Цивільне право заг (стр. 67 из 161)
Залежно від структури зв'язку учасників у особистому немайно» вому відношенні поділяються на: абсолютні'права, що належать участникам правовідносин, у яких особі, котра володіє особистим немайно-вим правом, протистоїть невизначене коло осіб, що зобов'язані утримуватися від порушення її права. Більшість особистих немайнових прав є абсолютними, однак при порушенні абсолютного нрава на порушника покладається цілком визначений обов'язок вчинити дії, спрямовані на відновлення порушеного права; відносні права, що належать учасникам правовідносин у яких уяравомоченій особі протистоять чітко визначені особи (або особа); і вони повинні здійснювати аб& не здійснювати цілком визначені дії. Наприклад, усі вади «таємниць» як особисті права є відносними правами оскільки коло осіб, зобов'язаних не розголошувати довірену їм інформацію, відоме. Це—медичтпршрвнши, службовці нотаріальних, адвокатських контор тшида.
За цільовою спрямованістю особисті немайнові права поділяю
ться на: асобшєті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію
асебиетоежі: право на ім'я, право на індивідуальний вигляд, право
на честь, гідність і ділову репутацію; особисті немайнові права, що
забезпечують фЬичну недоторканність особи: право на охорону
життя, здоров'я, здорове навколишнє середовище, свободу, вибір
місця проживання; особисті немайнові права, спрямовані на забез
печення недоторканності внутрішнього світу особистості, які
забезпечують її автономне існування: право на додержання таєм
ниці особистого і сімейного життя, невтручання у сферу особистого
життя; право на дотримання таємниці відомостей, що становлять
предмет адвокатської, нотаріальної, банківської, страхової, медичної
таємниці, таємниці усиновлення; право на таємницю листування, те
лефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на не
доторканність житла. ;
с § 2. Окремі види
'-особистих немайнових прав
Зважаючи на те, що перелік особистих прав не є вичерпним і може, бути у подальшому доповнений, недоцільно докладно досліджувати всі права, що названі у ЦК. Зупинимося лише на дослідженні деяких з них.
Права, що забезпечують природне існування фізичної особи, ЦК відносить до них ті, що забезпечують фізичну і психічну цілісність особистості фізичної особи (право на охорону життя, здоров'я, свободи, особистої недоторканності, право на донорство, право на безпечне для життя і здоров'я середовище тощо). Виходячи з того,
204
Розділ П
ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
205
пщ життя, здоров'я, фізична і психічна недоторканність є тими благами, які належать людині в силу факту народження, вона з моменту своєї появи на світ набуває природного права на охорону і захист зазначених благ. У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. встановлено: ніхто не повинен бути позбавлений свободи інакше як на таких підставах і відповідно до такої процедури, що встановлена законом (ст. 9). Відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; причому кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33 Конституції).
Право на фізичну (тілесну) і психічну недоторканність. Стаття 29 Конституції проголошує право кожної людини на особисту недоторканність. Остання включає фізичну (тілесну) і психічну недоторканність. Дане право регулюється також Основами законодавства України про охорону здоров'я (далі - Основи)1. Фізична недоторканність означає автономне вирішення питань про користування і розпорядження своїм тілом, органами, тканинами. Психічна недоторканність - це вільне вчинення дій відповідно до своєї свідомості.
Ведучи мову про фізичну (тілесну) цілісність організму людини, необхідно зазначити, що з цим особистим правом тісно пов'язані питання вторгнення у тілесну цілісність організму - пересадження органів і тканин. Відповідно до Закону «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» (далі - Закон) трансплантація - спеціальний метод лікування, який полягає у пересадженні реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини або тварини2.3 огляду на це, одні вчені вважають, що органи і тканини є частиною організму і утворюються в результаті природного біологічного процесу, а, відтак, не підпадають під поняття речі і не можуть бути предметом цивільно-правових правочинів3. З наведеним слід погодитися, бо навряд чи труп, органи і тканини можна успадковувати як звичайне майно. Між тим органи і тканини, відділені від організму, потрібно визнати речами, обмеженими у обороті. Відповідно до Закону донором при трансплантації можуть бути жива людина (ех vivo) і труп (ex mortuo). Безумовно, вилучення трансплантата у живої людини порушує тілесну цілісність її організму, заподіює тілесні ушкодження, шкоду здоров'ю, що охороняється законом.
Право на фізичну (тілесну) і психічну недоторканність людини має абсолютний характер. До його змісту входять правомочність лю-
1 Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. //ВідомостіВерховноїРадиУкра;іни.-1993.-Ха4.-Ст. 19.
2 Голос України. - 1999. -Ла 151 (2153). -17 серп.,,,
3 5оложсЗ.„7.Правонакровь//Вестниксоветскойюстипии.-1928.-К°7.-С.216. ,
дини самостійно користуватися і розпоряджатися своїм тілом, окремими органами і тканинами, правомочність вільно здійснювати вчинки відповідно до своєї свідомості, а також правомочність вимагати, щоб інші суб'єкти утрималися від порушення її права.
Цивільно-правова охорона психічної і тілесної недоторканності людини, її життя та здоров'я не може бути зведена тільки до відшкодування заподіяної шкоди. Сьогодні існує необхідність у наданні людині права вимагати усунення будь-яких обставин, що порушують здорові і безпечні умови її життя. Останнє тісно пов'язане з правом на безпечне для життя і здоров'я середовище, що є предметом вивчення не тільки цивільного, а й екологічного права. Наявність у ЦК зазначеного права відіграє позитивну роль у створенні людині гідних умов життя.
Окремого розгляду заслуговують права, що забезпечують недоторканність інформації медичного характеру (право на інформацію про стан свого здоров'я, право на таємницю про стан свого здоров'я тощо). Відносини між пацієнтом і лікарем мають будуватися на довірчих засадах, оскільки чим точніше хворий розповість про свою хворобу, тим успішніше перебігатиме процес лікування. Встановлення відвертих стосунків між медичним працівником і хворим стане неможливим, якщо останній не буде впевнений, що інтимні подробиці його життя і здоров'я не будуть збережені у таємниці. Тому обов'язком медичних працівників є збереження у таємниці таких відомостей. Даний обов'язок складає медичну таємницю, обов'язок дотримання якої міститься, навіть, у клятві Гіппократа: «Щоб при лікуванні, а також і без лікування, я не побачив, як і не почув стосовно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошувати, я змовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею»1. Згадування в даній клятві про медичну таємницю є не випадковим, оскільки успіх лікування будь-якої хвороби залежить насамперед від того: встановляться чи ні довірчі відносини між пацієнтом і лікарем.
Медична таємниця - це сукупність певної медичної та немедич-ної інформації, яка не підлягає розголошенню. У таємниці повинні зберігатися відомості щодо факту звернення особи до лікувального закладу за медичною допомогою, стану здоров'я, діагнозу її захворювання та інші, включаючи інформацію про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров'я родичів, близьких осіб пацієнта. Сукупність відомостей, що становлять медичну таємницю, можна поділити на два види: медичні - відомості про стан здоров'я пацієнта та немедичні - про його інтимне і сімейне життя.
Постає питання: чи поширюється необхідність дотримання медичної таємниці щодо самого хворого. Основи у зв'язку з цим містять загальне правило: «пацієнт має право знайомитися зі своєю історією
1Петров Б. Д. Врачебная тайна // Фельдшер и акушерка. -1974. - Ха 1. - С. 55-57.206
Розділ П
ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
207
хвороби...», а лікар у тих випадках, коли пацієнт бажає реалізувати своє право на ознайомлення з діагнозом хвороби.., «зобов'язаний пояснити пацієнту в доступній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я» (ст. 39). Таким чином, слід акцентувати увагу на праві пацієнта, а не на обов'язку лікаря. Це означає, що лікаря не можна будь-який раз примушувати повідомляти пацієнту повну інформацію про стан його здоров'я, але у останнього повинно бути право знати істину про це. Він може як реалізувати своє право (тобто вимагати від лікаря правдивої, повної інформації), так і не реалізувати його (тобто одержувати тільки ту інформацію, яку лікар вважає за потрібне йому повідомити).