Цивільне право заг (стр. 65 из 161)

Стаття 275 ЦК визначає можливість захисту особистого немайно-вого права особи. Способи захисту особистих немайнових прав у відповідності з вказаною статтею викладені у статтях 16,17 ЦК. Можливість поновлення порушеного особистого немайнового права визначає ст. 276 ЦК. Поновленням особистого немайнового права є відновлення становища, яке існувало до його порушення. Стаття 277 ЦК встановлює порядок та особливості спростування неправдивої інформації. Потерпілий або його спадкоємці у відповідності з вказаною нормою мають право на відповідь, а також на спростування неправдивої інформації. Під спростуванням розуміється повідомлення про невідповідність дійсності поширених відомостей. Обов'язок спростування покладається на відповідача. За загальним правилом відомо-

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 21. - Ст. 296.

2 Пункт 9.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р.
№ 02-5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуван
ням моральної шкоди» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. —
1997.-№ 9-Ю.-С 848.

19В

РозділП

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

199

сті, що принижують особу, повинні спростовуватись у спосіб, найбільш близький до того, яким вони були поширені (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на сході громадян, зборах трудового колективу, заміни офіційного документа тощо).

Якщо відомості, що порочать честь і гідність, були опубліковані у пресі, обов'язок написати спростування покладається на автора, а обов'язок його опублікувати - на редакцію. Законодавчо встановлено, що відомості, розміщені у пресі, також у ній спростовуються. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»¹ спростування повинно бути надруковане у тій же газеті або журналі, що друкували невірні відомості, у спеціальній рубриці чи на тій самій полосі і тим самим шрифтом, що й спростовуване повідомлення: у газеті - не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, у інших періодичних виданнях - у черговому підготовлюваному випуску. Якщо редакція друкованого засобу масової інформації не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати їх спростування у найближчому випуску друкованого засобу чи зробити це за власною ініціативою.

Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг фрагмента, який спростовується, опублікованого повідомлення або матеріалу. Встановлено заборону вимагати, щоб спростування було менше половини стандартної сторінки друкованого тексту. Скорочення чи інші зміни у тексті спростування заявника без його згоди не допускаються. Законом передбачений місячний строк від дня надходження вимоги, протягом якого редакція зобов'язана: опублікувати спростування; письмово сповістити заявника про строк і час публікації спростування у разі затримки або про відмову в його публікації із зазначенням підстав відмови. В останньому випадку, а також при порушенні порядку публікації заявник має право звернутися зі скаргою до суду. Якщо відомості опубліковані у книзі, суд повинен у відповідному рішенні вказати спосіб спростування і періодичне видання, у якому воно буде розміщене. Текст спростування суд не затверджує, але у необхідних випадках він може його викласти².

Крім спростування відомостей, що принижують честь, гідність і ділову репутацію особи, остання має право вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також врахування майнових і не-майнових інтересів, які при цьому можуть бути порушені. Таким інтересами, зокрема, можуть бути:

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 1. - Ст. І.

2 Пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 вересня 1990 р. № 7
«Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової ре
путації громадян та організацій» // Постанови Пленуму Верховного Суду України у
цивільних справах (1972-2003). Офіційне видання. - К.; Концерн «Виставничий Дім
«Ін Юре», 2004. - С. 45.

1) довіра до особи його контрагентів (як наявних, так і потенційних); 2) добра репутація; 3) втрата клієнтури фізичної особи-підпри-ємця; 4) родинні стосунки; 5) претензія на певне суспільне становище і визнання.

Отже, порушуються як майнові, так і немайнові інтереси особи, що тісно пов'язані між собою, оскільки у формі відшкодування моральної шкоди від посягань на честь, гідність і ділову репутацію відшкодовується у крайньому разі потенційна майнова шкода. Справді, часто важливо не тільки і не стільки відшкодувати збитки, скільки запобігти поширенню відомостей та даних, які компрометують особу, в майбутньому.

Слід зазначити, що особисті немайнові права можуть належати також юридичним особам. їх коло значно вужче, ніж коло особистих не-майнових благ фізичних осіб. Особистим немайновим благом є право юридичної особи на найменування (ч. 1 ст. 90 ЦК), на зміну найменування (ч. 4 ст. 90 ЦК). Право на комерційне (фірмове) найменування у відповідності з ч. 2 ст. 90 ЦК мають тільки підприємницькі товариства. У відповідності зі ст. 94 ЦК юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на інформацію та інші особисті немайнові права. Зокрема, вона має право на комерційну таємницю, конфіденційну інформацію, таємницю службових телефонних розмов її співробітників, таємницю службової телеграфної та іншої кореспонденції, право на свободу літературної й технічної творчості (результатом якої, наприклад, може бути виникнення та здійснення прав на службові винаходи). Перелік особистих немайнових прав юридичної особи, як і фізичної, не може бути вичерпним.

Глава 10. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА

§ І» Поняття і класифікація особистих немайнових прав

Особисті немайнові права людини забезпечують її природне існування і соціальне буття, а відносини, які виникають у сфері їх реалізації, складають предмет цивільно-правового регулювання. Показово, що при визначенні предмета цивільного права особисті немайнові відносини стоять на першому місці, а майнові — на другому.

Конституцією України особистим правам людини присвячено одне з центральних місць, а саме Розділ II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Перелік цих прав і свобод досить великий, але не вичерпний (ст. 22), а самі вони не є відчужуваними (ст. 21). Держава гарантує рівність прав і свобод людини незалежно від раси_а кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (ст. 24).

200

Розділ IT

'.ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

201

Права, що виникають з приводу особистих нематеріальних благ, мають специфічні, характерні для них властивості, ознаки.