регистрация / вход

Первісне суспільство економічна основа, організація влади та норми поведінки

Первісне суспільство: економічна основа, організація влади та норми поведінки Виконав: Патрелюк Дмитро Андрійович Дніпропетровськ Зміст Вступ стр.3-4

« Первісне суспільство: економічна основа, організація влади та норми поведінки

Виконав:

Патрелюк Дмитро Андрійович

Дніпропетровськ

Зміст

Вступ ________________________________________________ стр.3-4

  1. Економічна основа первісного суспільства _________________ стр.5-11

  1. Організація влади та норми поведінки в

первіснообщинному суспільстві __________________________ стр.12-23

  1. Відмінність держави та права від

організації влади та норм поведінки

первісного суспільства __________________________________ стр.24-26

Висновки______________________________________________ стр.27

Вступ

Сьогодні тема історія становлення держави і права за часів первісного суспільство, не є в центрі уваги вчених-науковців, але чи дійсно вона не заслуговує уваги? Ні, на мій погляд ця тема є суто теоретичною, але в той же час вона є основою для вивчення історії та теорії держави і права, бо вона дає багато відповідей про сутність і функції держави, права, їх зв’язок з економікою та психологією як суспільства, так і індивіда як члена суспільства. Хто не знає історію – той не має майбутнього! Виникнення держави і права дає нам можливість зрозуміти ті процеси котрі призводять до еволюції держави і права, їх зміни, природу цих явищ, а так , і можливість їх регулювати.

Чи є необхідність оновлення цієї теми, нових підходів, бачення? Так, є вона виникає не тільки з надходженням нових історичних фактів, котрі дають поштовх для нових роздумів, але й зміною самого суспільства, що дає можливість, використовуючи принцип порівняльного історизму, робити певні прогнози що до суспільного ладу, зміни форми держави, чи оновлення права.

Питанню первісного суспільства, присвячено не багато статей та публікацій, порівняно з іншими темами курсу теорії держави і права, але все ж таки ми бачимо певне оновлення поглядів на первісне суспільство, а також розробки на цій основі прогнозування певних економічних чи політичних подій.

Мета дослідження - проаналізувати економічну основу первісного суспільства, організацію влади та норми поведінки в первіснообщинному суспільстві – чи є ці поняття основою суспільства взагалі, порівняти відмінність держави та права від організації влади та норм поведінки первісного суспільства.

Завданнями дослідження є:

1) Проаналізувати економічну основу виникнення держави та права в первісному суспільстві.

2) Порівняти вплив економічних явищ на суспільство при первісному ладі і зараз.

3) Використовуючи конкретно історичний метод вивчити особливості соціального регулювання в період первісного ладу, дослідити динаміку його розвитку.

4) Розглянути специфіку норм поведінки первісного ладу.

5) Проаналізувати спосіб організації суспільства, психологію організації влади одних людей над іншими .

6) Порівняти сучасне право та норми поведінки при первісному суспільстві.

7) Порівняти організацію влади при первісному суспільстві і сучасну державу.

1. Економічна основа первісного суспільства

Людина як істота, що робить знаряддя праці, існує біля двох мільйонів років, і майже весь цей час зміни умов її існування приводили до змін самої людини - удосконалювалися її мозок, кінцівки та ін. І тільки близько 40 тис. років тому, коли виникла людина сучасного типу - "Хомо сапієнс", вона перестала змінюватися, а замість цього стало спочатку дуже повільно, а потім усе більш стрімко змінюватися суспільство, що й привело близько 50 століть тому назад до виникнення перших держав і правових систем. Яким же було первісне суспільство і як воно змінювалося?

Економіка цього суспільства була заснована на суспільній власності. При цьому неухильно реалізовувалися два принципи звичаю: реципроктність (усе, що вироблялося, здавалося в "загальний казан") і редистрибуція (все здане перерозподілялося між всіма, кожний одержував певну частку). На інших основах первісне суспільство просто не могло існувати, воно було б приречене на вимирання.

Протягом багатьох століть і тисячоріч продуктивність праці була вкрай низкою, усе, що вироблялося, споживалося. Природно, що в таких умовах не могли виникнути ні приватна власність, ні експлуатація. Це було суспільство економічно рівних, але рівних у бідності, людей. Розвиток економіки йшов по двох зв'язаним між собою напрямкам:

· удосконалювання знарядь праці (грубі кам'яні знаряддя, вдосконалені кам'яні знаряддя, мідь, бронза, залізо й т.д.);

· удосконалювання способів, прийомів і організації праці (збирання, рибний лов, полювання, скотарство, землеробство та інше; поділ праці, включаючи великі суспільні поділи праці, і т.д.).

Все це приводило до поступового й усе більше пожвавлюєчему підвищенню продуктивності праці.

Структура первісного суспільства. Основною одиницею суспільства була родова громада - об'єднання на основі родинних зв'язків людей, що вели спільну господарську діяльність. На більш пізніх стадіях розвитку виникають племена, що поєднують близькі роди, а потім і союзи племен. Укрупнення суспільних структур було вигідно суспільству. Воно дозволяло більш ефективно протистояти силам природи, використовувати більш продуктивні прийоми праці (наприклад, полювання загоном), успішно відбивати агресію сусідів і самим нападати на них: відбувалося поглинання більш слабких, необ'єднаних. Разом з тим укрупнення сприяло більш швидкому освоєнню нових знарядь і прийомів праці.

Однак сама можливість об'єднання у вирішальній мірі залежала від рівня розвитку економіки, від продуктивності праці, що визначали, яку кількість людей могла вигодувати певна територія.

