Загальна і основна- забезпечення нормального функціонування міждержавної системи
Найважливіша- програмування міждержавних відносин
Просто-встановленяя параметрів поведінки держав
Щодо зовнішньої політики держав
Юридичного закріплення досягнутих домовленостей
Стабілізуючі і творчі функції
Регулювання відносин міжнародних міждержавних організацій
Впливу міжнародного права на внутрішньо-державне та ін.
Вада цієї класифікації в її безсистемності.
2. Міжнародні відносини і міжнародне право. Співвідношення міжнародного права, зовнішньої політики і ідеології
Міжнаро́дні відно́сини — система міждержавних взаємодій, суб’єктами яких є держави і міждержавні та неурядові організації, приватні особи. Наука про міжнародні відносини є комлексною та міждисциплінарною. У сферу міжнародних відносин входять військово-політичні, економічні, екологічні, гуманітарні та інші проблеми світового співтовариства.
Предметом Мп є міжнародні відносини,що мають міждержавний характер. Хоча біля цього питання точаться дискусії.
Відповідно до теорії сучасного міжнародного права під поняття його предмета підпадає весь комплекс міжнародних правовідносин і весь цей комплекс являє собою загальний предмет.
Однак, враховуючи те, що правовідносини, які виникають у сфері міжнародного спілкування, дуже різноманітні, оскільки виникають вони у різних сферах діяльності, і беручи до уваги те, що кожна з цих різних сфер діяльності має свою специфіку (морську, договірну, екологічну, економічну, атомну та ін.), природно припустити, що в кожній із подібних сфер (галузей) складаються свої специфічні правовідносини, що, у свою чергу, і складають специфічний предмет міжнародного права тієї або іншої галузі міжнародно-правових відносин.
Сам термін міжнародні відносини, ми вживаємо в широкому розумінні. Це і двосторонні і багатосторонні відносини між державами , і різні види відносин між державами , міжнародними, міжурядовими організаціями і державоподібними утвореннями. Процес взаємовпливу і взаємозалежності мп і м відносин є предметом дослідження у теорії права вже досить давно.Ейхельман при підготовці «хрестоматії російського міжнародного права» зазначав, що законами і договорами визначаються міжнародні відносини Росії. Він стверджував що віденські угоди 1815р. створили систему європейських міжнародних відносин.
Зовнішня політика України — це сукупність стосунків держави Україна з іншими державами світу та міжнародними організаціями. У зовнішній політиці Україна керується рядом ключових пріоритетів.
Міжнародне право — це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що виникають у результаті угод між державами й іншими суб'єктами міжнародного спілкування і регулюючих відносини між ними з метою мирного співіснування.
Ідеологія – це організована сукупність ідей у формі міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій тощо.
Політи́чна ідеоло́гія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури.
Зовнішня політика - це загальний курс держави в міжнародних справах. Найважливішим засобом здійснення зовнішньої політики є дипломатія. Здійснення зовнішньої політики і дипломатія повинні випливати міжнародному праву. Фундатори ООН ставили перед собою задачу “створити умови, при яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань, що випливають із договорів і інших джерела міжнародного права” (преамбула Статуту ООН).
Міжнародне право зазнає впливу від зовнішньої політики, що проводиться державами. З іншого боку, міжнародне право серед інших чинників безпосередньо впливає на зовнішню політику держав у тому змісті, що вони повинні співстворюватися зі своїми зобов'язаннями по міжнародному праву.
3. Роль України як суб’єкта міжнародного права в сучасних міжнародних відносинах. Завдання зовнішньої діяльності України. Засади зовнішньої політики України. Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями зовнішньої політики України» від 2 липня 1993р.
Суверенна Україна, відкриваючи себе світові, змушена була творити й власну, самостійну зовнішню політику. Впровадження її в життя супроводжувалося дією об'єктивних чинників, які визначали тенденції сучасного суспільного розвитку.
Однак справжньою датою формування зовнішньої політики України доцільно вважати 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет, що стала важливим кроком українського народу на шляху до самостійного політичного, економічного та національно-культурного розвитку. Відтоді зовнішня політика держави розвивалася логічно, послідовно і наступально.
У Декларації про державний суверенітет було наголошено: Україна "як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній і спортивній сферах. Україна є рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах".
Декларація про суверенітет проголошувала, що Україна активно сприятиме зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, братиме безпосередню участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, а також у майбутньому прагне стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Принципове значення має і визнання Україною переваги загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.
Першочергового значення у розвитку двосторонніх відносин Україна надавала налагодженню контактів із сусідніми державами. Так, у жовтні 1990 р. міністрами закордонних справ України та Республіки Польша було підписано Декларацію про принципи й основні напрями розвитку українсько-польських відносин.
Важливе місце у діяльності на міжнародній арені Україна відводила участі в роботі Організації Об'єднаних Націй. Саме призначення ООН як центру узгодження дій держав у справі підтримки міжнародного миру та безпеки, сприяння економічному, соціальному і духовному прогресу народів цілком відповідало основним зовнішньополітичним пріоритетам України.
Акт проголошення незалежної України, а також результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. створили необхідні правові та політичні передумови для створення незалежної Української держави, а отже, і для становлення України як повноправного суб'єкта міжнародних відносин.
Міжнародне визнання України розпочалося відразу після референдуму. Хвиля визнання засвідчила, що міжнародне співтовариство розглядає незалежну Україну як запоруку стабільності на теренах колишнього СРСР і гарантію незворотності демократичних процесів у Східній Європі. Вагоме значення у визнанні незалежної України в світі мало те, що країна обрала цивілізований і мирний шлях побудови суверенної держави.Принципово важливим кроком на шляху становлення України як повноправного суб'єкта міжнародних відноси стало запровадження атрибутів державності, зокрема визнання громадянства України, національної символіки, запровадження власної грошової одиниці.
Засади зовнішньої політики України
Україна після здобуття суверенності заявила світові, що вважає свою територію неподільною і недоторканною, визнає непорушність існуючих державних кордонів і не має жодних територіальних претензій до жодної держави. Наша держава приєдналася до засадничих міжнародних документів, визнала себе правонаступницею колишньої УРСР, тим узяла на себе зобов'язання дотримуватися всіх попередніх міжнародних домовленостей (договорів, угод, декларацій, конвенцій тощо), встановила з іншими державами паритетні дипломатичні відносини.
Перед Українською державою постали нові завдання у відстоюванні завоювань українського народу, здобутті країною гідного місця у світовому поділі праці, в захисті прав українського населення.
Пріоритетами зовнішньої політики України визначено:
• захист державного суверенітету;
• захист територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
• забезпечення розвитку економічного потенціалу України та здобуття нею високого місця у міжнародному поділі праці;
• захист українських громадян за кордоном;
• формування позитивного інформаційного іміджу Української держави [3].
II. ЗАСАДИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Розвиваючи принципові положення, визначені Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. ( 1427-12 ), Зверненням до парламентів і народів світу від 5 грудня 1991 р., Постановою про ратифікацію Угоди про створення Співдружності незалежних держав від 10 грудня 1991 р.( 1958-12 ) і Заявою Верховної Ради України з приводу укладення Україною угоди про Співдружність незалежних держав від 20 грудня 1991 р., Заявою про без'ядерний статус України від 24 жовтня 1991 р. і Постановою про додаткові заходи щодо забезпечення набуття Україною без'ядерного статусу від 9 квітня 1992 р., а також іншими документами, ухваленими Верховною Радою України, базуючись на суворому дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН, Хельсінкського заключного акта, Паризької хартії для нової Європи та інших документів НБСЄ, Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах: