Смекни!
smekni.com

У наш час юристу як ніколи потрібно мати силу (стр. 247 из 286)

Свобода — нічим не замінне благо. Визнавши особу невинною у вчиненні злочину, суд виносить виправдувальний вирок і негайно звільняє підсудного з-під варти, про що робиться позначка в протоколі. Зрозуміло, такі дії суду можуть мати місце у випадку, коли щодо підсудного не обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою за іншою порушеною щодо нього справою, якщо він не оголошений у розшук, якщо іноземною державою не подана вимога про видачу підсудного як особи, щодо якої ведеться кримінальне переслідування, що тягне необхідність арешту (див. Конвенція про правову допомогу і правові ВІДНОСИНИ у ЦИВІЛЬНИХ, сімейних і кримінальних справах.— Мінськ, 22.01.93 p.; Європейська конвенція про видачу правопорушників.— Офіційний вісник України— 1998— №3).

Стаття 343. Застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили

Постановляючи вирок, за яким до підсудного застосовується та чи інша міра покарання, суд повинен обміркувати питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і має право обрати запобіжний захід або ж скасувати, змінити чи підтвердити раніш обраний.

Взяття під варту як запобіжний захід допускається лише за наявності підстав, зазначених у відповідних статтях глави 13 цього Кодексу.

Постановляючи вирок, суд вирішує питання про запобіжний захід і в резолютивній частині вироку має прийняти одне з рішень: скасувати запобіжний захід, замінити один запобіжний захід на інший, обрати запобіжний захід, якщо він обраним не був, а підстави для такого рішення мають місце.

Про підстави й умови обрання, зміни чи скасування запобіжного заходу див. коментар до ст. 148- 155, 159- 161, 165 КПК України.

Стаття 344. Вручення копії вироку засудженому і виправданому

Копія вироку вручається засудженому або виправданому і направляється прокурору в триденний строк після проголошення вироку.

Якщо вирок складений мовою, якої не знає засуджений чи виправданий, йому повинен бути вручений письмовий переклад вироку на його рідній мові або на мові, якою він володіє.

892

Стаття 345

Стаття 346

893

Вручення засудженому або виправданому копії вироку суду є обов'язковим правилом, яке не передбачає будь-яких винятків, що підлягає виконанню незалежно від того, чи був присутнім він при проголошенні вироку, чи ні.

Вручення засудженому або виправданому копії вироку суду забезпечує засудженому можливість реалізувати своє право на захист своїх законних інтересів. Вручення засудженому або виправданому копії вироку має здійснюватись під розписку з зазначенням дати і часу вручення. З відповідного моменту обчислюється строк касаційного оскарження вироку для засудженого і виправданого.

Стаття 345. Надання родичам дозволу на побачення з засудженим

До набрання вироком законної сили головуючий або голова відповідного суду зобов'язані дати дозвіл близьким родичам засудженого за їх проханням на побачення з засудженим, який перебуває під вартою.

Дозвіл на побачення з засудженим надається лише близьким родичам засудженого. Близькі родичі — батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки. Дозвіл на побачення надається як за їх проханням так і по клопотанню засудженого. Побачення може надаватись на термін від однієї до двох годин. Після винесення вироку побачення має надаватись беззаперечно незалежно від того, чи давалось таке побачення протягом місяця до вироку і який строк минув з часу надання останнього побачення. Право на побачення не може будь-яким чином обмежуватись, а питання про надання побачення вирішуватись залежно від інших умов (особи засудженого, тяжкості злочину, наявності тієї чи іншої інформації). Надати побачення — обов'язок суду. Дозвіл на побачення надається до набрання вироком законної сили і звернення його до виконання. Водночас адміністрація місця утримання засудженого під вартою має повідомити сім'ю засудженого після вступу вироку в законну силу, куди засуджений направляється для відбуття покарання.

Стаття 348. Заходи піклування про неповнолітніх дітей і збереження майна засудженого

За наявності у засудженого до позбавлення волі неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, суд зобов'язаний одночасно з постановлениям вироку порушити окремою ухвалою, а суддя — постановою питання перед службою в справах неповнолітніх або відповідним органом опіки та піклування про необхідність влаштування цих неповнолітніх або встановлення над ними опіки чи піклування.

Якщо у засудженого до позбавлення волі залишились без нагляду майно і житло, суд зобов'язаний вжити через відповідні органи заходів для їх збереження.

Про вжиті заходи повідомляється засуджений.

