регистрация / вход

Злочини проти волі особи

ЗМІСТ Вступ 3 Злочини проти волі особи. Їх види, кримінально-правова характеристика. 6 А. Незаконне позбавлення волі. Поняття, склад і види цього злочину. 10

ЗМІСТ

Вступ 3

кримінально-правова характеристика. 6

А. Незаконне позбавлення волі. Поняття,

склад і види цього злочину. 10

Б. Захоплення заложників. Поняття,

склад і види цього злочину. 16

В. Незаконне поміщення в психіатричну

лікарню. Поняття, склад злочину. 22

Г. Викрадення чужої дитини. 23

Висновки. 27

Використана література. 29


ВСТУП

Подальший розвиток демократизації суспільства, зміцнення правової основи держави і суспільного життя, передбачає всеохоплюючу охорону політичних, майнових, та інших особистих прав і свобод людини. Така охорона повинна здійснюватися на основі законності та правопорядку.

Конституція України закріплює основні права, свободи і обов’язки громадян, встановлює ефективну систему гарантій їх здійснення. Норми Основного Закону, забезпечують недоторканість особи, її житла, таємницю особистого життя, її листування, телефонних розмов і т. п. В ст. 3Конституції України сказано, що людина , її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Будь-яке порушення прав і свобод громадян України є недопустиме, в разі порушення прав і свобод людини, громадянин має право звертатися до суду для захисту своїх прав.

Кожний громадянин повинен дотримуватися закону, виконувати свої обов’язки як перед суспільством так і перед державою, поважати права і законні інтереси інших людей. Найбільш тяжкі порушення закону є злочинами - суспільно небезпечними діяннями, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

Серед злочинів особливе місце займають посягання, направлені проти особистості, тобто життя, здоров’я, свободи і гідності людини. Кримінально-правова охорона цих невід’ємних прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України - в главі III “Злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи”.

В даній роботі, проаналізовано тільки один вид злочинів спрямованих проти особи, це злочини проти волі особи, об’єктом яких є особиста свобода людини. А також аналіз, їх основних видів: незаконне позбавлення волі, захоплення заложників та незаконне поміщення в психіатричну лікарню. Основною метою роботи є дослідження всіх питань повязаних із злочинами проти волі особи, їх види та кримінально-правова характеристика.


1. Злочини проти волі особи. Їх види, кримінально-правова характеристика.

Свобода особи, її права і законні інтереси забезпечуються системою суспільних відносин, які склалися в Україні.

У статті 55 Конституції України вказується, що громадяни України мають право на судовий захист від посягань на честь, гідність, життя і здоров’я, на особисту свободу. Глава III Кримінального кодексу України присвячена захистові життя, здоров’я, волі і гідності особи від злочинних посягань. Крім даної глави в КК є ряд норм спрямованих на охорону цих благ. При посяганні на ці блага шкода завдається особі.

Особою є тільки людина як розумна істота, наділена здатністю передавати або сприймати думки і здійснювати історично сформовану сукупність інших психофізичних процесів. Однак під особою, як об’єктом кримінально-правової охорони слід розуміти не тільки людини, наділену перерахованими властивостями, але і взагалі, живу людину як вищу ступінь живих організмів на Землі. Так кримінальний закон України оберігає життя, здоров’я та інші права людини, яка в силу малолітства або недоумства незбатна виконувати соціальні функції.

Залежно від безпосереднього об’єкта посягання злочини глави поділяються на такі групи:

а) злочини проти життя (ст. 93 - 100 КК);

б) злочини проти здоров’я ( ст. 101 - 107, ч. 2 і 3 ст. 108, 1081 , ч. 2 ст. 1082 , ст. 1083 КК);

в) злочини які ставлять під загрозу життя і здоров’я (ст. 109 - 116 КК);

г) статеві злочини (ст. 118 - 122 КК);

д) злочини що посягають на особисту свободу (ст. 123 - 124 КК);

е) злочини проти гідності особи (ст. 125-126 КК)[1] .

