Смекни!
smekni.com

Державне будівництво та місцеве самоврядування (стр. 21 из 27)

Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки повинні використовуватися з дотриманням встановлених об­межень, вимог щодо їх небезпечного впливу на здоров'я лю­дини та довкілля. Згідно з ч. 4 ст. 167 ЗК України якість ґрун­ту, тобто характеристика складу і властивостей ґрунту, що виз­начають його родючість, а вірніше рівень забруднення ґрунтів враховується при наданні земельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігу та зміні характеру і режиму використання.

Забезпечення екологічної безпеки в процесі використан­ня земель сільськогосподарського призначення покладається також на землевласників і землекористувачів.

98

Ж


Збірний науноаих прань

Земельний кодекс серед обов'язків власників земельних ділянок і землекористувачів, в тому числі і орендарів, перед­бачає їх обов'язок підвищувати родючість ґрунтів та зберіга­ти інші корисні властивості землі. Підвищення родючості ґрунтів фактично виступає елементом забезпечення еко­логічної безпеки, оскільки їх стан, якість являють собою ха­рактеристику складу і властивостей ґрунтів, що визначають їх родючість. Але практична реалізація цього обов'язку назва­ними суб'єктами певною мірою утруднена.

По-перше, значна частина земель сільськогосподарсько­го призначення, які в процесі здійснення земельної реформи були отримані у приватну власність громадянами, передані ними головним чином на умовах оренди сільськогосподар­ським товаровиробникам. При цьому до одержання громадя­нами державних актів на право приватної власності на землю об'єктом оренди виступають земельні частки (паї). При ук­ладенні договорів оренди земельних часток (паїв) підвищен­ня родючості ґрунтів та збереження інших корисних власти­востей землі не вважається суттєвою умовою цих договорів. Самі ж громадяни — приватні власники земельних часток (паїв) та земельних ділянок фактично не мають реальної мож­ливості з різних причин здійснити необхідний комплекс за­ходів, які б дозволили підвищити родючість ґрунтів. Крім то­го, треба враховувати також і те, що відповідні ґрунтозахисні, рекультиваційні та меліоративні роботи, які мають на меті підвищення родючості ґрунтів, будуть ефективними лише в разі виконання їх на значних масивах земель, а не на окремих зе­мельних ділянках, які займають відносно невелику площу.

По-друге, громадяни — власники земель сільськогоспо­дарського призначення не повною мірою, а то і зовсім не во­лодіють необхідним обсягом знань для самостійної розробки та здійснення заходів, пов'язаних з оптимізацією і підвищен­ням родючості ґрунтів та захистом від процесів, які погіршу­ють їх стан. Щодо орендарів земель сільськогосподарського призначення, то, як свідчить практика, вони фактично не зацікавлені в підвищенні родючості ґрунтів. Орендовану зем­лю сільськогосподарського призначення як об'єкт договору оренди вони здебільшого розглядають як основне джерело і

99


надійний засіб одержання максимального і термінового при­бутку. Тим паче, що значна частина договорів оренди земель­них ділянок і земельних часток (паїв) укладена на короткий строк. Така оренда не стимулює орендарів вносити значні капіталовкладення для підвищення родючості грунтів.

По-третє, відсутність у сучасних умовах системного, на­уково обґрунтованого і комплексного підходу до розв'язання актуальної проблеми охорони і підвищення родючості ґрунтів, у свою чергу, спонукає і споживацьке відношення суб'єктів земельних прав до відповідних земельних ділянок. Нехтуван­ня вимог екологічної безпеки в аграрному секторі через пев­ний час може викликати непередбачувані наслідки еко­логічних ускладнень у біосфері.

Підвищення родючості ґрунтів як елемент забезпечення екологічної безпеки можна розглядати у двох аспектах.

Перший — охоронний. Земельний кодекс України вважає ґрунти земельних ділянок об'єктом особливої охорони. Відповідні правові приписи щодо охорони ґрунтів як найваж­ливішої частини екосистеми і основи функціонування всьо­го живого на планеті зосереджені в розділі 4 «Охорона земель». Зокрема, ст. 168 ЗК України «Охорона ґрунтів» саме і присвя­чена їх охороні. Але зміст даної норми зводиться до того, що власникам земельних ділянок та землекористувачам заборо­нено здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального на те дозволу органів, які здійснюють державний контроль за використанням та охоро­ною земель. Лише за наявності такого дозволу зазначені суб'єкти при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, зобов'язані здійснювати зняття, складування, зберігання та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.

