в якому зазначено, що державну реєстрацію і облік автомобілів, автобусів усіх типів і марок, мотоциклів і інших самохідних машин покладено на органи Державто-інспекції Міністерства внутрішніх справ. Нотаріуси не мають права відчужувати незареєстровані транспортні засоби.

Так, згідно з п. 138 Інструкції про порядок вчинення но­таріальних дій нотаріусами України, при посвідченні договорів відчуження транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку (підрозділах ДАІ, органами Держтехнагляду тощо), нотаріус пе­ревіряє наявність у свідоцтві про реєстрацію транспортного засо­бу (технічному паспорті) відмітки про зняття його з обліку.

Діючим законодавством встановлені деякі обмеження та особливості відчуження транспортних засобів, що зводяться до такого:

По-перше, це стосується відчуження транспортних засобів, що належать неповнолітнім. Так, згідно з п. З ст. 25 ЦК, у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права і обов'язки може пов'язуватись з досягненням фізичною особою відповідного віку. Зокрема, п. 2 ст. 32 ЦК передбачає, що на вчи­нення неповнолітньою особою (від 14 до 18 років) правочину що­до транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. При приналежності транспортного засобу особі, що має неповну цивільну дієздатність, в обліковій картці та книзі обліку таких транспортних засобів також вказується ПІБ батьків неповнолітнього чи їх опікунів і ставиться відмітка про заборону зняття з обліку транспортного засобу без їхньої зго­ди і дозволу органу опіки і піклування.

Після досягнення 18-річного віку всі обмеження відносно реєстрації, зняття з обліку транспортного засобу, що встановлю­ються для неповнолітніх, знімаються.

Транспортні засоби, керування якими дозволяється з 16-річ-ного віку, можуть бути зняті з обліку за бажанням їх неповно­літнього власника після досягнення вказаного віку.

По-друге, існують спеціальні положення щодо відчуження придбаного інвалідами транспорту, які містяться в Постанові

175

Нотаріат в Україні

_

Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку забезпе­чення інвалідів автомобілями» від 08.09.97 № 999. Згідно з цією Постановою, інваліди, що безплатно або на пільгових умовах от­римали автомобілі від відповідних органів соціального захисту України, не можуть їх продавати, дарувати чи передавати іншим особам. Органи ДАІ у свідоцтві про реєстрацію транспортного за­собу роблять таку помітку: «Автомобіль видано органами соціального захисту населення безплатно без права продажу, пе­редачі або дарування іншій особі» або «Автомобіль продано орга­нами соціального захисту населення на пільгових умовах без пра­ва продажу, передачі або дарування іншій особі».

По-третє, діючі правила митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються через митну територію України, містять перелік випадків, коли на ввезені в Україну транспортні засоби накладаються митні обмеження.

Так, порядок відчуження транспортних засобів, увезених на митну територію України під зобов'язання про зворотне вивезен­ня, передбачене спільним листом Міністерства юстиції України від 23.11.1992 № 10-90-426 та Державного митного комітету Ук­раїни від 21.12.1992 № 01/3236, громадянин, який бажає офор­мити договір відчуження такого транспортного засобу, має пода­ти до митного органу документи, що підтверджують його право власності на це майно. Такими документами можуть бути: іно­земний технічний паспорт, технічний талон, якщо ввезений транспортний засіб тимчасово зареєстровано в органах Держав-тоінспекції, чек магазину, договір дарування, купівлі-продажу тощо, на яких працівник митного органу робить запис про те, що митниця не заперечує проти відчуження транспортного засобу та засвідчує його особистою печаткою. За наявності такого запису нотаріус може посвідчити такий договір, зазначивши в тексті до­говору те, що для реєстрації транспортного засобу в органах Дер-жавтоінспекції необхідно одержати дозвіл митниці.5

По-четверте, при посвідченні договорів дарування транспорт­них засобів, інших самохідних машин і механізмів, що є спіль­ною власністю подружжя, вимагається згода другого з подружжя з дотриманням вимог, викладених в пунктах 44-45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Наступним документом, що витребується нотаріусом для посвідчення договору відчуження автотранспорту, є акт експерт-

5 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп. ред. Л.К. Радзієвеької. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 155-156.

176

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

ної оцінки. Посвідчуючи договір відчуження транспортного засо­бу, нотаріус стягує державне мито, розмір якого чітко встановле­ний законодавством. Так, декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р., до якого Законом України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» від 11 липня 1995 р. № 297 було внесено зміни, регламентує, що за посвідчен­ня договорів відчуження транспортних засобів, інших са­мохідних машин і механізмів дітям, одному з подружжя, бать­кам стягується державне мито в розмірі 1% суми договору, але не нижче дійсної вартості транспортного засобу, іншої самохідної машини, механізму. У разі відчуження транспортних засобів іншим особам стягується державне мито в розмірі 5% суми дого­вору, не нижчої від дійсної вартості транспортного засобу, іншої самохідної машини, механізму.

Приватний нотаріус, вчиняючи такі самі нотаріальні дії, стя­гує плату. Згідно з Указом Президента «Про впорядкування справ­ляти плату за вчинення нотаріальних дій» від 10 липня 1998 р. № 762/98, розмір плати, яку справляє приватний нотаріус, не мо­же бути меншим за розмір державного мита, що справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.6

По-п'яте, при посвідченні договорів відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів нотаріусу подаєть­ся висновок експерта про вартість транспортного засобу, який діє протягом двох місяців з дня проведення експертизи (Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затвер­джена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 № 15 (із змінами і доповненнями), зареєстрована у Міністерстві юстиції України 19.05.1993 за № 50).

Експертиза вартості транспортного засобу має бути виконана фахівцем, якого занесено до Державного реєстру судових екс­пертів або Державного реєстру оцінювачів.

Договори про відчуження повітряних суден7, катерів, яхт, мо­торних човнів посвідчуються з дотриманням загальних вимог цієї Інструкції щодо посвідчення договорів відчуження автотран­спорту.

Таким чином, основними документами, на підставі яких про­водиться посвідчення нотаріусом договорів відчуження, найму

6 Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 156-157.

Див. Повітряний кодекс України (Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 25. — Ст. 274).

177

Нотаріат в Україні

або позички транспортного засобу, є заява власника, документи, що посвідчують його особу та встановлюють правомірність прид­бання транспортного засобу, свідоцтво про реєстрацію транспорт­ного засобу та акт експертної оцінки.

§ 8. Посвідчення договорів про приватизацію майна державних підприємств

Відповідно до чинного законодавства, обов'язковому но­таріальному посвідченню підлягають договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна та відчуження приватизовано­го майна (ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» та ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»). Як окрема юри­дична категорія вони мають власну назву: «угоди приватизації» (ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна»).

Приватизація майна державних підприємств України — це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, рес­публіканській (АРК) і комунальній власності, на користь фізич­них та недержавних юридичних осіб.

З юридичної точки зору, приватизація — це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є оплатне, частково оплатне або безоплатне відчуження державного майна. Дані оплатні та част­ково оплатні угоди, згідно з законодавством про приватизацію, є особливими договорами купівлі-продажу державного майна. Тому зміст і порядок укладання та виконання цих договорів регулюють­ся головним чином законодавчими актами про приватизацію. Це — комплексне законодавство, яке об'єднує норми цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права.

Головні цілі приватизації визначаються державною програ­мою приватизації, серед них — зміна відносин власності на засо­би виробництва з метою їх якісного відтворення та ефективного використання, створення прошарку недержавних власників як основи багатоукладної соціально орієнтованої економіки, струк­турна перебудова економіки.

Приватизація здійснюється на основі таких принципів:

·законності;

·державного регулювання та контролю;

·надання громадянам України пріоритетного права на прид­бання державного майна;

178

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

— надання пільг для придбання державного майна членам
трудових колективів підприємств, що приватизуються;

·забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації;

·продажу об'єктів приватизації з урахуванням їх індивіду­альних особливостей виключно за кошти;

— пріоритетного права трудових колективів на придбання
майна своїх підприємств;

·створення сприятливих умов для залучення інвестицій;

·додержання антимонопольного законодавства;

·повного, своєчасного та достовірного інформування громадян ~гро порядок приватизації та відомості про об'єкти приватизації;

·врахування особливостей приватизації об'єктів зв'язку, аг­ропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, не­завершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності та об'єктів науково-технічної сфери;

·застосування переважно конкурентних способів у разі: при­ватизації невеликих державних підприємств, законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу; продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі середніх та великих підприємств.

Дія Закону «Про приватизацію державного майна» не поши­рюється на: приватизацію об'єктів державного земельного та жит­лового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призна­чення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються; зміну організаційно-право­вих форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації.

Приватизація акцій (часток, паїв), що перебувають у дер­жавній власності, у майні спільних підприємств з іноземними інвестиціями, проводиться відповідно до законодавства та уста­новчих документів спільних підприємств.

До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:

— майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших
підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами,
якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушуєть­
ся технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації
підприємства, зі структури якого вони виділяються;

179

Нотаріат в Україні

— об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

— акції (частки, паї), що належать державі у майні госпо­
дарських товариств та інших об'єднань.

Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодер­жавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, належать майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяль­ності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають за­гальнодержавне значення.

Загальнодержавне значення мають:

а) об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх
функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну
незалежність, та об'єкти права власності українського народу,
майно, що становить матеріальну основу суверенітету України,
зокрема:

— майно органів виконавчої влади та органів місцевого самов­
рядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо яко­
го цим Законом встановлено особливості приватизації), Служби
безпеки України, Державної прикордонної служби України, пра­
воохоронних і митних органів;

— надра, корисні копалини загальнодержавного значення,
водні ресурси та інші природні ресурси, які є об'єктами права
власності українського народу;

— майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісороз­
ведення та охорони лісу, лісництва, їх підрозділи;

— сортовипробувальні станції, дільниці, інші організації з
експертизи сортів рослин;

·золотий і валютний фонди та запаси, державні матеріальні резерви;

·емісійна система, майнові комплекси підприємств і уста­нов, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків і цінних паперів;

·радіотелевізійні передавальні центри, а також об'єкти, що забезпечують зв'язком органи законодавчої та виконавчої влади;

·державні радіоканали та телевізійні канали;

·засоби урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку;

·інші об'єкти права державної власності, які забезпечують виконання державою своїх функцій;

б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток,
збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу,
духовних цінностей, зокрема:

180

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

·об'єкти Національного космічного агентства України при Кабінеті Міністрів України;

·архіви;

·майнові комплекси установ Національної академії наук Ук­раїни з основних напрямів досліджень;

·об'єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення;

·об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету;

в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гаран­
тує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого ви­
готовлення, використання або реалізації небезпечної продукції,
послуг або небезпечних виробництв, зокрема:

·майнові комплекси підприємств з виготовлення та ремонту всіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних Сил України, Служ­би безпеки України;

·майнові комплекси підприємств з випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек);

— майнові комплекси підприємств, що забезпечують
діяльність у сфері обігу зброї, радіоактивних речовин;

·захисні споруди цивільної оборони;

·полігони, будови, споруди та устаткування для захоронення твердих промислових та побутових відходів, скотомогильники;

г) об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в ціло­
му, зокрема:

— структурні підрозділи майнових комплексів, що забезпечу­
ють постійне розміщення і зберігання державних резервів і

мобілізаційних запасів;
- '

·пенітенціарні заклади;

·майнові комплекси підприємств геологічної, картографіч­ної, гідрометеорологічної служб, служби контролю за станом навколишнього природного середовища;

— об'єкти державних систем стандартизації, метрології та
сертифікації продукції;

·майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості;

·автомобільні дороги, крім тих, що належать підприємствам до першого розгалуження їх за межами території цих підпри­ємств;

181

Нотаріат в Україні

·майнові комплекси підприємств, які здійснюють виробни­цтво основної залізничної техніки (електровози, тепловози, ди­зель-поїзди, вагони);

·майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою;

·метрополітен, міський електротранспорт;

·майно, що забезпечує цілісність об'єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) уп­равління, магістральні та міждержавні електричні мережі;

·атомні електростанції, гідроелектростанції з греблями, що забезпечують водопостачання споживачам та проведення гідро­меліоративних робіт, теплоелектроцентралі;

·магістральні нафто- і газопроводи та магістральний трубо­провідний транспорт, що обслуговують потреби держави в ціло­му, підземні нафто- та газосховища;

·транспортні засоби спеціального призначення, що забезпе­чують виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією пожеж, наслідків стихійних лих;

·об'єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов'язані з пос­тачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод;

— майнові комплекси структурних підрозділів хлібоприй­
мальних і хлібозаготівельних підприємств, що забезпечують
розміщення і зберігання мобілізаційних запасів та майно хлібо­
приймальних і хлібозаготівельних підприємств, що входить до ста­
тутного фонду Державної акціонерної компанії «Хліб України»;

·майнові комплекси підприємств соляної промисловості;

·акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, при­чальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, за­хисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та во-довідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідро­графічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій;

— водосховища і водогосподарські канали комплексного
призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідро­
технічні захисні споруди;

— майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина і лікеро-горілчані вироби;

— крематорії, кладовища.

182

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

З метою технічного переозброєння та відновлення виробницт­ва, поліпшення фінансово-економічного стану підприємств Збройних Сил України майно таких підприємств, яке є єдиним (цілісним) майновим комплексом, може корпоратизуватись. Приватизація таких підприємств здійснюється із збереженням у державній власності 51 відсотка акцій. Окремими законами Ук­раїни визначається порядок корпоратизації та приватизації за­значених підприємств.

Об'єкти паливно-енергетичного комплексу, за винятком тих, які не підлягають приватизації відповідно до цього Закону, при­ватизуються у порядку, встановленому окремим законом про особливості приватизації майна підприємств паливно-енергетич­ного комплексу.

За погодженням з Кабінетом Міністрів України приватизу­ються майнові комплекси:

·підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів Ук­раїни, визнаних такими у встановленому порядку;

·підприємств військово-промислового комплексу, що підля­гають конверсії згідно з відповідною програмою;

·підприємств, приватизація яких здійснюється із залучен­ням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;

·інших об'єктів, віднесених Державною програмою прива­тизації до групи Г.

Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за по­данням Кабінету Міністрів України.

Будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця прива­тизуються разом з об'єктами приватизації, що в них розташо­вані, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду дер­жавного майна України, Верховної Ради АРК. За наявності такої заборони зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються власникам приватизованих об'єктів за їх бажанням в оренду на строк не менше ніж 10 років.

Якщо в нежитлових приміщеннях будинку, що є державною власністю, розміщується два чи більше державних або заснова­них на оренді державного майна підприємств, то в разі прийнят­тя рішення про приватизацію одного чи кількох з них займані ними приміщення, за відсутності заборони на приватизацію цьо­го будинку, приватизуються разом з іншим майном підприємства після закріплення за названими співкористувачами займаних ними приміщень на праві повного господарського відання, опера­тивного управління або на договірних засадах.

183

Нотаріат в Україні

Суб'єктами приватизації є:

·державні органи приватизації;

·покупці (їхні представники);

·посередники.

Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та пред­ставництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних ор­ганів приватизації в Україні.

Посадові особи державних органів приватизації несуть кримі­нальну, адміністративну, матеріальну та дисциплінарну відпові­дальність за неправомірні дії щодо майна, яке приватизується, у порядку, встановленому законодавством.

