Смекни!
smekni.com

Державне будівництво та місцеве самоврядування (стр. 11 из 27)

1 Коммунальное право Украины: Учебное пособие / В. Д. Волков,
А. Г. Бобкова, Н. А. Захарченко и др. - Донецк: ДонГУ, 1999. - С. 40.

2 Матвеева Т. О. Із історії інституту місцевого самоврядування на Ук­
раїні // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдос­
коналення викладання конституційного права: 36. наук, статей. - Харків:
Національна юридична академія України, 1999. - С. 218.

51


ня в 1781 році полково-сотенного адміністративно-тери­торіального поділу території практично остаточно зруйнува­ли національну систему органів місцевого самоврядування1. Також знищувалися традиційна єдність і суверенність ук­раїнської громади, що базувалися на звичаєвому праві, відо­браженому в Литовському Статуті, який було скасовано царсь­ким указом у 1842 році2.

Грамота на права і вигоди містам Російської імперії від 21 квітня 1785 року дала можливість міським жителям збиратися і складати «общество градское», яке користувалось правами і ви­годами: обирало міського голову, бургомістрів і ратманів (членів магістрату), їм дозволялось складати скарбницю своїми доб­ровільними внесками і використовувати її за спільною згодою. Сільське самоврядування регулювалося «Положением о сель­ском состоянии», в якому спеціальний розділ був присвячений формуванню сільських громад та волостей і врядуванню.

М. Грушевський у брошурі «Хто такі українці і чого вони хочуть?» писав: «Щоб не було ніякої тісноти від власті людям, щоб вона не коверзувала людьми, не накидала їм своєї волі, не має бути іншої власті, тільки з вибору народного! Се нази­вається устроєм демократичним — щоб народ сам собою пра­вив»3. У проекті Конституції Української Народної Республіки систему місцевого самоврядування становили землі, волості й громади, а їх відносини з державою регулювались таким чи­ном: «Не порушуючи єдиної своєї власті, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядуван­ня, дотримуючись принципу децентралізації». Радам і Упра­вам громад, волостей і земель «належить єдина безпосередня місцева влада: міністри УНР тільки контролюють і координу­ють їх діяльність, безпосередньо і через визначених ними уря­довців, не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призна­чених, а всякі спори в цих справах рішає Суд Української На­родної Республіки». До компетенції Ради Народних Міністрів

' Кіселичтк В. Про надання українським містам у XIV-XVI1 ст. Маг­дебурзького права // Право України. - 1996. - № 9. - С. 84.

2 Грицяк І. Місцеве самоврядування України в історії та сучасності //
Вісник Української академії державного управління. - 1996. — N° 1. — С. 62.

3 Грушевський М. С. Хто такі українці і чого вони хочуть? — К.: Знання
України, 1991.-С. 116.

52


входили лише ті питання, які залишаються поза межами уста­нов місцевої самоуправи або стосуються УНР в цілому1.

Здавалося б, дореволюційні традиції місцевого самовряду­вання повинні були отримати свій розвиток у практиці держав­ного будівництва за радянських часів. Адже соціалістична ре­волюція, за К. Марксом, знаменує собою процес зворотного поглинання державної влади суспільством, а в організації місцевого самоврядування найбільш яскраво виражається ідея наближення влади до народу. Проте ідея місцевого самовря­дування, що припускає суттєву децентралізацію влади, са­мостійність органів самоврядування, вступила в протиріччя з практичними завданнями держави пролетарської диктатури, яка є за своєю природою централізованою державою. Після жовтня 1917 року земське самоврядування було скасовано як підмогу буржуазного суспільства, що відживає. У наукових дослідженнях радянських часів концепцію місцевого само­врядування вважали плодом буржуазної державознавчої на­уки, неприйнятної для соціалістичного суспільства з його фор­мою організації державної влади в центрі і на місцях, побудо­ваній за принципом її єдності і неподільності.

Правовий статус територіальних громад (колективів) в ін­ших країнах досить детально досліджувався вченими суспіль­ствознавчих наук. В Україні досліджень поданій тематиці май­же немає. Територіальний колектив як самостійний тип соціаль­ної спільноти не розглядався навіть у загальній типології і кла­сифікації колективів, наведеній у ряді філософських робіт2.

У науковій літературі можна зустріти різні визначення «те­риторіальної громади». Наведемо декілька прикладів:

— територіальний колектив — це визнана в праві місцева спілка людей публічного характеру або місцева публічна спілка, тобто це форма організації місцевої влади3;

1 Баймуратов М. О., Батанов О. В. Деякі теоретичні аспекти станов­
лення функцій територіальних громад в Україні // Вісник Одеського інсти­
туту внутрішніх справ. - 1999. — № 1. — С. 34.

2 Муніципальне право України: Підручник / В. Ф. Погорілко,
О. Ф. Фрицький, М. О. Баймуратов та ін. / За ред. В. Ф. Погорілка,
О. Ф. Фрицького. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 115.

3 Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: Навчальний посібник. —
К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. - С. 75.

53


—територіальна громада — це сукупність громадян Ук­
раїни, котрі спільно проживають у міському чи сільському
поселенні, мають колективні інтереси і визначений законом
правовий статус1;

—місцеві общини — являють собою населення, що про­
живає компактно в межах відповідних адміністративно-тери­
торіальних одиниць. Там, де живе людина, там, де у неї скла­
даються і реалізуються повсякденні, «корінні» інтереси, саме
там і організується місцеве самоврядування2.

І. В. Видрін визначає територіальний колектив як соціаль­ну спільноту, яка складається в межах спільного проживання громадян, що має своєю основою суспільне необхідну, соціаль­не обумовлену діяльність, яка здійснюється групою людей, об'єднаних інтересами в політичній, соціально-економічній і культурно-побутовій сферах життя3. На думку М. П. Орзіха, соціальну основу самоврядних територій складає територіаль­ний колектив (община, точніше — комуна, з огляду на режим комунальної власності в Україні і світовий досвід), що скла­дається (на відміну від населення територіальних одиниць) з осіб — громадян, іноземців, осіб без громадянства, які постійно мешкають або працюють на даній території (або ма­ють на території нерухоме майно, або є платниками комуналь­них податків)4. Включення до складу членів територіальної громади, окрім осіб, які постійно мешкають, також і осіб, які працюють на даній території або мають нерухоме майно, або є платниками комунальних податків є дискусійним і потре­бує додаткового обґрунтування. У проекті нової редакції За­кону України «Про місцеве самоврядування в Україні» внесе­ному народними депутатами О. М. Іщенком, Л. І. Дайнекс, Ю. Я. Іоффе запропоновано терміни в такому значенні: а) те-

1 Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: Навчальний посібник. — С. 77.

2 Комментарий к Конституции Российской Федерации. — М.: БЕК,
1994.-С.413.

3 Выдрин И. В. Территориальный коллектив как субъект местного само­
управления (государственно-правовые аспекты) // Правоведение. Извес­
тия высших учебных заведений. - 1992. — № 4. — С. 86.

4 Орзіх М. П. Концепція правового статусу самоврядних територій і ор­
ганів місцевого самоврядування // Місцеве та регіональне самоврядуван­
ня України. - 1995. - № 1. - С. 67.

54


риторіальна громада — жителі, що мають спільні інтереси, обумовлені постійним проживанням у межах відповідної са­моврядної адміністративно-територіальної одиниці, власні органи місцевого самоврядування, місцевий бюджет та кому­нальну власність; б) член територіальної громади — громадя­нин України, особи без громадянства, іноземці, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-тери­торіальної одиниці.

Більшість вчених-правників погоджуються з тим, що чле­нами територіальної громади є громадяни держави, іноземні громадяни, апатриди, біженці'.

Якщо провести аналіз чинного законодавства України що­до прав іноземних громадян, осіб без громадянства, біженців, то вони дуже обмежені. До таких прав належать: право на участь у громадських слуханнях, право ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування (місцеві ініціативи), якщо інше не передба­чено статутом територіальної громади; право на індивідуальні чи колективні звернення. Вони не мають права брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування, не користуються правом доступу до служби в органах місцевого самоврядування, брати участь в загальних зборах громадян за місцем проживання.

Місцеве самоврядування, згідно зі ст. 140 Конституції Ук­раїни, є правом територіальної громади самостійно вирішува­ти питання місцевого значення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Єдиною формою безпосе­реднього вирішення територіальною громадою питань місце­вого значення шляхом прямого волевиявлення є місцевий ре­ферендум (іноземні громадяни, особи без громадянства, біженці не мають права брати в ньому участь), важко назвати вирішенням питань місцевого значення через органи місце­вого самоврядування без права їх обрання. Вищевказане дає можливість стверджувати, що іноземні громадяни, особи без громадянства, біженці не є членами територіальної громади. Вони можуть мати на праві власності нерухоме майно або бу-