Смекни!
smekni.com

Державне будівництво та місцеве самоврядування (стр. 12 из 27)

1 Муніципальне право України. - С. 115.

55


afe будівництво тажц&ееа&оуядршмя.

ти платниками комунальних податків, але це не надає їм ста­тусу членів територіальної громади. Врегулювання цієї про- і блеми на законодавчому рівні вкрай необхідне.

Вперше в Конституційному договорі між Верховною Pa-1 дою України і Президентом України про основні засади ор­ганізації та функціонування державної влади і місцевого само­врядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України територіальні колективи громадян, які проживають у селах (сільрадах), селищах, містах, визначались як первинні суб'єкти місцевого самоврядування. Конституція України виз­начила місцеве самоврядування як право територіальної гро­мади — жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста.

Існуючу потребу в докладному вивченні територіальної громади на практиці реалізовано не було. Дефініція тери­торіальної громади, що міститься в Законі України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні» практично повторює конституційне формулювання, за ви­нятком хіба що акценту на постійне проживання жителів у межах певної адміністративно-територіальної одиниці: «Те­риторіальна громада — жителі, об'єднані постійним прожи­ванням у межах села, селища, міста, що є самостійними адмі­ністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністра­тивний центр».

В Україні кожному, хто на законних підставах перебуває на її території, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання. Людина, обираючи місце свого прожи­вання, одночасно вирішує питання членства в територіальній громаді. Автори підручника Муніципальне право України В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, М. О. Баймуратов та інші стверджують, що членом територіальної громади індивід мо­же стати тоді, коли він народився або став мешкати в тому або іншому населеному пункті. При цьому він повинен мати пев­не нерухоме майно в межах цієї адміністративно-територіаль­ної одиниці і бути платником комунальних податків1. А як бу­ти з тими хто постійно проживає у населеному пункті, але не

1 Муніципальне право України. - С. 138. 56


заідняя иаутвих прань

має нерухомого майна або не є платником місцевих податків і зборів?

Чинне законодавство України не встановлює обов'язкових вимог щодо порядку формування територіальних громад, їх реєстрації, фіксованого членства і забороняє будь-які обме­ження права громадян України на участь у місцевому само­врядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціально­го походження, майнового стану, терміну проживання на від­повідній території, за мовними чи іншими ознаками. У нав­чальному посібнику «Комунальне право України» територіаль­на громада порівнюється з таким суб'єктом права, як гро­мадська організація, їх загальними ознаками називають доб­ровільність і самодіяльний характер. Автори посібника також звертають увагу на їх відмінність: факт існування територіаль­них громад визначила держава в законодавчому акті, а гро­мадські організації створюються і набувають необхідної ор-ганізаційності по волі своїх членів1.

Проаналізувавши різні підходи, можна виокремити такі основні ознаки територіальної громади:

—територіальна — проживання жителів у просторових
межах, у межах певної адміністративно-територіальної оди­
ниці — село, селище, місто;

—інтегративна — територіальна громада виникає з момен­
ту створення адміністративно-територіальної одиниці на осно­
ві об'єднання жителів, які мешкають на відповідній території;

—інтелектуальна — в основі конституювання територіаль­
ної громади лежать спільні інтереси жителів, які мають спе­
цифічний характер і виявляються у вигляді широкого спект­
ра системних індивідуально-територіальних зв'язків (основ­
ний об'єкт діяльності територіальної громади — питання
місцевого значення);

- номінаційна — територіальна громада обирає органи місцевого самоврядування (депутатів, сільського, селищно­го, міського голову);

— майнова — територіальна громада є суб'єктом права
комунальної власності (їй належать рухоме і нерухоме майно,

1Коммунальное право Украины. - С. 74.

57


Державне вумтнщво

доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ре­сурси);

— фіскальна — до бюджету територіальної громади спла­чуються податки і збори згідно з Конституцією (ст. 67) і зако­нами України.

