ґ) приймаються в особливому порядку, передбаченому Конституцією. Законодавчий процес в Україні відбувається за певною процедурою, яка передбачає законодавчу ініціативу, підготовку, розгляд та обговорення законопроектів, прийняття та введення в дію законів.
Основним законом є Конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Термін «конституція» латинського походження і означає «засновую», «установлюю». Розуміння конституції як основного закону суспільства формується, починаючи з XVIII століття. Першими такими конституціями були американська (1787 р.), французька (1791 р.).
Залежно від способу вираження основного закону держави розрізняють писані і неписані конституції. Писана конституція може складатися як з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний час і офіційно проголошені основними законами держави. Так, Конституція Швеції складається з акта «Форма правління», акта про престолонаслідування і акта про свободу друку. Неписаною конституцією називають сукупність несистематизованих законів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад у країні, проте є не проголошеними формально її основними законами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль.
Конституція необхідна для правового оформлення організації! здійснення суверенної влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави.
Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при розв'язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатись на норми Конституції. Допускається постанова судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції.
Конституція — акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція — нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загально людських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охорона Конституції України забезпечується спеціальним органом — Конституційним Судом України.
Закони поділяються на окремі види за різними критеріями. Зокрема, це такі:
- конституційні закони — органічно поєднані з Основним Законом нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України, або якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції;
- звичайні закони — нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон «Про професійно-технічну освіту»). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;
- надзвичайні закони — нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастроф, епідемії; захисту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо);
- кодифіковані закони — нормативні акти, затверджені законами, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (на приклад, Митний Кодекс України, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування);
- тимчасові закони — нормативні акти, прийняті на визначений у часі термін дії (наприклад, Закон України про державний бюджет на певний рік);
- допоміжні закони — нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (наприклад, Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).[5]
Отже, закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства безпосередньо народу, який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.
Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:
- закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;
- усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм.
Ознаки закону:
1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);
2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);
3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;
4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;
5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;
6. Акт, що має вишу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;
7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом.[6]
3.Поняття та види підзаконних нормативно-правових актів.
Підзаконні нормативні правові акти — це акти, які Приймаються уповноваженими правотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.
Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи утворюють складну ієрархічну систему.
їх можна класифікувати за такими критеріями:
- за суб'єктами видання — нормативні акти глави держави,
уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і
посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;
- за компетенцією правотворчого органу і сферою дії акта —
загальні (нормативні акти Президента, уряду, іноді центральних
органів виконавчої влади, які обов'язкові для виконання на всій
території держави); відомчі (нормативні акти органів спеціальної
компетенції — міністерств, відомств, які поширюються тільки на
організації і осіб данного відомства); локальні (нормативні акти
органів місцевого самоврядування і місцевої виконавчої влади,
сфера дії яких обмежена відповідною територією, і нормативні
акти підприємств, установ, організацій, які діють тільки в межах
цих організацій);
- за зовнішньою формою акта — укази, постанови, накази,
розпорядження, рішення, статути, правила і т. ін.;
- за часом дії — постійні і тимчасові;
- за характером правотворчої компетенції (наприклад, нормативні акти глави держави) і прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень (наприклад, нормативні акти органів місцевого самоврядування);
- за порядком прийняття — видані особисто (наприклад,
керівником відомства або главою місцевої державної
адміністрації) і прийняті колегіальне (наприклад, Кабінетом
Міністрів на його засіданні, місцевою Радою на її сесії).
Згідно з Конституцією і законами України розрізняють такі види підзаконних нормативних правових актів.
Нормативні правові акти Президента України. Президент України — глава держави — на основі Конституції і законів України в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів, які є обов'язковими для виконання на всій території України (ст. 16 Конституції України). Прикладом може бути Указ Президента України від 27 грудня 2001 року «Про державну службу експортного контролю України».
Нормативні правові акти Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади — в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов'язковими до виконання (ст. 117 Конституції України). Постановами Кабінету Міністрів оформлюються найбільш важливі рішення, а рішення з оперативних, поточних питань видаються у формі розпоряджень (так, постанова Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року «Про порядок та терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР» має нормативний характер. Кабінет Міністрів приймає нормативні акти спільно з іншими центральними органами (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1999 року «Про проведення заліків простроченої взаємної заборгованості підприємствами, установами, організаціями електроенергетики, вугільної та газової промисловості»). Правові акти Кабінету Міністрів готуються за спеціальною процедурою, передбаченою Положенням про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України. До основного тексту акта завжди додається пояснювальна записка, в якій наводяться необхідні обґрунтування і прогнози очікуваних соціально-економічних, юридичних та інших наслідків його реалізації. Проекти рішень нормативного характеру підлягають обов'язковому узгодженню з Міністерством юстиції України.