Смекни!
smekni.com

Цивільне право заг (стр. 86 из 161)

Такі способи захисту цивільних прав як зміна і припинення право-відношення найчастіше реалізуються у судовому порядку, оскільки пов'язані з примусовою зміною або припиненням правовідношення. Прикладом зміни останнього буде виступати обов'язок перевізника відшкодувати одержувачу вартість втраченого вантажу, якщо за до­говором перевезення він був втрачений з вини перевізника. Якщо ж за договором перевезення вантаж загинув внаслідок яких-небудь форс-мажорних обставин, то правовідносини за договором припиня­ються. Зміна або припинення правовідношення можуть бути також здійснені потерпілим самостійно. Наприклад, у разі передання за до­говором купівлі-продажу некомплектного товару покупець може в односторонньому порядку відмовитися від договору і вимагати по­вернення сплаченої грошової суми (ст, 684 ЦК).

До другої групи способів захисту цивільних прав можна віднести такі способи, застосування яких дозволяє попередити або припинити порушення права. До них належать: припинення дії, яка порушує пра­во; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу дер­жавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу


місцевого самоврядування. Мета застосування цих способів захисту полягає у тому, щоб спонукати порушника припинити дії, які пору­шують належне особі суб'єктивне цивільне право, або їх попередити. Такий спосіб як припинення дії, що порушує право, може застосо­вуватися поряд з іншими способами захисту, наприклад, відшкоду­ванням збитків, або може мати самостійне значення. В останньому випадку інтерес володільця суб'єктивного права виражається в тому, щоб припинити порушення його права в майбутньому або усунути за­грозу його порушення. Так, автор твору, який незаконно використо­вується (готується до випуску в світ без його відома спотворюється, переробляється та ін.) третіми особами, може вимагати припинення цих дій, не висуваючи ніяких інших, наприклад, майнових претензій. Часто за допомогою даного способу захисту усуваються перешко­ди для здійснення права, які створює порушник. Звичайно це має міс­це при триваючому правопорушенні, що саме по собі не позбавляє особу суб'єктивного права, але заважає нормально його використати. Наприклад, власник майна згідно зі ст. 391 ЦК може вимагати усу­нення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряд­ження своїм майном, навіть коли ці порушення і не були спрямовані на позбавлення володіння.

Захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і юридич­них осіб може здійснюватися шляхом визнання незаконними рішен­ня, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Авто­номної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Це означає, що фізична або юридична особа, цивільні права або охоро-нювані законом інтереси яких порушені прийнятим рішенням, що не відповідає закону або іншим правовим актам; здійсненням дій чи вия­вом бездіяльності з боку органу державної влади, органу влади Авто­номної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, ма­ють право на їх оскарження в суді.

Суд, по-перше, встановлює невідповідність рішення, дії чи без­діяльності органу державної влади, органу влади Автономної Респуб­ліки Крим або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам, наприклад, що рішення прийняте не уповно­важеним на те органом. По-друге, суд встановлює, чи порушуються суб'єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси громадя­нина або юридичної особи даним рішенням, дією чи бездіяльністю. І як результат дослідження вищезгаданих обставин суд виносить рішення про визнання рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування незаконним і визнає його цілком або частково не­дійсним. Як приклад можуть бути названі спори за позовами платни­ків податків про визнання незаконними актів податкових органів про застосування до останніх фінансової відповідальності за різні пору­шення податкового законодавства. Як слушно зазначається в юри-9


260


Розділ III


ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ


261



дачній літературі1, за змістом закону фізичні та юридичні особи мо­
жуть вимагати визнання незаконними не тільки рішень, дій або
бездіяльності органів державної влади й місцевого самоврядування,
ай рішень, дій чи бездіяльності органів управління юридичних осіб,
якщо вони не відповідають закону й іншим нормативним актам та по­
рушують права й охоронювані законом інтереси фізичних і юридич­
них осіб. Наприклад, підлягають розгляду судами спори за позовами
про визнання незаконними рішень зборів акціонерів, правління й ін­
ших органів акціонерного товариства, які порушують права акціоне­
рів, передбачені законом. •

Третя група поєднує способи захисту цивільних прав, застосуван­ня яких має за мету відновити порушене право і ( або) компенсувати втрати, понесені у зв'язку з його порушенням. Такий результат може бути досягнуто шляхом відновлення становища, що існувало до по­рушення права; визнання правочину недійсним; відшкодування збит­ків; компенсації моральної шкоди.

Відновлення становища, що існувало до порушення права, як спо­сіб захисту, застосовується в тих випадках, коли порушене суб'єктив­не право внаслідок цього не припиняє свого існування і може бути ре­ально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення. Даний спосіб захисту охоплює широке коло конкретних дій, наприк­лад, повернення власнику його майна з чужого незаконного володін­ня (ст. 387 ЦК), виселення особи, що самоправно зайняла жиле при­міщення (ст. 116 ЖК) та інші.

Відновлення становища, що існувало до його порушення, може здійснюватися за допомогою застосування мір судового, адміністра­тивного захисту, захисту нотаріусом, а також самозахисту цивільно­го права.

Визнання правочину недійсним являє собою окремий випадок від­новлення становища, що існувало до порушення права як способу за­хисту, оскільки збігається з ним за правовою сутністю. Найяскра­віший приклад - приведення сторін, що вчинили недійсний право-чин, у попереднє майнове становище як загальний наслідок недійсно­сті правочину (ст. 216 ЦК).

Відшкодування збитків, заподіяних порушенням права, є най­більш універсальним з названих способів захисту цивільних прав і може використовуватися як самостійно, так і поряд з іншими спосо­бами захисту як у сфері договірних, так і позадоговірних відносин. Під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі зни­щенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реаль­ні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичай­них обставин, якби її право не було порушене, (упущена вигода)

1Гражданское право: Учеб. Часть 1. Изд. второе, перераб. и доп. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М.: Проспект, 1997. - С. 275.

(ст. 22 ЦК). ЦК дає універсальне поняття збитків, придатне для захис-ту будь-якого порушеного права. Так, особа, чиє право порушене, мо­же вимагати від порушника відшкодування не тільки фактично поне­сених нею витрат, а й витрат, що вона повинна буде зробити для відновлення порушеного права як одного з елементів реального збит-ку, тобто є можливість для широкого використання абстрактного способу обчислення збитків у зобов'язально-правових відносинах1.

Стосовно ж упущеної вигоди необхідно зазначити, що йдеться про нестримані доходи кредитора, які він одержав би при виконаному або належним чином виконаному зобов'язанні боржником. Частина З ст. 22 ЦК дає орієнтир для визначення розміру упущеної вигоди, яка не може бути менше, ніж доходи, отримані особою, яка допустила по­рушення права. Наприклад, продавець, одержавши суму попередньої оплати від покупця, замість закупівлі товарів для останнього, вносить цю суму на депозитний рахунок у банку з метою одержання прибутку у вигляді відсотків.

У юридичній літературі висловлена думка, що сьогодні судовою практикою пред'являються надмірно жорсткі вимоги щодо доказів на підтвердження як наявності збитків у зв'язку з порушенням суб'єк­тивного права, так і їх розміру, а відшкодування збитків повинне ста-ти звичайним способом захисту порушених цивільних прав, який час­то застосовується2. Пропонується при вирішенні спорів виходити із визначеного залежно від конкретних обставин міні- мального роз­міру збитків, які не потребують доказів. Наприклад, за договором ку-півлі-продажу у разі невиконання боржником грошового зобов'язан­ня перед кредитором, який виконав свої зобов'язання з передачі товару, у якості мінімального розміру збитків, що не потребує дове­дення, можна прийняти середній розмір відсотків по кредитах, вста­новлений банками у місті перебування кредитора. Відповідно до за­гального правила, закріпленого у ч. З ст. 22 ЦК, збитки відшко­довуються в повному обсязі, тобто підлягає відшкодуванню як реаль­ний збиток, так і упущена вигода, якщо договором або законом не пе­редбачене відшкодування у меншому чи більшому розмірі.