Смекни!
smekni.com

Державне будівництво та місцеве самоврядування (стр. 22 из 27)

102


портизації земель сільськогосподарського призначення, за­ходів щодо збереження, відтворення охорони родючості ґрунтів, а також визначення якості та безпечності рослин­ницької продукції;

- участь у розробленні та здійсненні контролю за вико­
нанням державних, міждержавних, регіональних цільових
програм з моніторингу, збереження, відтворення та родючості
грунтів, агрохімічної паспортизації земель сільськогосподар­
ського призначення, застосування агрохімікатів і забезпечен­
ня якості сільськогосподарської продукції та сировини;

- розроблення та впровадження науково обґрунтованих
рекомендацій щодо забезпечення родючості фунтів і засто­
сування агрохімікатів у сільському господарстві;

— підготовка науково обґрунтованих розрахунків потре­би в агрохімікатах та ін.

Як бачимо, спектр діяльності центру достатньо широкий, а основні напрямки охоплюють різні за своїм характером сфери.

Наявність такого центру охорони родючості ґрунтів є за­порукою того, що створюється реальна можливість розробки науково обґрунтованих систем землеробства для конкретних суб'єктів сільськогосподарського використання земель, в яких визначатимуться головні напрямки їх раціонального викори­стання. До речі, аксіомою сучасного землеробства виступає необхідність забезпечення кожного сільськогосподарського товаровиробника індивідуальною науково обгрунтованою сис­темою землеробства. Як відомо, у свій час науковцями-спеціалістами була розроблена і запропонована для впровад­ження ґрунтозахисна контурно-меліоративна система земле­робства, яка передбачає диференційоване використання зе­мель України. Але в сучасних умовах за невідомих причин ро­бота по впровадженню такої системи припинена. Це не сприяє здійсненню комплексного підходу до розв'язання проблеми охорони ґрунтів і наводить на думку про законодавче закріплення обов'язку кожного підприємства мати свою індивідуальну науково обґрунтовану систему землеробства.

Крім того, відомо, що в сільському господарстві України раніше була широко розвинута діяльність, пов'язана з обслу­говуванням сільськогосподарського землекористування на


8*


103


договірній основі. Це обслуговування спиралося на розгалу­жену державну інфраструктуру спеціалізованих підприємств. Чинне законодавство передбачає необхідність відновлення і подальшого розвитку такої інфраструктури.

І нарешті, юридична форма обслуговування, якою є сис­тема договорів, це завершальна ланка ланцюга, який дозволив би забезпечити не лише стабільний і високопродуктивний розвиток сільськогосподарського виробництва, але й еко­логічну безпеку в зазначений сфері.


ТРИБУНА МОЛОДОГО ВЧЕНОГО

А. М. Онупрієнко, молодший науковий спів­робітник Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування

До питання про соціальну природу місцевих органів влади

Нині питанням організації місцевого самоврядування в Україні приділяється досить багато уваги, що пояснюється тієї роллю, яку воно відіграє в життєдіяльності суспільства та держави. Так, за даними вчених, більше 85% усіх соціальних потреб люди задовольняють у системі відповідного муніци­пального утворення. Забезпечення представницьких інтересів населення у вирішенні питань місцевого значення — головна функція місцевого самоврядування. Тільки члени громади можуть найбільш повно сформулювати свої потреби, уточни­ти, що саме і як слід розуміти, задовольнити їх, установити, які фінансові ресурси для цього потрібно залучити.

У сучасних умовах у системі управління суспільством в Україні своєрідно поєднуються елементи державного адміні­стрування і самоврядування (децентралізації), саморегулюван­ня. Разом з тим у процесі вдосконалення функцій управління

© Онупрієнко А. М., 2002

105


аудтищтке та ніп&е^амоеІІІ?дуваиня_

справами суспільства і держави спостерігається все більше за­лучення до державного управління механізмів самоврядуван­ня, тісне переплетення цих механізмів в управлінні різними га­лузями громадського життя, розширення сфери самовряду­вання й еволюція політичних інститутів і структур управління.

Існування реального місцевого самоврядування визнано на міжнародному рівні як одна з умов віднесення держави до демократичних країн. Деконцентрація влади сприяє прогре­су і розвитку народовладдя, створює умови для реального за­лучення громадян до вирішення суспільних справ. Якщо, згідно зі ст. 5 Конституції України, народ є єдиним джерелом влади в Україні, здійснює її безпосередньо і через органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування, то тоді найважливішим питанням є питання формування цих органів насамперед місцевих органів влади.

Відповідно до сутності Конституції України місцеве са­моврядування має в цілому грунтуватися на Декларації місце­вого самоврядування та Європейській хартії місцевого само­врядування, до якої приєдналася наша держава', законодавстві України, зокрема Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування»2.

3 Європейської хартії місцевого самоврядування визначає місцеве самоврядування як право і спроможність місцевих властей в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Такий підхід до розуміння місцевого самоврядування знай­шов своє втілення в ст. 140 Конституції України, де зазна­чається, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — са­мостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Конституція України (статті 7, 140), визнаючи і закріплю­ючи ідею місцевого самоврядування та його відмежування від сфери державного управління, встановила, що місцеве само-

1 Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 38. - Ст. 249.

1Див.: Зібрання законодавства України (Серія 3). — 2001. — № 3. - Ст. 272.

106


Звірник тукових праць

врядування використовується для вирішення місцевих питань у територіальних громадах сіл, селищ і міст та є їх консти­туційним правом. Відповідно до Конституції України (частини З, 4 ст. 140), Закону України «Про місцеве самоврядування» (п. 2 ст. 2, пп. 1 , 2 ст. 10) право територіальної громади на місце­ве самоврядування здійснюється громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо через різноманітні форми прямої демократії, так і через діяльність виборних та інших органів місцевого само­врядування (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі ор­гани, а також районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст), тобто шляхом представницької демократії. Згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування» (ст. 3) громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за ознакою належності до відповідних територіальних громад.

Місцеве самоврядування за своєю природою виступає як специфічна форма реалізації публічної влади, відмінної як від державної влади, так і від об'єднань громадян, втілює місцеві інтереси територіальних громад. Воно є формою залучення громадян України до участі в управлінні своїми справами. Це право покликано гарантувати громадянам можливість брати участь у здійсненні основних форм волевиявлення тери­торіальних громад, спрямованих на забезпечення безпосеред­нього здійснення ними самоврядування в межах Конституції і законів України. Це насамперед місцеві вибори депутатів представницьких органів цього інституту, референдуми, за­гальні збори громадян за місцем їх проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання та інші форми реалізації гро­мадянами їх права на участь у місцевому самоврядуванні.

Основні питання підготовки і проведення місцевих ви­борів, референдумів, загальних зборів громадян за місцем їх проживання мають визначатися окремими законами, а місце­вих ініціатив і громадських слухань — статутами самих відповідних територіальних громад.

Як вже зазначалося, місцеве самоврядування здійснюється громадами як безпосередньо, так і через представницькі орга­ни місцевого самоврядування. Представницьким органом місцевого самоврядування є виборний орган (рада), який скла-

107


Дершавне будівництво та місцева самоврядування^

дається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Наявність представницького органу, що оби­рається членами територіальної громади, є необхідною озна­кою місцевого самоврядування. Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» закріплює пріоритетне значення представницьких органів шляхом встановлення їх виключної компетенції. Це положення закону досить чітко окреслено в ст. З Європейської хартії місцевого самоврядування.

До представницьких органів згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування» належать сільські, селищні, міські ради, які представляють відповідні територіальні гро­мади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і пов­новаження місцевого самоврядування, визначені законодав­чими актами України (ст. 10). До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями се­ла, селища, міста на основі загального, рівного, прямого ви­борчого права шляхом таємного голосування строком на чо­тири роки (ст. 141 Конституції України). На таких самих заса­дах територіальні громади обирають на чотири роки сільсько­го, селищного, міського голову (статті 1—4 Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»1)-

Участь громадян у виборах до органів місцевого самовря­дування є однією з форм реалізації ними права на участь у місцевому самоврядуванні. Головна особливість місцевих виборів полягає в тому, що на них обираються органи, які в по­дальшому повинні вирішувати не загальнодержавні проблеми, а питання безпосереднього забезпечення життєдіяльності пев­них людей, що мешкають у містах та сільських населених пунктах. Самоврядний характер територіальної громади за­безпечує тісний зв'язок населення з органами і посадовими особами місцевого самоврядування, гарантує вирішення всіх питань місцевого значення в інтересах громади.