Реферат
на тему:
“КонкурентоздатністьУкраїни
в галузі захисту прав та свобод людини ”
· Ресурси та умови які необхідні для високого показника гарантії основних прав та свобод людини
· Висновок;
Україна та усі сусідні з нею держави зараз перебувають у нелегкому для них трансформаційному процесі. Основними цілями реформ є підвищення рівня життя населення і більш виражений захист прав і свобод особистості. Правоохоронна політика держави є важливим компонентом досягнення цих цілей, не лише для захисту людей від непотрібних страждань, але й тому, що вони необхідні для забезпечення продуктивності сучасної промислової економіки.
Матеріальні аспекти реформ-підвищення рівня життя, свобода пересування, вільний доступ до світових засобів масової інформаціі-важливі. Проте не вони є найважливішими. Підвищення рівня життя та демократія-лише інструменти; істинна мета реформ-дати громадянам права і можливості.
Першим кроком до вирішення цієї задачі буде передача знань і забезпечення свободи їх використання. Для цього необхідні вільна преса і хороша система освіти. Також необхідно збудити громадську свідомість,-це одне з найважливіших завдань, що стоять перед драматургом.
Права і свободи передбачають також наявність більш технічних аспектів. Вони напряму пов’язані з хорошим здоров’ям. Вони побудовані на передаваних трудових навиках і успішному функціонуванні ринків праці, яке дає людям певну владу над своєю роботою. Вони залежать від стабільності доходів. Хоча в ринковій економіці деякий ступінь невизначеності все ж таки неминучий, проте зубожіння та невизначеність ведуть до деградації особистості і знищують особисту свободу. Саме порівнянню та аналізу ризиків України та сусідніх держав у гарантії прав людини та правопорядку, а також практичним рекомендаціям по зниженню цих ризиків присвячено дану роботу.
Поняття "права людини" з'явилося дуже давно. Ми знаємо, що люди міркували про права людини протягом століть. Своїми коренями ідея прав людини сягає у світові релігії і філософські вчення. Але різні суспільства підходили до вирішення цієї проблеми по-різному. В одних культурах основною ланкою суспільства вважається індивідуум, в інших - група людей, така, як клан, плем'я, громада.
Незважаючи на розбіжності культур, схоже, існують загальноприйняті цінності. У список цих цінностей входить повага до людського життя і людської гідності. У будь-якому суспільстві застосування сили і насильства обмежується членами цього суспільства. У будь-якому суспільстві існує система покарання тих, хто порушує закони даного суспільства. У багатьох суспільствах поважається терпимість стосовно тих, хто не схожий на інших людей чи відстоює свою, відмінне від інших, думку. У більшості країн є розуміння важливості затвердження угод (їх часто називають суспільними договорами) між людьми.
Для людей з різних країн найчастіше складно вирішити, які права людини є найважливішими. Але саме це сталося у 1948 році, коли Комісія з прав людини, до якої увійшли представники 14 країн-учасниць Організації Об'єднаних Націй, що репрезентували основні політичні системи державного устрою, склала Загальну декларацію прав людини, що була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у тому ж році.
Загальна декларація прав людини стала протестом проти жахливих звірств, вчинених під час Другої світової війни. Світ побачив результат нацистської політики геноциду.
Загальна декларація прав людини не є юридичною угодою між державами. Це, скоріше, декларація чи заява про наміри.
Загальна декларація прав людини була задумана як "загальне завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави". Документ містить тридцять статей, присвячених громадянським, політичним, економічним, соціальним і культурним правам й основним свободам, якими повинна володіти кожна людина. Тому декларація - це своєрідний індикатор, що показує, у якому ступені дотримуються права людини окремими людьми, громадами, державами в усьому світі. Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. На час підписання цього документа в Організації Об'єднаних Націй було 56 країн-учасниць. З них 48 проголосували "за" і 8 утрималися (Білорусія, Чехословаччина, Польща, Саудівська Аравія, ПАР, Україна, СРСР і Югославія). Загальна декларація прав людини не є ні договором, ні юридичною угодою між державами. Це, скоріше, декларація, заява про наміри чи ідея. Відповідно до Хартії ООН країни-учасниці зобов'язуються спільними й індивідуальними діями прагнути до загального визнання і дотримання прав людини. Тому права, зафіксовані в декларації, повинні дотримуватися всіма країнами-учасницями Організації Об'єднаних Націй (у даний час ООН нараховує 184 члена).