Суд зобов'язаний вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей засудженого, якщо в сім'ї засудженого не залишилось осіб, які можуть забезпечити належне виховання та необхідні

матеріальні умови для існування неповнолітнього. Про це виноситься окрема ухвала суду чи постанова судді, яка направляється до виконання службі у справах неповнолітніх.

Відповідно до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р. № 20/95-ВР (Відомості Верховної Ради України.— 1995 — № 6 — ст. 35) на служби у справах неповнолітніх покладається здійснення соціального захисту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

На службу у справах неповнолітніх покладається координація зусиль органів державної виконавчої влади, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності у вирішенні питань соціального захисту неповнолітніх та організації роботи щодо запобігання бездоглядності і правопорушенням серед них, здійснення контролю за умовами тримання і виховання неповнолітніх.

При судах створюється інститут судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх.

Притулки для неповнолітніх створюються службами у справах неповнолітніх відповідно до соціальних потреб кожного регіону для тимчасового розміщення в них неповнолітніх віком від 3 до 18 років, які потребують соціального захисту держави (заблукали; були покинуті; залишилися без батьківської опіки; залишили сім'ю чи навчально-виховні заклади; вилучені судами із сім'ї; самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку).

Притулки для неповнолітніх можуть також створюватися за погодженням із службами у справах неповнолітніх підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями та громадянами.

Термін перебування неповнолітнього у притулку залежить від конкретних обставин, але не може перевищувати ЗО діб.

Суд зобов'язаний також вжити відповідних заходів піклування щодо інших осіб, що знаходились на утриманні засудженого.

Майно засудженого, стосовно якого не прийнято рішень про конфіскацію чи звернення на користь потерпілих, передається на збереження близьким родичам або відповідно органам виконавчої влади та місцевого самоврядування. Про передачу майна на збереження виноситься окрема ухвала суду чи постанова судді, копія якої вручається особі, на яку покладено обов'язок збереження майна. Цей факт засвідчується підписами останньої, якій роз'яснюються її обов'язки і відповідальність.

Стаття 347 8<)5

Розділ четвертий (Розділ в редакції Закону України №2533-111

від 21.07.2001)

ПРОВАДЖЕННЯ ПО ПЕРЕВІРЦІ ВИРОКІВ,

ПОСТАНОВ І УХВАЛ СУДУ

Глава 29 ПОДАЧА АПЕЛЯЦІЙ

Стаття 347. Судові рішення, на які може бути подана апеляція

Апеляція може бути подана:

1) на вироки, які не набрали законної сили, постановлені місцевими судами;

2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, постановлені місцевими судами.

Апеляція також може бути подана:

1) на ухвали (постанови), постановлені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування;

2) на окремі ухвали (постанови), постановлені місцевим судом;

3) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених цим Кодексом.

Апеляційне' провадження — стадія кримінального процесу, в якій суд апеляційної інстанції за поданням прокурора або скаргою інших учасників процесу переглядає кримінальну справу, за якою прийняті судом першої інстанції рішення (вирок, постанова, ухвала) ще не набрали законної сили, з'ясовує об'єктивну істину та вирішує питання про законність, обґрунтованість і справедливість вироку суду першої інстанції чи іншого прийнятого судом рішення, виправляє допущені помилки, прорахунки та порушення закону.

Апеляційний суд — суд, що розглядає справи за апеляціями на вироки, ухвали і постанови суду першої інстанції, які не набрали законної сили.

Апеляційними судами виступають:

1) апеляційні суди, Київський і Севастопольський міські суди, Верховний Суд Автономної Республіки Крим— щодо судових рішень районних (міських) судів та міжрайонних (окружних) судів;

2) військові суди регіонів і Військово-Морських Сил — щодо судових рішеннь військових судів гарнізонів;

3) Апеляційний суд України — щодо рішень апеляційних судів, як судів першої інстанції.

Апеляційне провадження полягає у перегляді апеляційним судом (обласним та іншим прирівняним до нього судом), у зв'язку з поданою учасником процесу апеляцією рішень суду першої інстанції.

За даними судової статистики, в 1999 році скасовано вироків судів першої інстанції 5 790 (з числа останніх, у зв'язку з неповнотою дослідження обставин справи та процесуальними порушеннями — щодо 2573 осіб); за відсутності події або складу злочину чи недоведеності обвинувачення закрито справи щодо 99 осіб; направлено на новий судовий розгляд у зв'язку з безпідставним виправленням справи щодо 156 осіб.

У 2000 році судами вищих судових інстанцій визнано незаконними судові рішення у кримінальних справах щодо 11 171 особи, судами вищого рівня було скасовано обвинувальні вироки із закриттям справи або з поверненням її на додаткове розслідування щодо 1700 осіб.