В кримінально-правовій літературі досить поширеною є думка про те, що особа не може не бажати тих наслідків, невідворотність яких передбачає[112]. Видається, що це твердження не безспірне. По-перше, така позиція небезпечна тим, що штовхає до об'єктивного вмінення. По-друге, ухиляючись від сплати обов'язкових внесків державі, переслідуючи при цьому цілі власного збагачення за рахунок "злочинної економії" особа навряд чи вважає метою своєї злочинної діяльності ненадходження відповідних коштів до бюджетів чи державних цільових фондів. Так само особа не переслідує мету заподіяти шкоду державі, яка була названа як наслідок у ст. 1482 КК в редакції Закону України від 28 січня 1994р., проекті кримінального кодексу України, розробленому робочою групою Кабінету Міністрів 1997р. Скоріше, вона байдуже відноситься до цього, що є вже ознакою вольової сторони непрямого умислу '. Таким чином, не має безперечних підстав говорити, що ухилення від сплати обов'язкових внесків державі може вчинятися лише з прямим умислом. Вольове ставлення до суспільно-небезпечних наслідків ухилення від сплати обов'язкових внесків державі виражається як їх бажанням (прямий умисел), так і свідомим допущенням (непрямий умисел).
Прагнучи утримати в себе суму несплаченого платежу й протиправне збагатитися за рахунок цього, винний бажає настання суспільно-небезпечних наслідків ухилення від сплати обов'язкових внесків державі й, отже, діє з прямим умислом. При непрямому умислі винний байдуже ставиться до факту ненадходження в бюджети чи державні цільові фонди відповідних сум, або заподіяння шкоди державі, переслідуючи при цьому інші цілі (використати несплачені суми на розвиток виробництва, збільшення оплати праці тощо).
Таким чином, незважаючи на загальнопоширену думку, що ухилення від сплати обов'язкових внесків державі може вчинятися лише з прямим умислом, теоретичний аналіз приводить до висновку, що відповідальність за це посягання повинна наставати при наявності ознак як прямого так і непрямого умислу.
Слід відзначити, що визнання того, що аналізовані посягання можуть вчинятися лише з прямим умислом, не лише теоретично сумнівне, але й істотно утруднює можливості боротьби з ухиленням від сплати податків на практиці. Перш за все, на це вказують проанкетовані практичні працівники. 80 % з них вказують, що при вдосконаленні кримінального законодавства про ухилення від сплати податків, норму належить сформулювати таким чином, щоб не викликало сумнівів можливість її застосування як при бажанні, так і при свідомому допущенні наслідків. Справді, прямий умисел в даному матеріальному складі, зокрема, бажання настання суспільно-небезпечних наслідків, передбачений ст. 1482 КК в редакції Закону України від 28 січня 1994р. довести було практично неможливо. Видається, що не легше піддаватиметься доказуванню бажання особою ненадходження до бюджетів та державних цільових фондів сум податків. Але недосконалість норм про ухилення від сплати обов'язкових внесків державі не в обов'язковості прямого умислу, а в формулюванні суспільно-небезпечних наслідків, бажання настання яких неможливо довести на практиці.
Незалежно від аргументів, які наводять особи, винні в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів проаналізувавши їх дії, можливо встановити бажання таких осіб несплачувати відповідні суми. Тому вважаю, якщо суспільно-небезпечні розглядуваного посягання будуть відбиватись поняттям "несплачені суми внесків" замість "ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів" чи "заподіяння шкоди державі", зв'язок вольового моменту прямого умислу і суспільно-небезпечних наслідків злочину буде більш очевидний. В такому випадку ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів буде злочином, який може вчинятись лише з прямим умислом. Але ця обставина не утруднить для практики застосування даної норми. Крім того, запропоноване вище, введення адміністративної преюдиції як умови кримінальної відповідальності суб'єкта за ухилення від сплати обов'язкових внесків державі ліквідує проблему доказування наявності прямого умислу у винного. "Будучи перший раз притягнутою до адміністративної відповідальності і попередженою про можливі наслідки у випадку вчинення в подальшому таких дій, особі надалі буде досить складно пояснювати вчинене ним незнанням законодавства, а судово-слідчі органи будуть впевнені, що в даному випадку має місце умисна вина"[113].
Для кваліфікації ухилення від сплати обов'язкових внесків державі важливо вияснити значення мотиву і мети аналізованого посягання. В теорії кримінального права і на практиці існує позиція, згідно з якою таке ухилення - це злочин, який вчиняється з корисливим мотивом[114]. Така точка зору виражена, зокрема, в Методичних рекомендаціях по розслідуванню ухилення від сплати податків, підготовлених по лінії МВС України та в науково-практичному коментарі до Кримінального кодексу[115]. Авторитетність цих джерел для слідчих, прокурорів і суддів веде до того, що на практиці не притягають до кримінальної відповідальності, якщо не виявлено і не доказано наявність корисливого мотиву[116].
Вказана позиція видається спірною. Перш за все, вона не заснована на законі. З усіх статей, за якими кваліфікується ухилення від сплати обов'язкових внесків державі, корисливий мотив як ознака складу злочину передбачений лише в ст. 165 КК, та й то альтернативно з іншими мотивами.
По-друге, вказана позиція не враховує, що в житті поширеними є випадки ухилення від сплати обов'язкових внесків державі, при вчиненні яких корисливі мотиви, як прагнення збагатитися особисто чи збагатити інших осіб за своїм вибором, відсутнє. Це має місце тоді, коли "зекономлені суми" використовуються на розвиток виробництва, погашення непередбачених втрат...
По-третє, корисливий мотив кореспондує меті збагачення, а це, в свою чергу, передбачає можливість вчинення ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів за чинним КК лише з прямим умислом, що не відповідає дійсному стану речей, як було доведено вище.
Тому викладені вище аргументи стосовно можливості ухилення від сплати обов'язкових внесків державі як з прямим, так і непрямим умислом також свідчать про те, що корисливий мотив (і корислива мета) не є обов'язковими ознаками ухилення від сплати обов'язкових внесків державі. Тому є підстави стверджувати, що кримінальна відповідальність за таке ухилення повинна наставати при наявності як корисливих так і інших мотивів, зокрема таких як невірно сприйняті інтереси підприємства, інша особиста зацікавленість і т.д.
Аналізуючи касаційну і наглядну практику Дагель П.С. і Михеєв Р.І. встановили, що питома вага судових помилок пов'язана з неправильним встановленням суб'єктивної сторони злочину становить більше ніж 1/3 від всієї маси судових помилок, що потягли відміну чи зміну вироків (ухвал) судів першої інстанції. Однією з причин автори називають "прояви поширених раніше псевдонаукових поглядів, які виражаються в переоцінці доказового значення визнання звинуваченим своєї вини"[117]. В нашому ж випадку має місце ситуація - "якраз навпаки". Заяви неплатників податків про те, що вони не бажали наслідків у вигляді непоступления податкових сум у державний бюджет ставали достатньою і єдиною підставою для встановлення органами внутрішніх справ відсутності у вказаних осіб умислу на ухилення від сплати обов'язкових внесків державі.
При цьому працівники міліції, в підслідності якої знаходиться справа про злочин, передбачений ст. 1482 КК, як правило, "забувають" (або, скоріше всього не знають), що про спрямованість умислу особи свідчать не тільки її слова, але й дії.
Рецензенти:
доктор юридичних наук Грищук Віктор Климович;
кандидат юридичних наук Бойко Андрій Михайлович
Аналізуються питання кваліфікації ухилення від сплати обов'язкових внесків державі, формулюються пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства України в цій частині.
Видання розраховано на студентів вищих юридичних навчальних закладів, науковців, практичних працівників органів МВС, ДПА, суду, прокуратури, адвокатури, а також всіх тих, хто цікавиться проблемами кваліфікації ухилення від сплати обов'язкових внесків державі.
Брич Л.П.
Кваліфікація ухилення від сплати обов'язкових внесків державі - Львів: юридичний факультет Львівського державного університету ім.Івана Франка. -1998.-76С.
Наукове видання.
Рекомендовано до друку Вченою Радою юридичного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка.
[1] В законодавстві, теоретичних роботах, на практиці використовуються різноманітні терміни і термінологічні звороти дія позначення обов'язкових платежів, які сплачуються державі. Проведений аналіз дозволяє запропонувати в якості найбільш універсального поняття "обов'язкові внески державі", яке охоплює податки, збори, інші обов'язкові платежі до державного та місцевих бюджетів, що справляються як з окремих громадян, так і з юридичних осіб. Основну ж масу таких платежів становлять податки. Тому більшість положень, які стосуються ухилення від сплати податків, поширюються і на ухилення від інших обов'язкових внесків державі. В цій роботі вказані поняття вживаються як рівноцінні, якщо інше спеціально не обумовлено. Термін "податки, збори, інші обов'язкові платежі використовуються стосовно злочину, передбаченого ст. 1482 КК, оскільки він вживається в цій статті. Термін "обов'язкові внески державі" вживається як узагальнюючий.