Загальна декларація прав людини має величезне значення ще і тому, що:
· Вона використовується як стандарт поведінки і береться за основу при оформленні звернень до урядів з вимогою дотримуватися прав людини.
· Вона отримала статус закону відповідно до низки міжнародних і регіональних угод і договорів.
· З часу створення вона вплинула на конституції, закони і рішення судів у багатьох країнах і на роботу міжнародних організацій.
У 1966 році з метою підвищити ефективність Загальної декларації прав людини Генеральна Асамблея ООН прийняла два додаткових документи: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.
ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ проголошує Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави для того, щоб кожна людина і кожен орган суспільства, постійно маючи на увазі Декларацію, прагнули шляхом навчання і освіти сприяти повазі цих прав і свобод.
Стаття 1 Право на рівність
Стаття 2 Свобода від дискримінації
Стаття 3 Право на життя, на свободу і на особисту недоторканість
Стаття 4 Свобода від рабства
Стаття 5 Свобода від катувань і жорстокого чи такого, що принижує особисту гідність, поводження
Стаття 6 Право на визнання правосуб'єктності
Стаття 7 Право на рівність перед законом
Стаття 8 Право на ефективне відновлення в правах
Стаття 9 Свобода від довільного арешту, затримання чи вигнання
Стаття 10 Право на гласний із дотриманням усіх вимог справедливості розгляд справи
Стаття 11 Право на дотримання презумпції невинності
Стаття 12 Свобода від втручання в особисте і сімейне життя; право на недоторканність житла і таємницю кореспонденції
Стаття 13 Право на вільне пересування в межах країни і вільний виїзд із країни
Стаття 14 Право на притулок в інших країнах від переслідування
Стаття 15 Право на громадянство і зміну громадянства
Стаття 16 Право на одруження і заснування сім’ї
Стаття 17 Право на приватну власність
Стаття 18 Право на свободу думки і релігії
Стаття 19 Право на свободу переконань і отримання інформації
Стаття 20 Право на свободу мирних зібрань і асоціацій
Стаття 21 Право на участь в управлінні своєю країною і вільні вибори
Стаття 22 Право на соціальне забезпечення
Стаття 23 Право на гідну працю і на вступ у профспілку
Стаття 24 Право на відпочинок і дозвілля
Стаття 25 Право на гідний рівень життя
Стаття 26 Право на освіту
Стаття 27 Право на участь у культурному житті суспільства
Стаття 28 Право на соціальний порядок, при якому права і свободи можуть бути цілком здійснені
Стаття 29 Обов'язки перед суспільством, у якому можливий повний і вільний розвиток особистості
Стаття 30 Право на свободу від зазіхання на права, викладені в Декларації
Контроль за дотриманням прав людини в міжнародному співтоваристві спочатку покладався на ООН, регіональні і неурядові організації (НУО).
Варто сказати, що діяльність ООН із захисту прав людини викликала велике розчарування. Вальтер Лакер і Барі Рубін у передмові до першого видання своєї праці "Збірник документів з захисту прав людини", що вийшли в 1978 році, писали:
"... у той час, коли мільйони чоловіків і жінок з надією звернулися до Загальної декларації прав людини, вони одержали мало рекомендацій і зовсім ніякої допомоги від організацій, відповідальних за її поширення. Не відповідала очікуванням діяльність ООН, що повинна була стати ефективним інструментом захисту прав людини. Усе це змусило окремі уряди і неурядові організації самостійно вживати заходів у цій сфері".
Конституція України піднесла права і свободи людини і громадянина на якісно вищий рівень. Всі права людини однаково необхідні для розвитку особистості, а тому будь-які спроби їхнього ранжування є неприпустимим. Такий підхід повністю відповідає сучасній міжнародній практиці.
У Конституції значно посилені гарантії реалізації та захисту прав людини. Зафіксована ціла низка як традиційних, так і нових прав і свобод, починаючи з права на відшкодування за рахунок держави чи місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної їхніми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Цікавим є положення про те, що "особа не несе відповідальності за відмову давати свідчення або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів" (ст. 63).