Всі ці діяння, що називаються злочинами проти особи, мають своїм родовим об’єктом особу, а безпосередніми життя, здоров’я, свободу і гідність людини. Виходячи з поставленої мети, ми зупинимось на кримінально-правовій характеристиці злочинів проти волі особи. Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на волю особи, яка оберігається Конституцією, а якщо подібне діяння здійснюється при обтяжуючих обставинах, то додатково ставить в небезпеку житя і здоров’я людини.

Родовий об’єкт цієї групи злочинів - воля особи. З об’єктивної сторони дані злочини характеризуються діями або бездіяльністю, що посягає на свободу особи.

Таким чином, до злочинів проти волі особи належать:

незаконне позбавлення волі;

захоплення заручників;

незаконне поміщення до психіатричної лікарні;

викрадення чужої дитини.

Здебільшого, по формі посягання на свободу особи, склади злочинів здійснюються шляхом дії. Це пояснюється не тільки тим, що дія є більш ефективною формою поведінкою, але і тим, що людина може вчинити опір при посяганні на її свободу. Вказаний опір неможливо перебороти шляхом бездіяньності зловмисника. Однак, позбавлення волі може здійснюватись і шляхом бездіяльності, наприклад, особа знаходиться в закритому приміщенні за власною згодою, бездіяльність проявляється в небажанні здійснити дії по її звільненню[2] .

По законодавчій конструкції дані злочини мають формальний і матеріальних склад злочину. З суб’єктивної сторони дані злочини характеризуються умисною виною. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони в складі злочину є наявність мети і цілі. Суб’єктами даного злочину можуть бути особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.

А. Незаконне позбавлення волі (ст. 123 КК України).

Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному позбавленні волі, тобто у перешкодженні обирати за своїм бажанням місце перебування. Відповідальність за ст. 123 КК настає у випадку, якщо особа, яку позбавлено волі, досягла чотирнадцятирічного віку. Незаконне позбавлення волі має місце незалежно від здатності особи усвідомлювати цей факт (наприклад, сплячий, хворий, у непритомному стані тощо).

Незаконне позбавлення волі з об’єктивної сторони полягає в різноманітних прийомах і способах, що застосовуються для з метою перешкодити особі в здійсненні за своїм розсудом права вибору місця перебування. Злочин може бути вчинений як шляхом активної дії, так і шляхом бездіяльності. Так, коли потерпілий знаходиться у приміщенні, закритому за його згодою, незаконне позбавлення волі може виразитися у відмові вчинити дії по його звільненню.

Незаконне позбавлення волі може виражатися в затриманні потерпілого в тому місці, в якому він не бажає перебувати, або в поміщення його в таке місце, звідки вихід для нього не є вільним.

Місцем позбавлення волі може бути визнане як приміщення (квартира, погріб, сарай тощо), так і місцевість (наприклад, острів). Позбавлення волі, яке підпадає під ознаки ст.123 КК, може бути вчинене і в місцях позбавлення волі, якими є виправно-трудові установи.

Незаконне позбавлення волі може здійснюватись шляхом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв’язують і зачиняють в підвалі, поміщають у спеціально підготовлене приміщення тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, погрожуючи зброєю, потерпілого примушують іти в певне місце, тощо). Воно може бути здійснене і шляхом обману (наприклад, людини заманюють у будь-яке місце і там зачиняють з метою позбавити волі). За ст. 123 КК корається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключена якщо особа позбавлена волі у результаті акту необхідної оброни або крайньої необхідності , або у випадку правомірного затримання (ч. 3 ст. 15 КК). З суб’єктивної сторони даний злочин скоюється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.).

Нанесення ударів, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, що завдали фізичного болю, заподіяння тілесних ушкоджень, погроза вбивством, допущені при вчиненні дій спрямованих на позбавлення волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів.

