Смекни!
smekni.com

Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет (стр. 3 из 23)

Яке б програмне забезпечення не застосовували дискусійні групи, їхня діяльність базується на простих принципах. Серед всіх існуючих груп користувач Інтернету обирає ті групи, що його цікавлять, і стає їх “передплатником”. Це дозволяє спеціальним програмам вести список всіх підключень користувача до серверу групи. Під час кожного такого підключення користувач, таким чином, може звертатися лише до нових повідомлень інших користувачів. Він може також сам висловитися з предмету обговорення, розмістивши своє повідомлення на сервері або надіславши його електронною поштою іншому учаснику дискусії.

8) Internet Relay Chat (IRC). На відміну від дискусійних груп, спілкування між користувачами IRC відбувається в режимі реального часу за допомогою комп’ютерів, підключених одночасно до одного серверу, і, таким чином, може використовуватися лише тими користувачами, чиї сеанси зв’язку із сервером повністю або частково співпадають.

Існування перелічених вище послуг Інтернету та регулярна поява нових сприяє зростанню його впливу на кожний без винятку аспект буденного життя людини – освіту, працю, охорону здоров’я, відпочинок. Комерційне використання Інтернету, яке було забороненим на початку його існування, в останні роки стабільно розвивається. Все більше і більше підприємств користується Інтернетом в цілях реклами, маркетингу, надання послуг, укладання контрактів, здійснення та отримання платежів, внутрішнього та зовнішнього зв’язку, ринкових досліджень, розробки моделей власного розвитку, обміну професійною інформацією, управління персоналом та найму працівників.

Біля 10 млн. компаній та підприємців в одних лише США заявляють про свою зацікавленість у комерційному використанні Інтернету. Всього ж, за деякими прогнозами, до 2010 року кількість користувачів Інтернету сягне 1 млрд. [2]

1.2. Правові проблеми, породжені появою Інтернету

Розвиваючись надзвичайно швидкими темпами, Інтернет змінює звичні нам соціально-економічні парадигми. І сучасне право не є виключенням.

На жаль, право сьогодення, базуючись на реаліях світу, яким він був до того, як “цифрова революція” стала реальністю, в більшості випадків виявляється нездатним адекватно реагувати на зміни у суспільних відносинах, викликані появою інформаційних технологій.

Мине багато років, доки право “наздожене” сучасну технологію, якщо це взагалі коли-небудь трапиться. Але ті, хто має справу з інформаційними технологіями сьогодні, не можуть чекати. Їм потрібно вже тепер знати юридичні умови та наслідки своєї діяльності в Інтернеті. Для них є проблемою передбачити, як питання, що виникають та ще виникатимуть у процесі функціонування Інтернету, будуть вирішені при застосуванні сучасного права.

Всі ці питання можуть бути поділені на наступні групи:

1) Право на інформацію в електронному вигляді. До цієї групи можна віднести такі питання: Хто є власником інформації, яка передається в електронному вигляді? Які права він має при використанні та для контролю за використанням цієї інформації? Які права мають користувачі інформації, яка їм не належить?

2) Інформаційна безпека. До цієї категорії належать наступні питання: Як абонентам електронного зв’язку забезпечити автентичність та цілісність своїх послань? Як сторони мають “підписувати” документи в електронному вигляді? Як забезпечити конфіденційність таких документів?

3) Електронні угоди. Це питання, що стосуються так званої електронної комерції: Як сторони можуть укласти юридично дійсні угоди в електронному вигляді? Які норми регулюють укладання та виконання таких угод? Хто має юрисдикцію щодо спорів, які виникають з приводу цих угод?

4) Зміст інформації. До цієї групи питань відносять такі: Як право регулює зміст інформації, що передасться електронним шляхом? Як закони щодо свободи слова, реклами та обмежень на експорт застосовуються до змісту цієї інформації?

5) Поведінка користувачів Інтернету. Ці питання переважно пов’язані з так званими комп’ютерними злочинами (несанкціонований доступ, порушення норм суспільної моралі, тощо) та оподаткуванням комерційної діяльності в Інтернеті.

Вищенаведеними питаннями перелік правових проблем, що виникають внаслідок функціонування інформаційних технологій, далеко не обмежується, і з часом їх стає все більше.

Головна проблема при їх вирішенні полягає в тому, що право в сучасному його вигляді має справу з матеріальними об’єктами. Ми звикли до того, що щось матеріальне продається та купується, а інформація розповсюджується за допомогою паперу, магнітної плівки або лазерних дисків.

Комерційна діяльність також здійснюється за допомогою матеріального об’єкту, яким є папір. Контракти, замовлення, рахунки, чеки, підтвердження – все це традиційно втілюється в папері, матеріалі, який знають і якому довіряють. В багатьох мовах світу само слово “папір” є синонімом слова “документ”.

В одних випадках папір відповідає юридичним вимогам (як, наприклад, вимозі того, щоб контракт було укладено “в письмовій формі”). В інших випадках він відповідає діловій практиці, що склалась (зручність, наприклад, завжди мати документи в письмовій формі для подальшого звернення до них у разі потреби). В решті випадків, люди просто відчувають себе більш комфортно, коли мають аркуш паперу перед очима.

Але в електронному світі паперу не існує. Тому для того, щоб можливості інформаційних технологій проявили себе в повній мірі, звичні нам поняття та моделі поведінки повинні змінюватися.

Більше того, коли інформація існує тільки в цифровій формі, виникають нові проблеми. Звичайною справою, наприклад, є копіювання документів. Але можливість внесення змін до документів, які існують виключно в електронному вигляді, таким чином, що факт внесення змін часто встановити неможливо, надає широкі можливості для шахрайства та інших зловживань.

Сучасне право має також територіальний характер. Тобто, воно обмежене у застосуванні тільки щодо осіб та відносин між ними в рамках території держави або її певної складової частини. Але Інтернет не знає кордонів. Повідомлення, надіслане електронною поштою, наприклад, з одного комп’ютера, що знаходиться в Києві, до іншого, теж в Києві, може пройти через сервери, розташовані в кількох країнах.

Таким чином, коли зникають папір та інші матеріальні носії інформації, а державні кордони більше не є перешкодою, неодмінно змінюються традиційні правові поняття та концепції, що вироблялися віками. І це вже відбувається. Але цей процес дуже повільний і часто вимагає зміни поглядів на нього тих, від кого залежить його хід.

На жаль, як законодавці, так і ті, хто покликаний тлумачити закони, не завжди розуміють природу та значення нових досягнень науки. Так, в 1915 році, коли кіно було ще новим явищем, Верховний Суд США прийняв рішення, згідно з яким кінофільми визнавалися “спектаклями, які не повинні вважатися ... частиною преси країни або органами суспільної думки” [3]. Це рішення залишалося незмінним до 1952 року. А вже 1969 року Федеральний Суд США визнав, на цей раз – кабельне телебачення, недостатньо “заторкнутим суспільним інтересом”.[4]

Однак право може досить вдало пристосовуватися до появи нових технологій. Чудовим прикладом є авторське право. Як зазначив Верховний Суд США в одному із своїх рішень, ”З самого свого початку авторське право розвивалося як реакція на значні зміни в технології”.[5] І дійсно, ця галузь права зазнала багато змін, викликаних появою таких технологій, як фотографія, звукозапис, радіо, супутникове телебачення, надаючи сьогодні адекватний захист мистецьким творам в усіх цих сферах.

Звичайно, зараз багато дискутується питання про те, чи може існуюче право успішно пристосуватися до проблем, що викликають нові види комунікацій та електронна комерція. Але, незважаючи на те, чи відповідає сучасне право таким явищам як, наприклад, електронне видавництво, це право реально впливає на поведінку тих, хто сьогодні займається цим видом діяльності. Доки право розвивається у напрямку регулювання викликаних “цифровою революцією” суспільних відносин краще, ніж воно робить це сьогодні, права та обов’язки тих, хто має справу з інформаційними технологіями, регулюються тим правом, яке існує на даний час.

Право завжди не встигає за технологією. Тому його завданням є адаптація до нових реалій, перегляд старих положень, що розроблялися та були ефективними в абсолютно інших умовах, і забезпечення чіткого керівництва для тих, хто має справу з новими технологічними досягненнями. У випадку інформаційних технологій, без чіткості та єдності в розумінні їх юридичної природи всіма тими, хто має до них відношення, рівень їх використання в усіх галузях людської діяльності не сягне потенційно можливого.

Все вищесказане стосується не тільки таких високорозвинених країн, як Сполучені Штати, де знаходиться “ядро” Інтернету та спеціалісти яких є всесвітніми “законодавцями мод” в області комп’ютерної техніки, але і країн з нижчим рівнем інформатизації, в тому числі України, яка, маючи все необхідне для того, щоб зробити вагомий внесок у розвиток “безпаперового” світу інформаційних технологій[6], лише починає створювати спеціальне законодавство в цій сфері.

Авторське право є одним з найважливіших видів охорони інтелектуальної власності в Інтернеті в силу, як мінімум, двох причин.

По-перше, більшість матеріалів, що передаються Інтернетом (тексти, зображення, звукові сигнали) є творами в юридичному сенсі і, таким чином, складають предмет авторського права.

По-друге, оскільки сама природа електронних телекомунікацій вимагає багатократного копіювання даних в процесі передачі їх каналами зв’язку та ознайомлення з ними, природно, постають питання стосовно дотримання при такому копіюванні авторських прав.