Курсова робота
на тему :
"Мотив та мета злочину"
Суб'єктивна сторона злочину являє собою психологічний зміст злочину, його внутрішню (по відношенню до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно зв'язана з іншими елементами складу злочину, оскільки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння.
В юридичній літературі суб'єктивна сторона злочину визначається як внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості й волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків[1].
Іноді її визначають дещо інакше, а саме як внутрішню сторону злочинного діяння; ті внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння[2].
Але у будь-якому разі сутність визначення цього елемента складу злочину пов'язується з психічним ставленням суб'єкта, яке розглядається та враховується лише відносно суспільно небезпечного діяння і його наслідків і повинно характеризуватись конкретною формою вини.
До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону злочину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емоційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб'єктивної сторони виділяють не всі вчені.
Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.
У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб'єктивної сторони. Так відповідно до ст. ст. 116, 123 КК такий емоційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб'єктивної сторони.
Ознаки, які утворюють суб'єктивну сторону, в реальній дійсності являють собою єдине ціле, але в методичних цілях буде доцільно розглянути їх самостійно, що дасть можливість глибше пізнати їх зміст і сутність, а також визначити їх роль і значення для кримінальної відповідальності та покарання винного.
Встановлення суб'єктивної сторони - це завершальний стан процесу констатації складу злочину. Глибоке вивчення суб'єктивної сторони складу злочину полягає в правильному розумінні (тлумаченні) диспозиції кримінально-правової норми і в об'єктивному та всебічному аналізі умов і обставин злочинного діяння.
Повне і всебічне встановлення ознак, що характеризують суб'єктивну сторону злочину є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання.
Мотив і мета — це факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину. Вони не тільки дають можливість правильно зрозуміти психічний, стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, але й точно визначити форму вини і ступінь суспільної небезпеки особи, і врешті-решт дати правильну кримінально-правову оцінку вчиненому.
Будь-яка вольова поведінка людини, у тому числі і злочинна, виходить, із визначених мотивів і направляється на досягнення певної мети. Між мотивом і метою існує певний внутрішній зв'язок. Як тільки з'являється мотив вчинення злочину, то зразу ж виникає і відповідна мета. Наприклад, наявність корисливого мотиву при вчиненні крадіжки передбачає і наявність мети збагачення за рахунок чужого майна.
1. Мотив злочину
а) поняття мотиву
Сутність мотиву полягає у тому, що він завжди пов'язаний з певними спонуканнями, які викликали у, особи рішучість вчинити злочин. Мотив - це не просто спонукання до дій, а спонукання усвідомлене, обумовлене бажанням досягнути певної мети.
Отже, мотив злочину можна визначити як усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину.[3]
Мотив є спонукальною причиною поведінки людини. Чинником самого мотиву є потреби людини, її емоції, почуття тощо.
Мотив злочину — це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. Мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину у тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального закону. У деяких випадках мотив злочину випливає із самого змісту диспозиції кримінального закону, і в цьому випадку він має важливе значення при встановленні складу злочину та форми вини. Наприклад, такі злочини, як розкрадання майна, одержання хабара, вчиняються з корисливих мотивів, хоча вони і не зазначені у відповідних статтях Кримінального кодексу. Неретельність у встановленні мотиву злочину нерідко призводить до помилкової його кваліфікації.
Мотив злочину значною мірою характеризує не лише особу злочинця, але і ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним діяння.[4]
Мотивом злочину називаються спонукання до вчинення злочину.
Мотиви — це усвідомлені потреби людини (в їжі, одязі, житлі, спілкуванні, пізнані, дозвіллі) як дійсні, так і уявні, понукають її до дії.
Безмотивних злочинів немає, як немає безмотивної поведінки взагалі. Значення мотиву в якості ознаки складу злочину в тому, що поки не відомий, не встановлений мотив вчинку, то не можна сказати, що трапилось — злочин чи подвиг.