Тривалість незаконного позбавлення волі на кваліфікацію вчиненого не впливає, але враховується при індивідуалізації відповідальності і покарання. Незаконне позбавлення волі належить до числа так званих триваючих злочинів. Дії осіб, які приєдналися до злочинної діяльності після юридичного закінчення злочину, але до фактичного звільнення потерпілого, за певних обставин можуть визнаватися виконанням злочину.

За ст. 123КК карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключається, якщо особа позбавлена волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньої необхідності, а також в результаті реалізації громадянами права на затримання злочиннця (ч. 5 ст. 15 КК). Згода потерпілого на позбавлення волі також виключає кримінальну відповідальність.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Мотиви можуть бути різними (корисливість, помста тощо). Незаконне позбавлення волі, якщо воно є проявом хуліганства, кваліфікується за ст. 206 КК.

Суб’єктом незаконного позбавлення волі, передбаченого ст. 123 КК, є тільки приватна особа. незаконне позбавлення волі. вчинене посадовою особою з використанням свого посадового становища, залежно від його специфіки, розглядається як посадовий злочин (ст. 166 КК) або як злочин проти правосуддя (ст. 173, 176 КК).

Кваліфікуючими ознаками злочину відповідно до ч. 2 ст. 123 КК визнаються: незаконне позбавлення волі, вчинене способом небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань.

Вирішуючи питання про про те, чи є спосіб вчинення злочину небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, треба виходити з оцінки таких обставин: чи була наявною в способах і прийомах, використаних для затримання потерпілого або поміщення його в певне місце, небезпека для його здоров’я чи життя; чи не створювалась така небезпека через умови тримання потерпілого в місці позбавлення волі, Вона може бути створена внаслідок застосування до потерпілого з метою позбавлення його волі насильства, яке оцінюється за наслідками, так і способом дії. небезпечність незаконного позбавлення волі для життя або здоров’я потерпілого можуть характеризувати і такі умови, як тривалість позбавлення води, їжі, тримання в холодному, сирому або темному приміщенні тощо. Фізичні страждання це різного ступеня інтенсивності больові відчуття потерпілого, що виникають в результаті дії на його організм фізичного насильства або особливих умов тримання в місці позбавлення волі.

В деяких злочинах незаконне позбавлення волі може виступати як спосіб їх вчинення. В п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 12 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” зазначається, що незаконне позбавлення волі в процесі грабежу або вимагательства, якщо воно не було небезпечним для життя і здоров’я потерпілого в момент заподіяння, повністю охоплюється ч. 2 ст. 141 чи ч. 2 ст. 144 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує. В п. 12 цієї ж постанови зазначено, що позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, в процесі розбою чи вимагательства, охоплюється ст. 142 чи ч. 3 ст. 144 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує[3]

За незаконне позбавлення волі, в чинному законодавстві передбачено таке покарання: за ч. 1 ст. 123 КК - виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 123 КК - позбавлення волі на строк до трьох років.

Б. Захоплення заложників (ст.1231 КК).

Об’єктом даного злочину є особиста свобода і безпека осіб, яких захоплено як заложників. 18 грудня 1979 року ці дії визнано злочином Міжнародною конвенцією про захоплення золожників, прийнято 34 сесією Генеральної Асамблеї ООН[4] .

Об’єктом даного злочину є особиста свобода і безпека осіб, захоплених як заложники. Об’єктивна сторона злочину полягає в наступних діях:

Захопленні або триманні особи як заложника, поєднаних з:

погрозою вбивства;

заподіянням тілесних ушкоджень або дальшим триманням цієї особи з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної або юридичної особи чи групи осіб вчинити або утриматися від вчинення якої-небуть дії як умови звільненя заложника.

Під “захопленням” слід мати на увазі викрадення людини будь-яким способом (шляхом обману чи зловживаня довір’ям, насильницьким шляхом чи без такого, відкрито чи таємно).

“Тримання” - це незаконне позбавлення волі особи. Захоплення повинно бути вчинено з метою насильницького тримання. Склад злочину, передбачений ст. 1231 КК охоплює склад злочину передбачений ст. 100 КК (погроза вчинити вбивство) і додаткової кваліфікації за ст. 100 КК не потребує.

