регистрация /  вход

Шпаргалка по Международному публичному праву 2 (стр. 3 из 21)

1. Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав.

2. Україна розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи.

3. Україна не є ворогом жодної держави.

4. Україна засуджує війну як знаряддя національної політики, додержується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне до вирішення будь-яких міжнародних спорів виключно мирними засобами.

5. Україна не висуває територіальних претензій до сусідніх держав і не визнає жодних територіальних претензій до себе.

6. Україна неухильно дотримується міжнародних стандартів прав людини, забезпечує права національних меншин, які проживають на її території і вживає належних заходів до збереження національної самобутності зарубіжних українців згідно з нормами міжнародного права.

7. Україна виходить із того, що в сучасних умовах додержання прав людини не є лише внутрішньою справою окремих держав.

8. Україна додержується принципу неподільності міжнародного миру і міжнародної безпеки і вважає, що загроза національній безпеці будь-якої держави становить загрозу загальній безпеці і миру у всьому світі. У своїй зовнішній політиці вона обстоює підхід "безпека для себе - через безпеку для всіх".

9. Україна керується принципом примату права в зовнішній політиці, визнаючи пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

10. Україна беззастережно додержується принципу сумлінного виконання всіх своїх міжнародних зобов'язань і вважає належним чином ратифіковані договори частиною свого внутрішнього права.

11. Україна в своїй зовнішній політиці спирається на фундаментальні загальнолюдські цінності і засуджує практику подвійних стандартів у міждержавних стосунках.

12. Україна виступає проти присутності збройних сил інших держав на українській території, а також проти розміщення іноземних військ на територіях інших держав без їх ясно висловленої згоди, крім випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до Статуту ООН.

13. Україна відповідно до міжнародного права здійснює неозброєні примусові санкційні заходи у випадках міжнародних правопорушень, які завдають їй шкоди.

14. Україна застосовує свої Збройні Сили у випадках актів збройної агресії проти неї та будь-яких інших збройних зазіхань на свою територіальну цілісність та недоторканність державних кордонів або на виконання своїх міжнародних зобов'язань.

15. Україна вважає себе, нарівні з усіма іншими колишніми радянськими республіками, правонаступницею Союзу РСР і не визнає будь-яких переваг і винятків з цього принципу для жодної з держав-правонаступниць без належним чином оформленої згоди всіх цих держав.

4. Етапи встановлення міжнародного права. Роль ООН у формуванні сучасного міжнародного права.

Як основні історичні етапи становлення і розвитку міжнародного права прийнято вважати:

- рабовласницький період;

- феодальний період;

- буржуазний період;

- перехідний період;

- сучасний період2.

Рабовласницький період характерний тим, що:

- кожна держава ставила себе в центр розвитку людства і в зв'язку з цим прагнула диктувати свої умови на міжнародній арені. Це було яскраво виражено в діях Древнього Риму, Греції, Єгипту, Китаю, Індії, Персії та ін.;

- раби розглядалися як товар і цілком виключалися зі сфери захисту міжнародного права;

- єдиним і природним засобом вирішення міжнародних суперечок визнавалася війна;

- егоїзм рабовласницької держави у силу нібито його винятковості доходив до повного заперечення міжнародного права.

1- античне мп до 5 ст.до н.е.(етап вождеств, трансформація міжплемінних, міжродових звичаїв у норми мп, становлення основних його інститутів)

2-стародавнє мп (регіоналне мп народів близького сходу, стародавніх єгипту, китаю, індії)

3-мп в епоху середньовіччя(розпочалось з краху римської імперії -1648р.утворення і боротьба за утворення національних держав, визнання в мп їх суверенної рівності, правонаступництво,успадкування престолу, розширення суб’єктів мп, )характеризується раннє і середньовіччя широке застосування арбітражу для врегулювання міжнар суперечок,посередництв.введенням консульського права.розробленням поняття морської контрабанди, воєнних капітуляцій,запереченням правомірності так званої приватної війни. Пізнє середньовіччя-вето на роз починання війни. Розмежування церковної і світської влади,закріплення інституту постійних представництв, розвиток міжнар морського права,постановка питання про визнання свободи відкритого моря.

4-класичне мп(два періоди:1648-1815р. 1815-1914р. декларація прав людини і громадянина 26.08.1789р. перша спроба кодифікувати мп.три конвенції і три декларації з питань права сухопутної війни. Права морської війни і мирного врегулювання міжнар спорів, обмеження воєнних витрат держав основи становлення міжнар гуманітарного права, зміцнення статусу інституту нейтралітету)

5-сучасне(остаточне припинення гегемоній одноєї держави, як убло в класичний період, створення ліги націй, встановлення версальської системи, централізація міжнар правосуб’єктності навколо суверених держав і початок формування нової універсальної міжнар спільноти,віднесення війни до виняткового випадку прамово мірної дії держав, ведення у сферу міжнар-пр регулювання національних меншин, становлення судочинства на постійній основі. )

5. Основні та другорядні джерела міжнародного права. Ст.38 Статуту Міжнародного Суду ООН про джерела міжнародного права. Доктринальні підходи до джерел міжнародного права

Джерела МП – форма втілення норм МП, їх зовнішнє вираження. Їм властиві тіж самі хар-ки, як і хар-ки джерел права в загал. теорії права. Особливість - ніде не закріплений конкретний (сталий) перелік джерел МП.

Традиційно використ. два джерела МП :

- м/н дог-р ( Згідно Віден. конвенції про п-во м/н дог-рів, м/н дог-р - м/н угода складена між державами у письмовій формі і регулюється м/н правом, незалежно від того чи складається така угода в 1 док-ті, чи в 2 або більше зв"язаних між собою док-тах; а також не залежно від його конкретної назви – "дог-р", "угода", "конвенція", "протокол"…). Як пр-ло, уклад-ся у письм. ф-мі, але конвенцією передбачено укладеняя і в усній ф-мі. Це основне джерело МП,

- м/н звичай .(Згідно Статуту М/н Суду ООН, м/н звичай –досвід загальної практики, що визнана в якості правової норми). Це довготривале, повторюване пр-ло поведінки. Особлива ознака звичая-джерела м/н права – довготривала, постійна повторюваність.

Специфіка звичая як джерела- Звичай не являє собою офіц. док-т. Проте може фіксуватися напр. в дипломат. переписці, урядових заявах.

Дог-р і звичай мають однакову юрид. силу.

З розв-ком міждерж. контактів, конфенцій деякі вчені почали відносити до джерел і:

Акти м/н конфернецій та зборів ; Акти м/н організацій .(проте не всі ці акти, лише ті, що приймаються з метою встановлення нових правіл поведінки та взаємовівдносин)

Деякі теоретики визначають джерела, виходячи з Статуту М/н Суду ООН ,в якому дано перелік джерел м/н права ,які суд застосовує при розв"яз-ні спорів:

1.- м/н конвенції, як загальні, так і спеціальні;

2.- м/н звичаї;

3.- загальні принципи права (юрид. поняття, постулати, правила юрид. логіки і юрид. техніки, які застосов-ся при тлумаченні і застосуванні як м/н, так і внутрівшньодерж. норм) Пиклади: "вислухай і іншу сторону", "спеціальним з-ном скасовується загальний", "наступним з-ном скасов-ся попередній", "принцип юридичної чинності дог-ру". Сюди також віднос-ся пр-пи м/н пубіч. права, пр-пи внутрішньодерж. права.

4.- судові рішення і доктрини вчених-фахівців МП.

Національне зак-во і рішення нац. судів на сьогодні НЕ Є джерелами МП.

Стаття 38 Статуту джерелами міжнародного права називає:

- міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні (тобто, договори);

- міжнародні звичаї як доказ загальної практики, що визнана як правова норма;

- загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

- судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй - як допоміжний засіб для визначення правових норм.

6. Місце міжнародного договору серед джерел міжнародного права. Віденська Конвенція про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р. Відмінність міжнародних правових договорів від політичних угод

Віденська конвенція про право м/н дог-рів 1969 р

– м/н дог-р - м/н угода складена між державами у письмовій формі і регулюється м/н правом, незалежно від того чи складається така угода в 1 док-ті, чи в 2 або більше зв"язаних між собою док-тах; а також не залежно від його конкретної назви – "дог-р", "угода", "конвенція", "протокол"…

Доктринальне визначеня –

-м/н дог-р- ярко виражена угода між державами чи ін. с-тами МП, що укладена з питань які мають для с-тів заг. інтерес; ця угода призвана регулювати їх взаємини шляхом узгодження прав та обов"язків.

Отже, доктринальне визнач. є більш повним.

Конвенція не виключає можливості укладення м/н дог-ру в усній ф-мі (джентельментські угоди).

М/н дог-р може являти собою не 1 акт, а дек-ка взаємопов"яз. док-тів. Часто до основного дог-ру додається доповнення у вигляді протоколу, додатку тощо, які визнаються як його складові.

М/н дог-р – основне джерело МП, тому що:

1) договірна ф-ма дозволяє чітко сформулювати права та обов-ки сторін;

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]
перед публикацией все комментарии рассматриваются модератором сайта - спам опубликован не будет

Ваше имя:

Комментарий

Хотите опубликовать свою статью или создать цикл из статей и лекций?
Это очень просто – нужна только регистрация на сайте.