регистрация / вход

Системи права і законодавства

Реферат на тему: Системи права і законодавства. План. 1. Сутність системи права. 2. Сутність системи законодавства. 3. Співвідношення системи права і системи законодавства.

Реферат на тему:

Системи права і законодавства.


План.

1. Сутність системи права.

2. Сутність системи законодавства.

3. Співвідношення системи права і системи законодавства.

4. Інкорпорація і кодифікація.

СИСТЕМА ПРАВА I СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

Основою нормативного підходу до праворозуміння є тлу­мачення права як системи правових норм, що підкреслює дві його важливі властивості: 1) право складається з норм права; 2) норми права у своїй сукупності утворюють право як цілісність, певну соціальну нормативну систему.

Поняття системи права, на відміну від правової систе­ми, відображує не сукупність всіх правових явищ у їх взаємодії, а тільки внутрішню будову права як системи правових норм. Внутрішня форма (структура) права харак­теризується:

1) єдністю його складових частин, що зумовлюється системою суспільних відносин, які визначають зміст право­вих норм, утворенням і чинністю останніх на основі єди­них принципів, можливістю застосування заходів примусу з боку держави, волею більшості населення і т. ін.;

2) диференціацією права на відносно відокремлені скла­дові частини у вигляді певних об'єднань правових норм (галузі та інститути права);

3) наявністю різних видів зв'язків норм права та їх об'єднань між собою (соціальних, ідеологічних, юридич­них, державних та інших).

Внутрішня будова права має складний характер і може бути виявлена за допомогою різних критеріїв. Так, харак­тер та зміст впливу норм права на суспільні відносини об'єднує їх, відповідно, у регулятивні та охоронні групи правових норм. Іншим критерієм може бути віднесення соціальних зв'язків, що регулюють норми права, до коор­динаційних (на засадах рівності суб'єктів) чи субординаційних (на засадах підлеглості). Найбільш поширеними є об'єднання норм права у певні угруповання, на основі особливостей предмета і методу правового регулювання. У цьому випадку внутрішню структуру (форму) права скла­дають міжгалузеві комплекси, галузі, підгалузі, інститути права. Провідною складовою частиною права є його галузь, яка об'єднує норми права, випливаючи із єдності предмета і методу правового регулювання, властивих цим нормам.

Предмет правового регулювань — це сукупність якісно однорідних відносин певної сфери суспільного життя, врегульованих правовими нормами (майнові відносини, пов'я­зані з визначенням кари за злочин, управлінські і т. ін.).

Іншим критерієм об'єднання норм права і відокремлення галузей права є метод правового регулювання, що розуміє сукупність засобів впливу права на суспільні відносини. Складовими його є: 1) характер взаємозв'язків суб'єктів (відносини рівності чи підлеглості); 2) способи правового регулювання (заборона, дозвіл, зобов'язання, заохочення, стимулювання); 3) юридичні наслідки — винагорода, юри­дична відповідальність. Кожній галузі права властивий певний метод правового регулювання, характеристика яко­го зумовлена природою суспільних відносин, що є предме­том регулювання тієї чи іншої галузі права.

Галузь права — це складова частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об'єднаних за­гальністю предмета і методу правового регулювання. Га­лузь права поділяється на підгалузі та інститути права. Підгалузь права — це складова частина галузі права, яка об'єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду. Як приклад підгалузі цивільного права є авторське і винахідницьке право, фінансового права — банківське право. Інститут права — це таке угруповання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конк­ретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, у цивільному праві є інститут права власності, норми якого регулюють відносини власності.

Іноді деякі відносини регулюються нормами різних галу­зей права, тому ці норми утворюють комплексний інсти­тут права. Це так звані вторинні угруповання системи права. До них крім комплексних інститутів, відносяться міжгалузеві комплекси, які об'єднують в собі деякі галузі, підгалузі і інститути права. До міжгалузевих комплексів слід віднести морське, природоохоронне право. Вони об'єд­нують групи норм цивільного, адміністративного, процесу­ального, кримінального права і т. ін.

Систему права України складають галузі державного, адміністративного, фінансового, земельного, цивільного, трудового, сімейного, кримінального, цивільно-процесуаль­ного, кримінально-процесуального та інші галузі права. Для кожної галузі прав характерні свої ознаки, з-поміж яких основною є специфіка предмета регулювання. Розгля­немо, що становлять собою конкретні галузі права.

Конституційне (державне) право — це система право­вих норм, насамперед, принципів і норм Конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, засади політики і здійснення державної влади, взаємодії держави і громадян, їх основні права, свободи й обов'язки.

Адміністративне право — це система правових норм, які регулюють управлінські відносини в сфері здійснення виконавчої влади, розпорядчої діяльності державного апа­рату, його взаємовідносини з іншими державними, а також громадськими організаціями і громадянами. Неодмінною ознакою відносин, які регулюються адміністративним пра­вом, є наявність у їх складі суб'єкта, що наділений дер­жавно-владними повноваженнями.

Фінансове право — це система правових норм, які регу­люють відносини, що виникають у процесі здійснення фі­нансової діяльності, накопичення і використання фінан­сових ресурсів. Суб'єктами фінансових відносин можуть бути держава, її органи й організації, громадські структу­ри, окремі громадяни.

Цивільне право — це система правових норм, які регу­люють майнові і особисті немайнові відносини, що склада­ються між фізичними і юридичними особами як рівно­правними. Підгалузями цивільного права є авторське, ви­нахідницьке, спадкоємницьке право.

Сімейне право — це система правових норм, які регу­люють особисті і майнові відносини, що пов'язані зі шлю­бом і спорідненістю людей.

Трудове право — це система норм права, які регулюють відносини у сфері здійснення трудової діяльності (порядок найму і звільнення з роботи, умови праці та її охорони, час праці й відпочинку і хін.). Суб'єкти цих відносин можуть бути як рівноправними, так і знаходитися (один з них) у стані підлеглості.

Земельне право — система правових норм, які регулю­ють відносини, пов'язані із використанням та охороною земельних ресурсів.

Цивільно-процесуальне право — це система правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із судовим роз­глядом цивільних, трудових, фінансових, сімейних та інших справ, здійсненням судових рішень, а також прове­денням органами юстиції різноманітних дій юридичного значення.

Кримінальне право — це система правових норм, спря­мованих на боротьбу із злочинами і встановленням міри кримінальної відповідальності за їх скоєння.

Кримінально-процесуальне право — це система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у діяльності правоохоронних органів та судів у зв'язку з викриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, судовим їх розглядом та виконанням вироку.

Міжнародне право — це система правових норм, що регулюють взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) чи між громадянами різних країн та їх об'єднаннями (міжнародне приватне право). Міжнародне право не належить до галузей внутрішнього права держав, воно складається на основі міждержавних угод. Норми міжнародного права у випадку протиріч з нормами внут­рішнього права держави превалюють.

На відміну від системи права система законодавства — це система нормативно-правових актів, насамперед, зако­нів, що є зовнішньою формою існування правових норм, засобом надання їм об'єктивності, визначеності, загаль­ності. Система права і система законодавства співвідно­сяться як зміст і форма. Право і законодавство взаємо­пов'язані, але не тотожні явища.

Структуру системи права складають галузі, підгалузі, інститути, правові комплексні об'єднання та норми права; структуру законодавства — його галузі, комплексні га­лузі та нормативно-правові акти.

Відмінності внутрішньої структури системи законодавст­ва від відповідної структури системи права зумовлені го­ловним чином тим, що засадами у побудові законодавства є структура не тільки системи права, але й система здій­снення державного керівництва у цілому. Саме тому структура системи законодавства залежить не тільки від логіки самої системи права, а й від інших чинників об'єк­тивного і суб'єктивного порядку.

Галузі законодавства в деяких випадках збігаються з галузями права (кримінальне, цивільне), в інших — з підгалузями права (авторське, водне законодавство) чи міжгалузевими комплексами (законодавство про охорону природи, морське законодавство, сільськогосподарське зако­нодавство) .

Галузі законодавства складають його горизонтальну структуру, вертикальна — будується відповідно до юридичної чинності нормативно-правових актів і умов, що багато в чому залежить від місця суб'єкта законодавства в системі нормотворчих органів. Вертикальну структуру законодавст­ва України складає Конституція та конституційні закони України; поточні органічні, надзвичайні закони України; постанови Верховної Ради України; укази Президента Ук­раїни; постанови Кабінету Міністрів України; розпоряджен­ня представників Президента України тощо.

Розбіжності у часі і суб'єктах нормотворчості, наявність значної кількості нормативно-правових актів і умов зумов­люють необхідність їх упорядкування, погодження, усунен­ня протиріч, тобто систематизації. Систематизація норма­тивно-правових актів — це діяльність щодо впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему. Необхідність систе­матизації законодавства полягає в ефективному здійсненні правотворчої діяльності, зокрема, виявленні причин про­тиріч, невідповідностей у нормативному регулюванні та їх усуненні, а також застосуванні й реалізації нормативно-правових актів і умов. Систематизація законодавства спря­мована і на поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів.

Існує два різновиди систематизації законодавства: інкор­порація і кодифікація. Інкорпорація нормативно-правових актів — це спосіб систематизації, за яким здійснюється зовнішнє їх упорядкування, а зміст не змінюється. При інкорпорації нормативно-правові акти і угоди об'єднують у зібрання за хронологічним, алфавітним, предметним чи якимось іншим порядком. Інкорпорація поділяється на: 1) офіційну, що здійснюється суб'єктами, які ухвалили акт, чи спеціально на те уповноваженими ("Відомості Вер­ховної Ради України"); 2) неофіційну, що здійснюється іншими суб'єктами (видавництвами, навчальними заклада­ми, громадянами).

Кодифікація — це спосіб систематизації, за яким здій­снюється така обробка нормативно-правових актів, що пев­ною мірою змінює їх структуру (погоджує, усуває про­тиріччя, об'єднує і т. ін.). Як результат кодифікації є но­вий нормативно-правовий акт (кодекс, інструкція, поло­ження і т. ін.). Кодифікація має тільки офіційний характер і поділяється на: 1) загальну, в результаті чого утво­рюється кодифікований нормативний акт з основних галу­зей права (Звід законів); 2) галузеву, що охоплює норма­тивно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси); 3) міжгалузеву та підгалузеву (інституційну), що відповідно поширюється на декілька галу­зей (Повітряний кодекс) чи інститутів.

Література:

В.О. Котюк (теорія права).

В.В.Копейчиков (ТДП).

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему