регистрация / вход

контрольна Кримінально-процесуальне право

Контрольна робота з курсу «Кримінально-процесуальне право» м.Київ 1. Процесуальна форма, відносини і гарантії кримінального процесу. Кримінальний процес – врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність правоохоронних органів щодо розкриття злочинів, викриття та покарання винних і правовідносини, які виникають у ході цієї діяльності вказаних органів одного з одним, а також із громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими організаціями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.

Контрольна робота

з курсу

«Кримінально-процесуальне право»

м.Київ

1. Процесуальна форма, відносини і гарантії кримінального процесу.

Кримінальний процес – врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність правоохоронних органів щодо розкриття злочинів, викриття та покарання винних і правовідносини, які виникають у ході цієї діяльності вказаних органів одного з одним, а також із громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими організаціями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.

Кримінально-процесуальний закон встановлює чіткий порядок розслідування злочинів, розгляду справ в судах і т. д. Кримінальна справа порушується у формі складання про це постанови чи ухвали, притягнення особи як обвинуваченого у формі винесення відповідної постанови і т.д. Отже, судочинство здійснюється в особливій процесуальній формі.

Загальне поняття процесуальної форми формулюється слідуючим чином: процесуальна форма це сукупність однорідних процедурних вимог, які ставляться до діяльності учасників процесу і направлені на досягнення певного матеріально-правового результату[ 4 ].

Важливу рису процесуальної форми складає система вимог, закріплених нормами кримінально-процесуального права. Ця система передбачає наявність у своєму складі правил, які визначають коло і порядок діяльності всіх без винятку осіб, які приймають участь у процесі, послідовність, зміст і характер всіх їх дій, а також відповідальність за невиконання всіх цих дій. Крім того, кримінально-процесуальний закон встановлює:

а) форми участі в кримінальному судочинстві зацікавлених у результатах справи осіб (наприклад, можливість написати обвинуваченим свої показання власноручно з обов’язковою відміткою про це в протоколі – ст. 146 КПК);

б) вимоги мотивування і оформлення відповідним документом рішень, що приймаються органами дізнання, попереднього слідства та судом (наприклад, правило про обов’язкове мотивування вироку суду – ч.1 ст.327 КПК);

в) обов’язковість ведення протоколу при провадженні слідчих дій чи на протязі всього судового розгляду справи, причому не тільки із вказівкою назви, але і з відображенням змісту цих дій (наприклад, допит експерта в суді передбачає занесення до протоколу питань, поставлених йому, та суті його відповідей на ці питання – ч.3 ст. 311 КПК);

г) підстави і порядок прийняття і відміни рішень органами і посадовими особами, які ведуть процес (наприклад, правило про те, що у випадку коли справа порушена без законних підстав, то прокурор закриває її, а коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи – ч.3 ст. 100 КПК);

д) і т.д.

Особливе місце в структурі кримінально-процесуальної форми посідає складання процесуальних документів.

Процесуальні акти, належно письмово оформлені, складають, так би мовити, матеріалізовану частину процесуальної форми, найбільш видиму її сторону. Правильно оформлені процесуальні документи і процесуальна форма в цілому забезпечують встановлення істини в справі, сприяють зміцненню режиму законності, захисту прав і свобод громадян.

Підсумовуючи викладене, кримінально-процесуальну форму можна визначити як регламентовані кримінально-процесуальним правом систему і структуру кримінально-процесуальних інститутів і правил, процедуру і послідовність стадій кримінального процесу, умови способи і строки проведення процесуальних дій, безпосередньо чи опосередковано пов’язаних із збиранням і дослідженням доказів на попередньому слідстві і в судовому розгляді, їх закріпленням в правових актах, а також порядок прийняття і оформлення рішень по окремих питаннях і по справі в цілому.

Діяльність учасників процесу, пов’язана з реалізацією їх прав та обов’язків, породжує певний вид суспільних відносин, які, будучи опосередковані і врегульовані нормами права, виступають як кримінально-процесуальні правовідносини.

Елементами кримінально-процесуальних правовідносин є:

а) їх суб’єкти (як такі виступають усі учасники кримінально-процесуальної діяльності);

б) об’єкт правовідношення (ним є поведінка суб’єктів кримінального процесу);

в) процесуальні права;

г) процесуальні обов’язки суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Правовідносини прийнято визначати як індивідуалізований суспільний зв’язок між особами, що характеризується наявністю суб’єктивних юридичних прав і обов’язків і який підтримується примусовою силою держави[ 1 ].

Іншими словами, правовідношення – це правова форма зв’язку між суб’єктами – учасниками кримінального процесу. Ця форма наповнюється реальним змістом в результаті здійснення процесуальних дій, котрі, в свою чергу, дають поштовх для розвитку правових відносин.

Норми кримінально-процесуального законодавства побудовані таким чином, що ними, як правило, одночасно визначаються характер і порядок дій та їх правові наслідки.

Так, заява, що надійшла від громадянина, про скоєний злочин чи про приготування до злочину породжує правовідношення між ним і відповідною посадовою особою (слідчим, прокурором, органом дізнання, суддею): у громадянина з’являється право розраховувати на передбачену законом реакцію посадової особи (зареєструвати заяву, вжити заходів по її перевірці) і обов’язок нести відповідальність за завідомо неправдивий донос. У посадової особи з’являється обов’язок протягом певного строку прийняти певне рішення по заяві, що надійшла. Постанова посадової особи, слідчого, органу дізнання про збудження кримінальної справи породжує слідуючий ланцюг правовідносин: виникає право проведення слідчих дій, обов’язок направити копію постанови прокурору, вжити заходів для відвернення чи зупинення злочину. Реалізація прав і обов’язків, що виникли, пов’язує автора постанови правовідносинами з певним колом посадових осіб, організацій, установ, громадян.

Термін “кримінально-процесуальні гарантії” вживається в юридичній літературі по-різному. Однак слід відмітити той основний зміст, який в нього вкладається: фактичне забезпечення правильного виконання по кожній кримінальній справі завдань правосуддя.

Частіше всього кримінально-процесуальні гарантії визначаються як встановлені законом засоби, що сприяють успішному здійсненню правосуддя, захисту прав і законних інтересів особи.

Інші вважають це визначення не досить повним і кримінально-процесуальні гарантії визначаються ними як система правових засобів забезпечення успішного вирішення завдань правосуддя і охорони законних інтересів всіх осіб, які приймають участь у справі, яка передбачає строге дотримання встановлених законом форм і принципів судочинства, закріплення прав учасників процесу і умов їх реалізації, точне виконання обов’язків посадовими особами і органами, які здійснюють кримінально-процесуальну діальність[ 4 ].

Як бачимо, це визначення є досить громіздким. На мій погляд, більш точним і лаконічним є визначення київських авторів, які визначають кримінально-процесуальні гарантії як встановлені законом засоби, які забезпечують здійснення завдань кримінального судочинства[ 6 ]. Які саме завдання має кримінальне судочинство чітко визначено статтею 2 КПК.

Проголошення завдань ще не означає їх автоматичного реального виконання. Важливо щоб із проголошенням завдань було закріплення умов і способів їх виконання.

Важливими гарантіями досягнення цілей правосуддя, вирішення конкретних задач кримінального судочинства і захисту законних інтересів осіб, які приймають участь у справі, є принципи (основні засади) кримінального процесу. Тут слід мати на увазі перш за все те, що норми, які виражають ці принципи, більш безпосередньо обумовлені цілями правосуддя, ніж будь-які інші норми, зміст яких полягає у встановленні порядку здійснення певної процесуальної дії, визначенні прав і обов’язків конкретних учасників процесу, регламентації умов і порядку складання кожного процесуального документу і т. д. Принципи кримінального процесу прямо витікають із завдань судочинства і тому саме вони і створюють основні умови їх успішного вирішення. Більшість принципів українського кримінального процесу піднесені до рангу конституційних (законність, рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, право людини на свободу і особисту недоторканість та ін.).

Не менш важливо і те, що самі принципи кримінального судочинства, в свою чергу, обумовлюють зміст кримінально-процесуальних норм, які визначають конкретний і детальний порядок провадження у кримінальних справах. У сукупності всі ці норми являють собою систему правових гарантій, які забезпечують швидке і повне розкриття злочинів, викриття і справедливе покарання винних.

Так, ст.5 КПК, виражаючи одну із сторін принципу законності, встановлює недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом. Це положення являє собою важливу гарантію успішного вирішення завдання кримінального судочинства – забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Одночасно з цим вказане положення обумовлює підстави і порядок притягнення в якості обвинуваченого. Розвиваючи зміст статті 5, стаття 131 КПК встановлює, що при наявності достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого. Крім посилання на наявність доказів як на єдину підставу для притягнення у якості обвинуваченого, КПК містить також детальну регламентацію порядку притягнення до кримінальної відповідальності.

Такий принцип правосуддя, як гласність судового процесу, набуває якості кримінально-процесуальної гарантії в силу того, що забезпечує громадський контроль над діяльністю суду і цим сприяє встановленню справжніх обставин злочину, сприяє обвинуваченому у забезпеченні його права на захист, сприяє винесенню законного і обгрунтованого вироку.

Деякі статті кримінально-процесуального закону одночасно і надають права тому чи іншому учаснику процесу, і забезпечують здійснення цих прав. Прикладом може слугувати ст 14 КПК, яка проголошує недоторканість особи і одночасно встановлює гарантію цього права – обов’язок прокурора негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.

Особливими якостями кримінально-процесуальних гарантій володіють відповідні до процесуальних прав учасників кримінального процесу сформульовані в законі обов’язки суду, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання. ЦІ обов’язки закріплені у статті 53 КПК, де сказано, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані роз’яснити особам, що приймають участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. У згаданому обов’язку вказаних органів найбільш повно проявляється перенесення центру ваги із проголошення на забезпечення фактичного користування правами, які надано особі в кримінальному судочинстві.

Із гарантій відновлення майнових та інших прав та інтересів громадян, які постраждали від невідповідних до закону дій посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, слід відмітити статтю 53-1 КПК “Обов’язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо вжиття заходів до відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями” та Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” (266/94-ВР від 01.12.94р).

Законодавець, враховуючи як можливість, так і реальність помилок у судово-слідчій практиці, ставить завдання – ліквідувати несприятливі матеріальні і моральні наслідки незаконних дій і рішень в кримінально-процесуальній сфері.

Для реалізації кримінально-процесуальних гарантій важливе значення має правова культура суспільства та його членів, яка є складовою частиною духовних гарантій законності. Послідовне виконання засад законності, активне використання прав і виконання юридичних обов’язків можуть бути забезпечені лише на основі високої правової культури. Це стосується всіх громадян, але особливо – посадових осіб.

Правова культура слідчого чи судді зовсім не зводиться до їх професійної майстерності. Це ще й глибока повага людини, її прав та інтересів, високе почуття законності. Якщо ж окремі слідчі та судді виправдовують незаконність тієї чи іншої дії або рішення посиланнями на “доцільність”, зневажливо відносяться до прав громадян з мотивів “нешкідливості незначного” обмеження інтересів особи та допускають інші порушення, що витікають від їх недостатньої правової культури, то навіть такі істотні процесуальні гарантії, як конституційні принципи судочинства, прокурорський нагляд в кримінальному процесі і нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю нижчестоящих можуть виявитися безсилими і завдання правосуддя по кримінальній справі не будуть виконані.

2. Підстави для відводу і самовідводу слідчого, прокурора, судді та інших учасників процесу

Обставини, що виключають можливість участі в кримінальному судочинстві, передбачено главою четвертою КПК України.

Так, підставами для відводу слідчого і особи, яка проводить дізнання, є випадки:

1. Коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами кого-небудь з них, а також родичами обвинуваченого;

2. Коли вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти, перекладачі, захисники або представники інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

3. Коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах справи;

4. При наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об’єктивності (ст. 60 КПК).

При наявності цих підстав слідчий і особа, яка проводить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. Відвід слідчому і осбі, яка провадить дізнання, за цими підставами може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками, а слідчому – і захисником.

Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин.

У статті 54 КПК України передбачені обставини, які виключають участь судді у розгляді справи. Ці ж правила стосуються і прокурора. Отже, рокурор не може брати участі в розгляді кримінальної справи:

1) Якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;

2) Якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

3) Якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи;

4) При наявності інших обставин, які викликають сумнів в об’єктивності прокурора.

Проте коли прокурор брав участь у проведенні попереднього слідства в справі, у розгляді справи в суді першої інстанції, в касаційному порядку чи в порядку нагляду, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу(ч.1 ст.58 КПК).

Питання про відвід прокурора на попередньому слідстві вирішує вищестоящий прокурор, а в суді – суд, який розглядає справу, відповідно до правил, передбачених частинами 1 і 2 статті 57 КПК. Якщо справа розглядається суддею одноособово, він одноособово вирішує питання про відвід прокурора.

Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді кримінальної справи:

1. Якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;

2. Якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

3. Якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи;

4. При наявності інших обставин, які викликають сумнів в об’єктивності судді або народного засідателя.

У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою (ст.54 КПК).

Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в касаційному порядку чи в порядку нагляду, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановлених з його участю(ч.1 ст. 55 КПК).

Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в порядку нагляду, а так само в новому розгляді справи в касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої за його участю(ч.2 ст. 55 КПК).

Суддя, який брав участь у розгляді справи в порядку нагляду, не може брати участі в розгляді тієї ж справи в суді першої інстанції і в касаційному порядку, а так само в повторному розгляді справи в порядку нагляду, якщо постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано(ч.3 ст. 55 КПК).

Суддя, який брав участь у розгляді справи в судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, що діяла як суд першої, касаційної або наглядної інстанцій, не може брати участі в розгляді цієї справи на Пленумі Верховного Суду України. Проте участь у розгляді справи на Пленумі не є перешкодою для участі судді у розгляді тієї ж справи у складі судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України (ч.4 ст.55 КПК).

При наявності вищезгаданих обставин суддя і народний засідатель зобов'язані заявити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, громадським обвинувачем, підсудним, захисником, громадським захисником, а також потерпілим і його представником, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або їх представниками (ст.56 КПК).

Заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства.

Порядок вирішення заявленого відводу судді або народному засідателю передбачено статтею 57 КПК України.

Відвід, заявлений судді або народному засідателю, вирішується іншими суддями без судді, якого відводять. Суддя, якого відводять, має право дати пояснення з приводу заявленого відводу. При рівності голосів суддя вважається відведеним.

Відвід, заявлений двом суддям або всьому складові суду, вирішується судом у повному складі простою більшістю голосів. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті.

Заява про відвід судді, який одноособово розглядає справу, подається у письмовому вигляді не менш як за три дні до судового розгляду справи. Відвід, заявлений судді, який одноособово розглядає справу, вирішується постановою голови районного (міського) суду. Коли до складу районного (міського) суду обрано одного суддю або коли відвід заявлено голові районного (міського) суду, питання про відвід вирішується постановою голови міжрайонного (окружного) суду. Відвід, заявлений голові військового суду гарнізону, який одноособово розглядає справу, вирішується постановою голови чи заступника голови військового суду регіону, Військово-Морських Сил. В такому ж порядку вирішується питання про відвід, заявлений в судовому засіданні.

У випадках, коли відведено головуючого суду, а також при його самовідводі слухання справи відкладається для заміни його іншим суддею або справа передається до вищестоящого суду для вирішення питання про її підсудність.

В разі відводу народного засідателя останній заміняється іншим народним засідателем.

Крім слідчого, прокурора і судді, процесі також можуть приймати участь громадський обвинувач, захисник чи громадський захисник, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, а також перекладач, експерт, спеціаліст і секретар судового засідання. Але КПК і для них передбачено обставини, які виключають їх участь в кримінальному судочинстві.

Так громадським обвинувачем не може бути особа, коли вона є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, коли вона брала участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий або особа, яка провадила дізнання, а також коли вона особисто або її родичі заінтересовані в результатах справи (ст.59 КПК).

При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов'язків громадського обвинувача в справі. На цих же підставах вона може бути усунута судом від участі в справі як з власної ініціативи, так і за клопотанням учасників судового розгляду.

Обставини, які виключають участь у справі захисника чи громадського захисника передбачені статтею 61 КПК. Захисником чи громадським захисником не може бути особа, яка брала участь у даній справі як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, особа, яка допитувалася або підлягає допиту як свідок. Захисником чи громадським захисником не може бути також особа, яка є родичем кого-небудь із складу суду, обвинувача або потерпілого.

Адвокат не може брати участі у справі як захисник також і тоді, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або коли він брав участь у справі як перекладач чи понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває у родинних стосунках.

При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов'язків захисника в справі. На цих же підставах вона може бути усунута від участі в справі органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом.

Представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача не може бути особа, яка брала участь у цій справі як слідчий або особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, захисник, особа, яка допитувалась або підлягає допиту як свідок, а також особа, що є родичем кого-небудь із складу суду або обвинувача (ч.1 ст.63 КПК).

Адвокат не може брати участі у справі як представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача також і тоді, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або коли він брав участь у справі як перекладач чи понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває у родинних стосунках (ч.2 ст.63 КПК).

При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача в даній справі. На цих же підставах вона може бути усунута від участі в справі слідчим, прокурором або судом.

Правила, які обмежують участь судді або народного засідателя в розгляді кримінальної справи і зазначені в статті 54 КПК, стосуються також перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання з тим обмеженням, що їх попередня участь у цій справі як перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу.

Відвід, заявлений перекладачеві, експертові і спеціалістові під час провадження дізнання чи попереднього слідства, вирішується особою, яка провадить дізнання, слідчим або прокурором. Відвід, заявлений під час судового розгляду секретареві судового засідання, перекладачеві, експертові і спеціалістові, вирішується судом або суддею, який одноособово розглядає справу (ст.62 КПК).

3. Задача

Віддаючи Бочарова до суду за ч.2 ст.143 і ч.2 ст.83 КК, суддя зазначив у постанові, що розгляд даної справи призначається за участю державного обвинувача. Про захисника у постанові не згадувалось. У судове засідання з’явились державний і громадський обвинувачі, захисник у розгляді справи участі не брав.

Хоча до протоколу судового засідання прикладена заява Бочарова про те, що він буде захищатися сам, з його касаційної скарги видно, що підставою для відмови від захисника стала неявка адвоката у судове засідання.

Які порушення кримінально-процесуального закону були допущені судом? Яке рішення має прийняти касаційна інстанція за скаргою засудженого Бочарова?

Стаття 45 КПК говорить про те, що участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов’язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника у порядку, передбаченому частиною другою статті 46 КПК.

При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає протокол, суд виносить ухвалу, а суддя постанову (ч.2 ст.46 КПК).

Як видно з умов задачі, відмова від захисника відбулась у судовому засіданні. Якби це відбулось на попередніх стадіях, то про це був би протокол, складений особою, яка провадила дізнання, або слідчим , при відданні до суду - постанова судді. У нашому випадку, віддаючи Бочарова до суду ,суддя зазначив у постанові, що розгляд даної справи призначається за участю державного обвинувача, а про захисника в постанові не згадувалось.

Отже, можна зробити висновок що участь захисника у судовому засіданні була обов’язковою.

Частина перша статті 289 КПК говорить :”Якщо в судове засідання не з’явиться прокурор або захисник і якщо неможливо замінити їх іншими особами, слухання справи належить відкласти. Заміна захисника, що не з’явився , допускається тільки за згодою підсудного.”

Отже , суд повинен був , за згодою підсудного, замінити захисника, або, якщо той не погодиться чи захисника замінити неможливо – відкласти слухання справи, а не приймати від підсудного Бочарова заяву про відмову від захисника і продовжувати слухання справи. Це можна вважати істотним порушенням кримінально-процесуального закону, бо були обмежені права Бочарова на захист. Частина перша статті 370 КПК говорить :” Істотним порушенням кримінально-процесуального закону є такі порушення , які обмежили засудженого в здійсненні його права на захист або обмежили права потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, або інакше перешкоджали чи могли перешкодити суду об’єктивно , повно та всебічно розглянути справу і винести законний і обгрунтований вирок”.

Яке ж рішення має прийняти касаційна інстанція за скаргою засудженого Бочарова.

Частиною другою статті 370 передбачені випадки, коли вирок належить скасувати. Пункт четвертий частини другої статті 370 як підставу для скасування вироку передбачає розгляд справи судом без участі захисника в тих випадках, коли за законом його участь обов’язкова.

Отже, керуючись п.4 ч.2 ст.370, касаційна інстанція повинна скасувати вирок і, керуючись ч.3 ст.375, направити справу для нового розгляду в суд, який встановив вирок, але в іншому складі або в інший суд.

Література:

1. Загальна теорія держави і права /під. Ред. В.В. Копєйчикова/. К.,1997;

2. Конституція України;

3. Кримінально-процесуальний Кодекс України;

4. Курс советского уголовного процеса. Общая часть./Алексеев В.Б. и др./. М., 1989;

5. Михайленко О.Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах. К., 1996;

6. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право. К., 1997.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий