Принципи об єктивного юридичного права поняття види

Реферат на тему: Принципи об’єктивного юридичного права : поняття, види План 1. Поняття об’єктивного юридичного права. 2. Поняття принципів права. 3. Види принципів права.

Реферат

на тему:

Принципи об’єктивного юридичного права : поняття, види

План

1. Поняття об’єктивного юридичного права.

2. Поняття принципів права.

3. Види принципів права.

4. Загальні принципи права

1. Поняття об’єктивного юридичного права

Термін «право» вживають у різних значеннях (право першо­сті в черзі; право на подяку за безкорисну допомогу; право співзасновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав; право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння та ін.). В усіх випадках термін «право» походить від кореня «прав», що означає правда, справедливість. Але не у всіх наведених прикладах термін «право» має юридичне значення. Право першості в черзі — це норма, що стала звич­кою, норма — звичай, а не право в юридичному значенні слова. Право на подяку за допомогу — це моральна норма. Право спів-засновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав — це «право», що грунтується на законі, який чітко визначає, що таке корпоративні права. Таким са­мим, тобто основаним на законі, інших офіційних джерелах, є суб'єктивне право зажадати повернення свого майна із незакон­ного володіння. Лише в двох останніх випадках вживання тер­міна «право» має юридичне значення.

Тому в юридичній літературі останніх років (С.С. Алексеев, П.М. Рабинович) можна зустріти поділ права на:

— загально-соціальне, або безпосередньо-соціальне (випливає безпосередньо із соціального життя і не залежить від держави);

— спеціально-соціальне, юридичне (є наслідком державної діяльності, втіленням волевиявлення держави).

Юридичне право ще називають «законодавчим правом», на відміну від звичаїв — «передзаконодавчого права».

Юридичне, «законодавче право» нерідко визначають як «по­зитивне право». Це є штучне право, що виходить від держави і суспільства, виражено в писаних нормах, міститься в норматив­но-правових документах: законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади. «Позитивне право» як система норм, що міс­тять права та обов'язки, офіційно закріплені державою, начебто то протиставляється «природному праву», яке має глибший, об-фунтованіший, вихідний у житті людей норматив поведінки, джерелом якого є сама природа людини. Джерело прав люди­ни — вона сама, її потреби та інтереси, її спосіб існування та розвитку. Вона же виступає їх носієм.

З цього погляду природне право як сукупність прав і обов'яз­ків має загальносоціальне, людське походження, а не державне. Воно — продукт нормальної життєдіяльності людини, а не дер­жави. Саме природне право є підставою невід'ємних, природ­них прав людини (право на життя, право на свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), які існують незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні.

Природні права безпосередньо випливають із природного порядку речей, із самого життя, з існуючих у суспільстві еконо­мічних, духовних та інших, у тому числі природних, чинників. Тому природні права ще називають «природженими» суб'єктив­ними правами. Вони й складають сутність загально-соціального, або безпосередньо-соціального права. З точки зору природно-правової теорії, права людини слід розуміти не як державний да­рунок, а як «природжені», дані людині від природи права, які демократична держава закріплює в нормах Конституції, інших за­конах і в такий спосіб визнає їх «позитивними», «юридичними».

Юридичне право, у свою чергу, має два значення:

— об'єктивне юридичне право — система діючих у державі правових норм і принципів. Вони встановлені (або визнані) дер­жавою як регулятор суспільних відносин, забезпечені нею. Тер­мін «об'єктивне» означає, що вони одержали об'єктивацію в офіційних державних актах і тому є незалежними від індивідуаль­ного інтересу (волі) та свідомості суб'єкта права (крім «автора» цих норм). Суб'єкт, вступаючи в громадське життя, уже стика­ється з «готовими» юридичними нормами, які виникли до нього і незалежно від нього;

— суб'єктивне юридичне право — правові норми і принципи як певні юридичне визнані можливості (свободи) суб'єкта права задовольняти власний інтерес (приміром, можливість задоволь­нити інтерес особи, яка має пільги щодо податків, полягає в одер­жанні цих пільг). Термін «суб'єктивне» означає, що наданими можливостями (правами і свободами) суб'єкт на свій розсуд може скористатися або не скористатися, усе залежить від його волі (ін­тересу) та свідомості. Суб'єктивне юридичне право є похідним від об'єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах.

Між двома значеннями терміна «право» існує тісний взаємо­зв'язок. Поки норма права є загальною і поширюється на усі ви­падки конкретної сфери життя та діяльності людини, вона є об'єктивною. Коли норма права стосується певної ситуації і здій­снюється в конкретній поведінці суб'єкта, вона є суб'єктивною.

2. Поняття принципів права

Принципи права — об'єктивно властиві праву відправні нача­ла, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєд­нання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Інши­ми словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напря­мок його розвитку.

Принципи є підставою права, містяться у його змісті, висту­пають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій систе­мі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стриж­нем правової матерії.

Принципи права слід відрізняти від норм-принципів, тобто принципів, які прямо закріплені у нормах права та являють со­бою внутрішній зміст цих норм.

Відмінність принципів права від норм права:

Принципи права

Норми права

1. Розчиняються в безлічі норм, пронизують усю правову мате­рію, виводяться із її

1. З'являються як загальнообо­в'язкові формально-визначені правила поведінки, пронизані принципами права

2. Є стрижнем усієї системи права, додають праву логічно­сті, послідовності, збалансова­ності

2. Є частинками системи пра­ва, яка набуває логічності та збалансованості завдяки прин­ципам права

3. Мають вищий рівень абст­рагованості від регульованих відносин, звільнені від конкре­тики та подробиць

3. Являють собою модель (зра­зок, мірило, еталон) регульова­них суспільних відносин, фіксу­ють типові конкретні соціальні процеси, поведінку людини

4. Виступають як загальне мі­рило поведінки, не вказуючи права та обов'язки

4. Виступають як загальне мі­рило поведінки, вказуючи пра­ва та обов'язки

5. Є позитивним зобов'язанням і як таке набувають якостей особливого рівня права, що постає над рівнем норм, визна­чають їх ціннісну орієнтацію (спрямованість)

5. Перебувають під принципа­ми, під їх ціннісною орієнтаці­єю при володінні конкретною функціональною спрямованіс­тю (регулятивною та охорон­ною)

6. Не мають способів регулю­вання, їх провідним елементом є повинність (те, що повинно бути), яка безпосередньо відо­бражає існуючу в конкретному суспільстві систему цінностей та обґрунтовується нею

6. Притаманна їм повинність відображує існуючу в суспільст­ві систему цінностей не безпо­середньо, а опосередковано че­рез способи регулювання: до­зволяння, обов 'язки та заборони

7. Виступають відправним нача­лом при вирішенні конкретних юридичних справ, особливо при застосуванні аналогії зако­ну у разі наявності прогалин у законодавстві.

7. Виступають юридичною осно­вою при вирішенні конкретних справ разом із принципами, у разі їх (норм) відсутності чи не­повноти можуть бути заповне­ні лише принципами права.

3. Види принципів права

Усі принципи права можна поділити на:

загально-соціальні

спеціально-соціальні (юридичні)

Загально-соціальні принципи права: економічні; соціальні; полі­тичні; ідеологічні, морально-духовні та ін.

Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права:

Загальні своєрідна система координат, у рамках якої розвивається національна правова система, і одночасно век­тор, що визначає напрямок розвитку цієї правової сис­теми. Належать до всіх галузей права.

Галузеві своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї галузі.Властиві конкретній галузі права (наприклад, принцип рівнос­ті сторін у майнових відносинах — у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. — у міжнародному публічному праві).

Міжгалузеві своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночас­но вектор, що визначає напрямок розвитку цих галузей. Властиві кільком спорідненим галузям права (наприклад, прин­ципи гласності та змагальності сторін судового розгляду — в кримінально-процесуальному та цивільному процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економіч­ної діяльності, свободи укладати договір, необхідності конку­ренції та заборони монополізації — у підприємницькому та банківському праві).

Принципи права мають історичний характер. Вони є плодом багатовікового розвитку людства, результатом осмислення зако­номірностей розвитку суспільства в цілому, втілення їхніх демо­кратичної та гуманістичної традицій.

Призначення принципів права:

— здійснювати узагальнене закріплення засад суспільного ладу;

— забезпечувати однотипне формулювання норм права;

— забезпечувати їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу.

Незважаючи на багатоманітність типів (сімей) правових сис­тем світу (романс-германська, англо-американська, змішана, релігійно-традиційна) та різний їх підхід до проблеми принци­пів права (в одних склалося поняття «загальних принципів пра­ва», у інших — ні), усі вони в демократичних суспільствах спи­раються на загальну основу принципів права. Принципи права згодом набули універсального значення, оформилися в галузі основних прав людини, одержали закріплення на міжнародно­му рівні. Так, у Договорі про створення Європейського Еконо­мічного Співтовариства (ЄЕС) загальні принципи, характерні для права держав — членів Співтовариства, розглядаються як складова частина права ЄЕС, а їх порушення — як підстава для скасування в судовому порядку актів Співтовариства. Сьогодні принципи права є актуальними насамперед у зв'язку із завдан­ням забезпечення прав людини.

Дати вичерпний перелік загальних принципів права важко, тому що вони не мають достатньої чіткості та стабільності зміс­ту. Одне є безсумнівним — в них втілюються загальнолюдські цінності.

4. Загальні принципи права:

1. Принцип свободи означає, що право виступає як міра сво­боди — політичної, економічної, ідеологічної. Принцип свобо­ди реалізується через надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задо­волення основних потреб її життя, формування органів держав­ної влади шляхом народного волевиявлення, створення умов для утвердження в суспільстві норм гуманістичної моралі, користу­вання різними соціальними послугами держави та приватних осіб та ін.

2. Принцип справедливості означає, що право виступає як міра справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення. Принцип справедливості містить у собі вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних фуп) у житті суспільства та їхнім соціальним стано­вищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і пока­ранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням. Прин­цип справедливості є важливим при вирішенні конкретних юри­дичних справ (приміром, при визначенні міри кримінального покарання). Він конкретизується у принципі рівності.

3. Принцип рівності означає рівність усіх перед законом, рів­ність прав та обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища, рівну від­повідальність перед законом, рівний захист у суді.

Важливими складовими елементами принципу рівності є:

єдність (взаємозв'язок) прав і обов'язків, тому що говорити про реальність будь-якого права можна лише за наявності від­повідного йому юридичного обов'язку (приміром, право грома­дянина на судовий захист реалізується через обов'язок судів здій­снювати такий захист);

взаємна відповідальність держави та особи, тому що вони пов'язані взаємними правами та обов'язками.

4. Принцип гуманізму, тобто людинолюбства, розкриває одну з найважливіших ціннісних характеристик права, домінування у формуванні та функціонуванні правової системи природних невідчужуваних прав людини. Це — право на життя, здоров'я, осо­бисту свободу та безпеку, право на охорону своєї честі та репу­тації, недоторканність особи та ін.; створення всіх умов, необ­хідних для нормального існування та розвитку особи.

5. Принцип демократизму знаходить свій прояв у тому, що право та законодавство виражають волю народу, волю всіх і кож­ного, формуються через форми народовладдя: безпосередню та представницьку демократію.

6. Принцип законності виражається у вимогах:

а) якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили);

б) суворого додержання та виконання юридичних норм, пра­вових приписів усіма суб'єктами — громадянами, їх громадсь­кими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачає також недопустимість зло­вживання суб'єктивним правом;

в) невідворотної відповідальності за вину громадян і посадо­вих осіб.

Серед основних принципів права деякі вчені називають пра­вові презумпції та аксіоми .

Принципи права слугують загальними орієнтирами у правотворчості та правозастосуванні.

Використана література:

- Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. - 656с