Під загрозою заподіяння тілесних ушкоджень слід мати на увазі погрозу заподіяти будь-які тілесні ушкодження (легкі, середньої тяжкості чи тяжкі). Ця погроза повинна мати реальні підстави її виконання. Погроза заподіяння тілесного ушкодження також охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 1231 КК.

Обставиною, що обтяжує відповідальність (ч. 2 ст. 1231 КК), є тяжкі наслідки, які внаслідок дій, передбачених диспозицією частини першої даної статті. Під тяжкими наслідками слід мати на увазі смерть заложника, заподіяння йому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або завдання значної матеріальної шкоди державі, міжнародній організації чи юридичній особі. Питання про значну матеріальну шкоду розв’язується правоохоронними органами у кожному конкретному випадку окремо.

Якщо під час захоплення вчинено умисне вбивство хоча б одного заложника або осіб, які брали участь у ззвільненні заложників, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 1231 КК та за ст. 94 КК, а при наявності обставин, що обтяжують відповідальність - за ст. 93 КК.

Частина четверта ст. 1231 КК передбачає кримінальну відповідальність за захоплення чи утримання особи як заложника з метою спонукання державної, громадської установи або органу чи службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звілнення заложника.

Частина п’ята ст. 1231 КК передбачає кримінальну відповідальність за дії, вказані в диспозиції ч. 4 ст. 1231 КК, якщо вони вчинені:

щодо працівника правоохоронного органу чи представника влади;

щодо їх близьких родичів;

за попереднім зговором групою осіб;

особливо небезпечним рецедивістом чи поєднані із заподіянням потерпілому середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження.

Якщо особа вчинила захоплення при нападі на адміністрацію виправно-трудової установи, то її дії слід кваліфікувати за сукупнісню злочинів, передбачених ст. 691 КК та за ч. 4 або ч. 5 ст. 1231 КК або за ст. 1231 КК та ст. 1833 КК, якщо після захоплення заложників винна особа вчинила злісну непокору вимогам адміністрації виправно-трудової установи про їхнє звільнення, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання піддавалася протягом року стягненню у вигляді переведення у приміщення камерного типу (одиночну камеру) або переводилася в тюрму. Таку кваліфікацію діям винної особи необхідно давати відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 року № 2 “Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушенням режиму відбуваня покарання в місцях позбавлення волі”.

Суб’єктивною стороною даного злочину (ч. 1 та ч. 4 ст. 1231 КК) є прямий умисел, а ч. 2 та ч. 5 ст. 1231 КК суб’єктивна сторона характеризується як умисною, так і подвійною формою вини.

Склад злочину, передбачений диспозиціями злочину (ч. 1 та ч. 4 ст. 1231 КК, формальний, ч. 2 - матеріальний. Склад злочину передбачений ч. 5 ст. 1231 КК, може бути як формальний, так і матеріальний (при наявності вказаних у диспозиції наслідків).

Мета є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього злочину.

Суб’єктом злочину, передбаченого статтею 1231 КК є осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Це може бути як громадянин України, так і іноземець чи особа без громадянства.

Чинність частин 1 та 2 цієї статті не поширюється на випадки вчинення такого злочину на території України, коли особа, яка захопила або тримає заложника, перебуває на території України, і ця особа, а також заложник є громадянином України.

Покарання:

за ч. 1 ст. 1231 КК - позбавлення волі на строк до десяти років;

за ч. 2 ст. 1231 КК - позбавлення волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з конфіскацєю майна або без такої;

за ч. 4 ст. 1231 КК - позбавлення волі до шести років;

за ч. 5 ст. 1231 КК - позбавлення волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років.

В. Незаконне поміщення в психіатричну лікарню (ст. 1232 КК)

З об’єктивної сторони злочин полягає у поміщенні до психіатричної лікарні завідомо психічно здорової людини. Для складу злочину немає значення, до якої саме психіатричної лікарні поміщено потерпілого, до лікарні із звичайним чи посиленим, або навіть суворим наглядом. Проте ця обставина може бути врахована під час призначення покарання. Злочин вважається закінченим з моменту поміщення потерпілого до психіатричної лікарні.

