Смекни!
smekni.com

Цивільне право заг (стр. 73 из 161)

Закон передбачає невигідні правові наслідки для сторін, які недоб­росовісно перешкоджали настанню обставини (умови) або недобро­совісно сприяли її настанню. Якщо настанню обставини недобросо­вісно перешкоджала сторона, якій це не вигідно, обставина вважа­ється такою, що настала. Якщо настанню обставини (умови) недобро­совісно сприяла сторона, котрій це вигідно, обставина вважається та­кою, що не настала (ч. З та ч. 4 ст. 212 ЦК).


Від умови у правочині необхідно відрізняти строк. Строк - пев-KUU проміжок часу, який на відміну від умови завжди настане у майбутньому і сплине. Саме тому строк не може визначатися як узюва в умовному правочині.

Строк у правочинах має самостійне значення і зумовлює строко-вість чи безстроковість правочинів.

Строкові правочини - це правочини, у яких обумовлюється або момент, з якого він набуває чинності, або момент, з котрого він втрачає чинність. Дані строки можуть бути відкладальними (якщо сторони обумовили строк виникнення у них прав та обов'язків) або сїсасувальними (коли сторони обумовили строк припинення у них іграв та обов'язків). Безстроковими є правочини, у яких не вка­зується момент, з якого вони втрачають дію.

Фідуціарні (від лат. Jlducia -довіра) правочини - це ті, що базую-пяься на особливо довірчих відносинах між суб'єктами, які їх вчи­няють. Йдеться, зокрема, про такий правочин як доручення. Хоча за загальним правилом, закріпленим у ст. 525 ЦК, одностороння відмо­ва від виконання зобов'язання не допускається, фідуціарний право­чин надає таку можливість кожній із сторін. Так, відповідно до ст. 1008 ЦК довіритель або повірений мають право відмовитися від дого­вору в будь-який час. Причому в законі спеціально підкреслюється, пдо відмова сторін від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Нарешті, у окремий вид правочинів слід виділити біржові право­чини. Це пов'язано, зокрема, з особливостями їх предмета та порядку оформлення, а також зі специфічним статусом суб'єктів, що вчиня­ють такі правочини.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р.1 біржовим визнається правочин купівлі-продажу, по­ставки та обміну товарів, допущених до обігу на товарній біржі, укла­дений членами біржі або їх представниками (брокерами). Вказаний правочин вважається укладеним з моменту його реєстрації на біржі, sum повинна бути здійснена не пізніше наступного за вчиненням пра­вочину дня. Біржові правочини, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Умови дійсності правочину. Дійсність правочину - це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, деякого прагнули суб'єкти правочину при його вчиненні

Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупно­сті вимог, визначених законом, які йменуються умовами дійсності правочинів. Ці вимоги (умови) можуть бути різноманітними залеж­но від особливостей окремих видів правочинів. Але існують загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності будь-якого пра-

1 Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 10. - Ст. 2139.

222


РоадыП


ЦИВІЛЬНІПРАВОВІДНОСИНИ


223



вочину. Сукупність таких вимог вперше закріплено безпосередньо у ст. 203 ЦК. Йдеться про наступні вимоги.

По-перше, зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК, інших актів цивільного законодавства, а також моральним заса­дам суспільства.

Зміст правочину - це сукупність його умов, сформульованих од­нією стороною, якщо вчинюється односторонній правочин, або узго­джених усіма сторонами при двосторонніх чи багатосторонніх право-чинах. З урахуванням того, що ст. 4 ЦК закріплює систему актів цивільного законодавства, умови правочину не можуть суперечити вимогам будь-якого акта, який охоплюється цією системою. Умови правочинів не можуть також суперечити моральним засадам суспіль­ства, оскільки врахування їх робить й саме право морально змістов­ним. Право - це лише мінімум моралі, остання ж вимагає здійснюва­ти діяння по совісті і за власним переконанням. Моральні засади цивілізованого суспільства - певні загальнолюдські цінності: добро, розумність, справедливість, чесність, повага до іншої особи та її інте­ресів тощо.

