регистрация / вход

Законність і справедливість теоретико правові проблеми співвідноше

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ЗАКОННІСТЬ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ І ВЗАЄМОДІЇ 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ

РАДИ УКРАЇНИ

ЗАКОННІСТЬ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ І ВЗАЄМОДІЇ

12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі адміністративного і господарського права Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова

Науковий керівник : кандидат юридичних наук, доцентМиколенко Олександр Іванович, Одеський національний університетім. І.І. Мечникова, доцент кафедри адміністративного та господарського права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент,член-кореспондент Академії правових наук України Орлюк Олена Павлівна, Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Академії правових наук України, директор;

кандидат юридичних наукГреца Ярослав Васильович, Ужгородський національний університет,доцент кафедри господарського права

Захист відбудеться 1 липня 2008 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4

Автореферат розісланий 27 травня 2008р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема законності є однією з центральних у загальній теорії держави та права. Важливість вказаної проблеми обумовлена тим, що поняття законності нерозривно пов’язане з такими інститутами й сторонами державно-правового життя суспільства як функції держави, правотворчість, форми реалізації права, демократія, права, свободи та обов’язки особистості. З наукової точки зору важливість вивчення проблематики законності полягає в тому, що вона належить до фундаментальних категорій української юридичної науки та посідає центральне місце в її понятійному апараті, слугує своєрідним інструментом наукового аналізу, забезпечує органічну єдність загальнотеоретичних і галузевих наук, втілення їх результатів в практичне життя. Особливого значення законність набуває в умовах побудови правової держави та громадянського суспільства, де забезпечується її відповідність не лише загальнолюдським ідеалам, але і вимогам справедливості.

Становлення ідеї законності та її взаємозв’язку із справедливістю починається з утвердженням державності та права, хоча уявлення про необхідність додержання конкретних правил існувало навіть в релігійно-міфологічних пам’ятках античних часів. Згодом, система римського права стала юридичною базою законності в сфері регулювання суспільних відносин, яка з часом відіграла осново утворююче значення для подальшого розвитку правових систем, в яких всі учасники суспільних відносин визнавалися рівними перед законом, що регламентувалось, охоронялось та реалізовувалось за допомогою державно-правових інституцій. Політико-правові погляди філософів на феномен справедливості та законності в епоху відродження, просвітництва і нового часу визначили багатовекторність розуміння сутності вказаних категорій, що на сьогодні стало причиною відсутності єдиного концептуального підходу до проблематики їх взаємозв’язку.

Окрім того, в період розвитку радянської юридичної науки під законністю переважно розумілося суворе та неухильне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма суб’єктами радянського права, а саме, державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами. Зазначене визначення законності було домінуючим в юридичній літературі і окремі спроби по-новому підійти до розкриття змісту категорії законності не знаходили підтримки. На нашу думку, вказане розуміння законності як суворого і неухильного виконання законів не в повній мірі характеризує сутнісні та значеннєві аспекти законності, а також не дозволяє встановити комплексне уявлення про законність, на підставі якого виробити та обґрунтувати концептуальні засади підвищення рівня законності, її забезпечення та гарантування. Вказане обґрунтовує доцільність проведення комплексного дослідження інституту законності в органічній єдності із феноменом справедливості, що виступає в якості підґрунтя розвитку законності та її сутнісного наповнення.

Значний здобуток у дослідженні проблем законності та справедливості як самостійних категорій, так і у їх органічному взаємозв’язку внесли такі відомі вітчизняні та зарубіжні вчені, як В.Б. Авер’янов, Є.В. Аграновська, В.Д. Бабкін, Ю.М. Бисага, С.В. Бобровник, М.В. Вітрук, М.М. Вопленко, В.М. Горшеньов, А.П. Заєць, О.В. Зайчук, Р.А. Калюжний, Д.А. Керімов, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, О.Л. Копиленко, В.В. Лазарєв, О.М. Мироненко, О.Г. Мурашин, В.С. Нерсесянц, Н.М. Оніщенко, О.В. Петришин, Н.С. Прозорова, П.М. Рабінович, І.С. Самощенко, В.Ф. Сіренко, О.Ф. Скакун, В.І. Степанов, Т.І. Тарахонич, О.Д. Тихомиров, Є.А. Тихонова, В.Д. Ткаченко, Р.О. Халфіна, В.М. Цвік, Ю.С. Шемшученко.

Аналіз праць згаданих вчених надав змогу зробити дисертанту висновок про те, що наукові роботи, переважно, мають загальний характер та відображають в собі проблематику поточних процесів реформування державно-правових інституцій в Україні. Окрім того, аспект співвідношення законності та справедливості майже залишився без належної уваги вчених, що ускладнює розв’язання ряду теоретичних і практичних завдань сучасної юридичної науки.

