102
портизації земель сільськогосподарського призначення, заходів щодо збереження, відтворення охорони родючості ґрунтів, а також визначення якості та безпечності рослинницької продукції;
- участь у розробленні та здійсненні контролю за вико
нанням державних, міждержавних, регіональних цільових
програм з моніторингу, збереження, відтворення та родючості
грунтів, агрохімічної паспортизації земель сільськогосподар
ського призначення, застосування агрохімікатів і забезпечен
ня якості сільськогосподарської продукції та сировини;
- розроблення та впровадження науково обґрунтованих
рекомендацій щодо забезпечення родючості фунтів і засто
сування агрохімікатів у сільському господарстві;
— підготовка науково обґрунтованих розрахунків потреби в агрохімікатах та ін.
Як бачимо, спектр діяльності центру достатньо широкий, а основні напрямки охоплюють різні за своїм характером сфери.
Наявність такого центру охорони родючості ґрунтів є запорукою того, що створюється реальна можливість розробки науково обґрунтованих систем землеробства для конкретних суб'єктів сільськогосподарського використання земель, в яких визначатимуться головні напрямки їх раціонального використання. До речі, аксіомою сучасного землеробства виступає необхідність забезпечення кожного сільськогосподарського товаровиробника індивідуальною науково обгрунтованою системою землеробства. Як відомо, у свій час науковцями-спеціалістами була розроблена і запропонована для впровадження ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства, яка передбачає диференційоване використання земель України. Але в сучасних умовах за невідомих причин робота по впровадженню такої системи припинена. Це не сприяє здійсненню комплексного підходу до розв'язання проблеми охорони ґрунтів і наводить на думку про законодавче закріплення обов'язку кожного підприємства мати свою індивідуальну науково обґрунтовану систему землеробства.
Крім того, відомо, що в сільському господарстві України раніше була широко розвинута діяльність, пов'язана з обслуговуванням сільськогосподарського землекористування на
8*
103
договірній основі. Це обслуговування спиралося на розгалужену державну інфраструктуру спеціалізованих підприємств. Чинне законодавство передбачає необхідність відновлення і подальшого розвитку такої інфраструктури.
І нарешті, юридична форма обслуговування, якою є система договорів, це завершальна ланка ланцюга, який дозволив би забезпечити не лише стабільний і високопродуктивний розвиток сільськогосподарського виробництва, але й екологічну безпеку в зазначений сфері.
ТРИБУНА МОЛОДОГО ВЧЕНОГО
А. М. Онупрієнко, молодший науковий співробітник Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування
До питання про соціальну природу місцевих органів влади
Нині питанням організації місцевого самоврядування в Україні приділяється досить багато уваги, що пояснюється тієї роллю, яку воно відіграє в життєдіяльності суспільства та держави. Так, за даними вчених, більше 85% усіх соціальних потреб люди задовольняють у системі відповідного муніципального утворення. Забезпечення представницьких інтересів населення у вирішенні питань місцевого значення — головна функція місцевого самоврядування. Тільки члени громади можуть найбільш повно сформулювати свої потреби, уточнити, що саме і як слід розуміти, задовольнити їх, установити, які фінансові ресурси для цього потрібно залучити.
У сучасних умовах у системі управління суспільством в Україні своєрідно поєднуються елементи державного адміністрування і самоврядування (децентралізації), саморегулювання. Разом з тим у процесі вдосконалення функцій управління
© Онупрієнко А. М., 2002
105
аудтищтке та ніп&е^амоеІІІ?дуваиня_
справами суспільства і держави спостерігається все більше залучення до державного управління механізмів самоврядування, тісне переплетення цих механізмів в управлінні різними галузями громадського життя, розширення сфери самоврядування й еволюція політичних інститутів і структур управління.
Існування реального місцевого самоврядування визнано на міжнародному рівні як одна з умов віднесення держави до демократичних країн. Деконцентрація влади сприяє прогресу і розвитку народовладдя, створює умови для реального залучення громадян до вирішення суспільних справ. Якщо, згідно зі ст. 5 Конституції України, народ є єдиним джерелом влади в Україні, здійснює її безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, то тоді найважливішим питанням є питання формування цих органів насамперед місцевих органів влади.
Відповідно до сутності Конституції України місцеве самоврядування має в цілому грунтуватися на Декларації місцевого самоврядування та Європейській хартії місцевого самоврядування, до якої приєдналася наша держава', законодавстві України, зокрема Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування»2.
3 Європейської хартії місцевого самоврядування визначає місцеве самоврядування як право і спроможність місцевих властей в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.
Такий підхід до розуміння місцевого самоврядування знайшов своє втілення в ст. 140 Конституції України, де зазначається, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Конституція України (статті 7, 140), визнаючи і закріплюючи ідею місцевого самоврядування та його відмежування від сфери державного управління, встановила, що місцеве само-
1 Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 38. - Ст. 249.
1Див.: Зібрання законодавства України (Серія 3). — 2001. — № 3. - Ст. 272.
106
Звірник тукових праць
врядування використовується для вирішення місцевих питань у територіальних громадах сіл, селищ і міст та є їх конституційним правом. Відповідно до Конституції України (частини З, 4 ст. 140), Закону України «Про місцеве самоврядування» (п. 2 ст. 2, пп. 1 , 2 ст. 10) право територіальної громади на місцеве самоврядування здійснюється громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо через різноманітні форми прямої демократії, так і через діяльність виборних та інших органів місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст), тобто шляхом представницької демократії. Згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування» (ст. 3) громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за ознакою належності до відповідних територіальних громад.
Місцеве самоврядування за своєю природою виступає як специфічна форма реалізації публічної влади, відмінної як від державної влади, так і від об'єднань громадян, втілює місцеві інтереси територіальних громад. Воно є формою залучення громадян України до участі в управлінні своїми справами. Це право покликано гарантувати громадянам можливість брати участь у здійсненні основних форм волевиявлення територіальних громад, спрямованих на забезпечення безпосереднього здійснення ними самоврядування в межах Конституції і законів України. Це насамперед місцеві вибори депутатів представницьких органів цього інституту, референдуми, загальні збори громадян за місцем їх проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання та інші форми реалізації громадянами їх права на участь у місцевому самоврядуванні.
Основні питання підготовки і проведення місцевих виборів, референдумів, загальних зборів громадян за місцем їх проживання мають визначатися окремими законами, а місцевих ініціатив і громадських слухань — статутами самих відповідних територіальних громад.
Як вже зазначалося, місцеве самоврядування здійснюється громадами як безпосередньо, так і через представницькі органи місцевого самоврядування. Представницьким органом місцевого самоврядування є виборний орган (рада), який скла-
107
Дершавне будівництво та місцева самоврядування^
дається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Наявність представницького органу, що обирається членами територіальної громади, є необхідною ознакою місцевого самоврядування. Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» закріплює пріоритетне значення представницьких органів шляхом встановлення їх виключної компетенції. Це положення закону досить чітко окреслено в ст. З Європейської хартії місцевого самоврядування.
До представницьких органів згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування» належать сільські, селищні, міські ради, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені законодавчими актами України (ст. 10). До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки (ст. 141 Конституції України). На таких самих засадах територіальні громади обирають на чотири роки сільського, селищного, міського голову (статті 1—4 Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»1)-
Участь громадян у виборах до органів місцевого самоврядування є однією з форм реалізації ними права на участь у місцевому самоврядуванні. Головна особливість місцевих виборів полягає в тому, що на них обираються органи, які в подальшому повинні вирішувати не загальнодержавні проблеми, а питання безпосереднього забезпечення життєдіяльності певних людей, що мешкають у містах та сільських населених пунктах. Самоврядний характер територіальної громади забезпечує тісний зв'язок населення з органами і посадовими особами місцевого самоврядування, гарантує вирішення всіх питань місцевого значення в інтересах громади.