Цивільне право заг (стр. 80 из 161)

Суб'єктний склад цього правочину охоплює як фізичних, так і юридичних осіб.

Можливість визнання судом недійсним правочину, вчиненого під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК), пов'язана з тим, що одна із сторін правочину через збіг тяжких обставин змушена вчинити правочин, який суперечить її дійсній волі. Для визнання недійсним правочину за цією підставою необхідна сукупність двох факторів: наявність у сторони, що вчинює правочин, тяжких обставин; вчинення нею правочину на вкрай невигідних умовах. Тяжкі обставини, що змушують особу вчинити правочин, - це, наприклад, хвороба близької людини, раптове виникнення значних боргів, що підлягають терміновій сплаті, тощо. Вкрай невигідність правочину полягає, наприклад, у тому, що річ (майно) продається за безцінь. Через вказане такі правочини іменуються кабальними.

Для визначення правочину недійсним за ст. 233 ЦК не має значення, хто був його ініціатором. Вина другої сторони у такому правочині полягає у тому, що вона, вчиняючи правочин, скористується наявністю у контрагента тяжких обставин.

Сторона, яка скористалася вказаною обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, заподіяні їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Визнання недійсним судом фіктивного правочину (ст. 234 ЦК) пов'язано з тим, що він не спрямований на реальне настання правових наслідків і вчинюється без наміру їх створення, тобто про людське око. Прикладом такого правочину може бути вчинення правочину «дарування» майна лише з метою приховання його від можливої

242

Розділ Я

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

243

конфіскації за скоєний злочин. При цьому зміна власника майна за таким правочином, навіть, не передбачалася.

Визнання недійсним судом удаваного правочину (ст. 235 ЦК) пов'язано з тим, що він теж не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Мета такого правочину полягає у тому, щоб приховати інший правочин, який сторони насправді вчинили. Так, особа, маючи дійсний намір на вчинення правочину дарування машини, що належить їй як власнику, та передбачаючи небажану реакцію своїх повнолітніх дітей, укладає оплатний правочин її купівлі-продажу з метою приховання дійсного правочину. В наведеному прикладі удаваним є правочин купівлі-продажу машини; і саме він визнається судом недійсним. Відносини сторін при цьому регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (у наведеному прикладі - правочин дарування). Але правочин буде породжувати цивільні права і обов'язки лише у разі відповідності його усім загальним вимогам, додержання яких є необхідним дія чинності правочину (ст. 203 ЦК). При відсутності такої відповідності цей правочин також може бути визнаний недійсним.

Момент недійсності правочинуо Правочин вважається недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК). Це правило є загальним і стосується як нікчемних, так і оспорюваних правочинів.

Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє (наприклад, у строкових правочинах з відкладаль-ним строком), можливість настання їх у майбутньому припиняється.

§ 3. Правові наслідки недійсності правочину (окремих його частин)

Хоча недійсні правочини, як уже зазначалося, не створюють юридичних наслідків, що передбачалися сторонами при вчиненні останніх, але вони створюють наслідки, пов'язані з їх недійсністю. При цьому може мати місце дві ситуації. По-перше, якщо недійсний правочин не виконувався сторонами, то наслідком останнього є неможливість його подальшого виконання. По-друге, якщо недійсний правочин повністю або частково виконаний, мають наставати майнові наслідки такого правочину.

ЦК у ч. 2 та ч. З ст. 216 закріплює загальні наслідки недійсності правочину. Суть їх полягає у тому, що кожна із сторін недійсного правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все те, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування. Отже, йдеться про повернення обох сторін у первісний стан, який мав місце до виконання сторонами правочину. Такі майнові наслідки недійсності правочину йменуються двосторонньою реституцією (від лат. restituere - поновлення, приведення до ладу). Крім

того, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитки та моральну шкоду, вони також підлягають відшкодуванню винною стороною.

Таким чином, загальні наслідки недійсності правочину охоплюють дві складові. Причому, якщо перша складова (двостороння реституція) є абсолютно обов'язковою, то друга (відшкодування збитків та моральної шкоди) - має місце тоді, коли ці збитки (моральна шкода) заподіяні недійсним правочином. Відшкодування їх покладається на винну сторону.

Ці наслідки недійсності правочину називаються загальними, оскільки вони застосовуються при недійсності будь-якого правочину (нікчемного або оспорюваного), якщо законом не встановлені особливі умови be застосування чи особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч, З ст. 216 ЦК).

Особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочинів - це спеціальні правила, передбачені у ЦК для окремих видів недійсних правочинів, щодо суб'єктів, на яких покладаються обов'язки із здійснення двосторонньої реституції, відшкодування збитків та відшкодування вартості втраченого майна, що підлягає передачі другій стороні недійсного правочину.

Особливі правові наслідки - це спеціальні правила, передбачені у ЦК, щодо нетипових наслідків визнання недійсними окремих видів правочинів. Вони знаходять прояв у покладенні на винну сторону, що застосувала обман, фізичний або психічний тиск до іншої особи, обов'язку з відшкодування завданих збитків у подвійному розмірі (статті 230-231 ЦК).

Нарешті, слід підкреслити, що у ЦК є низка спеціальних положень щодо правових наслідків недійсності лише нікчемних правочинів. По-перше, правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися домовленістю сторін. Введення цього правила пов'язано з тим, що ст. 6 ЦК надала можливість сторонам у договірних відносинах відступати від положень актів цивільного законодавства (у тому числі й норм ЦК), крім тих, стосовно яких є застереження про їх незмінність. По-друге, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути здійснено судом не тільки за вимогою будь-якої заінтересованої особи, а й судом з власної ініціативи» Це означає, що суд у разі встановлення наявності нікчемного правочину з власної ініціативи може застосувати його наслідки»

Недійсним за підставами, викладеними у цьому параграфі, може бути не тільки правочин у цілому, а й окрема його частина.

Недійсність окремої частини правочину не має неслідком недійсності
решти його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що
правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини
(ст. 217 ЦК). Якщо ж підстав для такого припущення немає, правочин у
повному обсязі вважається або визнається недійсним.^г'

244

РозділІІ

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

245

Викладене свідчить, що ЦК відтворює ті положення цивільного законодавства, що діяли раніше та які витримали випробування часом і здатні забезпечити майновий обіг в умовах ринкової економіки.

Разом з тим ЦК містить низку новел.

По-перше, легальне закріплення знайшли" загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину та розширення їх кола. По-друге, встановлена презумпція правомірності будь-якого правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. По-третє, передбачена необхідність державної реєстрації окремих правочинів, для яких вона має конститутивне значення. По-четверте, створена необхідна база для тлумачення правочину його сторонами або судом. По-п'яте, у ЦК знайшов закріплення поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. По-шосте, розширене коло оспорюваних правочинів за рахунок скорочення кількості нікчемних правочинів. По-сьоме, ЦК не містить положень про односторонню реституцію та неможливість останньої як таких, що суперечать його приватно-правовій суті. По-восьме, до загальних наслідків недійсності правочину віднесено двосторонню реституцію та відшкодування другій стороні правочину завданих збитків та моральної шкоди¹.