Продовжуючи зазначене, на нашу думку, в умовах поточної трансформації суспільства, реформування державно-правових інституцій в Україні, феномени законності та справедливості потребують ґрунтовного переосмислення, вироблення нових концептуальних засад їх розвитку та впровадження у життєдіяльність суспільства та держави з урахуванням сучасних правових реалій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною загальної науково-дослідної програми Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Робота пов’язана з плановою тематикою науково-дослідної роботи відділу теорії держави і права “Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101U001010), “Теоретичні проблеми систематизації законодавства України” (номер державної реєстрації 0196U012887).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є загальнотеоретичний та історико-правовий аналіз становлення та розвитку законності як юридичної категорії, дослідження наукових підходів до співвідношення законності та справедливості, а також їх взаємодії в процесі правотворчості та реалізації права.

Відповідно до мети дослідження автор поставив перед собою наступні завдання:

- обґрунтувати авторське бачення категорії “законність”;

- дослідити етапи становлення поглядів на проблематику сутності і значення законності і справедливості, а також їх співвідношення в працях вчених античності, середньовіччя, відродження, просвітництва та нового часу;

- провести комплексний аналіз аспектів та сфер прояву законності і справедливості;

- визначити та охарактеризувати особливості практичного прояву законності, що найбільш повно характеризують її взаємозв’язок із справедливістю;

- розмежувати принципи та вимоги законності як фактори її взаємодії із справедливістю;

- встановити соціальні фактори та умови, що характеризують зв’язок законності і справедливості як в теоретичному, так і в практико-прикладному аспектах;

- з’ясувати взаємозв’язок та взаємодію моральності, справедливості і законності в процесі правового впливу на суспільство;

- дослідити та охарактеризувати аспекти вияву справедливості та законності в процесі реалізації права;

- проаналізувати особливості прояву та співвідношення принципів і вимог законності у правозастосуванні.

Об’єктом дослідження є теоретико-методологічні та практико-прикладні проблеми законності як засобу забезпечення справедливого розвитку суспільства, держави та права.

Предметом дослідження є встановлення поняття, ознак, принципів законності, аспектів співвідношення та прояву законності і справедливості у правотворчій та правореалізаційній сферах як форми вияву їх моральної природи.

Методи дисертаційного дослідження. Методологічну основу дисертації склала система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечили об’єктивний та всебічний аналіз досліджуваного предмету. Використання філософсько-світоглядних підходів надало змогу дослідити ідею законності з точки зору її співвідношення із суспільством та державою. Філософський аналіз пов’язаний із розглядом законності через призму аксіології, що обумовлює висновки про цінність, моральність та справедливість права. Враховуючи мету і завдання дослідження, було використано наступні методи:

- формально-логічний, що надав можливість дослідити концептуальний рівень законності та визначити її особливості (поняття, ознаки, принципи, вимоги, аспекти прояву) як самостійної правової категорії;

- історичний, що застосовувався у процесі дослідження становлення ідей співвідношення законності та справедливості у працях вчених античності, середньовіччя, відродження, просвітництва та нового часу, котрий надав можливість простежити еволюцію поглядів на законність і справедливість;

- системний, який надав можливість визначити місце законності серед інших правових явищ та проаналізувати її як багатоаспектну категорію;

- структурно-функціональний, за допомогою якого було визначено особливості співвідношення законності з іншими елементами правової системи;

- порівняння, котрий застосовано для зрівняння категорій законності і справедливості, що мають спільні і відмінні риси, а також аспекти взаємодії;

- прогностичний, що надав змогу визначити та обґрунтувати шляхи і тенденції підвищення ролі законності в сучасній державі.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у спробі дисертанта вперше у вітчизняній науці в межах цілісного наукового дослідження із загальнотеоретичних позицій проаналізувати феномен законності, з однієї сторони, як самостійної категорії, а з іншої сторони, у співвідношенні із інститутом справедливості. На підставі аналізу ідей законності та справедливості, що сформувалися в літературі, запропонований комплексний підхід до розуміння загальних закономірностей взаємодії законності та справедливості, а також моральних гарантій законності в сучасному суспільстві.

Наукова новизна дисертації полягає у наступних висновках, положеннях та рекомендаціях, які відображають внесок дисертанта у розробку наукової проблеми.

1. Доведено, що у поглядах вчених античності і середньовіччя законність ототожнювалась із справедливістю як виявом досконалості закону в процесі регулювання суспільних відносин. Концепції ХХ століття ґрунтуються на розмежуванні справедливості як моральної категорії, що не пов’язується з правом, та соціально-політичної категорії, яка отримує правове закріплення і гарантування.

2. Встановлено, що зміст понять справедливості і законності, а також аспекти їх співвідношення, мають історично-змінний характер розуміння, відображаючи особливості певних історичних епох, рівень розвитку суспільства і науки, та визначається концепціями вчень про природне, позитивне і божественне право, про рівність як багатоаспектну категорію та відповідальність як засіб забезпечення моральності права і діяльності суб’єктів.

3. Обґрунтовано авторське визначення законності як обумовленого закономірностями суспільного розвитку комплексного соціально-правового явища, яке складається із трьох взаємопов’язаних складових – принципу, методу і режиму існування держави, і полягає в розумінні й суворому та неухильному виконанні всіма суб’єктами правовідносин вимог законодавчих актів, котрі повинні відповідати принципу справедливості права як в процесі правореалізації, так і в процесі правотворчості.

