регистрация / вход

Повторність злочинів Правові наслідки повторності сукупності та рецидиву злочинів Рецидив зло

Реферат на тему: Повторність злочинів. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів. Рецидив злочинів. Сукупність злочинів І. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Реферат на тему:

Повторність злочинів. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів. Рецидив злочинів. Сукупність злочинів

І. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

2. Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром.

3. Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

4. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

1. Повторність, сукупність та рецидив злочинів, про які йдеться у ст. ст. 32-34, є різновидами множинності злочинів, під якою розуміється вчинення однією особою двох або більше злочинів.

2. Кожне із діянь, які становлять повторність, передбачену ст. 32, є самостійним злочином. Специфіка повторності як особливого виду множинності злочинів полягає у тому, що її утворюють тотожні або, у разі особливої вказівки законодавця, однорідні чи схожі за своїми ознаками злочини. За загальним правилом (викладеним у ч. 1 ст. 32) повторністю визнаються лише ті злочини, які передбачені однією статтею, а для тих випадків, коли в одній статті КК вміщено кілька різних складів злочинів (наприклад, ст. ст. 143, 223, 228),— однією частиною статті Особливої частини КК.

Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність; поняттям повторності охоплюється і рецидив злочинів (ст. 34).

Повторність злочинів виникає і у тих випадках, коли один, декілька або й усі злочини, які її утворюють, вчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів є незакінченими і кваліфікуються як замахи чи готування.

3. Згідно з ч. 2 ст. 32 не є повторністю продовжуваний злочин — злочин, що складається із двох чи більше вчинених у різний час тотожних злочинних діянь, які є реалізацією єдиного злочинного наміру винної особи. Тотожні діяння, з яких складається продовжуваний злочин, можуть самі по собі (кожне окремо) бути і такими, що містять всі ознаки самостійного злочину, і такими, що за інших обставин розглядалися б лише як інші правопорушення (наприклад, адміністративні). Продовжуваний злочин починається вчиненням першого і закінчується вчиненням останнього із тотожних злочинних діянь, які складають цей злочин.

Єдиний злочинний намір, який об’єднує злочинні діяння при вчиненні продовжуваного злочину, як особливий вид умисної форми вини, має місце тоді, коли винний, за наявності загальних ознак умислу, реалізовує свій задум, розраховуючи вчинити у різний час не одне, а декілька (два чи більше) тотожних за своїми ознаками злочинних діянь, спрямованих на досягнення загального результату. Єдиний злочинний намір на вчинення продовжуваного злочину, як правило, виникає у .винного ще до вчинення першого із діянь, які складають продовжуваний злочин. Водночас він може виникнути і в процесі вчинення першого діяння.

Наявність ознак продовжуваного злочину з точки зору кваліфікації діяння означає, що воно розглядається як один злочин, а не як повторність злочинів. Продовжуваний злочин може бути кваліфікований за ознакою значного, великого чи особливо великого розміру заподіяної шкоди, якщо ці критерії передбачені відповідною статтею КК як кваліфікуючі ознаки і якщо відповідна шкода сумарно заподіяна внаслідок усіх епізодів продовжуваного злочину.

Продовжуваність як форма вчинення злочину характерна зокрема для різних корисливих посягань на власність, давання чи одержання хабара, ухилення від сплати податків тощо. Типовим прикладом продовжуваного злочину є викрадення речі частинами (наприклад, винесення по одній деталі, щоб потім зібрати із краденого радіоприймач, магнітофон, мотоцикл тощо) та незаконне багаторазове отримання різних виплат за підробленими документами.

Вчинення особою двох чи більше самостійних продовжуваних злочинів, передбачених однією статтею КК, слід розглядати як повторність злочинів.

4. У разі, коли повторність передбачена КК як кваліфікуюча ознака відповідного злочину, то вчинення двох чи більше таких злочинів, передбачених однією статтею, кваліфікується за тією частиною статті, якою передбачено цю ознаку.

Якщо один чи декілька із вчинених винним повторних.злочинів підпадають під норми КК, які є особливо кваліфікованими складами (наприклад, ч. ч. З, 4, 5 ст. 185, ч. ч. З, 4, 5 ст. 186), вчинене’кваліфікується за тією частиною відповідної статті, яка передбачає найбільш тяжке покарання. Окрема кваліфікація за ознакою повторності у цих випадках не потрібна, проте у відповідних процесуальних документах (обвинувальному висновку, вироку тощо) обов’язково має бути вказана і така ознака вчинених злочинів, як повторність

У разі вчинення винним двох або більше умисних злочинів, передбачених статтею КК, яка не передбачає такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину повторно (наприклад, ст. ст. 122, 141), вчинене кваліфікується за статтею (частиною статті), яка передбачає основний, а за наявності інших кваліфікуючих обставин — кваліфікований склад даного злочину. Якщо всі вчинені у цих випадках злочини є тотожними і передбачаються однією й тією самою статтею (частиною статті) КК, то окрема кваліфікація кожного з них не потрібна, проте факт вчинення злочину повторно може бути враховано як обтяжуючу покарання обставину (п. 1 ч. 1 ст. 67).

5. У деяких випадках повторністю також визнається вчинення злочинів, передбачених різними статтями КК (ч. З ст. 32). Такі випадки передбачено зокрема ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 187, ч. ч. 2 і 4 ст. 289, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 308, ч. 2 ст. 309, п. 1 примітки до ст. 185, п. З примітки до ст. 368 тощо).

Якщо винний вчинив два або більше передбачених різними статтями КК злочинів, які закон визнає повторністю, кожен із вчинених злочинів кваліфікується за відповідною статтею (частиною статті) КК, але другий і наступні злочини — за частиною відповідної статті КК, яка передбачає вчинення зазначеного злочину повторно. Виняток у цьому плані становлять злочини (другий та наступні), що підпадають під норми КК, які є особливо кваліфікованими складами.

6. Згідно з ч. 4 ст. 32 злочин не повинен враховуватись як такий, що утворює разом з іншими злочинами повторність, якщо винного було звільнено від кримінальної відповідальності за цей злочин на підставі ст. ст. 45—49 або на підставі акта амністії чи.помилування, а так само у випадках, коли судимість за цей злочин було погашено або знято. Про підстави і порядок погашення та зняття судимості див. ст. ст. 89 — 91 та коментар до них.

Постанова ПВС №5 від 29 червня 1984 р. “Про практику застосування судами законодавства про повторні злочини” (п. 3).

Сукупність злочинів

1. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких п не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

2. При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

1. Якщо особою вчинено два або більше передбачених різними статтями КК злочинів, за жоден з яких її не було засуджено, вчинене визнається сукупністю злочинів. Сукупність (а не повторність) існуватиме і у деяких випадках, коли особою вчинено два або більше злочини, передбачених різними частинами однієї статті КК, а саме тоді, коли різними частинами однієї статті передбачаються самостійні склади злочинів.

2. Сукупність злочинів може бути ідеальною і реальною. Ідеальна сукупність виникає, колії особа одним діянням вчиняє одночасно два або більше злочинів. Наприклад, службова особа, яка одержала як хабар наркотичні засоби, однією дією вчиняє злочин, передбачений ст. 368, та злочин, передбачений ст. 13І. Ознаками ідеальної сукупності є вчинення злочину: а) одним діянням; б) в одному місці; в) одночасно, а також г) наявність всіх необхідних ознак, передбачених двома чи більше різними статтями КК, Реальна сукупність має місце, коли особа в різний час кількома діями вчинила два або більше злочинів. Кожен із злочинів, які становлять сукупність, кваліфікується окремо за відповідною статтею (частиною статті) КК. Сукупністю слід вважати і ті випадки, коли один або й усі злочини вчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів не доведено до кінця (замахи чи готування),

3. До числа злочинів, що утворюють сукупність, не можуть бути включені злочини, за які винного було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (у т. ч. передбаченими ст. ст, 44 — 49),

4. Покарання за сукупністю злочинів призначається за правилами ст. 70.

5. Від ідеальної сукупності слід відрізняти вчинення особою так званого складеного злочину. Складений злочин — це визначена КК як один злочин сукупність двох або більше тісно взаємопов’язаних діянь, кожне з яких при окремому розгляді вважалося б самостійним злочином. Таким, наприклад, є розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 187),

6. Не є ідеальною сукупністю конкуренція кримінально-правових норм. Така конкуренція виникає, коли вчинене підпадає під ознаки двох або більше норм КК, одна з яких є спеціальним варіантом іншої. Наприклад, погроза вбивством, насильством або знищенням майна щодо судді або його близьких родичів (ч, 1 ст. 377) є спеціальним варіантом погрози вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ст. 129), яка утворює загальний склад кримінально-правової погрози. У випадках конкуренції норм скоєне діяння кваліфікується тільки за статтею Особливої частини КК, яка містить спеціальну норму.

Конкуренцією норм є також випадки, коли діяння підпадає під ознаки одночасно норми про складений злочин та норм про інші (“прості”) злочини, У цих випадках конкуренція розв’язується на користь складеного злочину,

Рецидив злочинів

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочіну особою, яка має судимість за умисний злочин.

1. Рецидив злочинів винигає у випадках, коли особа, яка раніше була засуджена за вчинення умисного злочину, вчиняє новий умисний злочин, маючи незняту, непогашену у встановленому законом порядку судимість за попередній злочин. При цьому немає значення, кваліфікуються всі вчинені винним злочини за однією чи за різними статтями Особливої частини КК. Про ознаки умисного злочину див. ст. 24 та коментар до неї.

Злочини, вчинені за умов, визначених у ст. 34, є рецидивом як у випадках, коли винний вже відбув покарання за попередній злочин, так і у випадках, коли новий умисний злочин вчинено особами, які звільнені від відбування покарання або яким невідбуту частину покарання замінено більш м’яким покаранням на підставі ст. ст. 75, 79, 81, 82, 83, 85.

2. Деякими статтями Особливої частини КК (зокрема ст.ст. 133, 164, 165, 201) рецидив тотожних злочинів (так званий спеціальний рецидив) передбачено як кваліфікуючу вчинення злочину обставину. Ця обставина як правило формулюється шляхом вказівки на вчинення відповідного злочину “особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею” або іншим подібним чином.

Якщо рецидив законом не визнається кваліфікуючою ознакою відповідного злочину, то він може бути врахований як обтяжуюча покарання обставина (п. 1 ч. 1 ст. 67).

3. КК 2001 р. не передбачає інституту визнання особи особливо небезпечним рецидивістом. Особи, визнані особливо небезпечними рецидивістами у період дії КК 1960 р., нині такими не є (п. 9 Розділу IIПрикінцевих та перехідних положень КК). Це означає, що щодо них скасовано всі обмеження та несприятливі правові наслідки, які були пов’язані з фактом визнання їх особливо небезпечними рецидивістами.

4. Не можуть вважатись рецидивом випадки, коли судимість за попередній злочин (злочини) було погашено або знято.

Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів

Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.

1. Ст. 35 встановлює випадки, коли повторність, сукупність та рецидив злочинів мають кримінально-правове значення. Ці види множинності злочинів враховуються при: 1) кваліфікації злочинів; 2) призначенні покарання; 3) вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності, а також від покарання у випадках, передбачених КК.

Про особливості кваліфікації при повторності, сукупності та рецидиві злочинів див. коментар до ст. ст. 32, 33 і 34, а про особливості призначення покарання при сукупності злочинів — коментар до ст. 70. Про призначення покарання при рецидиві злочинів із вчиненням нового злочину (злочинів) до повного відбуття покарання за раніше вчинений злочин див. коментар до ст. 71.

2. Наявність повторності, сукупності та рецидиву злочинів виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. ст. 45—48.

3. Наявність рецидиву у поєднанні із засудженням до позбавлення волі має своїм наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, до двох третин строку покарання, призначеного судом (п. 2 ч. З ст. 81), та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням, до половини строку покарання, призначеного судом (п. 2 ч. 4 ст. 82).

Наявність рецидиву, пов’язаного із вчиненням після умовно-дострокового звільнення і протягом невідбутої частини покарання нового умисного злочину, має наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, до трьох четвертих строку покарання, призначеного судом (п. З ч. З ст. 81), та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням, до двох третин строку покарання, призначеного судом (п. З ч. 4 ст. 82).

Збільшення мінімальних строків, що їх винний повинен відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, у деяких випадках рецидиву передбачається також і щодо осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років ( п. п. 2, 3 ч. З ст. 107).

За певних умов вчинення нового злочину, який разом з раніше вчиненим злочином (злочинами) становить повторність чи сукупність, призводить до переривання строку давності притягнення до кримінальної відповідальності {ч. З ст. 49) або ж строку давності виконання обвинувального вироку (ч. 4 ст. 80), внаслідок чого віддаляється можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності або від відбування покарання за раніше вчинений злочин.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий