регистрация / вход

Тактика допиту підозрюваних обвинувачених неповнолітніх

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА, СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ ТА ЛОГІСТИКИ КОНТРОЛЬНА РОБОТА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА, СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ ТА ЛОГІСТИКИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З предмету Криміналістика

На тему: «Тактика допиту підозрюваних, обвинувачених, неповнолітніх»

Варіант № 24

Виконала студентка

Гр.ТП – І V – 1з

Цвілюк Віра Миколаївна

Номер залікової книжки: 41684

Перевірив: Ярослав

Юрій Юрійович

КИЇВ 200 8


ПЛАН:

Вступ

1. Поняття, загальні правила та різновиди допиту.

2. Деякі положення психології допиту.

3. Підготовка до допиту.

Висновок

Перелік використаних джерел.


Вступ

Криміналістична тактика – четвертий розділ криміналістики, це система наукових положень та розроблюваних на їх основі рекомендацій по проведенню окремих слідчих дій, направлених на збирання та вивчення доказів в кримінальних справах.

Криміналістична тактика нерозривно пов’язана з криміналістичною технікою, а також з організацією та методикою розслідування окремих видів злочинів. Тактичні прийоми та рекомендації забезпечують найбільш повне та ефективне застосування в процесі розслідування, а також судового розгляду кримінальних справ засобів та прийомів криміналістичної техніки. І навпаки, ці тактичні прийоми і рекомендації можуть бути повною мірою здійснені лише на основі широкого та вмілого застосування техніко-криміналістичних засобів і методів. Тактика проведення тієї чи іншої слідчої дії суттєво змінюється залежно від того, які технічні засоби застосовують при проведенні цієї слідчої дії. З іншого боку, потреби тактики приводять до того, що відповідні технічні засоби змінюються і стають якісно іншими.

Найважливішою умовою успіху у застосуванні прийомів та рекомендацій криміналістичної тактики є правильна організація попереднього та судового слідства. Вміле, побудоване на наукових засадах висування версій, планування розслідування, правильно організована взаємодія з оперативно-розшуковими апаратами, із спеціалістами, а також використання допомоги населення, як правило, дозволяють в короткі строки різносторонньо, повною мірою розслідувати навіть найбільш складні злочини. В той самий час належна організація розслідування припускає точне дотримання розроблених в криміналістичній тактиці прийомів і рекомендацій по проведенню слідчих дій.

Всі тактико-криміналістичні прийоми і рекомендації носять певною мірою загальний характер. В криміналістичній тактиці не розглядаються особливості проведення тих чи інших слідчих дій по відношенню до умов розслідування конкретних видів злочинів.


1. Поняття, загальні правила та різновиди допиту.

Допит – найрозповсюдженіша з усіх слідчих дій. В тактиці не може бути кримінальних справ, по яким не проводилися б допити. Як показують дослідження, на процес допиту слідчі витрачають не менше 25 % всього об’єму свого робочого часу.

Проведення допиту, на перший погляд не представляє особливих ускладнень. Однак, легкою ця справа здається лише на перший погляд. Далеко не завжди люди дають правдиві та об’єктивні свідчення. Дуже часто отримати такі свічення вдається лише після довгих і наполегливих зусиль слідчого, в результаті вмілого застосування цілого ряду тактичних прийомів.

Допит при попередньому слідстві можна визначити як слідчу дію, яка включає в себе отримання та фіксацію у встановленому законом порядку показів свідків, неповнолітніх, потерпілих, підозрюваних чи обвинувачених про відомі їм факти, що мають значення для розслідуваної справи.

Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК України (статті 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов'язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Згідно зі статтями 143, 167 КПК України допит можна проводити у місці провадження досудового слідства або в місці перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.).

Допит, як правило, проводиться в кабінеті слідчого, але може бути проведений і в іншому місці, якщо слідчий вважатиме це доцільним.

Всіх осіб, викликаних по одній справі, допитують окремо, причому слідчий слідчий приймає всі міри, щоб до допиту вони не могли спілкуватися між собою.

Перед допитом свідка чи потерпілого слідчий зобов’язаний перевірити особу допитуваного, роз’яснити йому його обов’язки і попередити під розписку у протоколі про кримінальну відповідальність за відмову чи ухилення від дачі показів та за дачу завідомо неправдивих свідчень. Свідкам, що не досягли шістнадцятирічного віку, слідчий роз’яснює, що вони повинні правдиво розповісти все, що їм відомо по справі. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань. Конституція України у ст. 63 проголошує імунітет свідка: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».

На початку допиту свідка слідчий з’ясовує його стосунки із звинувачуваним та потерпілим та необхідні свідчення про особу свідка. Потім свідку пропонують розповісти все, що йому відомо про обставини події, у зв’язку з якою його було викликано на допит. Після такої розповіді слідчий може задавати допитуваному питання, причому дозволяється ставити лише конкретні питання.

При допиті свідків у віці до чотирнадцяти років, а якщо потрібно – то і до шістнадцяти років, викликається педагог. У випадку необхідності можуть бути викликані також законні представники неповнолітньої особи або її найближчі родичі. Перед початком допиту цим особам роз’яснюють їх права та обов’язки, про що робиться відмітка у протоколі. Вони можуть бути присутніми на допиті і можуть ставити слідчому питання. Слідчий вправі відвести задане питання, але воно все одно заноситься до протоколу.

Під час допиту обвинуваченого, слідчий спочатку повинен запитати, чи визнає він себе винним у звинуваченні, а потім ставити питання по суті звинувачення. Вислухавши його розповідь, слідчий за необхідності ставить звинуваченому питання.

Таким чином, допит будь-якого учасника процесу фактично розпадається на три стадії:

- з’ясування особи допитуваного (заповнення анкетної частини протоколу);

- довільна розповідь;

- питально-відповідальна стадія (деякі автори виокремлюють ще й четверту стадію – фіксацію результатів допиту).

В ході довільної розповіді допитуваного не рекомендується переривати, слідчий, звичайно, може ставити уточнюючі запитання але, як правило, їх не слід відображати у протоколі.

Перші дві стадії є обов’язковими, третя – факультативна. Якщо слідчий, записавши свідчення допитуваного, данні в ході довільної розповіді, вбачає, що всі обставини події викладені в протоколі достатньо повно і точно, то немає необхідності ставити додаткові запитання.

Види допиту(див. рис. 1) на попередньому слідстві відрізняються залежно від:

À процесуального становища допитуваного (допит свідка, потерпілого, підозрюваного, звинувачуваного);

À віку допитуваного (без участі третіх осіб, з участю захисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітньої особи, педагога, перекладача);

À складу осіб, що беруть участь (без участі третіх осіб, з участю захисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітньої особи, педагога, перекладача);

À місця проведення допиту;

À характеру слідчої ситуації (безконфліктна, конфліктна). Безконфліктна ситуація при допиті характеризується повним або частковим спів падінням інтересів особи, що проводить допит із допитуваним і виникає зазвичай, коли допитують потерпілого або свідка, тобто добросовісного учасника процесу. І навпаки, конфліктна ситуація, як правило виникає при допиті підозрюваного чи обвинувачуваного, який не бажає давати правдиві свідчення і відмовляється співпрацювати із слідчим;

À того, проводили допит даної особи по цій справі, чи особу допитують вперше (первинний, повторний, додатковий допит). Повторним вважається той допит, коли даються свідчення з тих самих питань, з яких вини давалися на попередньому допиті, додатковим – коли свідчення даються з питань, які не були висвітлені в ході минулих допитів. При цьому, якщо в ході первинного допиту анкетна частина протоколу була заповнена повно і правильно, при повторних і додаткових допитах вона не заповнюється.

Не можна допускати постановку навідних запитань, які містять елементи сугестії (навіювання). Відповідно до кримінально-процесуального законодавства (ст.ст. 143, 167 КК України) забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Рис. 1 Основні види допиту

Деякі положення психології допиту.

Встановлення контакту з допитуваним – одне з найважливіших положень тактики допиту.

Існують різні визначення психологічного контакту. Можна його визначити і як взаємовідносини слідчого з допитуваним, при якому допитуваний свідомо і добровільно надає слідчому інформацію, яка має значення для справи. Н.И. Порубов визначає психологічний контакт як систему взаємодії людей в процесі їх спілкування, заснованого на довірі; як інформаційний процес, при якому люди можуть і бажають сприймати інформацію [1].

Наявність психологічного контакту – це всього лише перший крок до правдивих свідчень, лише одна з умов, що суттєво полегшує їх отримання. Це не означає, що повинна виникнути симпатія, готовність до взаємних поступок і т.п. За наявності конфліктної ситуації встановлення психічного контакту означає залучення допитуваного в діалог, створення умов для вільного спілкування між слідчим та допитуваним, не дивлячись на наявність конфлікту між ними. Психологічна напруга при цьому може і зберігатися, але слідчий повинен її максимально послабити, досягти того, щоб з боку допитуваного зникла антипатія та роздратування[2].

Психологічний контакт досягається авторитетом слідчого, його непохитністю в принципових питаннях і в той самий час – доброзичливістю, готовністю бачити в будь-якому допитуваному живу людину, підкресленим прагненням полегшити його участь (у рамках закону).

Психологічний контакт в цьому випадку не означає встановлення рівності – це завжди будуть відносини між представником держави і приватною особою, яку звинувачують чи підозрюють у скоєнні злочину. Тут присутня різниця, яку не слід ігнорувати. Контакт виникає саме тоді, коли виникає реальне усвідомлення стану речей, та поваги допитуваного до слідчого [3].

Важливо. Коли слідчий проявляє зацікавленість життям підозрюваного, адже, коли слідчий веде допит формально, байдуже ставиться до підозрюваного, контакт ніколи не виникає. Дратівливість слідчого завжди викликає негативну реакцію і навпаки, прихильність та людяність допомагають в роботі.

Людина, яку допитують повинна бачити, що слідчий намагається лише встановити істину і не має наміру звинуватити її в чомусь, а навпаки хоче зібрати всі свідчення та перевірити їх. Але й потрібно дати зрозуміти, що намагання ввести слідчого в оману – марне, бо він добре знає матеріали справи, підготовлений до допиту і зовсім не має наміру вірити всьому, що почує.

Слідчий повинен робити зауваження, спокійним, витриманим тоном, якщо підозрюваний веде себе не ввічливо, але ні в якому разі не допускається грубість по відношенню до допитуваного.

Важливо дати зрозуміти особі, що дача свідчень піде їй на корить, тобто в її інтересах. Підозрюваний сам повинен хотіти вести бесіду із слідчим, щоб привести якісь аргументи на свою користь.

Допит потрібно проводити в спокійній обстановці, ніщо не повинно відволікати від бесіди.

Допит – це не пасивне отримання свідчень, а навпаки, активна діяльність обох сторін, іншими словами спілкування, з допомогою якого одна сторона має психологічний вплив на іншу. Слідчий повинен впливати на допитуваного в інтересах справи.

Межу між психічним насиллям і правомірним впливом визначає, по-перше, законність тактичних прийомів, які слідчий застосовує під час допиту, по-друге, наявністю у допитуваного свободи вибору тієї чи іншої позиції під час допиту.


2 Підготовка до допиту.

Підготовка до допиту має велике значення і в багатьох ситуаціях визначає його успіх. Вона складається з цілого ряду елементів:

1. Визначення кола обставин, які необхідно з’ясувати . Для цього необхідно звернутися до матеріалів справи, проаналізувати версії, продумати план.

2. Вивчення особи допитуваного . Часто успіх допиту залежить від об’єму даних про особу допитуваного, які є в наявності у слідчого. Особливий інтерес представляють взаємовідносини допитуваного з особами, що фігурують у справі, його моральний склад, психічні властивості, минуле життя, культурний рівень.

Необхідні свідчення про допитуваного можна добути з різних джерел – показів інших учасників процесу, характеристики з місця роботи або навчання, оперативних даних. Слід враховувати, що збір інформації потребує часу, а допит інколи слід провести негайно. В таких випадках слідчий, готуючись до допиту, по-перше, оцінює особу людини, яку доведеться опитувати, виходячи з матеріалів справи; по-друге, намагається отримати якомога більше даних під час першої стадії допиту. Для цього іноді є сенс перевести бесіду у неформальне русло, задаючи додаткові запитання, які не заносяться до протоколу.