4. Визначено аспекти сутності законності та запропонована їх класифікація на ідеологічний аспект , що полягає у властивій суспільству системі ідей, поглядів, принципів і понять з приводу сутності та соціальної ролі законності; психологічний аспект, змістом якого є можливість усвідомлення суб’єктами необхідності суворого і неухильного дотримання вимог закону; політичний аспект , що визначає специфіку втілення законності у політиці держави та у правовому режимі суспільства; юридичний аспект, що передбачає формалізоване закріплення у нормативно-правових актах доцільності і справедливості права.

5. Встановлено чотирьохаспектний рівень взаємодії моральності, справедливості і законності в юридичній діяльності, а саме: теоретичний , що пов’язаний із подальшим розвитком наукового розуміння моральної природи законності як вияву її справедливості; практичний , який полягає у дослідженні ролі справедливості і моралі в процесі правотворчості та правореалізації; ідеологічний , що відображається у реалізації функцій справедливості і моральності у праві як важливої складової ідеологічної надбудови суспільства; поведінковий (естетичний), який забезпечує активний вплив моралі та справедливості на формування спонукань у суб’єктів до вчинення правомірних діянь.

6. З’ясовано, що моральність, справедливість і законність є взаємозалежними і взаємодіючими категоріями, взаємовплив яких забезпечує формування єдиного морально-правового механізму регулювання поведінки людей у суспільстві.

7. Обґрунтовано, що зв’язок законності і справедливості в процесі впровадження права має взаємний характер та визначається багатоаспектністю справедливості як явища, що має як загально соціальний характер та поширюється на всі сфери взаємодії людей, так і юридичний, що формується на основі оцінки відповідності реалізації правової норми її вимогам та змісту.

8. Обґрунтовано висновок про те, що сутнісні властивості законності можуть бути згруповані на: принципи законності; вимоги законності; способи зміцнення законності; ознаки, що характеризують зв'язок законності з іншими соціальними інститутами, кожен з яких має самостійне значення.

9. Доведено, що основними засобами підвищення рівня справедливості в сфері правореалізації є: заміна оціночних категорій законодавства на оціночно-чисельні; підвищення професійних знань юристів та рівня їх правової культури; неупередженість суб’єкта правозастосування; обґрунтованість та об’єктивність правових рішень; рівність всіх суб’єктів права перед законом; співрозмірність правопорушення і покарання; відповідність мети права і засобів її досягнення.

Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки, що містяться в роботі, можуть сприяти більш глибокому розумінню моральних витоків права, з’ясуванню ролі справедливості в процесі забезпечення законності та шляхів підвищення ролі моральних гарантій законності в межах громадянського суспільства та правової держави. Наукове дослідження вказаної проблематики може сприяти подальшій універсалізації та концептуалізації проблем законності, а також визначення її теоретичної та практичної значимості.

Положення та висновки дисертації можуть бути використані:

- в процесі вдосконалення законодавства України;

- в подальших наукових дослідженнях;

- для підвищення ефективності правотворчої та правозастосовчої діяльності;

- при підготовці монографічних робіт, підручників та навчальних посібників;

- в процесі викладання нормативного та спеціального курсів для студентів юридичних вищих навчальних закладів.

Особистий внесок здобувача. Наукове дослідження проблематики співвідношення законності і справедливості проведене дисертантом самостійно. Теоретичні положення та висновки, зроблені автором, базуються на проведеному аналізі вітчизняних та іноземних наукових джерел, нормативно-правової бази України, дослідженнях практики правотворчості та правозастосування.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на наступних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях:

- Міжнародній науковій конференції “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (м. Київ, 17 – 20 жовтня 2000 р.);

- Міжвузівській науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 30 січня – 2 лютого 2001 р.);

- Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23 – 24 квітня 2004 р.);

- Міжнародній науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 24 – 29 січня 2005 р.);

- Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” (м. Київ, 18 травня 2005 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження викладено у 12 публікаціях здобувача, серед яких розділ у колективній монографії, два підрозділи у навчальному посібнику, 5 статей у фахових виданнях та 4 тези доповідей.

Структура дисертації визначається завданнями та авторським підходом до їх вирішення. Робота складається із вступу, трьох розділів, які мають сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації становить203сторінки, з них 14 сторінок список використаних джерел із 191 найменування.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі автором доводиться актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічні підходи, наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, надаються відомості про особистий внесок дисертанта, апробацію результатів дисертації, її структуру та обсяг.

У Розділі 1 “Законність та справедливість: історико-правовий аспект становлення та розвитку ідей співвідношення” , який складається з трьох підрозділів, в яких відповідно до принципу логічної послідовності аналізуються ідеї співвідношення законності і справедливості у працях вчених античності, середньовіччя, відродження, просвітництва та нового часу. Дисертантом обґрунтовується еволюційний характер вказаних ідей та доводиться можливість структуризації етапів їх становлення і розвитку. Дослідження творчості античних мислителів надало можливість автору зробити висновок про те, що справедливість споконвіку була мірою людських вчинків. Первісні погляди на проблематику змісту та походження правди, справедливості та правосуддя були сформовані відповідно до загальноприйнятих уявлень, які панували у відповідному соціумі, про добро і зло, взаємодію між людьми, порядність та добросусідство. Враховуючи зазначене, в античний період будь-які вчинки та події сприймалися соціумом як такі, що відповідають або не відповідають загальноприйнятим звичаям, традиціям та поглядам на критерії добра і зла, правди та справедливості.