Усі найбільш важливі питання життя роду вирішувалися загальними зборами його членів. Кожний дорослий мав право брати участь в обговоренні й вирішенні будь-якого питання. Для здійснення оперативного керування обирався старійшина - найповажніший член роду. Посада була не тільки виборна, але й змінювана: як тільки з'являлася більш сильна (на ранніх щаблях розвитку), більш розумна, досвідчена людина , він заміняв старійшину. Особливих протиріч при цьому не виникало, оскільки, з одного боку, жодна людина не відокремлювала себе (і своїх інтересів) від роду, а з іншого боку - посада старійшини не давала ніяких привілеїв (крім поваги): він працював нарівні з усіма й одержував свою частку, як і всі. Влада старійшини ґрунтувалася винятково на його авторитеті, повазі до нього інших членів роду.

Плем'я управлялося радою старійшин, що представляли відповідні роди. Рада обирала племінного вождя. Ця посада також на ранніх етапах суспільного розвитку була змінювана та не давала привілеїв. Союз племен управлявся радою племінних вождів, що обирав вождя союзу (іноді двох, один із яких був військовим вождем).

З розвитком суспільства поступово усвідомлюється важливість гарного керівництва, і поступово відбувається його спеціалізація, а та обставина, що особи, що здійснюють керування, накопичують відповідний досвід, поступово приводить до довічного заняття суспільних посад.

Нормативне регулювання. Жодне співтовариство (тварина, а тим більше людське) не може існувати без певного порядку у відносинах його членів. Закріплюючий такий порядок правила поведінки, у якійсь частині успадковані від далеких предків, поступово формуються в систему норм, що регулюють виробництво й розподіл, сімейні, родинні й інші суспільні зв'язки. Ці правила закріплюють на основі накопиченого досвіду найбільш раціональні, вигідні для роду й плем'я відносини людей, форми їхнього поводження, певну співпідпорядкованість у колективах і т.п. Виникають стійкі звичаї, які передаються з покоління в покоління й дотримуються в переважній більшості добровільно, у силу звички. У випадку ж порушення вони підтримуються всім суспільством, у тому числі й примусовому заходах , аж до смерті або рівносильного їй вигнання винного. Спочатку закріплюється, видимо, система заборон (табу), на основі яких поступово з'являються звичаї, що встановлюють обов'язки й права. Зміни в суспільстві, ускладнення соціального життя приведуть до появи й закріплення нових звичаїв, збільшенню їхнього числа.

Розвиток первісного суспільства у всіх регіонах спочатку відбувалося однаково. Однак на стадії переходу до держави шляху людства розійшлися. У більшості регіонів миру, зокрема в Азії й Африці, перші держави виникли в зонах поливного землеробства. Це вимагало проведення великих суспільних робіт з будівництва каналів і інших іригаційних споруджень, що обумовило збереження сільськогосподарської громади й, отже, суспільної форми власності на землю. У Європі ж, де таких робіт не було потрібно, відбулося розкладання громад і виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування при збереженні державної власності (Спарта). Це вплинуло на процес виникнення держави й права, а також на характер і держави, і права.

Суспільно-економічна формація - це історично певний щабель суспільного розвитку із властивим їй особливим способом виробництва, своїм історичним типом суспільних відносин. А тому що основним виробничим колективом, осередком соціально-економічних відносин первісного суспільства на всьому протязі його історії була громада, не буде перебільшенням затверджувати, що головний зміст розвитку первіснообщинної формації - розвиток первісної громади, а спосіб виробництва, властивий цієї формації, первіснообщинний спосіб виробництва.

Первісні мисливці й збирачі дотепер живуть у різних соціально-історичних і природно-географічних умовах, відповідно до яких вони змушені будувати, а при необхідності перебудовувати свій суспільний побут і культуру. Для їхньої громадської організації характерні гнучкість, рухливість, пристосовність, як не суперечить це розповсюдженим поданням про первісність. Інакше первісне суспільство не змогло б пережити різкі зміни кліматичних умов у плейстоцені й голоцені, заселити нові материки. Все це до того ж ускладнювалося крайньою роз'єднаністю населення.

Пропонована модель громади як щодо стабільного суспільного інституту і як сукупності рухливих, що міняють свій склад і величину господарських груп є оптимальною формою соціальної адаптації; остання дозволила людському суспільству зберегтися й освоїти майже всі екологічні зони земної кулі. Вона була створена суспільством при самому його виникненні, а потім видозмінювалася й удосконалювалася протягом всієї історії первісності. Називаючи громаду оптимальною формою соціальної адаптації, я маю на увазі лише провідну тенденцію. Можливості до адаптації, закладені в громаді, не можуть бути реалізовані в кожному окремому випадку.

Первісна громада - форма соціальної адаптації до умов середовища, як природної, так і соціальної. Це - найбільш динамічна організація самого первісного соціуму. Пластичність, рухливість первісної доземлевласницької громади - от у чому причина надзвичайної стійкості цього інституту. Саме завдяки названим властивостям громада дала первісному суспільству можливість зберегтися в самих несприятливих екологічних умовах, у кризових демографічних ситуаціях, пережити війни, епідемії, голод і інші потрясіння, ці властивості зробили громаду провідною суспільною формою первіснообщинного ладу.

Існує припущення, що громада виникла одночасно з виникненням самого людського суспільства, що первісна громада була першою й основною формою людського гуртожитку, я керуюся принципом історико-матеріалістичного монізму, що затверджує генетичну первинність матеріально-виробничої діяльності й відповідно тих структурних одиниць суспільства, тих соціальних інститутів, у яких ця діяльність реалізувалася. Адже громада як "первісний тип кооперативного або колективного виробництва", як вираження низького рівня розвитку продуктивних сил і внаслідок цього слабості окремої людини була найбільш природною формою громадського життя людей на зорі їхньої історії. Більше того, вона була єдино можливою формою їхнього існування.