Мотив це двигун злочину, його внутрішня сила. Мотив має значення для характеристики і оцінки як навмисних, так і необережних злочинів. Наприклад, перевищення водієм швидкості руху транспортного засобу за мотивом виконати більший обсяг роботи й більшу отримати платню, має зовсім іншу суспільно громадську оцінку (а значить, заслуговує меншого покарання), ніж. перевищення швидкості руху водієм автотранспортного засобу з мотиву пустощів чи хуліганства при настанні внаслідок цього одних і тих же наслідків, наприклад, смерті потерпілого, чи заподіяння тому тілесних ушкоджень.[5]
У тих випадках, коли мотив злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони певного складу злочину, він впливає на кваліфікацію самого злочинного діяння. Якщо мотив злочину не викладений у конкретній нормі кримінального закону або не випливає безпосередньо з його змісту, тоді він не має значення для кваліфікації складу злочину, але враховується судом при призначенні покарання. Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що "оскільки корисливий мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складів злочинів, передбачених статтями 185—189 КК, посилання у вироку на цю обставину як на обтяжуючу відповідальність не допускається. Не можна також враховувати як обтяжуючі ті обставини, які враховані в якості кваліфікуючих ознак при кваліфікації дій винної особи".[6]
Кримінально-правове значення мотиву злочину може бути різним.
При конструкції окремих складів злочинів мотив передбачається як обов'язкова ознака складу злочину. Так, у диспозиції ст. 364 КК прямо вказані корисливі мотиви та інші особисті інтереси як ознака суб'єктивної сторони складу зловживання владою чи службовим становищем. В окремих складах саме суспільно небезпечне діяння передбачає наявність при його вчиненні певного мотиву, який прямо в законі може бути і не вказаним. Наприклад, усі види викрадення чужого майна передбачають наявність корисливого мотиву.
Закон може передбачити мотив у деяких складах як ознаку, що надає злочину кваліфікованого виду (п. п. 6 і 7 ч. 2 ст. 115 КК).
Мотив як ознака суб'єктивної сторони складу злочину має для різних злочинів різне значення. В одних злочинах мотив називається в диспозиції норми, а в інших злочинах мотив не називається, але його легко зв’язати із сутності цих злочинів, наприклад, в статтях про відповідальність за викрадання чужого майна не вказані мотиви їх вчинення, але зрозуміло, що викрадання вчинюється лише з корисливих мотивів, без яких немає викрадання.
Якщо мотив злочину не вказаний у конкретній нормі закону або не випливає безпосередньо з її змісту, тоді він не має значення для кваліфікації злочину, але може враховуватися судом при призначенні покарання.
б) види мотивів злочину
Як вважає професор Матишевський П.С. мотив може бути благородним — вираженим у формі любові, совісності, жалю, співпереживання, доброзичливості, щирості, душевності, сердечності тощо. Мотиви можуть бути і неблагородні: ненависть і помста, злість і ревнощі, корисливість і заздрість, презирство і жорстокість тощо. Мотиви злочину — це найчастіше такі їх психологічні різновиди, як помста, жорстокість та жадібність.
Також певні мотиви, які викликають, в окремих осіб рішучість вчинити злочин виділяє і Кондратьєв Я.Ю.: корисливість, ненависть, помста, ревнощі, заздрість тощо.
А на думку Коржанського М.Й. найбільш поширеними спонуканнями вчинення злочинів є:
1) корисливість;
2) помста, жадоба помсти;
3) хуліганство;
4) кар'єризм чиновників;
5) жадоба влади.
Також він зазначає, що Кримінальним законом мотиви поділяються на:
1) ганебні — корисливість, помста, хуліганство;
2) до закону байдужі — допитливість, альтруїзм, помилково зрозумілі інтереси служби.
Необхідно зазначити, Коржанський М.Й. на відміну від Бажанова М.Й. та Кондратьєва Я.Ю. не вважає мотивами злочину підступність, хитрість, ревнощі тощо. Підступність та хитрість не мотиви, а спосіб дії, вони не відповідають на питання: чому особа вчинює саме такий вчинок, саме ці дії; вони відповідають на питання: як особа діє, а не чому. Ревнощі теж не мотив, а почуття. Не всякий ревнивець вбиває того, кого ревнує. А якщо вбиває, то з мотиву помсти за незадоволення почуття.[7]