Територіальній громаді надано право вирішувати питання місцевого значення. Чинне законодавство України не містить поняття «питання місцевого значення», не зазначено критерії, які мають бути покладені в основу розмежування питань місцевого, регіонального і державного значення. Європейсь­ка Хартія місцевого самоврядування з цього приводу зазна­чає, що здійснення публічних повноважень, як правило, по­винно переважно покладатися на органи влади найбільш близькі до громадян. Надання будь-яких з цих повноважень іншому органу влади має проводитись з урахуванням обсягу і природи поставленого завдання, а також вимог ефективності й економії. При визначенні компетенції територіальної гро­мади необхідно враховувати такі міркування: а) система суб'єктів місцевого самоврядування знаходиться найближче до громадян, які мешкають на відповідній території, тому мо­жуть швидко, конкретно, практично просто з організаційної позиції і з найменшими витратами вирішити велику частину питань, що постають; б) розмежовуючи предмети відання, не­обхідно керуватись принципом «субсидіарності», суть якого у тому, що система визначення «питань місцевого значення» повинна будуватись знизу, управлінські повноваження мо­жуть передаватись органам державної виконавчої влади чи органам самоврядування іншого рівня тільки у тих випадках, коли ці питання можуть бути вирішені ними краще. Філо­софською підвалиною принципу субсидіарності можна вважа­ти слова папи Пія XI з його енцикліки 1931 року: «Цей най­серйозніший принцип соціальної філософії не повинен бути ані змінений, ані послаблений: так само як можливості, що можуть використовуватись з власної ініціативи і власними си­лами, не повинні відбиратись у людей та передаватись гро­маді, так само буде несправедливим і порушить суспільний порядок, якщо у менших угруповань буде відібрано та пере­дано ширшим громадам вищого рангу функції, з якими вони

58


іїірнтиаунових праць

могли б впоратись і самі. Природною метою будь-якого соціального втручання є допомогти членам суспільства, а не руйнувати чи адсорбувати їх»1.

А. А. Коваленко стверджує, що територіальна громада ви­ступає як центральний суб'єкт місцевого самоврядування, котрий має природне право на самостійне вирішення питань місцевого життя в межах Конституції і законів. Юридична природа територіальної громади двоєдина: громада має при­родні права і водночас позитивні права та несе юридичну відповідальність за їх реалізацію2. С. Злобін і А. Гель пропо­нують межі повноважень територіальних громад зробити похідними від прав і свобод громадян, яким у правовій державі дозволено робити все, що не заборонено законом3.

Територіальна громада має загальну (універсальну) компе­тенцію, саме її Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» називає основним носієм функцій і повноважень місцевого самоврядування. До виключної компетенції тери­торіальної громади належить вирішення питання про об'єднання територіальних громад сусідніх сіл в одну тери­торіальну громаду, про вихід із складу сільської громади, до­строкове припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної в місті ради, сільського, селищного, місько­го голови. Рішення про об'єднання територіальних громад сусідніх сіл в одну територіальну громаду є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, фор­мування спільного бюджету, об'єднання комунального майна. Це сприяє укрупненню територіальних громад у сільській місцевості. У містах з районним поділом територіальні гро­мади районів у містах діють як суб'єкти права власності.

Формою вирішення територіальною громадою шляхом прямого волевиявлення питань місцевого значення є місце-

' Прошко В. Принцип субсидіарності — інструмент розподілу повно­важень // Аспекти самоврядування. — 2000. - № 1 (6). - С. 2.

1 Коваленко А. А. Конституційно-правове регулювання місцевого са­моврядування в Україні: питання теорії та практики. — К.: Довіра, 1997. -С. 83.

3Злобін С., Гель А. Місце Статуту територіальної громади в системі нор­мативно-правових актів України / Статут територіальної громади: пробле­ми розробки, прийняття та впровадження в практику місцевого самовря­дування: Навчальний посібник. - К.: Книга-почтой, 1999. — С. 72.

59


вий референдум, предметом якого може бути будь-яке питан­ня, віднесене Конституцією та іншими законами України до відання місцевого самоврядування. Між тим норма, передба­чена ч. З ст. 6 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», згідно з якою на місцеві референдуми не ви­носяться питання про скасування законних рішень органів місцевого самоврядування, зводить нанівець права тери­торіальних громад у вирішенні ключових питань місцевого значення. Адже рішення відповідної ради може бути формаль­но законним і одночасно суперечити інтересам територіаль­них громад. Тому доцільно було б передбачити правило, за яким остаточне вирішення питань місцевого значення має належати територіальним громадам як первинним суб'єктам місцевого самоврядування. Особливу роль вони повинні відігравати також і в розв'язанні можливих конфліктів між представницькими органами місцевого самоврядування, з од­ного боку, та їх виконавчими органами і сільськими, селищ­ними, міськими головами — з другого.