регистрация /  вход

Шпаргалка по Международному публичному праву 2 (стр. 1 из 21)

1. Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття і сутність міжнародного права. Функції міжнародного права.

Перший раз термін «міжнародне право» (international law) було використано англійським філософом Ієремією Бентамом в 1780 році в його відомій праці «Вступ до принципів моралі та законодавства». Однак вже близько 1840 року в англійській мові та романських мовах відбулося повернення до старого терміну «право народів» («Law of Nations», «Droit des Gens», «jus gentium»). Дещо пізніше впродовж кількох століть в юридичній літературі мала місце своєрідна конкуренція та боротьба за популярність між цими термінами, яка завершилася перемогою терміну «міжнародне право».

Щодо терміну «право народів», який є перекладом латинського терміну «jus gentium», то цей термін є найстаршим і своїми коріннями сягає часів Античності.

За часів римського права термін «jus gentium» мав кілька значень.

Однак в XVII столітті поширення набуває термін «міжнародне право» в латинській версії «jus inter gentes». Вважається, що одним із перших цей термін використав професор Оксфордського університету Ричард Зьоч (Richard Zouche) близько 1650 року, для того щоб підкреслити різницю між поняттям міжнародного права та поняттям «jus gentium», яке у той час ототожнювали з цивільним правом.

Разом з тим, на думку окремих вчених, термін «jus inter gentes» був вже відомим в канонічний період розвитку науки міжнародного права під час існування іспанської школи міжнародного права Віторіа і Суареза.

Можна сказати, що термін «jus inter gentes» поступово трансформувався в сучасний термін «міжнародне право».

В університетах Російської імперії на самому початку міжнародне право викладалося під назвою «загальнонародного права», а в 1863 році воно змінило назву на «міжнародне право». Саме цей термін сьогодні є основним в сучасній науці міжнародного права Росії та України. Причому термін «міжнародне публічне право» найчастіше вживається як синонім терміну «міжнародне право».

Зауважимо, що в науці міжнародного права пропонувалися також інші терміни, наприклад такі, як: «зовнішньодержавне право», «міждержавне право», «міжсуверенне право», «право держав», «світове право», «глобальне право», «транснаціональне право», «космополітичне право» тощо.

Частина з цих назв підкреслює те, що основними суб’єктами міжнародного права є держави, а інші назви є занадто абстрактними і їм бракує чіткості.

В американський науці права, наприклад, говорять про «право міжнародних відносин США» (foreign relations law of the United States). Причому це поняття є ширшим, ніж поняття «міжнародне право, що застосовується до Сполучених Штатів» (international law as it applies to the United States), оскільки воно також охоплює ті норми національного права, які мають важливе значення для зовнішніх відносин США або мають суттєві міжнародні наслідки.

Однак ці вищезгадані терміни не набули достатньо широкого розповсюдження в науці і назва «міжнародне право» залишається найбільш популярною.

Разом з тим, незважаючи на те, що не всі юристи-міжнародники вважають назву «міжнародне право» цілком адекватною з огляду на динамічний розвиток цього права, все-таки існує кілька важливих аргументів на користь утримання саме цієї назви.

Так, польський вчений Тадеуш Василевський звертає увагу серед іншого на такі аргументи: по-перше, існують серйозні труднощі з пошуком альтернативного терміну, який би віддзеркалював всі риси і специфіку цього права; по-друге, з огляду на те, що слово «народ» у даному контексті є синонімом слова «держава», термін «міжнародне право» вказує на те, що саме держави залишаються його головними суб’єктами; по-третє, термін «міжнародне право» є традиційним і досить оригінальним [20].

Міжнародне право –це сукупність норм, які регулюють міждержавні відносини з метою забезпечення миру та співробітництва- лукашук

Міжнародне право- це встановлення цілей у спільних інтересах і забезпечення засобами їх досягнення.-хіггінс

Розрізняють:

Регіональне , партикулярне, універсальне, загальне

Міжнародне право — це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що виникають у результаті угод між державами й іншими суб'єктами міжнародного спілкування і регулюючих відносини між ними з метою мирного співіснування.

Міжнародне право — сукупність норм, що виникають у результаті угоди між суб'єктами державного права, що досягається в результаті взаємних поступок і компромісів, із метою підтримки міжнародного правопорядку й організації усіх форм спілкування між державами, реалізація яких забезпечена заходами примусового характеру.

З наведених вище формулювань можливо виділити основні ознаки міжнародного права:

— міжнародне право — це сукупність юридичних норм і принципів;

— ці норми створюються шляхом фіксованої (договір) або мовчазно вираженої (звичай) угоди між суб'єктами міжнародного права;

— ці норми признаються суб'єктами міжнародного права в якості юридично обов'язкових;

— реалізація норм міжнародного права забезпечується примусом, форми, характер і межі якого визначаються в міждержавних угодах.

Важливою характерною рисою міжнародного права є те, що воно виступає в якості окремої відособленої правової системи зі своїми галузями й інститутами. Таким чином, воно не є галуззю внутрішньодержавного права і не входить у його правову систему.

функції

Під функцією міжнародного права мають на увазі основні напрями його впливу і взаємодії із соціальним середовищем, взаємодію системи міжнародного права, її компонентів та елементів з іншими управлінськими системами, їхніми компонентами та елементами. Як правило, таке розуміння функцій є спільним для вітчизняних і зарубіжних учених. Але оскільки визначити всі напрями і параметри взаємодії міжнародного права дуже важко, а в завершеному варіанті практично неможливо, то визначенням поняття функцій, як правило, й обмежується єдність учених. Щодо переліку функцій та класифікації подібність стану у вітчизняній науці із зарубіжними дослідженнями полягає в тому, що їх указується безліч: від однієї до не-встановленої кількості. Багато вчених (Г. Лаутерпахт, Р. Хіггіпс, В. Фрідман, В. Коплінг, К. Перрі, Дж. Шварцен-бергер та ін.) розглядають функції міжнародного права поряд з аналізом його природи, не розмежовуючи їх у характеристиці. Більшість зарубіжних дослідників обмежуються лише характеристикою юридичних функцій міжнародного права, зводячи дослідження до доведення: чи є правом міжнародне право або наскільки останнє можливо застосувати в судових інституціях.

Виокремлюючи соціальні функції міжнародного права, вони, як правило, їх не досліджують, бо не вважають предметом науки міжнародного права. Щоправда, в останні роки почали з'являтися наукові публікації, в яких автори не тільки дають класифікацію функцій міжнародного права, а й намагаються вийти за суто правові межі. Наприклад, К. Ландауер розрізняє такі функції:

а) класично правові; б) наукові; в) історичні; г) політичні.

Аналіз політичних функцій особливо популярний в англо- саксонських доктринах міжнародного права (М. Н. Шоу, М. Макдугалл, В. Рейзман, А. Віллард, Ф. Фелісіано та ін.). Досить часто в таких дослідженнях науковці намагаються довести, що політичними й обмежуються функції міжнародного права.

Серед прихильників суто юридичних функцій міжнародного права точиться дискусія: чи ці функції такі самі, як у внутрішньодержавного права, чи мають якісь особливості. На думку перших (А. Сюі, І. Паенсон та ін.), вони є практично тотожними, з деякими варіаціями.На думку інших авторів (наприклад, Ш. Розенна), функції міжнародного права суттєво відрізняються від функцій внутрішньодержавного права. Це видно хоча б з того, що у вирішенні внутрішньодержавних конфліктів (цивільних або кримінальних) право безпосередньо застосовується до суб'єктів незалежно від їхнього бажання. В міжнародному праві в кожному конкретному випадку потрібна згода держави.

Більш аргументованим є поділ функцій міжнародного права, запропонований І. І. Лукашуком:

• головна соціальна функція — зміцнення чинної системи міжнародних відносин;

• головна юридична функція — правове регулювання міждержавних відносин;

• функція протидії існуванню і появі нових відносин та інститутів, які суперечать цілям і принципам міжнародного права;

-функція інтернаціоналізації, що полягає в розширенні та поглибленні взаємозв'язків між державами;

• інформаційно-виховна функція.

Такий підхід може бути продуктивним у подальшому дослідженні функцій міжнародного права. У свою чергу, вважаємо за можливе розглядати функції сучасного міжнародного права з п'яти основних позицій (насправді вони гнучко взаємодіють, а не виокремлюються за вказаними напрямами):

• соціальні функції міжнародного права (стабілізації, зміцнення й забезпечення відносин між суб'єктами міжнародного права);

• власне юридичні функції (визначення прав та обов'язків суб'єктів міжнародного права стосовно один одного, встановлення статусу різних категорій суб'єктів, їх правосуб'єктності, зміцнення міжнародного права, міжнародної законності, міжнародного правопорядку та ін.);

• функції взаємодії з іншими управлінськими системами, що діють у міжнародній сфері (внутрішньодержавним правом, політикою, мораллю, релігією, етикою тощо);

• функції програмування розвитку міжнародних відносин та міжнародного права (програмування їхнього розвитку на перспективу, прогнозування параметрів поведінки суб'єктів міжнародного права, передбачення варіантів напрямів розвитку інших систем, з яким взаємодіє міжнародне право, тощо);

• функції інформаційного порядку (забезпечення знаннями про зміст міжнародно-правових актів, вплив на формування міжнародно- правової свідомості та ін.).

Тункін поділяє:


Дарим 300 рублей на твой реферат!
Оставьте заявку, и в течение 5 минут на почту вам станут поступать предложения!
Мы дарим вам 300 рублей на первый заказ!