З суб’єктивної сторони даний злочин скоюється з прямим умислом, за яким винна особа знає, що поміщає до психіатричної лікарні завідомо психічно здорову людину. Мотиви даного злочину можуть бути різними (намагання одержати матеріальну вигоду, заволодіти житлом потерпілого тощо). і на кваліфікацію злочину не впливають. Вони можуть бути враховані під час визначення покарання.

Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, у тому числі і особа медичного персоналу. Якщо для скоєння цього злочину посадова особа використовує службовий стан, відповідальність настає додатково і за ст. 166 КК - перевищення влади або службових повноважень.

Покарання:

позбавлення волі на строк до двох років або виправні роботи на той самий строк з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного року до трьох років чи без такого.

Г. Викрадення чужої дитини (ст. 124 КК). Суспільна небезпека даного злочину полягає в тому, що він грубо порушує батьківські права громадян. У відповідності із ст. 68 КпШС України батьки мають право вимагати повернення своїх дітей від будь-якої особи, яка їх утримує у себе не на підставі закону чи судового рішення. Прагнучи захистити права опікунів і піклувальників, ст. 141 КпШС України надає їм право вимагати у суді повернення їм дітей, що перебувають під їх опікою чи піклуванням, від осіб, які утримують у себе дітей без законних підстав. Даний злочин небезпечний і тим, що позбавляє дітей їх законних батьків, опікунів чи піклувальників і може призвести до ненормального розвитку і виховання дитини, а також заподіяти йоому іншої шкоди.

З об’єктивної сторони злочин полягає у викраденні або підміні чужої дитини. Викрадення - це таємне або відкрите заволодіння дитиною без відома або згоди батьків, опікунів або дитячих закладів, які здійснюють виховання або лікування дітей. Викрадення дитини може бути вчинене і шляхом обману або зловживання довір’ям.

Якщо викрадення поєднюється з вчиненням іншого злочину (нариклад, з заподіянням тілесних ушкоджень особі, у якої викрадено дитину), все вчинене кваліфікується за правилами про сукупність злочинів.

Підміна дитини полягає в заміні однієї новонародженої або грудної дитини іншою.

Дитиною треба вважати особу, яка не досягла чотирнадцятирічного віку. Згода такої особи на викрадення не виключає відповідальності винного[5] .

Викрадення дітей старше чотирнадцяти років утворює незаконне позбавлення волі і тягне відповідальність за ст. 123 КК. Викрадення батьками власної дитини (наприклад, батьком у матері, яка виховує дитину, безпосередньо з дитячого будинку або іншого місця, в якому тимчасово перебуває дитина) навіть при позбавленні їх судом батьківських прав не утворює розглядуваного злочину. Вказані дії за наявності всіх ознак самоуправства можуть кваліфікуватися за ст. 198 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом (винний усвідомлює, що викрадає або підміняє чужу дитину, і бажає цього), корисливою метою, мотивом помсти або іншим особистим мотивом.

Викрадення дитини при відсутності вказаних в ст. 124 КК мети або мотивів не утворює вказаного злочину (наприклад, викрадення дитини з метою усиновлення або передачі на виховання дитячому закладу, викликане тим, що батьки дитини знущаються над нею, примушують займатися жебрацтвом, крадіжками).

Підміна новонародженої дитини, допущена з необережності особою медичного персоналу пологового будинку, також не утворює складу злочину передбаченого ст. 124 КК . Такі дії можуть за певних умов розглядатися як халатність (ст. 167 КК) або дисциплінарний проступок.

Суб’єктом цього злочину можу бути особа, яка досягла шістнадцятирічного віку.

Отже, ми розглянули злочини в яких родовим об’єктом є особиста воля людини.


ВИСНОВКИ

Подальший розвиток демократії і становлення правової держави передбачає всеохоплюючу охорону політичних, майнових та інших прав і свобод людини.

Кожен громадянин повинен дотримуватися закону, виконувати свої обов’язки, як перед державою так і перед суспільством, поважаючи права та законні інтереси інших людей. Найбільш тяжкі порушення закону є злочинами - суспільно небезпечними діяннями, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

Кримінально-правова охорона невід’ємних прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України - “Злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи”. Серед цієї групи злочинів виділяють злочини проти волі особи.

Родовий об’єкт цієї групи злочинів - воля особи. З об’єктивної сторони дані злочини характеризуються діями або бездіяльністю, що посягає на свободу особи.

Таким чином, до злочинів проти волі особи належать:

незаконне позбавлення волі;

захоплення заручників;

незаконне поміщення до психіатричної лікарні;

викрадення чужої дитини.

По законодавчій конструкції дані злочини мають формальний і матеріальних склад злочину. З суб’єктивної сторони дані злочини характеризуються умисною виною. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони в складі злочину є наявність мети і цілі. Суб’єктами даного злочину можуть бути особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.

Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на волю особи, яка оберігається Конституцією, а якщо подібне діяння здійснюється при обтяжуючих обставинах, то додатково ставить в небезпеку житя і здоров’я людини.


ЛІТЕРАТУРА

1. Бажанов М.И. Уголовная ответственность за преступления против личности. - К., 1977.

2. Володько М.В., Чернишова Н.В., Хазін М.А. Кримінальне правоУкраїни. - К.: Наук. думка, 1995.

3. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике. - Х.: Вищ. шк., 1987.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленнуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. - К.: Юрінком, 1997. - С.38.

5. Кримінальний кодекс України: Нормативні акти кримінально-правового значення (станом на 1.I.1997 року). - К.: А.С.К., 1997.

6. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних і цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - № 1. - С. 114-115.

7. Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 1. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - К.: Юрінком.1996.


ЗАДАЧА № 1

Водій Аверін, не справився з управлінням автомобіля і вчинив наїзд на пішохода, який йшов по узбіччю дороги. Злякавшись відповідальності, він не зупинивяся і не надав допомоги потерпілому, втік з місця події. Під час розслідування було встановлено, що збитий пішоход помер від втрати крові, а при своєчасному наданні допомоги цього можна було б уникнути.

ВІДПОВІДЬ

Якщо водій не був винуватий у порушенні правил дорожнього руху, але життя і здоров’я потерпілого були поставлені під загрозу внаслідок пригоди з його транспортним засобом, то невиконання водієм обов’язку по наданню допомоги потерпілому зумовлює підповідальність по ч. 2 ст. 111 КК України.

ЗАДАЧА № 2.

Директор бази Стрільців видала письмове розпорядження начальникові охорони про відсторонення від роботи і утримання в караульному приміщенні робітниці бази Трунової. Розпорядження було виконане, і Трунова утримувалась під вартою 14 год. Трунова була затримана за те , серед працівниць бази висловлювала незадоволення Стрільців, як керівником бази. Це на думку Стрільців, підривало її авторитет.

ВІДПОВІДЬ

Директор бази Стрільців перевищила службові повноваження, видавши письмове розпорядження про утримання робітниці Трунової під вартою в караульному приміщенні, оскільки такі повноваження мають тільки правоохоронні органи.

Дії Стрільців можна кваліфікувати за ч. 1 ст. 166 КК “Перевищення службових повноважень”.

Дане діяння карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права займати певні посади.


[1] Володько М.В., Чернишова Н.В., Хазін М.А. Кримінальне правоУкраїни. - К.: Наук. думка, 1995. - С. 263-264.

[2] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленнуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. - К.: Юрінком, 1997. - С.

[3] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних і цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - № 1. - С. 114-115.

[4] Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 1. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - К.: Юрінком.1996. - С. 321-329.

[5] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленнуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. - К.: Юрінком, 1997. - С. 422.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий