Смекни!
smekni.com

Шпаргалка по Международному публичному праву 2 (стр. 12 из 21)

Право МД є однією з провідних галузей сучасного МП. Ця галузь є однією з найдавніших. Особливістю є те, що галузь включає в себе велику кількість джерел, але водночас вона кодифікована на досить високому рівні. Ця галузь має 2 предмети правового регулювання:

1) всі відносини, в які вступають суб’єкти МП;

2) відносини, пов’язані з самим порядком підготовки, написання, укладання МД.

Має норми процесуального і матеріального права. Договір – це угода між двома або кількома суб’єктами з питань, що становлять взаємний інтерес і на основі якої сторони беруть на себе зобов’язання.

Віденська Конвенція „Про право МД між державами і міжнародними організаціями чи між МО”

Віденська Конвенція „Про правонаступництво держав щодо МД” від 1999 року (не набула чинності).„Статут ООН”, який закріплює 6 загальновизнаних

37. Припинення і призупинення дії міжнародних договорів

припинення дії договору- означає що договір втратив свою обов’язкову силу для його учасників і припинив породжувати права і обов’язки у відносинах між ними.

Припинення (тололаєа):не вольове(закінчення строку дії) і вольове (розтягнення, зупинення дії договору)

Денонсація-одностроння відмова від договору з попередженням що зроблене у встановлені строки і в порядку передбачені в умовах договору.

Відміна-або зупинення дії договору відповідно до його положень відбувається за згодою всіх учасників після консультації з іншими договірними державами.

Новація – це спосіб припинення дії договору, який випливає з укладання наступного договору.

Анулювання – однобічне припинення дії договору,яке вважається правомірним лише на підставі норм мп, а саме у випадках, що визначені віденською конвенцією про право між нар договорів:

1) недійсні неправомірні договори

2) договір, укладений попередником, суперечить новому сусп. Ладу

3) істотне порушення договору одним із його учасників

4) в разі неможливості здійснення договору

5) коли докорінно змінюються обставини

припиненя –означає що він припинив породження зобов’язань у майбутньому але не впливає на права, зобов’язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору-вони збігаються і після припинення договору.

Призупинення означає тимчасову перерву дії договорц на якийсь час. Наслідки:1) звільняє учасників від зобов’язання виконувати договори у своїх взаємовідносинах протягом періоду зупинення.2) не впливає в усьому іншому на правовідносини між учасниками, встановленні договором.

38. Поняття міжнародного договору за Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р.

"договір" означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування;

39. Етапи укладення міжнародного договору

Стадії укладення МД – комплекс дій, по завершенню яких наступають юридичні наслідки міжнародно-правового характеру:

1) прийняття тексту МД – учасники договору узгоджують проект тексту договору. Після прийняття внесення змін до договору заборонене;

2) становлення автентичності – у зв’язку із мовною проблемою, різномовні тексти мають визнатися однаковими за змістом;

3) згода на обов’язковість договору – може бути у формі підписання, в порядку обміну документами, ратіфікацією, прийняттям якогось спеціального акту, заява, затвердженя. З моменту дачі згоди на обов’язковість договору, сторони будують свої стосунки на основі договору, незалежно від того чи набув договір чинності

40. Загальна характеристика Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.

Віденська Конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. регламентує широкий спектр питань, пов’язаних з укладенням, набранням чинності, застосуванням міжнародних договорів та ін. Відповідно до цієї Конвенції регулюються і питання міжнародних договорів, зокрема й економічного характеру. Названа Конвенція набрала чинності 27 січня 1980 р. Якщо давати загальну характеристику цього важливого міжнародно-правового акта, то вона зводиться до такого.

Конвенція складається з 8 частин, у яких об’єднано 85 статей.

У першій частині «Вступ» (ст. 1—5) визначається сфера застосування Конвенції, тлумачаться відповідні терміни тощо.

Зокрема зазначається, що вона застосовується до договорів, які укладаються між державами. Згідно з Конвенцією під договором слід розуміти міжнародну угоду, яка укладена між державами у письмовій формі і регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься така угода в одному, двох чи кількох взаємозв’язаних між собою документах, а також незалежно від її назви.