Таким чином, зазначена умова дійсності правочину може бути визначена як законність змісту правочину.

По-друге, особи, які вчиняють правочин, повинні мати необхід­ний обсяг цивільної дієздатності. Саме тому фізичні особи, що є дієздатними у повному обсязі (повнолітні, неповнолітні з моменту реєстрації шлюбу та особи, яким цивільна дієздатність надана у по­рядку ст.35 ЦК), можуть самостійно укладати будь-які правочини. Малолітні особи, яким не виповнилось 14 років, неповнолітні особи у віці від 14 до 18 років та повнолітні особи, цивільна дієздатність кот­рих була обмежена судом, можуть самостійно вчиняти лише ті право­чини, для яких обсяг їх дієздатності є достатнім; фізичні особи, ви­знані судом недієздатними, взагалі не можуть самостійно вчиняти жодних правочинів.

Юридичні особи приватного права за ЦК мають переважно не спе­ціальну, а загальну правоздатність, а тому можуть вчиняти будь-які правочини. Правочини, вчинення яких потребує отримання юридич­ною особою відповідного дозволу (ліцензії), можуть вчинятися нею лише після одержання останнього.

Звідси — зазначена умова дійсності правочину може бути сфор­мульована як здатність фізичних та юридичних осіб до вчинення правочинів.

По-третє, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вже зазначалося, воля та воле­виявлення мають значення для дійсності правочину в їх єдності. Невідповідність між дійсним бажанням (волею) та його зовнішнім проявом (волевиявленням) є підставою для визнання судом такого правочину недійсним. Вказана невідповідність може бути результа-


том помилки, обману, насильства, збігу тяжких обставин, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою.

Вказана умова дійсності правочину може бути визначена як відповідність волі та волевиявлення.

По-четверте, правочин має бути спрямований на реальне настання правового результату (наслідків), що ним обумовлені. Оскільки пра­вочин є юридичним фактом, він завжди повинен бути спрямований на реальне настання відповідного правового результату. Укладення правочину без дійсного наміру створення правових наслідків або з наміром приховати бажаний правовий результат робить його недійс­ним (статті 234-235 ЦК)

Зазначена умова дійсності правочину може бути сформульована як обов'язковість реального настання правових наслідків, зумов­лених укладеним правочином.

По-п'яте, будь-які правочини, що вчиняються батьками (усинов-лювачами), не можуть суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей. Це положення потребує пев­них пояснень. Хоча усі діти, у тому числі малолітні та непрацездатні, за життя батьків (усиновлювачів) не мають ніяких прав на їх майно, але законодавець підкреслює, що батьки (усиновлювачі) при вчинен­ні будь-яких правочинів повинні враховувати права та юридичні ін­тереси своїх дітей. До цього їх спрямовує не тільки Конвенція про права дитини1. Згідно з нею в усіх діях щодо дітей незалежно від того, коли вони здійснюються, першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів останніх2. Про це також йдеться у Законі України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 рА Таким чином, така вимога є різновидом загальної вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити вимогам закону і мо­ральним засадам суспільства, все ж ЦК надає їй самостійного значен­ня з урахуванням необхідності захисту прав та інтересів саме дітей -найменш захищених суб'єктів правовідносин.

Ця умова дійсності правочину може бути сформульована як обо­в'язковість відповідності будь-яких правочинів, що вчиняються батьками (усиновлювачами), правам й інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

По-шосте, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Форма правочину - спосіб фіксування волевиявлення осіб, що вчи­нили правочин. Вони можуть вчинятися, перш за все, усно або у пи-

1 Зазначена Конвенція схвалена на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН (резолю­
ція 44/25 від 20 листопада 1989 p.). Набула чинності для України з 27 вересня 199! р.
(див.: Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. - К.: Нау­
кова думка, 1992.-С 123-146).

2 Для цілей даної Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річ-
ного віку, якщо за законом, застосованим до цієї особи, вона не досягає повноліття
раніше.