Смекни!
smekni.com

Договір майнового найму (стр. 1 из 16)

Дипломна робота з правознавства

Договір майнового найму

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………2

Розділ 1. Історичні передумови виникнення договору майнового найму

1.1. Історичні аспекти виникнення договору майнового найму ....………………………………………………………5

1.2. Регулювання орендних відносин у вітчизняному законодавстві України.. .......……………………………………….19

Розділ 2. Істотні умови договору майнового найму…………………………….26

Розділ 3. Загальна характеристика окремих видів договору майнового найму.

3.1. Договір оренди ..............................…………………………………46

3.2 Договір оренди основних фондів ........ . ..........…………………….56

3.3 Договір побутового прокату…………………………………………68

3.4 Договір безоплатного користування майном. .....…………………..74

3.5. Лізинг......................................………………………………………...81

Висновок. ............................................………………………………………………86

Список використаних джерел…………………………………………………….89

Додатки


ВСТУП

Започаткування підприємницької діяльності, як правило, супроводжується численними проблемами, зокрема браком коштів, відсутністю власного приміщення, обладнання, виробничого устаткування, сировини, матеріалів, транспорту тощо.

Реальним виходом із такої ситуації є залучення майна на умовах відстрочки платежу або у тимчасове платне чи навіть безкоштовне користування. Оформлюються такі операції за допомогою договорів майнового найму, оренди, лізингу. Останнім часом перспективним шляхом накопичення первісного капіталу або поповнення обігових коштів вважається надання державою права на участь у концесійних проектах. Вкладаючи кошти, працю, знання, використовуючи свої організаційні здібності, підприємець має час із часом розширити власний бізнес.

Майновий найм і відповідні його різновиди значно підвищують ефективність використання державного і комунального майна. Тому надання суб’єктам господарювання більшої свободи, дерегулювання економіки і ліквідація монополії держави на засоби виробництва, значно стимулюють розвиток майнових відносин, є могутнім імпульсом ефективності підприємництва в Україні.

Одним з напрямів підвищення ефективності використання майна державних підприємств і організацій у сучасних умовах є передача його в оренду фізичним і юридичним особам. За допомогою оренди реалізуються як інтереси власника щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих фондів, так і інтереси орендаря, який, не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування тощо у власність, має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності.

Загальне поняття оренди сформульоване в ст. 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 14 березня 1995р. Відповідно до цієї статті орендою визнається засноване на договорі строкове платне користування майном, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відносини оренди, побутового прокату, безоплатного користування майном набули значного поширення у господарському обороті як серед державних так і

недержавних суб"єктів господарської діяльності, окремих громадян.

Майновий найм слугує засобом взаємодопомоги між громадянами та організаціями та сприяє упорядкуванню побуту громадян.

Договір оренди є одним з різновидів договору майнового найму. В умова економічної реформи все більше значення набуває оренда, як спосіб наближення колективів і окремих громадян до власності, перетворюючи їх у реальних господарів засобів виробництва. У середині 1989 року на орендних принципах у нашій країні працювало 903 підприємства у промисловості, 430 підприємств роздрібної торгівлі.

Масовому переходу підприємств на оренду сприяв прийнятий 7.04.89 р. Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про оренду і орендні відносини в СРСР", який став першою спробою сформувати цілісну правову базу розвитку оренди. Але він не вирішив до кінця багато питань правового характеру. Так після виходу Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 10.04.92., який дозволив орендному колективу викуп орендованого державного підприємства протягом трьох років після укладання угоди про оренду, почався другий етап , що характеризується створенням найбільш сприятливих умов і поширенням оренди. На початок 1993 року орендних підприємств збільшилось до 1431, а на 1 жовтня їх стало вже 1928, тобто їх кількість зросла більш як у 2,3 рази. При цьому треба зазначити, що за цей час почався інтенсивний процес викупу орендних підприємств трудовими колективами.

Оренда розширює ступінь свободи колективу; дає право на викуп основних засобів; надає йому свободу у прийнятті державного замовлення; дає право вибору керівників, а не призначення, як було раніше; право найму і звільнення працівників. Крім того встановлюється тісна залежність між кількістю і якістю праці і її оплатою.

На даний час широкого поширення набуває оренда з наступним викупом серед колективів державних підприємств .

Необхідно зазначити, що оренда з правом викупу підприємства трудовим колективом, як перехідна форма до приватизації, мала свої суттєві переваги перед прямим викупом підприємства. Оренда, фактично, є однією з форм роздержавлення, оскільки орендне підприємство виводиться з під директивного управління міністерств

і відомств, орендоване майно передається трудовому колективу на правах повного господарського відання і він стає власником виробленої продукції, майна, набутого внаслідок господарської діяльності, а також одержаного доходу. Але орендоване майно підприємства залишається у власності держави. За час оренди колектив набуває досвіду самостійного господарювання в умовах формування ринкових відносин, дає можливість налагодити необхідні господарські зв’язки.

Проте, рядом нормативних актів і зокрема Законом України “Про оренду державного та комунального майна” зі змінами, внесеними 1999 року передбачений лише прямий викуп підприємства, а не оренда з викупом, як це було раніше.

Таким чином, перехід до ринкової економіки передбачає, з одного боку широкі можливості щодо розвитку майнових відносин, а з іншого, враховуючи багатоаспектність цих відносин, надає договірному процесу особливої складності і глибини.

На основі вищевикладеного, на мою думку, ця тема в сучасних умовах має велике значення і заслуговує уваги для написання дипломної роботи.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі передачі майна за договором майнового найму.

Предметом досліджуваної роботи є перехід відносин власності, які виникають при укладенні договору майнового найму.


Розділ 1. Історичні передумови виникнення договору майнового найму.

1.1 Історичні аспекти виникнення договору майнового найму

Договір майнового найму існував не лише в нашій країні , але і в інших країнах світу. Але в кожній з них він мав свої особливості і відмінності.

У Стародавньому Римі договір майнового найму не мав таких різновидів, як в Україні: побутовий прокат, майновий найм, безоплатне користування майном. Там договір майнового найму відносився до консенсуальних договорів, які сформувались набагато пізніше від інших, і формалізм при їх укладанні був значно м"якший. Укладання договору майнового найму досягалось у Римі простою згодою сторін. У цю групу входили договори купівлі-продажу, найму (речей, послуг, роботи, доручення). Консенсуальні контракти також представляли собою замкнену групу. Ніякі інші угоди, навіть за ознакою відповідності консенсуальним контрактам, не могли бути сюди віднесені.

Основна ознака консенсуальних договорів, яка об'єднувала їх, полягала у настанні юридичних наслідків з моменту досягнення згоди про предмет договору без виконання яких-небудь додаткових формальностей.

Класичне Римське право знало три договори найму: найом речей (locatio-conductio rerum), найом послуг (locatiо-соnductiо ореrarum), найом праці (locatiо-соnductioо ореris). Між цими договорами є багато спільного, але є і суттєва різниця. Спільне полягає в тому, що у кожному з них одна сторона що-небудь передає другій у тимчасове користування за певну плату, а різниця у предметі договору - річ, послуга, праця. Разом з тим, існування трьох подібних договорів свідчить про різновидність найму, розвиток якого певною мірою обмежувався наявністю рабства. Всі необхідні роботи виконувалися рабами і звертання за послугами вільних осіб зустрічалося дуже рідко. Однак з розшаруванням вільних створюється прошарок незаможних селян, які потребують допомоги: малоземельні, безземельні селяни, міська біднота.

Багаточисельна і дешева робоча сила з однієї сторони і могутні наймачі і наймодавці в особі великих латифундистів і міських багатіїв з другої, як сторони у договорі знаходилися у нерівних умовах, що, звичайно, відображалось і на характері правового регулювання найомних відносин. Так, наймач речі (земельної ділянки) не визнавався його власником і не мав власницьких засобів захисту проти посягань третіх осіб. Такий захист він міг отримати лише через наймодавця, що ще більше підсилило економічну залежність наймача.

Договір найму речей - це контракт, за яким одна сторона - наймодавець - приймає на cебе зобов'язання надати другій стороні - наймачу у тимчасове користування будь-яку річ за певну винагороду.

Предметом договору найму могли бути різні речі , крім тих що споживаються, оскільки наймач зобов'язаний був повернути ту саму річ, в тому ж стані.Предметом договору могли бути одна або декілька речей. При цьому не мало значення, чи був власником цих речей наймодавець. У найм можна було здати і чужу річ у тимчасове користування з зобов'язанням повернути її і у тому ж стані.