Разом з тим господарство, засноване на полюванні й збиранні, ставило екологічно обумовлені межі чисельному росту первісних колективів. Громада - форма соціальної адаптації первісного колективу не тільки до середовища, але й до умов діяльності, у першу чергу мисливської, пов'язаної з добуванням їжі. Аналіз сучасних первісних соціальних структур показує, що громада є їх ключовим соціально-економічним інститутом, і в нас немає ніяких підстав - ні фактичних, ні теоретичних - допускати, що було інакше. Змінювалися лише форми громади, але сама громада як соціальний інститут зберігала протягом всієї історії первісного суспільства своє значення, свою провідну соціально-економічну роль. Громада - це елементарна клітка первісного соціального організму, з її формуються інші елементи соціальної структури. Подібно тому як одноклітинний організм є основою більше складних біологічних форм, громада - основа розвитку більше складних (а іноді й більше простих, як, наприклад, проста родина) соціальних форм.

В яких би умовах первісні доземвласницькі суспільства не розвивалися, принципи їхньої організації мають універсальний характер. Їм властиві, по-перше, адаптивність і пластичність, про що свідчить їхня пристосовність до мінливих умов, по-друге, наявність первинної, універсальної, адаптивної динамічної системи, основною, вихідною ланкою якої є громада (динамізм цієї системи виражається в здатності до розвитку й трансформації, на її основі здійснюється перехід на більше високі рівні соціально-економічного розвитку), по-третє, базисні й надбудовні явища, які поширюються на всі соціальні інститути, але не рівномірно: громаді базисні соціально-економічні явища властиві найбільшою мірою .

Перша, сама рання форма власності - це відношення виникаючого суспільства до природної умови виробництва, до землі. І якщо суспільство виникло у формі громади, то можна затверджувати, що колективне виробництво навіть на цій, вихідній стадії його розвитку ґрунтувалося на власності на природні ресурси тої території, що громада освоювала, на власності общинної.

Дослідження первісної громади пов'язане з вивченням первісної економіки. Без вивчення економіки неможливо зрозуміти становлення й розвиток самої первіснообщинної формації. Це вивчення ускладнюється не розчленованістю базисних і надбудовних явищ, характерної для всіх докапіталістичних формацій, але особливо первіснообщинної. Це обумовлено специфікою виробничих відносин, перевагою особистісних відносин. І все-таки , незважаючи на своєрідність економічних відносин в епоху первісності, на властивий їй синкретизм, тісно єднальний і в дійсному житті, і в сприйнятті людей сферу виробництва з позаекономічними формами діяльності, найбільш загальні категорії економічної науки - абстрактна праця й робочий час, виробництво й споживання, поділ праці й обмін діяльністю - залишаються інструментом наукового пізнання й первісної економіки. Ці об'єктивні економічні категорії й поняття зберігають своє методологічне значення для аналізу первісної економіки, незважаючи на те що, наприклад, робочий час, та й весь виробничий процес оцінюється первісною людиною інакше, ніж це роблять люди, що оцінюють на більше високих рівнях соціально-економічного розвитку, а витрати праці в продукті виміряються не суспільно необхідною середньою працею, як при чинності закону вартості, а безпосередньою працею, витраченою на нього. Все сказане ставиться й до категорії власності. Первісна громада, для якої характерна природна єдність із об'єктивними, природно сформованими умовами виробництва, виступає, відповідно до Маркса, у якості "першої великої продуктивної сили", а сама ця єдність - як "особлива форма власності".

Об'єктивні економічні відносини усередині громади знаходять різноманітне, нерідко суперечливе, нормативне вираження. Треба, однак, відрізняти економічні відносини власності від їхнього ідеологічного вираження. Формальна родова власність на землю ще не свідчить про фактичну економічну власність роду на землю й природні ресурси. Не свідчить вона й про те, що в минулому рід був економічним інститутом.

Чому рід, не будучи економічною спільністю, все-таки вважається іноді власником общинної землі? Відповідь на це питання втримується в інституціалізації роду. Виникши й оформившись як соціальний інститут, рід, як відзначалося вище, сам виступає в якості соціально організуючого й регулюючого механізму. В особі своєї локалізованої частини він приймає на себе деякі функції громади, у тому числі економічні. Це, однак, необов'язкова умова для того, щоб з'явилося подання про родову власність на землю. Я вже говорив, що об'єктивна, реально існуюча общинна власність на землю з появою родової організації може суб'єктивно сприйматися людьми як родова власність. Соціальної психології взагалі властиво сприймати об'єктивні, реальні відносини крізь призму ідеологічних і інституціолізованих нашарувань. І в цьому випадку необхідно розрізняти об'єктивні зв'язки і їхнє суб'єктивне переломлення в суспільній свідомості. Подання про рід як власнику землі - не пережиток того часу, коли рід був нібито фактичним власником землі, а новотвір, продукт розвитку й зміцнення роду як соціального інституту. Воно могло виникнути лише після того, як родова організація вже стабілізувалася, тобто порівняно пізно. Не всяке явище, що суперечить, здавалося б, логічній системі інших явищ, - пережиток минулих епох. Навпроти, воно може виникнути в процесі оформлення нової системи відносин. [7;с.27]

2. Організація влади та норми поведінки в первіснообщинному суспільстві

До виникнення державної організації суспільства людство пройшло тривалий період розвитку, іменований первіснообщинним ладом. Первісна формація виступала як історично перша, цілісна й утримуюча в "згорнутому" вигляді найважливіші риси наступного розвитку суспільства. Будучи найбільш тривалою в історії людства, вона, на відміну від інших суспільно-економічних формацій, становлення яких припускало заперечення колишніх, застарілих типів соціальних відносин, не мала розвинених соціальних передумов для свого виникнення, якщо не вважати тенденцій самого процесу антропосоциогенеза. Її формування збігається з генезисом соціальності взагалі. По суті, це той самий процес, оскільки становлення первісної формації означає насамперед виникнення й розвиток нових соціальних відносин.

В епоху становлення й розвитку родового ладу основною формою громадської організації був материнський рід. І якщо на попередньому етапі - у дородовому суспільстві - стадні групи людей виникали й зникали, відрізняючись неміцністю межіндівідуальних зв'язків, і тому багато хто з них загинули назавжди, то факт, що первісний родовий лад із саме материнської лінії, має глибокі об'єктивні підстави. По-перше, найважливіше господарське значення жінки в первісному суспільстві, значення, обумовлене розподілом праці між чоловіком і жінкою.

