Смекни!
smekni.com

Закони та підзаконні нормативно-правові акти (стр. 3 из 4)

Нормативні правові акти міністерств та інших централь­них органів виконавчої влади. Міністри та керівники інших цент­ральних органів виконавчої влади в межах компетенції очолюва­них ними органів у відповідній сфері управління видають норма­тивні акти у формі наказів (ст. 117 Конституції України, п. 6 Загального Положення про міністерство, інший центральний ор­ган державної виконавчої влади України)2, Правління Націо­нального банку України видає постанови. Нормативні акти цент­ральних органів виконавчої влади називають відомчими; вони, як правило, поширюються на осіб, що перебувають у системі служ­бового підпорядкування відповідного міністерства, відомства. У випадках, передбачених законодавством, а саме, коли вони торкаються прав, свобод, обов'язків громадян або мають між­відомчий характер, нормативні акти міністерств є обов'язковими до виконання іншими суб'єктами права.

Наказами міністерств та інших центральних органів виконав­чої влади затверджуються такі нормативні акти, як інструкції (наприклад, Інструкція про звільнення від виконання вимог міжнародних конвенцій під час Конвенційної сертифікації суден України, затверджена наказом Мінтрансу України від 27 вересня 2000р.), по­рядок (наприклад, Порядок розподілу додаткових коштів між обласним бюджетом та бюджетами територіальних громад, за­тверджений наказом Мінфіна України від 3 листопада 2000 року) та ін. У разі потреби міністерства видають спільні нормативні ак­ти разом з іншими міністерствами, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами (наприклад, наказ Мінекономіки України, МВС України, Державної податкової адміністрації Укра­їни, Державного Комітету стандартизації, метрології і сер­тифікації України від 26 червня 2000 року «Про організацію контролю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльнос­ті вимог нормативно-правових документів, які регламентують оп­тову та роздрібну торгівлю аудіовізуальними товарами та при­мірниками фонограм»).

Нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Нормативні правові акти місцевих державних адміністрацій. Виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севасто­полі здійснюють місцеві державні адміністрації. Голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів вико­навчої влади, власних і делегованих повноважень видає розпоряд­ження, обов'язкові для всіх органів, підприємств, установ, ор­ганізацій, посадових осіб та громадян, які знаходяться на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації видають накази (ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року). Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконав­чої влади вищого рівня або суду.

Розпорядження голови державної адміністрації, що супере­чать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є не­доцільними, неекономічними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Нормативні правові акти органів та посадових осіб місцево­го самоврядування. Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування в Україні здійснюється через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самовря­дування, що представляють спільні інтереси територіальних гро­мад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Органи місцево­го самоврядування при виконання функцій, делегованих їм дер­жавними органами, в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на від­повідній території (ст. 144 Конституції України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Рішення Ради приймаються на її пленарному засідання після обговорення відкритим або таємним голосуванням більшістю депутатів від за­гального складу Ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті, районної, обласної ради, яким делеговані державні функції, в ме­жах своїх повноважень видає розпорядження.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень, делегованих державними органами, приймає рішення. Рішення приймаються на засіданні виконавчого комітету більшістю голосів від загального складу і підписуються сільським, селищним, міським головою.

5.Локальні нормативні правові акти. До локальних норматив­них правових актів належать акти, що видаються державними установами і організаціями різних форм власності для регламен­тації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цих ор­ганізацій (наприклад, накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу.[7]

Охарактеризуємо більш широко такі види підзаконних нормативно-правових актів як відомчій акт і корпоративний акт установи оскільки з ними безпосередньо пов’язана діяльність правоохоронця, працівника ОВС.

Відомчий акт — підзаконний нормативний акт (указ, інструк­ція, нормативний наказ та ін.), що видається в межах компетен­ції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комі­тету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що роз­кривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Відомчі акти (акти конкретних міністерств, комітетів, фондів та ін.) мають внутрішнє, внутрішньовідомче юридичне значення: 1) видаються з питань, віднесених виключно до їх відання; . 2) поширюються на осіб, які входять до сфери їхнього відан­ня, тобто знаходяться в системі управлінської, службової та ди­сциплінарної підлеглості лише даних відомств. Наприклад, на­каз МВС України від 6 червня 1997 р. № 600 «Про встановлення заохочувального знака відзнаки МВС України «Хрест Слави» по­ширюється лише на працівників системи МВС.

Водночас акти деяких відомств (Міністерства фінансів, Фон­ду Держкоммайна, у певних межах — відомств, що відають транс­портом, охороною громадського порядку) в силу їх статусу і де­легованих їм прав можуть набувати загального, міжвідомчого зна­чення.

Відомчі нормативні акти вступають у дію через 10 днів після їх державної реєстрації (внесення до Державного реєстру), яка здійснюється Міністерством юстиції України, якщо в них не передбачений пізнішій строк, але не раніше їх офіційного дня обнародування.

До державної реєстрації не рекомендуються акти норматив­но-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності

тощо).

Відомчі акти видаються у випадках, коли в межах сфери відання міністерства, комітету, відомства:

а) нечітко, лише у загальних рисах, визначені права і обов'язки суб'єктів;

б) є прогалини у певних аспектах взаємовідносин суб'єктів;

в) прямо доручено законом (указом, постановою, розпоряд­женням) видати акт для конкретизації норми закону.

Призначення відомчих актів:

1)встановлення права одного суб'єкта і відповідно до обов'язку іншого;

2)роз'яснення, конкретизація змісту (значення) прав або обов'язків, викладених у законі в загальних рисах;

3)розширення (звуження) змісту права одного суб'єкта і звуження (розширення) права іншого;

4)введення нових або доповнення старих вимог для здійснення суб'єктом свого права;

5)роз'яснення, конкретизація змісту (значення) контрольної функції органу управління, який знаходиться в сфері відання міністерства, комітету, відомства.

Відомчі акти мають певні позитивні риси: мобільність, охоп­лення всіх сторін суспільних відносин, безпосередність спілку­вання керівника і підлеглого, швидкість інформованості адреса­тів виконання і оперативність організації виконання та ін.

Захоплення створенням відомчих актів є показником двох негативних явищ:

• надмірного нормативного регулювання суспільних відносин;

• невисокої якості ухвалених законів.

Відомчі акти, ухвалені з перевищенням компетенції, є незаконни­ми і необов'язковими до виконання. Наприклад, орган приватизації, що прийняв рішення про приватизацію орендованого дер­жавного майна без згоди орендаря, перевищив свої повнова­ження, і його рішення є незаконним. Такий акт підлягає скасуванню. На жаль, в Україні не розвинуто інститут юридич­ної відповідальності за правопорушення у сфері створення і за­стосування відомчих нормативних актів, які суперечать законам Серед нормативних актів є група таких, що не підлягають офі­ційному опублікуванню за рішенням правотворчих органів. Вони мають обмежувальні грифи (секретно). Наприклад, оперативно-розшукова діяльність до останнього часу регулювалася підзаконними актами, які становлять секретні або повністю секретні до­кументи. Такі акти вступають у дію з моменту одержання їх ви­конавцями.