Смекни!
smekni.com

Шпаргалка по Международному публичному праву 2 (стр. 15 из 21)

- фіскальні привілеї – дипломатичний агент звільняється від сплати подтків, зборів, від робіт, але сплачує комунальні послуги;

- свобода зносин з властями країни перебування і властями акредитуючої держави;

- свобода пересування – може вільно мігрувати на території країни перебування, але має повідомити, задля безпеки, про це власті країни;

- імунітет від юрисдикції – дипломатичний агент звільняється від юридичної відповідальності від правопорушення (в першу чергу це цивільна, адміністративна відповідальність), але не звільняється від відповідальності взагалі.

Дипломатичні привілеї та імунітети є абсолютними (за виключенням митних особистих) і можуть змінюватися лише у напрямку розширення.

54. Склад і функції дипломатичного представництва

Віденська конвенція 1961 року «Про дипломатичні зносини» у статті 3 закріпила функції дипломатичного представництва відповідно до міжнародного права. До них належать:

— представницька функція, що полягає в представництві держави, яка акредитує, у державі перебування;

— захист у державі перебування інтересів держави, що акредитує, і її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом;

— ведення*переговорів з урядом держави перебування;— інформаційна функція — з'ясовування всіма законними способами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду держави, що акредитує;— функція заохочення дружніх відносин між державою, що акредитує, і державою перебування та розвиток їхніх взаємовідносин в галузі економіки, культури і науки.

Представницька функція полягає в тому, що дипломатичне представництво держави, що акредитує, представляє її в державі перебування в повному обсязі, тобто воно вправі цілком представляти її політичні, економічні, соціальні, культурні й інші інтереси. Ця функція заснована на суверенній владі держави — суб'єкта міжнародного права, що має об'єктивне право на представництво (право посольства).

Представницька функція дипломатичного представництва в теоретичному аспекті починається з моменту оголошення про заснування дипломатичного представництва і його відкриття, а на практиці, звичайно,— із моменту вручення главою дипломатичного представництва вірчих грамот.

Функція ведення переговорів з урядом країни перебування є основною процесуальною функцією, що вказує на засіб здійснення дипломатичних повноважень. У широкому значенні ця функція розуміється як спілкування дипломатичного представника з владою країни перебування. У вузькому значенні — це переговори з питань укладання міжнародного договору або інших угод. Ця функція заснована на функції представництва, тому переговори в широкому і вузькому занченні дипломатичний представник веде без надання разових повноважень, тому що раніше ним була вручена вірча грамота главі держави перебування.

Інформаційна функція полягає в тому, що дипломатичне представництво має право всіма легальними, припустимими засобами (у рамках законодавства країни перебування) здійснювати збір інформації і передавати її уряду своєї країни. Ця інформація носить багатоаспект-ний характер, тому що стосується політичної обстановки в державі перебування, розставлення в ній політичних сил, економічної ситуації в країні й інших питань. Слід зазначити, що організаційно-правові форми реалізації функцій дипломатичного представництва дуже широкі і різноманітні, вони обговорюються і встановлюються, знаходячи своє закріплення на міжурядовому рівні у відповідних угодах.

55. Поняття міжнародних конференцій

Межд.конференциявременный орган участвующих гос-в, призванный обсуждать поставленные перед ним вопросы и принимать согласованные решения. Правда, сейчас немало совещаний, которые являются “полупостоянными”, будучи созываемыми на регулярной основе. Конференции принимают кодификационные конвенции (например, Венская конференция о дипломатических сношениях 1961г., Конференция по морскому праву.) Растет число и значение совещаний, в том числе и на высмшем уровне. В качестве примера можно привести ежегодные встечи “Большой семерки” промышленно развитых стран.Основная цель этих встеч – решение глобальных экономических проблем. Совещания с немногими участниками ограничиваются выбором председателя и создвнием секретариата. Конференции с широким участием имеют довольно сложную организационную структуру: председатель, комитеты, подкомитеты, рабочие группы, секретариат. Основные организационные вопросы решает ген.комитет, состоящий из председателя конференции и председателей комитетов. На совещаниях органиченного состава решения принимаются единогласно. На широких конференциях процедурные вопросы решаются простым большинством “присутствующих и участвующих в голосовании”. Это значит, что отсутствующие и воздержавшиеся в расчет не принимаются. Решения встреч ограниченного состава обычно оформляются в совместном заявлении или коммюнике. Более широкие конференции принимают заключительные акты, содержащие итоги работы и тексты принятых решений. Эти акты подписываются участниками. Юридически обязательной силой обладают лишь решения, оформленные в виде договора.