Державні органи приватизації не мають права втручатися в діяльність підприємств, за винятком випадків, передбачених за­конодавством України та установчими документами цих підпри­ємств.

Органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють у межах повноважень, визначених Фондом державного майна Ук­раїни, і повноважень, делегованих Верховною Радою Автономної Республіки Крим щодо розпорядження майном, що належить АРК. Органи приватизації в АРК у питаннях приватизації май­на, що належить республіці, є підзвітними та підконтрольними Верховній Раді АРК.

Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють ор­гани, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені ор­гани діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підкон­трольними.

Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:

·громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадя­нства;

·юридичні особи, зареєстровані на території України; юри­дичні особи інших держав.

Для спільної участі в приватизації громадяни можуть створю­вати господарські товариства, в тому числі з членів трудового ко­лективу, в порядку, встановленому законодавством України.

Господарське товариство членів трудового колективу підпри­ємства, що приватизується, засновується на підставі рішення за­гальних зборів, у яких брало участь понад 50 відсотків праців­ників підприємства або їх уповноважених представників.

184

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Не можуть бути покупцями:

·юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

·органи державної влади;

·працівники державних органів приватизації.

Порядок проведення малої приватизації регламентується За­коном України «Про приватизацію невеликих державних підприємств».

Цим Законом визначено галузі, які підлягають першочерговій дриватизації: це переробна і місцева промисловість, промис­ловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське хар­чування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуа-гаційне і ремонтне господарство.

Об'єктами малої приватизації є:

1) цілісні майнові комплекси невеликих державних підпри­
ємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А;

101. окреме індивідуально визначене майно;

об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти. У випадках, коли до складу підприємств входять структурні

підрозділи (магазини, перукарні, майстерні, їдальні тощо), які можуть бути виділені у самостійні підприємства, об'єктами малої приватизації є названі структурні підрозділи.

Будівлі (споруди, приміщення) приватизуються разом з розта­шованими з ними об'єктами приватизації, крім випадків відмови покупця від приватизації будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об'єкт, що приватизується шляхом викупу, та як­що на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради АРК чи місцевої ради відповідно­го рівня. Не можуть бути об'єктами малої приватизації будівлі (споруди, приміщення), в якій окремі частини становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави.

За наявності заборони на приватизацію будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об'єкт приватизації або у разі відмови покупця від приватизації будівлі (споруди, приміщен­ня), в якій розташований об'єкт, що приватизується шляхом ви­купу, зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються в ус­тановленому порядку власникам приватизованих об'єктів в орен­ду на строк не менше ніж десять років.

Якщо в нежилих приміщеннях будинку, що є державною власністю, розміщується два чи більше державних або заснова-

185

Нотаріате Україні

них на оренді державного майна підприємств, то у разі прийняття рішення про приватизацію одного чи кількох із них займані ними приміщення, за відсутності заборони на приватизацію цього бу­динку, приватизуються разом з іншим майном підприємства після закріплення за названими співкористувачами займаних ними приміщень на праві повного господарського відання, опера­тивного управління або на договірних засадах.

Не підлягають приватизації визначені в установленому поряд­ку спеціалізовані підприємства торгівлі, що обслуговують виключ­но громадян, які мають пільги, згідно з чинним законодавством.

Заклади культури, приміщення та будівлі соціально-побуто­вого призначення, споруджені за рахунок коштів державних підприємств, та які обслуговують населені пункти, райони чи мікрорайони у містах, громадські організації або певні про­фесійні (виробничі) колективи можуть бути в установленому по­рядку вилучені з переліку об'єктів малої приватизації за рішен­ням Фонду державного майна України, його регіональних відділень та представництв у районах та містах, Фонду майна Ав­тономної Республіки Крим та його представництв, а також за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місце­вих Рад відповідного рівня.

Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шля­хом:

—- викупу;

·продажу на аукціоні;

·продажу за конкурсом.

Продаж об'єктів на аукціоні — спосіб приватизації, коли влас­ником об'єкта стає покупець, який запропонував в ході аукціону максимальну ціну. При продажу об'єктів за конкурсом власни­ком об'єкта стає покупець, що запропонував найкращі умови по­дальшої його експлуатації (некомерційний конкурс), або за рівних фіксованих умов — найвищу ціну (комерційний конкурс).

Викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації не про­даних на аукціоні чи за конкурсом, включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Закону України «Про оренду державного майна».

Продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та предс-

186

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

тавництва, а також органи приватизації, створені місцевими Ра­лами. Продавцями об'єктів приватизації, що перебувають у влас­ності АРК, є органи по управлінню її майном, створювані Верхов­ною Радою АРК.

Покупцями об'єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи у випадках і в порядку, передбаченому Зако­ном України «Про приватизацію державного майна».

Не можуть бути покупцями:

·юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

·органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

·працівники органів приватизації та інші особи, яким відпо­відно до чинного законодавства заборонено займатися підприєм­ницькою діяльністю.

Об'єкти малої приватизації можуть бути придбані покупцями за рахунок власних чи позичених коштів.

У разі придбання об'єкта малої приватизації за рахунок гро­шових коштів покупці — фізичні особи подають до державного органу приватизації декларацію про доходи. Оплата придбаних об'єктів малої приватизації здійсняється за рахунок привати­заційних паперів та у національній валюті.

Покупці вправі використовувати для придбання об'єктів ма­лої приватизації грошові кошти лише шляхом їх безготівкового перерахування з відкритих ними у банках України рахунків.

Порядок приватизації державного майна передбачає:

102. Опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі.

103. Прийняття рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми при­ватизації та створення комісії з приватизації.

104. Опублікування інформації про прийняття рішення про при­ватизацію об'єкта.

105. Проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації).

106. Затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

З моменту прийняття рішення про приватизацію підпри­ємства здійснюється його підготовка до приватизації, строк якої не має перевищувати двох місяців.

187

Нотаріат в Україні

У процесі підготовки об'єкта до приватизації за рішенням ор­ганів приватизації проводиться оцінка його вартості відповідно до Методики оцінки вартості майна при приватизації, затвердже­ної постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 1996 р. № 961, у відповідних інформаційних бюлетенях, місцевій пресі та інших друкованих виданнях, визначених органами привати­зації, публікується інформація про об'єкт малої приватизації.

Акт оцінки вартості об'єкта приватизації, здійсненої відпо­відно до названої Методики, затверджує керівник органу прива­тизації, він є правовим документом, що визначає початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом.

Покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, які ба­жають придбати контрольний пакет акцій, зобов'язані разом із за­явою подати бізнес-план або техніко-економічне обґрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта, що включає план зайня­тості працівників підприємства, пропозицію інвестора з зазначен­ням максимального розміру інвестиції, строків та порядку її вне­сення, а також декларацію про доходи для покупців — фізичних осіб.

Заяви про приватизацію подаються до державних органів при­ватизації за місцезнаходженням об'єкта, що приватизується, у письмовій формі та в порядку, що встановлюється Фондом дер­жавного майна України.

Процес відчуження передбачає різні способи приватизації, з яких слід виділити ті, що потребують нотаріальної форми посвідчення договору, а саме:

·продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, у тому числі з виключним застосуванням приватизаційних паперів;

·продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у госпо­дарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодос­тупність та конкуренцію покупців;

·продажу на конкурсній основі цілісного майнового комп­лексу державного підприємства, що приватизується, або конт­рольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем відповідних документів;

·викупу майна державного підприємства згідно з альтерна­тивним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних підпри­ємств застосовуються щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

188

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочини

Продаж об'єктів приватизації на аукціоні за конкурсом здійснюється за наявності не менше ніж двох покупців.

Фонд державного майна України, Верховна Рада АРК та місцеві ради народних депутатів мають право встановлювати до­даткові умови участі покупців у конкурсі.

Для реєстрації учасників аукціону, конкурсу покупці сплачу­ють встановлений органом приватизації реєстраційний внесок, розмір якого не може перевищувати розміру одного неоподаткову­ваного мінімуму доходів, а також вносять грошові кошти в розмірі 10 відсотків від початкової ціни об'єкта. Після закінчення аукціону, конкурсу такі кошти у розмірі 10 відсотків від початко­вої ціни продажу об'єкта у десятиденний строк повертаються усім учасникам аукціону, конкурсу. Покупцеві, який придбав об'єкт приватизації, вказані грошові кошти зараховуються в ус­тановленому порядку при остаточному розрахунку за придбаний об'єкт.

Якщо покупець висловлює бажання брати участь у купівлі кількох об'єктів, то для реєстрації його як учасника аукціону, конкурсу грошові кошти вносяться у розмірі, що визначається на основі суми початкової ціни.

Відомості про учасників аукціону, конкурсу заносяться до книги реєстрації окремо щодо кожного об'єкта, який підлягає приватизації, і повинні містити:

107. порядковий номер (відповідно до реєстрації);

108. прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи або представника юридичної особи (назву юридичної особи);

109. номер рахунку, назву та адресу банківської установи, до якої зроблено внески.

Відомості про учасників аукціону або конкурсу, їх кількість і пропозиції покупців щодо умов конкурсу не підлягають розголо­шенню до визначення остаточного переможця.

Кінцевий термін прийняття заяв на участь в аукціоні — три дні до початку аукціону, для участі у конкурсі — сім днів до по­чатку проведення конкурсу.

Аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним особою, яка діє відповідно до угоди з орга­ном приватизації.

Аукціон проводиться безпосередньо ведучим (ліцитатором) шляхом публічного оголошення пропозицій щодо ціни об'єкта приватизації. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення ціни не буде запропоновано вищу ціну, ліцитатор одночасно з

189

Нотаріат в Україні

ударом молотка робить оголошення про придбання об'єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну. При цьому кожна нас­тупна ціна, запропонована покупцями на аукціоні, повинна пере­вищувати попередню не менше ніж на 10 відсотків від початкової ціни продажу об'єктів.

Якщо протягом трьох хвилин після оголошення початкової ціни продажу покупці не висловлюють бажання придбати об'єкт за оголошеною початковою ціною, ліцитатор, відповідно до умов угоди з органом приватизації, має право знизити ціну об'єкта, але не більше ніж на 10 відсотків. Якщо після такого зниження об'єкт не вдається продати, торги припиняються.

У разі повторного проведення конкурсу, аукціону початкова ціна може бути зменшена, але не більше ніж на ЗО відсотків.

Під час аукціону ведеться протокол, до якого заноситься по­чаткова ціна продажу об'єкта, пропозиції учасників аукціону, відомості про учасників аукціону, результат торгів (ціна прода­жу, відомості про фізичну або юридичну особу, яка одержала пра­во на придбання об'єкта). Протокол підписується ліцитатором та покупцем (його представником), який одержав право на придбан­ня об'єкта й у триденний термін надсилається відповідному орга­ну приватизації та затверджується ним.

Відбір покупців за конкурсом здійснює конкурсна комісія, яка створюється органом приватизації. Комісія створюється із спеціалістів, експертів, представника відповідної місцевої ради та представника трудового колективу об'єкта, що привати­зується. Кількість членів комісії може становити від 5 до 9 чо-* ловік. Голова комісії призначається відповідним органом при­ватизації.

Умови та термін проведення конкурсу визначає конкурсна комісія. До умов конкурсу відносяться зобов'язання покупця щодо:

·здійснення програм технічного переозброєння виробництва;

·впровадження прогресивних технологій;

·виконання вимог антимонопольного законодавства;

-— умов утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

— здійснення заходів щодо захисту навколишнього природно­
го середовища, дотримання екологічних норм чи досягнення
найкращих екологічних наслідків експлуатації об'єкта.

Умови конкурсу затверджує відповідний орган приватизації. Для участі в конкурсі покупець подає до конкурсної комісії план приватизації об'єкта, який повинен включати:

190

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

·назву і місцезнаходження об'єкта;

·відомості про покупця;

·запропоновану покупцем ціну придбання об'єкта;

·зобов'язання щодо виконання умов конкурсу;

— додаткові зобов'язання щодо подальшої експлуатації
об'єкта.

Конкурс здійснюється двома етапами. На першому оголо­шується попередній переможець конкурсу. Інформація про його пропозиції доводиться до всіх учасників конкурсу. Якщо протя­гом п'яти робочих днів від них не надійдуть додаткові пропо­зиції, то попередній переможець оголошується остаточним пере­можцем. За наявності інших пропозицій провадиться повторне засідання конкурсної комісії, яка розглядає додаткові пропозиції учасників конкурсу і визначає остаточного переможця.

Господарське товариство, до складу якого увійшло не менше ніж 50 відсотків працівників підприємства, що приватизується, і яке бере участь у конкурсі, за інших рівних умов має пріоритет­не право на його придбання.

Засідання конкурсної комісії є закритими. Рішення про вибір попереднього та остаточного переможця конкурсу приймається 2/3 голосів присутніх членів комісії.

Ціна продажу визначається у ході конкурсного розгляду. Про­даж об'єкта не може здійснюватися за ціною, нижчою 70 від­сотків від його початкової ціни.

Після закінчення засідання конкурсною комісією складається протокол, в якому зазначаються такі відомості:

·умови конкурсу;

·пропозиції учасників конкурсу;

·обґрунтування вибору переможця конкурсу;

·відомості про учасників конкурсу.

Протокол підписується усіма членами конкурсної комісії та у триденний строк з дня проведення конкурсу надсилається відповідному органу приватизації.

Результати конкурсу затверджує орган приватизації.

Продаж на аукціоні за конкурсом із застосуванням привати­заційних паперів здійснюється у порядку, передбаченому цим За­коном, з урахуванням таких особливостей:

— право участі в аукціоні або конкурсі мають громадяни Ук­
раїни, створені ними господарські товариства, у порядку, визна­
ченому Фондом державного майна України, а також фінансові

191

Нотаріат в Україні

посередники, що одержали відповідну ліцензію згідно з ЧИННІШ законодавством;

·платіжними засобами є приватизаційні папери та грошам кошти;

·продажу підлягають тільки об'єкти, включені до переліїлг об'єктів, продаж яких здійснюється на аукціоні за конкурсом.

Зазначені порушення можуть бути підставою для визнання су­дом недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі. Заява пре визнання угод недійсними подається будь-ким з учасникіз аукціону, конкурсу або органом приватизації у місячний строк з дати проведення аукціону, завершення конкурсу.

Орган приватизації складає переліки об'єктів, не проданих або знятих з аукціонів, конкурсів, та приймає рішення про пов­торний їх продаж на аукціоні, за конкурсом або про їх привати­зацію шляхом викупу іншими покупцями, продажу часток (акцій, паїв), ліквідацію об'єкта тощо.

Об'єкт приватизації може бути запропонований для продажу на аукціоні, за конкурсом не більше двох разів, якщо власник майна або уповноважений ним орган не прийме іншого рішення. В разі повторного проведення аукціону, конкурсу можлива зміна умов продажу, включаючи початкову ціну.

В цьому разі початкову ціну може бути зменшено до початку торгів не більше ніж на 50 відсотків.

Право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору, який укладається не пізніше ніж у п'яти­денний термін з дня затвердження органом приватизації резуль­татів аукціону, конкурсу.

Договір складається за загальними правилами і включає такі відомості:

·назву підприємства, його адресу;

·відомості про продавця та покупця;

·остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу;

·взаємні зобов'язання продавця і покупця;

·номери їх розрахункових рахунків;

·назви і адреси банківських установ;

·умови внесення платежів.