У частині другій «Укладення і набрання договором чинності» (ст. 6—25) говориться про те, що кожна держава наділена правоздатністю укладати договори. Від її імені можуть укладати договори особи, які уповноважені на це. Водночас у Конвенції зазначається, що ряд осіб через їхні функції можуть укладати договори без наявності таких повноважень. До них належать глави держав, глави урядів, міністри закордонних справ, глави дипломатичних представництв, представники, які уповноважені державами представляти їх на міжнародних конференціях або у міжнародних організаціях, або в одному з їхніх органів.

Тексти договорів приймаються за згодою всіх держав, які беруть участь у його складанні. Якщо ж договір приймається на міжнародній конференції, то за нього повинно проголосувати дві третини держав, які присутні на ній і беруть участь у голосуванні. Згода держави на обов’язковість для неї договору може бути виражена підписанням договору, обміном документами, які становлять договір, його ратифікацією, прийняттям, затвердженням, приєднанням до нього або іншим способом. Договір набирає, як правило, чинності у порядку і в строк, який передбачено у ньому або погоджено між державами, що брали участь у переговорах.

У частині третій «Додержання, застосування та тлумачення договорів» (ст. 26—38) зазначається, що кожен діючий договір є обов’язковим для його учасників і повинен належним чином виконуватись. Договори зворотної сили не мають, обов’язкові для кожного учасника відносно всієї його території. Договори повинні тлумачитись добросовісно і відповідно до звичайного значення, якого слід надавати термінам договору в їх контексті, а також у світлі об’єкта і цілей договору.

Частина четверта «Поправки до договорів і зміни договорів» (ст. 39—41) визначає загальне правило, відповідно до якого договір може бути змінений за згодою між учасниками.

Частина п’ята «Недійсність, припинення і призупинення дії договорів» (ст. 42—72) присвячена питанням дійсності і збереження чинності договору, недійсності договорів (унаслідок помилки, обдурювання, підкупу або примусу представника держави, примусу держави через погрозу силою або її застосування, суперечності договору імперативній нормі загального міжнародного права).

У цій же частині закріплені норми, які стосуються призначення договору (призупинення договору або вихід із нього учасників відповідно до положення договору, або за згодою учасників; скорочення числа учасників багатостороннього договору, в результаті чого воно стає меншим від числа, яке необхідне для набрання чинності договором; призупинення дії договору відповідно до положення договору або за згодою учасників; денонсація договору або вихід із договору, який не містить положень про його призупинення, денонсації або виходу із нього; призупинення дії багатостороннього договору за згодою лише деяких учасників).

Віденська конвенція про право міжнародних договорів також передбачає, що припинення договору або призупинення його дії може бути внаслідок його порушення, неможливості його виконання, корінних змін обставин, розриву дипломатичних або консульських відносин, виникнення нової імперативної норми загального міжнародного права. У цьому самому розділі закріплені норми, що регулюють процедуру, якої потрібно дотримуватись щодо недійсності договору, судового розгляду, арбітражу та примирення, а також визначають наслідки недійсності, призупинення або припинення договору.

У розділі шостому Конвенції «Інші постанови» (ст. 73—75) ідеться про випадки правонаступності держав, відповідальності держав, про початок військових дій, дипломатичні та консульські відносини.

Розділ сьомий «Депозитарій, повідомлення, виправлення і реєстрація» (ст. 76—80) містить норми, які регламентують питання депозитаріїв договору, їхні функції, порядок виправлення помилок у текстах договору, реєстрації та опублікування договорів.

«Заключні положення» — це назва восьмої частини Конвенції (ст. 81—85). У цій частині регулюються питання, пов’язані з підписанням, ратифікацією договору, приєднанням до нього, а також питання набрання чинності договором.

41. Способи вираження згоди на обов’язковість договору

Відповідне значення має питання щодо способів виявлення згоди на обов’язковість договорів. Якщо вести мову про державу, то такими способами є підписання договору, обмін документами, які лежать в основі договору, ратифікація договору, його при¬йняття, затвердження, приєднання до нього або інші способи, щодо яких є домовленість. Стосовно згоди міжнародних організацій щодо обов’язковості для неї договору, то вона може бути виражена підписанням договору, обміном документами, актом офіційного підтвердження, прийняттям договору, його затвердженням, приєднанням до нього або іншим способом, про який є домовленість.

Стаття 11 віденської конвенції про право міжнародних договорів

Способи вираження згоди на обов'язковість договору

Згоду держави на обов'язковість для неї договору може бути