На жаль, у цій нормі не передбачена необхідність підви­щення родючості ґрунтів та попередження негативного впли­ву на них як самостійного об'єкту охорони. Між тим ґрунти, будучи самостійною частиною екосистеми, потребують особ­ливої уваги.

Однією із важливих форм охорони земель і відтворення родючості ґрунтів є стандартизація та нормування в цій га-

100


Збірник наунолмх праць

лузі. Відповідно до ч. 2 ст. 165 ЗК України передбачено вста­новлення спеціальних нормативів: а) оптимального співвідно­шення земельних угідь; б) якісного стану ґрунтів; в) гранич-но допустимого забруднення грунтів; г) показники деградації земель та ґрунтів.

Встановлення таких нормативів має на меті забезпечен­ня екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян.

Другий аспект підвищення родючості ґрунтів пов'язаний з використанням земель сільськогосподарського призначення.

Відомо, що використання цих земель є складним і тру­домістким видом господарської діяльності, оскільки на ре­зультати цієї діяльності нерідко суттєво впливають стихійні природні явища (погодні умови, клімат тощо). З огляду на це сільськогосподарське використання земель в сучасних умо­вах повинно здійснюватися на підставі науково обґрунтованої системи землеробства, яка являє собою комплекс взаємо­пов'язаних агротехнічних, меліоративних і організаційних за­ходів, спрямованих на забезпечення використання земель, відтворення і підвищення родючості ґрунтів.

Система землеробства як сукупність взаємопов'язаних принципів методів і прийомів, що застосовуються при ре­алізації права сільськогосподарського землекористування, визначає основні напрямки раціонального використання цих земель конкретним суб'єктом. До її складу входять: організація територій і сівозмін, система обробки ґрунту, система добрив, заходи щодо боротьби з бур'янами, хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур, захисту ґрунту від водної та вітрової ерозії, гідротехнічна, хімічна та лісозахисна меліорація земель тощо.

Заходи, які становлять зміст системи землеробства, з реш­тою мають на меті забезпечення раціонального використан­ня земель сільськогосподарського призначення.

В юридичній літературі раціональним прийнято вважати таке використання землі, яке зумовлює досягнення суб'єктом максимального ефекту в здійсненні цілей її використання при дотриманні встановлених правил^експлуатації земель та еко­логічних вимог.

Для суб'єкта земельних відносин, який використовує зем­лю, раціональне користування нею означає бережливе став-

8 Державне будівництво ... 101


Державне будівництва та місцеве самоврядування

лення до неї і максимальне збереження її якісних властивос­тей. Обов'язок раціонально використовувати землю включає і обов'язок дотримуватися таких правил користування, які за­безпечують збереження земель.

Реалізація обов'язку власником чи користувачем земель­ної ділянки сільськогосподарського призначення щодо її раціонального використання пов'язана із здійсненням заходів, що складають зміст системи землеробства. Такі заходи можуть бути реалізовані самостійно, або ж вони можуть виступати предметом договірного обслуговування сільськогосподарсько­го землевикористання.

В юридичній літературі обґрунтовано зазначається, що розвиток договірної форми може бути одним із напрямків удо­сконалення правового регулювання раціонального викорис­тання і охорони земель у сільському господарстві1.

Реалізація в Україні висловленої в літературі пропозиції щодо формування інтегрованого договору про складання і ос­воєння системи землеробства, який укладається між сільсько­господарським підприємством і обслуговуючими це підприємство науковими і виробничо-технічними установа­ми і підприємствами, має достатні підстави.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року з метою проведення єдиної науково-технічної політики у сфері охорони та раціонального використання зе­мель сільськогосподарського призначення створений Дер­жавний технологічний центр охорони родючості ґрунтів Міністерства аграрної політики2. Серед основних напрямів діяльності цього центру визначено:

—розробка пропозицій та здійснення єдиної науково-
технічної політики у сфері охорони родючості ґрунтів,
раціонального використання та екологічної безпеки земель
сільськогосподарського призначення ;

—науково-методичне та організаційне забезпечення про­
ведення державного моніторингу ґрунтів і агрохімічної пас-

1 Див.: Иконицкая Й. А., Краснов Н. Й., Павлова З. Й., Самончик О. А., Фомина Л. П. Договори в сфере земельньїх отношений в сельском хозяй-стве // Государство й право. - 2000. - № 7. - С.37.

1Див.: Офіційний вісниик України. - 2000. - № 32. - Ст. 1359.