В подальшому визначення співвідношення законності і справедливості зумовлювалось наступними положеннями античних мислителів: законність та справедливість є співпадаючими поняттями (Сократ); законність та справедливість є всезагальними, оскільки поширюються на всіх членів суспільства (Платон); законність та справедливість об’єктивно обумовлюються природними законами (Аристотель); справедливим є закон, що йде на користь взаємному спілкуванню людей (Епікур); законність визначає необхідність постійної зміни законодавства у відповідності до потреб суспільства та справедливості (Цицерон); справедливість закону характеризується відповідністю останнього волі Всевишнього (Ф. Аквінський).

Політико-правові погляди філософів в епоху відродження, в тому числі і на феномен справедливості та законності, на нашу думку, пов’язані із загальною гуманізацією (антропологізацією) поглядів на суспільство, державу і право. Так, Г. Гроцій вважав справедливість необхідною ознакою права, що характеризується як вимога розуму, яка закладається у право. В свою чергу Ф. Бекон розрізняв два різновиди законів, а саме закони, що є по суті справедливими та протистоять насильству, та закони, що є формальними, мають відповідне оформлення і можуть бути несправедливими, антиправовими та насильницькими.

Характеризуючи співвідношення закону та справедливості, Т. Гоббс розрізняв комутативну (зрівняльну) та дистрибутивну (розподільну) справедливість, що перебуває в межах законності. Найбільш розвинутий гуманістичний характер мають ідеї Дж. Локка, який вважав справедливим той закон, який видається в державі верховною владою, відповідає природному закону та природним невід’ємним правам і свободам людини.

В епоху просвітництва, як і в будь-який перехідний період розвитку людства, набувають загострення проблеми політико-правового та морально-етичного плану. Філософи просвітництва намагалися проголосити та ствердити на землі “царство розуму”, в якому люди будуть досконалими, буде досягнута гармонія інтересів вільного індивіда та справедливого суспільства, а гуманізм стане нормою суспільного життя. Ш.-Л. Монтеск’є обґрунтовував особливості справедливості природних та позитивних законів. Справедливість природних законів визначається прагненням особи до миру, до здобування засобів для виживання, можливість спілкування та бажання жити в суспільстві. Позитивний закон передбачає наявність об’єктивного характеру справедливості та справедливих відносин. Однак, справедливість не створюється позитивним законом, а, навпаки, передує йому.

На думку Ж.-Ж. Руссо, справедливість стає суспільною реальністю тоді, коли втілюється у праві, формулюється та закріплюється у законах, встановлених людьми на підставі їх загальної згоди про справедливе. Суттєвого значення для проголошення та закріплення режиму законності мало ствердження Ж.-Ж. Руссо про безумовну справедливість будь-якого закону, виданого державною владою. В свою чергу І. Кант категорично не сприймав суто правового розуміння справедливості, пов’язуючи її із моральними засадами. Засновники марксизму визначали справедливість як історично можливу та перехідну категорію, яка має соціально-класовий зміст, обумовлений конкретно-історичним рівнем розвитку виробничих сил та відносинами власності.

Феномени справедливості та законності у поглядах вчених нового часу набувають характер самостійних інституцій, проблематика яких являє собою самостійні предмети наукових досліджень в роботах тих або інших науковців, однак характеризуються як явища взаємопов’язані, що мають соціальну природу та багатоаспектний зміст. Основним завданням Перельмана стала розробка прийнятної для всіх суб’єктів формули справедливості, що повинна уособити в собі систему концепцій (формул) справедливості, що визначають специфіку взаємозв’язків між:

- потребами індивіда та його внесками (віддачею) для розвитку соціуму;

- потребами різних індивідів та механізмом їх задоволення;

- статусами індивідів та рівнем забезпечення їх потреб;

- положеннями закону та станом забезпеченості потреб відповідних суб’єктів.

На думку О. Хеффе, поняття “право”, “справедливість” та “держава” повинні розглядатись не лише із зовнішнього боку, а осмислюватись у існуючому взаємозв’язку. Справедливість має пріоритет у суспільній моралі та складає єдиний критерій легітимності суспільного порядку, що забезпечується правом, у тому числі і примусовими методами.

Автором резюмується положення про те, що на сьогодні відсутній єдиний цілісний концептуальний підхід до розуміння сутності і значення законності та справедливості як соціальних явищ, що націлені на гарантування стабільності й безпеки суспільства, забезпечення балансу різноманітних соціальних інтересів.

У Розділі 2 “Теоретико-правові та методологічні проблеми законності та справедливості” , який складається з двох підрозділів, досліджуються поняття, аспекти і сфери прояву законності та справедливості, аналізуються вимоги і принципи законності як засоби гарантування її справедливості.

Дисертантом робиться висновок про те, що в сучасній юридичній літературі існує безліч визначень законності, однак, більшість з них характеризують вказану категорію як вимогу суворого і неухильного виконання законів та підзаконних актів всіма суб’єктами права. Зазначене визначення не відображає всієї специфіки вказаного явища та не дозволяє визначити її моральну природу. В процесі аналізу вищенаведеного розуміння законності автором зазначається про те, що в ньому акцентується увага на необхідності виконання вимог норм права, однак не відображене питання про їх зміст. Вказана дефініція законності обумовлює виникнення суперечностей між окремими правовими категоріями, наприклад, законністю і реалізацією права. У зв’язку з цим, враховуючи трансформаційний характер розвитку суспільства, держави та права, в тому числі і політико-правових учень, більшість аспектів законності потребують переосмислення, а також вироблення та обґрунтування інших підходів до розуміння з урахуванням правових реалій.

Відзначені моменти так чи інакше враховуються в публікаціях і дисертаційних дослідженнях останнього часу. Зокрема, здається цікавим підхід, відповідно до якого законність визначається як суворе і неухильне дотримання, виконання і застосування законів, а також належне використання передбачених у них прав (свобод) громадянами та іншими суб’єктами права. Такий підхід до визначення законності правильно акцентує увагу на вимозі дотримання закону і здійснення дій, пов’язаних з реалізацією можливостей, передбачених законом. Можна сказати, що зазначений підхід не спрощує проблему, а підкреслює її багатоаспектність та своєрідну складність.

Для з’ясування змісту законності автором робиться спроба розглянути ознаки законності та провести їх класифікацію на зовнішні, змістом яких є система обов’язків виконувати приписи законів всіма суб’єктами права, та внутрішні, що характеризуються наявністю науково обґрунтованих нормативно-правових актів.

Дисертантом виокремлюються та характеризуються основні сфери прояву законності, що поділяються на ряд аспектів, а саме: ідеологічний аспект, котрий полягає у властивій суспільству системі ідей, поглядів, принципів і понять з приводу сутності та соціальної ролі законності; психологічний аспект, змістом якого є можливість усвідомлення суб’єктами необхідності суворого і неухильного дотримання вимог закону; політичний аспект, що визначає специфіку втілення законності у політиці держави та у правовому режимі суспільства; юридичний аспект, що передбачає формалізоване закріплення у нормативно-правових актах доцільності і справедливості права.

Аналізуючи зміст інституту законності, автор дійшов висновку про те, що проблематика розмежування принципів і вимог законності має важливе значення для теорії і практики зміцнення законності. З огляду на зазначене, дисертантом запропоноване авторське визначення принципів як відправних начал та ідей, які сприяють зміцненню законності і забезпечують неухильне виконання законів і підзаконних актів всіма суб’єктами права та гарантують втілення ідей справедливості і доцільності в процесі правотворчості та правореалізації.

Продовжуючи вивчення принципів законності, в роботі детально аналізуються їх різновиди, серед яких дисертантом виокремлюються принципи верховенства закону, єдності і всезагальності законності; рівності всіх перед законом і судом; гарантованості основних прав і свобод громадян; невідворотності покарання за вчинене правопорушення; неприпустимості протиставлення законності і доцільності; взаємозв’язку законності і культури; обумовленості законності режимом демократії.

На думку дисертанта, будь-який принцип законності можливо визначити як сукупність вимог, які вміщені у певних правових нормах. Зазначене надає можливість, визначивши чіткий перелік вимог законності, здійснити їх нормативне закріплення і конкретизацію, що створює додаткові можливості для зміцнення правопорядку.

Автором доводиться той факт, що існуючі на практиці гарантії законності не лише забезпечують її реальність, а і визначають ступінь справедливості законності, оскільки вони пов’язані з діяльністю різноманітних сфер суспільних відносин та з ефективністю діяльності всіх елементів правової системи.

Розділ 3 “Законність та справедливість як вимоги юридичної діяльності” , який складається з двох підрозділів, присвячений аналізу взаємодії моральності, справедливості та законності в процесі правового впливу на суспільство, а також визначенню взаємодії законності і справедливості у процесі правозастосування.

Законність і справедливість в історії розвитку людства виступають взаємопов’язаними, але не співпадаючими категоріями. Практика юриспруденції підтверджує глибокий органічний зв’язок моралі і права, а, отже, і моралі та законності як одного з керівних начал права та важливого результату впровадження правових приписів.

