Банківське право України (Карманов) (стр. 54 из 88)

Рис. 35

ку. Однією з причин цього може бути незадоволеність інвестора відсотком, що виплачується по сертифікату, привабливість якого зменшилась з моменту купівлі сертифіката внаслідок інфляції.

Інвестори можуть придбати ощадні сертифікати лише за рахунок власних коштів, однак проконтролювати виконання цих умов досить важко. Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» встановлені обов'язкові реквізити для ощадних сертифікатів. Для наочності складемо таку схему (рис. 35).

Відмітимо, що дуже багато банків надають власникам сертифікатів додаткові послуги. Сертифікати можуть бути прийняті як високоліквідне заставне забезпечення кредитів. Банки також надають послуги по зберіганню сертифікатів. При цьому інвестору видається іменне свідоцтво, яке затверджує правочинність його держателя розпоряджатись сертифікатом і яке може бути відчужене. Таким чином, сертифікат може міняти власників, залишаючись при цьому в банку-емітенті.

Відомості, що дають змогу оцінити привабливість ощадних сертифікатів

Емітувати ощадні сертифікати можуть лише банки. Це значно збільшує надійність цього виду цінних паперів. Оскільки банки

є особливим інститутом фінансового ринку, який досить ретельно контролюється державними органами. Тому використання грошових коштів, залучених від продажу ощадних сертифікатів, також буде проходити під певним контролем.

При купівлі ощадних сертифікатів слід упевнитися, що це саме «ощадний», а не «депозитний» сертифікат, тому що придбання «депозитного» сертифіката породжує правовідносини, які регулюються іншими нормативними документами, а не Законом України «Про цінні папери і фондову біржу». При купівлі ощадних сертифікатів слід добре знати умови використання цих цінних паперів, які визначаються емітентом (банком). До них належать строк, на який грошові кошти залучаються банком, відсоток, що сплачується банком, можливість подовження цього строку. Але особливо уважно необхідно вивчити питання, пов'язане з достроковим поверненням ощадного сертифіката банку.

Необхідно чітко уявляти, коли можна продати ощадний сертифікат банку (деякі емітенти встановлюють норми, за якими здійснити цю операцію можна не раніше, як з настанням певного строку (наприклад, повз 6 місяців після придбання сертифіката інвестором)). Деякі банки встановлюють правила, згідно з якими при достроковому викупі ними сертифікатів інвестор не отримує відсотки, які б належали йому після викупу сертифікатів у встановлені строки. Інколи умови випуску депозитних сертифікатів передбачають виплату штрафу інвестором у випадку дострокового продажу ним сертифікату (інвесторові повертають меншу суму в порівнянні з переданою ним банку в обмін на сертифікат).

Ну і, звичайно ж, купувати ощадні сертифікати краще ті, які випущені великим банком, який працює вже довгий час.

Векселі. Правова характеристика

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» вексель — цінний папір., який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити з настанням строку визначену суму власникові векселя (векселедержателю). В Україні випускаються векселі двох видів — простий та переказний.

Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після вказаного строку визначену суму.

Переказний вексель (тратта) містить письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму у певний строк. Трасат стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Акцептант переказного векселя, як і векселедавець простого векселя, є головним вексельним боржником і несе відповідальність за оплату векселя у визначений строк.

Розглянемо, що повинен містити простий вексель (рис. 36). Як було зазначено вище, крім простого векселя, існує переказний вексель, який повинен містити відповідні реквізити

(рис.37).

Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:

1) вексель, строк платежу за яким не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням;

2) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з найменуванням платника (місце складання документа

— для простого векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника (векселедавця — для простого векселя);

3) вексель, в якому не вказане місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Предметом векселя можуть бути тільки гроші. У процесі обігу вексель передається від одного держателя іншому шляхом передавального надпису-індосаменту. Кожний індосант, як і векселедавець, несе відповідальність за акцепт і платіж по векселю. Вексельні зобов'язання платника, векселедавця і індосанта можуть бути додатково гарантовані повністю або за допомогою аваля.

— вексельного поручительства. До оплати вексель повинен бути пред'явлений в місці платежу платнику або третій особі, якій доручено оплатити вексель, — доміциліату. Доміцильований вексель — вексель, який містить застереження про те, що він підлягає оплаті домщиліатом у місці проживання платника або в іншому місці. Таке застереження робиться на векселі векселедавцем. Якщо доміциліат в ньому не вказаний, він може бути названий платником при акцепті. Цей вексель пред'являється до сплати

Рис. 36

Рис 37

доміциліату, який не є відповідальною за векселем особою, а лише своєчасно оплачує вексель за рахунок платника, котрий надав в його розпорядження необхідні кошти. Доміциліатом переважно виступає банк, згодою якого необхідно попередньо заручитися. Від того, який банк буде зазначений як місце платежу (банк платника чи банк одержувача), залежить строк, протягом якого векселедержатель отримає сплачені за цим векселем гроші, а також, хто буде нести видатки за їх попередній або наступний переказ.

Належна оплата векселя у встановлений строк погашає всі вексельні зобов'язання. У випадку відмови від платежу векселедержатель може пред'явити у суді позов до акцептанта (векселедавця простого векселя). Крім того, якщо вексель не акцептовано або не оплачено, він має право вимагати сплати векселя шляхом регресу (зворотної вимоги) від інших відповідальних осіб (векселедавця, індосантів, авалістів), солідарне зобов'язаних перед векселедержателем. Регресний позов може бути пред'явлений до всіх названих осіб разом або до кожного окремо, але тільки у тому випадку, коли відмова від акцепту або платежу була оформлена відповідно до чинного законодавства.

Вексель — це, можливо, найбільш формалізований вид цінних паперів, оскільки основу вексельного законодавства України складає «Положення про переказний та простий вексель», яке було введено в дію Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 року. Вказане положення розроблене відповідно до Женевських вексельних конвенцій, до яких СРСР приєднався в 1936 році, і які є дуже старанно розробленими документами. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17.06.92 р., всі цивільно-правові відносини, що виникають у зв'язку з використанням векселів, підлягають регулюванню у відповідності з цим Положенням.

Відомості, що дають змогу оцінити привабливість векселів

Інвестору, який бажає придбати той чи інший вексель, слід врахувати, що, зважаючи на особливості Женевських конвенцій, особливе значення у вексельних відносинах має характер, а іноді й місце написання тексту на вексельному бланку. Упевнитись в правильності складання може лише кваліфікований спеціаліст, причому це достатньо трудомісткий процес.

Загальні ж критерії, якими слід керуватись інвестору, такі:

по-перше, слід упевнитись, що вексель складено саме на спеціальному вексельному бланку; по-друге, упевнитись у відповідності реквізитів векселедавця і відбитку печатки, що стоїть на векселі; по-третє, в перевідному векселі слід перевірити нерозривність здійснення індосаментів (передатного надпису); і наприкінці, слід оцінити надійність самого платника за векселем. Найперспективнішими слід вважати векселі великих банків, компаній тощо, а не дрібних, нікому не відомих векселедавців.

На фінансовому ринку України векселі мають обмежений обіг, і в наш час не є такими привабливими інструментами, як акції і облігації.

Приватизаційні папери. Правова характеристика

Законом України від 14.10.92 р. були внесені зміни до Закону «Про цінні папери та фондову біржу», а саме, перелік видів цінних паперів був доповнений ще одним видом — «приватизаційні папери».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизаційні папери» приватизаційні папери — особливий вид державних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери поділяються на приватизаційні майнові сертифікати, приватизаційні житлові чеки, земельні бони. В Україні приватизаційні папери є виключно іменними цінними паперами. Право на одержання у власність приватизаційних паперів мають громадяни України, які проживають на її території, проживають або тимчасово перебувають за її межами в службових справах у період, визначений Державною програмою приватизації. Кожний громадянин України має право на одержання приватизаційних паперів однакової номінальної вартості. Рішення про випуск приватизаційних паперів приймає Кабінет Міністрів України згідно з Державною програмою приватизації. Приватизаційні папери використовуються шляхом обміну Їх на паї, акції, інші документи, що встановлюють і засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційних паперів і супроводжуються погашеннями їх.