3. Визначення часу, місця допиту а також способу виклику на допит. Відповідно до вимог закону, допит затриманого чи заарештованого потрібно провести не пізніше 24-х годин з моменту затримання чи арешту, а допит звинувачуваного – одразу ж після пред’явлення йому звинувачення. У невідкладних випадках, закон дозволяє проводити допит і в нічний час, причому слідчий сам приймає рішення щодо невідкладності допиту.

В тактичному відношенні допит, як правило, треба провести якнайшвидше, однак в окремих випадках його краще на деякий час відкласти – наприклад, якщо особа, яка підлягає допиту, надмірно збуджена, знаходиться у нетверезому стані, потребує медичної допомоги, якщо слідчий недостатньо підготовлений до допиту, якщо до проведення допиту необхідно отримати будь-які додаткові свідчення, що стосуються обставин справи або характеризують дану особу. Якщо допит відкладено, то слідчий повинен потурбуватися, щоб на особу не була ніякого небажаного впливу з боку обвинувачених, або підозрюваних.

Місце допиту – як правило, кабінет слідчого. Однак на розсуд слідчого і в силу конкретних обставин його можна провести і в іншому місці – в лікувальному закладі, за місцем роботи допитуваного, в його квартирі. Нерідко ефективним буває допит проведений безпосередньо на місці події.

Спосіб виклику на допит залежить від конкретних обставин. Іноді слідчий користується повісткою, але можна також запросити і по телефону, через третю особу, адміністрацію закладу чи підприємства. За виняткових обставин особу, що підлягає допиту, доставляють під конвоєм, для цього виноситься спеціальна постанова, яка передається на виконання працівникам міліції або дільничному інспектору.

3 Створення необхідної обстановки для допиту . Обстановка в якій проводиться допит, не повинна відволікати допитуваного, заважати йому зосередитись. Зазвичай цим цілям повністю відповідає кабінет слідчого (якщо він працює в кабінеті один). Якщо ж в кабінеті працює двоє – троє слідчих, іноді доводиться призначати допит на час. Коли інші слідчі будуть відсутні або коли вони не планують проводити будь-які слідчі дії. В окремих випадках, на особливо складних і відповідальних допитах, підбирається спеціальний кабінет, там відключають телефон, прибирають усе, що може завадити допитуваному зосередитись.

4 Вивчення спеціальних питань, які можуть виникнути в ході допиту (наприклад, по бухгалтерії, техніці) . З цією ціллю слідчий перед допитом вивчає спеціальну літературу, може проконсультуватися із спеціалістами, шляхом виїзду на місце особисто ознайомитись з тими чи іншими об’єктами.

5 Визначення кола учасників допиту . На розсуд слідчого під час допиту можуть бути присутні спеціаліст або експерт, вони відіграють активну роль – можуть давати пояснення з питань, що виникають в ході допиту, ставити з дозволу слідчого питання допитуваному. Під час допиту може бути присутнім також захисник (у випадках, зазначених в законі); перекладач (під час допиту глухонімих або осіб, що не володіють мовою якою ведеться слідство); педагог; законні представники або родичі неповнолітнього.

Від правильного підбору учасників багато в чому залежить успіх допиту. Грамотний, розуміючий задачі розслідування спеціаліст, досвідчений перекладач, педагог є незамінними помічниками слідчого. Під час допиту неповнолітньої особи велике значення має також рішення про те, хто саме з його законних представників або родичів буде присутній під час допиту.

6 Підготовка необхідних матеріалів, а також технічних засобів для допиту. До числа таких матеріалів відносяться речові докази, які будуть пред’явлені під час допиту (вони повинні знаходитись під руками), відповідні матеріали справи (в справі попередньо робляться закладки), а до технічних засобів можна віднести магнітофон.

7 Складання плану допиту. Слідчий завжди повинен планувати допит, що має відбутися, намітити питання, які необхідно поставити під час допиту, черговість їх задавання, порядок пред’явлення речових доказів та інших матеріалів справи. Частіше такий план намічається подумки, або у вигляді поміток, лише в окремих випадках краще скласти детальний план з вказівкою технічних засобів, які рекомендується застосувати під час допиту. Слідчий повинен передбачити кілька можливих варіантів ходу допиту, оскільки можлива неочікувана ситуація, у будь-якому випадку слідчий повинен вміти грамотно підготувати та провести допит.


Висновок

Отже, підводячи підсумок, хочу відмітити, що допит – процесуальна дія, яка зводиться до отримання та фіксації у встановленому процесуальним порядком показів свідків, потерпілих, підозрюваних та звинувачуваних про відомі їм факти, що мають значення для правильного рішення справи.

Предметом допиту можуть бути різного роду обставини, що мають відношення до розслідуваної події.

Види допиту різноманітні. Залежно від процесуального становища допитуваного відрізняють:

- допит свідка;

- допит потерпілого;

- допит підозрюваного;

- допит звинувачуваного.

Якщо в основі класифікації лежить вік допитуваного, допит ділиться на:

- допит малолітнього;

- допит неповнолітнього;

- допит дорослої особи.

Допит може бути проведено без участі третіх осіб, або з їх участю, а саме: за участю захисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітнього, педагога, перекладача.

Допит може бути:

- первинним;

- повторним;

- додатковим.

Нерідко при проведенні допиту виникає конфліктна ситуація (наприклад, між слідчим та підозрюваним, або звинувачуваним). При проведенні допиту в конфліктній ситуації слідчий використовує наступні тактичні прийоми:

- роз’яснює допитуваному значення чистосердечного зізнання та дачі правдивих свідчень;

- виявляє мотиви дачі неправдивих свідчень;

- переконує за допомогою логічних доводів у марності дачі неправдивих свідчень;

- максимально деталізує і конкретизує покази допитуваного;

- пред’являє докази, що доводять провину допитуваного;

- створює у допитуваного уяву про поінформованість слідчого.

Допит свідка та потерпілого, як правило, проходить в безконфліктній ситуації. Основними прийомами в безконфліктній ситуації є:

- роз’яснює допитуваному важливість його показів для встановлення істини;

- ставить питання, що активізують у свідомості допитуваного асоціативні зв’язки;

- знайомить допитуваного з фрагментами показів інших осіб;

- пропонує викласти факти, чітко дотримуючись послідовності подій;

- допит на місці події.

Підготовка до допиту.

Необхідною умовою отримання на допиті достовірних і повних даних є детальна підготовка до його проведення. Підготовка включає в себе:

- вивчення матеріалів кримінальної справи;

- визначення кола обставин, за якими необхідно отримати свідчення;

- вивчення психологічних особливостей допитуваного;

- забезпечення участі у допиті передбачених законом осіб, а також спеціалістів, якщо знадобиться їх допомога;

- підготовку необхідних науково-технічних засобів.

Готуючись провести допит, слідчий продумує питання та черговість їх ставлення під час допиту. Якщо по справі потрібно провести допит кількох осіб, то краще було б визначити черговість їх допитування. Не слід також квапитися з допитом тих осіб, від яких планується отримання правдивих свідчень.

Завершується підготовка до допиту складанням письмового плану, в якому зазначаються всі основні параметри допиту – час, задачі, коло питань, їх черговість, матеріали справи і докази, які можуть знадобитися.


Перелік використаних джерел.

1. Конституція України.

2. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Виправно-трудовий кодекс України. – К.: Істина. 2001.

3. Про судову експертизу: Закон України від 24 лютого 1994 р. № 4038-ХІІ // Електронний інформ. бюлетень ВР України 1994–1998 рр. Лазерний компакт-диск. – К.: Управління комп`ютериз. інформ. систем та мереж ВР України, 1998.

4. Порубов Н.И. Допрос в советском уголовном судопроизводстве. Минск, 1973. С. 73.

5. Карнеева Л.М., Соловьев А.Б., Чувилев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. М., 1969. С. 21.

6. Карнеева Л.М., Соловьев А.Б., Чувилев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. М., 1969. С. 22.

7. Криминалистика. Под ред. А.Г. Филиппова и А.Ф. Волынского . – М.: Издательство «Спарк», 1998.

8. Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник: У 2-х ч. 4.1. — X.: КонCУM, Основа, 1999. — с.109-112.

9. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинувачуваного. – К., 1999.

10. Коновалова В.О. Криміналістика. – Х., 1998.

11. Криминалистика.П і д ред . В.Ю. Шепітька. – К., 2001. – с. 252-287.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий