Смекни!
smekni.com

Цивільне право заг (стр. 155 из 161)

Законодавство закріплює принцип не абсолютної, а відносної но­визни позначень, що заявляються як торговельні марки, тобто новиз­на позначення обмежується територією України. Це, зокрема, озна­чає, що реєстрація того чи іншого позначення як марки у інших країнах не перешкоджає визнанню даного чи подібного позначення


маркою в Україні, якщо тільки інше не випливає з міжнародних угод, учасницею яких є Україна.

При визначенні новизни позначення враховуються: по-перше, тор­говельні марки, зареєстровані чи заявлені для реєстрації в Україні; по-друге, марки, хоча і не зареєстровані на території України, але охоронювані на її території в силу міжнародних договорів.

Ознака новизни тісно пов'язана з поняттям пріоритету. Новизна марки визначається на дату пріоритету, яка, у свою чергу, встанов­люється за загальним правилом за датою надходження правильно оформленої заявки на реєстрацію марки до Установи, Поряд з цим пріоритет марки може встановлюватися за датою подачі першої заяв­ки на марку у іншій країні-учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності (конвенційний пріоритет), якщо в Установу України заявка надійшла протягом шести місяців із зазначеної дати. Виставочний пріоритет може встановлюватися за датою початку відкритого показу експоната на виставці, якщо в Установу України заявка на марку надійшла протягом шести місяців від зазначеної дати. Пріоритет марки може встановлюватися також за датою міжна­родної реєстрації товарного знаку відповідно до міжнародних дого­ворів України.

Обсяг правової охорони торговельної марки. Позначення розгля­дається як торговельна марка тільки у взаємозв'язку з товарами і по­слугами, для розрізнення яких вона використовується. Тому обсяг на­даної правової охорони торговельної марки визначається наведеним у свідоцтві зображенням марки і переліком товарів і послуг, внесених до реєстру, якщо інше не встановлено законом. Отже, якщо особа за­реєструвала марку для певної групи товарів і послуг, то її виключні права поширюються лише на використання цієї марки стосовно за­значених товарів та послуг. Що стосується інших груп товарів і по­слуг, то таке позначення вправі використовувати будь-яка особа.

Правова охорона добре відомих торговельних марок. У світі існує два принципи надання правової охорони товарному знаку: реє­страційний принцип і принцип першого використання. Україна нале­жить до країн, що використовують реєстраційний принцип. Це озна­чає, що одержати виключне право на торговельну марку можна шля­хом її реєстрації і отримання охоронного документа. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується сві­доцтвом. Доречно враховувати, що у цьому випадку правова охорона торговельної марки обмежується територією тих країн, де вона заре­єстрована. Однак із цього загального правила є певні винятки. Відпо­відно до ч. З ст. 494 ЦК, набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвід­чення свідоцтвом.

Умови охорони прав на добре відому марку передбачені ст. 25 За­кону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Насамперед


460


Розділ П


ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ


461



необхідно, щоб компетентний орган визнав марку добре відомою. Вирішити це питання може Апеляційна палата Установи або суд. До того ж рішення Апеляційної палати може бути оскаржено у судовому порядку.

При визначенні того, чи є марка добре відомою в Україні, можуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними: сту­пінь відомості чи визнання марки у відповідному секторі суспільства; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання марки чи її просування, включаючи рекламування чи оприлюднення та представлення на ярмарках чи виставках товарів чи послуг, щодо яких марка застосовується; тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій чи заявок на реєстрацію марки за умови, що во­на використовується чи є визнаною; свідчення успішного відстою­вання прав на марку, зокрема територія, на якій марка визнана добре відомою компетентними органами; цінність, що асоціюється з мар­кою. Цей перелік не є вичерпним. У кожній конкретній ситуації ком­петентний орган у комплексі оцінює усі фактори.

З дати, на яку за визначенням Апеляційної палати чи суду марка стала добре відомою в Україні, їй надається правова охорона така са­ма, якби вона була заявлена на реєстрацію в Україні. При цьому вона поширюється також на товари і послуги, що не споріднені з тими, для яких марку визнано добре відомою в Україні, якщо її використання іншою особою стосовно таких товарів і послуг вказуватиме на зв'я­зок між ними та власником добре відомої марки, і його інтересам, ймовірно, буде завдано шкоди таким використанням.

Таким чином, у випадку визнання марки добре відомою можливе розширення обсягу її правової охорони.

Суб'єкти права на торговельну марку. Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у ч. 5 ст. 5 передбачає, що право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх пра­вонаступники. Відповідно до ч. 1 ст. 493 ЦК, суб'єктами права інте­лектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Таким чином, виникнення права на торговельну марку не по­в'язується з зайняттям підприємницькою діяльністю.

У науці гостро дискутується проблема можливості бути власника­ми свідоцтва на торговельну марку фізичних осіб, які не є підприєм­цями. Пов'язано це з тим, що основна функція торговельної марки -розрізняльна. А особа, яка не займається підприємницькою діяльніс­тю і відповідно не бере участі у процесі виробництва товарів чи на­данні послуг, не переслідує мету використання марки на ринку. По­дібний підхід знайшов законодавче закріплення у деяких зарубіжних країнах, зокрема Російській Федарції. Однак, враховуючи, що для одержання охоронного документа потрібен час, напевно, не варто вводити норму, яка б змушувала фізичну особу перед подачею заявки на торговельну марку реєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності.


До того ж у Договорі про закони щодо товарних знаків1, який на­був чинності, у тому числі для України, 1 серпня 1996 p., передбаче­но, що держава не може ставити як обов'язкову умову для реєстрації товарних знаків здійснення заявником виробничої чи торговельної діяльності. Однак країнам-учасницям надається право вимагати по­дання серед інших документів також заяви про наміри використову­вати знак відповідно до вимог законодавства. Зокрема, можна встано­вити певний строк, протягом якого необхідно подати докази фактич­ного використання.

Слід зазначити, що фізична особа, подаючи заявку на торговельну марку, може і не планувати використовувати її самостійно, а пере­слідує у подальшому мету передати право на марку іншій особі чи ви­дати ліцензію на використання. Тому видається доречною позиція за­конодавця України стосовно розширення кола суб'єктів на торго­вельну марку. Адже існують й інші гарантії використання марки, зок­рема, можливість дострокового припинення дії свідоцтва на марку, якщо вона не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про вида­чу свідоцтва або від дати, коли використання марки було припинено.