По-друге, внаслідок безладного характеру статевих зв'язків у первісних людських групах стадного типу батьки дітей залишалися невідомими, тоді як родинний зв'язок по материнській лінії був достовірним й безперечним. Це приводило до матрилінійності родинних зв'язків, тобто до рахунку споріднення по материнській лінії. Матрилінійність ставила жінку - мати в центрі колективу кровних родичів, створювала атмосферу поваги до матері й прародительки.

Крім того, через поділ праці жінка була основоположницею цілого ряду досягнень матеріальної культури: відомо, що голка, шило й нитка, веретено ткацькі пристосування, взуття й одяг, глиняний посуд і кошики з кори - все це було створено жінкою. Приручення диких тварин і перетворення їх у домашних також заслуга жінки.

Далі, жінка в силу природної логіки речей виконувала ту найважливішу соціальну функцію, що нерозривно пов'язана із прогресом людства - виховну. На жінці лежали головні турботи й праці по вирощуванню й вихованню потомства.

Материнський родовий лад є загальним, універсальним етапом в історії людства, хоча в деяких народів він не одержав повного розвитку. Матріархат охоплює історичний період тривалістю біля 40 тисяч років: його початок сходить до древнього кам'яного віку (палеоліту), а закінчився він у новому кам'яному віці. ( (неоліті).

Материнський рід є основним економічним осередком суспільства в епоху матріархату. Виробничі відносини кровного споріднення будуються по лінії матері. Вони носять первіснокомуністичний характер, заснований на колективному виробництві, дорівнює обов'язковому для всіх працездатних, і колективному зрівняльному розподілі при повній рівності у сфері виробництва й споживання, й при домінуванні жінки в сфері духовного й морального життя.

Процес переходу від материнсько- родових відносин до патріархату охоплював всі сторони господарського, суспільного й ідеологічного життя. Але в першу чергу він торкнувся економічних осередків, що знову виникали, окремих родин і всієї області сімейно-шлюбних відносин.

Ведення господарства силами окремих родин зажадало їхні перетворення в стійкі, цілісні колективи, у зв'язку із чим почалося витиснення незмінного парного (первісно-егалітарного) шлюбу й відповідної форми родини міцним з'єднанням подружжя, що прийнято називати одношлюбністю або моногамією. І якщо раніше, в епоху родової громади, чоловік, вступаючи в парний шлюб, переселявся на місце проживання до дружини й обмежувався незначними подарунками нареченій і її родичам, те тепер він забирав жінку до себе й тому повинен був відшкодувати її цінність, викупити її трудову силу. Так виник покупний шлюб, при якому родина нареченого давала за наречену викуп.

Поява окремих родин, ведших своє господарство, супроводжувалося виникненням окремої, відособленої від родової, сімейної власності. Цю власність чоловік прагнув передати своїм дітям. Але материнський рахунок споріднення й порядок спадкування виключали таку можливість. Протиріччя могло бути дозволене тільки корінним ламанням старих порядків. Почався перехід від материнського рахунку споріднення й порядку спадкування до батьківського, від матрилінейності до патрилінейності. Старий порядок завзято пручався новому, але в міру зміцнення окремої родини як економічного осередку суспільства материнський рахунок споріднення й порядок спадкування поступово витіснялися батьківським.

Зміна рахунку споріднення й порядку спадкування було, по вираженню Энгельса, однієї із самих радикальних революцій, пережитих людством. Природно, що первісній людині, у поводженні й свідомості якого особливо позначалася сила традиції, це перетворення далося дуже непросто. Щоб виправдати відхід від завітів предків, він повинен був прибігати до всіляких вивертів і хитростей, що помогли йому ламати традицію в рамках традиції. Можливо, що саме звідси ведуть своє походження деякі звичаї, які не зважаючи на свою нерозумність могли полегшити прихід нових початків. Такий широко розповсюджений в історичному минулому народів Старого й Нового Світла звичай “кувади” - комплекс дій, якими чоловік досить виразно показує або доводить свою причетність до родових мук його дружини. Яскравий опис кувади в індіанців Амазонки у першій половині XІ в. залишив мандрівник Д. Орбіні: “Негайно по закінченні пологів мати й дитя поринають у воду, і на інший день індіанка відправляється на роботу. Якщо жінка виявляється здоровою після пологів, чоловік показує свою хворобу. Звичай вимагає, щоб він лежав у своєму гамаку, стогнав, дотримував строгого поста, зовсім як наші європейські породителі. Метушачись біля нього, сусіди приходять поздоровити його із благополучним дозволом, виявляючи бажання бачити його скоріше на ногах. Він приймає це як належне й вислухує всі, начебто справді терпів муки родів”[1;с.47].

Прийшовши на зміну материно-родовій організації патріархат був складною суперечливою суспільною формою. Зовні він багато в чому нагадував родовий лад на ділі ж був формою його розкладання. Це відображалось насамперед на тому, що патріархальні родоподобні структури із самого початку розпадалися на самостійні в економічних відносинах окремі родини, як однин з фактів свого існування - основи, що підривали, родового суспільства.

Перехід від матріархального родового ладу до патріархального родового ладу Ф. Энгельс називає однієї з самих радикальних революцій, пережитих людством. Правда, це була революція особливого роду: вона не була збройним повстанням пригноблених і знедолених класів мотив класів пануючих і проходила без барикадних боїв і людських жертв. Але це була революція в точному значенні цього слова, тому що в ладі суспільних відносин первісного роду відбувся стрімкий переворот: у своєму суспільному становищі чоловік і жінка помінялися місцями. Про це Ф. Энгельс пише: "Повалення материнського права було всесвітньо-історичною поразкою жіночий статі. Чоловік захопив кермо влади й у будинку, а дружина була позбавлена свого почесного положення, закабалена, перетворена в рабу його бажань, у просте знаряддя дітородіння". У патріархальному родовому суспільстві жінка, незалежно від того, викрадена вона в дружин, або придбана в обмін, скажемо, на корову, є власністю чоловіка на все життя. А якщо чоловік умирає, то вона переходить у власність спадкоємця чоловіка, хоча б це був її син. Епічна поезія стародавніх греків і старозавітні біблійні сказання оповідають про вдачі того часу. Син Одисея Телемах почав панування в будинку своєї матері, ґрунтуючись на батьківському праві. У деяких народів необмежена влада батька в родині й право його власності на дружин прийняло дивовижну криваву форму: наприклад, при похованні померлого глави родини всіх його дружин убивали й ховали в загальній могилі з ним.

І якщо при матріархаті колективному виробництву повною мірою відповідало колективне споживання, те зовсім по-іншому складаються справи при патріархальному родовому ладі. Між окремими родинами, внаслідок виникнення приватної власності на свійських тварин та землю, заглиблюється майнова нерівність. В одних родинах накопичуются все більші багатства, в інших їх немає. З одного боку, формується родова знать: багаті патріархальні родини. З іншого боку, множиться число бідняків. Смаки й звички багатих усе більше стають нормами суспільного буття. У зв'язку із цим виникають небачені раніше моральні норми: презирство біднякам, пихатість і зарозумілість багатія. Стають модними тучність, огрядність, чванливість глави родини. полинезийців і кафрів крайній ступінь ожиріння глави сімейства вважається ознакою його почесності й добрих діях. У китайців родові старійшини відрізнялися незвичайною гнучкістю й довгими нігтями на руках що вказувало на їхню непричетність до фізичної праці.

Цієї революції передувала революція в галузі економіки й техніки. Її об'єктивний зміст складався в порівняно швидкому переході від господарства винятково привласнює (присвоєння продуктів природи за допомогою полювання, рибальства й збирання) до господарства виробляючий, тобто до виробництва життєві благ (предметів харчування, одягу, взуття й т.д.) посередництво землеробства й тваринництва. Зрозуміло, присвоєння продуктів природи продовжувало грати досить істотну роль в економіці, тому що навіть у нашу епоху, незважаючи на величезні успіхи індустрії й сільськогосподарського виробництва, що привласнюють із господарства не втратили свого значення. [13;с. 80]

Економічну основу первісного суспільства складала суспільна колективна власність на знаряддя та засоби виробництва. При надзвичайно низькому рівні розвитку продуктивних сил люди повинні були трудитися спільно, тому що одна людина не в змозі б упоратися із силами природи, добути собі їжу, одяг, мати житло й т.д. Загальна колективна праця обумовлювала й суспільну, колективну власність на добуті продукти. У цих умовах, природно, була виключена можливість існування суспільних нерівностей і експлуатації людини людиною. У якості первинно й основного суспільного осередку первісного ладу виступає рід, родова громада.

Можна виділити наступні особливості відносин, що мали місце серед членів роду:

1. Рід обирав свого старійшину для мирного часу й військового проводиря (вождя). У виборах брали участь на однакових правах усі чоловіки й жінки роду.

2. Рід за своїм розсудом зміщав і вождя; у рішенні цього питання також брали участь усі чоловіки й жінки з на однакових правах.

3. Ніхто не мав права одружуватися усередині роду.

4. Майно померлих переходило до інших членів роду, воно повинне було залишатися усередині роду.

5. Члени роду зобов'язані були один одному допомагати й захистися, і особливо сприяти при помсті за збиток, нанесений чужими. У справі захисту своєї безпеки кожний член роду покладався на заступництво роду й міг розраховувати на це; той, хто заподіював зло йому, заподіював зло всьому роду. Звідси, із кровного споріднення, виник обов'язок кровної помсти.

6. Рід мав певні імена або групи імен, користуватися якими у всьому плем'ї міг тільки він один, так що ім'я кожної окремої людини точно вказувало, до якого з родів він належить. З родовим ім'ям нерозривно були зв'язані й родові права.

7. Рід міг усиновляти сторонніх і таким шляхом приймати їх у члени свого плем'я.

8. Кожний з родів дотримував своїх релігійних церемоній і свят.

9. Кожний рід мав своє місце поховання.

10. Рід мав раду - демократичні збори всіх дорослих членів роду, чоловіків і жінок, що володіли рівним правом голосу.

Родова громада опиралася на загальну працю її членів і загальну власність на засоби виробництва. Це була родоплеменна власність на район перебування, що був виробничою територією плем'я, і на все, що перебувало на ній. Особиста власність членів громади на зброю, одяг, прикраси й т.п. відігравала підлеглу роль.

Наприкінці 70- х років у вітчизняної этнологіі були запропоновані поняття первісної мононорми й мононорматики. Під мононормой розумілося недиференційоване, секретне правило поведінки, що не може бути віднесено ні до області права, ні до області моральності з її релігійним усвідомленням, ні до області етикету, тому що з'єднує в собі особливості всякої поведінкової норми.

Як відомо, у правознавстві (так само як у юридичної этнологіі) попереднього часу під правом найчастіше розумілася сукупність норм, установлених або санкціонованих державою, хоча поступово пробивала собі дорогу й антипозитивістську юриспруденцію. Моральність (мораль, етика) розглядалася як сукупність норм, установлених суспільством. Етикет, тісно пов'язаний з етикою, взагалі залучав до себе мало уваги.

Одним із ключових було (та й зараз залишається) питання про співвідношення права й моралі. Він має багато аспектів: і порівняльне значення норм, і ступінь їхньої примусовості, і їхня аксіологія й багато чого іншого. Найбільше значно постає питання про санкції. У праві вони звичайно жорсткіше, у моралі - м'якше. Зрозуміло, що можливо й виключення. Що стосується етикету, то він, як ми вже відзначали, завжди розглядався як щось близьке до етики.

Концепція первісної мононорми одержала помітне визнання й подальшу розробку у вітчизняної етнології, археології, а головне, у теоретичному правознавстві. Ця разробка дуже неоднаково торкнулася етапи еволюції первісної мононорматики. У першому випадку питання про суть поведінкових норм у первісному суспільстві, тобто про саме поняття класичної мононорматики, не викликав суперечок по суті питання. Збереглися тільки термінологічні розбіжності. Навряд чи треба нагадувати, що в этнологіі й пов'язаних з нею науках первісні поведінкові норми одні називають правом або звичаєвим правом, інші - мораллю, деякі -звичаями, інші - просто нормами. Так це є на Заході й так само в нашій літературі дожовтневого часу й перших післяжовтневих десятиліть. Якщо говорити про радянську й пострадянську науку, то тут не завжди допомагала навіть уніфікаторська лінія, що проводилася в ній.

Особлива думка із приводу першого етапу еволюції мононорматики висловив найбільший вітчизняний історик первісності Ю.И. Семенов. На початку цього етапу він виділив табу й тет - сукупність не завжди зрозумілих, але грізних приписань, що карають смертю за такі найтяжчі злочини, як, наприклад, інцест, порушення екзогамії. Як відомо, порушення екзогамії - один із проявів полових табу, яким присвячена значна література. Першим, хто звернув на них серйозна увага, був англійський еволюціоніст Э. Кроули. Він бачив коріння цих заборон у самому факті полового диморфізму. Диморфізм вів до відчуженості статей і цілій системі заборон і обмежень. Великий матеріал про них зібрав у своїй фундаментальній праці знаменитий англійський еволюціоніст Дж. Фрэзер. Випливаючи за ними, що видається вітчизняний етнолог С.А. Токарєв підкреслив тісний зв'язок полових заборон з мораллю. Звідси він вивів полову соромливість, що доходить до марновірного страху перед оголенням. Сюди ж він відніс вікові ініціації, під час яких підлітків відокремлюють від жінок і пояснюють, як себе з ними вести. У якості одного з компонентів комплексу ініціації він особливо виділив обрізання хлопчиків. Пильну увагу залучив уже згадану екзогамну заборону, надзвичайно широко, якщо не універсально, розповсюджений в етнографічному світі, а також пізніше виниклий звичай ендогамії. С.А. Токарєвим виділені й інші комплекси полових заборон, пофарбовані в релігійні тони й наділялися в табустичну форму .

У зв'язку з табутетом задамося питанням, чому це явище мононорматики суворіше всіх інших? Питання суперечливе: ми знаємо, що ті ж інцести мали повсюдне поширення й у глобальному плані - згадаємо шлюби єгипетських фараонів зі своїми сестрами або скандально відомі середньовічні інцести італійської знаті. Більш того, у ранньопервісному суспільстві були нормою так звані кросскузенні шлюби між двоюрідними братами й сестрами по лінії матері, а в позньопервісному стали практикуватися ортокузенні шлюби між двоюрідними братами й сестрами з боку батька.

Інших уточнень, ні умоглядних, ні фактуальних, у зв'язку з першим, основним етапом еволюції мононорматики не було. Але приблизно до другого, уже роспадному етапу було зроблено досить багато доповнень. Розглянемо їх по можливості послідовно.

Соціальні норми були спрямовані на забезпечення економіки, що привласнює, і відтворення громад у природному середовищі. Територія була закріплена за громадою. Але якщо яка-небудь інша громада, найчастіше родинна, з екстремальних причин не могла користуватися своєю землею, то їй надавалася можливість жити на території іншої групи. Історія знає безліч таких прикладів, що ставляться вчасно розпаду первісної мононорматики, а стало бути, і становлення виробляючого господарства. От один з них: у бедуїнів Аравії в їхніх родах-кабилах пасовища вважалися закріпленими за родоплемінними групами, однак у посуху й при інших надзвичайних обставинах їм дозволялося користуватися землями родинних племен". Відомо безліч і інших подібного роду прикладів.

Випливаючи за М. Фридом, О.Ю. Артемова в ряді своїх робіт намагається взагалі довести відсутність поза націй стадії власності на землю. Але чи можна ставити знак рівності між тимчасовим користуванням чужою землею (до того ж в екстремальних обставинах) і відсутністю власності на землю? На наш погляд, це рішення сумнівно.

Стосуючись способів регулювання права, що стає, А.Б. Венгеров виділяє заборони, дозволи й позитивні звичаї. Про заборони- табу ми вже говорили вище. Говорилося й про найбільш типове табу - забороні інцестів. Але тут варто трохи доповнити й уточнити це питання. По-перше, інцести, що працювали на нормальне відтворення нечисленних громад, все-таки допускалися при значних розмірах популяції, тобто групи, усередині якої полягають шлюби. По-друге, усвідомлення згубності інцестів повинне було відбуватися в далекій давнині, чи ледве не споконвічно, право ж стало виникати за кілька тисячоріч до нашої ери, і тому не можна вважати заборону інцесту чи ледве не первинною правовою нормою. Нарешті, як говорилося, із причин династичного характеру в стародавності існували правила, що прямо пропонували інцести (наприклад, у древніх єгиптян і південноамериканських інків).

Сучасна наука, виділяючи з регулювання організації виробництва, що визначали поводження людей на етапі виробляючої економіки, розрізняє шість таких регуляторів: 1 - біолого-психологічний, 2 - подружньо-родинний, 3 - корпоративно-груповий, 4 - міфолого-релігійний, 5 - правовий і 6 - моральний. Якщо звернутися, наприклад, до двох останніх регуляторів, по-різному, але ближче інших дотичної нашої теми, то варто було б відзначити наступне. Моральний фактор лише на превелику силу виділяється з міфолого- релігійної сфери. Очевидно, його чітке відшарування відбувається лише на більше пізніх етапах історії, де релігійний світогляд на якийсь час витісняється "світською" мораллю. Правовий же регулятор мав 3 функції. Він визначав організацію виробництва, перерозподіл виробленого й добування продукту, ще нормування індивідуальних витрат праці й часу на суспільні потреби.

Стовповий шлях диференціації суспільства, що приводив до виділення правового регулятора, пов'язаний із землеробством, особливо зрошуваним, і скотарством, а в значній мірі й з гірничо-металургійним виробництвом. В останньому випадку значну роль відіграв складний ранговий поділ праці, що приводив до особливого положення гірників і металургів у багатьох суспільствах. Виробництво в таких випадках мало складний характер залежно від рангу, поділу праці, регламентації взаємозв'язків. Будівництво великих суспільних споруджень, доріг, зрошувальних систем, гробниць при участі значних мас людей не могло відбуватися без дії правового регулятора й пов'язаних з ним санкцій. [13;с.80]

Первісне дополітичне суспільство з його чи те мононорматикой, чи те мораллю не стояло на місці. На його останньому, розпадком етапі, як уже згадувалося, стали створюватися потестарнні й раннє державні структури. Диференціювати їх не завжди легко, і тому в науці останнього часу й ті й інші часто поєднують під одним поняттям терміном "политті". Серед них ми розрізняємо вождества, елітархії (протополітархії) і бигменства.

Як і раніше неясно, як співвідносилися між собою правові й моральні аспекти мононорматики, якщо навіть спеціальні словники розходяться між собою в дефініції цих поведінкових категорій. Як довести, що був табутет або на якій саме стадії виникали политті і їхній функції - право? Чи завжди ми будемо додержуватися залишків догматизму, розуміючи право як функцію политті, або будемо вважати його іншою категорією, скажімо, як про цього вже не раз ставилося питання, мінімумом моралі? Чи може право виникнути раніше самих ранніх политті, так само як держава часом виникає раніше суспільних класів . Де кінчається потестарнна влада й починається політична організація? Із приводу інших порушених нами питань усе ще ведеться суперечка про диференціацію надлишкового й прибавочного продукту. Можна задатися питанням: якщо матріархат і пов'язані з ним пережиткові інститути були міфом або досить спірними поняттями, то чому соціально неповноцінними й нечистими під час специфічних функцій уважалися не чоловіки, а жінки? Коли почне вивчатися не тільки правовий і моральний, але й етикетний аспект мононорматики?

Величезною проблемою залишається джерелознавська сторона нашої теми. Порівняльний, або компаративний, метод побудований на допущенні загальних закономірностей у розвитку культури. Це один зі способів реконструкції як первісної мононорматики, так і початкового права або протоправа. Відомо, що цей метод ґрунтується на поданні про спільність розвитку всіх форм народної культури, що має ряд загальних закономірностей. У ньому широко використовуються умовиводи за аналогією, що опираються насамперед на подібні ознаки досліджуваних фактів, що дозволяє переносити ознаки з одного з досліджуваних явищ на інше. Більші, але поки ще що не виправдали себе надії покладають на метод контрольованого порівняння. Метод аналогів дає, здавалося б, можливість реконструювати первісне суспільство, зокрема первісну мононорматику й предправо про, що дозволяє широко відновлювати відсутні ланки понять. Але чи вправі ми користуватися аналогією як доказом? Як у нашім, так і в закордонному джерелознавстві це питання вже не раз ставилося, і суперечки привели тільки до відомої формули "порівняння - не доказ".

Підведемо підсумки. Якщо в підходах до проблеми мононорматики ми випередили закордонну науку, то в дослідженні початкового права ми в цілому продовжуємо відстоювати старі позиції. Ці позиції, безперечно, усе ще догматичні, хоча деякі вітчизняні дослідники вже порушували питання, коли і як виникло право. Рішення, запропоноване Ю.І. Семеновим, частково прийнято й у західній (особливо в неоеволюціоністській науці. Але знов-таки задамося питанням про те, наскільки можуть бути точні будь-які рішення в неточній області знань[1, с. 96].

  1. Відмінність держави та права від організації влади та норм поведінки первісного суспільства

Держава як якісно нова організація влади суттєво відрізняється від організації первісної суспільної влади. Це проявляється в тому, що для первісного ладу характерні:

1) наявність соціальна однорідного позакласового суспільства, що не має антагоністичних протиріч;

2) наявність кровно родинного поділу населення;

3) наявність публічної влади, яка безпосередньо збігається з усім населенням, виражає і захищає інтереси всього суспільства;

4) відсутність апарату примусу, на який могла б спиратися публічна влада;

5) відсутність розподілу функцій у публічної влади;

6) відсутність збору податків із населення;

7) наявність неписаних правил поведінки — звичаїв.

А для держави характерні:

1) поява соціальна неоднорідного, класова розшарованого суспільства, яке має антагоністичні протиріччя;

2) поява адміністративно-територіального поділу населення (округи, області та ін.);

3) поява публічної влади, відокремленої від населення (державний апарат), яка виражає і захищає інтереси економічно найзабезпеченішої частини (класу) суспільства і виникла в результаті його соціального розшарування;

4) наявність апарату примусу (придушення) — загонів збройних людей у вигляді армії, поліції та ін., -- на який спирається державний апарат;

5) поява певних функцій (законодавчої, виконавчої) у окремих органів публічної влади;

6) поява офіційної системи оподаткування;

7) поява писаних загальнообов'язкових правил поведінки — юридичних норм.[ 5, с. 23]

Держава виникає як особлива територіальна, політична і структурна організація суспільства. Вона відрізняється від соціальної організації первісного ладу за такими ознаками. Держава має свою територію, окреслену кордонами. На єдиному територіальному просторі здійснюється господарське і політичне життя. Населення об'єднується і поділяється за територіальним принципом ( територіальними общинами, волостями, графствами, іншими адміністративно-територіальними одиницями). Постійне населення даної території підтримує стійкий зв'язок з державою у вигляді підданства чи громадянства і користується її захистом як всередині, так і за межами країни. Органи держави мають територіальні межі здійснення своїх повноважень; управляють певними територіями.

Первіснообщинний лад мав у своїй основі сукупність сімейних общин, об'єднаних кровно родинними зв'язками.

Держава характеризується наявністю публічної політичної влади, яка не співпадає з суспільством.

У суспільстві виокремлюється верства населення, яка не виробляє матеріальних чи духовних благ, а тільки займається управлінськими справами і наділяється для цього владними повноваженнями. З ускладненням суспільних функцій відбувається кількісне зростання професійних управлінців, влада набуває інституціолізованого характеру, тобто здійснюється за допомогою окремих органів і установ (інститут монарха, інститут намісника, канцелярія, відомство громадських робіт, контролюючі органи і т. ін.). Як самостійні виокремлюються органи примушування («військо», «дружина», поліція, суд). Необхідність захисту і охорони державних кордонів потребувала формування армії. Складається нова ієрархічна структура — апарат держави, первинна бюрократія. Публічна влада концентрується в містах, де проживають всі члени бюрократичного апарату, і розширює сферу своєї діяльності (нові інформаційні функції, організація будівельних робіт, управління іригаційними спорудами тощо).

Управління ж у родовій общині ще не відокремлювалося від суспільства, рішення приймалися і виконувалися членами роду добровільно, не було спеціальних засобів і апарату примушування. Для утримання державних чиновників, армії, поліції, фінансування загально соціальних функцій держави необхідні матеріальні засоби.

Спочатку це був додатковий продукт, у подальшому суспільство перейшло до регулярного збору данини, а ще пізніше до введення і сплати податків. Податки — це безоплатні, постійні платежі на користь держави (казни). Платежі існували як у натуральній, так і в грошовій формі. Для збору податків утворюється розгалужена система державних органів.[ 9, с. 32]

При первіснообщинному ладі подібних матеріальних засобів не було.

Право як новий нормативний регулятор, здатний забезпечити функціонування суспільства як цілого та індивідуальну свободу автономної особи, суттєво відрізняється від первісних звичаїв. Це виражається в тому, що:

• право встановлюється державою;

• воно виражає державну волю панівної частини населення або всього народу;

• закріплюється у спеціальних письмових правових актах;

• норми права набирають чинність та втрачають юридичну силу у чітко встановленому порядку, офіційним шляхом;

• право забезпечується примусовою силою держави.

Висновок

Економічна основа первісного суспільства є складний соціологічний та психофізичний процес розвитку людини, тому вона стала основним джерелом виникнення первісних норм й влади. Влада в первісному суспільстві була зумовлена різним соціальним досвідом людей (правили найдосвітнішіні), а норми поведінки в первіснообщинному суспільстві –були замовленні дотриманням інтересів суспільства взагалі на бачення вождя чи інших представників влади. Управління ж у родовій общині ще не відокремлювалося від суспільства, рішення приймалися і виконувалися членами роду добровільно, не було спеціальних засобів і апарату примушування. Для утримання державних чиновників, армії, поліції, фінансування загально соціальних функцій держави необхідні матеріальні засоби.

До виникнення державної організації суспільства людство пройшло тривалий період розвитку, іменований первіснообщинним ладом. Первісна формація виступала як історично перша, цілісна й утримуюча в "згорнутому" вигляді найважливіші риси наступного розвитку суспільства. Будучи найбільш тривалою в історії людства, вона, на відміну від інших суспільно-економічних формацій, становлення яких припускало заперечення колишніх, застарілих типів соціальних відносин, не мала розвинених соціальних передумов для свого виникнення, якщо не вважати тенденцій самого процесу антропосоціогенезу. Її формування збігається з генезисом соціальності взагалі. По суті, це той самий процес, оскільки становлення первісної формації означає насамперед виникнення й розвиток нових соціальних відносин.

Поняття влади та норм поведінки є основою співіснування людей разом - основою суспільства взагалі. Сучасні держава та право більш складні та досконалі методи керування суспільством за ради його ж інтересів, ніж норми поведінки і влада в первісному суспільстві.

Вплив економічних явищ на суспільство при первісному ладі є основою для свідомості людей, їхніх дій, а зараз навпаки, свідомість людей є основою для економіки.

В цілому первісне суспільство стало основою для практичного вивчення багатьох наук, в тому числі теорії держави та права. Первісне суспільство дає змогу проаналізувати теоретичні явища котрі відомі зараз, ті основи теорії держави та права, на практиці, особливості їх виникнення та розвитку, вплив на людину.

Список використаної літератури:

1. Думанов Х.М., Першиц А.И. Мононорматика и начальное право //Государство и право №1 2000.

2. Загальна Теорія Держави і права /Под. ред. Цвік М.В –Харьків 2002.

3. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник за ред. В.В.Копєйчикова – К.:Юрінком, 2002.

4. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник за ред. проф. М.В. Цвіка, доц. В.Д.Ткаченка, проф. О.В.Петришина – Харків, 2002.

5. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С., Папірна А.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник для підготовки до державного іспиту. - Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2005.

6. Кельман М.С. Теорія держави. –Тернополь,1997.

7. Любашиц В.Я. Первобытное общество: общественная власть и формы организации //Вісник ЛІВС МВС України №2 2000.

8. Малый А.Ф. Государственная власть как правовая категория //Государство и право – 2001 - № 3.

9. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5, зі змінами. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001.

10. Скакун О.Ф. Теорія держави та права. – Харків: Консум, 2001.

11. Теория государства и права/Под. ред. В.К.Бабаева. – М.: Юрист, 2002.

12. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. – М., 2000.

13. Блокгауз Ф., Ефрон И. «Энциклопедический словарь (современная версия)» Узд. «Эксмо», Москва – 2005г.- с.567;

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий