« Особливості юридичного змісту правових відносин »
Виконав:
Патрелюк Дмитро Андрійович
м. Київ
Зміст
Вступ. c.3
1. Юридичний, фактичний та вольовий зміст правовідносин c.5
2. Поняття та структура суб’єктивного юридичного права c.22
3. Поняття та структура суб’єктивного юридичного обов’язку c.28
Висновки c.34
Вступ
Тема “Особливості юридичного змісту правових відносин”, на мій погляд, досить актуальна та дискусійна. Її актуальність породжена не лише науковим інтересом окремих авторів, плановістю наукового пошуку, але й на практичною спрямованістю теоретичного дослідження, на потреби вдосконалення юридичної практики, необхідність вироблення методологічних засад її осмислення та реформування.
Сучасне українське суспільство вже звикло певною мірою до проголошення реформаторських закликів, які лунають у бік державної служби, судової, бюджетної системи, збройних сил, органів правопорядку тощо. Але настав час підведення дореформених підсумків та визначення у національній правовій доктрині України основних засад, головних напрямків подальшого правового розвитку держави та суспільства. Значною мірою такий аналіз торкнеться і сфери здійснення професійної юридичної діяльності всіх інституцій, установ, які наділені функціями правового захисту та охорони. Органи суду, прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки мають отримати об'єктивну оцінку з боку суспільства через призму їхньої здатності виконувати покладені на них завдання. Використовуватимуться й інші важливі критерії, але у всякому випадку, у ході проведення аналізу не можна уникнути теоретичних розробок у сфері проблематики юридичної діяльності.
Тому метою курсового дослідження є – дослідження особливостей та сутності юридичного змісту правових відносин.
Відповідно до поставленої мети, завданнями цієї роботи будуть наступні:
1.визначення сутності юридичного, фактичного та вольового змісту правовідносин.
2.характеристика поняття та структури суб’єктивного юридичного права.
3.аналіз поняття та структури суб’єктивного юридичного обов’язку.
Взагалі в бібліотеці літератури за цією темою не мало, але доволі часто думки авторів збігаються. Тому для того, щоб показати різноманітність думок вчених я використовував як підручники, посібники так і монографії вчених, публікації в наукових виданнях.
Структура курсової роботи має логічне завершення та складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.
1. Юридичний, фактичний та вольовий зміст правовідносин.
Звертаючись до питання структурної характеристики одного із значущих видів соціальної діяльності, ми посилаємось не тільки на науковий інтерес окремих авторів, плановість наукового пошуку, але й на практичну спрямованість теоретичного дослідження, на потреби вдосконалення юридичної практики, необхідність вироблення методологічних засад її осмислення та реформування.
Поряд з актуалізацією державної діяльності, яка мас бути соціальне орієнтованою, відповідним чином актуалізується проблематика соціальної спрямованості права. Проте не слід ототожнювати державну діяльність з юридичною.
Сучасне українське суспільство вже звикло певною мірою до проголошення реформаторських закликів, які лунають у бік державної служби, судової, бюджетної системи, збройних сил, органів правопорядку тощо. Але настав час підведення дореформених підсумків та визначення у національній правовій доктрині України основних засад, головних напрямків подальшого правового розвитку держави та суспільства. Значною мірою такий аналіз торкнеться і сфери здійснення професійної юридичної діяльності всіх інституцій, установ, які наділені функціями правового захисту та охорони. Органи суду, прокуратури, внутрішніх справ, безпеки мають отримати об'єктивну оцінку з боку суспільства через призму їхньої здатності виконувати покладені на них завдання. Використовуватимуться й інші важливі критерії, але у всякому випадку, у ході проведення наукового аналізу не можна уникнути теоретичних розробок у сфері проблематики юридичної діяльності.
Сучасною юридичною наукою вже відпрацьовані найбільш, значущі практичні питання стосовно діяльності окремих правоохоронних та захисних структур, але не всі вони узгоджуються із загальнотеоретичною конструкцією юридичної діяльності, згідно з якою необхідно виділяти окремі компоненти структури та зіставляти їх у контексті соціальної ролі та призначення даного виду діяльності. Враховуючи визначальну роль конституційних положень, відповідно до яких Україна визначається правовою, демократичною, соціальною державою, а також активізацію соціально-демократичних перетворень нинішнього часу, ще більшої ваги та актуальності набувають питання змісту та соціальної спрямованості професійної діяльності юристів.
У зв'язку з цим слід звернутися до окремих теоретичних розробок, присвячених проблематиці структури діяльності взагалі та юридичної діяльності.
Один із найвідоміших фахівців у цьому напрямі В.М. Карташов робить висновок, що у даному контексті структурний підхід до юридичної діяльності потребує з'ясування, передусім, її змісту й форми, оскільки саме ці категорії в першу чергу розкривають її побудову як відносно самостійного явища правової системи суспільства .
Є така точка зору, згідно з якою до структури діяльності пропонується віднести зовнішні фактори . На нашу думку, така позиція є необґрунтованою. Безпідставне розширення обсягу предмета за рахунок зовнішніх факторів, які складають поняття соціального середовища, роблять поняття структури неконкретизованим, а сам вихід за межі явища свідчить про пошук зовнішніх зв'язків із системою вищого рівня, а не про внутрішню організацію або побудову явища.
Структурний аналіз діяльності дозволяє спрямувати пізнавальний процес у русло вивчення структури окремих учинків, які у психологічній літературі розглядаються як елементи діяльності. За твердженням В.М. Кудрявцева, кожний індивідуальний учинок має певну структуру, що у всіх випадках зберігає деякі спільні риси. У людському вчинку можна виділити об'єктивну і суб'єктивну сторони, а також об'єкт Це приклад аналізу структури елементу у структурі явища діяльності.
Водночас автор звертається до проблеми висвітлення змісту і, на відміну від інших, пропонує її інваріантне вирішення, залежно від того, що буде використано як критерій для визначення елементного складу. Так, наприклад, пропонується виділити блоки предметної та інтелектуальної діяльності; дії публічного та приватноправового характеру; а за ступенем організації зміст діяльності можна уявити як сукупність окремих рухів, дій, операцій . Такий підхід не суперечить загальнотеоретичним положенням щодо поняття змісту, структури діяльності, але не охоплює інших елементів змісту, таких як результати, засоби, суб'єкти, способи... Принаймні про них не згадується.
Більш виваженою та методично вивіреною, на наш погляд, с позиція В.М. Карташова, згідно з якою елементами змісту виступають її об'єкти, суб'єкти, учасники, юридичні дії та операції, засоби та способи їх здійснення, прийняті рішення та результати дій. Саме ці компоненти складають незмінну основу даного явища, зберігають його властивості навіть за умов зовнішніх змін, надають рис сталості. Характеризуючи той чи інший елемент змісту, ми, таким чином, характеризуємо найбільш важливу рису явища. Проведемо загальний огляд окремих наукових підходів щодо визначення змісту та форми юридичної діяльності.
Суб'єкти - одне із основних понять у теорії юридичної діяльності, яке вважається достатньо повно розробленим та відображає характеристику соціальної основи та інституційної бази здійснення даного виду соціальної діяльності. Суб'єкт у визначенні змісту діяльності повинен бути на першому місці відносно інших елементів, що пояснюється не тільки його соціальною природою, а ще й необхідністю підвищення ролі людського фактора, висвітлення людини як основної соціальної цінності. Подібної уваги заслуговують і учасники юридичної діяльності.
Характеризувати суб'єктів юридичної діяльності видається можливим у різних аспектах - психологічному, фізичному, культурному, моральному, професійному, інтелектуальному. Але на загальному теоретичному рівні у науковій літературі суб'єкти юридичної діяльності представлені у трьох аспектах: в організаційно-структурному плані; на рівні трудового колективу; на рівні окремих особистостей .
Окрім суб'єктів, під час характеристики змісту у сфері юридичної діяльності визнають існування іншої категорії осіб як допоміжного персоналу, що своїми діями забезпечує ту чи іншу сторону у здійсненні юридичної діяльності. У багатьох випадках їхня присутність є необхідною, а іноді дії названої категорії осіб стають об'єктом правового впливу з боку суб'єктів юридичної діяльності. Такі особи отримали родову назву учасників юридичної діяльності, що пояснюється їхнім процесуальним статусом у різних видах провадження. Напевно, термін «учасники» запозичень із термінології цивільного або кримінального процесу. Учасниками можна назвати, перш за все, свідка, потерпілого, спеціаліста, патологоанатома, підозрюваного, учасника експерименту, посередника у вирішенні конфліктної ситуації, працівника відділу технічного забезпечення або інформаційного центру.
Іншим обов'язковим поняттям, що дозволяє розкрити зміст категорії «діяльність», є поняття об'єкта, під яким розуміють те, на що спрямовується діяльність. У загальних рисах під об'єктом юридичної діяльності розуміють суспільні відносини, як різноманітні зв'язки, що виникають між соціальними групами, класами, націями, а також усередині них у процесі їхнього економічного, політичного, соціального або культурного життя й діяльності. Однак така характеристика об'єкта юридичної діяльності досить абстрагована і має лише методологічне значення для проведення у подальшому більш конкретизованого аналізу. У реальності юристи вивчають або беруть до уваги суспільні відносини через призму сприйняття їх у двох рівнях: типологічному, родовому та казуальному. Процеси право формування, нормування, систематизації, нормативного тлумачення, наукового узагальнення передбачають виявлення типовості у відносинах, а процеси правозастосувашим, захисту, консультування, казуального тлумачення з обов'язковістю передбачають виявлення індивідуального зв'язку. Таким чином, визнаючи суспільні відносини як об'єкт юридичної діяльності, слід розрізняти їх за рівнем узагальнення або за ступенем конкретизації.