До договору включаються зобов'язання сторін, які були визна­чені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та

192

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

правові наслідки їх невиконання. У разі несвоєчасного внесення інвестицій покупець сплачує на користь місцевого бюджету пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості невнесених у строк інвестицій за кожний день прострочення. При недотриманні покупцем зо­бов'язань щодо збереження протягом визначеного терміну кіль­кості робочих місць (за винятком скорочення робочих місць, пов'язаного із санацією та реструктуризацією підприємства), по­купець сплачує штраф у розмірі дванадцятикратної суми се­редньої заробітної плати кожного звільненого працівника та у місячний термін поновлює кількість скорочених робочих місць. Кошти від штрафних санкцій перераховуються на рахунок служ­би зайнятості за місцем знаходження приватизаційного об'єкта.

Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок .як опла­ту за придбаний об'єкт приватизації.

Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом ЗО календарних днів з моменту переходу до нього права власності на об'єкт приватизації. Термін оплати може бути продовжено ще на ЗО календарних днів за умови оплати не менше ніж 50 відсотків ціни продажу об'єкта.

У триденний термін після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі приватизованого об'єкта.

Визначений законом процес нотаріального посвідчення дого­ворів приватизації спрямований на забезпечення законності в цих відносинах та максимального захисту прав та законних інте­ресів її учасників. Як і інші нотаріальні дії він передбачає вста­новлення особи, що звертається до нотаріуса, або її представника, перевірку їх дієздатності, правоздатності юридичних осіб, з'ясу­вання справжніх намірів сторін, роз'яснення їм змісту договору та його юридичних наслідків, перевірку поданих для вчинення нотаріальної дії документів на предмет відповідності закону, складання проектів договору і т.ін.

Особливу увагу нотаріусам при складанні проектів договорів або посвідченні договорів, наданих сторонами, необхідно приділити перевірці того, щоб до умов договору купівлі-продажу увійшли передбачені бізнес-планом чи планом приватизації взаємні зобов'язання продавця і покупця, які були визначені ^-мовами аукціону, конкурсу чи викупу.

193

Нотаріат в Україні

§ 9. Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої

капітальної споруди (їх окремих частин)

або позички транспортних засобів

-

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зо­бов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Договір найму (оренди) є двостороннім догово­ром, оскільки кожна з сторін цього договору набуває прав і обов'язків по відношенню один до одного, а також консенсуаль-ним, оскільки він вважається укладеним після досягнення сторо­нами згоди незалежно від моменту передачі речі.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Згідно зі ст. 761 ЦК, наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладання договору найму.

Предметом договору найму може бути річ, визначена індивіду­альними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодно­разовому використанні (неспоживна річ), а також майнові права.

Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у корис­тування негайно або у строк, встановлений договором найму. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встанов­лено договором, він визначається з урахуванням споживної якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Пла­та за користування майном може вноситись за вибором сторін у грошовій чи натуральній формі, що також встановлюється дого­вором найму. Плата за користування майном вноситься щомісяч­но, якщо інше не встановлено договором. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну, індексацію розміру плати за користування майном.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилась.

Договір укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитись від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна — за три місяці. Догово­ром або законом може бути встановлено інший строк для попе­редження про відмову від договору найму, укладеного на невиз­начений строк.

194

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму і особливості найму окремих

видів майна. Так, ст. 4 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» встановлює, що об'єктом такого договору може бути майно цілісних майнових комплексів державних та комунальних підприємств, їх структурних підрозділів. Ця сама стаття встановлює певні обмеження, зокрема, яке майно не може бути предметом оренди, а саме: цілісні майнові комплекси дер­жавних та комунальних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, цілісні майнові комплекси казенних підприємств.

Особливості оренди водних об'єктів регулюються Водним ко­дексом України.

Щодо особливостей передачі військового майна в оренду юри­дичним і фізичним особами, то Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» встановлює, що вона здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням не­обхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілі­заційної готовності. Порядок і умови проведення конкурсів виз­начаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Відповідно до чинного законодавства, обов'язковому но­таріальному посвідченню підлягають договори оренди (найму):

·земельної ділянки;

·будівель або інших капітальних споруд;

·транспортних засобів.

Відносини щодо найму (оренди)_земельної ділянки регулю­ються ст. 792 ЦК України, Законом України «Про оренду землі» та Земельним кодексом України.

За договором найму (оренди) земельної ділянки одна сторона (наймодавець) зобов'язується передати другій стороні (найма­чеві) земельну ділянку на встановлений договором строк у во­лодіння та користування за плату. Земельна ділянка може пере­даватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відповідно до ст. 4 Закону «Про оренду землі», об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ,

195

Нотаріат в Україні

міст та держави. Орендодавцями земельних ділянок є їх власни­ки або уповноважені ними особи. Земельні ділянки можуть пере­даватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користуван­ня іншій особі (суборенда).

Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше 5 років та довгостроковою — не більше 50 років.

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або до­говором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та
інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних пот­
реб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копа­
лини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні
властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених зако­
ном;

ґ) споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Землекористувачі зобов'язані:

а) забезпечувати використання землі за цільовим призначен­
ням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок
та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади
та органам місцевого самоврядування дані про стан і використан­
ня земель та інших природних ресурсів у порядку, встановлено­
му законом;

є) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'яза­них з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

196

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекорис­тувачів.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні зсоби України, у власності яких перебувають земельні ділянки. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у кому­нальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради. Орендодавцями земельних ділянок, що пе­ребувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у ме­жах їх повноважень.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням, організаціям, а також іноземним державам, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ст. 13 Закону договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід'ємною його частиною є план (схема) земельної ділянки, що посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням:

на строк до 5 років — за бажанням однієї зі сторін договору;

на строк більше 5 років — в обов'язковому порядку.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлю­ються за угодою сторін у договорі оренди. У разі визнання догово­ру оренди земельної ділянки недійсним одержана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, централізується на спеціальних бюджетних рахунках, поділяється, використовується відповідно до Закону України «Про плату за землю» і не може бути меншою за розмір земельного податку, встановленого зазначеним Законом.

Орендна плата за землю може встановлюватися у таких фор­мах:

·грошовій;

·натуральній (за визначеною кількістю чи частиною про­дукції, що одержується з орендованої земельної ділянки);

·відробітковій (надання послуг орендодавцю).

Сторони можуть передбачити у договорі оренди поєднання заз­начених форм або визначити інші форми плати. Орендна плата за

197

Нотаріат в Україні

земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.

Згідно з п. 118 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, договір оренди земельної ділянки укла­дається в письмовій формі і на бажання однієї із сторін може бу­ти посвідчений нотаріально за місцезнаходженням земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки на строк більше п'яти років підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Істотними умовами договору оренди земельної ділянки за п. 119 Інструкції є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір зе­мельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, строк, порядок внесення і перегляду та відповідальність за її несплату); цільове призначен­ня, умови використання і збереження стану земельної ділянки; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови по­вернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка ризикує випадковим пошкодженням або знищен­ням об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з вищезазначених істотних умов, а також порушення у ньому положень Закону Ук­раїни «Про оренду землі» є підставою для відмови у посвідченні договору оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі орен­ди однієї з істотних умов є також підставою для відмови у дер­жавній реєстрації договору оренди, згідно зі ст. 18 ЗУ «Про орен­ду землі», яка встановлює, що укладений договір оренди земель­ної ділянки підлягає державній реєстрації. Порядок та органи, що здійснюють державну реєстрацію, визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. № 2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі». Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи та заз­наченням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Один за­реєстрований примірник договору зберігається в органі, який здійснив його реєстрацію.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є:

·план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

·кадастровий план земельної ділянки з відображенням обме­жень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

·акт приймання-передавання об'єкта оренди;

198

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

·акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місце­вості);

·проект відведення земельної ділянки у випадках, передба­чених законом України «Про оренду землі».

Згідно із ст. 13 Закону України «Про оренду землі», невід'єм­ною частиною договору оренди земельної ділянки є план земельної уілянки, що посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням — на строк до 5 років — за бажанням однієї з сторін, на довший -трок — обов'язково.

У разі зміни цільового призначення земельної ділянки пере-іання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, визначеному Земельним кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди. Надання в оренду земельної ділянки (без зміни її цільового приз­начення), межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроб­лення проекту її відведення.

Нотаріус при укладанні договору роз'яснює сторонам зміст статті 18 Закону України «Про оренду землі», про що зазначаєть­ся у тексті договору.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користуван­ня іншій особі (суборенда).

При посвідченні договору нотаріус роз'ясняє сторонам, що до­говір оренди (суборенди) земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації, про що зазначає в посвідчуваль-ному написі. У разі якщо орендодавцем у договорі є фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, нотаріус зо­бов'язаний надіслати інформацію про посвідчення такого догово­ру податковому органу за основним місцем проживання платни­ка податку — орендодавця за формою та в спосіб, установленими Кабінетом Міністрів України.

Договір найму будівлі чи іншої капітальної споруди повинен відповідати загальним положенням про найм (оренду). Однак За­коном можуть бути передбачені особливості укладання та вико­нання такого договору. Так, згідно зі ст. 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремих частин) завжди укладається у письмовій формі строком на 1 рік і більше та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 794 ЦК України, договір найму будівлі чи іншої капітальної споруди, ук­ладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Нотаріат в Україні

Передання та повернення будівлі чи іншої капітальної спору­ди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами, і з цього моменту почи­нається чи припиняється обчислення строку договору найму, як­що інше не встановлено договором.

Одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної спо­руди (їх окремої частини) наймачеві надається право користуван­ня земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також пра­во користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі чи споруди, у розмірі, необхідному для мети найму.

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транс­портні засоби. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм разом з екіпажем, який здійснює його обслуговування. Це називається фрахтуванням.

Порядок передачі в найм окремих транспортних засобів регу­люється статтями 798-805 ЦК України. Крім того, особливості фрахтування встановлюються окремими законодавчими актами.

Згідно зі ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного за­собу підлягає нотаріальному посвідченню, коли учасником цього договору є фізична особа.

Для укладання договору найму транспортного засобу фізична особа повинна мати повну дієздатність (18 років). Особа віком 14-18 років для вчинення такого правочину має отримати нотаріально завірену згоду батьків чи піклувальників, а також дозвіл органу опіки і піклування.

Для укладення цього правочину сторони повинні надати но­таріусу такі документи:

·договір найму в двох екземплярах;

·паспорти та ідентифікаційні коди сторін;

·нотаріально завірену заяву другого з подружжя про згоду на укладання такого договору (орендаря і орендодавця);

— копії свідоцтв про шлюб (орендаря і орендодавця);
— інші документи, передбачені законом.

Наймач самостійно здійснює використання транспортного за­собу в своїй діяльності і має право без згоди наймодавця уклада­ти від свого імені договори перевезення, а також інші договори, відповідно до призначення транспортного засобу, і зобов'язаний підтримувати його у належному технічному стані, а також відшкодовувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкод­женням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося

200

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

не з його вини. Також існує умова страхування транспортного за­собу, яка є обов'язковою.

Відповідно до ст. 805 ЦК України управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпа­жем, провадяться його екіпажем, який не припиняє трудові відносини з наймодавцем.

Договори найму або позички будівлі, іншої капітальної спору­ди (їх окремих частин), крім договорів найму (оренди) житла для проживання, строком на один рік і більше, а також договори най­му (оренди) або позички транспортного засобу за участю фізичної особи підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

При цьому слід мати на увазі, що договори лізингу транспорт­ного засобу за участю фізичної особи підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню і освідчуються нотаріусами з дотри­манням загальних правил освідчення договорів найму (оренди) з урахуванням особливостей, встановлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про лізинг».

Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) провадиться за місце­знаходженням указаного майна.

Договори про найм (оренду) або позичку транспортного засобу посвідчуються нотаріусами незалежно від місця їх реєстрації.

При посвідченні зазначених договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) нотаріус роз'яснює сторонам необхідність їх державної реєстрації у відповідних органах, про що робиться відповідна відмітка в тексті посвідчувального напису. У разі якщо наймодавцем у дого­ворі є фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяль­ності, нотаріус зобов'язаний надіслати інформацію про посвід­чення такого договору податковому органу за основним місцем проживання платника податку — орендодавця за формою та в спосіб, установлені Кабінетом Міністрів України.

При посвідченні договору про найм або позичку будівель, інших споруд (їх частин), належних фізичним та юридичним осо­бам на праві власності, нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності, а нерухоме майно в населених пунктах, де органи БТІ не підключені до Реєстру прав власності, довідку-характеристику БТІ, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, — довідку відповідного органу місцевого самоврядування і (для огляду) пра-вовстановлювальний документ про належність наймодавцю (по­зикодавцю) майна, що здається в найм (позичку).

201

Нотаріат в Україні

При посвідченні договору найму (оренди) або позички транс­портного засобу нотаріус вимагає для огляду документ, що підтверджує право власності фізичної та юридичної особи на цей транспортний засіб.

При укладанні згаданих договорів наймодавець (орендода­вець, позикодавець) зобов'язаний повідомити наймача (орендато­ра, користувача) про всі права третіх осіб на майно, що передаєть­ся у найм (оренду, позичку). Про права третіх осіб на таке майно зазначається у тексті договору.

Договори піднайму або договір позички майна, які є предме­том уже укладеного договору позички, посвідчуються нотаріуса­ми за наявності згоди наймодавця (позикодавця) про передачу майна в піднайм (наступну позичку).

Строк дії договору піднайму (наступної позички) не може пе­ревищувати строку договору найму (позички).

У разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи — наймача (орендаря, користувача) за заявою наймодавця (орендо­давця, позикодавця) договір найму (оренди, позички) припиняє свою дію, про що нотаріус робить відповідний напис на всіх примірниках договору. Факт смерті наймача (орендаря, користу­вача) підтверджується свідоцтвом чи довідкою цивільного стану громадян про смерть, факт ліквідації юридичної особи підтверд­жується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Повідомлення нотаріуса про припинення дії договору найму (позички) видається наймодавцю (позикодавцю) для передачі йо­го реєструвальному органові.

§ 10. Посвідчення договорів найму (оренди) житла для проживання

Окремі особливості має договір найму (оренди) житла, за яким одна сторона — власник житла (наймодавець) передає або зо­бов'язується передати другій стороні (наймачу) житло для про­живання у ньому на певний строк за плату.

Сторонами у договорі найму є наймодавець і наймач, які мо­жуть бути як фізичними, так і юридичними особами. Проте юри­дична особа як наймач може використовувати приміщення лише для проживання в ньому фізичних осіб, у чому і полягає харак­терна ознака договору. Це житло не може використовуватись для здійснення підприємницької діяльності.

202

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Суттєвими умовами договору є предмет, ціна та строк.

Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, : кр-ема квартира або її частина, житловий будинок або його час­тина. Не можуть бути самостійним предметом договору найму ннтлового приміщення не придатні для проживання (підвали та :н. І, також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо), гкі здаються в найм тільки разом з житловим приміщенням.

У договорі обов'язково повинні бути зазначені його ціна та гтрок.

Так, ст. 820 ЦК передбачає, що максимальний розмір плати може бути встановлений законом, і в цьому випадку розмір пла-:::. встановлений договором, не може перевищувати його. Зако­нодавче регулювання плати за користування житлом встанов­люється лише при наймі державного та комунального житла.

Договір найму житла укладається на строк, встановлений до­говором, а за відсутності строку — договір вважається укладеним на п'ять років. ЦК України також визначає поняття короткостро­кового договору найму, строком менше ніж на 1 рік (п. 2 ст. 821).

Ст. 816-818 ЦК надають наймачу право проживати у помеш­канні разом з іншими особами, які можуть бути постійними чи тимчасовими мешканцями. У тексті договору обов'язково зазна­чаються особи, які проживатимуть разом із наймачем, оскільки зони також набувають прав та обов'язків щодо користування найманим житловим приміщенням.

Також наймач має право здавати житло у піднайм. За догово­ром піднайму, наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте ним приміщення у користування піднаймачу. При цьому піднаймач не набуває самостійного права користування житлом, його права тісно пов'язані з правами най­мача. Строк договору піднайму не може перевищувати строку до­говору найму. У разі дострокового припинення договору найму зін припиняється разом із договором піднайму. Розмір плати за користування житлом піднаймачем встановлюється в договорі піднайму.

При посвідченні, за бажанням сторін, договору найму (оренди) житла для проживання (квартири, її частини, житлового будин­ку, його частини), належних фізичним та юридичним особам на праві власності, нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності, а нерухоме майно в населених пунктах, де органи БТІ не підклю­чені до Реєстру прав власності, — довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не

203

Нотаріат в Україні

проведена, — довідку відповідного органу місцевого самовряду­вання і, для огляду, правовстановлювальний документ про на­лежність наймодавцю житла, що здається в найм (оренду). Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб, прізвища, ім'я, по батькові яких повинні бути зазначені в тексті договору.

Договори найму (піднайму) житлових приміщень, у тому числі заброньованих у встановленому порядку (ст. 73-75 Житло­вого кодексу УРСР), посвідчуються нотаріусом за наявності:

·письмової згоди наймодавця про здачу житла в піднайм;

·письмової згоди членів сім'ї наймача, що проживають ра­зом з ним, про здачу житлового приміщення.

При здаванні в піднайм житлового приміщення у квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, потрібна також згода цих наймачів та членів їхніх сімей, за винятком випадків здачі жит­лового приміщення в піднайм у зв'язку з тимчасовим виїздом цієї сім'ї (стаття 91 Житлового кодексу УРСР). При посвідченні дого­вору піднайму заброньованого житлового приміщення (стаття 75 Житлового кодексу УРСР) нотаріус, крім того, вимагає охоронне свідоцтво (броню).

Житло для проживання здається в найм (піднайм) на визначе­ний строк (у тому числі на період збереження цього приміщення за тимчасово відсутнім наймачем). При посвідченні договору най­му (оренди) без зазначення строку його дії нотаріус повинен роз'яснити сторонам, що такий договір вважається укладеним на п'ять років (стаття 821 Цивільного кодексу України).

Посвідчуючи договори про здачу в найм квартир у будинках житлово-будівельних кооперативів чи про здачу житла в піднайм (державний чи громадський житловий фонд), нотаріус, крім то­го, роз'яснює сторонам зміст статті 94 Житлового кодексу УРСР, про що зазначається в тексті договору найму (піднайму).

При посвідченні згаданих договорів нотаріус роз'яснює сторо­нам необхідність їх реєстрації у відповідних органах, про що ро­биться відмітка в тексті посвідчувального напису. У разі якщо най-модавцем у договорі є фізична особа, яка не є суб'єктом підпри­ємницької діяльності, нотаріус зобов'язаний надіслати інформацію про посвідчення такого договору податковому органу за основним місцем проживання платника податку — орендодавця за формою та в спосіб, установленими Кабінетом Міністрів України.

204

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів §11. Посвідчення договору застави (іпотеки)

Застава посідає одне з чільних місць у системі засобів забезпе­чення зобов'язань. Заставні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про заставу», а також іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу, виконання зо­бов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Зміст цих відносин полягає у тому, що в разі невиконання боржником (зас­таводавцем) забезпеченого заставою зобов'язання кредитор (зас-таводержатель) має право одержати компенсацію з вартості зас­тавленого майна переважно перед іншими кредиторами, якщо інше не передбачено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду. Вона має похідний характер по відношенню до основного зо­бов'язання. Застава може забезпечувати тільки дійсні вимоги, які не суперечать законодавству і за якими не минув строк позив­ної давності, а також вимоги, які можуть виникнути в майбутньо­му за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заста­вою таких вимог.

Згідно зі ст. 576 ЦК України, предметом застави, тобто тим, що заставляється, може бути майно, яке заставодавець має право відчужувати та на яке може бути звернено стягнення. Майном, яке стане власністю заставодавця після укладання договору зас­тави, можуть бути цінні папери та майнові права. Предметом зас­тави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності та занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. Предметом застави також не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також вимоги, застава яких заборонена законом, зокрема об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена зако­ном. Предметом застави не може бути майно громадян, на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами. Це мо­же бути житловий будинок з господарськими будівлями або його окремі частини — у осіб, основною діяльністю яких є господар­ство, якщо боржник та його сім'я постійно у ньому проживають, крім випадків, коли стягується позика, видана банком на

205

Нотаріат в Україні

будівництво будинку, а також речі, призначені для носіння, та предмети побутового вжитку, необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні. Згідно із ст. 5 Закону Ук­раїни «Про приватизаційні папери», не можуть використовува­тись як предмети застави приватизаційні папери для забезпечен­ня платежів або кредитів. Якщо майно знаходиться у загальній спільній власності, то воно може бути передано під заставу тіль­ки за згодою всіх співволодільців.

Застава майна охоплює його приналежності та невіддільні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором. Застава майна може включати віддільні плоди тільки у випадках, межах та порядку, передбачених законом чи договором, та здійснювати­ся шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносамен­ту, складського посвідчення, варанта тощо) кредиторові.

Майно може перебувати у спільній власності, а може бути у спільній частковій власності (частки, паї). Так, у першому випад­ку майно передається у заставу тільки за згодою всіх співвлас­ників, а в другому варіанті може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

Ризик випадкової загибелНіредмета застави несе власник зас­тавленого майна, якщо інше не передбачено законом чи догово­ром. Законом чи договором передбачається перебування застав­леного майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи. Заставодержатель зобов'язаний страхувати пере­дане в його володіння заставлене майно, якщо це передбачено за­коном чи договором.

Сторонами у заставних відносинах є заставодавець (боржник) та заставодержатель (кредитор). Заставодавцем та заставодержа-телем можуть бути фізичні, юридичні особи, а також держава. В ролі заставодавця виступає боржник, а також може виступати третя особа (майновий поручитель).

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій нале­жить майнове право, а також особа, якій названі особи передали річ або майнове право з правом їх застави.

Державне підприємство, за яким майно закріплена на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цьо­го майна, за винятком цілісного майнового комплексу підпри­ємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпорати-

206

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

зації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із зас­новником цього товариства у порядку, передбаченому для дер­жавних підприємств.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна дер­жавного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійсню­ється з дозволу відповідного органу приватизації.

Передача в іпотеку нерухомого майна, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідною державною чи комунальною юридичною особою на праві госпо­дарського відання, здійснюється після отримання у встановлено­му законодавством порядку згоди органу державної влади чи ор­гану місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідна державна чи комунальна юридична особа.

Договір застави можуть укладати фізичні, юридичні особи, а також держава. Він повинен укладатися у письмовій формі.

Але з цього загального правила є виключення. Так, застава не­рухомого майна, транспортних засобів та космічних об'єктів здійснюється із застосуванням нотаріального посвідчення дого­вору застави. Посвідчення відбувається у нотаріальних органах щодо нерухомого майна — за місцем знаходження, щодо транс­портних засобів та космічних об'єктів — за місцем реєстрації. Це не є вичерпним списком об'єктів, при заставі яких договір но­таріально посвідчується. Законодавство України може передба­чати й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Крім цього, нотаріально посвідченим повинен бути договір заста­ви, коли цього вимагає одна із сторін.

Недодержання форми договору застави тягне за собою визнан­ня такого договору недійсним. У цьому випадку кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Причому щодо угод, які потребують но­таріального посвідчення, то у випадку, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріально­го посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення не вимагається.

207

Нотаріат в Україні

Існує таке поняття, як момент виникнення права застави. Право застави — це той момент, з якого починає діяти договір про заставу. Це право виникає з моменту укладання договору заста­ви, а в разі коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо пред­мет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходи­тись у заставодержателя, право застави виникає в момент пере­дачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладання договору, — то з моменту його укладання. У разі коли предметом застави є рухоме майно, реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави.

Договір застави вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.

Істотні умови визначає Закон України «Про заставу» від 2 жовт­ня 1992 р. Згідно із ст. 12 цього Закону, в договорі застави повинно бути зазначено найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які умови, відносно яких за зая­вою однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

До того ж у певних випадках вимагається державна реєстра­ція застав. Згідно із п. 2 ст. 577 ЦК, державній реєстрації підля­гає застава нерухомого майна у випадках та у порядку, передба­чених законом. Ця стаття стосується також і реєстрації рухомого майна, яке заставляється. Застава рухомого майна може бути за­реєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна. Відомості, які за­несені до Державного реєстру, є відкритими для всіх юридичних та фізичних осіб.

Порядок введення Державного реєстру визначається Кабіне­том Міністрів України. Для реєстрації подається:

·заява заставодавцем чи заставодержателем, в якій містить­ся така інформація:

·найменування (прізвище, ім'я, по батькові), адреса та но­мер, що ідентифікує заставодержателя та заставодавця;

·загальний опис предмета застави, який визначається сторо­нами;

·підпис заявника.

З вищесказаного можна виділити дві проблеми:

208

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

110. так, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про заставу» не зобов'язує, а лише надає право зареєструвати заставу рухомого майна, а оскіль­ки послуги платні, то бажання, звичайно, у багатьох відпадає;

111. інформація, яка міститься у заяві, є неповною, тому що не включає підставу виникнення застави. А як сказано в ч. 4 ст. 15, лержателю Державного реєстру забороняється вимагати подання додаткової інформації, що не зазначена у ч. 1 ст. 15 Закону, а та­кож вимагати нотаріального посвідчення такої заяви і перевіря­ти її точність. Заяву, як сказано в законі, можуть подавати заста-водержатель або заставодавець. Заставодержатель, виходячи з цього врегулювання, має можливість зловживання щодо заставо­давця. Так, заставодавець може виявити через певний час своє майно заставленим, не знаючи цього. Тому виникає потреба більш детально врегулювати ці відносини з урахуванням наведе­них питань.

Відповідно до Закону України «Про заставу», заставодержа­тель зареєстрованої у Державному реєстрі застави отримує пере­важне право на задоволення своїх вимог у порівнянні з заставо-держателями не зареєстрованих застав та застав, зареєстрованих пізніше.

Діюче законодавство передбачає такі види застави: іпотека, застава товарів в обороті або у переробці, заклад, застава майно­вих прав, застава цінних паперів. Всі ці види втілюють в собі як загальні риси застави, так і мають свої особливості щодо предмета застави, форми та змісту договору, прав та обов'язків сторін тощо.

Іпотека — це вид забезпечення виконання зобов'язання неру­хомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпоте-кодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невико­нання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встанов­леному Законом України «Про іпотеку» (ст. 1 Закону).

Іпотека є одним з найбільш ефективних способів забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором, оскільки надійно захищає права останнього та встановлює високий пріоритет для вимог іпотекодержателя.

Одночасно з визначенням предмета іпотеки законодавець пок­ладає на нотаріуса обов'язок у дотриманні форми та визначенні певних положень іпотечного договору, який відтепер повинен включати в себе певні чітко визначені законом істотні умови, без яких він вважається неукладеним.

209

Нотаріат в Україні

Такими умовами є:

1. Для іпотекодавця та іпотекодержателя — юридичних осіб відомості про:

·для резидентів — найменування, місцезнаходження та іден­тифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;

·для нерезидентів — найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу.

Як відомо, найменування підприємства існує в повній та ско­роченій формах. При нотаріальному посвідченні іпотечних дого­ворів нотаріусу слід застосовувати повну назву юридичної особи для полегшення її подальшої ідентифікації при реалізації догово­ру іпотеки.

Місцезнаходженням підприємства є його юридична адреса, яка і повинна зазначатися в тексті договору. У випадку порушен­ня підприємством (боржником) умов договору, який забезпечено іпотекою, в іпотекодержателя виникає проблема, на яку адресу надсилати боржнику претензію про порушення умов договору. Для уникнення проблеми можливо зазначення в тексті іпотечно­го договору поряд із юридичною — фактичної адреси розташу­вання юридичної особи, оскільки не поодинокі випадки, коли в якості юридичної адреси підприємства використовується домаш­ня адреса одного з його засновників — фізичної особи.

^2. Для іпотекодавця та іпотекодержателя — фізичних осіб відомості про:

·для громадян України — прізвище, ім'я, по батькові, адре­су постійного місця проживання та індивідуальний іден­тифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — плат­ників податків та інших обов'язкових платежів;

·для іноземців, осіб без громадянства — прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), громадянство, адресу постійного місця проживання за межами України.

Адресою постійного проживання громадян України є адреса, яка зазначена в її паспорті і за якою особа зареєстрована. Пробле­му, пов'язану з відсутністю фізичної особи за місцем постійного проживання, можливо вирішити шляхом зазначення в договорі фактичного місця проживання фізичної особи.

3. Зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок йо­го виконання.

Як правило, змістом зобов'язання є те, що саме забезпечує іпо­течний договір. Це може бути будь-яке зобов'язання, передбаче-

210

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

не чинним цивільним законодавством, таке як повернення гро­шей, здійснення або утримання від здійснення певних дій тощо.

4. Опис предмета договору іпотеки, достатній для його іден­тифікації, та (або) його реєстраційні дані, а також будь-які інші умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досяг­нуто згоди (спосіб реалізації заставленого майна, проведення ау­диторської перевірки, страхування предмета застави, накладан­ня заборони відчуження тощо).

Під описом предмета іпотеки слід вважати зазначення в тексті договору його характерних рис та відомостей про нього, за якими можлива його ідентифікація. Ними можуть бути: адреса розта­шування, поверх, кількірть кімнат, загальна та житлова площа тощо.

Слід відзначити, що з розвитком іпотечного законодавства відбуваються зміни і з нотаріальним порядком оформлення іпо­течних правовідносин, адже нотаріальний процес невід'ємно пов'язаний з укладанням іпотечних договорів.

З прийняттям нової Інструкції про порядок вчинення но­таріальних дій нотаріусами України визначено порядок но­таріального посвідчення іпотечних договорів.

Так, договори іпотеки нерухомого майна (житлового будинку, садиби, квартири, садового будинку, гаража, інших будівель та споруд, підприємства чи його структурного підрозділу, земельної ділянки, багаторічних насаджень тощо) підлягають обов'язково­му нотаріальному посвідченню. Новою нормою Інструкції є те, що правовий режим нерухомого майна поширюється також на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти. При цьому посвідчення вказаних договорів іпо­теки провадиться виключно за місцезнаходженням цього нерухо­мого майна.

Договори іпотеки посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдино­го реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та пе­ревірки відсутності податкової застави та інших застав за даними Державного реєстру застав рухомого майна. З метою реалізації переважного права іпотекодержателя у задоволенні вимог за ра­хунок предмета іпотеки перед іншими іпотекодержателями Пос­тановою «Про затвердження тимчасового порядку державної реєстрації іпотек», від 31 березня 2004 року № 410, на нотаріусів покладається обов'язок додаткової перевірки відомостей про об­тяження і зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою,

211

Нотаріат в Україні

відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулюван­ня, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної.

Вказана перевірка повинна здійснюватись за даними Держав­ного реєстру іпотек, держателем якого є Міністерство юстиції Ук­раїни. Слід відзначити, що при укладанні іпотечного договору но­таріус одночасно накладає заборону на відчуження предмета іпо­теки і вносить відомості про це до Державного реєстру заборон відчужень нерухомого майна

Посвідчення договору іпотеки майна або майнових прав, що перебувають у податковій заставі, не допускається.

При посвідченні іпотечних договорів нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, — довідку відповідного органу місцевого самоврядування, в якій викладена характеристика вказаних об'єктів договору іпотеки.

При посвідченні договору іпотеки нотаріус роз'яснює сторо­нам порядок державної реєстрації іпотеки та порядок задоволен­ня забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, про що зазначається в тексті договору. Сторони іпотечного дого­вору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом відповідного застереження у тексті іпо­течного договору або шляхом укладання окремого договору між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог шо­текодержателя, який підлягає нотаріальному освідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким та­кож уважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпо­теки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може перед­бачати:

·передачу інотекодержателю права власності на предмет іпо­теки рахунок виконання основного зобов'язання;

·право іпотекодержателя організувати продаж предмета іпо­теки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який пе­редбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

212

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

У разі переходу до іпотекодержателя права власності на пере­дане в іпотеку нерухоме майно нотаріус роз'яснює сторонам, що права і вимоги інших осіб на це нерухоме майно, зареєстровані у встановленому законом порядку, залишаються дійсними. Для посвідчення такого договору іпотекодавцем нотаріусу подається правовстановлювальний документ на нерухоме майно, право власності на яке переходить до іпотекодержателя в рахунок вико­нання основного зобов'язання, який долучається до примірника договору, що залишається в справах державної нотаріальної кон­тори (приватного нотаріуса).

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість. Іпотекодавцем за таким іпотечним до­говором може бути забудовник — особа, яка організовує споруд­ження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця неру­хомість після завершення будівництва. При посвідченні таких договорів нотаріус роз'яснює іпотекодержателю його обов'язок після закінчення будівництва зареєструвати в установленому за­коном порядку обтяження прав власника на збудовану неру­хомість. У разі зміни в процесі будівництва характеристик неру­хомості, яка є предметом іпотеки (зміна площі нерухомості, зміна планування приміщень тощо), а також у разі закінчення будівництва й одержання іпотекодавцем свідоцтва про право власності на предмет іпотеки, до закінчення терміну дії іпотечно­го договору, за договором сторін вносяться відповідні зміни до іпотечного договору. Указаний договір є підставою для пере­реєстрації заборони відчуження.

Окремим видом є застава товарів в обороті або у переробці. Цей вид застави має свої ознаки:

112. предмет застави залишається у заставодавця;

113. заставодавець має право змінювати склад і натуральну фор­му предмета застави;

114. предметом застави є не індивідуально визначена річ, а річ, визначена родовими ознаками;

115. визначається загальна вартість та місцезнаходження пред­мета застави;

116. при заставі товарів в обороті або у переробці реалізовані зас­таводавцем товари перестають бути предметом застави з моменту їх вручення набувачу або транспортній організації для відновлен-

213

Нотаріат в Україні

ня набувачу, або передачі на пошту для пересилки набувачу, а на­буті заставодавцем товари, передбачені в договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них права власності.

Дуже важливу роль грає місцезнаходження, бо майно, яке на­лежить заставодавцеві, але знаходиться в іншому місці, ніж заз­начено в договорі, не може бути предметом застави. А якщо майно знаходиться в зазначеному договором місці, яке відповідає родо­вим ознакам, та в рамках певної вартості, тоді воно стає предме­том застави. Якщо ж не буде точно визначено місцезнаходження предмета застави, то від цього опиняється у невигідному стано­вищі заставодавець, оскільки все майно заставодавця, яке підпа­датиме під родові ознаки та загальну вартість (незалежно від місця знаходження), буде предметом застави.

Предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

Договір застави товарів в обороті або у переробці повинен виз­начати вид товару, інші його родові ознаки, а також види товарів, якими може бути замінено предмет застави.

Слід відзначити, що в договорі дуже важливим є зазначення точних кількісних та якісних характеристик предмета застави. Також потрібно визначити, яким майном може бути замінений предмет застави. Невизначення цього шкодить інтересам заста-водержателя, адже замість бажаного майна він може отримати інше. В договорі потрібно також зазначити загальну вартість предмета застави.

Заставодавець має право володіти, користуватись та розпоряд­жатись предметом застави.

Під закладом слід розуміти заставу рухомого майна, за якої майно, що складає предмет застави, передається у володіння зас-таводержателя або за його наказом. Якщо при іпотеці або при зас­таві товарів в обороті або переробці предмет застави залишається у заставодавця, то заклад є таким видом застави, за якого він пе­реходить у володіння заставо держателя. Майно, яке може бути предметом закладу, обмежується рухомим.

Особливістю закладу є те, що заставо держатель (крім того, що він володіє закладеним майном) має право користуватися пред­метом закладу, якщо це прямо передбачено договором. Якщо при користуванні були набуті доходи, то вони спрямовуються на покриття витрат на утримання предмета закладу, а також зара­ховуються в рахунок погашення процентів по боргу, забезпечено-

214

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

уі. __

ігу закладові зобов'язань чи самого боргу. Але якщо заставодер-ізатель зберігає або використовує предмет закладу неналежним чином, зас|гаводавець має право в будь-який час вимагати припи­нення застави та (або) достроково виконати забезпечене законом зобов'язання.

Якщо виникає загроза загибелі, пошкодження чи зменшення зартості предмета закладу не з вини заставодержателя, він має право вимагати зміни предмета закладу, а при відмові заставо­держателя виконати цю вимогу — звернути стягнення на пред­мет закладу.

За втрату або нестачу предмета закладу заставодержатель несе відповідальність у розмірі вартості втраченого майна, а за пош­кодження — в розмірі суми, на яку знизилась вартість заставле­ного майна.

Застава цінних паперів регулюється ст. 53 Закону України «Про заставу», в якій зазначається, що якщо законом чи догово­ром не передбачено інше, застава векселя чи іншого цінного папе­ру, який може бути переданий шляхом вчинення передавального запису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вру­чення заставодержателю індосованого цінного паперу.

Застава цінного паперу, який не передається шляхом індоса­менту, здійснюється за угоди заставодержателя і особи, на ім'я якої було видано цінний папір.

За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути пере­дані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку.

Якщо законом чи договором не передбачено інше, купонні листи на виплату процентів, дивідендів та інші доходи від зазна­ченого в цінному папері права є предметом договору застави тіль­ки у випадках, якщо вони передані кредитору заставного зо­бов'язання.

Застава цінних паперів на пред'явника підкоряється прави­лам, які стосуються застави товарів в обороті або переробці.

Особливість цінних паперів як предмета застави полягає в тому, що, з одного боку, особа має право власності на цінні папери, а з іншого, — на права, що випливають з цінних паперів. Тому влас­ник паперу може передавати в заставу як сам цінний папір, так і майнові права, що випливають з нього (право на одержання дивідендів за акціями, що належать заставодавцю тощо). Однією з характерних рис цінного паперу є можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

215

Нотаріат в Україні

Застава майнових прав є одним з видів застави, передбачених Розділом V Закону України «Про заставу». Особливістю цього ви­ду застави є те, що він не містить речово-правового аспекту пра­вової природи застави, оскільки майнові права не є матеріальни­ми за своєю суттю. Застава майнових прав є подібною цесії, тобто уступці вимоги: ніби заставодавець (квазіцедент) уступає право вимоги заставодателю (квазіцесіонарію).

Заставодавець може укласти договір застави як належних йо­му на момент укладання договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є предметом, так і тих, що можуть виникнути в май­бутньому. Треба сказати про те, що не можуть бути заставлені права вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимо­ги, застава яких забороняється законом.

Якщо право вимоги є дійсним протягом певного строку, то та­ке право може бути предметом застави протягом усього строку.

Якщо права вимоги не мають грошової оцінки, то вартість предмета застави визначається угодою сторін.

Договори про заставу майна, що підлягає реєстрації, освідчують­ся нотаріусом за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що заставляється, (та у передбачених за­конодавством випадках) державної реєстрації прав на це майно.

Договори про заставу нерухомого та рухомого майна (майно­вих прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та перевірки відсутності податкової застави та інших застав за даними держав­ного реєстру застав рухомого майна.

Якщо договір про заставу майна укладається у зв'язку з укла­данням іншого договору щодо цього майна і в нотаріуса є зазна­чені вище документи, другий раз ці документи не подаються.

Визначивши справжні наміри сторін і те, що угода відповідає чинному законодавству в усіх своїх положеннях, установивши осо­бу громадян, їхню дієздатність і правоздатність юридичних осіб — учасників угоди, оглянувши всі витребувані документи на майно, якщо воно є предметом угоди, нотаріуоскладає проект угоди. Текст угоди викладається не менше ніж у двох примірниках. Примірни­ки, що видаються сторонам, викладаються на бланках суворої звітності. Один примірник залишається у справах нотаріуса.

Посвідчення угоди полягає у вчиненні на угоді посвідчуваль-ного напису. Всі форми посвідчувальних написів викладені у Формах реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних

216

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочишв

:2:лоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних до­кументах, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5.

За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути пере­дані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку.

Договір про наступну заставу вже заставленого майна може бути посвідчений за згодою попередніх заставодержателів, якщо інше не передбачено законом і попереднім договором застави. Наступна іпотека, предметом якої є декілька об'єктів, що нале­жать різним особам і є предметом попередньої іпотеки, опус­кається за згодою власників усіх об'єктів нерухомого майна, пе­реданих в спільну іпотеку.

У разі наявності заставної правочин про відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням не посвідчуєть-ся. У такому випадку відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням здійснюється шляхом виконання на заставній індосантом (особою, якій належить заставна) переда­вального напису (індосаменту) на користь іншої особи (індосанта) та передачі оригіналу заставної у порядку, встановленому Зако­ном України «Про іпотеку».

§ 12. Посвідчення установчих договорів господарських товариств

Відповідно до статті 87 Цивільного кодексу України, для ство­рення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють ус­тановчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановле­ний інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасни­ками статут або засновницький договір між учасниками.

Порядок державної реєстрації суб'єктів господарської діяль­ності містить перелік вимог, серед яких слід назвати нижчезазна-чені. Особливість цієї нотаріальної дії полягає в тому, що посвідчення установчих документів здійснюється разом з засвідченням справжності підписів засновників (учасників) това­риства тощо.

1 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підпри­ємців». Вказаним законом регулюються відносини, які виника-

217

Нотаріат в Україні

ють у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізич­них осіб — підприємців, встановлюються вимоги до оформлення документів, що подаються для здійснення такої реєстрації.

Згідно з Законом, установчі документи юридичної особи, а та­кож зміни до них викладаються письмово, прошиваються, про­нумеровуються та підписуються засновниками (учасниками). Справжність підписів засновників (учасників) на установчих до­кументах повинна бути засвідчена нотаріально.

Порядок засвідчення нотаріусами справжності підпису на до­кументах встановлений розділом 28 Інструкції про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України. Усі документи, справжність підписів на яких засвідчується нотаріально, по­винні бути підписані у присутності нотаріуса. Якщо правочин, заява чи інший документ підписаний за відсутності нотаріуса, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підпи­саний ним.

Установчі документи, безспірно, є договорами, а тому оформ­лення їх вимагає дотримання усіх правил посвідчення договорів.

§ 13. Посвідчення договорів ренти

Згідно із статтею 731 Цивільного кодексу України, за догово­ром ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цьо­го зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту в формі певної грошової суми або в іншій формі. Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроко­во (безстрокова рента) або протягом певного строку. Договір рен­ти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

При цьому якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передачі майна застосовуються загальні по­ложення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоп­латно, — положення про договір дарування. У цьому разі прави­ла статті 362 ЦК України не застосовуються.

При посвідченні договору ренти нотаріус дотримується основ­них правил посвідчення правочинів. Так, першим кроком буде встановлення нотаріусом відповідності між волевиявленням сторін і змістом правочину, а також дотримання сторонами при

218

Глава 7, Загальні правила посвідчення правочишв

"-: ладанні правочину вимог законності. Тобто нотаріус встанов­лює, яких наслідків бажають досягти сторони при вчиненні пра­вочину, чи не помилилися вони в суті правочину, наприклад, чи не бажають сторони насправді укласти договір довічного утри­мання (догляду), чи не має місце обман.

Сторонами у договорі ренти можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи. Нотаріус повинен встановити особу громадян, пе­ревірити їхню дієздатність; перевірити правоздатність юридич­них осіб, повноважень представників, а також ознайомитись з до­кументами, що встановлюють право власності на це майно, якщо це є обов'язковим.

Нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам умови договору, а також права, обов'язки та відповідальність, що випливають з нь­ого, зокрема за ст. 731-743 ЦК.

Текст договору ренти обов'язково повинен містити: наймену­вання сторін за договором; предмет договору; умови, на яких майно передається під виплату ренти; форму та розмір ренти; строки виплати ренти; відповідальність платника за прострочен­ня ренти; право платника безстрокової ренти на відмову від дого­вору ренти; право одержувача безстрокової ренти на розірвання договору ренти; ризик випадкового знищення або пошкодження майна, що передається під виплату ренти.

Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за письмовою згодою одержувача ренти.

У цьому випадку в тексті договору відчуження майна, яке пе­редане під виплату ренти, крім істотних умов договору відчужен­ня, обов'язково зазначається про перехід обов'язків платника рен­ти до нового набувача, а також інші істотні умови договору ренти.

Договори ренти посвідчуються нотаріусами з дотриманням за­гальних правил посвідчення договорів відчуження, а договір про передачу нерухомого майна підлягає державній реєстрації.

§ 14. Посвідчення договору довічного утримання (догляду) та договорів про надання утримання

Основною метою договору довічного утримання є можливість особи, яка за віком, станом здоров'я або з інших причин потребує постійного піклування або додаткового матеріального забезпе­чення, що не можна отримати від держави, за рахунок власного майна. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність жит-

219

Нотаріат в Україні

ловий будинок, квартиру або їх частку, інше нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується за­безпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно.

Деякі вчені навіть намагаються віднести цей договір до дого­ворів з надання послуг, а не з відчуження майна, оскільки більш важливим у цьому випадку є саме догляд, піклування, опікуван­ня, тобто певні послуги, що надаються однією особою іншій, а не матеріальні виплати. Саме тому майже немає вимог щодо ма­теріальної забезпеченості набувача. Найчастіше особа, що укла­дає договір довічного утримання, з різних причин зацікавлена у певному догляді. Такий догляд не можна виразити в певному гро­шовому еквіваленті, а тому особи, які бажають укласти цей до­говір, мають досягти домовленості щодо обсягу послуг, що нада­ватимуться відчужувачу.

Відповідно до ст. 745 ЦК України, договір довічного утриман­ня належить до числа договорів, для яких встановлено обов'язко­ву письмову форму та які підлягають нотаріальному посвідченню.

Посвідчення договорів довічного утримання належить до вик­лючної компетенції державних нотаріусів і здійснюється ними з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчу­ження. Зокрема, договір довічного утримання, за яким набува­чеві передається у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що нале­жить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути посвідчений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення по­рядку користування цим майном між співвласниками.

Нотаріус повинен роз'яснити сторонам зміст посвідчуваної угоди, права і обов'язки сторін за чинним цивільним законодав­ством, зокрема положення статей 744—758 ЦК України, а також встановити, чи відповідають дані умови дійсним намірам сторін.

Укладання договору довічного утримання має свої особли­вості. Так, при посвідченні таких договорів не застосовуються по­ложення статті 362 ЦК України щодо повідомлення інших учас­ників спільної часткової власності про відчуження своєї частки.

На відміну від раніше діючого цивільного законодавства відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бу­ти фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Набува­чем майна за договором довічного утримання (догляду) може бу­ти повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками

1 220

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

майна, переданого їм за договором довічного утримання, на праві спільної сумісної власності. їхній обов'язок перед відчужувачем є солідарним.

Договір довічного утриманні також може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

Слід відзначити, що набувач стає власником майна після смерті відчужувача, а якщо це майно підлягає обов'язковій дер­жавній реєстрації, — то після такої реєстрації. До смерті відчужу­вача набувач не має право продавати, дарувати, міняти таке май­но, укладати щодо нього договір застави, передавати у власність іншій особі на підставі іншого правочину. На майно, передане на­бувачу, не може бути звернено стягнення протягом життя відчу­жувача. Втрата або знищення майна не є підставою для припинен­ня чи зменшення обсягу обов'язків набувача перед відчужувачем.

У тексті договору довічного утримання (догляду) обов'язково зазначається, що набувач майна зобов'язаний надавати відчужу-вачеві довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догля­ду (опікування) з їх конкретизуванням або без такого, та визна­чається грошова оцінка матеріального забезпечення, яка вста­новлюється за згодою сторін. Якщо такої згоди не було досягну­то, договір не може бути посвідчено. У випадку якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені в договорі, спір має вирішуватись на засадах справедливості та розумності.

Набувач повинен в разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утри­мання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

Набувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду). В такому разі в тексті договору зазначається конкретно визначена частина помешкання, в якій відчужувач або третя особа мають право проживати.

При посвідченні договору довічного утримання (догляду) нак­ладається заборона відчуження майна в установленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору.

Договір може бути змінений, а саме:

·з появою необхідності зміни обсягу чи виду послуг, що на­даються набувачем з істотних підстав (при погіршенні стану здо­ров'я відчужувача тощо);

·у разі неможливості подальшого виконання фізичною осо­бою своїх обов'язків за договором з підстав, що мають істотне зна-

221

Нотаріат в Україні

чення, набувач може передати їх іншій особі за згодою відчужу-вача. Відмова відчужувача від передання обов'язків набувача іншій особі може бути оскаржена до суду (ст. 752 ЦК);

— набувач та відчужувач можуть домовитись про заміну речі,
яка є предметом договору на іншу річ, причому обсяг обов'язків
за домовленістю сторін може бути змінений або залишений
незмінним (ст. 753 ЦК).

Розірвання договору довічного утримання можливе:

·на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі з невиконання чи неналежного вико­нання набувачем своїх обов'язків незалежно від його вини;

·на вимогу набувача, у зв'язку з неможливістю подальшого виконання своїх обов'язків з підстав, що мають істотне значення (наприклад, неможливість надавати відчужувачу і далі передба­чений договором догляд чи матеріальне утримання);

·за згодою сторін.

Зміна або розірвання договору довічного утримання оформ­ляється шляхом складання окремого договору, який додається до примірника основного договору, що міститься в справах но­таріуса. Такий договір підписується сторонами і посвідчується нотаріусом.* На всіх примірниках основного договору робиться відмітка про його зміну або розірвання, в якій зазначаються но­мер за реєстром та дата посвідчення договору про зміну або розірвання. Відмітка підписується нотаріусом і скріплюється йо­го печаткою. Про зміну або розірвання договору робиться запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, де зареєстровано основ­ний договір.

На підставі договору про розірвання договору довічного утри­мання (догляду) або внесення до нього-змін щодо заміни речі, яка була передана за договором, на іншу річ, переходу прав та обов'язків за цим договором до спадкоємців (правонаступників) набувача майна, нотаріус вносить відповідні зміни до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Договір довічного утримання припиняється зі смертю відчу­жувача.

Щодо анулювання договору, на практиці можуть виникати два такі випадки. По-перше, в разі смерті фізичної особи — набу­вача за договором довічного утримання (догляду) обов'язки набу­вача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передано відчужувачем.

222

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

При відсутності у набувача спадкоємців або при відмові їх від договору довічного утримання (догляду) нотаріус за письмовою заявою відчужувача припиняє дію цього договору, про що на всіх його примірниках робить відповідний напис посиланням на стат­тю 757 ЦК України. Факт смерті набувача підтверджується свідоцтвом державного органу реєстрації актів цивільного стану про смерть.

При цьому відчужувачу повертається приєднаний до примір­ника договору довічного утримання (догляду) первинний право-встановлювальний документ на майно або його дублікат, який міститься у справах нотаріуса. Разом з листом нотаріуса про при­пинення дії договору довічного утримання (догляду) цей правовс-тановлювальний документ (або його дублікат) подається відпо­відному реєструвальному органу для перереєстрації. Відчужувач набуває право власності на майно, що було предметом договору.

По-друге, уразі ліквідації юридичної особи набувача обов'яз­ки за договором довічного утримання переходять до правонаступ­ників такої юридичної особи, яким це майно відійшло. Якщо пра­вонаступники відсутні або відмовились від договору, нотаріус на підставі витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та ор­ганізацій України та письмової заяви відчужувача припиняє дію договору довічного тримання (догляду) та повертає відчужувачу первинний правовстановлювальний документ.

На всіх примірниках договору нотаріус робить відповідний на­пис про припинення дії договору з посиланням на статтю 758 Ци­вільного кодексу України.

Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначаються умови, розмір та строки вип­лати аліментів. Такий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

При посвідченні договорів про надання утримання нотаріус повинен додержуватись правил статей 75-78, 82 Сімейного ко­дексу України, в яких зазначається, що подружжя, а також осо­би, шлюб між якими було розірвано, вправі укласти договір про припинення утримання взамін набуття права власності на жит­ловий будинок, квартиру, інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

У разі розірвання договору про утримання у зв'язку з одер­жанням одноразової грошової виплати обумовлена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса до посвідчення договору.

223

Нотаріат в Україні

§15. Договір управління майном

Договір управління майном не передбачає виникнення права власності в управителя. Управитель має право лише здійснювати повноваження власника, які передає установник управління. Власнику (установнику управління) залишається лише право власності без повноважень.

Договір управління майном належить до реальних договорів, оскільки він вважається укладеним з моменту передачі майна уп­равителю. Цей договір є оплатним. У ньому мають бути зазначені розмір і форма плати управителя (ст. 1035 ЦК України). У дого­ворі завжди повинен бути визначений строк управління, тому цей договір є строковим (ст. 1036 ЦК України). Договір уп­равління майном може бути як на користь його учасників, так і на користь третьої особи (вигодонабувача).

Договір управління майном має деякі спільні риси з договором доручення, проте, на відміну від нього, договір управління майном передбачає здійснення будь-яких дій управителем від власного імені. Разом з цим управитель зобов'язаний сповістити всіх третіх осіб про те, що він не є власником, а діє на підставі договору.

Сторонами договору управління майном є установник уп­равління — кредитор і управитель (боржник), а у випадках, пе­редбачених договором, — третя особа — вигодонабувач. Установ­ником управління завжди є власник майна. Ним не можуть бути фізичні особи, які не мають повної цивільної дієздатності (ма­лолітні особи віком до 14 років; неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, за винятком емансипації неповнолітніх осіб).

Управління може встановлюватися щодо будь-якої форми власності — державної, комунальної, приватної (фізичних та юридичних осіб).

Первісний установник управління — власник переданого май­на може бути у певних випадках замінений іншою особою. Нап­риклад, у разі смерті установника і спадкування його майна спад­коємцями за законом або за заповітом. Але існує важлива норма, згідно з якою перехід права власності на майно, що є предметом договору управління від установника управління до іншої особи, не має наслідком припинення договору управління майном, за винятком коли право власності на майно переходить через звер­нення на нього стягнення (п. 6 ст. 1032 ЦК України)8.

8 Цивільне право України. Підручник / За заг. ред. Я.М. Шевченка. — К.: Ін юре, 2003, — Т. 2, — С. 1.75.

224

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Управління майном є одним із видів підприємницької діяль­ності, спрямованим на отримання прибутку. У зв'язку з цим уп­равителем може бути як фізична, так і юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ст. 1033 ЦК України).

Управитель має особисто виконувати покладені на нього обов'язки з управління майном. Але у випадках, визначених за­коном, йому дозволено передати свої повноваження іншій особі — заміснику (ст. 1041 ЦК України). Замісник вчиняє від імені уп­равителя дії, необхідні для управління майном.

Установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління. Вигодонабувачем може бути будь-яка особа, крім управителя майном.

Предметом договору управління майном можуть бути підпри­ємства як єдині майнові комплекси, нерухомі речі, цінні папери, майнові права та інше майно. Самостійним предметом уп­равління майном не можуть бути грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом (ст. 1030 ЦК України).

Однією з основних вимог щодо предмета управління майном є необхідність його відокремлення від іншого майна установника уп­равління і від майна управителя. З цією метою майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі і щодо нього має вестися окремий облік (ст. 1030 ЦК України)9.

У ЦК України детально зазначені істотні умови договору уп­равління майном, тобто такі умови, щодо яких сторони обов'язко­во мають досягнути згоди. Істотними умовами цього договору є:

·перелік майна, що передається в управління;

·розмір і форма плати за управління майном. Важливим є також і строк договору, але законодавець не

відносить його до істотних умов. Строк управління повинен вста­новлюватись у договорі управління. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років (ст. 1036 ЦК України).

Договори управління нерухомим майном підлягають но­таріальному посвідченню і посвідчуються нотаріусами за місце­знаходженням нерухомого майна.

Установником управління може бути лише власник майна, яке передається в управління.

9 Цивільне право України. Підручник / За заг. ред. Я.М. Шевченка. — К.: Ін Юре, 2003.— Т. 2. —С. 176.

225

Нотаріат в Україні

У разі якщо власником майна, яке передається в управління, є фізична особа, місцеперебування якої невідоме, або особа, виз­нана безвісно відсутньою, установником управління є орган опіки та піклування за останнім відомим постійним місцем про­живання такої особи. У цьому разі для посвідчення договору но­таріусу подається рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або документ, який дає змогу стверджувати, що місцеперебування особи невідоме, рішення відповідного органу виконавчої влади про встановлення правління майном, яке нале­жить таким особам із зазначенням усіх істотних умов, які не­обхідно включити до договору, довіреність про повноваження представника органу виконавчої влади або органу опіки та піклу­вання на підписання договору управління майном.

Управителем майна за договором управління може бути суб'єкт підприємницької діяльності. На підтвердження цього но­таріусу подається відповідне свідоцтво та (або) витяг з Державно­го реєстру фізичних осіб — для фізичних осіб, витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України — для юридичних осіб. Дані про документи, що підтверджують статус осіб як суб'єктів підприємницької діяльності, указуються но­таріусом у тексті договору. Засвідчені в установленому порядку фотокопії цих документів долучаються до примірника договору, що залишається у правах нотаріуса.

Не можуть бути управителями майна за договором управління вигодонабувач (особа, яка має право за умовами договору набува­ти вигоди від майна, переданого в управління), органи державної влади, органи влади АРК або органи місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом.

Припинення дії договору управління майном за бажанням сторін здійснюється на підставі укладеного між ними відповідно­го договору. У цьому випадку сторонами договору нотаріусу по­вертається примірник договору управління майном, який до­лучається до примірника договору, що зберігається у справах нотаріуса.

У разі відмови однієї із сторін від договору управління майном (відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором, відмови управителя або установника управління від договору уп­равління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійсню­вати правління майном) до припинення його дії нотаріусу пода­ються докази про повідомлення іншої сторони договору про намір припинити дію договору. У такому випадку дія договору припи-

226

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

еяється після спливу трьох місяців з дня одержання другою сто­роною відповідного повідомлення. Повідомлення другої сторони :фо відмову від договору може бути вчинено шляхом передачі за-лзи за правилами пункту 275 цієї Інструкції.

Якщо від договору управління майном відмовляється установ­ник управління з іншої причини, ніж неможливість управителем здійснювати управління майном, припинення дії договору відбу­вається лише за письмовою згодою управителя за умови виплати йому плати, передбаченої договором.

Одержавши повідомлення однієї із сторін або рішення суду про закінчення строку дії договору, про загибель майна, переда­ного в управління, про смерть фізичної особи — вигодонабувача або ліквідацію юридичної особи — вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором (у разі якщо особа вигодонабувача збігається з особою установника управління (власника майна)), визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмежен­ня його цивільної дієздатності або смерті, визнання установника управління банкрутом, нотаріус на підставі відповідних доку­ментів припиняє договір управління майном, про що робить відповідні відмітки на всіх примірниках договору та відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

§ 16. Представництво і довіреність

Протягом останніх десяти років в Україні активно формував­ся принципово новий інститут права власності, в якому цент­ральне місце посів Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року, який закріпив право кожного володіти, користувати­ся і розпоряджатися своєю власністю та результатами своєї інте­лектуальної, творчої діяльності. Проте існують певні обставини, через які особа, не може здійснювати певні дії — в силу закону або через фізичні вади. Тоді задля реалізації свого права потрібна особа, яка б представляла її. Отже, потреба у представництві ви­никає тоді, коли особа яку представляють в силу закону (наприк­лад, відсутність дієздатності) або через конкретні життєві обста­вини (наприклад, тривала відсутність за місцем проживання, тяжка хвороба, відрядження, зайнятість), не може особисто здійснювати свої права і обов'язки. Крім цього, до послуг предс­тавників звертаються для того, щоб використати спеціальні знан­ня і досвід, заощадити час і кошти тощо.

227

Нотаріат в Україні

Під представництвом в цивільному праві розуміється пра-вовідношення, в силу якого правочини вчиняються однією осо­бою (представником) від імені іншої особи, яку представляють. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту орга­ну юридичної особи та з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Згідно із ст. 244 ЦК України, довіреність — це письмовий до­кумент, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить учинити повіреному.

Посвідчення довіреностей — одна з найбільш поширених но­таріальних дій. Довіреності посвідчуються державними та при­ватними нотаріусами та посадовими особами, вказаними у ст. 37 та 40 Закону «Про нотаріат» на всій території України.

До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:

·довіреності військовослужбовців та інших осіб, які знахо­дяться на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їхніми заступ­никами з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

·довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних зак­ладів, де немає державних нотаріальних контор та інших ор­ганів, що вчиняють нотаріальні дії, — також довіреності робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей війсь­ковослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, об'єднань, установ і закладів;

·довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі (слідчому ізоляторі), посвідчені начальниками місць позбавлен­ня волі.

Нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізич­ної або юридичної особи, на ім'я однієї або кількох осіб з чітко визначеними повноваженнями, які належить вчинити представ­нику. Взагалі слід відзначити, що, згідно з п. 4 ст. 209 ЦК, за ба­жанням фізичної чи юридичної особи, яка звертається до но­таріуса, будь-яка довіреність може бути посвідчена в нотаріаль­ному порядку.

- Однак чинне законодавство містить перелік довіреностей, для яких встановлено обов'язкову нотаріальну форму. Так, довіреність на укладання угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та громадських

228

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

організацій, повинна бути нотаріально посвідченою. Згідно з п. 2 ст. 245 ЦК, довіреності, видані в порядку передоручення, також повинні бути посвідчені нотаріально. Крім цього, нотаріальної форми вимагають довіреності фізичних осіб на здійснення пред­ставництва в суді.

Чинне законодавство містить певні вимоги до форми посвідчу-ваної довіреності. Зокрема, в тексті довіреності повинні бути такі реквізити: місце і дата складання (підписання) довіреності; ПІБ фізичної особи, або повне найменування юридичної особи, місце проживання або місцезнаходження представника і особи, яку представляють; у необхідних випадках — посади представника та особи яку представляють.

Оскільки довіреність є строковою угодою, відсутність у ній по­силання на дату вчинення робить таку довіреність нікчемною.

Строк самої довіреності повинен зазначатись у ній. Якщо він не зазначений, довіреність зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може пе­ревищувати строку довіреності, на підставі якої вона видана.

Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає но­таріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережена така можливість, або після подання доказів то­го, що представник за основною довіреністю вимушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. В такому випадку особа, яка отримала довіреність за передору­ченням (замісник), стає представником довірителя. Про здійснен­ня передоручення представник повинен сповістити довірителя і подати йому необхідні відомості про особу, якій він передає пов­новаження.

Довіритель має право в будь-який час скасувати передоручен­ня. З припиненням представництва за довіреністю передоручен­ня теж втрачає чинність.

У довіреності, виданій у порядку передоручення, не опус­кається передавання повіреній особі права на передоручення.

Довіреність, видана в порядку передоручення, не може місти­ти більше прав, ніж їх передано за основною довіреністю.

У довіреності, виданій у порядку передоручення, мають бути вказані час і місце посвідчення основної довіреності, прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання особи, якій видана основ­на довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноваження, а в необхідних випадках — і їх службове становище.

На основній довіреності робиться відмітка про передоручення. Копія основної довіреності додається до примірника довіреності,

229

Нотаріат в Україні

що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватно­го нотаріуса. При наступному посвідченні довіреності, виданої за передорученням у тій самій державній нотаріальній конторі чи тим самим приватним нотаріусом, копія основної довіреності не залишається.

Нотаріус, починаючи вчинення нотаріальної дії, зобов'язаний встановити особу громадянина, який до нього звернувся, пе­ревірити його дієздатність, встановити правоздатність юридич­ної особи, особу представника і перевірити його повноваження.

Нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізич­ної особи або юридичної особи, на ім'я однієї або кількох осіб з чітко визначеними юридичними діями, які належить учинити представникові. Довіреність на право розпорядження майном, у тому числі транспортними засобами, та її скасування підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей, посвідче­них у нотаріальному порядку, відповідно до вимог положення про Єдиний реєстр довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку.

Довіреність на вчинення правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем, но­таріусом не посвідчується.

Далі нотаріус складає проект довіреності в двох примірниках, один з яких буде видано довірителю для передачі своїй повіреній особі, а інший залишається у справах приватного нотаріуса чи державної нотаріальної контори.

У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її скла­дання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найме­нування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходжен­ня юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають. У довіренос­тях на ім'я адвокатів зазначаються їхній статус та членство в ад­вокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання).

Довіреність підписується довіряючим особисто. Якщо грома­дянин через поважні причини не може особисто підписати довіреність, то за його проханням і в присутності нотаріуса (або особи, яка посвідчує довіреність) цей документ може бути підпи­саний іншим громадянином. При цьому обов'язково встанов­люється особа громадянина і перевіряється його дієздатність. У випадку якщо довіряємий неграмотний, довіреність зачитується йому вголос.

230

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Цивільним кодексом передбачено, що видавати довіреності без обмежень можуть тільки дієздатні особи. Якщо громадянин, згідно з діючим законодавством, укладає шлюб до досягнення ним 18-літнього віку, він також має право видавати будь-яку дові­реність. Довіреності від імені малолітніх, неповнолітніх, а також осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними або обмежено дієздатними, посвідчуються з дотриманням вимог пункту 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігаєть­ся, справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку, реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, то напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом з заявою додається до примірника, що зберігається у спра­вах нотаріуса, в державному нотаріальному архіві.

Повідомлення особою, яка видала довіреність, представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, про скасування довіреності може бути оформлено нотаріусом шляхом передавання відповідної заяви.

§17. Посвідчення договорів доручення

Для забезпечення вчинення правочинів від імені та за рахунок однієї сторони (довірителя) укладається договір доручення, який за бажанням сторін може бути нотаріально посвідченим і згідно з яким друга сторона (повірений) зобов'язується вчинити певні юридичні дії, які призводять до створення, зміни, припинення цивільних прав та обов'язків довірителя.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язуєть­ся від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя) виконати певні юридичні дії. У правовій літературі той, хто видає доручен­ня, називається довірителем, а представник називається повіре­ною особою. І довірителем, і представником можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Подібна термінологія використо­вується і в довіреності. Проте довіреність не тотожна договору до­ручення. Співвідношення між ними таке: договір доручення є

231

Нотаріат в Україні

підставою видачі довіреності. В основі довіреності може бути і до­говір експедиції, і трудовий договір. Наприклад, матеріально відповідальній особі може бути видана довіреність для вчинення дій, пов'язаних безпосередньо з виконанням нею трудових обов'язків.

У договорі доручення або виданій на підставі договору довіре­ності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить учи­нити повіреному. Дії, які належить учинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 Цивільного кодексу України).

Крім того, договором доручення може бути встановлено вик­лючне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, а також строк дії до­ручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне пра­во повіреного.

У договорі доручення на укладання договору дарування обов'язково вказується ім'я обдаровуваного. Якщо ця вимога не виконана, договір доручення є нікчемним.

Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто. Він має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові), якщо це передбачено договором доручення або як­що повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охо­рони інтересів довірителя. У випадку коли можливість вчинення дій замісником повіреного не передбачена або така можливість передбачена, але замісник у договорі не вказаний, повірений відповідає за вибір замісника.

Права та обов'язки повіреного і довірителя встановлені стат­тями 1006 і 1007 ЦК України.

Договір доручення припиняється на загальних підставах при­пинення договору, а також у разі визнання довірителя або повіре­ного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності, відмови довірителя чи повіреного від договору, а також у разі їх смерті.

§ 18. Шлюбний контракт

Шлюбний договір — це правочин, який укладають за власним бажанням особи, що беруть шлюб, і яким регулюються майнові відносини між подружжям, зокрема визначаються їхні майнові права і обов'язки як батьків. Шлюбний контракт є одним із спо­собів регулювання названих відносин подружжя.

232

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Закон вимагає обов'язкового укладання шлюбного договору в письмовій формі з нотаріальним посвідченням. У разі недодер­жання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору та­кий договір є нікчемним. Посвідчення цього договору належить до предметної компетенції як державного, так і приватного но­таріусів.

Порядок заключення шлюбного договору та його посвідчення регулюються статтями 92-103 Сімейного кодексу України та пунктами 127-136 Інструкції про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України.

Згідно зі ст. 92 СК, шлюбний договір може бути укладено, на відміну від раніше діючого законодавства, особами, які подали за­яву на реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а якщо його укладено подружжям — то у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору (ст. 95 СК України).

Що може включатись до шлюбного контракту? До прийняття нового сімейного кодексу навіть у спеціальній літературі існувала така точка зору, що в шлюбний договір можна записати будь-що за умови згоди іншого з подружжя. Така думка є помилковою.

Особливостями шлюбного контракту є те, що, по-перше, шлюб­ний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми (п. З ст. 93 СК України).

По-друге, шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом, а також ставити од­ного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне станови­ще (п. 4 ст. 93 СК України).

По-третє, за таким договором не може передаватись у влас­ність одного з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (п. 5 ст. 93 СК України).

Згідно зі статтями 96-99 Сімейного кодексу України, до шлюбного контракту можуть бути включені такі питання:

·загальний строк його дії, а також строки тривалості окре­мих прав та обов'язків;

·чинність договору або його окремих умов і після припинен­ня шлюбу;

·порядок зміни його умов;

1 — майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарова­ного подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу;

233

Нотаріат в Україні

— положення про визнання майна, набутого ними за час шлю­
бу, таким, що вважатиметься їхнью спільною частковою влас­
ністю або особистою приватною власністю кожного з них;

·можливий порядок поділу майна, у тому числі й у разі розірвання шлюбу;

·використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;

·можливість надання утримання одному з подружжя неза­лежно від непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі, а також можливість припинення права на утримання одного з под­ружжя у в'язку з одержанням ним майнової (грошової) компен­сації;

·може регулюватися порядок користування одним із под­ружжя житловим приміщенням, яке належить іншому з подруж­жя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їхньою спільною власністю, їхніх родичів, а також звільнення житлово­го приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї;

·умови, розмір та строки виплати аліментів у разі розірван­ня шлюбу.

Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть домовитись про включення до нього будь-яких інших умов щодо правового режиму майна, якщо вони не супере­чать моральним засадам суспільства.

Зміни до шлюбного договору можуть бути внесені подружжям шляхом укладання відповідного договору, який підлягає обов'яз­ковому нотаріальному посвідченню.

У п. З ст. 100 Сімейного кодексу зазначено, що на вимогу одно­го з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дітей, що мають істотне зна­чення. Також на вимогу одного з подружжя або іншої особи, пра­ва та інтереси якої цим договором порушені, може ставитись пи­тання про визнання цього контракту недійсним за рішенням су­ду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Шлюб­ний договір може бути і розірваний на вимогу одного з подружжя за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

Право сторін на звернення до суду за захистом їхніх прав і за­конних інтересів роз'яснюється нотаріусом і може бути зазначе­не в тексті шлюбного контракту.

234

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Слід зазначити, що місце вчинення цієї нотаріальної дії не до­сить чітко визначене законодавством. Договір укладається за місцем проживання однієї з сторін або за місцем проживання однієї з осіб, які беруть шлюб.

Посвідчуючи шлюбний контракт, нотаріус зобов'язаний вста­новити особу, перевірити дієздатність осіб, які виступають сторо­нами договору. Треба сказати, що Сімейним кодексом шлюбний вік для жінки встановлено у сімнадцять, а для чоловіків — у вісімнадцять років. У разі зниження шлюбного віку до реєстрації шлюбу, відповідно до чинного законодавства, шлюбний договір укладається неповнолітніми за письмовою згодою їхніх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується но­таріусом з дотриманням вимог законодавства. При цьому обов'язковою є наявність згоди органів опіки та піклування, тому що предметом договору є майнові права та обов'язки подружжя.

Нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам зміст посвідчува-ного договору, права і обов'язки сторін за ним, можливість зміни його умов та розірвання, а також звернення до суду за захистом у разі порушення його умов однією зі сторін.

Договір укладається у трьох примірниках, один з яких зали­шається у справах нотаріуса, а два інших видаються сторонам.

Усі примірники підписуються учасниками правочину. Посвід-чувальний напис вчиняється на всіх примірниках правочину.

§ 19. Спадковий договір

Цивільний кодекс України 2003 року передбачає новий для України різновид договорів — спадковий договір (ст. 1302-1308 ЦК). Відповідно до ст. 1302 ЦК України, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпоряджен­ня другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває пра­во власності на майно відчужувача.

У прямому розумінні, цей договір не передбачає виникнення спадкових правовідносин і до спадкового права належить лише через те, що настання певних правових наслідків для однієї сто­рони пов'язані зі смертю іншої. В основному, спадковий договір має чимало схожого з договором про довічне утримання. Основна відмінність між ними полягає в часі виникнення у набувача пра­ва власності на майно: за договором довічного утримання це пра­во виникає з моменту державної реєстрації нотаріально посвідче-

235

Нотаріат в Україні

ного договору, а за спадковим договором набувач стає власником майна після смерті відчужувача. Особливість спадкового догово­ру також полягає у тому, що зобов'язання, покладене на набува­ча, може здійснитись і до, і після відкриття спадщини.

Сторонами за цим договором, згідно зі ст. 1303 ЦК, можуть бути:

·відчужувач — подружжя, один із подружжя, інша особа;

·набувач — фізична або юридична особи.

Відповідно до ст. 1305 ЦК України, набувач у спадковому до­говорі може бути зобов'язаний здійснити певну дію як майново­го, так і немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття. Тобто набуття права власності на майно відчужува­ча пов'язується зі здійсненням певної дії на його користь або, оче­видно і на користь іншої особи. Важко сказати, про які саме дії майнового чи немайнового характеру може йти мова, а також чо­му в законі йдеться про «дію», а не «дії» набувача. Ці питання залишаються неврегульованими законодавцем, оскільки вини­кає простір для порушень. При цьому не можна сказати, що Ко­декс передбачає виконання набувачем одноразового акта (дії). Можна зробити висновок, що, за аналогією з договором довічно­го утримання, за спадковим договором набувач буде зобов'яза­ний виконувати певні дії, спрямовані на забезпечення відчужу­вача або інших осіб за вказівкою відчужувача утриманням та доглядом. Проте, на відміну від договору довічного утримання, в законі зазначається, що дії набувача можуть мати і немайновий характер.

За ст. 1306 ЦК, якщо відчужувачем за спадковим договором є подружжя, то предметом договору може бути майно, що нале­жить подружжю на праві спільної сумісної власності або приват­ної власності будь-кого з подружжя.

У договорі може бути також передбачено, що у разі смерті од­ного з подружжя майно переходить до другого з подружжя і тіль­ки після смерті останнього — до набувача за договором. Слід відзначити, що після смерті як першого, так і другого з подруж­жя спадщина щодо них не відкривається (норми спадкового пра­ва не вступають у дію, спадкоємці не набувають права на спадку­вання тощо). Заповіт щодо майна, вказаного в спадковому дого­ворі, є нікчемним.

На виконання умов спадкового договору набувачем відчужу­вач має право призначити особу, яка здійснюватиме такий конт­роль після його смерті. Тобто це положення поширюється на

236

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

здійснення визначених договором дій, які мали бути вчинені після смерті відчужувача.

Спадковий договір може бути розірваний за згодою сторін. В односторонньому порядку розірвання договору можливе за рішенням суду — на вимогу відчужувача, у разі невиконання на­бувачем його розпоряджень або на вимогу набувача — у разі не­можливості виконання ним розпоряджень відчужувача (ст. 1308 ЦК України).

Згідно зі ст. 1304 ЦК, спадковий договір укладається в пись­мовій формі і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

При посвідченні спадкових договорів нотаріуси повинні дот­римуватись загальних правил посвідчення правочинів.

Так, нотаріус має визначити справжні наміри сторін, зокрема, чи не помилились вони в сутності правочину, відповідність пра-вочину чинному законодавству, наприклад, чи не суперечить зо­бов'язання вимогам закону та моральним засадам суспільства. Установивши особу громадян, їхню дієздатність, а також правоз­датність юридичних осіб, перевіривши повноваження представ­ників та розглянувши інші необхідні документи, нотаріус розг­лядає проект угоди, що подається сторонами. Угода викладаєть­ся не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається в справах нотаріуса.

Спадкові договори, предметом яких є нерухоме майно, посвідчуються нотаріусом з дотриманням правил посвідчення до­говорів відчуження. Правовстановлювальний документ на майно після його огляду нотаріусом повертається власнику майна (відчужувачу), а в тексті договору зазначаються назва цього до­кумента, номер і дата його видачі та найменування юридичної особи, яка його видала.

Якщо предметом спадкового договору є майно, яке підлягає державній реєстрації, нотаріус у тексті договору зазначає про не­обхідність його реєстрації у відповідному реєструвальному органі після смерті відчужувача.

При посвідченні спадкових договорів не застосовуються пра­вила щодо згоди інших учасників спільної часткової власності на відчуження належної одному учаснику частки в спільній влас­ності сторонній особі.

На майно, яке є предметом спадкового договору, нотаріус нак­ладає заборону відчуження у встановленому порядку, про що ро­биться напис на всіх примірниках договору. У разі смерті відчу­жувача на підставі свідоцтва органу цивільного стану про смерть нотаріус знімає заборону відчуження.

237

Нотаріат в Україні

Після смерті відчужувача нотаріусу повертається первинний правовстановлювальний документ на нерухоме майно, що було предметом договору, який приєднується до примірника спадко­вого договору, що зберігається у справах нотаріуса. На поверну­тому примірнику правовстановлювального документа нотаріус робить відмітку про перехід права власності до набувача у зв'яз­ку зі смертю відчужувача за спадковим договором.

У разі смерті фізичної особи — набувача або ліквідації юридич­ної особи — набувача за спадковим договором нотаріус за письмо­вою заявою відчужувача припиняє дію цього договору, про що на всіх його примірниках робиться відповідний напис. Відомості про припинення дії договору та зняття заборони відчуження май­на, яке є предметом спадкового договору, нотаріус вносить до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.

Відомості про спадкові договори підлягають обов'язковому внесенню до Спадкового реєстру в порядку, передбаченому Поло­женням про Спадковий реєстр.

§ 20. Посвідчення заповітів

Законодавство України гарантує кожному громадянину на ви­падок своєї смерті право залишити все своє майно або його части­ну одній або кільком особам, а також державі чи юридичній особі. Законодавчо закріплене визначення заповіту дається в ст. 1233 ЦК України — як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт належить до односторонніх право-чинів, має на меті настання певних юридичних наслідків, а са­ме передачу прав та обов'язків спадкодавця іншій особі (спад­коємцю).

Особливостями заповіту як правочину є те, що він являє собою особисте волевиявлення громадянина. Заповіт укладається лише від імені фізичної особи, яка досягла повної дієздатності та осо­бисто звернулась до нотаріуса за посвідченням заповіту. Вчинен­ня заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК).

Заповідач самостійно визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач також має право скасувати або змінити за­повіт, що є проявом принципу свободи заповіту.

Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кількох фізичних осіб. Спад­коємцями можуть бути названі будь-які учасники цивільних

238

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

і ілносин — фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади, АРК. Водночас заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування особу (осіб), яка є його спад­коємцем за законом. Проте закон має деякі обмеження, визнача­ючи коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині Іст. 1241 ЦК України). До них належать: малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець), непрацездатні батьки спадкодавця. Ці особи мають право спадку-зати половину тієї частки, яка належала б кожному з них за зако­ном. При цьому цивільне законодавство також передбачає мож-пивість усунення спадкоємця від спадкування (ст. 1224 ЦК), пра­вило щодо зменшення обов'язкової частки у спадщині судом (ч. 1 ст. 1241).

Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов'язки або їх частину. Якщо за­повідач поділив у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є про­порційною до одержаних ними прав (ч. З ст. 1236 ЦК України). Це пов'язано з тим, що до складу спадщини включаються як пра­ва, так і обов'язки спадкодавця, і ніхто із спадкоємців не може спадкувати лише права, залишаючи обов'язки іншим особам. Частина спадщини, що залишилася не охопленою заповітом, еладкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1223 ЦК Ук­раїни), тобто їхня частка у спадщині буде відповідно збільшена.

Заповідач має право зробити у заповіті особливі розпоряджен­ня, до яких належать:

117. заповідальний відказ (легат) — покласти на спадкоємця зобов'язання передати іншій особі — відказоодержувачеві у зласність або за іншим речовим правом майнове право або речі, що входить або не входить до складу спадщини (ст. 1237 ЦК України);

118. покладання на спадкоємця деяких обов'язків — зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, що стосуються особисто спадкодавця (ст. 1240 ЦК України);

119. визначення умови отримання спадщини — обумовити ви­никнення права на спадкування умовою як пов'язаною, так і не пов'язаною з поведінкою спадкоємця (народження у спадкоємця дитини, здобуття освіти тощо), але у межах дотримання чинного законодавства (ст. 1242 ЦК України);

239

Нотаріат в Україні

120. підпризначення спадкоємця: вказати не лише основного, а й іншого — підпризначеного спадкоємця, і якщо спадкоємець, заз­начений у заповіті, помре до відкриття спадщини, то діє правило щодо спадкування майна підпризначеним спадкоємцем, а не пра­вило спадкування за правом представлення (ст. 1244 ЦК України);

121. встановлення сервітуту — надати право конкретно визна­ченій особі (особистий сервітут) користуватися будинком, дачею, квартирою (окремими їх частинами), що передається у спадок іншій особі (ст. 1246 ЦК України);

122. призначення виконавця заповіту — призначити фізичну або юридичну особу як із числа спадкоємців, так і з тих, які не є спадкоємцями, яка вживатиме заходів щодо охорони спадкового майна; вимагатиме від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; управлятиме спадщиною; забезпечить одер­жання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язко­ву частку у спадщині (ст. 1386 ЦК України).

ЦК України закріплює новий різновид заповіту — заповіт подружжя. Відповідно до ст. 1243 ЦК України, подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить под­ружжю на праві спільної сумісної власності. У разі складання спільного заповіту подружжям частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. Спадщина при цьому не відкривається, у спад­коємців не виникає право на спадкування. У випадку смерті од­ного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. Лише після смерті останнього з подружжя особи, зазначені подружжям у заповіті, мають.право на спадкування.

Введення спільного заповіту подружжя як новели законодав­ства викликає свої складнощі, пов'язані з його застосуванням на практиці. Так, якщо один з подружжя на багато років переживе іншого, спадкоємці того з подружжя, хто помре першим (у тому числі ті, які мають право на обов'язкову частку), фактично усува­ються від прийняття спадщини. Щодо того з подружжя, хто за­лишається живим, то протягом свого життя він не матиме права відчужувати майно, яке він отримав за заповітом, бо на нього бу­де накладено заборону відчуження.

Одним з основних принципів спадкового права є таємниця за­повіту. Лише сам спадкодавець має право доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт,

240

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

гвідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість за­повідача, до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасуван­ня або зміни (ст. 1255 ЦК України).

З метою більш повного захисту інтересів заповідача, збере­ження таємниці заповіту законодавством передбачається мож­ливість складання секретного заповіту, який посвідчується но­таріусом без ознайомлення з його змістом.

Дійсність заповіту безпосередньо пов'язана з додержанням відповідних умов щодо його форми. Заповіт має бути складений письмово і посвідчений нотаріусом або іншою посадовою особою.

Заповіт може бути посвідчений в будь-якій нотаріальній кон­торі, у приватного нотаріуса, в тому числі і за місцем перебуван­ня заповідача, якщо він за станом здоров'я не може прибути для посвідчення заповіту до нотаріуса. В останньому випадку на за­повіті робиться відповідна відмітка. Для забезпечення прав гро­мадян, які не мають змоги звернутись до нотаріуса через його відсутність в даному населеному пункті, або за інших умов (пере­бування в плаванні, у лікарні, в експедиції, в місці позбавлення волі тощо), заповіт може бути посвідчений посадовими чи служ­бовими особами, зазначеними в ст. ст. 40 Закону України «Про нотаріат». Заповіт громадянина, який перебуває за кордоном, посвідчують посадові особи консульських установ в порядку, пе­редбаченому чинним законодавством.

Нотаріус посвідчує заповіти дієздатних фізичних осіб, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 Цивільного кодексу України та особисто подані нотаріусу. Посвід­чення заповіту через представників не допускається.

Для посвідчення заповіту висуваються ті самі вимоги, що і для посвідчення будь-яких інших правочинів. Так, насамперед вста­новлюється особа громадянина, який звернувся за посвідченням заповіту. Особа встановлюється за паспортом або іншими доку­ментами, що виключають будь-які сумніви щодо особи громадя­нина. Перевіряється вік і дієздатність громадянина.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається по­дання доказів, які підтверджують його право на майно, що за­повідається.

Заповіт має бути складений у письмовій формі із зазначен­ням місця і часу складання заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або

241

Нотаріат в Україні

за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (комп'ютер, друкарська машинка).

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів влас­норучно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підпи­саний ним, про що зазначається ним перед його підписом.

Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. За заповітом майно може бу­ти заповідане тільки у власність, крім того, заповідач може пок­ласти на спадкоємця сервітут або обумовити виникнення права на спадщину в особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона су­перечить закону або моральним засадам суспільства. До заповіту може бути включено розпорядження немаинового характеру (наприклад, розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажан­ня призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямо­ваних на здійснення певної суспільно корисної мети тощо).

Заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповіда­ча не викликало незрозумілостеи чи суперечок після відкриття спадщини.

Особи, які мають право посвідчувати заповіти, зобов'язуються роз'яснити заповідачу основні положення законодавства про спад­кування та його права. Нотаріус при посвідченні заповіту зобов'яза­ний роз'яснити заповідачу зміст статті 1241 ЦК про право на обов'язкову частку у спадщині та зміст статті 1307 ЦК щодо нікчем­ності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору.

Особа, яка не може сама написати заповіт, має право зверну­тися за допомогою до нотаріуса. Для всебічного забезпечення інтересів заповідача у цьому разі заповіт має бути вголос прочи­таний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам не лише написати, а й підписати свій за­повіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Крім то­го, в ст. 1253 ЦК зазначається, що заповіт може бути посвідчений при свідках за бажанням заповідача. Заповіт обов'язково посвідчується за участю не менше ніж двох свідків у зазначеному вище випадку, а також у разі його посвідчення посадовими і службовими особами, передбаченими ст. 40 Закону України «Про нотаріат» та ст. 1252 ЦК України.

Відповідно до ч. З ст. 1253 ЦК України, свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не мо­жуть бути:

242

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

·нотаріус;

·особи, на користь яких складено заповіт;

·члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

·особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Отже, свідками можуть бути дієздатні особи, які розуміють

значення своїх дій і не є прямо або опосередковано зацікавлени­ми щодо спадку.

Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підпи­си на ньому.

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізич­ною особою за правилами, передбаченими законодавством про но­таріат. Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача.

Відповідно до ст. 1249 ЦК України особа, яка склала секрет­ний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. Но­таріуси посвідчують секретні заповіти, не ознайомлюючись з їх змістом. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний на­пис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізви­ще, ім'я, по батькові, дата народження заповідача і дата прий­няття на зберігання цього заповіту.

Особливий порядок посвідчення нотаріусом секретного за­повіту робить неможливим передчасне ознайомлення з його змістом будь-якої особи. Секретний заповіт оголошується но­таріусом лише після смерті заповідача і відкриття спадщини.

Нотаріус повинен роз'яснювати заповідачу, що текст заповіту має бути викладений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.

Про прийняття секретного заповіту на зберігання нотаріус мо­же видати заповідачу за його бажанням відповідне свідоцтво. Секретний заповіт приймається нотаріусом на зберігання без складання опису.

Нотаріус, у якого зберігається секретний заповіт, у разі одер­жання повідомлення про відкриття спадщини та подання свідоцтва про смерть заповідача, призначає день оголошення змісту заповіту.

* 243

Нотаріат в Україні

Про день та час оголошення змісту заповіту нотаріус повідом­ляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце прожи­вання відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засо­бах масової інформації.

Нотаріус у присутності заінтересованих осіб та двох свідків відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки.

У протоколі зазначаються: дата, час та місце складання про­токолу про оголошення секретного заповіту; дата посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту; прізвище, ім'я, по батькові осіб, присутніх при оголошенні, у тому числі свідків; відомості про повідомлення осіб, які не з'явились на оголошення секретного заповіту, або відомості про повідомлення в друкова­них засобах масової інформації; стан заповіту (наприклад, на­явність закреслених місць, поправок або інших недоліків); стан конверта, в якому знаходився заповіт, а також відтворюється весь текст заповіту. Якщо неможливо визначити справжню волю заповідача, нотаріусом у протоколі відтворюється витлумачений спадкоємцями текст заповіту та відомості про досягнення (чи не-досягнення) між спадкоємцями згоди щодо тлумачення тексту заповіту. У* тексті протоколу відображається попередження но­таріусом свідків про відповідальність за шкоду, заподіяну ними внаслідок розголошення відомостей, що стали їм відомі у зв'язку з оголошенням секретного заповіту. У протоколі можуть бути зазначені й інші істотні обставини оголошення заповіту.

Секретний заповіт після його оголошення залишається в спра­вах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса). Свідоцтво про оголошення секретного заповіту, в якому відтво­рюється текст заповіту, видається особі, на користь якої складе­но заповіт, за її заявою. Якщо заповіт складено на користь декількох осіб, за їхнім бажанням, свідоцтво може бути видано окремо кожному з них.

Якщо заінтересована особа, належним чином повідомлена про день оголошення секретного заповіту, на оголошення не з'явить­ся, нотаріус оголошує зміст секретного заповіту тим особам, які з'явилися. У разі з'явлення заінтересованої особи після оголо­шення заповіту нотаріус ознайомлює її з протоколом оголошення секретного заповіту, про що робить відповідну відмітку, яка підписується також цією особою.

Якщо з тексту секретного заповіту неможливо визначити справжню волю заповідача щодо розпорядження майном після

244

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

жого смерті, нотаріус роз'яснює заінтересованим особам їхнє Пра­зі) на тлумачення тексту заповіту. Якщо згоди щодо тлумачення змісту секретного заповіту не досягнуто, нотаріус відмовляє у ви­дачі свідоцтва про оголошення секретного заповіту та роз'яснює право на звернення до суду.

Оригінал секретного заповіту може бути виданий нотаріусом .тттще на письмову вимогу суду. У такому випадку у справах но­таріуса залишається фотокопія цього заповіту.

Відповідно до п. 165 Інструкції про порядок вчинення но­таріальних дій нотаріусами України, завідувач державним но­таріальним архівом зобов'язаний перевірити законність заповіту, що надійшов на зберігання, і в разі встановлення невідповідності його законові повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт. При надходженні на зберігання секретних за­повітів завідувач державним нотаріальним архівом також пе­ревіряє цілісність конверта, в якому знаходиться заповіт, та на­явність печатки нотаріуса. Якщо конверт, в якому зберігається секретний заповіт, пошкоджений або на ньому відсутня печатка нотаріуса, завідувач державним нотаріальним архівом повідом­ляє про це заповідача і нотаріуса, який посвідчив заповіт.

Якщо про невідповідність заповіту законові стало відомо но­таріусу, якому заповіт надійшов у відповідності до статті 40 За