56. Система ООН

Головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР), Рада з Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат. На сьогодні членами ООН є 191 держава.

Генеральна Асамблея ООН складається з усіх членів Організації. Кожна держава представлена на її сесіях делегацію та має один голос.

Компетенції Генеральної Асамблеї підлягають будь-які питання або справи в межах Статуту (ст. 10). Вона можерозглядати загальні принципи співробітництва у справі підтримання міжнародного миру та безпеки, у тому числі питання роззброєння, обговорювати питання співробітництва в політичній, економічній, соціальній, культурній сферах, питання сприяння здійсненню прав людини й основних свобод, питання прогресивного розвитку та кодифікації міжнародного права, давати рекомендації членам Організації та (або) Раді Безпеки з будь-яких таких питань або справ.Будьяке питання, з якого необхідно здійснити дію, передається Асамблеєю Раді Безпеки до або після обговорення. При цьому, коли Рада Безпеки виконує покладені на неї Статутом функції стосовно будьякої суперечки або ситуації,Генеральна Асамблея не може робити якісь коментарі, що стосуються цієї суперечки або ситуації, якщо про це не попросить Рада Безпеки.Рішення Генеральної Асамблеї з важливих питань приймаються більшістю — двома третинами присутніх членів175 Міжнародні організації

Асамблеї, що беруть участь у голосуванні, голоси тих, хто утримався, не враховуються. Рішення з інших питань приймаються простою більшістю присутніх, що беруть участь у голосуванні.

Рада Безпеки ООН є постійно діючим органом і складається з 5 постійних (Росія, США, Великобританія, Франція та Китай) і 10 непостійних держав-членів. Непостійні члени обираються Генеральною Асамблеєю на дворічний термін із врахуванням ступеню участі членів Організації в

підтримці міжнародного миру та безпеки, а також принципу справедливого географічного розподілу (від Африки й Азії – 5 членів, від Східної Європи – 1, від Латинської Америки – 2, від Західної Європи й інших держав (Канади, Австралії та Нової Зеландії) – 2). Кожний член Ради має один голос.

Відповідно до ст. 24 (п. 1) Статуту для забезпечення швидких і ефективних дій ООН її члени покладають на Раду Безпеки головну відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки та погоджуються в тому, що при виконанні обов’язків, які випливають із цієї відповідальності, Рада

Безпеки діє від їхнього імені. Рада Безпеки уповноважується розслідувати будьякий спір або будьяку ситуацію, що може привести до міжнародних непорозумінь або викликати спір, для визначення того, чи не може продовження цього спору або ситуації загрожувати підтримці міжнародного миру та безпеки. Рада Безпеки визначає існування будьякої загрози миру, будьякого порушення миру або акта агресії та дає рекомендації або вирішує, які заходи слід вжити для підтримання або відновлення міжнародного миру та безпеки.Рішення Ради Безпеки із процедурних питань вважаються прийнятими, коли за них подані голоси дев’ятьох членів Ради. Рішення Ради з непроцедурних питань вважаються прийнятими, коли за них подані голоси дев’ятьох членів,включаючи голоси всіх постійних членів Ради. Якщо хоча б один із постійних членів Ради голосує проти, рішення не приймається.

Згідно зі ст. 62 Статуту ООН Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР) уповноважена «здійснювати дослідження176 Розділ 12 та складати доповіді з міжнародних питань в області економіки, соціуму, культури, освіти, охорони здоров’я та подібних питань або спонукати до цього інших, а також давати з будьякого з цих питань рекомендації Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованим установам». До її складу входять 54 держави, що оби

раються Генеральною Асамблеєю ООН на три роки та щороку оновлюються на одну третину. Штабквартира знаходиться в Нью-Йорку (США).Вищим органом ЕКОСОР є організаційна сесія, що приймає рішення простою більшістю голосів. При ЕКОСОР діють п’ять регіональних економічних комісій ООН: Економічна і Соціальна комісія ООН для Азії та Тихого океану, Економічна комісія ООН для Європи, Економічна комісія ООН для Африки, Економічна комісія ООН для Західної Азії, Економічна комісія ООН для Латинської Америки та Карибського басейну.

Міжнародний Суд ООН — головний судовий орган ООН,що діє відповідно до глави 14 Статуту ООН і Статуту Міжнародного Суду. Усі члени Організації ipso facto є учасниками цього Статуту. Учасниками Статуту Міжнародного Суду можуть бути і держави — не члени ООН на умовах, визначених Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Основна функція Суду — вирішення спорів між державами. Суд складається з 15 суддів, яких обирають на 9