Дисертантом обґрунтовується думка про те, що моральну природу законності відображає справедливість. Справедливість і право мають багато спільного у походженні, сутності, ознаках, функціях та смисловому виразі. Не випадково в літературі визначається, що правове у своїй основі завжди конкретизується як справедливе, праведне, хоча наявність спільних властивостей не надає підстав ототожнювати категорії правового і справедливого. Вказане пояснюється тим, що правове не завжди є справедливим, а справедливе не обмежується правовою сферою. Таким чином, справедливість, на думку автора, виступає як соціальний та етичний критерій права. Втілюючись у діючому праві та практиці його реалізації, справедливість набуває юридичних рис, які визначають її офіційний рівень. Справедливим може бути лише закон, що відповідає принципам права, а діяти по справедливості означає діяти по праву, у відповідності до його всезагального масштабу і однаково рівних і обов’язкових для всіх норм.

Дисертантом підкреслюється той факт, що справедливість може бути результатом дії права. У цьому випадку правомірним буде висновок про те, що категорії моральності і права у випадку їх проекції на конкретні суспільні відносини надають можливість оцінити їх у якості справедливих чи несправедливих. Інструментальне значення моралі і права засновується на здатності слугувати основними засобами пізнання і виміру явищ суспільного життя через призму уявлень про справедливість і несправедливість. Саме на підставі усвідомлення справедливості особистість формулює для себе моральні обов’язки, виробляє спроможність здійснювати моральний самоконтроль і, в кінцевому рахунку, здійснювати правові вчинки.

На думку автора, моральність і справедливість права пов’язується не лише з процесом правоутворення, оскільки принципового значення має їх вплив на рівні реалізації правових норм, особливо в межах правозастосування. Справедливість існуючої системи законності обумовлюється змістом реалізованих правових норм.

Автором обґрунтовується висновок про те, що врахування вимог справедливості необхідне при реалізації будь-якої правової норми на всіх стадіях правозастосовчої діяльності, при чому особливої соціальної значимості справедливість набуває при призначенні покарання. Зміст вказаного значення справедливості полягає у тому, щоб не допустити невідповідності між мірою покарання та скоєним, а також формалізму, що створює загрозу помилкового тлумачення змісту права та неврахування особистості винного. На думку дисертанта, важливим аспектом справедливості в процесі правозастосування є відповідність закону та справедливості в актах правозастосування. У вказаному аспекті, на думку автора, полягає додатковий вимір справедливості, змістом якого є відповідність акту певним інтересам та можливість досягнення не лише правової, але і моральної мети права.

Продовжуючи дослідження, автором зазначається про те, що поняття справедливості правозастосування близьке за значенням до поняття “доцільність”, котре відображає співвідношення між метою права і діяльністю суб’єкта по її досягненню. Бути доцільним означає бути спроможним до втілення мети в реальній дійсності. За такого підходу справедливість можливо розглядати як показник доцільності, а отже, порушення справедливості це одночасно і порушення доцільності. На думку дисертанта, взаємодія законності, справедливості і доцільності сприяє посиленню соціальної сприйнятливості права особливо в таких ситуаціях, коли людська поведінка важко піддається однозначній моральній та юридичній кваліфікації.

Автором зазначається, що в сучасній юридичній науці відсутній єдиний методологічний підхід до виокремлення принципів і вимог законності, що не сприяє ні процесові теоретичного пізнання цього багатоаспектного явища, ні зміцненню режиму законності. На думку дисертанта, поняття принципу може бути визначено як сукупність вимог, кожна з яких є системою чітко визначених правових розпоряджень. Вказаний підхід дозволяє визначити чіткий перелік принципів і вимог законності, здійснити нормативне їх закріплення і конкретизацію, що створює додаткові можливості для зміцнення законності і правопорядку, а також забезпечення відповідності законності справедливості.

У висновках , які резюмують дисертаційну роботу, сформульовано основні результати дослідження, підкреслено теоретичне та практичне значення розробленої теми, що полягає у визначенні природи та сутності співвідношення законності та справедливості у сфері права, а також їх взаємодії в процесі правотворчості та реалізації права.

Головними науковими і практичними результатами роботи є наступні висновки:

1. Законність та справедливість є складними соціально-філософськими та правовими категоріями, які пов’язані із широкою сферою людських взаємин. Протягом всієї історії існування людства зміст понять справедливості і законності, а також аспекти їх співвідношення розвивалися і змінювалися. Вказані зміни мають еволюційний характер і відображають особливості певних епох, а також рівень розвитку суспільства і науки.

2. Поняття справедливості, законності та права за часів античності формувались одночасно з виникненням приватної власності, що стало передумовою поширення ідей загальної рівності людей в якості однієї з основ справедливості. Такому розумінню справедливості відповідало уявлення про державу як форму втілення справедливості, та про законність і право як критерії і засоби її захисту. Відповідність чи невідповідність людських законів і законності в цілому природі та природному праву постає в якості критерію та виміру їх справедливості чи несправедливості.

3. За часів середньовіччя та відродження законність не досліджувалась як самостійна юридична категорія. Вона ототожнювалась зі справедливістю як виявом досконалості закону. Історія становлення ідей законності пов’язується з такими суб’єктивними категоріями, як чесність, матеріальна забезпеченість та справедливість.

4. Еволюційність поглядів на законність за часів просвітництва визначається в обґрунтованості таких її вимог, як відповідальність всіх суб’єктів перед єдиним судом, необхідність дотримання недоторканості особи та її свободи. Ступінь законності в суспільстві в цю епоху вперше пов’язується зі знанням законів, дотриманням справедливих правових принципів та відповідальністю за їх порушення.

