Право- та дієздатність іноземців

Правовий статус фізичних осіб, у т. ч. й іноземців, у бага­тьох державах регулюють норми окремих розділів кодифіко­ваних цивільних актів, як-от: книга І Цивільного кодексу Франції "Про особи", гл. І книги І німецького Цивільного зводу "Загальна частина" та книга IV цього ж зводу "Сімейне право", титул І першої частини Цивільного кодексу Швейцарії "Фізичні особи" та друга частина щойно згаданого кодексу "Сімейне право".

Правовий статус фізичних осіб, у т. ч. й іноземців, у бага­тьох державах регулюють норми окремих розділів кодифіко­ваних цивільних актів, як-от: книга І Цивільного кодексу Франції "Про особи", гл. І книги І німецького Цивільного зводу "Загальна частина" та книга IV цього ж зводу "Сімейне право", титул І першої частини Цивільного кодексу Швейцарії "Фізичні особи" та друга частина щойно згаданого кодексу "Сімейне право". У державах "сім'ї загального права" окремі норми, які регулюють правовий статус фізичних осіб, у т. ч. й іноземців, містяться в небагатьох законах; у Великобританії, скажімо, в законах, які регулюють шлюбно-сімейні відносини, про правову допомогу неповнолітнім, у цивільному процесу­альному законодавстві. У США норми про правовий статус фізичних осіб є в законах штатів.

Правосуб'єктність фізичних осіб, у т. ч. й іноземців, роз­кривається через поняття "правоздатність" та "дієздатність", хоча вони не завжди розмежовуються у праві держав, наприк­лад, у США та Великобританії. Правоздатність іноземця означає його здатність бути носієм цивільних прав та обов'яз­ків, що їх допускає об'єктивне право держави. У правових джерелах деяких держав визначення правоздатності наводить­ся досить чітко, зокрема в Цивільному кодексі Швейцарії. Правові джерела інших держав можуть і не містити такого чіткого визначення, як це є, наприклад, у Великобританії.

Фізичні особи, в т. ч. й іноземці в державі перебування, володіють дієздатністю, тобто здатністю особи своїми діями набувати цивільних прав та створювати цивільні обов'язки. Володіючи повною дієздатністю, особа має право вступати у цивільні правовідносини, скажімо, укладати договори, набу­вати й заповідати майно, відповідати за заподіяну шкоду. У державах передбачається різний вік особи, з якого настає повна дієздатність. Так, повна цивільна дієздатність за законодавством Франції, ФРН, Великобританії, Росії настає з 18 років, Швейцарії та Японії — з 20 років, Аргентини — з 22 років. У різних штатах США цей вік коливається у межах від 18 до 21 року. Водночас законодавство багатьох держав перед­бачає обставини, за яких вік настання повної дієздатністі може бути знижений (наприклад, реєстрація шлюбу). Неоднаковим у різних правових системах є й вік настання повної дієздат­ності у галузі трудового права.

Національне законодавство поділяє неповнолітніх на різні вікові групи. З досягненням ними певного віку обсяг їх діє­здатності збільшується. Наприклад, з 16 років особа, як пра­вило, може самостійно вчиняти значну кількість угод: уклада­ти трудовий договір, розпоряджатися заробітком, складати за­повіт і т. ін.

Через розбіжності в законодавстві держав щодо регулюван­ня віку настання дієздатності, в т. ч. повної виникають колізії, які вирішуються наступним чином. У більшості держав "сім'ї континентального права" дієздатність іноземних громадян визначається за законом їх громадянства, а щодо осіб без гро­мадянства — за законом їх місцепроживання. Застосування закону доміцилію є характерним для держав "сім'ї загального права". Ці держави не визнають принципів визначення діє­здатності за законодавством іншої правової системи.

Застосування особистого закону для визначення дієздат­ності особи у різних варіантах означає, що особа, яка вва­жається дієздатною за особистим законом, повинна вважатися такою і в інших правових системах. Це положення визнається усіма державами. Логічно припустити, що особа, яка є не­дієздатною за особистим законом, повинна визнаватися недіє­здатною і в інших правових системах. Проте це не завжди знаходить своє підтвердження в законодавстві та практиці держав.

Загальноприйнятим у всіх правових системах е положення, за яким питання визнання іноземця недієздатним чи обмеже­но дієздатним вирішується за законодавством тієї держави, де ця особа має постійне місце проживання. Підстави визнання особи обмежено дієздатною в законодавстві держав є різними.