5. Феномен справедливості і законності у поглядах вчених ХХ століття набуває конкретно-визначений, прикладний характер, що пов’язується із умовами та особливостями життєдіяльності суспільства, держави та права, а також надає можливість визначити й обґрунтувати шляхи вдосконалення соціальних інституцій з метою підвищення рівня справедливості і законності (на рівні свідомості людини, її поведінки, освіченості населення, підвищення професійності в діяльності органів управління тощо).

6. Законність являє собою обумовлене закономірностями суспільного розвитку комплексне соціально-правове явище, яке складається з трьох взаємозв’язаних складових, а саме: принципу, методу і режиму існування держави, що полягає у розумінні, суворому і неухильному виконанні всіма суб’єктами правовідносин вимог законодавчих актів, які повинні відповідати принципу справедливості права як в процесі правореалізації, так і в процесі правотворчості.

7. Законність як суспільний феномен являє собою певний результат взаємодії різноманітних чинників, що і визначають її природу. Отже, теоретична концепція законності повинна бути певним емпіричним узагальненням, що не суперечить людському досвіду. Це підкреслює об’єктивний характер явища і виключає можливість суб’єктивно-ідеалістичного його тлумачення.

8. З позицій моральності і справедливості законність виступає в першу чергу як засіб захисту прав, свобод і законних інтересів кожної особистості. Вона повинна забезпечувати охорону людини як від сваволі самої держави і її органів, так і від протиправних дій з боку інших осіб. Від стану законності, рівня її відповідності принципам моралі, справедливості і доцільності залежить ступінь свободи особистості, реальність її прав і свобод, рівень реальності демократії. Це визначає особливе значення законності для суспільства – вона є основою порядку в суспільстві, елементом демократії та засобом охорони загальнолюдських моральних цінностей, одним із проявів яких є справедливість.

9. Законність, справедливість і доцільність є тісно пов’язаними і взаємодоповнюючими один одного принципами правореалізаційної діяльності, які сприяють посиленню соціальної сприйнятливості права взагалі і особливо в таких ситуаціях, коли людська поведінка найбільш важко піддається однозначній моральній та юридичній кваліфікації. Вказане вимагає від правозастосовчих органів високої професійної підготовки, яка забезпечує методологію винесення законних і справедливих рішень. Справедливість пронизує всі різновиди правозастосування та визначає моральний характер його мети та засобів.

10. Значення законності обумовлює її цінність, що виявляється у її проявах як основи порядку в суспільстві; як умови і необхідного елементу правової держави і демократії; як основного засобу охорони і забезпечення дотримання загальнолюдських моральних цінностей. Вдосконалення нормативної сторони законності полягає в тому, що зміст законодавства має відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціям розвитку суспільства, моральним засадам суспільствам, уявленням людей про добро і зло, про міру належного і допустимого.


ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Самохвалов В.В. Законність і справедливість в епоху античності та середньовіччя // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 11. – К., 2000. – С. 510–519.

2. Самохвалов В.В. Законність та справедливість як вимога правозастосовчої діяльності // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: Матеріали міжнародної наукової конференції (м. Київ, 17 – 20 жовтня 2000 р.). – К., 2000. – С. 363–365

3. Самохвалов В.В. Законність та справедливість: проблеми співвідношення // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. Вип. 9. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 18–25.

4. Самохвалов ВВ. Законність: основні аспекти та сфери прояву // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. Вип. 11. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 44–50.

5. Самохвалов В.В. Принципи та вимоги законності як гарантії її справедливості // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. Вип. 12. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 29–31.

6. Самохвалов В.В. Законність та справедливість як вимога правозастосовчої діяльності // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: Збірник матеріалів Міжвузівської наукової студентської конференції (27 січня – 2 лютого 2001 р., м. Косів Івано-Франківської обл.). – К., 2002. – С. 64–66.

7. Самохвалов В.В. Поняття, аспекти та сфери прояву законності // Енциклопедія законодавства (матеріали до спецкурсу). – К.: Український Центр духовної культури, 2003. – С. 28–46.

8. Самохвалов В.В. Вимоги, принципи та гарантії законності // Енциклопедія законодавства (матеріали до спецкурсу). – К.: Український Центр духовної культури, 2003. – С. 55–74.

9. Самохвалов В.В. Поняття, аспекти та сфери прояву законності // Законність: теоретико-правові проблеми дослідження і впровадження. – К.: Вид-во “Юстиніан”, 2004. – С. 11–29.

10. Самохвалов В.В. Моральна природа законності // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 23–24 квітня 2004 р. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. – Т. 2. – С. 264–267.

11. Самохвалов В.В. Законність та справедливість як вимоги та фактори правореалізації // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. Вип. 31. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – С. 567–572.

12. Самохвалов В.В. Принципи та вимоги законності у правозастосуванні // Другі юридичні читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2005. – С. 127–129.

13. Самохвалов В.В. Поняття та принципи державної влади // Правові проблеми влади. Теоретико-методологічні та історичні засади. – Одеса.:Видавництво „Юридична література”, 2006 – С. 25-38.


АНОТАЦІЇ

Самохвалов В.В. Законність і справедливість: теоретико-правові проблеми співвідношення і взаємодії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2008.

У дисертації здійснено комплексний аналіз теоретико-методологічних та практико-прикладних аспектів до співвідношення законності та справедливості.

Проаналізовано історико-правовий аспект ідей взаємообумовленості і взаємозалежності законності і справедливості у працях вчених античності, середньовіччя, відродження, просвітництва та нового часу.

Висвітлено методологічні проблеми законності, які полягають у визначенні поняття, сфер і аспектів прояву законності, розмежуванні принципів і вимог законності, які характеризують оптимальні напрямки дослідження не лише законності, а і її співвідношення із справедливістю.

Проведено змістовний аналіз співвідношення законності і справедливості у сфері юридичної діяльності шляхом визначення взаємодії моральності, справедливості і законності в процесі правового впливу на суспільство, взаємозалежності і справедливості у процесі реалізації права та характеристики особливостей вияву принципів і вимог законності у правозастосування.

Ключові слова: законність, справедливість, моральність права, вимоги законності, принципи законності, сутність та природа законності, верховенство закону, права людини.


АННОТАЦИЯ

Самохвалов В.В. Законность и справедливость: теоретико-правовые проблемы соотношения и взаимодействия. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Институт законодательства Верховной Рады Украины, Киев, 2008.

Объектом диссертационного исследования выступают теоретико-методологические и практико-прикладные проблемы законности как средства обеспечения справедливого развития общества, государства и права.

Предметом исследования является определение понятия, признаков, принципов законности, аспектов соотношения законности и справедливости в правотворческой и правоприменительной деятельности как форм проявления их моральной природы.

Научная новизна диссертации состоит в обосновании взгляда о том, что моральность, справедливость и законность являются взаимозависимыми категориями, что заключается в их нацеленности на формирование единого морально-правового механизма регулирования поведения людей в обществе. На основании проанализированной юридической литературы автором определено и обосновано понятие «законности» как обусловленного закономерностями общественного развития комплексного социально-правового явления, что состоит из трёх элементов – принципа, метода и режима существования государства и заключается в понимании и неукоснительном исполнении всеми субъектами правоотношений требований законодательных актов, которые должны соответствовать принципу справедливости права как в процессе правореализации, так и правотворчества.

Диссертантом анализируется историко-правовой аспект идей взаимообусловленности и взаимозависимости законности и справедливости, отмечается, что во времена средневековья и возрождения законность отождествлялась со справедливостью как формой проявления совершенства закона. Процесс развития науки в эпоху просвещения определил две тенденции исследования идей взаимодействия законности и справедливости, а именно единства этих категорий как формы естественного права и различия в рамках позитивного права.

Исследованы методологические проблемы законности, состоящие в определении понятия, сфер, аспектов проявления законности, разграничении принципов и требований законности, которые предоставляют возможность соотнести ее со справедливостью. Взаимосвязь законности и справедливости в сфере права не имеет одностороннего характера, хотя законность и возникает на основе справедливости и после её становления она сама приобретает характер важного средства обеспечения справедливости. Только при наличии законности законодатель может рассчитывать на справедливое регулирование общественных отношений.

Осуществлен содержательный анализ соотношения законности и справедливости в сфере юридической деятельности посредством определения взаимодействия моральности, справедливости и законности в процессе правового влияния на общество. Различные свойства и характеристики законности сводятся к ее пониманию как принципа, требования, средства и категориального фактора, определяющего связь законности и других социальных институтов.

Ключевые слова: законность, справедливость, моральность права, требования законности, принципы законности, сущность и природа законности, верховенство закона, права человека.


SUMMARY

Samokhvalov V.V. Legality and justice: theoretical legal problems of relationship and interaction. – Manuscript.

Thesis for obtaining the scientific degree of the candidate of science (law), on the speciality 12.00.01 – Theory and history of state and law; history of political and law studies. – The Institute of Lagistlation of the Verhovna Rada of Ukraine. - Kyiv, 2008.

The thesis gives complex analysis of theoretical methodological and conceptual approaches to the relationship between legality and justice.

Historical legal aspect of the ideas of interconditionality and interdependency of legality and justice is analyzed based on the works of ancient, middle-age and renaissance scientists, German philosophers and XX century scientists.

Methodological problems are highlighted which consist in determining the concept, sphere and aspect of legality manifestation, distinguishing between principles and requirements of legality which characterize optimal directions of research not only in the field of legality but also its relations to justice.

Comprehensive analysis of relationship between legality and justice in the field of legal practice is carried out by determining interaction of morality, justice and legality in the process of legal influence on society, their interdependence in the field of legal realization and characteristics of principles and requirements of legality in legal practice.

Key words: legality, justice, morality of law, legal requirements, principles of legality, essence and nature of legality, supremacy of law, human rights.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий